Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Клінічна фармакологія антибактеріальних засобів.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Пульмонологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЛЕКЦІЯ
Клінічна фармакологія антибактеріальних засобів
Лектор - академік АНТКУ, професор, д. м. н. Н.М. Середюк
Антибіотики
1. Бета-лактамові антибіотики. До їх хімічної структури входить -лактамове кільце.
Пеніциліни - антибіотики, в назвах яких є закінчення "цилін".
Цефалоспорини і цефаміцини - антибіотики, в назвах яких є приставка "cef" або "ceph".
2. Аміноглікозиди мають залишки аміноцукру і глікозид. У назвах антибіотиків, які отримують із стрептоміцетів є закінчення "міцин": стрептоміцин, тобраміцин, неоміцин, канаміцин, гентаміцин.
3. Тетрацикліни - це трициклічні системи. У назвах цих антибіотиків є корінь "циклін".
4. Макроліди - у своїй структурі мають макролідне лактонове кільце: еритроміцин, спіраміцин.
5. Імідазоли у своїй структурі мають імідазольне кільце, назви препаратів закінчуються на "азол" (метронідазол, тінідазол).
6. Поліпептиди складаються з амінокислот, зв'язаних поліпептидним ланцюгом: поліміксин В, граміцидин, колістин.
Хіміотерапевтичні засоби- це ліки, які впливають на інфекції, спричинені мікрорганізмами.
Поль Ерліх (1854-1915)- піонер хіміотерапії:
"... Для того, щоб успішно проводити хіміотерапію треба шукати речовини, які б мали спорідненість з клітинами паразита, нищівний вплив яких на останніх сильніший шкоди самому макроорганізму, ми повинні вдаряти по паразитах і лише по паразитах, якщо це можливо" (1906).
Автор сальварсану - протисифілітичного засобу. За ним був синтезований неосальварсан.
1935 - синтезований перший сульфаніламідний препарат: червоний стрептоцид. Автор- Domagk (1894-1964), який довів, що червоний стрептоцид має протистрептококові властивості, за що отримав Nobel-prise з фізіології та медицини (1947).
1928 - Олександр Флемінг (1881-1955, "... Флемінг був одним з найбільш поганих лекторів") відкриває лізоцим.
Для отримання сліз закапував свої очі, а також очі колег і студентів (за невелику платню) лимонним соком.
Госпіталь святої Марії в Лондоні: після повернення з відпустки О.Флемінг побачив, що одна з його чашок з культурою стафілокока забруднена грибом, який зруйнував колонії бактерії.
"Фільтрати пліснявої юшки" О.Флемінг назвав пеніциліном. Однак Флемінгу не вдалося його виділити з неочищених сумішей.
1939 - Flory (професор патології Оксфордського університету) та Chain (біохімік Оксфордського університету) приготували пеніцилін для місцевого застосування при експериментальних інфекціях у мишей.
Липень 1940 - Лондон - бомбардування німецько-фашистською авіацією. Було прийнято рішення знищити обладнання для отримання пеніциліну, але продуктивний штам плісняви Penicillinum зберегти. Для цього кілька співробітників групи нанесли спори плісняви на свою одежу, де спори могли зберігатись упродовж кількох років, тому будь-хто з членів групи, кому вдалось би врятуватись у цій одежі, міг би їх викристати і розпочати подальший пошук.
1941 - Флорі запросив О.Флетчера (наукового співробітника з медицини в Оксфордському університеті) в свою групу, в лабораторію Dunn (Дипп)?
Ернст Чейн - маленький, смуглий, швидко збудливий, сповнений ентузіазму, продемонстрував О.Флетчеру обладнання для отримання очищеного пеніциліну.
Норман Хартлі - автор коекстракційної колонки для виділення пеніциліну у виглді водного розчину.
17 січня 1941- одна 50-річна жінка з дисемінованим раком молочної залози дала згоду на випробування пеніциліну. Після першої ін'єкції (5000 ОД пеніциліну) хвора відчула смак плісняви у роті, через кілька годин з'явилиьс гарячка та озноб. Науковці прийшли до висновку, що препарат ще неє достатньо очищеним.
12 лютого 1941 - в лікарні Родкліффа 43-річному поліцейському з комбінованою стафілококовою і стрептококовою септицемією, множинними абсцесами на обличчі в ділянці очей, остеомієлітом плечової кістки з норицею, абсцесом легені пеніцилін ввели iv в дозі 200 мг (10 000 ОД), а потім по 300 мг кожні 3 години. Всю сечу збирали в посуд і щоранку О.Флемінг на своєму велосипеді перевозив її в лабораторію Dunn (Дипп?), де знеї екстрагували пеніцилін для наступного введення.
... Через 4 дні наступило покращення, а через 5 днів у поліцейського нормалізувалась температура тіла, з'явився апетит. ПЕРЕМОГА !!!
Упродовж 5 днів пацієнт отримав 220 000 ОД пеніциліну. Запаси пеніциліну були вичерпані і через 1 місяць поліцейський помер. Однак автори були на вірному шляху. Вони емігрували до США, де з допомого фірми MSD (Merck, Sharp and Dohme) було налагоджено виробництво пеніциліну.
1944 - сер Waksman (свого часу працював в Україні, в Одеському університеті, пізніше емігрував до США) виділив з горлянки курят Streptomyces griseus - стрептоміцин, виробництво якого і розповсюдження також було здійснене з допомогою фірми MSD (Merck, Sharp and Dohme, США)
Класифікація антибактеріальних засобів
За типом збудника проти якого активні препарати:
1. Протибактеріальні (бактерицидні та бактеріостатичні),
2. Противірусні,
3. Протигрибкові,
4. Протипротозойні,
5. Протигельмінтні.
Бактерицидні антибіотики знищують бактерії, вбивають їх.
Бактеріостатичні антибіотики затримують ріст та розмноження мікроорганізмів.
А. Бактерицидні антибіотики:
І. -лактамні антибіотики
1. Пеніциліни:
1.1. Природні пеніциліни:
а) бензилпеніцилін (пеніцилін G),
б) феноксиметилпеніцилін (пеніцилін V).
1.2. Напівсинтетичні пеніциліни, стійкі до дії -лактамаз (пеніциліназ):
а) метицилін,
б) оксацилін,
в) клоксацилін,
г) флуклоксацилін.
1.3. Пеніциліни широкого спектру дії:
а) амінопеніциліни (ампіцилін, талампіцилін, пивампіцилін, бакампіцилін, амоксицилін, ампіокс),
б) амідинопеніциліни (пивмацилін, мецилінам),
в) карбоксипеніциліни (карбеніцилін, тікарцилін),
г) уреїдопеніциліни (мезлоцилін, азлоцилін, піперацилін).
Механізм дії пеніцилінів
Клітинна оболонка бактерій захищає їх від більш низького осмотичного тиску навколишнього середовища.
Оболонка - це пептидоглікан, ЛП, ЛПС. Стимулюють синтез пептидогліканів спеціальні ферменти бактерій - муреїни.
Пеніцилін гальмує активність муреїну, внаслідок чого мікробна клітина перетворюється у сфероцит.
Порушення синтезу клітинних оболонок грамнегативних бактерій створює умови, при яких клітина неспроможна протистояти осмотичному градієнту, в зв'язку із чим бактерія набрякає і руйнується. Ендотоксини потрапляють в навколишнє середовище і кровоплином виводяться з організму. При виділенні великої кількості ендотоксину можливий септичний (ендотоксиновий) шок, синдром Яриш-Герксгеймера. Тому введення бактерицидних антибіотиків необхідно поєднувати з масивною дезінтоксикаційною терапією і введенням великих доз глюкокортикостероїдів. Саме тому часом перевагу надають бактеріостатичним антибіотикам, які затримують ріст і розмноження мікробів або ж бактерицидним антибіотикам з іншим механізмом дії, зокрема тієнаму, який викликає зморщення мікроба, але без виділення з нього ендотоксину. Зморщений мікроб добивають фагоцити.
Пеніциліни проявляють бактерицидну дію лише на ті мікроби, які розмножуються, оскільки у спокої не відбувається синтезу клітинних оболонок.
Бактерії захищаються від дії пеніцилінів продукцією -лактамаз (пеніциліназ), яка інактивує пеніциліни.
Антибіотикотерапія (поєднане застосування)
Бактерицидні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, поліміксини, тієнам, абактал) ефективні по відношенню до тих збудників, які швидко розмножуються. У зв'язку з цим бактеріостатичні антибіотики (еритроміцин, тетрацикліни), гальмуючи розмноження мікробів, унеможливлює бактерицидний ефект іншого препарату (пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, тієнаму, абакталу).
Якщо є потреба в комбінації препарату, то краще поєднувати або 2 бактерицидні (пеніцилін + аміноглікозид) або ж 2 бактеріостатичні антибіотики (еритроміцин + тетрациклін).
Проте ця проблема є більш складна, бо бактерицидність і бактеріостатичність залежать від концентрації препарату. У малих дозах препарат може діяти бактеріостатично, а у великих - бактерицидно.
Природні пеніциліни
Бензилпеніцилін (пеніцилін G)
Високоефективний при коковій інфекції, зараженні -гемолітичним стрептококом групи А. Якщо хворий не отримував бензилпеніцилін, то він проявлятиме ефективність щодо зеленіючого стрептокока, фекального стрептокока, менінгокока, сибіровиразкової палички, збудників сифілісу, газової гангрени, правцю, лептоспірозу, актиномікозу.
Чутливість гонокока до бензилпеніциліну різна, є стійкі штами, нечутливі до нього. Золотистий стафілокок чутливий до бензилпеніциліну, за винятком штамів, які виділяють -лактамазу (таких штамів багато !!!).
Зв'язування з білками крові 60%, екскреція нирками, причому 50%- у незміненому вигляді. Т1/2=30 хв. Найкращий ефект при застосуванні великих доз кожні 3 години. При інфекційному ендокардиті за добу слід вводити 10-30 млн. ОД.
Бензилпеніциліну натрієва сіль вводиться лише im по 500 000 ОД кожні 3-4 години, упродовж 8-12 днів (до нормалізації гарячки плюс 3-4 дні). В 1 г натрієвої солі бензилпеніциліну є 2,8 ммоль натрію, тому якщо хворий отримує в день 20 млн. ОД бензилпеніциліну, то в організм поступає 56 ммоль натрію.
Бензилпеніциліну калієва сіль - в 1 г є 1,7 ммоль калію. Якщо хворий отримує 20 млн. ОД бензилпеніциліну калієвої солі, то в організм додатково поступає 34 ммоль калію. Це важливо для хворих з ХЗСН (їм не слід призначати натрієву сіль). Калієва сіль вводиться iv, оскільки im введення викликає біль.
Бензилпеніциліну новокаїнова сіль є найкращою для im ін'єкцій.
Біцилін - N, N`-дибензилетилендіамінова сіль бензилпеніциліну, це пролонгована депо-форма БП, яка утримується в крові до 4 тижнів після im введення. Доза біциліну-5 при інфекції, викликаній гемолітичним стрептококом, складає 1,2-1,5 млн. ОД im 1 раз у 2-4 тижні (найчастіше 1 раз у 3 тижні).
Феноксиметилпеніцилін (пеніцилін V, 250 мг) стійкий до впливу кислого шлункового вмісту, всмоктується у тонкій кишці. Його використовують на етапі доліковування по 250-500 мг кожні 6 годин.
Напівсинтетичні пеніциліни, стійкі до дії мікробних -лактамаз
Метицилін (Т1/2=30 хв.), руйнується кислим шлунковим вмістом, тому вводиться im, або iv. Зв'язування з білками - 40%.
Дози: 1,0 Х 4-8 р./д., im, iv.
Оксацилін - 0,25-1,0 Х 4-8 р./д., im, iv.
Диклоксацилін (Т1/2=50 хв.), зв'язування з білками крові 95%, не руйнується кислим шлунковим вмістом.
Дози: 0,2500,5 р.о. Х 4-6 години
Флуклоксацилін (Т1/2=50 хв.), зв'язування з білками крові 95%.
Дози: 0,25 Х 6 годин, p.o., i.m.
Пеніциліни широкого спектру дії
Ампіцилін (Т1/2=75 хв.), зв'язування з білками крові 95%, кислотостійкий, нагромаджується в жовчі.
Дози: 0,25-0,5 г Х 6-8 годин р.о., 0,25-0,5 г Х 4-6 годин i.m.
Амоксицилін (Т1/2=60 хв.), зв'язування з білками крові 20%, структурний аналог ампіциліну. Легко абсорбується в кишківнику.
Дози: 0,25 г Х 8 годин р.о.
Клавуланова кислота- похідне -лактаму, який продукує Streptomyces clavuligerus.
Аугментин = 250 мг амоксициліну + 125 мг клавуланової кислоти.
Клавуланат потенціює дію амоксициліну. Препарат зв'язує -лактамазу мікробів, захищає від неї пеніцилін.
Покази: інфекції дихальних і сечових шляхів.
При лікуванні ампіциліном у 12% хворих виникає діарея, може виникнути висип на шкірі (нагадує кір, краснуху).
Карбеніцилін (Т1/2=75 хв.), активний при інфікуванні бактеріями роду Pseudomonas, протеєм, кишковою паличкою, але інактивується -лактамазою. Вводиться по 5 г Х 4-6 р./д., im, iv. Це двонатрієва сіль, в 1 г якої є 5,4 ммоль натрію.
Уреїдопеніциліни- сполуки, у яких до молекули ампіциліну приєднаний залишок сечовини. Руйнуються -лактамазою. Високо ефективний при інфікуванні синегнійною паличкою та іншими бактеріями роду Pseudomonas.
2. Монобактами
Виділені з Pseudomonas acidophilia і Chromobacterium violaceum. В основі їх хімічної структури є просте -лактамове кільце, на відміну від пеніцилінів і цефалоспоринів, які мають -лактамове кільце, спряжене з тіазолідоновим. Винятково стійкі до дії -лактамаз (пеніциліназ).
Тієнам
Ефективна монотерапія серйозних інфекцій. Бактерицидна дія. Інгібітор синтезу клітинної стінки без вивільнення з мікробів ендотоксину.
Складається з іміпенему (власне -лактамний антибіотик) і циластатину натрію (фермент- інгібітор, який гальмує метаболізм іміпенему). Стійкий до дії -лактамази (пеніцилінази).
Технологія застосування
i.m. введення
500 мг в 2 мл розчинника або 750 мг в 3 мл розчинника. Вводити кожні 12 годин, але не більше 1,5 г на добу.
i.v. введення
Покази: септицемія (95%), внутрішньочеревні інфекції (91%), ендокардити (95%), інфекції дихальних шляхів (85%), гінекологічні інфекції (95%), остеомієліт (93%), інфекції сечостатевої системи (95%), інфекції шкіри і м'яких тканин (95%).
Спектр дії:
Грамвід'ємні аеробні бактерії, в т. ч. клебсієла, нейсерія (гонорейна), протей, псевдомонас, сальмонела, шигела, ієрсинія (enterocolitica, pseudotuberculosis);
Грампозитивні аеробні бактерії, в т. ч. Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus A, B, C, D, G, pneumoniae, viridans, гемолітичні штами (, );
Грамвід'ємні анаеробні бактерії: Bacteroides, Fusobacterium;
Грампозитивні анаеробні бактерії: Actynomyces, Clostridium, Eubacterium.
Небажані ефекти: еритема та інфільтрати в місці введення, тромбофлебіт, висипання, свербіж, кропив'янка, синдром Лайла, лихоманка, анафілактичні реакції, псевдомембранозний коліт, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
3. Цефалоспорини. Отримані з гриба Cephalosporium, виділеного в 1945 році з морської води, взятої у Сардинії в місці зливу у неї стічних вод.
За хімічною структурою близькі до пеніцилінів, мають -лактамове кільце. Це антибіотики широкого спектру дії з низькою токсичністю.
Механізм дії подібний до пеніцилінів. Лімітують активність муреази, яка каталізує синтез пептидогліканів - основної речовини, з якої складається оболонка бактерій. Є бактерицидними антибіотиками по відношенню до грампозитивних і грамвід'ємних мікробів.
Виводяться з організму нирками (шляхом клубочкової фільтрації).
І покоління (цефазолін, цефрадин);
ІІ покоління (цефуксим, цефамандол, цефокситин (мефоксин));
ІІІ покоління (цефатаксим, цефзулодин, цефоперазон (цефобід), латамоксеф).
Застосування: інфекції дихальних, сечових та жовчовивідних шляхів, внутрішньолікарняна інфекція, бактеріальний ендокардит, гонорея.
Небажані ефекти: алергічні реакції (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, медикаментозна лихоманка, сироваткова хвороба - між пеніцилінами і цефалоспоринами існує перехресна алергія), тромбоцитопенія, нейтропенія, інтерстиціальний нефрит, печінково-клітинна недостатність.
Препарати і дози:
Цепорин (цефрадин)- i.m., i.v. 1-4 г Х 203 р./д.
Цефалотин (кефзол, кефлін)- i.m., i.v. 2-6 г Х 4-6 р./д.
Цефамізин (цефазолін)- i.m., i.v. 1-2 г Х 2-3 р./д.
Ефіцилін (епоцилін)- i.m., i.v. 1-2 г Х 2-3 р./д.
Клафоран- i.m., i.v. 1-2 г Х 2-4 р./д.
Ципробай- р.о. 0,5-1,0 г Х 3-4 р./д.
Цефокситин (мефоксин MSD)- i.m. 1-2 г Х 2-4 р./д.
Цефоперазон (цефобід Pfizer)- i.m., i.v. 1-2 г Х 2 р./д.
ІІ. Аміноглікозиди
Стрептоміцин- перший антибіотик після пеніциліну, виділений вперше в 1944 році з Streptomyces griseus (з горлянки курчат), швидко увійшов в клінічну практику завдяки бактерицидній активності стосовно туберкульозної мікобактерії.
Механізм дії. Є бактерицидними антибіотиками, діють всередині мікроба, зв'язуючись з рибосомами і порушуючи послідовність амінокислот в пептидних ланцюгах. Вони спричинюють утворення аномальних білків, припиняють життєдіяльність мікроба.
Фармакокінетика. Добре розчинні у воді, але важко долають ліпопротеїдні мембрани, абсорбція з кишечника низька; після i.m. або i.v. введення розподіляються в позаклітинній рідині, зв'язок з білками низький (30%), виводяться нирками шляхом клубочкової фільтрації, проте помірна кількість цих препаратів нагромаджується в кірковій речовині нирок (можливе токсичне пошкодження нирок при неврахуванні дози в залежності від функції нирок, віку пацієнта тощо).
Покази: інфікування грамвід'ємними бактеріями (септицимія), сепсис органів малого тазу, абдомінальний та ангіогенний сепсис, бактеріальний ендокардит, туберкульоз (стрептоміцин).
Небажані ефекти:
1. Ототоксичність (стрептоміцин, гентаміцин, тобраміцин);
2. Нефротоксичність (неоміцин, гентаміцин, амікацин);
3.Нейротоксичність (курареподібна дія);
4. Інші ефекти (лихоманка з еозинофілією, шкірні висипання, гемолітична анемія, геморагії).
Стрептоміцин (складники: стрептидин, стрептаза, глюкозамін), препарат: стрептоміцину сульфат.
При i.m. введенні швидко поступає у кров, через 1-2 години досягає максимального рівня, виводиться нирками, слабо дифундує через гематоенцефалічний бар'єр, серозні оболонки (однак при їх запаленні проникність зростає). Застосовується по 750 000 ОД 1 р./д. i.m. Через 2-4 місяці утворюються стійкі штами мікобактерії.
Гентаміцин застосовується в дозі 3 мг/кг/добу, поділеній на 3 рівні частини (по 80 мг Х 3 р./д.), при помірно важкій інфекції і в дозі 5 мг/кг/добу у випадках важких інфекцій. Слабо активний стосовно стрептококів і неактивний відносно анаеробів.
У випадку септицемії гентаміцин слід комбінувати з одним із -лактамових антибіотиків (пеніциліни, цефалоспорини), з антианаеробним препаратом (метронідазол). Показаний при інфекційному ендокардиті, абдомінальному та ангіогенному сепсисі, пельвіоперитоніті, менінгіті (вводиться в спинномозковий канал).
Тобраміцин- аналогічний гентаміцину, може використовуватись у випадках, коли гентаміцин неефективний. Дози- див. гентаміцин.
Амікацин. Застосовується в дозі 15 мг/кг/добу, яку поділяють на 2 рівні частини і вводять i.v. або i.m., на курс не більше 15 г. Особливо цінний у випадках неефективності гентаміцину.
Мономіцин. Показаний при перитонітах, атипових пневмоніях, сепсисі (Грам -), вводиться i.v., i.m. по 0,5-1,0 г кожні 12 годин.
Канаміцин. Ефективний при гнійних Грам +, Грам - інфекціях, до нього стійкі синегнійна паличка, стрептококи. Доза: 0,5-1 г Х 2-4 р./д.
Неоміцин. Використовується з метою боротьби з кишковою інфекцією при печінкові недостатності. Доза р.о. 4-6 г/д.
ІІІ. Фторхінолони
Налідіксова кислота (неграм, невіграмон) - хінолон, активний відносно Грам- бактерій (в т. ч. протею, однак неактивний стосовно синегнійної палички) сечових шляхів.
Застосовується по 0,5-1 г Х 4 р./д. р.о.
Викликає порушення сенсорної чутливості, алергічні реакції, а у дітей - злоякісну інтракраніальну гіпертензію.
Пефлоксацин (абактал)- в 1 ампулі 400 мг пефлоксацину. Володіє бактерицидними властивостями; інгібує реплікацію ДНК бактерії. Т1/2= 8 год. Добре проникає в тканини (серце, ЦНС, слизова оболонка бронхів, кістки). Екскретується нирками і печінкою у незміненому вигляді, частково - у вигляді метаболітів.
Покази: септицемія, інфекційний ендокардит, інфекції сечових і дихальних шляхів, інфекції шкт, черевної порожнини, печінки, інфекції шкіри, кісток, суглобів; гінекологічні інфекції; ЛОР-інфекція.
Протипокази: вагітність, годування груддю, діти віком до 15 років, підвищена чутливість до фторхінолонів.
Застосування: i.v.- 400 мг + 250 мл 5% глюкози (!!!)- упродовж години, 2 р./д.; р.о.- 400 мг Х 2 р./д. під час їжі, при інфекціях сечових шляхів - 400 мг 1 р./д.
Ципрофлоксацин (цифран)- ефективний при Грам+, Грам- інфекціях, ентеробактеріозі, інфекціях, спричинених Staphylococcus aureus. Знищує 99% бактерій за 19 хвилин. Блокує бактеріальну ДНК-азу, припиняє утворення ДНК, що викликає смерть бактерії.
Застосування: i.v.- 100 мг Х 2 р./д. (інфекції сечових шляхів), i.v.- 200 мг Х 2 р./д. (інфекції дихальних шляхів)
Б. Бактеріостатичні антибіотики
Тетрацикліни
Отримані в 1948 році з стрептоміцитів грунтів.
Механізм дії. Володіють бактеріостатичною дією. Вони, зв'язуючись з рибосомами мікробної клітини, впливають на синтез білка, необхідного для росту і розмноження мікроорганізмів, гальмуючи цей механізм.
Фариакокінетика. Більшість тетрациклінів лише частково абсорбуються з шкт; в кишечнику залишається тетрациклінів, щоб змінити флору і викликати псевдомембранозний коліт. Молочні продукти гальмують абсорбцію тетрациклінів, бо іони Са2+ утворюють хелати з тетрациклінами. Це ж торкається алюмінію і заліза. Мало проникають крізь гематоенцефалічний бар'єр. Концентрація в кістках, печінці, жовчі у 5-10 разів вища, ніж у плазмі. Проникають через плаценту, концентруються і в грудному молоці, концентрація в якому рівна концентрації в плазмі. Виводяться із сечею у незміненому вигляді.
Показані при майже всіх Грам+ і Грам- інфекціях; інфекціях, викликаних анаеробами, спірохетами, рикетсіями, хламідіями, мікоплазмами, великими вірусами. До тетрациклінів нечутливі протей, синегнійна паличка, мікобактерія туберкульозу, трихомонада.
Тетрациклін. Разова доза 250-500 мг, Т1/2= 8 год., тому призначають 3-4 рази на добу. Застосовується перорально, i.m., i.v. При введенні i.v. або i.m. дози повинні бути приблизно вдвічі меншими за дози, що призначаються перорально.
Доксициклін (вібраміцин, 100 мг)- легко абсорбується з кишечника, Т1/2= 20 год., екскретується жовчю, калом, частково сечею. Покази: гнійно-запальні процеси жовчовивідних та сечових шляхів, післяопераційні пневмонії.
Метациклін- рондоміцин (150 і 300 мг), швидко всмоктується у кишечнику, тривало циркулює у крові (Т1/2 > 20 год.). Показаний при пієлонефритах, холангітах.
Макроліди
Застосовуються з 1950 року (еритроміцин).
Механізм дії: інгібування синтезу рибосом. Дія бактеріостатична.
Покази: мікоплазменна пневмонія у дітей, легіонельоз, хламідіоз, дифтерія, гастроентерити, Helicobacter pylori, синегнійна паличка, пневмококова інфекція.
Еритроміцин-основа: по 250 мг 4 р./д. р.о.
Еритроміцину аскорбінат або фосфат: по 200-300 мг 2-3 р./д. i.v.
Олеандоміцин. Ефективність на 25% менша, ніж еритроміцину. Активний до стафілококів, пневмококів, стрептококів. Комбінується з тетрацикліном: олететрин, тетраолеан, сигмоміцин.
Лінкоміцин. Нагромаджується у кістковій тканині (як і тетрациклін). Дія посилюється у лужному середовищі. Діє на всі Грам+ коки, за винятком ентерококу. Доза: 500 мг Х 4 р./. i.m., 1 г Х 2 р./д. i.v.
Далацин Ц- 300 мг Х 3 р./д. i.m.
Ристоміцин- 500 мг Х 2 р./д. i.v. при бактеріальному ендокардиті, після протезування аортальних клапанів.
Рифампіцин-бенеміцин: добре всмоктується із шкт, гальмує ріст і розмноження мікобактерії туберкульозу, стафілококів, активний у кислому середовищі. Застосовується р.о. по 150 мг Х 8 годин при пневмоніях, холангітах. Небажані ефекти: жовтяниця, алергічні реакції.
Хлорамфенікол (левоміцетин)
Отриманий у 1947 році з добре погноєних грунтів штату Ілінойс (США) та Венесуели, згодом був налагоджений синтез препарату. Це перший антибіотик широкого спектру дії, який абсорбується майже повністю з кишечника. Ефективний стосовно сальмонел, хламідій, , рикетсій, пневмокока, гемофільної палички. Синегнійна паличка стійка до левоміцетину. Діє бактеріостатично. Інгібує фермент, який каталізує перенесення пептидного ланцюга до нової амінокислоти на рибосомі.
Гіркий на смак. Застосовується р.о. по 0,5-1 г 3-4 р./д.; i.m., i.v. - левоміцетину гемісукцинат - 0,5-1 г Х 1-2 р./д.
Покази:
менінгіти, абсцес мозку, пневмонії, тифи, дизентерія, сальмонельози, хламідіози, рикетсіози.
Небажані ефекти:
апластична анемія, тромбоцито- і гранулоцитопенія (агранулоцитоз);
судинний колапс (кардіоваскулярний грей-синдром);
подразнення слизової оболонки рота, стравоходу, шкт;
алергічні реакції
Імідазоли
Антибактеріальні середники для лікування трихомонадної інфекції, лямбліозу, амебіазу, гелікобактерної інфекції.
Механізм дії. Проникає в мікрорганізм, зв'язується із ДНК і попереджує утворення нуклеїнових кислот, гальмує ріст і розмноження мікрорганізмів.
Метронідазол і тінідазол (протибактеріальні і антипротозойні середники).
Форми і дози: р.о.- по 200 і 400 мг; i.v.- 0,5 г в 100 мл; супп.- 0,5-1 г.
При ідентифікованій анаеробній інфекції застосовують по 400 мг кожні 8 годин р.о. або по 1 г кожні 8 годин per rectum упродовж 3 днів, потім по 1 г кожні 12 годин або i.v.- 0,5 кожні 8 годин упродовж 7 днів.
Небажані ефекти: гастралгії, металічний присмак у роті, головний біль, запаморочення, кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Метронідазол гальмує алкоголь- і альдегіддегідрогеназу. Великі дози є канцерогенні (у експерименті).
При ідентифікованих анаеробних інфекціях доза тінідазолу складає 2 г р.о. в перший день, надалі- по 1 г Х 1 р./д.
Сульфаніламіди
В 1935 році Domagk першим синтезував червоний стрептоцид - препарат з вираженими антистрептококовими властивостями.
Механізм дії. В основі дії лежить принцип конкурентного інгібування. Фолієва кислота необхідна для росту багатьох бактерій. Вона необхідна для утворення ДНК і РНК. Попередником фолієвої кислоти є параамінобензойна кислота (ПАБК). Сульфаніламіди структурно близькі до ПАБК.
Деякі бактерії (стрептококи) синтезують власну фолієву кислоту з ПАБК. Сульфаніламіди настільки схожі з ПАБК, що поглинаються бактеріями, внаслідок чого бактерія не може синтезувати фолієву кислоту. Внаслідок "дієтичного" і метаболічного "обману" позбавлені фолієвої кислоти бактерії припиняють свій ріст та розмноження (бактеріостатична дія).
Фармакокінетика. Сульфаніламіди швидко абсорбуються з кишечника, зв'язування з білками - 20-90%, незв'язані сульфаніламіди легко дифундують в серозні порожнини (при запальному процесі в них). Метаболізм - у печінці, шляхом ацетилювання. Екскреція: як вільна, так і ацетильована форма виділяється нирками. У лужній сечі сульфаніламіди більш розчинні (за винятком сульфадимезину) і більш активні і менше реабсорбуються.
Сульфаніламіди застосовують при Грам+ , Грам- інфекціях, великих вірусах, мало впливають на сальмонели, синегнійну паличку, бруцели.
Класифікація сульфаніламідів
1. Сульфаніламіди, які легко абсорбуються при прийомі всередину і швидко елімінуються (Сульфаніламіди короткої дії). Малотоксичні. Зв'язок з білками 65-80%. Вживати кожні 4-6 годин (4-6 р./д.) по 0,5-1 г. Запивати великою кількістю води.
Препарати: сульфадимезин, норсульфазол, етазол.
Котримоксазол (бісептол, бактрим) - 480 мг, містить: триметоприм (антибактеріальний засіб широкого спектру дії, 80 мг) і сульфометоксазол (400 мг). Застосовується по 2 таб. двічі на добу упродовж 10-15 днів.
Покази: інфекції сечових та дихальних шляхів.
2. Сульфаніламіди, які легко абсорбуються із шкт і повільно елімінуються. Це тривало діючі сульфаніламіди, наприклад, сульфадиметоксин, сульфапіридазин. Характерна істотна канальцева реабсорбція. Т1/2 = 30-40 годин, тому їх можна призначати 1-2 р./д., а сульфален (сульфометопіразин)- 1 р. на тиждень. Можливий синдром Стівенса-Джонсона.
Сульфадиметоксин - 0,5-2 г/добу, неповний показ - неспецифічний виразковий коліт. Погано всмоктуючись, препарат досягає прямої кишки, де розщеплюється бактеріями на сульфопіридин і 5-аміносаліцилову кислоту, остання є діючою частиною цього препарату. Тепер є й препарат 5-аміносаліцилової кислоти.
3. Сульфаніламіди, як важко абсорбуються з шкт. Фталазол і сульгін - застосовуються для лікування кишкових інфекцій (0,5 г Х 3-4 р./д.)
Небажані ефекти: кристалурія (ниркові коліки, гематурія, олігурія, анурія); алергічні реакції: лихоманка, гепатит; агранулоцитоз; апластична і гемолітична анемія; периферійний неврит; синдром Стівенса-Джонсона, Лайєла.
Похідні 8-оксихіноліну
- бактеріостатичні середники.
Ентеросептол: р.о. 250 мг Х 2-3 р./д., діє на бактерії і найпростіші; всмоктується погано.
Небажані ефекти: неврит зорового нерва.
Мексаформ: ентеросептол 200 мг, фенантролон 5,6 мг, хінон 21 мг, оксифенонію бромід 2 мг.
5-НОК (нітроксолін): р.о. 400 мг Х 4 р./д. після їди; широкий спектр дії; добре всмоктується із шкт.
Нітрофуранові препарати
- бактеріостатичні середники.
Ефективні при гнійних ускладненнях, діють на Грам+, Грам- інфекції, в т. ч. золотистий стафілокок, стрептокок, ентерокок, шигели, сальмонели, трихомонади.
Фурадонін 100-150 мг Х 3-5 р./д. р.о.
Фуразолідон 100-150 мг Х 3-5 р./д. р.о.
Фурацилін 100 мг Х 4-5 р./д. р.о.
Протигрибкові антибіотики
Ністатин: 1-1,5 млн ОД/д. р.о.
Леворин 500 000 ОД Х 2-3 р./д. р.о.
Амфотерицин В (фунгізон) 50 000 ОД в 10 мл дистил. води + 450 мл глюкози, i.v. краплинно
Хіміотерапія вірусних захворювань
Ацикловір - аналог пуринового нуклеозиду, який інгібує синтез ДНК.
Покази: herpes simplex, herpes zoster, вітряна віспа, вірусний енцефаліт.
i.v.: 5-20 мг/кг через 8 годин упродовж 5-10 днів,
р.о.: 200 мг Х 5 р./д., 5 днів.
Відарабин: за механізмом дії аналог ацикловіру.
Покази: herpes zoster, herpes simplex, імунодефіцит у хворих, інфікованих вірусом вітряної віспи- оперізуючого лишаю, при герпетичному кератокон'юнктивіті.
Інтерферон (, , )- захисні глікопротеїди, які утворюються у відповідь на вірусну інфекцію.
Людський -інтерферон (інтрон А) застосовується при хронічному волосатоклітинному В-лімфолейкозі, мієломній хворобі, саркомі Капоші, злоякісній меланомі, хронічному агресивному гепатиті, неходжкінських лімфомах. Після введення інтерферону розвивається грипоподібний синдром.
Інозин пранобекс- стимулює проліферацію В- і Т-лімфоцитів та синтез інтерферону, застосовується всередину (часто, бо швидко метболізується і екскретується) при простому герпесі.
Інші противірусні препарати: ремантадин, амантадин, рибавирин, зидовудин (азидотимідин, AZT).
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора