Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
АВАРIЇ НА ХIМIЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ. СИЛЬНОДIЮЧI ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Токсикологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
АВАРIЇ НА ХIМIЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ.
СИЛЬНОДIЮЧI ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ
В останні десятиріччя на території України, як і в багатьох інших регіонах планети, відмічається збільшення кількості технологічних катастроф і стихійними лих, які приводять до значних людських жертв, різкого погіршен-ня навколишнього середовища.
Клімато-географічні особливості території, насиченість її хімічно-небез-печними об’єктами (1572 промислових підприємства, які використовують понад 280 000 тон сильнодіючих отруйних речовин (СДОР)) створюють передумови виникнення на теренах України різноманітних надзвичайних ситуацій. Погіршення екологічної обстановки, збільшення кількості транспортних катастроф, аварій на об’єктах народного господарства, періодично виникаючі стихійні лиха в ряді областей країни негативно впливають на здоров’я та життєдіяльність населення і змушують медичних працівників надавати допомогу потерпілим в надзвичайних умовах.
Проблеми медицини катастроф вимагають поглибленої підготовки всіх ланок військової медичної служби та органів охорони здоров’я до діяльності в екстремальних умовах. Базисом такої підготовки повинно бути вивчення комплексу різноманітних організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально-евакуаційних заходів по медичному забезпеченню населення.
Сучаний етап світової економіки характеризується зростанням обсягів хімічного виробництва. В народному господарстві широко застосовуються десятки тисяч хімічних сполук, кількість яких постійно збільшується. За даними ВООЗ на теперішній час число отруйних хімічних речовин перевищило 60 тис. хімічних сполук, та щорічно збільшується на 500 - 700 найменувань.
Вплив СДОР на особовий склад військ і цивільне населення можливий у випадку аварійних ситуацій, які виникають в процесі їх промислового виробництва, зберігання та транспортування, а також при руйнуванні противником під час війни об’єктів хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості, складів, газопроводів, потужних холодильних установок та водоочисних споруд, транспортних засобів, які обслуговують ці галузі та об’єкти, а також військових об’єктів, які містять СДОР.
1. Характеристика хімічно-небезпечних об’єктів.
Об’єкти народного господарства, при аваріях або руйнуванні яких можуть бути масові ураження людей тварин і рослин СДОР, називаються хімічно-небезпечними об’єктами (ХНО).
До ХНО відносяться:
1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної та інших видів видів промисловості;
2. Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, які використовують аміак і хлор.
3. Залізничні станції та шляхи, якими перевозяться СДОР.
4. Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації.
5. Склади і бази із запасами отрутохімікатів, які використовуються в сільському господарстві.
На деяких хімічних підприємствах іноді зберігається сотні тон цих сполук. На складах і базах СДОР можуть зберігатись:
— в резервуарах під високим тиском (до 100 атм.);
— в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного;
— в закритих ємкостях при атмосферному тиску і температурі оточуючого середовища.
При всіх способах їх зберігання можливе руйнування ємкостей і вихід СДОР в навколишнє середовище.
ХНО прийнято характеризувати наступними показниками:
1. Ступінь хімічної небезпеки. Виділяють три ступені небезпечності об’єкту, яка залежить від кількості СДОР на ньому і виражається в тонах:
а) за хлором: 1-ступінь — 250 т і більше;
2-ступінь — 250-50 т;
3-ступінь — 50-0,8 т;
б) за аміаком: 1-ступінь — 2500 т і більше;
2-ступінь — 2500-500 т;
3-ступінь — 500-10 т.
2. Коефіцієнт еквівалентності даної токсичної речовини до однієї тони хлору. Наприклад, для аміака і сірководню він складає 10, оксидів азоту — 6, синільної кислоти — 2, фосгену — 0,25.
При прогнозуванні аварії прийнято вважати , що в мирний час можливе руйнування однієї максимальної за об’ємом ємкості, а у воєнний час — одночасно всіх наявних ємкостей.
Попадання СДОР в навколишнє середовище веде до їх випаровування, яке, в залежності від швидкості цього процесу, може перебігати в 3-х варіантах:
1-й — бурхливе, коли за час до 10 хвилин випаровується основна кількість рідини. Внаслідок цього утворюється хмара з високою, часто смертельною концентрацією отруйної речовини у вигляді парів або аерозолів. Така отруйна хмара розташовується в приземному шарі повітря на висоті до 20 м від поверхні землі. Спочатку, на протязі 2-3 хвилин, вона чітко обмежена, з радіусом 0,5-1 км, потім змішується із повітрям і розміри хмари поступово збільшуються. Під впливом вітру відстань поширення парів СДОР може до-сягти десятків (50-70) кілометрів.
2-й — нестійке випаровування СДОР. При цьому випаровування розлитої речовини відбувається повільніше і залежить від температури грунту та повітря. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає. Такий процес сприяє тривалому зараженню атмосфери.
3-й — рівномірне за часом випаровування СДОР. Тривалість випаровування при 2-му і 3-му варіантах може складати години і навіть доби, тому що його швидкість не перевищує 3-5 %/год при температурі 25° С. Збереження уражаючої дії СДОР залежить від температури повітря, його вологості, швидкості вітру, а також від фізико-хімічних властивостей самих отруйних речовин.
2. Поняття про сильнодіючі отруйні речовини.
Речовини, які застосовуються з народногосподарською метою і при викиді або виливі можуть приводити до зараження повітря в уражаючих і вище концентраціях, називаються сильнодіючими отруйними речовинами.
Згідно Міжнародного реєстра з 6 мільйонів токсичних речовин, які використовується в промисловості, сільському господарстві та побуті, понад 500 речовин відносяться до СДОР. На території України біля половини населення проживає в зонах об’єктів, які в своєму виробничому циклі використовують ці отруйні речовини.
Виробництво, транспортування, зберігання та використовивання СДОР строго регламентуються спеціальними правилами технології, техніки безпеки та контролю за їх використанням. Проте при аваріях на ХНО велика кількість отруйних речовин може потрапити в на вколишнє середовище і створити зону ураження.
СДОР при аваріях на ХНО мають наступні характеристики:
а) об’ємність дії, яка полягає в тому, що заражається не тільки територія в районі аварії, але і приземний повітряний простір;
б) здатність багатьох сполук проникати в організм через непошкоджені шкірні покриви, що зумовлює необхідність роботи медперсоналу в засобах захисту шкіри;
в) властивість викликати ураження на протязі певного, іноді досить тривалого, часу (дні, місяці).
3. Класифікація СДОР.
За своєю будовою, фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна, а їх біологічні ефекти багатогранні. Тому існує багато різних класифікацій, які грунтуються на різноманітних ознаках СДОР.
Найбільш практичною є класифікація М.В. Саватєєва і співавт. (1990), складена на підставі клінічної картини отруєнь СДОР:
1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та інші);
2. Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин).
3. Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію (акрилонітрил, окисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень та інші).
4. Нейротропні отрути — речовини, які впливають на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (ФОР, сірковуглець та інші).
5. Речовини, які мають задушливу та нейротропну дію (аміак).
6. Речовини, які порушують обмін речовин і структуру клітини (діоксин);
7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид, та інші).
Відносно швидкості формування санітарних втрат прийнята наступна класифікація СДОР:
1. Швидкої дії. Характерним є розвиток симптомів інтоксикації протягом кількох хвилин. До них відносяться синільна кислота, акрилонітрил, сірководень, окис вуглецю, окисли азоту (у високих концентраціях), хлор (у високих концентраціях), аміак, фосфорорганічні речовини.
2. Сповільненої дії (розвиток симптомів на протязі години). До цієї групи відносять динітрофенол, диметилсульфат, метилбромід, метилхлорид, оксихлорид фосфору, окисли азоту, хлор, окис етилену, сірковуглець, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки, етиленхлоргідрин.
3. Вкрай сповільненої дії. Для цих СДОР є характерним розвиток симптомів на протязі понад годину (метиловий спирт).
За хімічною структурою виділяють 22 класи СДОР. Основні з них наступні:
1. Мінеральні та органічні кислоти (сірчана, хлористоводнева, фосфорна, оцтова та інші);
2. Основи (їдкий натр, їдкий калі, розчини аміаку);
3. Спирти (метиловий, бутиловий та інші) і альдегіди кислот.
4. Органічні та неорганічні нітро- і аміносполуки (анілін, нітробензол, нітротолуол);
5. Феноли, крезоли та їх похідні.
6. Гетероциклічні сполуки.
7. Пестициди: фосфорорганічні (хлорофос, карбофос), карбонати (кар-ботіон), хлорорганічні (ДДТ, гексахлоран), ртутьорганічні (метилртуть), похідні фенолоцтової кислоти, діпіріділ (паракват).
Класифікація СДОР за ступенем токсичності наведена в таблиці 1.
Таблиця 1.
Характеристика СДОР за ступенем токсичності
Клас токсичності ГДК в повітрі Середньосмертельні
(мг/м3) концентарція в при поступленні
повітрі (мг/л.) всередину (мг/кг)
Надзвичайно токсичні 0,1 < 1 < 1
Високотоксичні 0,1 - 1 1 - 5 1 - 50
Сильно токсичні 1,1 - 10 6 - 20 51 - 500
Помірно токсичні 1,1 - 10 21 - 80 501 - 5000
Малотоксичні 10 81 - 160 5001 - 15000
Практично нетоксичні — > 160 > 15000
4. Фізико-хімічні властивості, патогенез
та клініка уражень СДОР.
Серед СДОР саму велику групу складають речовини переважно задушливої дії, тобто сполуки, що, головним чином, уражають органи дихання, викликаючи розвиток ТНЛ, з явищами гострої дихальної недостатності. Це веде до швидко прогресуючої гіпоксії і вторинних порушень багатьох функцій організму та можливої загибелі уражених.
В промисловості широко використовують класичні задушливі речовини, відомі з курсу військової токсикології — хлорпікрин, фосген, властивості яких подані в попередніх розділах підручника.
Деякі речовини першої підгрупи цієї групи, впливаючи на слизові оболонки органів дихання та зору, викликають сильне їх подразнення і, в подальшому,— запально-некротичні зміни в них. В даному випадку розвиток патологічного процесу може бути досить швидким і бурхливим.
Представники другої підгрупи відрізняються тим, що після короткочасних явищ подразнення наступає скритий період, під час якого потерпілі почувають себе повністю здоровими. Однак пізніше раптово розвивається набряк легень і стан потерпілих значно погіршується.
Найпоширенішим представником цієї групи СДОР є хлор, запаси якого на деяких об’єктах народного господарства особливо великі. Наприклад, на водоочисній станції великого міста зберігається до кількох десятків тон цієї речовини.
Хлор ( Cl2 )— це газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, важчий за повітря в 2,5 раза. Конденсується в рідину при температурі — 34° С. Добре розчинний у воді та деяких органічних розчинниках. Добре адсорбується акти-вованим вугіллям. Транспортується в рідкому стані в герметичній тарі. Випа-ровується і створює нестійке швидкодіюче вогнище ураження.
В організм хлор потрапляє через органи дихання, слизові оболонки, проявляючи в місцях проникнення подразнююче-припікаючу і виражену загальнорезорбтивну дію. В розвитку токсичного впливу (особливо в початковій стадії) велику роль відіграють рефлекси, виникаючі внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок дихальних шляхів.
Клініка.Подразнююча дія Cl2 проявляється при концентрації 0,01г/м3, а вдихання парів хлору в такій же концентрації на протязі 10-15 хвилин може привести до розвитку хімічного опіку легень з явищами опікового шоку, ураження дихального та судинно-рухового центрів, рефлекторної зупинки дихання або спазму голосових зв’зок з механічною асфіксією. Кожна з цих причин може привести до смерті.
Менш вивченими, але також надзвичайно небезпечними, є речовини із слабкою припікаючою і вираженою загальною дією. Це хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоціанат. Вони є високотоксичними речовинами (вдихання парів хлориду фосфору на протязі декількох хвилин у концентрації 0,08-0,15 мг/л призводить до гострого отруєння).
В розвитку інтоксикації задушливими СДОР виділяють 4 періоди — контакту, прихований, ТНЛ і ускладнень.
Період контакту особливо сильно виражений при отруєнні речовинами, які мають місцеву припікаючу дію. При впливі отрут в невеликих концентраціях симптоми інтоксикації розвиваються після латентного періоду, тривалість якого, залежачи від багатьох факторів, може складати від 1 до 24, а, інколи, і до 48 годин.
Основні прояви третього періоду — це розвиток токсичних ринофарингітів, ларинготрахеїтів, кон'юнктивітів, токсичних бронхітів, інколи і токсичних пневмоній, а при отруєннях середнього і важкого ступенів — ТНЛ.
В клінічній картині інтоксикації в стадії регресії та реконвалесценції характерні неврологічні порушення у вигляді постінтоксикаційного астенічного синдрому з вегетосудинною дистонією, ознаками менінгізму, міастенічним синдромом.
Речовини переважно загальноотруйної дії поділяються на:
— отрути крові:
— гемолітики (миш’яковистий водень та ін.);
— отрути гемоглобіну (окис вуглецю, окисли азоту, сірчистий ангід-
рид та ін.);
— тканинні отрути:
— інгібітори ферментів дихального ланцюга (синільна кислота, ціаніди, нітрили, сірководень та ін.);
— роз’єднювачі окислення та фосфорилювання (динітрофенол та ін.);
— речовини, які вичерпують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргідрин та ін.).
Властивості миш’яковистого водню, окису вуглецю, окислів азоту, ціанідів розглянуті у відповідних розділах підручника.
2,4 - динітрофенол ( С6Н3ОН(NO2)2 ) входить в групу високотоксичних гербіцидів. Крім цього, застосовується у виробництві барвників, засобів обробки дерева. Являє собою жовтуваті кристали, здатні диспергувати на повітрі. Температура плавлення +115° С. Легко розчинний в бензолі, слабо— у воді.
Біохімічний механізм дії зумовлений тим, що ця речовина є мембранною отрутою, блокуючою ферменти, які беруть участь в знятті потенціалу з мітохондрій і синтезі макроергів (АТФ), а тому вся енергія, що звільняється, перетворюється на тепло.
Ураження розвивається при інгаляційному, пероральному і перкутантному поступанні отрути в організм.
Виділяють легку, середню та важку форми отруєння. При легкій інтоксикації через годину розвивається загальна симптоматика: головний біль, в’ялість, зниження працездатності, запаморочення, диспептичні розлади. Патогномонічними є виражена пітливість, підйом температури до 38° С, підвищення рівня основного обміну на 20-30%. В більш важких випадках до описаних явищ приєднуються задишка, відчуття стиснення за грудиною, тахікардія. Температура тіла підвищується до 40° С і вище (“тепловий вибух”). Настає непритомність, зіниці розширюються, розвивається коматозний стан. Смерть може наступити на протязі декількох годин від зупинки дихання.
При контакті з шкірними покривами викликає явища подразнення, у чутливих людей — токсичні дерматити.
Етиленхлоргідрин (ОНСН2СН2Сl, бета-хлоретиловий спирт, бета-хлоретанол) широко застосовується у виробництві барвників, смол, пластмас, засобів обробки дерева, як розчинник в органічному синтезі. Це безколірна рідина із слабким ефірним запахом. Температура кипіння +29° С, добре розчиняється у воді. Пари важчі за повітря.
Сильна отрута, діє інгаляційно та при попаданні в шлунок. Смертельна концентрація 1,2 г/м3 при вдиханні напротязі 2 годин. Вогнище нестійке, сповільненої дії.
Клініка розвивається через декілька годин після ураження. В момент контакту відмічається невелике подразнення очей, верхніх дихальних шляхів. Першими симптомами є слабкість, сильна спрага, біль в ділянці серця. Розвивається тремор, атаксія, параліч кінцівок, пронос, блювання, порушення дихання, ціаноз. Смерть настає від зупинки дихання. При сприятливому перебігу одужання наступає не менше, як через тиждень.
Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію. Це найбільш різноманітна группа промислових отрут. Вона об’єднує речовини, що здатні при інгаляції викликати токсичний набряк легень, а при резорбції порушувати енергетичний обмін. В кінцевому результаті інтоксикація супроводжується токсичною гіпоксією змішаного типу.
Акрилонітрил (СН2 = CНСN) — безколірна рідина, з температурою кипіння 78,5° С. Пари отрути в 1,9 раза важчі за повітря, легко займаються, внаслідок утворення вибухонебезпечних сумішей. Помірно розчинний у воді. Застосовується у виробництві синтетичних волокон, каучуку, пластмас. Утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.
Механізм загальнорезорбтивної дії пов’язаний із впливом на ланцюжок дихальних ферментів, в той час, коли задушлива і припікаюча дії поки що не вивчені.
Клініка ураження розвивається при поступанні речовини через шлунково-кишковий тракт, непошкоджену шкіру та легені. Якщо краплі речовини не зразу видалити з поверхні шкіри або погано обробити її після видалення, як правило, на протязі 12-24 год на місці аплікації розвивається бульозний дерматит, рідше виразки, які заживають з утворенням грубого рубцю.
Дія парів в концентрації 0,3- 0,5 г/м3 та вище супроводжується явищами подразнення слизових верхніх дихальних шляхів.
При вдиханні повітря з концентрацією отрути 0,035-0,22 г/м3 на протязі 20-45 хвилин розвиваються симптоми інтоксикації — головний біль, слабкість, нудота, блювання, задишка, пітливість. При подальшій дії акрилонітрилу в таких концентраціях розвивається ТНЛ. В більш тяжких випадках — непритомність, судоми, кома, смерть від зупинки дихання та серцевої діяльності.
Після перенесеної інтоксикації довго зберігається слабкість і біль в очах, м’язеві посмикування, хитка хода, зниження пам’яті, відсутність пульсу на кінцівках.
Сірководень (H2S) — безбарвний газ із характерним запахом зіпсованих яєць. Важчий за повітря. Використовується для отримання сірки, сірчаної кислоти, різних сульфідів, для боротьби з сільськогосподарськими шкідниками.
Основний шлях поступання в організм — інгаляційний, але можливе про-никнення і через шкіру.
Вогнище нестійке, швидкодіюче.
При концентрації в повітрі 0,2 мг / л появляються симптоми інтоксикації, концентрація 1,0 мг / л викликає апоплектичну форму отруєння, а смертельною є 1,2 мг / л.
Сіководень має загальнорезорбтивну (в основному нейротоксичну), і місцеву подразнюючу дії. Загальноотруйна дія пов’язана із здатністю його взаємодіяти з атомами заліза цитохромів В, С, А, інгібувати цитохромоксидазу і тим самим викликати гостру тканинну гіпоксію. Крім того, при метаболізмі H2S утворюються перекисні сполуки, які ще більше посилюють “енергетичний голод”.
Клініка. Iнтоксикація розвивається при вдиханні протягом години парів сірководню в концентрації 0,006 мг/л. Проявляєтьтся пекучим болем в очах, головним болем, сльозотечею, світлобоязню, нежиттю. При більш високих концентраціях — виражене подразнення слизової очей, носоглотки, металевий присмак в роті, головний біль, відчуття стиснення в грудях, нудота. Подальше вдихання призводить до розвитку токсичного набряку легень.
При вдиханні сірководню в концентраціях більше 0,9 мг/л спостерігається клініка, обумовлена загальнорезорбтивною дією. Можливий перехід в апоплектичну форму — швидкий розвиток судом і смерть на протязі декількох хвили, або виникнення судомно-коматозної — коли прояви отруєння розвиваються значно повільніше. Потерпілий може довго знаходитись у комі. Після виходу з неї — апатія, сонливість, ретроградна амнезія.
Часто виникають ускладнення у вигляді зниження інтелекту, психозів, паралічів, захворювань шлунково-кишкового тракту.
Нейротропні отрути. Це речовини, які впливають на проведення і передачу нервового імпульсу, порушуючи механізм периферійної нервової регуляції. В оснонові їх дії лежить здатність втручатись в процеси синтезу, зберігання, викиду та інактивації синаптичних медіаторів, порушувати ре-активність постсинаптичних рецепторів, змінювати проникливість іонних каналів.
Типовими представниками цієї групи є фософорорганічні сполуки. Серед них виділяють фосфорорганічні інсектициди (ФОI), фосфорорганічні лікарські середники (ФОЛС), фосфорорганічні отруйні речовини (ФОР).
Властивості ФОС розглянуті у відповідних розділах підручника.
Крім них до даної групи СДОР відноситься сірковуглець (СS2) — безколірна масляниста рідина, яка кипить при температурі 42° С, спалахує при температурі 117° С. Має приємний фруктовий запах.
Використовується як розчинник, а також у виробництві віскози, каучуку.
Смертельна доза при поступанні всередину 1г, високотоксична концентрація в повітрі більше 10 мг/л. Вогнище нестійке, швидкодіюче.
Поступання в організм можливе через травний тракт і дихальні шляхи. Основний шлях надходження в організм — інгаляційний, можливе проникнення отрути через непошкоджену шкіру. Накопичується переважно в печінці, нирках, 90 % у вигляді продуктів метаболізму виводиться з сечею, 10% в незміненому вигляді — з повітрям, яке видихається.
Речовина має виражену загальнорезорбтивну дію, місцеві ефекти виражені слабо. Загальноотруйна (психотропна, нейротоксична) дія зумовлена вибірковим наркотичним впливом на центральну нервову систему, механізм якого до кінця не з’ясований.
Клінічна картина інтоксикації проявляється головним болем, запамороченням, атаксією, судомами, непритомністю. Непритомний стан супро-воджується психічним і руховим збудженням. Можливі рецидиви судом, пригнічення дихання. При пероральному прийомі — нудота, блювота, болі в животі. При контакті із шкірою — гіперемія, міхурі.
Речовини, що мають задушливу та нейротропну дію. При інгаляційному ураженні речовини цієї групи викликають ТНЛ, на фоні якого формується тяжке ураження нервової системи. В основі нейротропної дії лежить прямий нейротоксичний ефект, який посилюється важкою гіпоксією, викликаною порушенням зовнішнього дихання.
Одним з найбільш відомих представників цієї групи отрут є аміак .
Аміак (NH3) — безколірний газ з різким задушливим запахом, який стає відчутним при концентрації 0,035 г/м3. При охолодженні і під тиском перетворюється в прозору рідину, яка кипить при 33,5° С. Пари легші за повітря, вибухонебезпечний в суміші з киснем, при взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт. На місцевості утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.
Аміак використовується як холодоагент в холодильних установках, а також для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива.
При концентрації 0,3 г/м3 відмічається подразнення верхніх дихальних шляхів, 0,5 г/м3 — очей, 7-21 г/м3 — шкірних покривів у вигляді ерітематозних або бульозних дерматитів. Вплив отрути на протязі 60 хвилин при концентрації 1,5 г/м3 приводить до розвитку ТНЛ, а перебування на протязі кількох хвилин в атмосфері з концентрацією 3,5 г/м3 викликає загальнорезорбтивні явища.
Прояви інтоксикації. Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує здатність нервових клітин засвоювати кисень. Він має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дії.
Місцева припікаюча дія обумовлена властивостями нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії з водяними парами повітря. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Подразнення рецепторів блукаючого нерва в дихальних шляхах вже в перші хвилини може викликати рефлекторний ларінгоспазм, вагусне пригнічення дихального центру і серцевої діяльності.
Ознаками загальнотоксичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль в грудях, позиви на сечопуск.
У важких випадках загибель потерпілих наступає при явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності уже в перші хвилини дії отрути.
В несмертельних випадках ураження парами аміаку веде до розвитку запальних процесів (трахеобронхітів, пневмоній), набряку гортані, токсичного набряку легень.
Наслідками інтоксикації часто залишаються зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.
Метаболічними отрутами називають речовини, які втручаються в процеси обміну речовин в організмі. До цієї групи відносяться:
— речовини з алкілуючими властивостями (етиленоксид, діоксин, бромистий етил);
— отрути, сповільнюючі обмін речовин — галогенізовані ароматичні вуглеводні (дибенздиоксиди, бензофурани).
Для перших з них характерна здатність в процесі метаболізму розпадатись з утворенням вільних алкідних радикалів. Вони мають виражену цитохімічну дію, подібну до дії іприту.
Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю бурхливої реакції на отруту.
Етиленоксид (СН2СН2О) — безколірна рідина з неприємним солодкуватим запахом. Температура кипіння 10,7° С, пари важчі за повітря, з яким утворює вибухову суміш.
Використовується для синтезу хімічних сполук в текстильній промисловості, а також як інсектицид та дезинфікуючий засіб.
В організм проникає інгаляційним та перкутантним шляхом. Iнгаляція парів в концентрації 0,1 г/м3 на протязі кількох годин приводить до смертельного ураження. При попаданні в очі рідкого етиленоксиду розвивається опік рогівки. Ураження шкіри виникають при дії в рідкому і газоподібному станах. Отрута легко проникає через одежу, взуття, захисні рукавиці. Створює нестійке, сповільненої дії вогнише.
Етиленоксид має виражену місцеву та загальнорезорбтивну дію. Мутаген. Смертельною є інгаляція напротязі декількох годин в концентраціях 0,1 г/м3.
Клініка. В залежності від дози і тривалості контакту зі шкірою симптоми ураження проявляються після скритого періоду через 1-5 годин явищами ерітематозного дерматиту. В легких випадках ерітема зникає через 6-12 годин. Бульозні дерматити розвиваються при хвилинному контакті з рідким етиленоксидом. Довший контакт призводить до тяжкого, довго незагоюваного виразково-некротичного ураження шкіри. При інгаляційній дії — різке по-дразнення верхніх дихальних шляхів, риніт, симптоми ураження легень. Розвиток симптомів загальної інтоксикації можливий при резорбції через шкіру, шлунково-кишковий тракт і, особливо, через органи дихання. Резорбтивні симптоми проявляються у вигляді тахікардії, фібриляцій м’язів, почервоніння обличчя, ністагму, зниження слуху, запаморочення, порушень ходи, утруднень мови, в’ялої реакції зіниць на світло, зниження сухожильних рефлексів. Характерна наркотична та токсична дії, в основному, у відношенні нервової системи та паренхіматозних органів.
Діоксин — утворюється в процесі виробництва при реакції гексахлорофена і трихлорфенола. Біла кристалічна речовина, нерозчинна у воді, добре розчинна в органічних розчинниках. Його всмоктування може проходити через шкіру, слизові. Місцево виникає подразнення або хімічний опік. Діоксин має політропну дію: потерпають функції центральної нервової системи (особливо чутливий дихальний центр), серцево-судинна система, печінка, нирки, кров (утворення метгемоглобіну та гемоліз еритроцитів).
Ураження великими дозами отрути проявляється колапсом і гострими порушеннями дихання, які розвиваються на протязі кількох хвилин і можуть привести до смерті. Iноді їм передують агональні судоми. Можливі інші варіанти перебігу отруєння, зумовлені наявністю в діоксині різних домішок.
Бромистий метил ( СН3Вr) — є газом із запахом ефіру, який при 4°С пе-ретворюється в рідину. Пари сполуки в 3,5 рази важчі за повітря. При високій температурі гідролізується з утворенням метилового спирту і бромистого водню. В крапельно-рідкому стані проникає через засоби захисту шкіри.
Використовується в хімічній промисловості як хімічний реагент для метилування, холодоагент в холодильних установках, у вогнегасниках.
Клініка. Має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дію. При дії в рідкому стані викликає поверхневі ураження шкіри. При високих концентраціях в повітрі можливе сильне подразнення слизових дихальних шляхів. При довгій експозиції нерідко розвивається ТНЛ. Загальнорезорбтивна дія полягає в слабому нейротоксичному ефекті.
При вдиханні високих концентрацій перші симптоми інтоксикації виявляються в загальній слабкості, запамороченні, нудоті, блювоті. Потім розвиваються посмикування окремих груп м’язів, судоми, непритомність, кома. При виході з важкого стану — ністагм, порушення мови, слуху, чутливості.
Видужання повільне, з частими рецидивами. На протязі багатьох років — хитка хода, гіперрефлексія, парези, психічні порушення.
5. Принципи надання першої медичної допомоги
та лікування.
Загальні принципи надання невідкладної допомоги і терапії при гострих інтоксикаціях СДОР полягають в:
— припиненні подальшого поступання ОР в організм;
— якнайшвидшому виведенні токсичних речовин і їх отруйних метаболітів з крові та тканин;
— застосуванні специфічної антидотної терапії;
— забезпеченні нормального функціонування життєво важливих органів і систем;
— своєчасному наданні медичної допомоги на місці ураження та лікуванні в спеціалізованому стаціонарі;
— профілактиці різних ускладнень.
Надання допомоги і лікування при гострих отруєннях включають в себе елементи етіологічної, патогенетичної та симптоматичної терапії.
Перша допомога і лікування при отруєнні СДОР з переважно задушливою дією полягає в :
1. Негайному припиненні поступання отрути в організм шляхом одягання протигазу і виведення (виносу) ураженого із зараженої атмосфери. Необхідне надання спокою, захист від переохолодження, розслаблення комірця одягу та поясу;
2. Промиванні очей, носа, глотки 2 % розчином соди або простою водою;
3. Iнгаляціях кисню при порушеннях дихання, або штучній вентиляції легень при його зупинці;
4. Патогенетичній терапії, спрямованій на ліквідацію кисневого голодування, усунення запальних змін в легенях і метаболічних порушень, нормалізацію діяльності нервової системи.
Принципи лікування отруєнь СДОР переважно загальноотруйної дії описані при розгляді відповідних тем.
При наданні допомоги отруєним речовинами, які мають задушливу і загальноотруйну дію основну увагу звертають на :
1. Вихід, виніс потерпілого із зараженої атмосфери;
2. Надання ураженому спокою, його зігрівання;
3. При порушенні дихання і асфіксії — підтримка прохідності верхніх дихальних шляхів, інгаляції кисню;
4. При непритомності і комі — надання тілу фізіологічного положення;
5. При набряку легень — відповідна терапія ( така ж, як і при отруєнні фосгеном чи хлором).
Принципи лікування уражень нейротропними отрутами такі ж, як при ураженнях отруйними речовинами нервово-паралітичної дії — антидотна (атропін та його похідні) та симптоматична терапії.
Перша допомога при отруєнні аміаком полягає в наступному:
1) При попаданні рідкого аміаку в очі — негайно промити їх водою або 0,5-1% розчином квасців, закапати новокаїном по 1-2 краплі 1% розчину або дикаїном 0,5% розчин з адреналіном (1:1000);
2) При інгаляційному ураженні — припинення поступання отрути шляхом використання протигазів із спеціальними коробками або ізолюючих засобів захисту органів дихання. Виніс і вивід із зараженої атмосфери;
3) В подальшому — інгаляції кисню і необхідні заходи по попередженню можливого набряку легень і порушень з боку серцево-судинної діяльності;
4) Використання заспокійливих середників при різкому психомоторному збудженні.
Перша допомога та лікування при ураженнях метаболічними отрутами полягає в припиненні контакту отрути з організмом, санітарній обробці, введенні патогенетичних і симптоматичних середників.
Розробка комплексу заходів по проведенню організаційних, лікувально-евакуаційних та лікувально-профілактичних заходів у вогнищі зараження та на етапах медичної евакуації базується на оцінці хімічної обстановки, яка склалася внаслідок аварії на ХНО, а вона в свою чергу залежить від характеру самого об’єкта (тип і спосіб зберігання СДОР, їх кількість), часу аварії (час доби, сезон року), метеоумов (напрям і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.), а також ступеню зараження території.
КОМПОНЕНТИ РАКЕТНИХ ПАЛИВ
Оснащення сучасних армій новітніми зразками зброї та техніки сприяло тому, що великій кількості людей доводиться мати справу з компонентами ракетного палива (КРП). Вони наділені токсичними властивостями і, в разі потрапляння в організм, можуть викликати порушення здоров’я різного ступеня вираженості. Тому важливими є знання їх механізму дії, патогенезу та клінічних проявів отруєння.
Широке застосування в збройних силах ракетної техніки поставило перед медичною службою проблеми профілактики отруєнь КРП та захисту осо-бового складу від їх токсичної дії. Крім цього лікарям слід знати правила надання невідкладної медичної допомоги і основні принципи лікування таких уражень.
1. Фізико-хімічні та токсичні властивості КРП.
Серед хімічно шкідливих факторів військової праці особливе місце займають КРП.
Ракетне паливо (РП) — це хімічні речовини або суміші хімічних речовин, що мають запас потенційної енергії, яка при згоранні (окисленні) переходить в кінетичну енергію гарячих газів.
Ракетне паливо поділяється на тверде і рідке. Тверде ракетне паливо використовуються в твердопаливних двигунах ракет різного класу та призначення (“повітря-повітря”, “повітря-земля”, “земля-повітря”, а також тактичних і оперативно-тактичних). Ці ракети заправляються на заводах, і отруєння можуть виникати тільки пороховими газами під час їх запуску (наприклад реактивні міномети часів II Світової війни).
Рідкі ракетні палива використовують у ракетах, головним чином, стратегічного призначення і космічних апаратах. Вони можуть бути однокомпонентними і двохкомпонентними. Однокомпонентні РП не знайшли широкого розповсюдження в ракетній техніці. Двохкомпонентне складається із окислювача (75% від загальної маси палива) та власне палива (25%). Обидва компоненти зберігаються в окремих ємкостях (баках), з яких воно подається в камеру згорання. На сьогодні найчастіше як окислювач використовуються азотна кислота, окисли азоту, фтор, перекис водню, а як паливо — несиметричний диметилгідразин. Крім того, до складу рідкого РП входять багато добавок і каталізаторів, таких як різноманітні спирти, аміни, нітропарафіни, ефіри та інші речовини.
Сучасні КРП, які мають виражені окислювальні або відновлювальні властивості, в більшості є досить токсичними сполуками. В ряді випадків їх отруйність за окремими показниками виявляється навіть більшою, ніж, наприклад, синільної кислоти чи фосгену. Ці властивості значно ускладнюють роботу з ними і, нерідко, при порушенні правил техніки безпеки, можуть викликати ураження людей.
Слід відмітити, що токсичність рідких РП не залежить від їх агрегатного стану, і всі вони спричинюють гострі та хронічні ураження з важким перебігом, клініка яких складається з трьох компонентів: місцевої дії, загальної реакції організму на місцеву дію та резорбтивної дії.
1.1. Окислювачі.
Азотна кисота (HNO3) (АК) та окисли азоту (ОА). Азотна кислота в звичайних умовах є забарвленою в жовтий колір рідиною з температурою кипіння 86° і замерзання — мінус 41,2° С. Питома вага 1,52. Добре розчиняється у воді. Димить на повітрі і виділяє NO2, N2O4. Моле-кулярна вага 63,01 .
Чотириокис азоту (N2O4) — безбарвна рідина з солодкувато-гострим запахом, при нагріванні розкладається спочатку на NO2, потім на NO і кисень. Двоокис азоту (NO2) —- газ бурого кольору, важчий за повітря. Окисли азоту також входять у склад вибухових газів, які утворюються при стрільбі, вибухах, запуску ракет, що оснащені двигунами з твердим ракетним паливом. При цьому їх вміст у повітрі може зростати до 20-40%.
АК та ОА відносяться до надзвичайно отруйних сполук. Так, за даними Гендерсона і Хаггарда, вже короткочасне перебування людини в атмосфері, що містить двоокис азоту в концентрації 0,2-0,3 мг/л, пов’язане з небезпекою для життя, а в концентрації 0,4-0,5 мг/л веде до швидкої смерті.
Гранично допустима концентрація ОА складає 0,005 мг/л.
АК та її окисли є обов’язковими компонентами спеціальних палив у двигунах багатьох взірців балістичних ракет типу “Титан”, “Ланс”, “Аполон”.
В організм людини ці отрути можуть проникати різними шляхами: інгаляційним, через шкіру і травний тракт.
Перекис водню (H2O2) — безбарвна рідина із запахом озону, містить до 90-93% кисню. Молекулярна вага 34,01. Температура кипіння +151,4° С, плавлення — 0,46° С. Перекис водню дуже сильний окислювач.
Ураження, як правило, виникають при контакті з рідиною або аерозоля-ми, а також при проникненні в шлунково-кишковий тракт.
Фтор (F2) — жовтуватий газ з подразнюючим запахом. Молекулярна вага 38,4. Температура плавлення -220° С, кипіння -187°С. Фтор розкладає воду з утворенням фтористого водню та кисню. При реакції з металоїдами і органічними речовинами спалахує. Фтор — сильний окислювач. Концентрації 0,3 г/м3 можуть викликати важкі ураження при коротких експозиціях. Має сильну кумулятивну дію. Гранично допустима концентрація 0,0003 г/м3.
Ураження можуть виникати при дії фтору на шкіру, слизову оболонку очей, інгаляційному надходженні.
1.2. Власне пальне.
Гідразин (NH4) — безбарвна маслоподібна рідина із запахом аміака. Добре розчиняється у воді і органічних розчинниках. Тем-пература кипіння +113,5° С. Щільність пари — 1,1. Похідні гідразина (монометилгідразин і діметилгідразин) за своїми властивостями близькі до вихідної речовини.
Під час горіння гідразинів утворюються високотоксичні летючі нітро-сполуки.
Летальна концентрація гідразинів — 0,1-0,4 г/м3, при пероральному ураженні — 1 мл. Гранично допустима концентрація 0.0001 г/м3.
Ураження може наступити при дії на шкіру, слизову оболонку очей, інгаляційно і при прийомі всередину.
2. Патогенез інтоксикації КРП.
2.1. Азотна кислота та окисли азоту. Порушення, що виникають в організмі, мають змішаний генез. З одного боку, вони є наслідком місцевої дії цих сполук, з іншого — доказана можливість їх резорбтивної дії.
Місцева дія більш характерна для АК, дво- та чотириокису, резорбтивна— головним чином окису азоту. Місцева дія характеризується хімічним опіком тканин у вигляді так званого коагуляційного некрозу.
Провідним проявом інтоксикації NО2 і N2O4 є ТНЛ, інтоксикації NO — мозкові та серцево-судинні порушення, метгемоглобінемія. Патогенез розвитку набряку легень подібний до такого, як і при ураженні отруйними речовинами задушливої дії.
Резорбтивна дія цих речовин полягає в тому, що окисли азоту, потрапляючи в дихальні шляхи, під впливом вологи перетворюються в азотну та азотисту кислоти. Останні в свою чергу реагують із лугами тканин, утворюючи нітрати та нітріти.
Нітрати є біологічно малоактивними речовинами. Нітрити ж, всмоктуючись в кров, викликають пригнічення центральної нервової системи, зниження артеріального тиску, утворення метгемоглобіну, гемоліз клітин крові, ток-сичний гепатит, шлунково-кишкові розлади, ураження нирок.
В патогенезі гострого отруєння, як правило, переважне значення має місцева дія речовин і зумовлені нею складні рефлекторні порушення, а хронічного — зміни, пов’язані з резорбцією отрути.
2.2.Перекис водню. Місцева дія перекису водню полягає в його здатності викликати хімічні опіки.
Резорбтивна дія пов’язана з його окислювальними властивостями і проявляється метгемоглобінутворенням, гемолізом, неврологічними порушеннями, ураженнями печінки та нирок.
Токсикодинаміка уражень в значній мірі залежить від взаємодії перекису водню з каталазою, яка нейтралізує його, розщеплюючи на воду і кисень. Проте захисна потужність ферменту в певних умовах може виявитись недостатньо...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора