Юрій Яновський (1902-1954) Вступ Високий , ставний. Матово-бліде обличчя. Серйозні, завжди трохи засмучені, а воднораз із ледь помітною усмішкою карі очі. Енергійні , міцно стулені вуста. Над крутим чолом-сивий чуб...Таким запам’ятався усім , хто його знав, [ім’я автора приховано]. В українську літературу першої половини 20 століття [ім’я автора приховано] увійшов як натхненний романтик революції. Він добре усвідомлював , що сила художньої прози - це таки ж насамперед сила реалізму , тому і весь його творчий шлях проходить від романтичної ескізності ранніх образів до картин більше реалістичної конкретики життя. Його улюблені герої –трудівники і воїни , мислителі й творці , люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння. Кращі твори Юрія Яновського – справді народного письменника- стали окрасою українського мистецтва слова, збагачують вони й скарбницю літератури світової. 1. Дорогою до майстерності. У степовому селі Майєровому на Єлисаветградщині(тепер Кіровоградщині) у Марії Мусіївни та Івана Миколайовича Яновських 27 серпня 1902 року на-родився син, якого назвали Юрієм. Особливо палко любив свого онука дід Микола Максимович , який здавався господарем степових звичаїв. А скільки казок, народних легенд знав дід! Скільки пригод зі свого життя він розповів хлопчикові! У дитинстві Юрко часто хворів. Уєлисаветградській лікарні підліток переніс дві складні операції. Втретє оперували в Одесі. І коли вийшов з лікарні, побачив море. Відтоді вони й з’єднались у його серці – сонце, море і радість. Спершу Яновський навчається у школі, потім в Єлисаветградському земському реальному училищі. У духовному формуванні і творчості Яновського значну роль відіграли його рідний південний український степ, що вславив себе переможними повстаннями 1919 року, і дружба з такими різними людьми , як Юрко Тютюнник , Олександр Довженко та Микола Хвильовий з очолюваною ним фалангою романтиків вітаїзму – Вапліте. Він виріс у Єлисаветграді, одній із нових “столиць” степової України, в місті, що вбрало в себе дух традицій козацького степу і створило, поруч із машинобудівними заводами, нову українську тра- дицію: з цих околиць вийшли корифеї українського театру, ряд видатних революціонерів типу Мальованого, діячі типу Михалевича і Євгена Чикаленка, а в наші часи таки культурні представники модерної України, як поет Євген Маланюк та славіст Дмитро Чижкевський. Суттєвим для автора “Чотирьох шабель” і “Вершників” було те, що “Єлисаветград правив за один із осередків керованого Григор’євим і Юрком Тютюнником великого повстанського руху (кінець 1918 – перша половина 1919),що боровся проти всіх без винятку чужоземних інтервентів – німців, альянтів, денікінців, Совєтської Росії. Цей рух, в якому наче відродився воєнний геній і козацький дух історичного Запоріжжя , Яновський переживав юнаком як очевидець, а пізніше самостійно усвідомив його характер і значення та відтворив його образ у “Чотирьох шаблях” і “Вершниках”. Картини сільського життя , подіїгромадянської війни, ідеї оновлення світу зробили значний вплив на формування світоглядних переконань Юрія Яновського.Значну роль у визначенні своєрідності таланту поета, прозаїка і драматурга відіграли освєння кращих традицій вітчизнянної та світової літератури, народної пісні й думи, схильність до мрійливості, фантазування . “Дошукуватись різних впливів на митця не вважаємо найкращим із занять. І хоча декотрі з нас віддаються цьому заняттю вельми охоче , не слід, однак, забувати,-застерігає Олесь Гончар,- що, крім впливів на письменника нібито і звідти, і звідси, на нього ж мали неодмінно впливати і сонце, і запашний вітер дитинства, і далеч степова, а найвпливовішим, найавторитетнішим для нього був, мабуть, усе – таки його власний внутрішній голос, те , що можна назвати совістю художника, його пристрастю і його власним, непозиченим розумінням світу”. З 1919 , закінчивши училище (із золотою медаллю) , Яновський працює інспектором у повітових організаціях. Період становлення Яновського–художника характеризується постійними новаторськими пошуками, вірністю власним мистецьким переконанням про правомірність романтичного відтворення ще не знаних в історії форм життя, чутливістю до появи паростків нового. З кожним новим твором все яскравіше відгранюються основні ознаки самобутньої палітри митця слова: глибокий ліризм, сполучення реалістичного з романтичним. У 1922 році Яновський їде в Київ і вступає до політехнічного інституту. До 1924 року навчається на електротехнічному факультеті. Пише вірші, фейлетони. Його все владніше захоплююють “складні формули людських взаємин”.Вірш “Дзвін” – перший твір Яновського , опублікований українською мовою в газеті “Більшовик” (1924). Павло Тичина , Володимир Маяковський – ось чий вплив особливо помітний в його ранніх поезіях. Яновський хоче бути новатором, але, шукаючи оригінальної форми , ще дуже часто вдається до абстракції. Одночасно з поезіями “Дзвін” ,”21 січня”, “О , ні!” Яновський друкує перші оповідання. Окремою книжкою вони виходять 1925 року під назвою “Мамутові бивні”. Оповідання “Історія попільниці”, “Роман Ма” , “Туз і перстень”- твори про події громадянської війни . Відгуком на тогочасні події життя стала збірка поезій “Прекрасна Ут” (Україна трудова – 1928 ). Деякий час (1925-1927) Яновський працював головним редактором Одеської кінофабрики. Блискучий майстер слова, знавець мистецтва , він стає душею всього творчого колективу. Робота на кінофабриці плідно позначилася і на його подальшій літературній творчості. “Кров землі” (1927) –друга збірка оповідань Яновського. Події громадянської війни розкриваються в найкращому короткому прозовому творі “Рейд”. 2. Талант світового масштабу. Відомо, що живописець, перш ніж написати картину, створює десятки , а то й сотні ескізів, зарисовок з натури. Далеко не всі вони потім будуть використані при остаточному компонуванні полотна. Можливо , саме таким “не використаним” при шліфуванні “Вершників” високохудожнім ескізом і є “Червонарм”(1935). Новела-“осколок” мовби в останню мить “випала” з розділу “Шлях армій”, хоча за своєю “зоряною густотою” стилю , за ритмом вона ближче стоїть до “Листа у вічність”. Винятковою художньою місткістю відзначається й новела “Чапай”(1938). Її не можливо переказати. Цей твір потрібно прочитати, щоб справді відчути сконденсованість фрази, її пластику. Блискучим майстром - психологом виявив себе [ім’я автора приховано] у творенні рельєфних дитячих характерів. І якими ж ощадними виражально - образними засобами! От де школа для молодих митців. Школа віртуозного володіння словом – відкриття чару і сили його. На особливу увагу заслуговує й оповідання Яновського “Ганна Антонівна” (1940) – про скромну і мужню трудівницю на ниві народної освіти. П’ятнадцять оповідань та нарисів увійшло до збірки Юрія Яновського “Короткі історії” (1940). У творчій еволюції прозаїка цей цикл був кроком уперед. У роки другої світової війни [ім’я автора приховано] живе в Уфі, редагує журнал “Украінська література”. Здоров’я не дозволяло йому воювати багнетом. Та разило ворогів гостре слово письменника, який активно виступав з публіцистичними статтями, памфлетами, нарисами. У 1944 році окремою книгою виходять його оповідання “Земля батьків” . У творах “Заповіт” , “Генерал Макодзьоба”, “Син”, Яновський розкриває високий патріотизм і героїзм народу. Утвердження незламності , нескореності патріотів – така ідея одного з кращих оповідань Яновськогопро літнього степовика. Титанічний дух , незборима воля, пристрастна віра в перемогу і презирство до ворогів – таким він постає перед читачем, цей столітній дід – патріот. Глибоко проникає Яновський в дитячу психологію (“Дівчинка у вінку”) , показує страждання дітей в окупованому фашистами Києві (“Київська соната”). В останні роки війни Яновський був військовим кореспондентом на Першому Українському фронті. У 1946 році він їде до Нюрнберга як кореспондент газети “Правда Украины», разом з Ярославом Галаном у своїх кореспонденціях висловлює судовий процес над гітлерівськими воєнними злочинцями. За збірку “Київські оповідання” (1948) [ім’я автора приховано] був удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР. Тривалий час Яновський працював над романом “Жива вода” , який вийшов з друку в 1956 році під назвою “Мир”. Цей твір про українське село , що пережило страхіття фашистської навали , про перший післявоєнний рік, про відбудову зруйнованого німецькими фашистами народного господарства , про трудовий героїзм жінок. “Мир”(“Жива вода”) – роман багатоплідний, події розгортаються в україн- ському селі , в Кривому Розі, Донбасі, Запоріжжі, Києві, на Нюрнберзькому процесі. Над романом “Мир”(“Жива вода”) [ім’я автора приховано] працював довго, уперто, по кілька разів переробляючи вже написане, зазнаючи критики – справедливої і несправедливої. Несправедлива критика була сувора, безжалісна і брутальна. І була то критика з оргвисновками: вже готувалось виключення Яновського із Спілки письменників. Становище – гірше нікуди: з одного боку , вимушена переробка “Живої води” на “Мир” зовсім не пішла на користь творові – оце кон’юктурне “насильство” над собою, над своїм задумом , над своєю волею Яновський відчуває особливо гостро. Здругого ж боку – й з рукописом переробленого “під тиском” нового варіанту роману ніхто навіть не побажав ознайомитися. А висновок Юрія Яновського : “Мені зда.ться , що це краще з того , що я написав,”-відноситься до “первісного” варіанту твору. 3. Яновський – драматург. Працюючи в 20- х роках на Одеській кінофабриці, молодий письменник пробує свої силив кінодраматургії : за його сценарієм створені фільми “Fata morgana” й “Гамбург” . Але справжню славу драматурга Яновському принесла романтична трагедія “Дума про Британку” (1937).Цей твір Олесь Гончар назвав кришталевою думою, що дихнула “свіжим ароматом степової грозової ночі в спалах сухих блисквиць”. Яновський успішно виступав і в жанрі реалістичної драми (“Дочка прокурора”), і в жанрі комедії (“Райський табір”). Виховання дітей – ось центральна проблема драми “Дочка прокурора” (1953). Сюжет п’єси відзначається напруженістю і динамічністю,високою моралю. “Завойовники” (1931), “Дума про Британку” (1937), “Потомки” (1938), “Син династії” (1942-1947), “Дочка прокурора” (1953), “Райський табір” (1953), “Молода воля” (1954) – такий творчий доробок Яновського – драматурга. Коли [ім’я автора приховано] читав книжку і хотів її оцінити , він питав себе :”Чи взяв би ти її в далеку путь , по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там в торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку , коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибулиною , чи дасть вона тобі мужність і радість , щирий захват і приємний біль мудрості?” У цих словах не тільки естетична програма художника слова. Це – девіз його життя. На сцені Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки з успіхом ішла п’єса “Дочка прокурора”, а Яновський невтомно шліфував її , удосконалював У натхненній праці й обірвалося несподівано його життя – 25 лютого 1954 року. “Художній досвід Яновського багато значить для нашої літератури,- підсумовує Олесь Гончар.- Він створив свій оригінальний тип романгу , свою стилістику фрази , слово його опукле, стереоскопічне, він володів тими скарбами , які прийнято називати таємницями майстерності”. Оцінюючи творчу спадщину автора роману “Вершники”, французький письменник Луї Арагон писав, що в сім’ї європейських літератур [ім’я автора приховано] –письменник першого плану. Зміст Вступ Дорогою до майстерності. Талант світового масштабу. Янковський-драматург.