Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економічна оцінка розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра Телекомунікацій
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка і управління підприємством
Варіант:
19
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Інститут телекомунікації, радіоелектроніки і електронної техніки
Кафедра Телекомунікацій
Курсова робота
з дисципліни : “Економіка і управління підприємством”
на тему: “ Економічна оцінка розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій ”
Варіант№19
Львів
ЗМІСТ
ВСТУП 3
І. 1. Фактори впливу на формування ціни 4
ІІ. 1. Стратегія та місія підприємства 12
1.1. Стратегія та місія підприємства 12
1.2. Формулювання мети та визначення завдань підприємства 15
III. Оцінка розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій 23
1. Розрахунок капітальних затрат на розробку й впровадження проектного рішення 23
1.1. Складові структури затрат (К1) на розробку проектного рішення 23
1.2. Затрати на відлагодження і дослідну експлуатацію проектного
Рішення 24
1.3. Результати розрахунків капітальних затрат на розробку і впровадження проектного рішення за складовими кошторису 25
2. Розрахунок витрат на експлуатацію проектного рішення 26
2.1. Вартість підготовки даних для роботи ЕОМ 26
2.2.Витрати на експлуатацію ЕОМ (Е12) 27
3. Розрахунок ціни споживання проектного рішення і суми доходів від реалізації програмию 27
4. Розрахунок суми доходу від реалізації програми 27
5. Ефективність використання проектного рішення 28
5.1. Розрахунок показників ефективності проектного рішення для організації – розробника 28
5.1.1. Коефіцієнт економічної ефективності впровадження проектного рішення 28
5.1.2. Період окупності інвестицій або капіталовкладень у проект 28
5.2. Розрахунок очікуваного ефекту використання проектного рішення в умовах виробництва 29
5.2.1. Оцінка ефективності мережі при підвищенні якості передавання інформації 29
ВИСНОВКИ 32
Список використаної літератури 33
ВСТУП
Мета даної курсової роботи – ознайомитись із методами досліджень техніко - економічного обгрунтування розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій, розрахунку економічного ефекту від впровадження наукових розробок на підприємствах електрозв'язку; навчитись робити висновки щодо доцільності застосування проектних рішень і виявляти області застосування програмних засобів.
Економічний ефект проявляється в отриманні економії затрат загальносуспільної праці від:
зниження витрат часу при досягненні кінцевих результатів;
підвищенні точності передачі інформації;
зменшенні отриманих помилок і підвищенні достовірності переданої інформації;
ліквідації затримки передачі інформації, підвищенні якості виконання виробничого процесу тощо.
Розрахунки економічної ефективності проектних рішень приведені далі.
І. 1. Фактори впливу на формування ціни
Основними задачами маркетингового розрахунку цін є врахування відповідних факторів, які зменшують чи розширюють можливий інтервал варіацій цін на той чи інший товар, можна говорити про певну структуру факторів, які так чи інакше впливають на процеси ціноутворення.
Значення фактора ціни в маркетингу - одна з головних проблем маркетингу взагалі і промислового маркетингу зокрема. Це пояснюється рядом обставин: ціна - найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення по цінах; визначення ціни часто залежить від труднощів, що виникли у фірмі в попередній період і не відображають змін, які відбулися за цей час; в ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об’єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб. Взагалі фактори поділяють на зовнішні та внутрішні.
Проте дані фактори підлягають більш розширеному розподілу та утворюють систему ціноутворюючих факторів, серед яких в першу чергу виділяють:
- кінцевих споживачів;
- учасників збуту (або посередників);
- конкурентів та їх цінову політику;
- витрати на виробництво (собівартість продукції);
- уряд та його політику стосовно товаровиробника.
Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропонування продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати — нижній. Кінцеві споживачі та закупщики промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку. Економісти виділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги в ціноутворенні. Явище у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістом виступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якому поки що немає. Йдеться про чисту монополію. У цій ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контролюючих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли держава чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється це рідко, адже через податки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові—тут же почнуть пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною. Отже, чиста монополія має місце на ринку одного продавця. Різновидом монополій є урядова монополія, торгівельно-регулююча монополія та торгівельно-нерегулююча монополія.
При монополістичній конкуренції ринок містить велику кількість покупців та продавців, при чому останні змінюють окремі характеристики товарів і, відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самого товару, його стилю чи супроводжуючого обслуговування, що призводить до виникнення деякого діапазону цін. Покупці готові платити різні суми, беручи до уваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати пропозицію для різних споживчих сегментів, і за винятком ціни, широко використовують для цього торгові марки, рекламу та персональний продаж. Наприклад, компанії Danone’s Lea і Perrins та деякі інші марки скляної тари змагаються з багатьма національними та іноземними марками, що відрізняються по ціновим та неціновим факторам. Оскільки на ринку діє багато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під менший вплив маркетингових стратегій інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.
При олігополістичній конкуренції ринок складається із декількох продавців, кожен з яких надто відчуває вплив цінової політики та маркетингової стратегії іншого. Продукція може бути однорідною (сталь, алюміній) чи неоднорідною (автомобілі, комп’ютери). На ринку функціонує незначна кількість продавців, оскільки новим продавцям проникнути на такий ринок нелегко. Кожний продавець постійно слідкує за змінами стратегій та діями конкурентів. Якщо сталелетійна компанія знизить ціну на 10%, покупці швидко переметнуться до цього постачальника. Інші виробники сталі повинні відповісти зниженням своїх цін чи збільшенням рівня обслуговування. Олігополіст ніколи не впевнений в тому, що, знижуючи ціну він отримає постійні переваги. І навпаки, якщо олігополіст збільшує свої ціни, його конкуренти можуть не послідувати його прикладу, і йому прийдеться вибирати: повертатися до попередніх цін чи втратити своїх покупців на користь конкурентів.
При чистій конкуренції ринок складається із великої кількості продавців та покупців однорідних товарів. Жоден покупець чи продавець не має великого впливу на існуючу ринкову ціну. Продавець не в змозі встановити ціну вище існуючої, тому що покупці можуть знайти будь-яку необхідну кількість такого товару по більш низькій ціні. Якщо ціна та прибуток збільшуються, на ринку можуть легко з’явитися нові продавці. На ринку чистої конкуренції роль маркетингових дослідів, розвитку виробництва, ціноутворення, реклами та стимулювання збуту є мінімальною або взагалі прямує до нуля. Таким чином, продавці на цьому ринку не гаять багато часу на створення маркетингової стратегії.
Поряд із зазначеною проблемою існує методика встановлення цін з урахуванням умов конкуренції, що застосовується при порівнюванні цін на товари фірми до цін на товари, які випускають і пропонують ринку основні конкуренти. Відомі такі її різновиди:
“Залежне” встановлення цін. Ціни визначають, виходячи з існуючого на ринку рівня, оскільки він диктується однією чи кількома фірмами, а формується внаслідок спільних дій великої кількості добре проінформованих покупців і продавців. За досить сильної конкуренції на ринку однорідних товарів (сировини) фірмам навіть не доводиться витрачати час на розрахунок. За них цю функцію виконує ринок. Основне завдання фірм на такому ринку –контроль своїх витрат на виробництво і реалізацію продукції, щоб за рахунок їх зниження досягти бажаного прибутку.
“Слідування за лідером”. Як вказує назва, йдеться про орієнтацію на ціни провідних фірм, тобто таких, які посідають домінуюче становище на ринку тієї чи іншої продукції (наприклад, IBM на ринку комп’ютерів). Тут виходять з того, що такі фірми мають достатній досвід, добре організовані і знають реальні ринкові ціни. Такий підхід до встановлення цін має місце, як правило, на олігополістичних ринках.
Ціноутворення з урахуванням реакції конкурентів. Для фірми в кожному конкурентному випадку підвищення рівня конкуренції небажане, а тому запропонована ціна не повинна зваблювати конкурентів на цей ринок.
Тендерне ціноутворення (метод “запечатаного конверта”). Воно має місце в умовах посиленої конкурентної боротьби фірм за контракти на машинно-технічне обладнання або цілі промислові комплекси. Частіше це промислові тендери. Тендер –це ціна, запропонована фірмою за виконання якогось замовлення. Чим вища ціна –тим менша можливість отримати задоволення. За низької ціни збільшується можливість виграти тендер, але зростає і ризик отримати занадто малий прибуток. Мета - домогтись контракту, встановлюючи свою ціну на рівні, нижчому від запропонованого конкурентами.
Проте існує на ринку одне чітке правило, що ініціатор зміни цін завжди має значні переваги серед конкурентів. А саме, одна із найбільших –це перевага в часі: він може довгий час розробляти свою ініціативу, а конкурентам відповідно доводиться відразу реагувати на неприємний сюрприз. Єдине, що тут можливо порадити –вчитися передбачувати можливі дії конкурентів.
Встановлюючи ціну, компанія повинна також враховувати і інші зовнішні фактори маркетингового середовища. Економічні умови здатні мати відчутній вплив на стратегію ціноутворення компанії. Економічні фактори, такі як ріст і спад виробництва, інфляція, ставки відсотку, впливають на формування ціни, оскільки цей вплив поширюється як на витрати виробництва, так і на відношення покупця до ціни та цінності товару. Компанія повинна також проаналізувати, як її ціни вплинуть на інших гравців маркетингового середовища. Як торгівельні посередники відреагують на ту чи іншу ціну? Компанія повинна встановлювати ціну таким чином, щоб посередники мали можливість отримати належний їм прибуток, були зацікавлені у співпраці та сприянню ефективному збуту.
Державні органи – це інший важливий зовнішній фактор, що впливає на ціноутворення. В даному випадку вимагається знання і повага до існуючих законів. Існує три ступеня обмежень:
“Жорстке” регулювання ціни здійснюється через фіксацію державних цін.
“М’яке” регулювання здійснюється через встановлення граничних рівнів цін, граничних надбавок і коефіцієнтів, встановлення граничних значень різних елементів ціни.
Непрямий вплив здійснюється через визначення “правил гри” при ринковому ціноутворенні. Він може містити і ряд заборон, зокрема заборону на вертикальне і горизонтальне фіксування ціни, недобросовісну цінову рекламу, цінову дискримінацію, демпінгові ціни і т.п. При наявності таких обмежень слід, з одного боку, неухильно виконувати вимоги законів, але з іншого — спробувати знайти різні варіанти “захисту” від подібних заборон.
Варіант 1. Виробник може подати ціну на товар ще до його продажу.
Варіант 2. Виробник може запропонувати реальну довідкову ціну, яка буде носити характер рекомендації.
Варіант 3. Продавати товар на умовах консигнації, розвівши у часі моменти продажу, отримання грошей і передачі права власності. Залишаючись власником товару, виробник може впливати на ціну реалізації його кінцевому споживачу.
У будь-якому випадку від керівників вимагається не стандартний, творчий підхід, що дозволяє обійти існуючі обмеження, залишаючись законослухняним. Крім того, суттєву роль відіграють соціальні фактори. При формування цін іноді необхідно обмежити короткотермінові плани збуту, зміни ринкової частки і показників прибутку із рішення соціального характеру.
При визначенні ціни на промисловий товар також повинен враховуватись так званий географічний фактор. Фірма має визначитись, чи будуть у ціні товару враховуватись транспортні витрати, пов’язані з доставкою товару споживачам, що знаходяться на різній віддалі від виробника, і як вони будуть враховуватися. Існує ряд підходів.
Перший підхід. Виробник відпускає товар зі складу і всі можливі транспортні витрати несе сам покупець. Ціна відображає лише витрати на виробництво і реалізацію. Даний метод вважають справедливим, тому що кожен покупець платить сам за себе.
Другий підхід. При цьому використовується так звана система франкування (оплата за перевезення вантажу від виробника до споживача).
Третій підхід—це встановлення однієї ціни з включенням до неї плати за перевезення, яка дорівнює середній сумі всіх транспортних витрат незалежно від віддаленості клієнта. Різновидом такого підходу є встановлення загальних цін, які відображають розмір транспортних витрат по доставці товарів до зон, на які поділяється ринок. У цьому випадку всі споживачі, що знаходяться в одній зоні, сплачують єдину ціну незалежно від фактичних транспортних витрат за доставку товару конкретному клієнту.
Перевага того чи іншого підходу буде передусім визначатись віддаленістю найбільш важливих для виробника клієнтів. Якщо вони розміщені близько, переваги надаються першому варіанту, за значної віддаленості—третьому, за розкиданості по території близько- і далековіддалених споживачів перевага надається другому варіанту.
Інколи продавці впливають на психологію покупця, співставивши високу ціну на свою продукцію до ще більш високих цін якоїсь широко відомої продукції. Ціни такої продукції інколи називають справочними. Багато продавців вважають, що психологічно краще сприймається дещо занижена, не кругла чи роздрібна ціна. Наприклад, на ціннику можна побачити не 700, а 699. Покупець сприймає таку ціну як більш близькою до 600, ніж до 700. Навіть існує деякий закон, якого притримуються майже всі продавці: ціна обов’язково повинна бути непарним числом.
Отримані в результаті проекти цін доречно перепровірити із позицією досягнення початкових цілей цінової політики. Слід оцінити, яку реакцію ринка викличе ціна? Як сприйме цю ціну торгівля? Якою буде кінцева роздрібна ціна з урахуванням торгової надбавки? Як відреагують на дану ціну конкуренти? Чи не входить дана ціна в протиріччя із діючим законодавством? Якщо отримані відповіді задовольняють підприємця, то товар пропонується ринку, а в ціновій політиці розпочинається період цінових модифікацій, диференціацій, знижок та інших застосувань до існуючих змін поточних умов ринкової кон’юнктури. Тобто потрібно бути впевненим в «захистоздатності» своєї цінової політики.
Можна виділити ряд тактичних завдань, які має розв’язати фірма, внаслідок чого встановлюється остаточна ціна товару.
Завдання 1. Формування і використання системи знижок і націнок для стимулювання збуту. Назвемо основні з них:
торгівельна знижка, тобто знижка посередникам. Чим більше зобов’язань бере на себе посередник по продажу, тим вища знижка. Сильно диференційована, вона відображає особливий характер договірних відносин;
знижка за кількість товарів, що закуповуються. Приклад типової умови: 1 млн. грн. за 1 шт. при купівлі більше 10 шт.;
знижка за оплату готівкою. Типова умова має такий вигляд: 2/10 нетто 30. Це означає, що оплата повинна бути проведена протягом 30 днів. Якщо покупець проведе оплату за 10 днів, то він може сам знизити ціну на 20%;
сезонні знижки, які надаються виробником в період спаду попиту для підтримки збуту;
товарообмінний залік — різновид знижки з прейскурантної ціни нового товару при умові здачі старого товару. Це метод проникнення на новий, але уже зайнятий ринок.
Встановлення знижок вимагає врахування не тільки інтересів маркетингової служби для стимулювання збуту, але й фінансових можливостей підприємства. Інший аспект політики знижок—визначення повноважень різних осіб у використанні системи знижок.
Завдання 2. Система франкування товару, тобто зміна ціни в залежності від місця розміщення клієнта.
Завдання 3. “Страхування” ціни. Передбачає прийняття ряду заходів з метою мінімізації можливих негативних наслідків дії неврахованих факторів ринкового середовища. Укладення і виконання комерційних угод на промисловому ринку на відміну від звичайної купівлі-продажу відбуваються поетапно—угоди укладають в один період, поставки здійснюються в інший, оплата—в третій. Таким чином, поставка і оплата товару неодночасно.
Однак за період укладення угод і їх наступного виконання можуть відбутись важливі події:
зміни рівня витрат;
зміни ринкових цін;
зміни законодавства (митного, податкового).
Як врахувати ці та інші можливі зміни при фіксованих цінах поставки? Щоб застрахувати себе від подібних “сюрпризів”, використовують різні запобіжні заходи, включаючи їх в угоди купівлі-продажу або договори про поставки.
Запобіжні заходи при можливості підвищення або зниження витрат. Ці заходи вживаються тоді, коли на ціну впливають ряд факторів (передусім інфляційний фактор). В умовах значних цінових стрибків виробник намагається перекласти ризик підвищення цін на споживача. З цією метою використовують таку формулу:
INCLUDEPICTURE "http://www.favorites.net.ua/ref-ukr/images/referats/1635/image001.gif" \* MERGEFORMATINET , де
Ц—ціна на день поставки, Ц0—ціна на день підписання договору, В—вартість матеріальних елементів витрат у ціні товару на день поставки, В0—те ж само на день підписання договору.
Запобіжні заходи при коливаннях ринкової ціни. Розрізняють 3 види таких заходів:
Застереження про підвищення ціни (hausse)—будь-яке підвищення ринкової ціни призводить до підвищення ціни, фіксованої в угоді;
Застереження про зниження ціни (baisse)--будь-яке зниження ринкової ціни призводить до зниження ціни, зафіксованої в угоді. Жодне підвищення ціни до уваги не береться;
Застереження про будь-які коливання—підвищенні або зниженні ціни (hausse—baisse)—залежно від відповідної зміни ринкової ціни.
При застосуванні цих запобіжних засобів враховується поставка понад умови угоди при зниженні ціни і недопоставка при її підвищенні. Облік ведеться за ціною на день поставки. Можливі зміни в законодавстві можна враховувати через умову “форс-мажор”.
Завдання 4. Ініціативна зміна ціни. Може виступати: як реакція на дії конкурентів; з метою врахування психологічних факторів сприйняття ціни покупцями; як результат “виторговування” ціни в процесі комерційних переговорів. Для кожної з таких ситуацій у відділі маркетингу повинні бути розроблені інструкції і рекомендації, які дозволять працівникам відповідних служб приймати своєчасні рішення в межах своїх повноважень.
У процесі цієї роботи повинні бути отримані чіткі відповіді на такі запитання:
Що ми будемо робити, коли основні конкуренти почнуть змінювати ціни?
Якими можуть бути відповіді конкурентів на наші можливі зміни цін?
Як будуть сприйняті споживачами можливі зміни цін?
Як зміниться становище фірми при можливих змінах цін?
Який рівень повноважень комерційних працівників при виторговуванні ціни в процесі проведення комерційних переговорів?
Останній пункт особливо важливий, тому що на промисловому ринку більшість угод укладаються в процесі ведення переговорів, і умови ціни навіть на один і той самий товар відрізняються багатогранністю.
ІІ. 1. Стратегія та місія підприємства
1.1. Стратегія та місія підприємства
Стратегія, як відомо, є засобом досягнення місії підприємницької організації і тісно пов'язана з її цілями. І початковим етапом формування стратегії підприємства може бути, власне, визначення місії організації (корпоративної місії, концепції). Він (цей етап) полягає у встановленні смислу існування фірми, її призначення) її місця в ринковій економіці.
Хоча, іноді визначенню місії та цілей діяльності підприємства може передувати попередній аналіз його середовища, оскільки чітко та повною мірою визначити місію га цілі організації можливо лише у результаті осмислення результатів такого аналізу.
З іншого боку, оскільки саме існування підприємства передбачає, що у нього є завдання, то починати формування стратегії можна і доцільно саме з визначення місії та стратегічних цілей підприємства.
Отже, поняття місії підприємства випливає, у першу чергу, з поняття мети, так як місія є так би мовити концептуальною метою існування та діяльності підприємства в економічній системі. Узагальнено мета функціонування підприємства і являє собою об'єктивно-суб'єктивну категорію, яка відображає як об'єктивні вимоги підприємства з боку конкретного стану економічної системи, так і суб'єктивні виявлення керівників підприємства про цілі його розвитку. Процес встановлення мети як системного комплексного орієнтира створення, функціонування і розвитку підприємства, складається з певної послідовності взаємопов'язаних етапів: (становлення загальної (головної) мети організації; побудови ієрархії цілей ("дерева цілей"); встановлення індивідуальних цілей та завдань як інструмента забезпечення їх виконання.
Головну мету, заради якої і існує підприємство, називають місією підприємства. Також місія підприємства це його так би мовити генеральна (синоніми – глобальна, загальна) мета. Водночас місія є комплексною метою, що містить як внутрішні, так і зовнішні орієнтири діяльності підприємства. На основі цих орієнтирів і визначають перспективи, яких має досягти підприємство.
Місія підприємства також тісно пов'язана з такими категоріями, як: "стратегічне бачення" чи "сценарій розвитку" підприємства – поглядом вищого керівництва підприємства на те, яким може чи має бути підприємство за найсприятливішого збігу обставин; "філософія функціонування підприємства " – інтегрована частина управління, що дає змогу усвідомити майбутнє підприємства, керуючись наявною та бажаною позицією, способом життя підприємства, які є основними настановами процесу мислення, інтелектуальних робіт, що зумовлюють процеси, процедури, технологію та зміст рішень управління підприємством. Тобто "філософія підприємства" – це базові погляди і цінності підприємства, що є основою для створення системи мотивації як зовні, так і всередині підприємства
Водночас, і це слід підкреслити, місія підприємства є самостійною особливою категорією, суть якої полягає в окресленні причини існування підприємства, його особливої ролі в економічній системі.
Зміст місії підприємства, як його основної загальної комплексної мети, визначають за звичай такі позиції, тобто місія підприємства може охоплювати: звернення, адресоване як зовні, так і усередину підприємства;
опис причин існування та характерних ознак підприємства, які відрізняють його від інших підприємств; визначення внутрішньої концепції підприємства, у межах якої підприємство описує себе, зазначаючи основні слабкі сторони діяльності, ступінь конкуренто спроможності, фактори виживання, опис іміджу (зовнішній образ) підприємства, що розкриває економічну і соціальну відповідальність перед партнерами, споживачами, суспільством; визначення напрямів діяльності та розподілу ресурсів (опис продуктів чи послуг, які пропонуватиме підприємство); характеристику ринку діяльності (визначення основних споживачів, клієнтів, користувачів, географії тощо); визначення напрямів розвитку і цілей підприємства (виражених в термінах ви живання, зростання, прибутковість тощо) ; опис технологій, які буде мати підприємство (характеристику обладнання, технологію процесу, інновацій);
Необхідно підкреслити, що правильно сформульована місія підприємства повинна як мінімум висвітлювати такі основні елементи:
призначення підприємства з точки зору конкретного виду діяльності (товару, і послуг) в умовах конкретного сегмента ринку, тобто давати опис продуктів або послуг, які пропонує підприємство і характеристику ринку, окреслення основних споживачів, клієнтів, користувачів підприємства);
основні напрямки розвитку, орієнтири, цілі підприємства (виражені в терміні стабілізація, виживання, зростання, прибутковість тощо) і образ, якої намагається досягти підприємство;
переваги, що виділяють підприємство серед конкурентів і зазначають на кращі та оригінальні шляхи задоволення потреб споживачів.
Отже, як бачимо, місія підприємства фактично характеризує наприклад в бізнесі, ні який підприємство повинно орієнтуватися, виходячи з:
ринкових потреб;
характеру споживачів;
особливостей продукції;
наявності конкурентних переваг.
Тому при визначенні місії підприємства треба відповісти на такі питання: "хто ми ?"; "що ми робимо (будемо робити)?"; "де ми перші, кращі ?"; "хто наші клієнти ?"; які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити ?"; "як будуть задовольнятися ці потреби (технологія і функція)?".
При визначенні місії підприємства повинні враховуватися інтереси таких суб'єктів економічних відносин: власників підприємства: працівників підприємства, споживачів продукції чи послуг підприємства: ділових партнерів підприємства, органів місцевого самоврядування, які взаємодіють з підприємством.
Місія підприємства повинна бути сформульована лаконічно і таким чином, з одного боку, зазначити причину існування підприємства, а з другого – мати узагальнений характер, щоб її часто не змінювати. Але слід зауважити , що для місії не існує стандартних формулювань. Водночас формулювання місії повинно задовольняти її основні завдання і, по можливості, врахувати перелічені вище позиції. Окрім цього, слід прагнути, щоб формулювання місії не було надто вузьким або, широким.
Основними факторами розроблення місії (за Ф. Котлером) виступають:
історія підприємства, у процесі якої формувалася його філософія ;
стиль поведінки і керівництва з боку власників та менеджерів;
стан середовища функціонування підприємства;
наявні ресурси фірми.
На жаль, деякі керівники не коректно здійснюють вибір і формулювання місії свого підприємства, тому що місія їм і очевидною. Так представники малого бізнесу вважають, що місією їх підприємства є отримання прибутку. Але прибуток є повністю внутрішньою категорією підприємства. Отже, при вибору місії необхідно показати (віднайти) основне призначення її саме в зовнішньому середовищі, одночасно застосовуючи при цьому й підхід для кожного підприємства. Наведемо приклад.
Для овочевого магазину (магазину овочів і фруктів): наша мета – протягом усього року забезпечувати населення свіжими овочами та фруктами за рахунок поставок від різноманітних фірм України та з-за кордону. Впровадження в культуру споживання нових видів овочів, фруктів та їх консервантів і напівфабрикатів. Особливу увагу будемо приділяти поста чанню екологічно чистих продуктів. Наша мета – забезпечити населення якісною та різноманітною за асортиментом продукцією за європейським стандартом.
1.2. Формулювання мети та визначення завдань підприємства
Якщо місія окреслює загальні орієнтири функціонування підприємства, що відображають суть його існування та смисл діяльності, та конкретний кінцевий стан, до якого воно прямує, визначається у вигляді його цілей. Вибір цілей підприємства, їх узгодження та уточнення, власне, відбувається на основі і шляхом уточнення формульованої місії підприємства.
Отже, мета (синонім – ціль) підприємства являє собою деталізацію та уточнення місії. Мета сприяє" виконанню основної функції підприємства, вираженої в його місії. І мета (ціль), на відміну від місії, фіксує конкретні бажані стани окремих характеристик підприємства, на досягнення яких і спря мовується діяльність підприємства.
Мета підприємства повинна чітко визначати майбутню позицію даного підприємства щодо таких аспектів, як:
забезпечення отримання власниками високих прибутків; у підтримання рентабельності підприємства;
забезпечення фінансової ліквідності підприємства;
гарантування безпеки праці та розвитку колективу підприємства.
Також в ній (меті) повинно знайти відображення конкретних сфер діяльності підприємства та визначення конкретних напрямків розвитку бізнесу за сферами діяльності. Наприклад, збільшити обсяг продажу продукту "X" протягом 2 років; забезпечити підвищення курсу акцій і прибутку компанії, тощо.
І хоча, як ми уже відмічали, для місії не існує стандартних формулювань, можна запропонувати наступну спрощену схему-формуляр визначення (формулювання) місії підприємства:
Місію є (найменування підприємства) (формулювання конкретних соціальних та/або економічних проблем, які має намір вирішувати підприємство) шляхом виробництва та реалізації (найменування основних продуктів (послуг)) з певною метою.
Це дозволить власникам (акціонерам) та/або партнерам (найменування організації) отримати максимальний прибуток, а її персоналу – справедливу винагороду.
Кожне підприємство має не якусь одну вузьку мету, а цілу систему цілей, визначаються його положенням у зовнішньому середовищі, внутрішнім потенціалі структурою, функціями підприємства -тощо. У сучасній теорії управління вирізняє основні сфери діяльності, у межах яких кожне підприємство визначає власну систему основних цілей (основні напрямки встановлення цілей підприємства), до яких належні зокрема:
позиція (вигідна) підприємства на ринку;
рівень (високий) продуктивності;
доходи підприємства;
фінансова стабільність;
активна інноваційна діяльність, впровадження інновацій;
робота з клієнтами;
менеджмент;
висока кваліфікація персоналу;
потреби та добробут працівників;
соціальна відповідальність.
Разом із тим, існує багато класифікаційних груп, які визначають цілі підприємства. В основі цих груп лежать різноманітні критерії.
Так, виділяють кількісні і якісні цілі.
Залежно від ступеня формалізації цілей виділяють такі їх типи: добре структуровані (співвідношення між елементами мети можуть бути виражені в кількісній формі слабо структуровані (мета містить елементи як кількісного, так і якісного змісту і неструктуровані (мета містить лише якісний опис найважливіших елементів, а коло залежності виявити важко).
За рівнем змінних у меті розрізняють цілі з одною і багатьма перемінним.
3а періодом часу реалізації поділяють на: довго-, середньо- і коротко строкові цілі.
За відповідною спрямованістю на види діяльності виділяють: стратегічні, тактичні та оперативні цілі.
Стратегічні цілі вказують на специфічні види діяльності, яких фірма планує досягти в довгостроковому періоді.
Оперативні цілі є організаційні цілі та ринкову позицію, яку бажає зайняти фірма, враховуючи довгострокові цілі.
За характером діяльності, беручи до уваги існуючий стан підприємства і його рівень розвитку, цілі можуть відображати тенденції до стабілізації, зростання
За напрямками діяльності підприємства цілі можна поділити на: організаційні, наукові, технічні, соціальні, екологічні.
За спрямованістю – зовнішні і внутрішні.
За функціональним аспектом (функціональними сферами) діяльності підприємства: маркетингові, виробничі, фінансові, інноваційні, кадрові тощо цілі.
За рівнем пріоритетності, значимості цілі поділяють на основні (головні) та локальні.
За співвідношенням цілей розрізняють: комплементарні, індиферентні цілі.
Глобальні цілі і довгострокові цілі, що безпосередньо підпорядковані фірми. Вони, по суті, є спільними цілями підприємства, які відображують його і основні напрямки програми його розвитку. Необхідно відмітити, що є основою для розроблення його (підприємства) ділової стратегії. Дані цілі можуть формулюватися або досить узагальнено (наприклад, забезпечити стійкість становища фірми; розробити нові напрямки розвитку, нові види діяльності фірми; забезпечити оптимальну рентабельність; протягом 2х років стати лідером на місцевому ринку; підвищити якість продукції; збільшити рівень капіталізації підприємства тощо), або розглянути більш детальну характеристику (наприклад, збільшити на 50% прибуток протягом року). Одночасно з формуванням загальних (та інших) цілей необхідно проводити їх ранжування за принципом пріоритетності. Так, в результаті проведення ранжирування таких визначених загальних цілей для підприємства, як, наприклад:
а) забезпечення стійкості становища підприємства на ринку і в галузі;
б) формування нових напрямів (видів) діяльності;
в) забезпечення оптимальної рентабельності, – їх пріоритетність може бути визначена в такій послідовності:
забезпечення оптимальної рентабельності;
забезпечення стійкості становища підприємства;
формування нових напрямів (видів) діяльності.
Глобальна мета виступає як основа для встановлення локальних цілей щодо:
його організаційних підрозділів і окремих напрямків бізнесдіяльності синоніми для окремих ділових (бізнес) одиниць, для окремих бізнеснапрямків чи видів діяльності підприємства, для складових великого підприємства, для стратегічних господарських центрів (стратегічних бізнесцентрів));
його функціональних підсистем (для маркетингу, виробництва, персоналу, техно логії та обладнання, фінансів, НДДКР, менеджменту тощо).
Локальні цілі можуть бути як функціональними (специфічними), так і цілями для окремих організаційних підрозділів фірми, підприємства чи окремих напрямків їх бізнес-діяльності. Так, деталізованою (спеціальною) метою є: збільшення обсягу реалізації і темпів росту підприємства по його організаційним підрозділам, видам діяльності, філіям, дочірнім компаніям тощо; зростання прибутку і особливо рентабельності кожного окремого підрозділу, що виступає центром прибутку (СГЦ чи СБЦ); зростання виручки; зростання експорту; платоспроможність; продуктивність праці тощо; та специфічні цілі, встановлюються шляхом визначення напрямку розвитку у відповідних функціональних галузях (сферах) діяльності підприємства (наприклад, в сфері маркетингу – досягнення певного рівня реалізації продукції на одному чи декількох ринках, диверсифікація продукції, розширення обсягу послуг тощо; в сфері виробництва – зниження витрат виробництва, розміщення виробництва між дочірніми підприємствами, забезпечення більш ефективного використання ресурсів тощо; у сфері фінансів – збільшення частки власних засобів у передбачуваних КВ на плановий період, підвищення рівня капіталізації підприємства, приріст дивідендів на одну акцію тощо; у сфері НДДКР – розвиток нових продуктів, підвищення кості продукції, удосконалення технічного рівня виробництва тощо).
Отже, локальні цілі – це сукупність взаємодоповнюючих цілей, реалізація яких спрямована на досягнення глобальної мети. Вони мають характер підтримуючих цілей, жорстко погоджуються з загальними цілями підприємства і є основою для розроблення бізнесу (для мультибізнесових і структурованих підприємницьких організацій) та функціональних стратегій підприємства. Наприклад, такі цілі, як підвищення рентабельності, покращення якості виробів, покращення умов праці, зростання активів чи курсу акцій підприємства забезпечують зростання обсягів виробництва і збуту продукції цього підприємства.
У сукупності локальні та глобальні (загальні) цілі утворюють ієрархію цілей, яка є декомпозицією цілей більш високого рівня в цілі нижчого рівня і яка встановлює їх відносну важливість та черговість. Найнижчими рівнями такої ієрархії цілей с завдання (під цілі), на які деталізуються (декомпонуються) локальні цілі для конкретних виконавців у структурі підприємства і, на сам кінець, конкретні дії щодо їх (завдань) реалізації. Причому кожна мета (ціль) має свій часовий горизонт, який визначає строки її досягнення. На підприємствах, які самостійно розробляють стратегію, доцільно будувати таку ієрархію у вигляді так званого "дерева цілей" – графа зв'язків числових значень, взаємопов'язаних показників. Такі "дерева цілей" будують (варто будувати) при організації виробництва нової продукції, створенні (будівництві) нових виробничих потужностей чи соціальних об'єктів тощо.
Слід зазначити, що для відображення цілей навіть дуже простої підприємницької організації треба використовувати комплексний підхід, тобто створити систему цілей підприємства, опираючись на їх класифікацію. Однак навіть досить детальна класифікація не дає змоги висвітлити повний взаємозв'язок і взаємозалежність цілей підприємства. Тому, як уже було сказано, особливу увагу при створенні системи цілей підприємства необхідно приділяти побудові так званого "дерева цілей " підприємства, тобто графічного зображення підпорядкованості та взаємозв'язку цілей підприємства, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети – місії на підцілі, завдання та окремі дії. Основною ідеєю побудови "дерева цілей" є декомпозиція, тобто розкриття структури системи, коли її за окремою ознакою поділяють на окремі складові. Декомпозиція дозволяє пов'язати генеральну мету підприємства зі способами її досягнення. При побудові "дерева цілей" необхідно дотримуватися таких вимог:
мета вищого рівня є орієнтиром для розроблення цілей нижчого рівня;
цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищого рівня, причому сукупність цих цілей повинна зумовлювати досягнення початкової мети;
при побудові "дерева цілей " слід враховувати як вертикальну, так і горизонтальну координацію цілей;
цілі мають бути сформульовані для кожного напрямку діяльності, кожного струк турного підрозділу підприємства;
під час декомпозиції цілей слід досягти узгодження між довго, середньо і коротко строковими цілями, між різними сферами бізнесу і видами діяльності підприємства (виробництвом і маркетингом, виробництвом і фінансами тощо).
Для побудови "дерева цілей" переважно застосовують метод "дезагрегації" і метод "забезпечення необхідних умов".
Обґрунтоване "дерево цілей" полегшує розроблення стратегій підприємства, оскільки повністю відображає взаємозв'язок і в...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора