Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Організаційні основи лікувально - евакуаційного забезпечення населення у системі Державної служби медицини катастроф.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра медицини катастроф і військової медицини
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Медицина катастроф
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ І ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою КМ і ВМ
професор В.Криса
“____”________________ 2004р.
Лекція з предмету
“Медицина катастроф”
Підготовлена викладачем кафедри КМ і ВМ Левченком В.А.
Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 2004р.
Протокол №_________.
Івано-Франківськ 2003
Література
Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.
Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.
Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.
Протоколи з надання екстреної медичної допомоги у разі невідкладних станів /В.Ф.Москаленко, Г.Г.Рощіна. – Київ, 2001.
В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000.
Зміст лекції
1. Реалізація сучасної системи лікувально-евакуацій-ного забезпечення населення у районах катастроф
Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують, що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів та закладів охорони здоров’я. Найтиповішими з них є:
Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський землетрус в 1948р. – до 100 000 загиблих, а у Вірменії в 1988р. –по останнім даним до 50000; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 загиблих).
Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень хірургічного профілю).
Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні, хімічні тощо).
За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби медицини катастроф та охорони здоров’я взагалі є максимальне скорочення часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає подальший перебіг та наслідки ураження.
Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.
До них належать:
Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до осередку катастрофи.
Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).
Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.
Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних захворювань.
Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров’я у районах катастроф.
Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, алей медичних працівників.
Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.
У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика, умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці катастроф майже завжди відсутні. Медичних працівників та лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у стислі терміни необхідної кількості закладів охорони здоров’я практично неможлива, та й умови для її розгортання, як правило, відсутні. У зв’язку з цим нині визнано за доцільне розчленувати єдиний процес (медико-лікарську технологію) надання медичної допомоги та лікування за місцем та часом, тобто поєднати надання медичної допомоги з евакуацією за призначенням потерпілих, що складає зміст лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ).
Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях
У сучасних умовах міжнародної практики ліквідації медичних наслідків катастроф відомі дві основні системи ЛЕЗ: французька та англо-саксонська.
Французька система ЛЕЗ передбачає проведення в осередку катастрофи медичного розподілу уражених, надання їм першої медичної допомоги та швидку евакуацію у спеціально підготовлені лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.
Англо-саксонська система ЛЕЗ спрямована на максимальне наближення першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги (з елементами спеціалізованої) до осередку катастрофи, з подальшою евакуацією післяопераційних потерпілих у відповідну лікарню для продовження лікування.
В Україні, як і в Росії, використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування "на місці" з евакуацією за "призначенням".
Організація лікувально-евакуаційних заходів належить до одного з найбільш трудомістких видів діяльності охорони здоров’я під час ліквідації медичних наслідків НС. Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров’я населення. У цьому зв’язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки форм та методів роботи служби.
Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.
Роботу з надання медичної допомоги в осередку масових уражень умовно слід розділити на три фази (періоди):
Фаза ізоляції, перебіг якої починається з моменту виникнення НС і до початку організованого проведення рятувальних робіт. У цій фазі населення, яке опинилося у зоні лиха, залишається напризволяще. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому все населення повинно знати правила поведінки у НС та методи надання само- і взаємодопомоги, що набуває особливо важливого значення.
Організація проведення такої підготовки населення є одним з найважливіших завдань місцевих органів влади, охорони здоров’я, Товариства Червоного Хреста, яка повинна враховувати конкретні умови регіону щодо виникнення певних НС.
Фаза рятування триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятівних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної допомоги (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та інших медичних формувань). У цій фазі проводиться надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками та підготовка потерпілих до евакуації у лікувально-профілактичні заклади за межами осередку катастрофи.
Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у лікувально-профілактичних закладах за межами осередку.
Складовими елементами ЛЕЗ є:
надання потерпілим усіх видів медичної допомоги та їх лікування;
проведення медичного сортування потерпілих;
медична евакуація.
2. Види медичної допомоги та основні вимоги до них
Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою охорони здоров’я у районах (осередках) катастроф та у лікувально-профілактичних закладах.
Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:
перша медична допомога;
долікарська допомога;
перша лікарська допомога;
кваліфікована медична допомога;
спеціалізована медична допомога.
Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.
Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.
До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:
Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона досягається:
єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;
знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.
Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається якісним заповненням документації.
Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.
3. Перша медична та долікарська допомога
Вирішальне значення для збереження життя і здоров’я потерпілих має вчасне і правильне надання першої медичної допомоги. Актуальність цієї проблеми стає ще більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги важко потерпілим протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.
За даними ВООЗ, 20% загиблих унаслідок нещасних випадків у мирний час могли б бути врятовані, якби вони вчасно отримали першу медичну допомогу. Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) серед загиблих воїнів на полі бою 2,6% померло від зовнішньої кровотечі із дистальних відділів кінцівок, хоча для її зупинки достатньо було накласти найпростішу закрутку.
Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці одержання ушкоджень, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до осередку катастрофи.
Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка евакуація із зони катастрофи.
Оптимальний термін надання першої медичної допомоги – до 30 хв. після отримання ушкодження. У разі зупинки дихання та ураження СДОР цей час скорочується до 5-10 хв. Важливість чинника часу підсилюється ще й тим, що у осіб, які отримали першу медичну допомогу на протязі 30 хв. після травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.
Перша медична допомога включає виконання таких основних заходів:
витягування уражених з-під завалів, із сховищ, укриттів;
гасіння одягу, що спалахнув;
введення знеболювальних засобів за допомогою шприца-тюбика з індивідуальної аптечки;
усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх тіл, надання відповідного положення тілу (у разі западання язика, блювання, значної носової кровотечі) та проведення ШВЛ способом рот до рота і рот до носа;
тимчасове зупинення зовнішньої кровотечі;
накладання асептичної пов’язки на рани та обпечені поверхні;
накладання оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;
іммобілізація ушкодженої кінцівки підручними засобами;
надягання протигазу під час перебування на зараженій СДОР (БОР) місцевості;
уведення антидотів;
часткова санітарна обробка;
застосування антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, протиблювотних засобів з індивідуальної аптечки.
Долікарська допомога надається безпосередньо в осередках катастроф або поблизу їх фельдшерськими (сестринськими) бригадами швидкої медичної допомоги (БШМД), персоналом фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних пунктів промислових підприємств.
Під час надання долікарської допомоги використовується комплектно-табельне майно (сумки, укладки тощо), яке є на оснащенні вищеназваних бригад. Долікарська допомога доповнює першу медичну допомогу і надається з метою запобігання загрозливим для життя наслідкам впливу уражаючих чинників або боротьби із ними, а також для запобігання важким ускладненням .
Основні заходи долікарської допомоги:
усунення асфіксії (туалет ротової порожнини, носоглотки, у разі необхідності введення повітропроводів, інгаляція киснем);
контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута або його накладання у разі продовження кровотечі;
накладання або виправлення неправильно накладених пов’язок;
введення знеболювальних засобів, антидотів (протиотрути) за показаннями, застосування антибіотиків;
поліпшення чи накладання транспортної іммобілізації з використанням табельних або підручних засобів;
введення серцево-судинних та інших лікарських препаратів за показаннями;
повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація одягу, що торкається тіла;
зігрівання потерпілих, вживання гарячого пиття (за винятком поранених у живіт).
Оптимальний термін надання долікарської допомоги – протягом 1 год. після отримання ушкодження.
4. Перша лікарська допомога
Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти БШМД, які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах. Вони надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу потерпілим і евакуюють їх у стаціонарні медичні заклади.
Відповідно до "Інструкції про дії виїзної БШМД в осередку з великою кількістю потерпілих", затвердженої наказом МОЗ України за №175 від 19.06.96р., перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з великою кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження, кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади покладається відповідальність за організацію медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган управління охорони здоров’я.
Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої черги. Надавати першу лікарську допомогу може медичний персонал військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої кількості уражених. Одночасно поблизу осередку розгортається пункт збору потерпілих, де за показаннями може надаватись долікарська і перша лікарська допомога та здійснюватись евакуація потерпілих.
Перша лікарська допомога надається також силами лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в осередках ураження. Така допомога повинна бути надана якомога раніше. Оптимальний термін її здійснення – перші 4-6 год. з моменту одержання травми.
Заходи першої лікарської допомоги за терміновістю виконання поділяються на дві групи – невідкладні та відстрочені.
Невідкладні заходи – це ті, від мова від виконання яких призводить до летальних наслідків. До комплексу таких заходів належать:
зупинка зовнішньої кровотечі;
боротьба із шоком;
усунення гострої дихальної недостатності;
відновлення прохідності дихальних шляхів;
штучне дихання;
торакоцентез у разі напруженого пневмотораксу;
інгаляції кисню, боротьба з набряком легенів, накладення оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;
промивання очей, якщо у них потрапили СДОР, ОР, БОР, РВ, з наступним введенням спеціальних очних мазей та крапель;
промивання шлунка за допомогою зонда у разі потрапляння отруйних речовин, застосування адсорбентів.
До відстрочених заходів першої лікарської допомоги належать:
усунення недоліків першої та долікарської медичної допомоги;
зміна пов’язки у разі забруднення рани радіоактивними речовинами;
дегазація рани у разі забруднення її стійкими СДОР (БОР);
введення знеболювальних засобів і проведення новокаїнових блокад у разі ушкодження середньої важкості тощо.
Перелік цих заходів може змінюватись залежно від обставин: кількості потерпілих, які прибули, термін їх доставки, відстані до найближчого лікувально-профілактичного закладу, забезпеченості транспортом для евакуації та інших чинників.
У разі масових уражень надання першої лікарської допомоги буде включати виконання невідкладних заходів – скорочений обсяг першої лікарської допомоги.
Повний обсяг першої лікарської допомоги здійснюється у тому разі, коли кількість потерпілих, які прибули, не перевищує можливостей формувань ДСМК.
Особливості надання догоспітальних видів медичної допомоги дітям
Серед потерпілих у різних катастрофах від 13,7 до 24,3% складають діти. Під час організації та надання екстреної медичної допомоги дітям необхідно враховувати такі чинники:
Відсутність можливості надання самодопомоги та у більшості випадків – взаємодопомоги. Це обумовлює пріоритетність надання дітям медичної допомоги медичними працівниками.
Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, що впливають на діагностику, лікування та догляд, а саме:
дифузна та генералізована реакція дитячого організму на різноманітні подразники; навіть порівняно невеликі стресові впливи можуть призвести до вираженої реакції з гіпертермічним та судомним синдромами, змінами у діяльності серцево-судинної та дихальної системи тощо;
чутливість дітей, особливо молодшого віку, до втрати крові (наприклад, у новонароджених втрата крові у кількості 50 мл рівнозначна втраті крові у дорослого 600-1000 мл);
схильність шкіри та слизових оболонок дітей до набряків, інфікування;
напружена робота нирок у зв’язку з підвищеним обміном рідини, що збільшує небезпеку гіпергідратації або зневоднення;
пластичність очеревини та короткий сальник обумовлюють несприятливий перебіг у разі ураження органів черевної порожнини;
висока еластичність кісткової системи, що, з одного боку, знижує частоту переломів кісток у дітей, а з іншого – надломи, підосні переломи, переломи типу зеленої гілки тощо.
Евакуація дітей з районів НС повинна проводитись в першу чергу. Винесення дітей з осередку ураження і подальша евакуація проводиться у супроводі родичів, знайомих, легкопоранених дорослих або медичного персоналу. Дітей до п’ятирічного віку, якщо дозволяє стан потерпілого, бажано виносити на руках.
На пунктах збору потерпілих необхідно організовувати укриття для дітей від несприятливих кліматичних та погодних умов, догляд, надання медичної допомоги і проведення медичного сортування.
З метою найшвидшого надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги бажано не затримувати дітей на пунктах збору потерпілих.
Своєчасне надання медичної допомоги постраждалим дітям може бути досягнуто швидким прибуттям в осередок катастрофи бригад швидкої медичної допомоги. З метою нарощування робіт щодо медичного забезпечення дітей доцільно у дитячих ЛПЗ завчасно сформувати лікарсько-сестринські бригади, забезпечені транспортом.
Розгортаючи лікувально-профілактичні заклади, на кожні 100 місць необхідно виділити 20-25 місць для дітей.
Використовуючи медикаментозні та спеціальні засоби, необхідно враховувати дозування, що вироблені для педіатричної практики.
Під час проведення ШВЛ та масажу серця необхідно враховувати анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму. ШВЛ починають з пальцьової ревізії ротової порожнини та носоглотки для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У дітей першого року життя не вдається проводити ШВЛ способом рот до рота. Частіше реаніматор охоплює губами рот і ніс дитини. Об’єм повітря, який видихають у легені дитини, повинен бути мінімально необхідним для екскурсії грудної клітки. Зайвий обсяг повітря надійде в шлунок, зумовить його перерозтягнення з явищами регургітації та аспірації вмісту шлунка у дихальні шляхи. Можливе розривання альвеол внаслідок їх перерозтягнення.
Закритий масаж серця роблять з урахуванням віку дитини.
Дітям до одного року масаж проводять двома пальцями, кількість натискань на нижньосередню частину грудини – понад 100 за 1 хвилину.
Фізично добре розвиненим дітям віком понад 10 років масаж серця проводять так, як дорослим.
Співвідношення частоти вдихів та натискань на грудину: у разі надання допомоги двома реаніматорами – один вдих на п’ять масажних натискань; одним реаніматором – два вдихи на 15 масажних натискань незалежно від віку дитини.
У зонах радіоактивного та хімічного зараження особливу актуальність набувають питання захисту дітей. За такої умови пріоритет повинен бути відданий колективним засобам захисту перед індивідуальними.
Оскільки серед дітей, які занедужали на інфекційні захворювання, досить швидко можуть розвинутися судомний і гіпертермічний синдроми, порушитися діяльність дихальної, серцево-судинної та видільної систем, настати ендотоксичний шок, септичний стан тощо, необхідно в епідемічному осередку ураження організувати швидке та цілеспрямоване медичне сортування і здійснити термінову евакуацію хворих у спеціалізовані ЛПЗ з проведенням реанімаційних заходів у дорозі.
Госпітальні види медичної допомоги
До них належить кваліфікована та спеціалізована медична допомога, що надається потерпілим у ЛПЗ ДСМК територіального або державного рівня за межами осередку катастрофи.
Кваліфікована медична допомога надається хірургами та терапевтами і являє собою комплекс хірургічних і терапевтичних заходів, спрямованих на усунення наслідків ураження, насамперед таких, що загрожують життю, запобігання можливим ускладненням та боротьбу з тими, які вже розвинулися, а також планове лікування потерпілих до повного видужання.
За терміновістю надання заходи кваліфікованої хірургічної допомоги поділяють на три групи:
Невідкладні заходи за життєвими показниками:
усунення асфіксії,
повна зупинка кровотечі,
операції з приводу газової гангрени,
лапаротомії у разі поранень та закритої травми живота з ушкодженням внутрішніх органів і кровотечі,
комплексна терапія гострої крововтрати, шоку, травматичного токсикозу,
хірургічна обробка та зашивання ран при відкритому пневмотораксі, торакоцентез при клапанному пневмотораксі,
декомпресійна трепанація черепа при пошкодженнях, що супроводжуються стисненням головного мозку.
Відстрочені заходи (перша підгрупа), затримка виконання яких, як правило, буде призводити до важких ускладнень:
ампутації у разі відривів, деструкції та ішемічного некрозу кінцівки;
накладення надлобкової нориці у разі ушкодження сечівника та протиприродного заднього проходу у разі позачеревного ушкодження прямої кишки;
хірургічна обробка ран, забруднених СДОР, ФОС, ФОР.
Відстрочені заходи (друга підгрупа), затримка виконання яких в умовах застосування антибіотиків не обов’язково призведе до небезпечних ускладнень:
первинна хірургічна обробка ран м’яких тканин,
первинна обробка сильнозабруднених опіків,
накладання пластичних швів при клаптевих пораненнях обличчя,
лігатурне зв’язування зубів при переломах нижньої щелепи з дефектом.
При повному обсязі кваліфікованої хірургічної допомоги виконуються заходи усіх трьох груп. Скорочення обсягу здійснюється за рахунок відмови від виконання заходів третьої групи, в крайньому разі – другої групи.
Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги за терміновістю виконання поділяються на дві групи:
Невідкладні заходи за наявності станів, які загрожують життю потерпілих:
комплексна терапія загострень хронічних захворювань внутрішніх органів, а також гострих соматичних захворюваннях, що можуть призвести до смерті хворого (гіпертонічний криз, інфаркт міокарду, порушення серцевого ритму, напади броніхальної астми, загострення виразкової хвороби, діабетичні коми та ін.,
симптоматична терапія,
введення антидотів та протиботулінової сироватки.
Заходи, виконання яких може бути відкладено:
введення антибіотиків з профілактичною метою,
застосування симптоматичних медикаментозних препаратів,
гемотрансфузія з метою заміщення,
проведення фізіотерапевтичних процедур.
За сприятливих обставин кваліфікована медична допомога повинна надаватися у повному обсязі (виконання заходів усіх груп). Скорочення обсягу кваліфікованої медичної допомоги здійснюється за рахунок відмови від виконання заходів третьої (другої) групи. Надання кваліфікованої медичної допомоги повинно здійснюватися протягом 8-12 год. з моменту отримання ушкодження.
Кваліфіковану медичну допомогу на другому етапі медичної евакуації надають мобільні госпіталі, відповідні стаціонари МОЗ, медичні заклади, що розгортають додатковий ліжкофонд.
Спеціалізована медична допомога надається відповідними фахівцями з використанням спеціального обладнання та апаратури у спеціалізованих закладах (відділеннях) з метою максимального відновлення втрачених функцій органів ат систем, лікування потерпілих до повного видужання, включаючи реабілітацію.
У лікувальних закладах, розташованих за межами осередку катастрофи, виникає необхідність у наданні спеціалізованої медичної допомоги таким категоріям потерпілих:
з ушкодженнями голови, шиї, хребта та периферичних нервів;
з ушкодженням опорно-рухового апарату;
з ушкодженням грудної клітки, черевної порожнини;
з опіками;
із променевою хворобою, із отруєнням СДОР;
інфекційним хворим;
особам з розладами психічної діяльності та іншим.
Треба зазначити, що кваліфікована та спеціалізована медична допомога тісно взаємопов’язані і між ними важко провести чітку межу. Такий вид допомоги передбачає максимальне використання досягнень медичної допомоги в практиці лікування потерпілих в екстремальних ситуаціях, її виконанням завершується надання повного комплексу медичної допомоги потерпілим.
Провідну роль у підготовці, організації і наданні кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги повинні відігравати центри екстреної медичної допомоги. У разі виникнення необхідності до надання спеціалізованої допомоги потерпілим залучаються спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги.
Питання щодо терміну надання спеціалізованої медичної допомоги вирішується особисто з кожним потерпілим, однак, судячи з досвіду, вона повинна бути надана протягом перших двох-трьох діб з моменту ушкодження.
Медичне сортування уражених
У разі виникнення НС спостерігається невідповідність між потребою у наданні допомоги і можливістю її надання. Крім того, від 20 до 40% потерпілих хірургічного профілю будуть мати потребу у невідкладній допомозі, найбільш ефективній у перші години ураження. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба з великої маси потерпілих відібрати саме тих, яким необхідно надати негайну невідкладну допомогу у першу чергу, що дасть їм шанс вижити. Як один із ефективних адміністративних заходів дії у цих умовах М.І Пирогов запропонував метод медичного сортування потерпілих. В умовах НС медичні працівники часто забувають про цей рятівний для багатьох потерпілих метод, а це призводить до додаткових втрат.
Медичне сортування – метод поділу потерпілих та хворих на групи, що грунтується на потребі в однорідних лікувально-профілактичних і евакуаційних заходах залежно від медичних показань та конкретних обставин НС.
Мета медичного сортування полягає в тому, щоб забезпечити потерпілим своєчасне надання необхідної допомоги та раціональну евакуацію.
Медичне сортування проводиться, починаючи з моменту надання першої медичної допомоги на місці ураження і продовжується під час надання усіх догоспітальних і госпітальних видів медичної допомоги.
В осередку ураження на місці отримання ушкодження (травми) виконуються найпростіші елементи медичного сортування, під час надання медичної допомоги. В міру прибуття в осередок ураження медичного персоналу (бригад швидкої медичної допомоги, лікарсько-сестринських бригад тощо) сортування продовжується та поглиблюється.
Залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють два види медичного сортування:
Внутрішньопунктове сортування визначає порядок проходження потерпілого у середині лікувально-профілактичного закладу (пункту надання медичної допомоги).
Евакотранспортне сортування, що проводиться з метою поділу потерпілих на однорідні групи за чергою евакуації, видами евакотранспорту, положенням потерпілого (сидячи, лежачи) та евакуаційним призначенням (пунктом прямування).
Під час проведення медичного сортування треба дотримувати наступного алгоритму огляду уражених:
ревізія ротової порожнини і верхніх дихальних шляхів з одночасним вилученням сторонніх тіл та відновленням функції зовнішнього дихання;
оцінка характеру і частоти дихання, вирішення питання про показання до проведення простих реанімаційних заходів (штучне дихання, непрямий масаж серця);
визначення цілості кровоносних судин з одночасною зупинкою зовнішньої кровотечі, насамперед – артеріальної;
оцінка стану серцево-судинної системи (як правило, вимірювання артеріального тиску та аускультація серця не проводяться, у важкоуражених проводять лише визначення пульсу. Його відсутність на променевих артеріях свідчить про зниження систолічного тиску нижче 80 мм рт. ст., на кубітальних – нижче 60 мм рт. ст., що орієнтує на проведення відповідних заходів невідкладної медичної допомоги);
оцінка стану органів чуття, насамперед зору (нерідко ступінь важкості ураження можна визначити залежно від того, як розплющує очі потерпілий: за командою або лише у разі больових подразнень, чи взагалі не реагує на зовнішні впливи. Важливе діагностичне значення має стан зіниць);
значну допомогу в екстреній діагностиці та сортуванні надає можливість мовного контакту з потерпілим, а також наявність чи відсутність активних і пасивних рухів кінцівок.
Під час надання першої медичної допомоги у процесі медичного сортування виділяють такі групи:
Особи, які потребують медичної допомоги у першу чергу (наявність палаючого одягу; зовнішня або внутрішня артеріальна кровотеча; шок; асфіксія; судоми; колапс; втрата свідомості; травматична ампутація кінцівок; випадання петель кишок; відкритий пневмоторакс; мимовільне виділення сечі та калу; різка зміна кольору шкіри та слизових оболонок; виражена задишка тощо).
Уражені особи, допомога яким може бути надана у другу чергу, тобто відстрочена на найближчий час (продовження впливу уражаючого чинника, який обтяжує ураження організму – тліючий одяг; наявність СДОР на відкритих частинах тіла; підвищений вміст окису вуглецю у навколишньому атмосферному повітрі; перебування частин тіла під конструкціями зруйнованої будови тощо). Затримка у наданні їм допомоги може обтяжити стан, але не створює безпосередньої загрози для життя.
Усі інші потерпілі.
Потерпілі, які потребують винесення або вивезення у найближчий лікувально-профілактичний заклад у першу чергу (потерпілі, яким була надана медична допомога в першу чергу) і в другу чергу (усі інші уражені).
Легкоуражені (ходячі), які можуть самостійно або із сторонньою допомогою дістатися до лікувально-профілактичного закладу.
Підгрунтям медичного сортування є три головні сортувальні ознаки: небезпека для оточуючих, лікувальна ознака, евакуаційна ознака.
За ознакою небезпечності для оточуючих потерпілих ділять на такі групи:
особи, які потребують санітарної або спеціальної обробки;
особи, які підлягають тимчасовій ізоляції;
особи, які не потребують спеціальної (санітарної) обробки.
Лікувальна ознака – ступінь потреби потерпілих у медичній допомозі, черговість та місце її надання. За ступенем потреби у медичній допомозі виділяють такі групи потерпілих:
особи, яким необхідна невідкладна медична допомога;
особи, яким допомога може бути відстрочена;
особи, які перебувають у термінальному стані і потребують симптоматичної медичної допомоги.
Евакуаційна ознака визначається необхідністю евакуації, чергою евакуації, видом транспорту та положенням потерпілого у транспорті. Виходячи з цього, потерпілих поділяють на такі групи:
особи, які підлягають евакуації в інші територіальні, регіональні ЛПЗ з урахуванням евакуаційного призначення, черги, способу евакуації (сидячи, лежачи), виду транспорту;
особи, які можуть залишатися у цьому ЛПЗ (за важкістю стану) тимчасово або до кінцевого результату лікування;
особи, які підлягають поверненню за місцем проживання (розселення) для амбулаторно-поліклінічного лікування або медичного нагляду.
У приймальних відділеннях ЛПЗ для проведення медичного сортування формуються сортувальні бригади. Оптимальний склад лікарської сортувальної бригади такий: лікар, фельдшер (медична сестра), медична сестра, два реєстратори, ланка носильників (чотири особи). Сортування звичайно грунтується на даних зовнішнього огляду потерпілих, їх опитуванні, ознайомленні з медичною документацією (якщо вона є), без використання трудомістких методів обстеження.
Медичний персонал сортувальної бригади спочатку проводить вибіркове сортування з метою виявлення уражених, небезпечних для оточуючих, та тих, хто насамперед потребує медичної допомоги (наявність зовнішньої кровотечі, асфіксії, породіллі, діти та ін.). Після вибіркового методу сортування персонал бригади переходить до "конвеєрного" огляду потерпілих. Одночасно оглядають двох осіб: біля одного з них знаходиться лікар, медична сестра та реєстратор; біля іншого – фельдшер (медична сестра) та реєстратор. Прийнявши сортувальне рішення щодо першого потерпілого, лікар переходить до другого, отримує від фельдшера інформацію, за необхідності додатково оглядає потерпілого. Потім, прийнявши сортувальне рішення щодо другого потерпілого, лікар переходить до третього, отримує від медичної сестри інформацію про його стан, у разі необхідності доповнює її ще й особистим оглядом, приймає рішення. Фельдшер разом з реєстратором у цей час оглядають четвертого потерпілого, і таким чином продовжується процес медичного сортування. За необхідності потерпілим надається медична допомога. Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких носильники реалізують сортувальні рішення лікаря. Враховуючи нерівномірність надходження потерпілих, за наявності значної їх кількості формуються додаткові сортувальні бригади із інших відділень лікарні.
Одна сортувальна бригада за 1 годину роботи може розсортувати від 20 до 40 потерпілих травматологічного профілю або уражених СДОР з наданням невідкладної медичної допомоги.
Евакуація уражених
Під цим терміном розуміють систему заходів щодо евакуації із зони катастрофи потерпілих, які потребують медичної допомоги та лікування за її межами. Медична евакуація починається з організованого винесення, виведення та вивезення потерпілих із зони катастрофи і завершується доставкою потерпілих до ЛПЗ. Таким чином, медична евакуація забезпечує своєчасність надання медичної допомоги потерпілим та об’єднує розрізнені за місцем і часом лікувально-евакуаційні заходи в єдиний цілісний процес.
Медична евакуація проводиться за принципом "на себе" – автотранспортом швидкої медичної допомоги, ЛПЗ, спеціальних транспортних формувань тощо. У разі великої кількості потерпілих та нестачі спеціального медичного транспорту, не виключена евакуація "від себе" транспортом об’єкта (підприємства), а також транспортом рятувальних загонів тощо. Залежно від обставин, для евакуації потерпілих може використовуватися спеціальний, пристосований та непристосований автомобільний, залізничний, водний та авіаційний транспорт. Якщо не вистачає спеціального транспорту, можна використовувати транспорт народного господарства, обладнаний спеціальними або підручними пристосуваннями для евакуації важкоуражених (обладнання універсальними санітарними пристосуваннями для встановлення нош УСП-Г, додавання у кузов автомашин баласту, який поліпшує амортизацію, покриття кузовів тентами та інші заходи). Найзручнішими для евакуації потерпілих є автобуси, оснащені типовим санітарним обладнанням (ТСО) для встановлення нош.
Під час евакуації важливо правильно розмістити потерпілих у санітарному транспорті. Важкоуражених розташовують на ношах у передніх секціях і не вище другого ярусу. Головний кінець нош повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10-15 см вищим, ніж ножний, щоб зменшити повздовжнє зміщення потерпілих під час руху транспорту.
Потерпілі, які можуть сидіти, розміщуються в останню чергу на відкидних сидіннях, дерев’яних лавках або дошках, укріплених між боковими бортами кузова автомобіля.
Потерпілі, які перебувають у стані психічного збудження, під час евакуації фіксуються до нош лямками. Їм вводять заспокійливі препарати. Іноді за таким потерпілим закріплюються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легкопотерпілих.
Як показує досвід роботи у ДСМК, у зонах катастроф найскладнішим етапом є евакуація (винесення, вивезення) потерпілих через завали, вогнища пожеж та інші перешкоди. Якщо немає можливості наблизити транспортні засоби до місць знаходження потерпілих, організується їх винесення на ношах, лямках або саморобних засобах до місць можливого завантаження у транспорт.
В умовах масових втрат населення особливого значення набуває евакуаційно-транспортне сортування.
Евакуація з осередків хімічного, бактеріологічного та радіаційного зараження організовується на загальних принципах, але з урахуванням певних особливостей.
Основна маса важкоуражених СДОР потребує надання першої лікарської допомоги неподалік від осередку ураження та виведення їх з нетранспортабельного стану з наступною евакуацією у найближчий ЛПЗ. Евакуацію до ЛПЗ уражених задушливими СДОР бажано провести у перші 3 години після ураження (небезпека розвитку набряку легенів). Усіх уражених задушливими СДОР, незалежно від ступеня важкості їх стану, евакуювати потрібно на ношах.
Евакуація хворих з осередків особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) залежно від обставин суттєво обмежується або взагалі припиняється. У разі необхідності проведення евакуації з метою недопущення поширення інфекції на шляхах евакуації необхідно суворо дотримувати протиепідемічного режиму. З цією метою визначаються спеціальні шляхи евакуації, забороняється зупинка у населених пунктах у разі перетинання їх. Транспортні засоби, що перевозять хворих з осередків ОНІ, повинні мати запас дезинфікуючих засобів, ємкості для збору виділень хворого. Супроводжуючий персонал повинен користуватися захисним одягом відповідно до певної інфекції.
Під час евакуації потерпілих із зони радіоактивного забруднення необхідно організувати своєчасне та якісне їх сортування, надання невідкладної допомоги (у разі блювання, колапсу та інших проявів радіаційного ушкодження), проведення санітарної обробки (за показаннями) з наступною евакуацією у спеціальні стаціонари.
Способи доставки потерпілих до транспорту
Основна умова визволення потерпілих з-під завалів і під час транспортних катастроф – не допустити додаткового травмування.
Витягуючи потерпілого з-під завалу, рятівник з боку спини підводить свої руки під його пахви, охоплює китицями передпліччя і витягує потерпілого.
Перед витягуванням потерпілого з аварійного автомобіля його кладуть горизонтально на сидіння, а ноші встановлюють як продовження сидіння для утворення прямолінійної осі: голова-шия-грудна клітка. Це пов’язано з тим, що під час транспортних аварій часто зустрічаються переломи шийного відділу хребта. У такому разі витягують потерпілого два-три рятівники за голову і скручений одяг або за голову і тулуб.
Супроводжуючи потерпілого до транспорту, однією рукою беруть його за руку, іншою підтримують під пахву з цього ж боку або кладуть руку потерпілого собі на шию і захоплюють китицю своєю рукою, іншою рукою охоплюють за талію.
Якщо потерпілий не може пересуватися навіть за допомогою сторонніх, його кладуть на ноші і переносять у салон санітарної машини. Ноші ставлять поряд з потерпілим. У разі можливості доступу до потерпілого, ті, хто надають допомогу, встають з одного боку на однойменне коліно; один підводить руку під голову, шию та спину, інший – під крижі і гомілки. Піднімати треба рівномірно, без поштовхів. Т...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора