Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ВІЙСЬКОВА ТОПОГРАФІЯ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
ВІЙСЬКОВА ТОПОГРАФІЯ
(навчальний посібник)
Івано-Франківськ
2003 р.
Зміст
ПЕРЕДМОВА................................................................................ 3
ВСТУП.......................................................................................... 4
Розділ 6. ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ 5
6.1 Призначення і коротка характеристика топографічних карт 5
6.2. Масштаби топографічних карт. Визначення відстані по карті 16
6.3. Зображення місцевих предметів і рельєфу на топографічних картах................................................................................... 8
6.4. Визначення прямокутних і географічних координат місцевих предметів по карті.................................................................. 12
6.5. Розграфка і номенклатура топографічних карт.................. 17
6.6. Визначення по карті умов спостереження, маскування і захисних якостей місцевості..................................................... 19
6.7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів 20
Розділ 7. ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ЗА КАРТОЮ ТА БЕЗ КАРТИ 22
7.1. Способи орієнтування на місцевості................................... 22
7.2. Визначення сторін горизонту і напрямків на місцевості....... 22
7.3. Вимірювання кутів і відстані на місцевості........................ 26
7.4. Рух за азимутом. Особливості орієнтування на місцевості без карти..................................................................................... 31
7.5. Орієнтування карти. Визначення на карті місця свого стояння.................................................................................. 35
7.6. Підготовка по карті відомостей для руху за азимутом........ 39
7.7. Орієнтування на місцевості за картою в русі...................... 42
Розділ 8. ВЕДЕННЯ РОБОЧОЇ КАРТИ ....................................... 44
8.1. Призначення робочої карти та вимоги до неї. Підготовка карти до ро боти...................................................................... 44
8.2. Основні правила ведення робочої карти. Прилади для ро боти.................................................................................... 49
8.3 Умовні знаки та скорочені позначення. Написи на кар тах................................................................................... 50
8.4. Нанесення обстановки на карту........................................ .53
8.5. Нанесення на карту об'єктів за їх прямокутними та географічними коорди натами.................................................. 59
ДОДАТКИ
І. Картографічні умовні знаки...................................... 61
ПЕРЕДМОВА
Навчальний посібник складений відповідно до навчальних про грам підготовки офіцерів запасу з числа студентів вищих медичних на вчальних закладів з військової топографії. Автори навчального посібни ка ставили за мету розкрити основні навча льні питання розділу "Військо ва топографія" і допомогти студентам у вивченні війсь кової топографії під час самостійної роботи.
Бойові дії військ у сучасних умовах набули надзвичайно мобіль ного характеру, вони розгортаються широким фронтом, на велику глиби ну, швидкими темпами, з рі шучою метою.
Успішно управляти військами в таких складних умовах команди ри і начальники всіх ланок зможуть тільки тоді, коли вони будуть постій но знати розміщення, стан, характер дій своїх військ і противника, підрозділів і частин сусідів, з якими взаємоді ють.
У сучасних умовах організувати бій підрозділів і управляти ними під час бою без топографічної карти і знань військової топографії неможливо.
Використовуючи даний навчальний посібник, студенти (а в май бутньому офі цери запасу) зможуть вільно читати топографічну карту, робити за нею різні розраху нки, наносити на карту тактичну, тилову і медичну обстановки, своє рішення та рі шення старшого начальника в інтересах медичного забезпечення військ в обсязі по сади, яку займають, оволодіти методами орієнтування на місцевості з картою та без неї, вести робочу карту начальника медичної служби полку.
Військова топографія тісно пов'язана з іншими дисциплінами навчання, особ ливо з загальною тактикою і організацією медичного забезпечення.
Більшість питань військової топографії, а саме: орієнтування на місцевості, ви конання різних вимірів на карті, організація бою (прийнят тя рішення, планування бою, визначення бойових завдань підрозділам, проведення рекогносцировки, органі зація взаємодії й всебічного забез печення бою та управління), цілевказівки та інші є складовою частиною Цих дисциплін.
Тому знання, отримані на заняттях з військової топографії, будуть удосконалю ватися під час вивчення інших дисциплін, на польових занят тях (навчальний збір у військах).
Навчальний посібник розрахований на викладачів кафедр екстремальної і військової медицини та студентів вищих медичних закладів, як. навчаються на кафедрах, а також може використовуватися на заняттях з військової топогра фії.
Автори сподіваються, що навчальний посібник виявиться корис ним для студентів вищих медичних закладів, а також у майбутньому для молодих офі церів медичної служби запасу і кадрового складу, буде спри яти підвищенню штабної культури майбутніх офіцерів.
ВСТУП
Топографія – наука , що вивчає способи вимірювання місцевості і відо браження її на папері у вигляді планів і карт.
Військова топографія – розділ топографії, що включає розроб ку способів вивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.
Всі офіцери в сучасних умовах зобов'язані вміти: – користува тися топо графічними картами і аерознімками; швидко вивчати і оці нювати по карті міс цевість з метою найбільш ефективного викорис тання зброї і бойової техніки, повного застосування захисних особли востей місцевості, усестороннього вра хування умов прохідності і мас кування; виявляти за допомогою аерознімків за соби ядерного нападу і інші об'єкти противника; точно визначати по карті і ае рознімках координати виявлених цілей та інші вимірювальні та розрахункові дані, необхідні при організації бойових дій, цілевказівках та уп равлінні війсь ками;
– впевнено орієнтуватися на незнайомій місцевості, особливо вночі, в умовах обмеженої видимості і в русі на великих маршових швидкостях;
– своєчасно і повно здійснювати заходи, що забезпечують військам на дійність і правильність орієнтування і цілевказання на полі бою.
Як навчальна дисципліна, військова топографія є однією з най важливі ших складових частин бойової підготовки офіцерів, сержантів і рядового складу всіх родів військ.
У тісному зв'язку з іншими дисциплінами навчання військ, особли во з так тичною, вогневою та інженерною підготовкою, військова топог рафія озброює командирів і солдат необхідними топографічними знання ми і навичками, вміле застосування яких сприяє підвищенню бойової ак тивності військ і досягненню успіху в бою.
Більшість питань військової топографії, наприклад, орієнтування на міс цевості при пересуванні військ, проведення польових вимірювань при розвідці, підготовці вихідних даних для ведення вогню і т.п., органічно входять у за вдання тактичної, вогневої і спеціальної підготов ки військ, що знаходить відпо відне відображення у військових статутах і настановах.
Таким чином, топографічна підготовка командирів і солдат по винна здійснюва тись не тільки на заняттях з цього предмету, а й закріп люватись і безперервно удоско налюватись у процесі підготовки з інших дисциплін, особливо на польових заняттях і військових навчаннях.
РОЗДІЛ 6
ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Заняття – 10 год.
І. Призначення І коротка характеристика топографічних карт.
2. Масштаби топографічних карт. Визначення відстані по карті.
3. Зображення місцевих предметів і рельєфу на топографічних картах.
4. Визначення прямокутних і географічних координат місцевих предметів по карті.
5. Розграфлення і номенклатура топографічних карт.
6. Вивчення по карті умов спостереження, маскування і захисних якостей міс цевості.
7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів.
6.1. ПРИЗНАЧЕННЯ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОПОГРАФІЧ НИХ КАРТ
Топографічна карта – основний графічний документ місцевості, який містить точне і наглядне зображення місцевих предметів і рельєфу.
На топографічних картах місцеві предмети зображуються загаль ноприйнятими умовними знаками, а рельєф – горизонталями.
Призначення топографічної карти
Топографічні карти призначені для роботи командирів і штабів всіх ступенів при підготовці, організації і веденні бойових дій. За ними вивчають і оцінюють місце вість, визначають відстані і площі, дирекційні кути тощо.
Топографічні карти є надійним провідником, який використову ють війська для орієнтування і руху на місцевості. По них планують марші і готують дані для руху по азимутах. Карти дозволяють точно визначити и не тільки своє місце перебування, але і координати орієнтирів і цілей.
Тому вони широко використовуються для вказівок цілей в бою і для топогеоде зичної прив'язки бойових порядків військ.
Топографічна карта є одним із основних засобів управління військами при орга нізації і веденні бою.
Точність і достовірність зображення місцевості на карті залежить від її масш табу.
Класифікація і характеристика топографічних карт
За своїми масштабами, основним призначенням і використанням в різних ко мандно-штабних ланках, топографічні карти умовно можна по діляти на:
– за масштабом: великомасштабні (1:25000, 1:50000), середньо-масштабні (1:100 000, 1:200 000) і дрібномасштабні (1:500 000, 1:1000 000);
– за основним призначенням на тактичні (1:25 000, 1:50 000, 1:100 000) і опера тивні (1:200 000, 1:500 000, 1:1000 000).
Карта масштабу 1:25 000 – використовується в військах для де тального ви вчення окремих найбільш важливих рубежів і ділянок місце вості, наприклад: при фо рсуванні водних перешкод, десантуванні і т.п. Вона використовується також для вимі рювання і розрахунків при проек туванні і будівництві військово-інженерних споруд.
Карта масштабу 1:50 000 – використовується для вивчення і оці нки місцевості командирами підрозділів, орієнтування по ній, проведен ня вимірів і розрахунків, що потребують високої точності, особливо при вказанні цілей і підготовці даних для стрі льби артилерії і запуску ракет, які використовують в обороні, в наступі як карту реко гносцировки, а також при боях за населені пункти.
Карта масштабу 1:100 000 – основна карта в військах. Вона ши роко викорис товується командирами (штабами) частин і підрозділами при плануванні і організації бою, для вивчення і оцінки місцевості, оріє нтуванні на ній, вказанні цілей і управлінні підрозділами в бою.
Карта масштабу 1:200 000 – використовується як шляхова. По ній можна ви вчати і оцінювати шляхову сітку і загальний характер рель єфу, водних рубежів, лісо вих масивів, великих населених пунктів. Цьому допомагає довідка про місцевість, яка розміщена на зворотному боці листів карти. Від батальйону і вище ця карта викорис товується для оріє нтування на місцевості при здійсненні маршу. В механізованих тан кових частинах і з'єднаннях у ході наступу, як правило, при переслідуванні против ника, використовується як основна карта.
Карта масштабу 1:500 000, 1:1000 000 – використовуються для вивчення і оцінки місцевості при плануванні і підготовці операцій, для управління військами в ході операцій і плануванні, при пересуванні військ. Карта масштабу 1:500 000 викори стовується також фронтовою авіацією як карта польотів.
6.2. МАСШТАБИ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНІ ПО КАРТІ
Масштаб карти показує, в скільки разів довжина лінії на карті мен ша відповід ної її довжини на місцевості і визначається відношенням двох чисел. Наприклад, мас штаб 1:50 000 означає, що всі лінії місцевості зоб ражені на карті із зменшенням у 50 000 разів, тобто 1 см на карті відпові дає 50 000 см (або 500 м) на місцевості.
Числовий масштаб – масштаб карти, виражений дробом, у якому, чисельни ком є одиниця, а знаменником – число, яке показує ступінь зменшення на карті ліній місцевості.
Чим менший знаменник масштабу, тим більший масштаб карти, Вказується та кож значення масштабу – відстань в метрах (або кіломет рах) на місцевості відповідає одному сантиметру на карті.
Потрібно запам'ятати правило: якщо в правій частині відношення закреслити два останні нулі, то число, яке залишилось, покаже, скільком метрам на місцевості відповідає 1 см на карті, тобто значення масштабу.
Чим більший масштаб карти, тим детальніше на ній зображена місцевість. Зі зменшенням масштабу карти зменшується і кількість нане сених на ній деталей місце вості.
Щоб визначити на карті відстань між точками місцевості (предме тами), використовуючи числовий масштаб, потрібно виміряти на карті відстань між цими точками в сантиметрах і помножити отримане число на значення масш табу.
Наприклад, на карті масштабу 1:50 000 (значення масштабу 500 м)відстань між двома орієнтирами складає 4,2 см. Відповідно відстань між двома орієнтирами на міс цевості 4,2 х 500= 2100м.
Лінійний масштаб – являє собою графік, який служить для безпо середнього вимірювання за ним відстаней (в кілометрах, метрах), які ви мірюються на карті.
Цей масштаб вказують на кожному аркуші карти під південною (нижньою) сто роною рамки, під числовим масштабом у вигляді графіка (де кілометри – справа, а метри – зліва).
Для визначення відстані на карті за допомогою лінійного масштабу необхідно циркуль-вимірювач, розхил якого дорівнює відстані між заданими точками на карті, прикласти до лінійного масштабу і зняти вимірювання в метрах або кілометрах (рис. 1).
Рис. І. Вимірювання відстані на карті циркулем-вимірювачем за лінійним масштабом
Для визначення довжини маршруту і кривих ліній на карті, використовують курвіметр (рис. 2).
У приладі є колесо, яке з'єднане системою пе редач зі стрілкою. При вимірюванні від станей курвіметром, потрібно встановити його стрілку на ну льове положення, а по тім повести колесо вздовж мар шруту так, щоб покази шкали збільшувались. Одер жані результати вимірів в(см) множать на значення масштабу і одержують відстань на міс цевості.
Довжина маршруту, виміряна по карті, завжди коротша дійсної на місцевості, тому що в масш табі карти не завжди можна відобразити всі звивини доріг. При скла данні карт дороги, як правило, випрямляються, і тим більше, чим менше масштаб карти. Це дуже добре помітно на картах гірської і горбистої місцевостей.
Щоб визначити відстань, в цьому випадку, потрібно одержа ний по карті результат виміру довжини маршруту із врахуванням ха рактеру місцевості і масштабу карти помножити на коефіцієнт, вка заний в таблиці.
Так, наприклад, замість 200 км, виміряних по карті з масштабом 1:200 000 гірського району, фактична довжина маршруту буде 250 км.
6.3. ЗОБРАЖЕННЯ МІСЦЕВИХ ПРЕДМЕТІВ І РЕЛЬЄФУ НА ТОПОГРАФІЧ НИХ КАРТАХ
Місцеві предмети – природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні, які використовують у військовій справі для визначення місцевості, орієнтування, цілевиз начення й управління військами в бою.
До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, бе регова лінія великих за площею аква торій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.
Місцеві предмети на топографічних картах зображують картогра фічними умовними знаками (додаток 1).
Умовні знаки прийнято ділити на три основні групи: лінійні, поза-масштабні, пло щинні.
Лінійні картографічні умовні знаки використовуються для зобра ження об'єктів ліній ного характеру (шляхи, лінії електромережі), довжина яких виражається в масштабі карти. Суцільними лініями вказу ють контури озер, широких річок, кварталів населе них пунктів; пункти ром – контури лісів, боліт.
Позамасштабні картографічні умовні знаки використовують для зображення таких місцевих предметів і деталей рельєфу, які че рез малі розміри зайнятої ними площі не можуть бути виражені в мас штабі карти. Такими місцевими предметами є шахти, спо руди башто вого типу тощо.
Точне розміщення на карті предмета, зображеного позамасштабним умовним знаком, визначається геометричним центром фігури, сере диною основи знаку, вершиною пря мого кута в основі знаку і геометрич ним центром нижньої фігури (рис. 3).
Геометричний центр фігури
Середина основи знаку
Вершина прямого кута у основи знаку
Геометричний центр нижньої фігури
Рис.3. Зображення на карті точного положення місцевих предметів позамасштабними умовними знаками.
Площинні картографічні умовні знаки використовуються для за повнення площин об'єктів, виражених у масштабі карти.
Умовні топографічні знаки – це відображення місцевих предметів на карті, а саме, рельєфу, дорожньої сітки, гідрографії, грунтово-рослинного покриття (додаток 1).
Вершина
Промоїна
Яр
Вершина
Підошва
Хребет
Хребет
Сідловина
Сідловина
Хребет
Урвище
Урвище
Промоїна
Гора
Вершина
Лощина
Рельєф на топографічних картах зображують горизонталями, а деякі його деталі (яри, балки, пагорби) – відповідними умовними знаками.
Рис.4. Зображення на карті горизонталями типових форм рельєфу
Яр
Підошва
Урвище
Гора
Лощина
Хребет
Сідловина
Рельєф на топографічних картах зображується кривими замкнути ми лініями, що з'єд нують точки місцевості, які мають однакову висот) над рівнем поверхні, прийнятої за початок відліку висоти.
Такі лінії називають горизонталями (рис.4).
Види горизонталей
Горизонталі бувають: основні, додаткові, допоміжні.
Горизонталі, які відповідають основному перерізу рельєфу, називаються основними, їх зображують на картах тонкими суцільними лініями.
Для полегшення рахування горизонталей, кожна п'ята горизонталі потовщується.
Основну висоту перерізу зазначають на кожному аркуші карти під південним краєм його рамки. Наприклад, підпис "Суцільні горизонталі” проведені через 10 м означає, що на даному аркуші всі суцільні горизонталі проведені через 10 м, а потовщені – через 50 м.
Для відображення окремих вершин, улоговин і сідловин, які можуть бути показані на карті основними горизонталями, застосовують додаткові (через половину висоти основ ного перерізу) і допоміжні (приблизно через чверть основного перерізу) горизонталі, їх зображують на картах пунктирними лініями.
Форми рельєфу
Рельєф місцевості, як правило, складається із випуклих і ввігну тих нерівностей, найрі зноманітніших за своєю формою і розмірами.
Окремі нерівності називають формами рельєфу. Елементарні фор ми рельєфу дуже рі зноманітні. Як правило, їх можна звести до п'яти ос новних типових форм (рис. 5).
1. Гора – куполоподібне підвищення.
2. Улоговина – замкнута чашоподібна впадина.
3. Хребет – лінійно витягнуте підвищення, яке поступово знижуєть ся. Лінія, що з'єд нує протилежні схили хребта, називається водорозділом.
4. Лощина – витягнуте поглиблення, яке знижується в одному на прямку. Лінію, по дну якої направлені схили, називають водозливом.
5. Сідловина – зниження на гребені хребта між двома суміжними вершинами.
У горах дороги і стежки через хребти проходять по сідловинах, які називають перева лами.
Різновидностями типових форм рельєфу можуть бути: кургани, ями, яри, долини, балки, ущелини.
Д
1. Гора
2. Улоговина
4.Лощина
3.Хребет
6. Залом
5. Сідловина
Рис. 5. Зображення горизонталями елементарних форм рельєфу (на 1-6 пунктиром показані напрямки водорозділів і водозливів)
Для правильного визначення форм рельєфу на карті, необхідно знати такі положення:
1. Форми рельєфу позначені на карті коричневим кольором – (при родні) творіння природи, чорним – (штучні) творіння людини.
2. На горизонталях є короткі покажчики напряму схилів, які розмі щенні перпендику лярно до них (вказують напрям схилу; вони розміщу ються на згинах горизонталей в найбільш характерних місцях і назива ються бергштріхами.
3. Напрям схилів можна визначити і за відмітками горизонталей (циф рові підписи на деяких із них вказують в метрах висоту над рівнем моря). Верх кожної цифри завжди повернутий вбік підвищення схилу.
4.Об'єкти деталі рельєфу, які неможливо показати горизонталями, зображують на ка ртах спеціальними умовними знаками. До них відно сять: урвища, скелі, яри, дорожні насипи і виїмки, кургани, ями. Цифри біля них вказують на висоту (глибину) в метрах.
Визначення по карті крутості схилу
Крутість схилу визначається за значенням закладання: чим менше значення закла дання, тим схил крутіший, чим більше значення закладан ня – тим більше пологий схил.
При висоті перерізу 10 м
Крутість схилу визначається за допомогою спеціального графіка, який називається шкалою закладання, що розміщена під південним краєм рамки карти.
Рис.6. Визначення крутості схилу по шкалі закладання
При висоті перерізу 50 м
Шкала закладання дається для двох висот перерізу: одна – для закладання між осно вними горизонталями, інша – для закладання між потовщеними горизонталями.
Для визначення крутості схилу по шкалі закладання необхідно виміряти відстань між двома суміжними суцільними горизонталями в по трібному напрямі і відкласти його на шкалі закладання так, як показано на (рис. 6). Відлік внизу на шкалі закладання проти відкладеного відрізка вкаже крутість схилу в градусах. У нашому прикладі крутість схилу між точками а і б дорівнює 35°.
На крутих схилах, де горизонталі проходять близько одна біля одної, крутизну краще визначати за потовщеними горизонталями. Для цього вимірюють відрізок між сусід німи потовщеними горизонталями, відклавши його на правій частині шкали, як пока зано на (рис. 6), і визна чають крутизну схилу. В нашому прикладі крутість схилу між точками п і т дорівнює 10°.
Крутість доступних схилів:
для автомобілів підвищеної прохідності – 20-30°
для гусеничних тягачів–17-25°
для танків і самохідних артилерійських установок – 30-35°.
Короткі підйоми (5-10м) доступні для танків при крутості до 40°.
6.4. ВИЗНАЧЕННЯ ПРЯМОКУТНИХ І ГЕОГРАФІЧ НИХ КООРДИНАТ МІС ЦЕВИХ ПРЕДМЕТІВ ПО КАРТІ
Поняття про координати
У практиці роботи командирів підрозділів часто виникає необхідність визначити або вказати розміщення окремих місцевих предметів (цілей) по карті, наприклад, при ці левизначеннях, донесеннях старшому командиру про ре зультати розвідки противника і місцевості тощо. Це завдання зводиться до вказання цілі, місцевого предмету або свого місцезнаходження відносно відо мих точок (ліній) або за допомогою координат.
Координатами називають кутові або лінійні величини, які визна чають положення то чки на якій-небудь поверхні або в просторі.
При визначенні розміщення точок місцевості (цілей) по карті зас тосовують геодезичні (географічні), плоскі прямокутні, полярні і біпо лярні координати. Геодезичні (геогра фічні) координати (рис. 7) являють собою кутові величини – широту і довготу, які визначають положення відносно екватора і меридіана, прийнятого за початковий.
Геодезична широта – це кут, утворений площиною екватора, з нормаллю в даній то чці до поверхні земного еліпсоїда. Значення кута показує, на скільки та чи інша точка на земній кулі північніше чи півден ніше екватора. Якщо точка розміщена в Північній півкулі, то її широта називається північною, якщо в Південній – південною.
Рис. 7. Геодезичні координати
Геодезична довгота – кут, утворений площиною початкового ме ридіану і площиною меридіану, який проходить через дану точку.
За початковий прийнято меридіан, який проходить через астроно мічну обсерваторію в Гринвічі (поблизу Лондона). Всі точки на земній кулі розміщені на схід від початко вого (Гринвіцького) до меридіану 180,° мають східну, а на захід – західну довготу.
У військовій справі систему географічних координат використо вують головним чином для ведення розрахунків, пов'язаних із застосу ванням бойових засобів дальньої дії, наприклад балістичних ракет, авіації тощо.
Визначення географічних координат
Вертикальна кілометрова лінія 6396
Горизонтальна кілометрова лінія 5592
довгота 31º32'46" (Схід)
широта 50º28'45" (Півн.)
М
Географічні координати точки М:
02
01
00
99
98
97
96
95
Вихід хвилинних поділок всередині аркуша
1хв. широти
Широта півн. сторони рамки
Довгота сх. сторони рамки
Довгота зах. сторони рамки
Географічні координати визначають за допомогою шкал, які розмі щені на рамці кож ного аркуша.
Підписи кілометрових ліній в середині аркуша
Рис. 8. Шкали географічних координат і кілометрова сітка на аркуші карти
Шкала для визначення географічних координат
10 с довготи
1 хв. довготи
10 с широти
Номер зони (шостої)
Широта півд. сторони рамки
Відомо, що сторонами рамок аркушів топографічних карт є мери діани і паралелі.
Географічні координати кутів рамок зазначають на кожному ар куші карти, в градусах і хвилинах.
Для визначення по карті географічних координат точок місцевості (рис. 8), на кожному її аркуші наноситься допоміжна рамка з поділками через одну хвилину.
Кожна хвилинна поділка розбита точками на шість рівних відрізків через 10 секунд.
Щоб визначити широту якої-небудь точки, наприклад точки М, по карті, треба прикласти лінійку до цієї точки так, щоб вона проходила через однойменні поділки на шкалах західного і східного боку рамки, і по одній із цих шкал зробити відлік.
Аналогічно, використовуючи шкали північного і південного краю рамки, визначають і довготу точки. Командири підрозділів найчастіше мають справу з плоскими прямоку тними координатами.
Визначення прямокутних координат
Гринвіч
Для того, щоб визначити прямокутні координати будь-якої точки на карті, треба знати координатну сітку (систему плоских прямокутних координат) і геометричну суть кар тографічного зображення.
Рис.9. Ділення поверхні земного еліпсоїда на шестиградусні координатні зони
Для того, щоб зобразити поверхню Землі на карті, поверхню зем ного еліпсоїда ділять меридіанами на 60 зон довготи, і кожну із них при визначенні плоских координат і складанні карт розгортають на площині, незалежно від інших зон (рис. 9).
Рис. 11. Визначення плоских прямокутних координат
Рис.10. Зображення координатних зон на площі
Ці зони отримали назву – координатних, так як кожна із них являє собою самостійну систему плоских прямокутних координат Гауса. За по чаток кожної приймається точка перетину середнього меридіана зони з екватором. Рахунок зон ведеться від Гринвіцького меридіану, із заходу на схід (рис. 10).
При складанні карт у проекції Гауса зону розбивають на окремі аркуші. Кожний ар куш карти має форму рівнобічної трапеції, обмеженої зверху (з північного краю) і знизу (з південного краю) паралелями, а з боків – меридіанами.
За осі координату системі плоских прямокутних координат прийняли зображення осьового меридіану координатної зон й – вісь абсцис X і зобра ження екватора– вісь ординат У (рис. 11). (На відміну від математики).
Положення будь-якої точки визначається відстанню від неї до осей координат, абсци сою X і ординатою У.
На всіх аркушах карт є сітка квадратів, яку називають прямокутною координатною сіткою, або кілометровою. Лінії сітки проведені паралельно осям координат через 2 см на картах 1:50 000, 1:100 000] 1:200000, 1:500 000 і через 4см на карті з масштабом 1:25000.
Координатна сітка використовується для визначення прямокутний координат точок, відшукування на карті місцезнаходження різним об'єктів при доповідях, визначенні завдань, складанні донесень, для швидкої окомір ної оцінки відстаней, площин, визначення напрямків і орієнтування карти.
Кілометрові лінії, найближчі до кутів рамки аркуша карти, зазна чають повним числом кілометрів, інші – скорочено, останніми двома циф рами. Таким чином підпис 5588 (рис. 8) біля крайньої внизу горизонтальної лінії показує, що ця лінія проходить через 5588 км на півночі від екватора. Підпис 6394 біля крайньої зліва вертикальної кілометрової лінії показує, що вона розміщена в шостій зоні і проходить на віддалі 394 км від осі ординат, тобто на 106км західніше осьового меридіана зони.
Використання кілометрової сітки для визначення прямокутних координат точок
Існують різні визначення місцезнаходження точки на карті: при близні, скорочені і повні координати точки.
Приблизне визначення місцезнаходження точки на карті
1. Назвати квадрат, в якому вона розміщена. Спочатку прочитати (на звати) числове значення горизонтальної кілометрової лінії, а потім вертикаль ної. Наприклад, при ви значенні положення висоти 347,1 (рис. 12), треба гово рити: "Квадрат десять, чотирна дцять: висота 347,1" (1014).
Щоб уточнити положення цілі в квадраті, треба поділити його подумки на 4 або 9 ча стин, кожна з яких позначається в першому випадку буквами, а в другому – цифрами, як показано на рисунку 13.
В цьому випадку називають квадрат, в якому розміщена ціль, і додають букву або ци фру, яка уточнює знаходження цілі в квадраті.
Наприклад: ціль – СП, 0512 – Б (ціль - СП, 0512 -3).
Виходи і цифрові позначки координатної сітки суміжної зони
3
2
Ц .
Б
А
Г
В
Рис.13. Цілевказівки – по квадратах кілометрової сітки
Рис.12. Визначення місцезнаходження точки на карті
06
Скорочені координати точки
06
06 06
4
9
8
1
Ц .
3
1. Записати приблизні координати точки X і У і виміряти відстань до точки, записуючи окремо абсцису X і ординату У точки.
05
06 06
05
7
6
5
На рисунку показані скорочені координати моста: х= 15650; у - 52530.
13
12
13
12
Нерідко доводиться наносити на карту цілі, орієнтири та інші об'єк ти за їх визначе ними координатами.
Можливо, що ціль (кулемет) на місцевості розміщений в точці, нічим не відміченій на карті, але відомі її координати: х = 15175; у = 52420. Для нанесення її на карту необ хідно (рис. 14) визначити квадрат, в якому знаходиться ціль. Дві перші цифри коорди нат X і У показують, що ціль знаходиться в квадраті 1552 (15 – горизонтальна лінія, 52 – верти кальна лінія).
Рис.14. Визначення координат по карті інанесення на карту точок за відпо відними координатами
В квадраті 1552 відкласти по вертикальних лініях сітки 175 м, на нести точки і з'єднати їх прямою. На цій прямій і буде знаходитись ціль. По накресленій лінії вправо від вер тикальної сітки, яка має підпис 52, відкласти відрізок 420 м і нанести точку. Отримана точка і буде місцем розміщення цілі на карті (в нашому прикладі – ротний кулемет).
Повні координати точки
1. Записати повне цифрове значення ліній X і У (6015 3452) і ви міряти відстань до то чки по осі X і У окремо, тобто зробити ту ж опера цію, що і при визначенні скорочених координат х = 6015650; у = 3452530.
6.5. РОЗГРАФЛЕННЯ І НОМЕНКЛАТУРА ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ
Топографічні карти складають для великих територій земної по верхні. Для простішого використання їх видають окремими аркушами, контури яких прийнято називати рам ками карти.
Боками рамок є меридіани і паралелі, вони обмежують зображену на аркуші карти ді лянку місцевості.
Кожний аркуш карти зорієнтований відносно сторін горизонту так, що верхній край рамки – північний, нижній – південний, лівий – захід ний, правий – східний.
Система поділу карти на окремі аркуші називається розграфленням карти, а система позначення (нумерацій) аркушів–їх номенклатурою.
Для того, щоб можна було легко і швидко знаходити потрібні ар куші карти того чи іншого масштабу, кожний з них має своє умовне по значення – номенклатуру.
Номенклатура кожного аркуша вказана над північним краєм його рамки. Поряд з но менклатурою, крім цього, підписана назва найбільшо го населеного пункту, розміще ного на аркуші карти.
На кожному аркуші вказується також номенклатура суміжних з ним листів, що поле гшує їх підбір при склеюванні карт. Ці підписи розмі щені посередині зовнішнього краю рамки аркуша.
В основу розграфлення і позначення аркушів топографічних карт покладено аркуш карти з масштабом 1:1000 000 (рис. 15).
Номенклатура аркуша карти з масштабом 1:1000 000 складається з позначень ряду і колони. Ряди розміщені паралельно екватору і позна чаються буквами латинського ал фавіту. Межами рядів служать пара лелі, проведені від екватора через 4° по широті.
Ряди рахують від екватора до полюсів: А, В, С, Д, Е і т. д.
Рис. 15. Розграфлення і номенклатура аркушів карти масштабу 1:1 000 000
Колонки розміщують вертикально. Обмежують їх меридіани, про ведені через 6° по довготі. Колонки позначають арабськими цифрами від меридіану з довготою 180° з заходу на схід. При позначенні номенклату ри аркуша карти пишуть букву, що позна чає ряд, а потім через риску – номер колонки, наприклад М-38, К-36 тощо.
6.6. ВИВЧЕННЯ ПО КАРТІ УМОВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, МАСКУВАННЯ І ЗАХИСНИХ ЯКОСТЕЙ МІСЦЕВОСТІ
Топографічна карта – основне джерело одержання знань про місцевість. По карті можна швидко вивчити і оцінити характер, тактичні і захисні властивості місцевості в районі майбутніх бойових дій, неза лежно від того, на якій відстані він розташований.
Карта дозволяє також отримати якісні і кількісні характеристики багатьох місцевих предметів, типових форм і деталей рельєфу, що мають практичний інтерес для коман дирів підрозділів, при організації і веденні бою, а також при виконанні інших бойових завдань.
Послідовність вивчення місцевості визначається конкретними умо вами бойового за вдання підрозділів, а також умовами пори року і такти-ко-технічними даними бойової техніки, яку використовують для виконання бойового завдання.
Вивчення місцевості, як правило, починають з визначення її за гального характеру, а потім детально вивчають окремі місцеві предмети, форми, деталі рельєфу.
Вивчення загального характеру місцевості має на меті виявлення найважливіших осо бливостей рельєфу і місцевих предметів, які вплива ють на виконання поставлених за вдань.
Вивчення умов спостереження має на меті визначити ступінь огляду ділянки дій з найбільш вигідних точок місцевості, а при вивченні умов маскування – з наземних постів і з повітря.
Умови спостереження і маскування залежать від характеру рельє фу, наявності на ньому рослинного покриву і населених пунктів. Якщо рельєф пересічний, на ньому багато позначено дерев і кущів, то умови маскування вигідніші за умови спостере ження . В результаті вив чення умов спостереження і маскування по карті можна вста новити:
– пункти, з яких відкривається найширший огляд місцевості,
– огляд місцевості за окремими ділянками або напрямками,
– природні маски, які ховають підрозділи і техніку від наземного і повітряного спо стереження і маскувальну ємність окремих ділянок.
Якщо район, який вивчають, невеликий і на ньому мало місцевих предметів, то умови спостереження оцінюють по карті на око. По карті можна визначити взаємну види мість точок. При цьому необхідно виявити на напрямку спостереження перешкоди, які можуть закрити об'єкти від погляду спостережника. Треба знати, як на карті познача ється рельєф (особливо його форми), висоти над рівнем моря.
Використання захисних якостей місцевості стане одним із важли вих завдань захисту особового складу підрозділу від зброї масового ура ження. Захисні якості місцевості визначаються, здебільшого, характе ром рельєфу і рослинного покриву.
При вивченні захисних якостей рельєфу головним чином врахову ють, наявність, на прям і розміри висот, водорозділових хребтів, річкових долин та інших великих форм рельєфу, підіймання їх над навколишньою місцевістю і крутість схилів. Такі характе ристики можна визначити по карті за накресленням і густотою горизонталей, їх конфі гурацій, за відмітками висот і пояснюючими підписами (цифрові значення).
Отримавши по карті такі дані і знаючи вплив різних форм і деталей рельєфу на посла блення або посилення вражаючої дії зброї масового ура ження, роблять практичні ви сновки про використання даної місцевості для укриття і захисту підрозділу.
Ліс захищає і послаблює дію ударної хвилі ядерного вибуху в 2 - 3 рази, порівняно з відкритою місцевістю.
Густий ліс захищає від світлового випромінювання і знижує рівень проникаючої раді ації (в дозрілому лісі знижується вплив у 6-8 разів). У лісі рівень радіації і доза випро мінювання зменшуються на 20-40%.
У гірській місцевості дія ударної хвилі може бути підсилена або послаблена залежно від положення епіцентру ядерного вибуху стосовно напряму хребтів і долин.
В результаті вивчення захисних якостей місцевості визначають:
несприятливі ді лянки в районі розміщення і в напрямку дії підрозділів;
природні укриття, які можна використовувати з метою захисту особового складу і техніки;
заходи з найдоцільнішим використанням захисних якостей місцевості при облад нанні укриття для особового складу і техніки.
6.7. ПРАВИЛА НАНЕСЕННЯ НА КАРТУ ОРІЄНТИРІВ ТА ІНШИХ ОБ'ЄКТІВ
Орієнтири, вказані на місцевості старшим командиром, треба роз пізнати на карті, підняти і підписати встановленими для них назвами пронумерувати.
Розташування свого підрозділу на місцевості, позиції противника, цілі, мінні поля та інші об'єкти наносять на карту залежно від обставин різними способами: по ближніх орієнтирах на око, за напрямом і відстан ню, прямою засічкою і прокладкою компас ного ходу.
По ближніх орієнтирах на око
На зорієнтованій карті розпізнають найближчі до об'єкту два-три орієнтири, оцінюють відстань до об'єкту і кути до нього і, використовуючи масштаб карти, наносять об'єкт на карту.
За напрямом і відстанню наносять об'єкти на карту, як правило, при розвідці спосте реженням.
На зорієнтованій карті накреслюють прямі лінії в напрямку до об'єктів, які необхідно нанести на карту. Визначають відстані до об'єктів і відкладають їх на накреслених лі ніях. Таким чином, отримують розмі щення нанесених об'єктів на карті.
Рис. 16. Нанесення цілі на карту прямою засічкою з трьох точок
Прямою засічкою визначають місцезнаходження об'єкту на карті як правило, з трьох точок.
На кожній точці стояння (рис. 16), з якої проводять засічку, зорієнтовують карту як можна краще по компасу і шляхом візування креслять пряму лінію в напрямку до об' єкту, який шукають.
Пересікання прямих з двох точок покаже розміщення на карті об'єк ту, який необхідно нанести.
Прокладкою компасного ходу визначають розташування об'єкту на місцевості, якщо видимість обмежена, а орієнтирів мало, цілі на карту наносять прокладкою компас ного ходу від точки, на якій виявлено ціль, до орієнтиру, надійно розпізнаного на міс цевості і карті.
Вишневе
Рис.17. Нанесеня цілі на карту прокладкою компасного ходу
За допомогою компаса визначають магнітний азимут напрямку на виявлену ціль (рис. 17) і вимірюють відстань до неї. Потім визначають магнітний азимут напрямку руху і за ним починають рух, вимірюючи прой дену до орієнтиру (в нашому прикладі – Ви шневе) відстань парами кроків. На кінцевому пункті переводять магнітні азимути на зворотні, а потім на дирекційні кути, по яких хід наносять на карту і таким чином ви значають місцезнаходження цілі на ній.
Розділ 7
ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ЗА КАРТОЮ ТА БЕЗ КАРТИ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Заняття – 6 год.
1. Способи орієнтування на місцевості.
2. Визначення сторін горизонту і напрямків на місцевості.
3. Вимірювання кутів і відстані на місцевості.
4. Рух за азимутом. Особливості орієнтування на місцевості без карти.
5. Орієнтування карти. Визначення по карті місця свого знаходження.
6. Підготовка по карті відомостей для руху за азимутом.
7. Орієнтування на місцевості по карті в русі.
7.1. СПОСОБИ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ
Зорієнтуватися на місцевості в бойових умовах – означає визна чити своє місцезнахо дження і вірний напрям руху відносно сторін гори зонту, навколишніх топографічних і тактичних об'єктів місцевості, а та кож розміщення своїх військ і військ противника.
Залежно від характеру визначеного завдання орієнтування може проводитися такими способами:
– по топографічній карті з використанням компасу (основний спосіб орієнтування);
– по топографічній карті з використанням топографічної апара тури (в складних умо вах маршруту і при поганій видимості);
– по азимуту (на місцевості з недостатніми орієнтирами, вночі) це – найбільш прос тий і доступний спосіб;
– по аерофотознімках (на місцевості, яка зазнала значних змін, а також у великих на селених пунктах);
– по компасу, небесних світилах, прикметах місцевих предметів. Таким чином, спо сіб орієнтування на місцевості вибирається в залежності від обстановки і характеру визначеного завдання.
7.2. ВИЗНАЧЕННЯ СТОРІН ГОРИЗОНТУ І НАПРЯМКІВ НА МІСЦЕВОСТІ
Для визначення напрямків всіх сторін горизонту достатньо знати тільки один із них.
Сторони горизонту мо...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора