Перикардит
Перикардит - це фіброзне , серозне, гнійне або гемарагічне запалення вісцерального і парієтального листків перикарда.
Причина: інфекції (віруси, бактерії, мікобактерія туберкульоза), ревматичні хвороби, вплив радіонуклідів, онкологічні захворювання, ниркоав недостатність (уремія), травма грудної клітки, операції на серці.
Клінічна картина. Для гострого перикардита характерий біль у грудях, шум тертя перикарда, мінливість змін на ЕКГ. Біль зазвичай гострий, локалізується за грудиною, іррадіює в обидва плеча, в трапецієвидний м'яз, шию, посилюється при глибокому диханні, кашлі, ковтанні, залежить від положення тіла: посилюється у положенні сидячи або лежачи на животі. Біль тривалий (від декількох годин до декількох діб), за характером - гострий, посилюється при глибокому вдосі, зв'язаний з рухами і положенням тіла. Інші симптоми: задишка, лихоманка, нездужання, міалгія, прояви основного захворювання.
Шум тертя перикарда - патогномонічна ознака, але її можна "пропустити" при аускультації, оскільки вона носить непостійний характер. Зазвичай - це грубий, жорсткий, високочастотний двокомпонентний шум (систола передсердь і шлуночків).
ЕКГ. Ранньою ознакою є депресія сегмента PQ (у всіх відведеннях, окрім аVR, найбільш виражена у відведенняхт ІІ, ІІІ, аVF) і коритоподібний підйом сегмента ST без реципроктної депресії в інших відведеннях і без патологічних зубців Q. Зміни положення сегментів ST і зубця Т носять динамічний характер, причому сегмент ST повертається до ізолінії раніше, ніж зубець Т стає від'ємним.
Діагностика. Для встановлення етіології проводять наступні дослідження: шкірну туберкулінову пробу, посів крові, вірусологічні дослідження, тести на системний червоний вовчак (LE-феномен, антинуклеарний фактор), ревматоїдний артрит (ревматоїдний фактор), ревматизм (титр антистрептолізина-О), мікоплазмову інфекцію (холодові аглютиніни), мононуклеоз (гормони щитовидної залози - Т3, Т4), ниркову недостатність (креатинін сироватки крові), міокардит (тропоніни Т, І, АсАТ).
Ехокардіографія: потовщення листків перикарда, збільшення вмісту у перикардіальній сумці (норма 30-50 мл) - сепарація листків перикарда понад 5 мм.
Лікування в активній фазі:
Госпіталізація, ліжковий режим;
Аспірин: 625 мг всередину кожні 4 години.
Індометацин: 25-50 мг всередину кожні 6 годин.
Преднізолон: 60-80 мг/добу всередину у три прийоми або один раз на день вранці. Через 5-7 днів добову дозу поступово знижувати - на 2,5-5 мг кожні 5-7 днів.
При встановленній бактеріальній інфекції:
Streptococcus pneumonie: бензилпеніцилін - 200000-250000 ОД/кг/добу, вводять 6 разів на добу рівними частинами, упродовж 10-14 діб.
Staphylococcus aureus: ванкоміцин - 15 мг/кг/добу внутрішньовенно, добову дозу ділять на 6 ін'єкцій, упродовж 14-21 доби.
Віруси (ентеровіруси): нестероїдні протизапальні засоби + антивірусна терапія (ацикловір, рибавірин, амантодин, ганцикловір, зальцитабін, фосфкарнет).
Ацикловір - по 200 мг 5 разів на добу.
Фосфкарнет - у перші 14 діб по 60 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 годин, підтримуюча доза 90-120 мг/кг.
Ганцикловір - початкова доза 5 мг/кг внутрішньовенно кожні 12 годин, 14-21 добу, підтримуюча - 6 мг/кг 1 раз на добу 5 разів на тиждень.
Рибавірин - насичувальна доза 2 г внутрішньовенно, а відтак 1 г кожні 6 годин 2 доби, в подальшому 500 мг кожні 8 годин 8 діб.
Гриби: амфотерицин В, 0,3-0,7 мг/кг/добу упродовж 4-6 годин (за добу не більше 1 г) + 5-фторцитозин - до 100-150 мг/кг/добу у 3-4 прийоми.
Мікобактерія туберкульоза:
ізоніазід - 300 мг/добу,
рифампіцин - 600 мг/добу,
піразинамід - 25 мг/кг/добу,
преднізолон - 1 мг/кг/добу.
Ревматичні захворювання:
Преднізолон - 60-80 мг/добу в один прийом або 3 рази на день всередину із зменшенням дози через 1-1,5 місяці на 2,5 мг кожні 7-8 днів до підтримуваної дози (5-10 мг/добу), упродовж 2-3 місяців.
При резистентності до глюкокортикоїдів - імунодепресанти.
Постінфарктний сидром Дреслера:
Аспірин + індометацин + преднізолон.
Після перикардектомії:
Аспірин+ диклофенак натрія+ преднізолон (якщо ефект від НПЗЗ відсутній через 48 годин).
Уремія:
Гемодіаліз, перитонеальний діаліз;
Перикардіоцентез.
Тампонада серця
Причини: гострий ідіопатичний, вірусний, пухлинний, післяопераційний, уремічний, посттравматичний ексудативний перикардит.
Клінічна картина гострої тампонади серця: задишка, набубнявіння шийних вен, тахікардія, сплутаність свідомості, ослаблені тони серця, зниження АТ, шок. На вдосі систолічний АТ зменшується на 12-15 мм рт.ст. і більше.
ЕКГ: низька амплітуда комплекса QRS, конкордантна елевація сегмента ST та інверсія зубця Т.
ЕхоКГ: виражена сепарація листків перикарда (1 см), діастолічний спад нижньої порожнистої вени, правого передсердя і правого шлуночка.
Катетеризація серця: вирівнювання тиску у перикардіальній сумці, правому передсерді, правому і лівому шлуночках, легеневій артерії, немає симптома Куссмауля (підйома тиску у правому передсерді на вдосі).
Невідкладна допомога:
Перикардіоцентез. Перед процедурою з метою стабілізації гемодинаміки внутрішньовенно краплинно вводять 300-500 мл 0,9% розчину натрію хлорида упродовж 30-60 хвилин та інотропні засоби - ізопреналін - 2-2- мкг/кг/хв. Контакт голки з стінкою шлуночка контролюють за даними ЕКГ (голка з'єднується з грудним електродом) - припошкодженні міокарда сегмент ST зміщується над ізолінією. Перикардіальна сумка дренується з допомогою голки або катетера. При сприятливому прогнозі вдаються до перикардектомії, особливо якщо ексудативний перикардит поєднується з констриктивним або є ділянки обмеженого нагромадження ексудата. Летальність - 10-15%.
Констриктивний перикардит
Частіше є внаслідок гостого ідіопатичного, вірусного, туберкульозного або променевого перикардита, ускладнення операції на відкритому серці або наслідком травми травм грудної клітки (наприклад, удара в кермо автомобіля).
Клінічна картина. Спочатку не важкі, але такі, що прогресують малого лівосерцевого викиду (задишка, слабість, тахікардія, пониження АТ), а відтак і симптоми правошлуночкової недостатності (набубнявіння шийних вен, гепатомегалія, асцит, набряки).
Класична "тріада" тампонади серця, описана Клодом Д.Беком: падіння АТ, підвищення венозного тиску, значне пригнічення скорочень серця (small quiet heart). Іноді розвивається ступор і кома, які й призводять до смерті.
Характерний також pulsus paradoxus: систолічний АТ на вдосі не знижується більш, ніж на 10 мм рт.ст.
Діагностика. Рентгенограма органів грудної клітки: нормальні або незначно збільшені розміри серця.
ЕКГ: знижений вольтаж зубця QRS, часто - миготлива аритмія.
ЕхоКГ: звапнення (кальциноз) листків перикарда.
Катетеризація серця: різниця між середнім тиском у правому передсерді, діастолічним тиском у правому та лівому шлуночках і тиском "заклинення" легеневої артерії не перевищує 5 мм рт.ст.; є "крутий" Х- та У-спад на кривій тиску у правому передсерді; "діастолічне западіння і плато" на кривій тиску у шлуночках; тиск у правому передсерді не знижується на вдосі; ударний об'єм зазвичай зменшується, серцевий викид залишається майже нормальним за рахунок компенсаторної тахікардії.
Невідкладна допомога. Лише у неважких випадках лікування консервативне (діуретики). У більшості ж випадків стан погіршується, що вимагає перикардектомії. Операційна летальність 10%. Після операції поліпшення настає у 90% хворих.