Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Світова економіка
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
РОЗДІЛ 5
РЕГІОНИ СВІТУ
5.1. Загальний огляд країн Європи.
5.2. Загальний огляд країн Америки.
5.3. Загальний огляд країн Азії.
5.4. Загальний огляд країн Африки.
5.5. Завальний огляд Австралії та країн Океанії.
Автор цих рядків розглядає дану книгу та його енциклопедич ний довідник «Країни світу», опублікований київським видавни цтвом «Мапа» як такі, що взаємно доповнюють одна іншу. Ці книги і на книжковій полиці читача мають стояти поруч. Дана книга розглядає економічну освіту у цілому, а енциклопедичний довідник — економіку та інші аспекти кожної країни зокрема.
5.1. Загальний огляд країн Європи
5.1.1. Фізико-географічні та історика™ політичні особливості
Європа — частина світу, її площа становить 9,9 млн км2, ра зом з Азією утворює материк Євразія. У Європі проживає понад 800 млн чол., тобто густота Населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їх моря.
У Європі переважають великі рівнини — Східно-Європейська, Середньоєвропейська, Середньо- та Нижньодунайська, а також Паризький басейн. На гори припадає 17% території, основні — Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є в Ісландії та в Се редземномор'ї. Активним є відомий вулкан Етна, виверження якого були зареєстровані у 122, 1169, 1329, 1536, 1669, 1928, 1964, 1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, в 856 р н. е. у Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. земле трус у Лісабоні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у ра йоні Неаполя (Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р. великий землетрус стався поблизу Стамбула, заги нуло понад 12 тис. чол. і було знищено 70 тис. будинків.
На більшій частині території Європи клімат помірний, на За ході — морський, на Сході — континентальний, на північних ос тровах — арктичний і субарктичний, у Південній Європі — се редземноморський. \
На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодо витого океану розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь — лісотундра, тайгові, мішані та широколисті ліси, лісо степи, степи, субтропічні середземноморські ліси та чагарники; на південному сході — напівпустелі.
Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вважа ти ідеальними, але ці умови цілком задовільні для господарської діяльності. На європейське узбережжя не насуваються цунамі, землетруси та виверження вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні урагани. Температура повітря та режим опадів узимку і влітку сприятливі для економічної діяль ності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню шляхів спо лучення та об'єктів економіки, веденню сільського господарства.
Історичний розвиток Європи
Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйо нців, які проживали там за 50—10 тис. років до н. е. Цивілізація в Європі почала розвиватися в районі Середземномор'я — мінойська культура (3000—1400 pp. до н. е.) на острові Крит і мікенська культура (1400—1200 pp. до н. е.) на материковій Греції, Зго дом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500—400 pp. до н. е. Цар Македонії Філіп II підкорив Грецію у 338 р. до н. е. Його син Олександр Македонський створив величезну імперію.
Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. е. Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. е. рес публіку. До 300 р. до н. е. римляни завоювали весь півострів. Во ни витіснили карфагенян з острова Сицилія під час першої Пуні чної війни (264—241 pp. до н. е.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218—201 pp. до н. е.). Рим повністю підкорив Грецію у 146 р. до н. е. і на початок II ст. Римська імперія займа ла велику територію.
Християнство у 313 р. стало офіційною релігією Римської ім перії. У 395 р. ця імперія розкололася на Західну Римську імпе рію та Східну Римську імперію (Візантія). Західна імперія була завойована племенами вандалів і вестготів у 476 p., вони також захопили Іспанію. Інші германські племена — франки та бургунди — підкорили Галлію. Сакси, англи та юти заволоділи у V ст. Британськими островами. Королівство франків розрослося про тягом VI—VIII ст. У 800 р. його короля Карла Великого було ко роновано імператором. Після його смерті у 814 р. імперія франків розпалася. У 962 р. король германців Отто заснував Священну Римську імперію.
Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають на VIII—XI ст. Феодалізм у Європі поширився про тягом IX—XI ст. У 1096—1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких прикривалась релігійними їж нами боротьби проти «невірних».
Першим католицьким папою вважається Святий Петро — один з 12 апостолів Ісуса Христа (Іван Павло II був 265 м Римським Папою). Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому папська влада поступилася першістю світській владі монархів.
У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмува ла епідемія чуми. Упродовж 1337—1453 pp. Англія іа Франція вели Столітню війну за території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха Відродження припа дає на XV—XVI ст. У середині XV ст. було винайдено друкарський верстат. З ' відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 р.) почалась епоха Великих географічних відкриттів. Європейці почали колонізацію нових територій.
На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація - широкий громадський рух, що* мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти католицької церкви. Реформація призвела до релігійних війн у Німеччині, Франції та Нідерландах. Після них спалахнула Тридцятилітня війна (1618—1648 pp.), що велася ка толицькими і протестантськими коаліціями держав Європи.
Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною державою Європи на почат ку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст. в Англії і відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії ослаблювалася, а Росії та Пруссії — посилювалася.
Протягом 1789—1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція перетворилася на наймогутнішу державу Європи. Наполеонівські війни помітно змінили політичну карту Єв ропи. У битві під Ватерлоо у 1815 р. Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій імперії.
Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 р.), Бельгії та Франції (1830 p.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Німеччині (1848 p.). У результаті воєнних і політичних кроків були об'єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння національно-визвольному руху балканських народів у 1867 р. була утворена Австро-Угорщина.
У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з Японією призвела до революції 1905—1907 pp., внаслі док якої відбулися певні демократичні реформи.
Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промис ловість. Між провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ колоній. Логічною розв'язкою суперечностей стала Перша світова війна (1914—1918 pp.). Більшовицька рево люція у Росії та Перша світова війна сприяли появі на карті Єв ропи нових держав.
Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (1929—1933 pp.) в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіо ністська політика фашистських режимів призвела до Другої сві тової війни (1939—1945 рр.). Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа після закінчення війни розвивалися у протилежних напрямах (поділ Німеччини, план Маршалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО, Варшав ський договір, ЄЕС тощо).
Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974), Греції (1974), Іспанії (1975) і соціалістичних країнах. На початку 90-х років об'єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Югосла вія, Чехословаччина. Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський Союз.
У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася збройна інтервенція НАТО. Дехто вважає албанських вояків-сепаратистів у Сербії та Македонії терористами, хтось — бійцями національно-визвольного руху.
За формою правління країни Європи є республіками або кон ституційними монархіями, де глави держав «царюють, але не правлять». За устроєм вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і навіть конфедеративні держави. Яск равим прикладом конфедерації є СНД. Історія свідчить, що кон федерації довго не існують. Вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію. У назві Швейцарії присутнє слово «кон федерація», але насправді вона є федерацією.
Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни XX ст. Якщо природа, загалом, берегла результати людської праці і не надсилала часто на Євро пу стихійних лих, то європейські народи своїми воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником Європи. Цикл «війна — мир — війна» здавався нескінченним.
Після Другої світової війни минуло понад півстолітня, Такого тривалого мирного періоду Європа ще не знала. Основним гаран том миру у Європі вважається процес економічної та політичної інтеграції, що почався невдовзі після другої світової війни. Коли нації добровільно об'єднуються, тоді гармати мовчать. Коли ж вони роз'єднуються і намагаються підпорядкувати собі інші дер жави, тоді починають говорити гармати, що завдає шкоди економіці та навколишньому середовищу. Зокрема, під час Першої сві тової війни, щоб запобігти просуванню німецьких військ на Францію, у приморських місцевостях Бельгії були зруйновані за хисні греблі, і морська вода затопила значні площі бельгійської території.
Економікам європейських країн і населенню тісно у націона льних межах. Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух через державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.
На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти тривають. Час від часу загострюються відно сини між Туреччиною і Грецією. Балкани і далі залишаються складним регіоном.
Найголовніші події в історії Європи на початку XXI ст. — це розширення Європейського союзу, євроатлантичної інтеграції, воєнно-політичне протистояння між албанцями і слов'янами у Македонії та Косово, посилення неприязні європейців до прибу лих, безладдя у ряді постсоціалістичних країн.
5.12. Населення
1 Упродовж століть населення з Європи емігрувало до
інших частин земної кулі. Нині, навпаки, до Європи прибувають вихідці з інших регіонів, у Західній Європі налічувало близько 12-13 млн іноземних працівників. Не всім європейським політичним силам подобаються іммігранти. Великі безпорядки на етнічному грунті прокотилися Францією восени 2005 року.
Більша частина європейських народів (їх кілька десятків) на лежить до індоєвропейської сім'ї. Поряд з мононаціональними в Європі є країни з розмаїтим національним складом. У Європі найвищий на планеті рівень урбанізації — у містах проживає 70, а подекуди і більше відсотків населення. В Європі є чимало мегаполісів (злиттів великих міст). Автомобіль та інші види транс порту сприяли субурбанізації — відпливу населення з центрів мі ських агломерацій до приміських територій (suburb у перекладі з англ. — передмістя).
У Європі співіснують різні світові релігії, але загальні законо мірності такі: на півночі переважає протестантство, на півдні — католицизм, у центрі — католицизм і протестантство представ лені однаковою мірою, на сході — православна віра.
Понад 21 млн дітей Європи у першому десятилітті XXI ст. ма ли зайву вагу. Близько 50 % дорослих європейців потерпали від проблем ожиріння. Щорічно кількість дітей, схильних до ожи ріння, збільшувалася у Європі на 400 тисяч.
Бідна на вітаміни їжа і низька фізична активність складали 6 з 7 провідних чинників ризику кепського здоров'я населення Європи.
5.1.3. Економіка
Промисловість
Чотири представниці Європи — ФРН, Італія, Франція та Велика Британія є членами «великої сімки». Це лідери не лише Європи, а й усього світу.
Євросоюз з 1 січня 2002 запровадив євро у готівковий обіг. Процес відбувся злагоджено і у цілому краще, ніж на те сподіва лися. Після нетривалого періоду вагань обмінний курс євро щодо долара виявив тенденцію до значного посилення позицій євро. Результати запровадження євро викликали суперечливу реакцію громадськості.
Третина промислової продукції Європи та дві третини її екс порту припадає на машинобудування, яке досягло нинішнього рівня завдяки трудовому і науково-технічному потенціалу Євро пи. Високим розвитком характеризується автомобілебудування. Європа—найбільший у світі виробник верстатів, оптики, мета ломістких машин і конструкцій тощо.
Хімічна промисловість посідає у Європі друге за значенням місце після машинобудування. Раніше ця промисловість і орієнтувалася на використання як сировини вугілля та солей, нині широко використовує нафту, розвивається переважно поблизу районів видобутку нафти або місць її надходження.
У виробництві електроенергії переважають теплові станції . При їх розміщенні орієнтуються на джерела вугілля та привізна паливо. Велику роль відіграє атомна енергетика.
Чорна металургія Європи орієнтується на басейни вугілля і залізної руди та на імпортовану сировину і паливо.
Алюмінієва промисловість наближена до джерел електроенер гії (Норвегія, ФРН, Швеція), а також запасів сировини (Угорщи на, Франція, Італія). Розміщення підприємств мідної промислово сті зумовлене чинниками, пов'язаними із ввезенням сировини і країн, що розвиваються.
Лісова промисловість розвинута в країнах, де багато лісів (Скандинавія, Альпи тощо).
Легка промисловість Європи традиційно високо розвинута. В Англії, Італії, Франції, Польщі є старі текстильні райони, а в Португалії та країнах Східної Європи виникають нові.
У Західній Європі налічується 400 міських агломерацій і близько 100 промислових районів. У старих промислових районам розвиваються переважно базові галузі, наприклад у Рурі ' У Європі чимало відносно відсталих районів. Населення в них займається переважно сільським господарством. Це південь Іта лії, захід Франції, центр Іспанії та Португалії.
Сільське господарство
В Європі склалися три основні типи сільського госпо дарства — північно-, середньо- та південно-європейський.
У першому переважає інтенсивне молочне тваринництво. У другому, крім вирощування великої рогатої худоби, важливу роль відіграють свинарство, птахівництво і рослинництво. У південно-європейському типі рослинництво переважає над гірсько-пасовищним тваринництвом.
Транспорт
Європа— регіон високорозвинутого транспорту. Єв ропу не можна уявити без автомобіля, залізничний транспорт за лишається основним за обсягом перевезень, добре розвинутий
річковий транспорт. З Північного моря можна потрапити до Чор ного моря шляхом Рейн — Майн — Дунай.
Роль морського транспорту велика й нині, особливо в острів них та напівострівних державах. Наприклад, у Великій Британії він забезпечує 90 % вантажно-обороту.
Зовнішня торгівля
Європа відома, передусім, як експортер капіталу, інфо рмаційних технологій, промислової продукції та як імпортер си ровини і напівфабрикатів сільськогосподарської продукції, виро бів легкої промисловості та продукції хімічної і металургійної промисловості, виготовлення якої прибутковіше в країнах, що розвиваються, з огляду на дешеву робочу силу та ліберальніші екологічні стандарти.
Регіони Європи
У межах Європи виокремлюють чотири великі регіони. Перший регіон — Східна Європа (Польща, Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорва тія, Боснія і Герцеговина, Югославія, Македонія, країни Балтії, Росія).
Другий регіон — Середня Європа (Велика Британія, Франція, ФРН, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн, Ірландія).
Третій регіон — Північна Європа (Ісландія, Фінляндія, Шве ція, Норвегія, Данія).
Четвертий регіон— Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Албанія, Андорра, Монако, Сан-Маріно).
В основу поділу Європи на регіони покладено історико-географічні чинники.
5.2. Загальний огляд країн Америки
5.2.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості
Америка — частина світу, утворена двома материками. Цей континент колись ще назвали Новим Світом, на відміну від уже обжитого європейцями Старого Світу. ,г
Згідно з історичними даними люди прибули до Америки з Азії ще 30 тис. років тому, оскільки там, де нині Берінгова протока, колись був суходіл. Ним і скористалися вихідці з Азії, щоб пере селитися до Америки.
За 8 тис. років до н. е. вони вже розселилися по всій Америці. Можливо, у VIII—IX ст. н. е. в Америці побували вікінги, але відкриття Америки приписують X. Колумбу, який у 1492 р. під час своєї першої трансатлантичної подорожі дістався Веспуччі, а в 1498 р.— під час третьої— Американського континенту. У 1501 р. італійський мореплавець Америго Веспуччі, шукаючи бі ля берегів Америки шляху на Схід, дійшов висновку, що Амери ка не є частиною Азії (у що вірив X. Колумб). Відкриту частину світу в 1507 р. назвав Америкою німецький географ М. Вальдземюллер у звіті про подорож А. Веспуччі. У 1538 р. цю назву повторив фламандський географ і картограф Герардус Меркатор (справжні ім'я та прізвище — Герхард Кремер). У світі лише од ній людині судилося зафіксувати своє ім'я у назві цілої частини світу.
Ця частина світу складається з двох континентів — Північної Америки і Південної Америки. До Північної Америки належать Центральна Америка і Вест-Індія. Разом з островами площа Пів нічної Америки становить понад 24 млн кв. км, а кількість насе лення — понад 450 млн чол.
Клімат Північної Америки змінюється від арктичною на Крайній Півночі до тропічного в Центральній Америці і Вест-Індії, у прибережних районах — морський, у внутрішніх - кон тинентальний.
Середні температури січня змінюються від —36°С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до +20°С на півдні Флориди і Мексиканського нагір'я, а липня — від +4°С на півночі за значе ного архіпелагу до +32°С на південному заході США.
Найбільша кількість опадів спостерігається на тихоокеансь кому узбережжі Аляски і Канади та північному заході СШЛ (що річно до 3000 мм), у південно-східних районах— 1000—1 )00 мм, на центральних рівнинах — від 600 до 1200 мм, у міжгірських доли нах субтропічних і тропічних районів Кордільєр— 100—200 мм. Стійкий сніговий покрив формується взимку на північ від 40— 44° північної широти.
Грунтово-рослинний покрив представлений серією зон від ар ктичних пустель до тропічних вічнозелених лісів. Загалом ліси різних типів охоплюють третину площі материка: типова тайга, високостовбурні хвойні ліси, мішані, широколисті і вічнозелені.
Степи і напівпустелі переважають у внутрішніх регіонах ма терика. У внутрішніх районах Кордільєр подекуди розвинуті пус телі.
Гірська система Кордільєри розташована на заході Північно американського материка (найвища точка— гора Мак-Кінлі — має 6193 м), на сході континенту— неосяжні рівнини, плато та середньовисотні гори. На північному сході материка — Лаврентійська височина, на півночі— низовина Маккензі. Внутрішні райони зайняті Великими (високими) та Центральними (низьки ми) рівнинами. Вздовж південно-східного узбережжя розташува лися Приатлантична та Примексиканська низовини.
На Північноамериканському континенті є поклади корисних копалин світового значення:
• залізна руда, нікель, кобальт, золото, уран (Лаврентійська височина);
• кам'яне вугілля, нафта, горючі гази, калійні солі (Канада);
• нафта і газ (Примексиканська низовина, північна частина Канадського Арктичного архіпелагу);
азбест (Північні Аппалачі);
• кольорові і рідкісноземельні метали (Кордільєри). Природа Північної Америки зазнала значного впливу людсь кої діяльності.
Центральною Америкою вважається південна частина матери ка Північна Америка, розташована в тропічних широтах між Ти хим і Атлантичним океанами, на стику з Південною Америкою, між западиною Бальсас біля південного краю Мексиканського нагір'я до Дар’енського перешийка. Інколи південною межею Центральної Америки вважають перешийки Теуантепек і Панам ський.
У Центральній Америці переважають середньовисотні гори та вулканічні хребти. Існують діючі вулкани, найвищий — Тахумулько— досягає 4217 м. Це регіон з високою сейсмічністю. Зем летрус у Сальвадорі в січні 2001 р. забрав тисячу людських жит тів. Клімат тропічний, щорічна кількість опадів 3000—5000 мм. Вологі тропічні ліси розташовані на північному сході, широколи сті ліси та чагарникова рослинність — на південному заході та півночі. • * , н
Південна частина Північноамериканського континенту була колонізована іспанцями ще в XVI ст. Східне узбережжя материка відкрили британці і французи в XVII ст. Згодом Семилітня війна (1756—1763) між Францією та Англією була спричинена загост ренням боротьби за колонії. Англійці перемогли. У 1775—1783 pp. англійські колонії зі зброєю в руках вибороли свою незалежність від метрополії і утворили державу США.
До речі, нинішній переклад українською мовою офіційної на зви країни— Сполучені Штати Америки (United States of America) — невдалий. При перекладі першого слова не враховано корінь слова union (союз). Слово state перекладено як «штат», хоч англійською мовою це означає «держава». Правильнішим був би переклад «Об'єднані Держави Америки».
У XVI ст. почалась колонізація Канади французами. Пісня по разки Франції у Семилітній війні Канада стала колонією Англії. Після тривалої боротьби в 1867 р. країна стала домініоном Вели кої Британії.
Упродовж XIX ст. освоювалася західна частина материка, здобула незалежність Мексика, на державу світового значення почали перетворюватися США. Економічний і політичний вплив їх поширився на весь континент. У 1823 р. президент США Дж. Монро сформулював доктрину: «Америка— для американ ців!», що фактично означало: «Америка — для США!»
Південна Америка сполучена Панамським перешийком з Пів нічною Америкою. Латинська Америка— загальна назва країн, розташованих у південній частині Північної Америки па південь від р. Ріо-Гранде-дель-Норте (включаючи Вест-Індію) і в Півден ній Америці. Загальна площа становить близько 21 млн км2.
На час відкриття європейцями Латинської Америки кількість місцевого індіанського населення становила щонайменше 15 млн чол. Найгустіше були заселені Центральна Америка та Цей і реальні Анди. Найменш заселеними були Чако, Патагонія, ліси Бразилії. Найвідомішими індіанськими цивілізаціями є майя, ацтеки та інки.
. Майя розташовувались на півострові Юкатан, у Південній Мексиці, Гватемалі та частині Гондурасу. Кількість майя стано вила 4 млн чол. Витоки цивілізації майя простежуються за 1000 років до н. е. Розквіт її припадає на IV—VIII ст., занепад — на IX ст., відродження — на X ст. Цивілізацію підкорили іспанці в XVI ст. Про багату культуру майя свідчать залишки кам'яних храмів, збудованих на пірамідах і прикрашених скульптурами. У майя високого розвитку досягла поезія. Була створена система іє рогліфічної писемності і розроблена математична система, на ос нові якої складено досить точний календар. Цивілізація відома високорозвинутими містами-державами, які очолювали аристок ратія і духовенство.
Ацтеки (інша назва— науа) прибули з півночі до центральної долини Мексики після розпаду там у XII ст. цивілізації тольтеків.
Голод і посуха спричинилися до її загибелі. Ацтеки, зазнавши впливу цивілізацій ольмеків і тольтеків, на початку XV ст. стали домінуючим етносом у зазначеному регіоні, а ще за століття кон тролювали всю центральну та південну частину сучасної Мекси ки, створивши імперію кількістю 12 млн чол.
Ацтеки створили жорстке військово-політичне об'єднання. Вони вважали, що для підтримання руху Сонця потрібно щоден но живити його людською кров'ю і розглядали жертвопринесен ня священним обов'язком. Своєму головному богу Уїцилопочтлі вони приносили в жертву полонених воїнів, щороку убиваючи так понад 20 тис. чол.
Іспанські завойовники на чолі з X. Кортесом застали багату кастову цивілізацію з центром у місті Теночтитлан. Високого рі вня розвитку досягли освіта і мистецтво, було створено сонячний календар, збудовані величні піраміди, храми, палаци. Ацтеки ма ли піктографічну (з елементами ієрогліфіки) писемність. Невели ка армія конкістадорів у 1519 р. захопила столицю ацтеків і ски нула імператора Монтесуму II (пізніше його вбили свої ж індіанці). У 1521 p. X. Кортес повністю знищив Теночтитлан і за снував місто Мехіко як столицю колонії, яка мала назву Нова Іс панія. Нетривалий час X. Кортес був її правителем.
Цивілізація інків існувала протягом XIII—XVI ст. Найбільшу площу вона займала в XV ст., простягаючись на 3200 км від Ек вадору до Північного Чилі. Цивілізації не були відомі колесо та писемність, але вона створила великі кам'яні будинки й розвину ту систему доріг. Естафетні посланці могли за один день подола ти відстань 240 км. Інки вміло вели терасове сільське господарст во за допомогою іригаційних споруд, видобували мінерали, ви готовляли тканину, речі з металу й посуд. Абсолютистська мона рхія інків спиралася на ритуальну релігію. Імперію інків обезкро вила громадянська війна 1525—1532 pp., що виникла у зв'язку з престолонаслідуванням. У 1533 р. іспанці на чолі з Ф. Пісарро розгромили імперію інків, але спорадичні повстання інків проти іспанців тривали аж до XIX ст.
На найнижчому рівні розвитку перебували індіанці тупі в лі сах Бразилії. За колоніальних часів кількість індіанського насе лення різко зменшилося внаслідок занесених європейцями хво роб, а також примусової праці. Найвища частка індіанського населення в Болівії, Еквадорі, Перу та Гватемалі. Американські індіанці говорять 1700 мовами.
Південну Америку колонізували переважно іспанці, починаю чи з XVI ст. Британці, нідерландці та португальці брали участь у колонізації південно-східної частини материка. Переважна час тина континенту належала до заморської іспанської імперії і з по була незалежність від Іспанії під час визвольної війни 20-х років XIX ст. Лідерами визвольного руху були С. Болівар та X. Сан-Мартін.
Бразилія відійшла до Португалії згідно з Тордесільяським до говором 1494 р. На 1800 р. колонія стала заможнішою, ніж Пор тугалія. Португальський імператорський двір втік від Наполеона до Бразилії, яка стала центром португальської імперії. Коли імпе ратор Джон VI повернувся до Лісабона в 1821 p., то залишив у Бразилії свого сина Педро як регента. Наступного року син під няв проти батька заколот (практично безкровний) і став імпера тором Бразилії під іменем Педро І. Його син Педро II зрікся пре столу в 1889 р., і Бразилія існує як федеративна республіка з 1891р.
Отже, абсолютна більшість латиноамериканських країн вибо роли свою незалежність завдяки тому, що війни Наполеона зне силили імперську владу метрополій. Донедавна історія Латинсь кої Америки — це історія політичної нестабільності, військових переворотів, громадянських воєн, соціальних революцій і повільного суспільно-економічного розвитку.
Площа Південної Америки з островами [архіпелаг Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) острови, Галапа гос та ін.] становить 18,28 млн км2.
У рельєфі вирізняється потужний гірський пояс Анд (найвища гора — Аконкагуа, 6960 м) на півночі й заході та платформений рівнинно-плоскогірний „схід.
Уся північна рівнинна частина Південної Америки до півден ного тропіка має середньомісячну температуру 20-—28°С. Влітку (в січні) вона знижується на півдні до 10°С, взимку на Бразильсь кому плоскогір'ї температура досягає 12°С, у Пампі— 6°С, на плато у Патагонії — 1°С і нижче.
Найбільша річна кількість опадів спостерігається на навітряних схилах Анд у Колумбії і Південному Чилі — 5—10 тис мм. У вологих лісах Амазонії дощів випадає 2—3 тис. мм. У районах на захід від Пампи, у Патагонії, Південних і Центральних Андах випадає лише 150—200 мм.
Природні ресурси Південної Америки багаті й різноманітні. Існують обширні райони з родючими ґрунтами (наприклад, Пам па Лаплатської низовини). Більшість річок належить до басейну Атлантичного океану, найбільші з них— Амазонка, Оріноко, Парана і Парагвай. Річки плоскогір'їв порожисті, як і в Андах, багаті на гідроенергію, мають чималі резерви прісних вод, вико ристовуються для внутрішнього судноплавства. У Південній Америці є великі масиви екваторіальних і тропічних лісів. " * Багаті й надра континенту. Тут зосереджена п'ята частина світових запасів нафти, четверта — кольорових металів, майже третина— руд чорних металів. У Південній Америці є також значні родовища ніобію (Бразилія), берилію (Бразилія), літію (Болівія, Чилі), фосфатів (Перу, Бразилія), сірки (Мексика, Чи лі), а також урану, хрому, вольфраму, графіту, ртуті, азбесту, бору та ін.
Усі країни регіону, за винятком Болівії та Парагваю, мають вихід до моря або є острівними державами. За цією ознакою країни Латинської Америки вигідно відрізняються від азіатських та африканських держав.
У межах Латинської Америки розташовуються 46 країн і те риторій, серед них понад три десятки — суверенні держави. Усі вони республіки — федеративні (наприклад, Бразилія) або уніта рні (приміром, Чилі).
У Північній Америці збереглися володіння США, Великої, Британії, Франції (Віргінські острови, Гваделупа, Мартініка).' Найбільший у світі острів — Гренландія належить Данії і є самоврядною територією. За устроєм вирізняються держави унітарні (наприклад, Коста-Ріка) і федеративні (приміром, Мексика). Куба; є соціалістичною країною, всі інші — капіталістичні.
Початок XXI століття продемонстрував уразливість США дог атак міжнародних терористів, стабілізацію політичного станови ща у країнах Центральної Америки та прихід до влади просоціа-лістично налаштованих урядів у Південній Америці.
5.2.2. Населення
У населенні Північної Америки є представники різних рас. Корінні жителі материка— індіанці, ескімоси й алеути—і належать до американської гілки монголоїдної раси. Переважна частина населення — вихідці з європейських країн. Більша частина населення говорить англійською мовою, а в Канаді значна частина — ще й французькою. У країнах Центральної Америки і в Мексиці основна мова — іспанська. У Північній Америці про живає понад 20 млн чорношкірих (або афроамериканців), чимало
І мулатів (нащадків від шлюбів представників європеоїдної та не гроїдної рас) і метисів (нащадків від шлюбів представників євро пеоїдної та монголоїдної рас). Розмаїте населення й у Вест-Індії, в Гаїті переважає чорно шкіре. Основні мови англійська, французька й іспанська, поши рені місцеві діалекти. Світовими мовами населення послугову ється не в чистому вигляді, а як «суржиком», який нелегко зрозуміти тим, хто володіє літературними англійською, францу зькою, іспанською мовами. Такі мови із «суржиком» відомі як «голуб'ячі».
У Південній Америці проживають індіанці (свого часу вони потрапили сюди з Північної Америки), а також чорношкірі, му лати, метиси, самбо (нащадки від шлюбів індіанців і неї рів), кре оли (нащадки європейців). Загальна кількість населення становить понад 270 млн чол.
Оскільки більшість населення говорить мовами романської групи (в основному іспанською та португальською), то материк разом з Центральною Америкою називають Латинською Амери кою. Бразилія є найбільшою у світі країною, де люди говорять португальською мовою (у кілька разів більше, ніж власне в Португалії).
Офіційними мовами в Латинській Америці є іспанська — у 18 державах; португальська — у Бразилії, французька — на Гаїті, нідерландська — у Сурінамі, англійська — у решті країн.
5-2.3. Економіка
Промисловість
США— високорозвинута індустріально-аграрна країна
Північної Америки. До провідних належать такі галузі промислово сті: машинобудування, хімічна, нафтопереробна, харчова, легка. Промисловість США переважно розміщується в східній частині країни, Каліфорнії та на північному заході. У країні видобувають великі обсяги нафти, кам'яного вугілля, природного газу. Значна частина потреб у мінеральній сировині та паливі покривається за рахунок імпорту. Основний обсяг електроенергії виробляється на теплових станціях, на другому місці за виробленою енергією — атомні електростанції. США є лідером за рівнем розвитку авіаційної і ракетно-космічної техніки, електронного обладнання, приладів, нових конструкційних матеріалів. Ці галузі називаються наукомісткими, оскільки їх розвиток неможливий без наукових досліджень.
США належать до найбільших світових виробників автомобі лів, сталі, пластмас і синтетичних смол, розвинута й кольорова металургія. Канада тривалий час розвивалась як сільськогосподарська країна. Серед галузей промисловості раніше заслуговувала на світову увагу лише гірничорудна. Нинішня Канада — індустріа льно-аграрна країна. Посідає провідне місце в світі за видобутком сировини для виробництва нікелю, калійних солей, азбесту, цин ку, уранової руди, срібла, свинцю, олова та міді. Видобуваються також значні обсяги молібдену, золота, залізної руди, гіпсу, наф ти, природного газу, вугілля. Розвинуті чорна і кольорова мета лургія, нафтопереробка та нафтохімія. Світове значення має це люлозно-паперова промисловість. Досить різноманітне машинобудування. Більше половини виробництва електроенергії забезпечують гідроелектростанції.
Індустріально-аграрною країною є й Мексика. Видобуваються нафта (за запасами нафти Мексика посідає четверте місце в світі), природний газ, кам'яне вугілля, залізна руда, свинець, цинк, срі бло, мідь, сірка. Основну масу електроенергії забезпечують теп лоелектростанції. Провідними галузями обробної промисловості( є чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, нафтохімічна машинобудівна. Вітчизняна промисловість задовольняє попит на промислову продукцію на 85 %.
Найрозвинутішими країнами Південної Америки є Бразилія та Аргентина. Вони мають порівняно розвинуту обробну промисло вість, багатогалузеве сільське господарство. Світ не можна уяви ти без бразильської кави або аргентинської пшениці. У країнах, на території яких пролягли Анди, видобувають руди чорних і ко льорових металів. Венесуела відома у світі своєю нафтовидобув ною промисловістю.
Бразилія, Аргентина та Мексика забезпечують 2/3 промисло вого виробництва Латинської Америки.
Основна галузь промисловості регіону— гірничовидобувна. У структурі вартості її продукції переважає нафта і газ (80 %). Решта (20 %) припадає на гірничорудну сировину. Найкраще розвинута ця галузь у Мексиці, Венесуелі, Бразилії, Аргентині та Болівії.
У регіоні знижується частка традиційних галузей обробної промисловості — текстильної, харчової, взуттєвої. З огляду на те, що відбувається процес індустріалізації, підвищується зна чення хімії, нафтохімії, чорної і кольорової металургії, а особ ливо — машинобудування. Серед країн регіону поки що немає таких, які вирізнялися б надвисокими темпами економічного розвитку. Світ ще не заговорив про латиноамериканське «еко номічне диво».
Промисловість концентрується у великих містах, що часто за безпечують виробництво 50—80 % промислової продукції відпо відної країни.
Сільське господарство
Сільське господарство США— високомеханізована і автоматизована галузь. Тваринництво за вартістю продукції дещо переважає рослинництво. 30 % території країни розорано. Інтен сивно (особливо на півдні) застосовується зрошення. Основні фуражні культури — кукурудза і соя. Пшениця вважається дру гою за значенням культурою після кукурудзи. Цукрові буряки вирощують на півночі, в дельті Міссісіпі, у Флориді та на Гавайських островах — цукрову тростину. Бавовник нині відіграє ме ншу роль, ніж в історичному минулому. І все ж ця культура на лежить до основних.
М'ясне тваринництво розвивається на Великих рівнинах. Свинарство найпоширеніше в кукурудзяному поясі, а молочне тваринництво — у Приозер'ї та на північному заході.
Основною сільськогосподарською культурою Канади є пше ниця. Ця країна є другим за значенням її світовим експортером. Тваринництво переважає рослинництво. У тваринництві розвива ється м'ясо-молочний і м'ясо-вовняний напрям. Канада відома і як світовий постачальник мороженої риби.
В аграрному секторі економіки Мексики зайнято приблизно 30 % економічно активного населення. У сільському господарст ві рослинництво переважає тваринництво. Основними товарними культурами вважаються бавовник, кофе, цукрова тростина, хенскен. Тваринництво екстенсивно-пасовищне. Переважає м'ясо-вовняний напрям.
У країнах Центральної Америки і Карибського басейну провід ною галуззю економіки є сільське господарство. Нарівні з великими латифундіями багато безземельних або малоземельних селян. Ла тинська Америка — регіон соціально-економічних контрастів.
Виробництво 70 % валової продукції сільського господарства континенту забезпечують Бразилія, Мексика, Аргентина і Колу мбія. Помітне місце в аграрному секторі регіону посідають також Перу, Чилі, Венесуела та Гватемала.
Рослинництво— провідна галузь. Сільське господарство ба гатьох країн Латинської Америки ще й нині характеризується як монокультурне. 75% вартості "продукції рослинництва регіону припадає на десять основних її видів. Аргентина, Бразилія і Мексика забезпечують переважну кіль кість пшениці. Центральна Америка та Вест-Індія вирощують кофе, банани, цукрову тростину, а Перу та Нікарагуа — бавовник.
У Латинській Америці сприятливі умови для розвитку тва ринництва переважно м'ясного напряму. Виробництво молочної продукції посідає друге місце, а вовни та шкіри — третє.
Поширене птахівництво, зокрема для Бразилії воно є важли вою експортною галуззю. Розвивається свинарство (оскільки бі льшість населення сповідує католицьку віру, а не іслам).
У посушливих регіонах Мексики, Аргентини та Бразилії роз водять кіз та овець, вирощують коней. У багатьох країнах розви нуте товарне бджільництво. Майже всі країни регіону займають ся виловом риби. Особливо розвинутий рибний промисел у Чилі, Перу, Колумбії та Мексиці.
Транспорт
Високого розвитку у США досягай всі види сучасного транспорту. США мають найдовші у світі мережі залізниць, ав тошляхів. Інтенсивно використовуються внутрішні водні шляхи.
Розвинуті всі види транспорту і в Канаді. Ріка Святого Лаврентія глибоководна, і океанські кораблі потрапляють нею з Атлан тичного океану до Великих озер, які інтенсивно використовують ся для внутрішнього судноплавства. Велике значення має повітряний транспорт, особливо для сполучення з віддаленими північними регіонами.
Провідними видами транспорту в Мексиці є автомобільний, залізничний, морський (особливо значну роль відіграють тан кери).
На Латинську Америку припадає лише десята частина заліз ниць світу. Частка автошляхів ще менша, але їх протяжність збі льшується. Збудовані Панамериканське і Транс-амазонське шосе, тобто з Північної Америки нині можна дістатися автомобілем че рез Центральну Америку до Південної Америки, а також проїха ти через амазонські джунглі (сельву).
На Латинську Америку припадає 33 % внутрішніх водних шляхів світу. Розвитку внутрішнього водного транспорту сприя ють природні умови — наявність розгалуженої системи великих річок на континенті.
У регіоні розвинений морський транспорт. Так, Панама нале жить до країн світу ? які мають найбільший морський торговель ний флот. Однак фактично судна належать іноземцям, які реєструють їх у Панамі і використовують під панамським прапором, бо такий прапор «дешевий».
Розвиток нафто-, газовидобувної та переробної промисловості сприяв виникненню і поширенню трубопровідного транспорту.
Зовнішня торгівля
Найбільшою економічною проблемою СШЛ на почат ку XXI століття було фінансування воєнних дій у Афганістані, Іраку і виконання функцій поліцейського у ряді «гарячих місць» світу. Економічна інтеграція США, Мексики і Канади відбувалося незначними темпами. У Латинській Америці економічне ста новище погіршувалося, що й спричинило зростання симпатій до соціалістичних ідей.
США експортують промислове обладнання, автомобілі, /таки, продукцію електронної промисловості, хімікати, кам'яне вугілля, кукурудзу, сою, пшеницю, військову техніку, озброєння тощо.
Імпортують США переважно вироби машинобудування та об робної промисловості, помітне місце в імпорті посідає пальне.
Канада експортує автомобілі, папір і целюлозу, нафтопродукти, промислове обладнання, природний газ, нікель, алюміній, мідь. В імпорті Канади переважають машини та інші промислові товари.
85% вартості мексиканського експорту припадає па США і Канаду. Основними його статтями є готові вироби, напівфабри кати, нафта, нафтопродукти, сільськогосподарські товари (бавов ник, кофе тощо) та морепродукти.
В імпорті Мексики переважають напівфабрикати, машини, обладнання, товари широкого вжитку.
Регіони Америки
Переважну частину Північноамериканського мате рика займають США і Канада. '
Латинську Америку поділяють на кілька регіонів.
Перший регіон — Центральна Америка (Беліз, Гватемала, Го ндурас, Коста-Рика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Мексика).
Найрозвинутішою країною в регіоні є Мексика. Разом із США та Канадою вона входить до північноамериканського «Спільного ринку» (НАФТА). Решта країн—переважно сільськогосподарсь кі. Кофе, банани і цукрова тростина— основна продукція їхньої міжнародної спеціалізації.
Другий регіон — Вест-Індія, часто його ще називають Кариб ським басейном. До Вест-Індії належать Багамські, Великі та Малі Антильські та інші острови, на яких розташовані такі дер жави: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Гаїті, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Куба, Сент-Він сент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і То-баго, Ямайка, а також володіння США, Нідерландів і Франції.
Основа економіки — сільське господарство, переважно план таційне. Продукція — кофе, банани, цукрова тростина. Розвинуті гірничо-видобувна промисловість і кольорова металургія (Куба, Ямайка).
Досить потужна нафтопереробна промисловість, яка працює на привізній сировині. Багато країн є великими центрами міжна родного туризму.
Третій регіон — Андські країни (Венесуела, Колумбія, Еква дор, Перу, Болівія, Чилі). В економіці цієї групи країн значну роль відіграє гірничо-видобувна промисловість: у Венесуелі ви добувають нафту, у Перу та Чилі — мідь, у Болівії — олово. Екс портними сільськогосподарськими культурами є кофе, цукрова тростина, бавовник.
Четвертий регіон— басейн Ла-Плати (Парагвай, Уругвай, Аргентина). Це передусім великий агропромисловий комплекс, який спеціалізується на вирощуванні зернових та олійних куль тур і на відгодівлі худоби. В Аргентині та Уругваї є галузі оброб ної промисловості. Парагвай поки що залишається економічно відсталою країною.
П'ятий регіон— окреме угруповання: Гайана, Суринам та Гвіана. Основою економіки Суринаму та Гайани є видобуток бо кситів і виробництво глинозему^ Тваринництво розвинуте мало, рослинництво — дещо краще. Його продукцією є рис, банани, цукрова тростина, цитрусові.
Гвіана є сільськогосподарським заморським департаментом Франції. Основна продукція Гвіани — цукрова тростина; розви нуте рибальство та добування морепродуктів (зокрема, креветок).
Шостим регіоном вважається велика країна Бразилія. |
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора