Перикардити
Перикард є закритим своєрідним мішком, що має внутрішню серозну мембрану (вісцеральний перикард) і зовнішню фіброзну мембрану (парієтальний перикард). Нормальний вміст перикарда 15-50 мл чистої рідини, що відповідає за своїм складом ультрафільтрату. Перикардит – це запалення перикарду. Воно може бути гострим (триває до 6 тижнів), підгострим (6 тижнів – 6 місяців) і хронічним (триває понад 6 місяців).
Гострий перикардит є найбільш частим і важливим захворюванням перикарда, він завжди має бути на увазі при диференційній діагностиці невідкладних станів.
Етіологія.
За етіологічним чинником розрізняють наступні гострі перикардити:
а) ідіопатичний (неспецифічний, рецидивуючий) перикардит;
b) інфекційний перикардит:
- вірусний (Коксакі А і В, ЕСНО, грип, гепатит В, епідемічний паротит);
бактеріальний (туберкульоз, тифи, паратифи, дизентерія, бруцельоз);
грибковий (кандидозний);
паразитарний (трихінельозний);
рикетсіальний;
спірохетозний;
мікоплазмовий;
с) при дифузних захворюваннях сполучної тканини (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, анкілозуючий спондиліт)- аутоімунні перикардити;
d) як прояв реакції гіперчутливості у відповідь на:
медикаменти: прокаїнамід, ізоніазид, пеніциліни;
інфаркт міокарда (синдром Дреслера);
перикардіотомію (постперикардіотомічний синдром);
е) метаболічний перикардит (ниркова недостатність, мікседема, холестериновий перикардит);
f) посттравматичний перикардит (поранення, перфорація серця під час катетеризації, встановлення ШВСР);
g) неопластичний перикардит (первинний, реактивний);
h) радіаційний перикардит.
Найбільш частими є ідіопатичний та інфекційні (вірусний) перикардити.
Основні клінічні прояви гострого фібринозного перикардиту
Біль у грудях: гострий, колючий, локалізується за грудиною або в лівій передсерцевій ділянці, триває годинами або дні, посилюється лежачи, при кашлі, глибокому вдосі, ковтанні, зменшується сидячи і при нахиленні тулуба допереду.
Задишка: спостерігається за наявності перикардіального випоту внаслідок стиснення прилеглих бронхів і легень.
Лихоманка: помірна (37-38 0С)
Шум тертя перикарда – “дряпаючий”, “шкрябаючий”, “скрипучий”, має три компоненти – пресистолічний, систолічний, діастолічний, найкраще вислуховується, якщо встановити стетоскоп на лівій нижній стернальній межі в положенні сидячи з нахилом допереду. Шум може бути нетривалим або ж постійним.
Основні клінічні ознаки ексудативного перикардиту
Біль локалізується за грудиною і нагадує таку, як при стенокардії або інфаркті міокарда – дуже сильний, з іррадіацією в ліву руку, шию. У деяких хворих біль тупий, стискаючий, супроводиться гикавкою (внаслідок втягнення діафрагмального нерва), затрудненим ковтанням (стисненням стравоходу).
Задишка – дуже виражена й наростає.
Огляд хворого: переляканий вираз обличчя, блідий або ж ціанотичний відтінок шкіри, вип’ячування в ділянці серцевої тупості, набрякання шийнх вен.
Пульс малого наповнення, АТ – понижений або в нормі.
Температура тіла 37-38 0С.
Перкуторно: межі серця поширені у всі сторони, абсолютна серцева тупість збільшується і зливається з відносною, характерний симптом “стегнової тупості”. У вертикальному положенні серцева тупість збільшується в нижніх відділах.
Аускультативно: тони серця послаблені.
Печінка збільшена, помірно щільна.
Рентгенологічно: тінь серця має широку основу і нагадує флягу, будинок з комином, шапку. Рентгенкімограма показує відсутність зубців по контуру серця.
Електрокардіограма: зниження вольтажу зубців, конкордантна елевація сегменту ST (гостра фаза) з подальшим ізоелектричним його розташуванням і формуванням негативного зубця Т (підгостра фаза).
Ехокардіограма: сепарація листків перикарда (норма 0,3-0,4 мм) 1-2 см і більше, потовщення парієтального і вісцерального листків, зниження скоротливості серця.
Слід відмітити, що при швидкому нагромадженні рідини в перикарді і підвищенні внутрішньоперикардіального тиску може розвинутись тампонада серця, яка є суто невідкладною ситуацією. Тампонада частіше виникає при злоякісних і ідіопатичних перикардитах, а також при уремії, гострому інфаркті міокарда, при перфорації серця в час діагностичних процедур.
Клінічні ознаки тампонади серця
Біль у грудній клітці (нагадує гострий інфаркт міокарда)
Задишка і тахікардія, які наростають
Падіння артеріального тиску крові
Парадоксальний пульс
Значне пригнічення скорочень серця (small quiet heart)
Ступор, кома, смерть
Тампонада серця вимагає від лікаря екстренних дій:
Черезшкірний перикардіоцентез (спеціальною або ж і звичайною голкою з дещо притупленим кінцем) з видаленням перикардіального вмісту;
Закрита або відкрита перикардіостомія (встановлює торакальний хірург);
Перикардектомія (хірургічне втручання).
Засоби для підтримки гемодинаміки: серцеві глікозиди, плазмозамінники, адреноміметики (норепінефрин, допамін).
Основні клінічні ознаки адгезивного (констриктивного) перикардиту
До нього призводять хронічний в’ялопротікаючий перикардит, який протікає з розвитком сполучнотканинних зрощень, запальних потовщень листків перикарду, внаслідок чого відбувається облітерація порожнини перикарда, згодом перикард звапнюється і формується так зване “панцирне серце”. Серце тепер немов би затиснуто у щільній торбі, порушується його діастолічне наповнення й різко падає серцевий викид.
В клінічній картині домінують такі симптоми:
Тріада Бека (Claud D. Beck):
Мале, тихе серце;
Високий венозний тиск, збільшення печінки, асцит;
Парадоксальний пульс (на вдосі пульсова хвиля зникає, а АТ зростає на 10 мм рт. ст. і більше);
Тріада Кароля:
Синій набряк обличчя;
Набухання шийних вен;
Застійна печінка;
Синдром Піка: перигепатит, кардіальний цироз печінки;
Симптом Герке: біль в серці посилюється при відхиленні голови дозаду;
Симптом Фольгарда: хвилеподібні рухи (коливання) правої та лівої половин грудної клітки;
Симптом “морського гойдання”: систолічне западіння міжреберних проміжків і діастолічне вип’ячування грудної клітки.
Діагноз підтверджується ехокардіографією та рентгенографією грудної клітки (“панцирне серце” має вигляд півмісяця, воно частіше локалізується по контуру правих відділів серця).
Особливості медикаментозного лікування перикардитів
Лікування має бути комплексним і проводитись з врахуванням етіології перикардиту, характеру перебігу (гострий, підгострий, хронічний), темпів утворення і кількістю ексудату.
Хворому треба надати положення ортопное, обмежити споживання рідини, солі.
Якщо етіологія перикардиту невідома, то лікування розпочинають з інтрамускулярного застосування пеніциліну G (бензилпеніциліну) по 1-2 млн. ОД 6 разів на добу (6-12 млн. ОД на добу) в поєднанні з гентаміцином по 1 мг/кг тричі на добу або гентаміцин (по 1 мг/кг тричі на добу) із мефоксином (1 г тричі на добу) або пеніцилін G (6-12 млн. ОД на добу) + стрептоміцин (750000 ОД 1 раз на добу) або абактал (400 мг двічі на добу інтравенозно). За наявності ознак гнійного перикардиту призначається тієнам 1-4 г на добу в залежності від ступеня важкості захворювання:
1 г/добу- легка ступінь інфекції,
1,5 г/добу- інфекція середньої важкості,
2 г/добу- важка ступінь інфекції,
4 г/добу- дуже важка ступінь інфекції.
Після ідентифікації інфекції (якщо це вдалося) – етіотропна терапія.
Крім того призначають інгібітори ЦОГ-1 (нестероїдні протизапальні середники) та ЦОГ-2 (моваліс – 7,5 мг 1 раз на добу, всередину).
За показаннями призначають серцеві глікозиди, діуретики, детоксикаційну терапію.