Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Федорченко Дмитро Станіславович
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Вплив фінансово-економічної кризи на товарну політику відчизняних підприємств
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЛАУРЕАТ
ІІІ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСУ НА КРАЩУ
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНУ АБО ПУБЛІЦИСТИЧНУ СТАТТЮ СЕРЕД МОЛОДІ
ІМЕНІ ГЕОРГІЯ ВОРОНОГО
Федорченко Дмитро Станіславович
студент факультету економіки ХНТУ
ПРОБЛЕМНИ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ФІНАНСОВО-ЕКОНМОІЧНОЇ КРИЗИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
(НА ПРИКЛАДІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Особливістю актуальних економічних досліджень є те, що незалежно від теми та направлення, вони всі так чи інакше пов’язані із економічною кризою. Актуальність тематики антикризових досліджень та кроків влади щодо подолання негативного впливу кризових явищ полягає в тому, що від їх ефективності та вчасності залежить функціонування всіх учасників ринкової економіки – домогосподарств, виробників, банків та держави.
Фінансово-економічна криза, яка охопила всі галузі та територіальні формування, поставила економічно активну частину суспільства перед необхідністю пошуку шляхів виходу з неї. При цьому кроки робляться здебільшого на загальнодержавному рівні. Так, було прийнято Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вiд 31.10.2008 № 639-VI, який проголосив окремі напрямки боротьби з кризою та її наслідками. Проте макрорівень не є єдиним, від лише відображає та акумулює дію кризових явищ на мезо- та мікрорівні. Так, загальний стан економіки держави відображає результати тих процесів, що тривають в регіонах. А стан господарського комплексу регіону залежить від умов діяльності підприємств, установ та організацій, від рівня життя населення, яке формує попит на товари та послуги.
Сучасна наукова думка виробила певний комплекс заходів, прийнятних для ринкової економіки, спрямованих на подолання кон’юнктурних криз та їх наслідків: по-перше, заходи суто в фінансовій сфері – зниження облікової ставки центрального банку, реструктуризація проблемної заборгованості, полегшення кредитно-відсоткового тиску на підприємства та споживачів; по-друге, фіскальні заходи, спрямовані на зниження податкового навантаження, в першу чергу, на споживачів та окремі групи підприємств, які найбільш страждають під час кризи; по-третє, бюджетні заходи, які мають на меті проведення державних інвестицій, що сприятиме пожвавленню в окремих галузях.
Останні дві групи заходів є пов’язані: надання певних податкових пільг та преференцій не має торкатися тих галузей, які характеризуються високим рівнем державних інвестицій та взагалі видатків державного бюджету, адже, як правило, під час кризи в ринковій економіці бюджетні кошти спрямовуються на «локомотивні галузі», при інвестуванні в які в найбільшій мірі проявляється дія мультиплікатора Кейнса. Водночас, окремі пов’язані галузі отримують податкові пільги, що має підвищувати позитивний ефект від інвестицій та збільшувати згаданий мультиплікатор.
На макрорівні в Україні розуміють ці потреби кризової ринкової економіки: в згаданому законі передбачені певні податкові пільги сільгоспвиробникам. Однак, вони є лише подовженням до вересня 2009 року дії умов оподаткування ПДВ, які були встановлені Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок». Тобто, держава в повній мірі не використовує регулятивну складову самої податкової системи; складову, яка є суттю фіскальної системи при ринковій економіці в високотехнологічному суспільстві, де поряд функціонують успішні галузі з високим рівнем ефективності інвестицій, та галузі, що характеризуються перманентною збитковістю в довгостроковій перспективі. Натомість є приклади зростання податкового навантаження, такі, як одіозне підвищення податку з власників транспортних засобів.
Облікова ставка є основним антикризовим інструментом Національного Банку. Політика валютних курсів також має певний антикризовий потенціал, однак, є обмеженою обсягами наявних валютних резервів. Діюча в Україні облікова ставка НБУ (12%) була встановлена ще влітку (під час червневої кризи ліквідності) 2008 року, тобто до того моменту, як Україна віч-на-віч зіштовхнулася із світовою фінансово-економічною кризою. Це ще одне свідоцтво того, що на макрорівні недостатньо використані основні ринкові механізми антикризової політики. Натомість, мали місце випадки зловживання неринковими заходами, такими, як встановлення обмежень у ціноутворенні (наприклад, на ринку медикаментів) та в досить спірному рефінансуванні окремих фінансово-кредитних установ.
Кроки щодо активної політики державних інвестицій також є непослідовними: з одного боку Уряд згоден через НБУ профінансувати об’єкти незавершеного будівництва із ступенем готовності не нижче 80% (при цьому комерційні банки розглядають кредитування об’єктів незавершеного будівництва із ступенем готовності не нижче 90%) на суму біля 3 млрд. грн., з іншого боку - будівництво є однією із найбільш тонізованих галузей вітчизняної економіки і тому, навіть не дивлячись на його приналежність до так званих «локомотивних галузей», в результаті неможливо отримати високий мультиплікатор Кейнса. Також слід зауважити, що політика урядових інвестицій є обмеженою через Меморандум МВФ, який встановлює граничний розмір дефіциту державного бюджету, перевищення якого вже унеможливило отриманні наступного траншу за кредитною лінією stand-by від МВФ.
Необхідність застосування екстрених заходів щодо оподаткування під час кризи відобразилась у Законі України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте аналіз інноваційності у податковій сфері змушує зробити висновок, що держава в повній мірі не використовує саме ринкові важелі боротьби з кризою, залишаючи поза увагою регулюючу складову податкової системи. Водночас, відбувається зловживання адміністративними засобами, які неприпустимі в умовах ринкової економіки, прикладом чого може бути «ручне» керування ціноутворенням у паливній промисловості та на ринку медикаментів. Особливо гостро недоліки цих заходів відчувається на ринку медикаментів – утримання зростання цін призвело до дефіциту дорогих ліків. Це в свою чергу є не просто загрозою падінню рівня життя, а несе в собі небезпеку самому життю людей, благополуччю та безпеці яких має бути присвячене саме існування держави як інституту.
Водночас податкове навантаження зростає і далі за рахунок непрямих податків. З одного боку це виправдано необхідністю захисту національного товаровиробника, з іншого – потребою Державного бюджету додаткових надходжень з метою покриття дефіциту. Проте, ця проблема має і зовнішній фактор: Меморандум Міжнародного Валютного Фонду до України має умову щодо граничного розміру дефіциту поточного сальдо платіжного балансу, а здебільшого він формується за рахунок імпорту товарів та послуг. Максимальне обмеження імпорту диктується також необхідністю придбання російського газу за цінами, що набагато перевищують минулорічні. Однак, не слід вважати дотримання умов Меморандуму панацеєю від кризи, адже розмір першого траншу за кредитною програмою stand-by покриває лише дводенний попит комерційних банків в іноземній валюті.
Однак, Уряд передбачив кошти для підтримки внутрішнього попиту на товари та кредитування вітчизняної економіки. Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачає джерело для таких видатків – а саме понадпланові надходження від приватизації в 2008 році та загальна сума коштів, отриманих від приватизації державного майна в 2009, а також надходження від цільового розміщення державних цінних паперів (Стаття 1). Треба дещо критично підійти до таких кроків Уряду: по-перше, в умовах кризи продати державні підприємства за адекватну ціну неможливо, адже спостерігається загальна тенденція зниження цін, по-друге, рекомендації (скоріш директиви) МВФ мають універсальний характер та не відповідають конкретним умовам, що склалися в економіці. Якщо порівняти умови Меморандуму 2008 року із умовами 1998 року, то стає зрозумілим що вони майже ідентичні, до того ж доцільність деяких кроків під час кризи викликає сумнів та питання, перш за все в аспекті бюджетно-податкової політики.
Таким чином, можна зробити висновок, що дії органів державної влади щодо подолань негативних наслідків економічної кризи є недостатніми, несвоєчасними та неаутентичними, тобто нав’язаними міжнародними фінансовими інституціями, та можуть привести не до поліпшення ситуації, а до подальшої ескалації кризи.
Отже, ми можемо говорити про недосконалість антикризової політики на макрорівні. Це дозволяє зробити висновок про політичну кризу як фактор ескалації кризи фінансово-економічної. В таких умовах особлива роль покладається на місцеві органи самоврядування. В розвинутих економіках, які характеризуються громадянським суспільством та високим рівнем децентралізації повноважень, за місцевими органами влади закріплені широкі повноваження, в тому числі й фіскального характеру. Україна останні десять років активно впроваджує процес адміністративно-територіальної, бюджетної та податкової реформ, однак, за цей час не було зроблено суттєвих кроків саме на розширення, а не на визнання та уточнення повноважень місцевої влади.
Нажаль, в умовах кризи, коли держава зіштовхується із ситуацією, коли виникають сумніви не тільки щодо виконання її зовнішніх зобов’язань, а й внутрішніх, ми не можемо очікувати від регіональної влади рішучих кроків, спрямованих на подолання кризи, а саме: на недопущення різкого падіння рівня життя населення, зростання безробіття та зупинки найбільших підприємств.
На наш погляд, для місцевої влади, в тому числі й на Херсонщині, особливу загрозу представляє зростання рівня безробіття. Для обґрунтування цього твердження треба проаналізувати національну статистику щодо вагомості податку з доходів фізичних осіб за останні роки, адже саме цей податок є головним джерелом фінансування видатків місцевих бюджетів.
Таблиця 1
Надходження податку з доходів фізичних осіб та його частка в доходах зведеного бюджету та місцевих бюджетів
В доходах місцевих бюджетів частка податку з доходів фізичних осіб за останні 6 років зросла майже на 23 відсоткових пункти та складає станом на 01.01.2008 р. - 78,38%.
Наразі в Україні офіційно зареєстровано 844,9 тис. безробітних (3% працездатного населення). Проте, це офіційна статистика, яка не враховує неповну зайнятість, інші форми прихованого безробіття, тих, хто не має право реєструватися в Державній службі зайнятості та осіб, які володіють земельними ділянками. І навіть за такої статистичної бази прогноз експертів щодо зростання безробіття в країні до кінця 2009 р. невтішний – на думку Галицького В., керівника виконавчої дирекції Фонду обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття, цей показник сягатиме 8,5 – 9% працездатного населення. Тобто безробіття зросте втричі. Це є прямою загрозою отримання місцевими бюджетами доходів в повній мірі і, як наслідок, виконанню видаткової частини місцевих бюджетів. В свою чергу, зменшення бази для відрахувань до Пенсійного фонду та фондів обов’язкового соціального страхування призведуть до необхідності здійснення фінансування за рахунок державного бюджету, що не дасть змогу фінансувати видатки місцевих бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів. Тобто місцева влада ризикує отримати скорочення основних джерел забезпечення поточних видатків (в таких умовах про капітальні видатки взагалі мова не йдеться) – податку з доходів фізичних осіб та міжбюджетних трансфертів.
Виникає потреба пошуку альтернативних джерел доходів, які мають компенсувати зниження надходжень від вищезазначених джерел. Якщо застосування податкових важелів ускладнено вузьким колом повноважень місцевої влади, яке не дає впровадити, наприклад, податок на елітну нерухомість, що змогло би при застосуванні фіскальних методів не чинити впливу на менш соціально захищені прошарки населення, то неподаткові важелі є найбільш актуальними, проте потребують більш зваженого підходу, аналізу та побудови моделі, для чого зараз не має часу, адже створення моделі відбувається не як превентивний захід, а як екстрений за умов кризи, яка набрала обертів.
Особливий успіх на Херсонщині мало в 2008 році проведення аукціонів із продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення та оренди ділянок для ведення сільськогосподарської діяльності. Успішний досвід Херсонської Облдержадміністрації щодо організації та проведення таких аукціонів створює передумови для використання цього механізму для залучення додаткових коштів до місцевого бюджету та нівелювання соціально-економічних наслідків фінансово-економічної кризи. Однак, попит на земельні ділянки, як і на інші об’єкти нерухомості, за умов падіння фінансових ринків незначний. Цей факт ще раз підіймає питання зняття мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, адже такий крок міг би залучити значні обсяги іноземних інвестицій. Ми актуалізуємо увагу саме на іноземних інвестиціях, адже, не дивлячись на зниження кредитного рейтингу України (за рейтингами Standart & Poor’s) з «ВВ-» до «ССС/С-» (прогноз негативний), інвестиції у придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають низький рівень ризику. А подолання тенденції відтоку капітальних іноземних інвестицій є необхідним для подальшої стабілізації курсу гривні та ситуації на кредитному ринку країни. Хоча, за даними НБУ, в 2008 році обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 9,9 млрд. дол. США, за четвертий квартал 2008 року цей показник був втричі нижчим, ніж в середньому за перші три квартали (1,2 млрд.). При цьому 56% інвестицій в четвертому кварті були спрямовані на рекапіталізацію банків з іноземним капіталом.
На Херсонщині приріст прямих іноземних інвестицій став найменшим за останні 4 роки, при цьому в порівнянні із 2007 роком приріст знизився на 30,8 відсоткових пункти.
Залучення фінансових ресурсів в райони сприятиме подоланню проблеми безробіття в сільській місцевості, що особливо актуально з точки зору змін законодавства про працю, які унеможливлюють отримання допомоги по безробіттю у випадку наявності земельної ділянки.
В умовах, що склалися, місцеві органи влади мають сприяти не створенню нових підприємств, а збереженню існуючих та стриманні темпів зростання безробіття. Практичні шляхи щодо створення нових робочих місць та недопущення зростання безробіття слід шукати в досвіді країн із розвинутою системою місцевого самоврядування. Пол Хелмкє, екс-голова Конфедерації мерів США, зазначає, що держава сама не створює робочі місця, місцева влада має зацікавити бізнес у залученні працівників або хоча би незвільненні вже найнятих робітників. Для цього місцеві органи мають організовувати тренінги та курси підготовки фахівців в тих напрямках, яких саме потребують підприємці регіону. Це найпростіший та найефективніший варіант не тільки збереження рівня зайнятості в умовах кризи, а й недопущення падіння рівня життя.
Слід забезпечити розуміння приватним капіталом того, що рівень життя населення міста чи області – це передумова процвітання бізнесу. Адже саме люди, які мають роботу та стабільний заробіток, створюють попит на товари та послуги.
І стимулюванню цього попиту має бути присвячена політика держави. Як свідчить історичний досвід, найшвидше це здійснити через зниження податків, адже регулювання цін не є ринковим методом. Але в українських умовах слід звертати увагу на процеси ціноутворення, адже зловживання в цій сфері скорочують попит населення. Не сприяє перетворенню грошей на товари та послуги криза банківської системи, яка охопила майже всі комерційні банки, яка унеможливила в багатьох випадках повернення депозитів. Це фактично заморожує заощадження населення.
Тобто в сучасних умовах єдиним вірним шляхом ефективного втручання місцевої влади у процес подолання фінансово-економічної кризи на регіональному рівні є активна взаємодія місцевої влади із бізнесом.
Це розуміють й на вищих щаблях державної влади. Так, в грудні 2008 року було зареєстровано одразу кілька законопроектів про державно-приватне партнерство (законопроект № 3447 від 08.12.2008 „Про основні положення розвитку державно-приватного партнерства”, який розроблявся д.е.н., професором, академіком НАН України, міністром економіки Б.Данилишиним, законопроект № 3447-2 від 19.12.2008 „Про державно-приватне партнерство” та інші).
Однак, вказані законопроекти не вирішують основних проблем взаємодії держави та бізнесу: вони не захищають інтереси приватного капіталу у відносинах із державою (в першу чергу, це стосується малого та середнього бізнесу) та містять норми, яки сприяють розвитку корупції у сфері проведення відбору партнерів державних органів на конкурсній основі. На думку вітчизняних експертів, питання державно-приватного партнерства має вирішуватися не шляхом створення декларативного рамкового законодавства, а шляхом внесення змін у низку відповідних законів. Перш за все, бізнес зацікавлений не тільки в отриманні економічних зисків від співпраці із органами влади, а у захисті власних законних інтересів та зниженні ризиків. Тобто частину ризиків на себе має брати держава.
Надання для реалізації окремих проектів на конкурсній основі по програмі державно-приватного партнерства має певні соціальні вигоди: в першу чергу, підприємства братимуть на себе соціальні зобов’язання щодо недопущення скорочення кількості робочих місць або доходів працівників.
Якщо проаналізувати схеми роботи сумісних підприємств, створених приватним капіталом та державою, які проголошені зазначеними законопроектами, то ми бачимо чи не головну проблему цієї системи, а саме: безапеляційне проголошення права власності держави на вироблену продукцію. Тобто передбачений генеральною угодою розподіл продукції фактично може бути порушений.
Доки не розроблено ефективного механізму взаємовигідної співпраці держави та бізнесу, місцева влада сама має залучати приватний капітал до взаємодії у питаннях розвитку економіки регіону та підтримки соціально-економічного становища в країні. Найголовніше, чим може допомогти бізнесу місцева влада, окрім того, як не створювати перепони в його діяльності, це сприяння отриманню в оренду або у власність земельних ділянок. Враховуючи певну складність оренди чи придбання ділянки великої площі, місцева влада може допомогти у вирішенні цієї проблеми шляхом оренди чи придбання кількох ділянок меншої площі та надання їх в оренду чи у власність бізнесу на більш сприятливих для співпраці умовах. Також необхідна юридична підтримка з боку регіональної влади у питанні оформлення договорів та реєстрації їх у Державному земельному кадастрі.
Водночас, не слід забувати про чіткий та об’єктивний моніторинг стану виконання інвестиційних зобов’язань приватного капіталу під час співпраці із органами місцевого самоврядування при розробці сумісних проектів, проте не слід зловживати цією можливістю та сприяти розвитку корупції.
Таким чином, місцева влада на регіональному рівні за поточних можливостей не може самостійно вирішити проблему подолання кризи. Вона може лише пом’якшити деструктивний вплив її складових. Фактично, ця нестача повноважень та ресурсів і є проблемою, не меншою, аніж світова криза, адже соціально-економічні процеси в регіонах залишаються слабо керованими, що породжує перманентні локальні кризи, незалежно від стану кон’юнктури світових фінансових та товарних ринків.
Для держави пріоритетним напрямком розвитку демократичної системи організації влади є збільшення повноважень територіально-адміністративних одиниць. Однак, не менш важливим моментом зазначеної проблеми є ефективність використання місцевою владою власних повноважень. Розподіл повноважень між центральною та місцевою владою, підвищення ефективності управлінських рішень є одними з головних факторів продуктивної реалізації ідеї державно-приватного партнерства.
Таким чином, спираючись на світовий досвід подолання економічних криз, можна виокремити певні заходи і на макрорівні, які є доцільні в умовах сучасної української економіки:
Розширення (фактичне створення) кола податкових пільг для підприємств, які сильніше відчувають вплив фінансово-економічної кризи;
Придбання НБУ в формі альтернативного рефінансування проблемних активів комерційних банків України, в першу чергу пов'язаних із кредитуванням малого та середнього бізнесу з метою їх реструктуризації;
Впровадження пільг, спрямованих на стимулювання енергозбереження та впровадження інноваційних технологій;
Державне інвестування у розвиток регіональної інфраструктури;
Недопущення подальшого падіння попиту на товари споживчої групи;
Забезпечення сільгоспвиробників кредитними ресурсами та ринками збуту, в тому числі за кордоном.
Переорієнтація бюджетних видатків із соціального спрямування на розвиток державної інфраструктури та реальної економіки, державні інвестиції з метою створення нових робочих місць.
Глобальна економічна криза 2008 року має багато спільних рис із Великою депресію. Вона також почалась як криза фінансова, проте дуже швидко її вплив відчув на собі і реальний сектор економіки. Враховуючи значно потужний фактор глобалізації, слід, розробляючи нові кроки щодо подолання кризи, також враховувати вже наявний досвід.
Проте, не дивлячись на кризу, економіка має залишатись соціально орієнтованою, адже людина є головним національним багатством будь-якої держави. І держава має зберігати та примножувати його.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вiд 31.10.2008 № 639-VI.
Законопроект „Про основні положення розвитку державно-приватного партнерства” від 08.12.2008 № 3447.
Законопроект „Про державно-приватне партнерство” від 19.12.2008 № 3447-2.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора