Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЗМІСТ
TOC \o "1-3" \h \z \u HYPERLINK \l "_Toc54444604" ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ PAGEREF _Toc54444604 \h 1
HYPERLINK \l "_Toc54444605" Політична влада і політична система PAGEREF _Toc54444605 \h 6
HYPERLINK \l "_Toc54444606" Словник найбільш уживаних термінів: PAGEREF _Toc54444606 \h 8
HYPERLINK \l "_Toc54444607" Політико-правові: PAGEREF _Toc54444607 \h 8
HYPERLINK \l "_Toc54444608" ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ PAGEREF _Toc54444608 \h 8
HYPERLINK \l "_Toc54444609" Структура політичної діяльності PAGEREF _Toc54444609 \h 13
HYPERLINK \l "_Toc54444610" Процес прийняття політичних рішень: PAGEREF _Toc54444610 \h 13
HYPERLINK \l "_Toc54444611" стадії, учасники, форми політичних дій PAGEREF _Toc54444611 \h 13
HYPERLINK \l "_Toc54444612" Функції політичного маркетингу PAGEREF _Toc54444612 \h 14
HYPERLINK \l "_Toc54444613" ЛЮДИНА І ПОЛІТИКА PAGEREF _Toc54444613 \h 14
HYPERLINK \l "_Toc54444614" Політика і групи інтересів PAGEREF _Toc54444614 \h 17
HYPERLINK \l "_Toc54444615" ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА НАЦІЇ ЯК СУБ”ЄКТИ ПОЛІТИКИ PAGEREF _Toc54444615 \h 21
HYPERLINK \l "_Toc54444616" Загальна характеристика політичної еліти PAGEREF _Toc54444616 \h 25
HYPERLINK \l "_Toc54444617" Держава і громадянське суспільство PAGEREF _Toc54444617 \h 26
HYPERLINK \l "_Toc54444618" СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ PAGEREF _Toc54444618 \h 29
HYPERLINK \l "_Toc54444619" СЛОВНИК НАЙБІЛЬШ УЖИВАНИХ ТЕРМІНІВ PAGEREF _Toc54444619 \h 32
HYPERLINK \l "_Toc54444620" СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ PAGEREF _Toc54444620 \h 33
HYPERLINK \l "_Toc54444621" ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ PAGEREF _Toc54444621 \h 34
HYPERLINK \l "_Toc54444622" ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ PAGEREF _Toc54444622 \h 34
HYPERLINK \l "_Toc54444623" ВІДМІННОСТІ ТОТАЛІТАРИЗМУ І АВТОРИТАРИЗМУ PAGEREF _Toc54444623 \h 36
HYPERLINK \l "_Toc54444624" ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ PAGEREF _Toc54444624 \h 36
HYPERLINK \l "_Toc54444625" Словник найбільш вживаних термінів PAGEREF _Toc54444625 \h 38
HYPERLINK \l "_Toc54444626" Політичні партії та партійні системи. PAGEREF _Toc54444626 \h 39
ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
План
1. Предмет, метод, функції політології.
2. Політика як суспільне явище
1. Виникнення і розвиток політології, як і всіх інших галузей суспільствознавства, зумовлені потребою знань, які допомагають людству й окремій особистості орієнтуватись в довколишньому світі, активно освоювати, перетворювати його, передбачати зміни, свідомо формувати політичну систему суспільства.
Виникнення і розвиток політології як науки є доволі складним, поступовим процесом. Початок теоретичного осмислення політики пов'язаний з іменами і творчістю найдавніших мислителів: Конфуція, Платона, Арістотеля, Ціцерона та інших. Саме Арістотель значною мірою заклав підвалини політології як самостійної науки, проте, в своїх дослідженнях, він не робив різниці між філософією, політикою та етикою. Проблема політичної влади в центрі політичних досліджень вперше була поставлена політичним діячем, мислителем ХVIст. Н.Макіавеллі. Тим самим політична думка підпорядковувалась вирішенню реальних практичних завдань.(див. схему 1).
В сучасній політології виокремлюють наступні стадії її становлення:
1-а - від часів Арістотеля до середини XIX ст (філософський період розвитку політології), 2-а - від середини XIX ст до закінчення Другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, тобто опертий на практичний досвід); 3-я -від закінчення Другої світової війни до нині (період рефлексії, тобто критичного переосмислення всього арсеналу накопичених теоретичних та емпіричних знань та подальшого їх поглиблення).
Конституювання будь-якої науки вимагає визначення об'єкта, предмета, методів та її структури.
Об'єктом політології як науки є сфера політичних відносин, що включає сукупність усіх об'єктів політичної діяльності, або політика в її широкому розумінні (див. схему 2 -3).
Складнішим є визначення предмета політології. На сьогодні не існує єдиного підходу в його визначенні. Це зумовлено багатозначністю терміна "політика", а відтак і наявністю численних його тлумачень. Так, в англійській мові є два терміни для визначення політики:
- термін "політика" (роlісу) означає "результати дії уряду, тобто програми, рішення, дії владних структур";
- термін "політика (ро1itics) скоріше процес, пов'язаний з реалізацією і завоюванням державної влади в окремому суспільстві.
Це дає підстави одній частині вчених вважати, що предметом політології "скоріше" є вивчення держави, для інших предметом є "скоріше" вивчення влади.
Тлумачення політології як науки про державу, передусім, пов'язується з етимологією слова "політика"; адже слово "ро1is'" означає "місто", "місто-держава ", що безпосередньо вказує на просторові межі громадської діяльності та її предмет. В цьому випадку особливого значення набуває вивчення розмаїтих представницьких інституцій та урядових установ, політичної діяльності, зокрема примусу.
Проте такий "державознавчий" підхід викликає на думку ряду авторів ряд застережень:
- держава існувала не завжди; в деяких суспільствах ця інституція розглядається як досить нова і навіть тимчасова форма соціальної організації;
- функція примусу не обов'язково повинна вживатися при визначенні поняття держави, адже існують держави, які не мають влади (Ліван), або ж в яких реальною владою володіють кримінальні структури, на кшталт сіцілійської мафії.
Узагальнюючи, можна сказати, що головним недоліком при такому підході є бажання зробити предметом дослідження таку форму соціальної організації людства, яка культурно та історично може виявитися більш випадковою, ніж видається на перший погляд. В умовах процесу глобалізації в багатьох західних країнах спостерігається зміна повноважень держави на користь міжнародних та наднаціональних органів.
Аналізуючи співвідношення політики як науки про владу, ми можемо констатувати, що ми або маємо справу з тим таки "державознавським" підходом (бо в такому випадку політична наука досліджує досліджує, передусім, владні центри, безпосередньо або опосередковано пов'язані з виконанням функцій держави), або ризикуємо втратити з поля зору специфіку політики і зіткнутися з традиційними предметами дослідження, наприклад, загальної соціології.
Поряд з вище означеними, найбільш поширеними в світовій політичній науці, підходами до визначення предмету політології є універсалістсько-сумативний і аналітико-концептуальний.
Перший підхід (універсалістсько-сумативний) розглядає політологію як інтегральну науку, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних, юридичних досліджень політичних процесів та інститутів.
Другий (аналітико-концептуальний) - розглядає політологію як автономну науку, предметом якої є закономірності структури, функцій, розвитку політичного життя у всіх його проявах. У межах окресленого другим підходом предметного поля політології ми пропонуємо її визначити як раціональне відображення політичного життя, що являє собою систему знань про цілі, завдання, рушійні сили і зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, громадських об'єднань, держав у сфері політичних відносин.
Підсумовуючи вище сказане, зауважимо, що значні труднощі з визначенням предмета політології повинні скоріше залишати її проблемною наукою, ніж такою, яка за всяку ціну "прагне побудувати" свій предмет. Не слід забувати, що неможливо закріпити за політичною наукою певний предмет дослідження (держава, влада, панування і т. ін.), який не міг би вивчатися іншими науками. З огляду на це політологія повинна залишатися терпимою і визнавати за іншими науками, такими як соціологія, психологія, історія, антропологія, рівні можливості в поясненні проблем політики.
Усвідомлення проблемних питань політології відбувається через її кате горіальний апарат. Категорії політології являють собою основоположні поняття, в яких розкриваються необхідні зв'язки, вузлові пункти науки. Вони виступають важливим засобом пізнання явищ політичної дійсності. До основних категорій політології належать: політика, влада, демократія, полі тичні партії, політична культура, політичний процес та інше (див. схему 4).
Важливим для розуміння політичної науки є питання про її методологію. Оскільки за часом свого конституювання політологія є молодою наукою і має доволі'тісні зв'язки з іншими науками соціо-гуманітарного циклу, тому видається обгрунтованим, слідом за Бебиком В.М, назвати наступні методи дослідження з політології:
І. Загальнологічні: аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення; абстрагування.
II. Теоретичні: мислиннєвий експеримент; моделювання, математична формалізація, гіпотетичний перехід від абстракції до конкретності та інше.
III. Порівняльно-історичні: історичного опису; порівняльний, ретроспек тивний, періодизації.
IV. Емпіричні, або біхевіористичні: спостереження, опитування, аналіз статистичних даних; контентаналіз, експеримент.
V. Системний, структурно-функціональний.
Виступаючи єдиною за своєю суттю наукою, політологія є внутрішньо диференційованою і включає в себе ряд більш спеціальних дисциплін. Як вважає німецький вчений Ноак, політична наука складається з політичної філософії, вчення про політичні інститути, політичної соціології та політичної антропології, теорії міжнародної політики, політичної екології і т. інш. (див. схему 5).
Значущість політичної науки для суспільства пояснюється: необхідністю утвердження достовірних знань про політику, об'єктивної інформації про політичні процеси; сприянням формуванню демократичної політичної культури в суспільстві; формуванням громадянськості; впливом на оптимізацію політичних процесів та політичних рішень.
Роль політичної науки реалізується завдяки таким її функціям як теоретико-пізнавальній (вивчення, систематизація, узагальнення і оцінка політичних явищ); методологічній (способи, методи і принципи теоретичного дослідження, політичної і практичної реалізації здобутих знань); світоглядній (утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб'єктів);
прогностичною (передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки); прикладній (вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної, організації політичних процесів); функції політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури), (див. схему 6).
Політологія як наука відрізняється від політології як навчальної дисципліни. Остання відбирає частину загальнотеоретичного і прикладного матеріалу з його подальшим опрацюванням і викладенням у доступній формі необхідного мінімуму наукових знань. Політична освіта спрямована на:
І/ вироблення раціоналістичного менталітету; 2/ завоювання норм і цінностей демократичної політичної культури; 3/ виховання таких властивостей як політична толерантність, готовність до компромісу і партнерства, схильність до консенсусу, 4/ набуття вміння цивілізовано захищати свої інтереси, вирішувати соціальні конфлікти; 5/ забезпечення громадянського миру та національної злагоди, утвердження у свідомості почуття громадянського обов'язку, відповідальності перед суспільством; 6/ формуванням свідомої повноправності особистості ( див. також схему 7).
2. На сьогоднішній день вважають, що історія людства вміщується у два мільйони років, які минули з часу появи австралопітеків. Лише півтора мільйона років по тому людиноподібні Гомо Еректус змогли контролювати енергію вогню, почали використовувати збиральництво та мисливство в якості власне людської адаптивної стратегії. Вогонь давав змогу готувати більшу кількість їжі, якої вистачало для утворення відносно сталих великих груп, що змогли опанувати великі території. На той час існування та розпад таких груп як, власне, і вся стратегія виживання, не були повністю усвідомленим процесом, а тому керувалися об'єктивними законами природи.
Пройшло ще, приблизно, 460 тис. років до того моменту, відколи процес виживання набув усвідомлених форм. Вони полягали, насамперед, у здатності Гомо сапієнс до доцільного розведення тварин та вирощування перших злаків, що, в свою чергу, дало змогу жити людству осілим способом життя у селах, містечках та великих містах.
За визначенням Арістотеля, суспільство, яке складається з кількох поселень, є цілком досконалою державою. Таким чином, держава належить до того, що природно існує, і, що людина по своїй природі є істотою політичною, яка прагне до специфічних форм суспільної організації.
Визнаючи, що політична організація суспільства на певних етапах свого розвитку часто не має чітко визначених спеціалізованих форм, що, однак, не свідчить про її відсутність взагалі, Мортон Фрайд пропонує наступне її визначення:
"Політичною можна вважати організацію, яка включає в себе ті частини соціальної організації, що напевно стосуються індивідів та груп, які керують справами суспільної політики, або тих, що прагнуть управляти призначенням або діями таких індивідів та груп. "
Політичні форми організації життя не існували у природі, а тому її закони не могли бути придатні для вирішення проблем, які почали виникати в нових умовах. На зміну природним чинникам адаптації прийшла культурна стратегія виживання із свідомим спілкуванням в якості центральної категорії цього процесу. Нова стратегія грунтувалася на свідомому контролі над джерелами енергії та регенерації і полягала у наявній самосвідомості групи та свідомому відокремленні від інших груп; усвідомленні індивідом себе в якості члена певної спільноти; розрізненні, навіть тимчасовому, між керманичами та керованими; визнанні законної влади; свідомому використанні сили, - одним словом, у здатності до свідомого конфлікту та свідомої гармонії, тобто, політиці.
Звідси політику можна стисло визначити як мистецтво суспільного існування і необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства. І на науковому, і на побутовому рівні існують доволі численні уявлення про політику, що пояснюється багатогранністю і багатством прояву означеного явища. Політика тлумачиться і як одна із сфер життєдіяльності суспільства, і як система певних суспільних відносин, в межах яких узгоджуються інтереси різних суспільних груп, і як боротьба за здобуття державної влади чи вплив на неї тощо.
Політика - організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і проблем.
У політології виокремлюють різноманітні функції політики:
- задоволення владних інтересів усіх груп і верств суспільства;
- раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу;
- організований примус;
- інтеграція суспільства;
- соціалізація особистості.
Така роль політики в суспільстві зумовлена наступними її властивостями:
універсальністю (здатністю впливати практично на всі елементи суспільства, на події і стосунки різного рівня з інклюзивністю (здатністю необмеженого проникнення в різні суспільні сфери); атрибутивністю (можливістю сполучення, поєднання з неполігичними стосунками, явищами, феноменами сучасного суспільства (див. схему 8.)
Політика тісно пов'язана з іншими сферами суспільного життя:
економікою, правом, культурою.
Як переконливо доводять теоретичні розробки західних політологів, взаємовплив політики і економіки призводять до того, що економічна діяльність набуває політичного змісту, а політична поведінка і діяльність трансформуються в економічні, або ж отримують економічну складову свого прояву.
Взаємовідносини політики і права можуть виявлятись у наступному:
право може використовуватись проти політичних опонентів і стати знаряддям антидемократичної політики, але саме право визначає межі діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, чим забезпечується стабільність режиму
Значною мірою політика пов'язана також із сферою культури, а саме остання виражає культурний зміст політики, н зв язок з історією, моральністю, гуманістичними засадами суспільства, ідеологічними процесами.
За сучасних умов на політику покладаються завдання бути засобом регулювання соціальних, економічних і духовних відносин. Сучасною політичною наукою сформовані чіткі засади демократичної політики:
- оптимальне поєднання класового і загальнолюдського, універсального і національного.
- гуманістична спрямованість;
- демократизм у здійсненні політики. ( докладніше див. схему 9)
Словник найбільш уживаних термінів
Об'єкт політології - сфера політичних відносин.
Предмет політології: І/ універсалістсько-сумативний підхід: політологія є інтегральною наукою, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних досліджень політичних процесів та інститутів; 2/ аналітико-концептуальний підхід: політологія є автономною наукою, предметом яко являються закономірності структури, функцій розвитку політичного життя у всіх його проявах.
Політологія - раціональне відображення політичного життя, що являє собою систему, знань про цілі, завдання, рушійні сили і зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, громадських об'єднань, держав у сфері політичних відносин.
Політика - організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами -задля здійснення власних запитів і проблем.
Політологія: об"єкт, предмет і структура
Політична влада і політична система
1. Поняття, ознаки та ефективність політичної влади.
2. Сутність, структура і функції політичної системи.
І. Проблема влади є основним, визначним елементом політики, одним із найдавніших складових політичного знання. Боротьба за владу, її здійснення є сенсом діяльності суб'єктів політичного процесу, вона супроводжує політичне життя людства протягом усієї його історії.
Влада – це багатогранне, полісистемне суспільне явище. У зв'язку з цим існує багато різноманітних визначень влади. Влада - це, передусім, здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити визначальний вплив на поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, права, насильства. Представники різних філософсько-політологічних напрямків при визначені влади акцентують увагу на ті елементи, які на їх думку, є найважливішими. Наприклад, прихильники біхевіоризму під владою розуміють особливий тип поведінки, при якому одні люди командують іншими, а інші їм підкоряються. В суспільстві, в якому ми живемо, боротьба за владу служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі і на всіх рівнях соціальної організації (див. табл. 1а, 16). Влада як суспільне явище виникає при наявності таких елементів:
• існування не менше двох індивідуальних чи групових суб'єктів, що беруть участь у владних відносинах;
• волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, в якому передбачають певні санкції у випадку непідкорення владі;
• обов'язковість підкорення наказові;
• наявність суспільних норм, які закріплюють право володарюючого видавати накази та обов'язковість їх виконання.
Різновидом суспільної влади є влада політична – це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.
Найпоширенішим видом політичної влади є влада державна. Крім охарактеризованих уже рис суспільної влади взагалі, державна передбачає ще й інші ознаки (схема 2). Основними ознаками політичної влади виступають:
Легальність використання сили.
Верховенство, обов'язковість її рішень для будь-якої іншої влади.
Інклюзивність, тобто здатність проникати у всі сфери життя та діяльності.
Публічність, всезагальність, безособовість як вираз не приватної, а загальної волі.
Монацентричність та ієрархічність центрів прийняття рішень.
Багатоманітність ресурсів та методів здійснення влади.
Легітимність влади, її прийнятність та узаконення.
Ресурси влади – це сукупність засобів, використання яких забезпечує вплив на об'єкти влади у відповідності з цілями суб'єкта.
Визначивши сутність політичної влади, важливо звернути увагу на її основні принципи та функції (див. таб. 4).
В кожному суспільстві особливо актуальною є проблема дієвості, ефективності політичної влади. Ефективність політичної влади – це результат її діяльності, здатність здійснювати свої основні функції, досягти політичної мети оптимальними засобами. Вона залежить від таких факторів як:
• відображення в діяльності влади інтересів тих суспільних груп, які вона представляє;
• оптимальність організаційної структури різних гілок влади;
• високий професійний рівень політичних кадрів;
• оптимальність прийняття та впровадження політичних рішень;
• легітимність влади, тобто сприйняття її народом як такої, що має право на існування (див. таб. 5, 6).
Відомий політолог і економіст, українець за походженням, Б. Гаврилишин виділяє на сучасному етапі три типи політичного правління відповідно до трьох типів побудови політичної влади (див. таб. 7).
II. Політична система суспільства - це впорядкована на основі права та інших соціальних норм сукупність таких інститутів як державні органи, політичні партії, рухи, суспільні організації, в рамках якої відбувається політичне життя суспільства та здійснюється політична влада. Водночас це - стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються і запроваджуються в життя владні рішення для даного суспільства за наступними характеристиками:
• універсальна за охопленням даного суспільства своєю дією, що поширюється на всіх членів;
• претендує на місцевий контроль над застосуванням фізичного примусу;
• наділена правом приймати рішення, що обов'язкові для всіх сприймаються як легітимні;
• її рішення є авторитетними і владними; мають силу легітимності та суттєву вірогідність того, що їм підкоряється.
Сучасне наукове знання про політичні системи є результатом тривалого розвитку. У сучасній політичній науці намітилися різні підходи для з'ясування суті і структури політичної системи. Так, виділяють системний і структурно-функціональний підходи (див. таб.8, 9), де основні підсистеми можна охарактеризувати таким чином:
Нормативна підсистема – політичні норми і традиції, які визначають та регулюють політичне життя суспільства.
Ідеологічна підсистема – сукупність різних за своїм змістом політичних поглядів, ідей, уявлень учасників політичного життя суспільства.
Інституціональна підсистема – сукупність інститутів (установ, організацій), пов'язаних з функціонування політичної влади.
Комунікативна підсистема – сукупність відносин та форм взаємодії, які виникають між соціальними групами, класами, націями, індивідами з приводу їх участі в організації, здійсненні та розвитку політичної влади для вироблення та впровадження в життя певної політики.
Культурна підсистема – інтегруючий фактор політичної системи, комплекс типових для даного суспільства зразків (стереотипів) політичних уявлень, ціннісних орієнтацій та політичної поведінки (див. таб. 10 а, б, в, г).
Політична система суспільства, як і будь-яка інша, складається з певних компонентів, має свою структуру, тобто внутрішню організацію, яка відображає спосіб взаємозв'язку, взаємодії цих компонентів (див. таб. 11).
Надзвичайно важливою в політичній науці є проблема типології політичних систем, кожна з яких унікальна і специфічна (див. таб. 12).
Функціонування політичної системи відбувається на двох рівнях: на рівні політичної системи як елемента суспільства і самої по собі. У першому випадку розглядають дії політичної системи, виходячи з регулюючої, розподільчої, контролюючої та інших функцій.
Другий рівень функціонування віддзеркалює те, що відбувається в ній самій (див. таб. 13). Проте, дані функції характерні для стабільних, сформованих політичних систем. Якщо політична система ще не сформувалась і знаходиться на перехідній стадії, то для неї будуть характерні і деякі інші функції, як от функція переборювання кризових явищ, особливо політичних.
Ефективність політичної системи суспільства визначається такими факторами: (див. таб. 14).
Словник найбільш уживаних термінів:
Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка забезпечує реалізацію прийнятих законів і політичних рішень на всій території країни, регулює розвиток різних сфер суспільних відносин на основі вироблених політичних курсів, забезпечує здійснення прав і свобод людини і громадянина.
Влада – здатність і можливість брати участь у прийнятті і реалізації рішень, здійснювати свою волю, вирішальний вплив на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів – авторитету, права, насильства.
Законодавча влада – система державних інститутів, які мають право приймати закони, що обов’язкові для всіх громадян та їх об’єднань, а також інших органів державної влади.
Легітимність – прийнятність, законність “узаконення” влади, здатність політичного режиму досягати суспільного визнання, оправдання прийнятих політичних курсів, політичних рішень.
Політична влада – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну поведінку і політичну діяльність людей та політичних інститутів з допомогою різних засобів – волі, авторитету, права, насильства.
Політична система суспільства – цілісна впорядкована сукупність політичної влади, політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких здійснюється утвердження і функціонування політичної влади.
Таблиця 3
Ресурси влади
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ
План
1. Поняття політичного процесу та його різновиди.
2. Політична діяльність:сутність та особливості.
3. Ефективність політичного функціювання та політичні технології.
Процесуальний вимір політики характеризує динамічний бік політичної системи, функціонування її інститутів, охоплює такі важливі, з практичної точки зору, питання, як: яким чином здобувається та здійснюється влада, ким і як робиться політика?
Термін “процес” походить від латинського “processus”, що означає рух вперед, просування.
Політичний процес – це сукупність видів діяльності суб’єктів політики, що включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють всі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей (схема 1).
1. Політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначається виконанням суб’єктами влади своїх специфічних ролей і функцій. Він виражається:
через сукупність форм політичної діяльності, які здійснюються
політичними суб’єктами, що прагнуть реалізувати свої цілі в політичній сфері;
через певну послідовність політичних дій і подій/політичну подію можна визначити як суттєву, з точки зору владних стосунків, конкретну і відносно обмежену в часі взаємодію суб’єктів політики, що призводить до певних політичних наслідків: зміцнення або послаблення влади, передачі її в інші руки; значного впливу на суспільну свідомість, з того чи іншого питання/;
через функціонування політичної системи в часовому вимірі та зміну її станів.
Структурними елементами політичного процесу виступають різні процеси, які подаються на схемі 2.
Політичний процес може розгортатися в різних просторових межах, а тому виділяють: світові/міжнародна співдружність виступає як цілісна система держав/, регіональні/регіон розглядають як систему на підставі об’єктивних умов існування, спільного історичного минулого, подібних проблем/, національні/в державному розумінні, тобто внутрішньо -державні/ процеси.
Стосовно кожного з цих політичних процесів співтовариств поняття політичного процесу вживається як в однині, так і в множині. В однині – коли мова йде про загальносистемний процес функціонування політичних інституцій та сукупну діяльність суб’єктів політики в межах усієї політичної системи будь-якого рівня. У множині термін “політичний процес” вживається тоді, коли в рамках даної/ глобальної, регіональної або національно-державної системи/ відокремлюємо різно направлені сукупності дій та подій, за допомогою яких суб’єкти політики прагнуть досягнути своїх специфічних цілей (їх можна назвати частковими політичними процесами).
2. Зміст політичного процесу розкривається через різні форми діяльності. Політична діяльність – це специфічна форма активного ставлення людей до оточуючого суспільного середовища, мета якої полягає у цілеспрямованому регулюванні та перетворенні суспільних відносин з допомогою фактору влади. Це - комплекс цілеспрямованих дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, які заради своїх інтересів прагнуть здобути, здійснювати владу або впливати на неї. Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді наступної схеми 3.
Політична діяльність може викликати зміни у різних сферах життя суспільства. Виходячи з цього, можна виділити такі основні типи політичної діяльності (схема 4).
Політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, і тому її результативність залежить від кількох чинників (схема 5).
При вивченні політичної діяльності та її конкретної ланки - політичної дії, слід враховувати її особливості.
1.Специфічний зв’язок діяльності з бездіяльністю, позитивних політичних дій, зміст яких полягає в тому, щоб “зробити щось” з метою досягнення певної цілі і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб “перестати щось робити” і дозволити, таким чином, статися певним подіям.
2.Співвідношення тих елементів політичної діяльності, які є виявом умотивованої активності політичного суб’єкта, що усвідомив свої політичні цілі, з тими, які є виявом неусвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, в основі якої лежать ірраціональні імпульси, почуття, настрої, інстинкти.
3.Ще одна особливість політичної діяльності пов’язана з часткою в ній раціональних і ірраціональних, і спонукує те, що називають парадоксальністю наслідків політики. З практичного досвіду відомо, що бувають ситуації, за яких нібито продумана і цілеспрямована політична діяльність призводить до зовсім інших, ніж очікували, наслідків, а інколи – до зовсім протилежних Це означає, що аналізуючи політичну діяльність, слід чітко розмежовувати усвідомлену мету і непередбачувані, небажані наслідки діяльності (схема 6).
Політична діяльність неоднорідна, в її структурі виділяється декілька станів. Одним з них є політичне відчуження, наслідки та прояви якого можна прослідкувати за схемою 7.
Одним із способів діяльності є класифікація її видів за визначеними критеріями: суб’єктами, об’єктами, формою та результатами дій, а також за змістом та спрямованістю діяльності:
1.В залежності від кількості та взаємозалежності суб’єктів політична діяльність може бути: а/ індивідуальною; б/ колективною; в/ груповою; г/ загальносуспільною;
2. Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають в суспільній та політичній ієрархії, та від їх ролі в політичному процесі, можна виділити:
- рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регулюючої діяльності стосовно самих себе, суспільних груп, основних сфер суспільного життя/суспільних відносин/;
- рівень масової участі /або масової політики/, через багатоманітні форми якої народ здійснює свій суверенітет, реалізує своє право контролю.
3.За змістом політичну діяльність можна розділити на:
- діяльність, спрямовану на безпосереднє завоювання влади /боротьба за владні повноваження/;
- діяльність, спрямовану на створення, вдосконалення і заміну політичних інститутів /владно-управлінських структур, політичних і правових норм/;
- діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів /регулювання суспільних відносин/.
Кожен з них може бути конкретизований через виділення в його рамках більш вузьких підвидів /напрямків та форм діяльності/ - таблиця №8.
4. Залежно від результатів та спрямованості політичної діяльності вона може бути:
- інноваційною – орієнтованою на впровадження нових інституцій та оновлення політичних курсів держави /залежно від характеру політичних дій, які застосовуються для запровадження новацій, вона може бути революційною та реформаторською/;
- стабілізуючою, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності і не допустити деструктивних руйнівних змін;
- консервуючою – націленою на недопущення суттєвих змін взагалі;
- реставраційною – протилежною до інноваційної, спрямованою на відновлення віджилих інститутів та форм суспільного життя.
3. Ефективність політичного функціонування –це фактична результативність діяльності основних владних структур, політичних лідерів, ступінь реалізації найважливіших функцій державного врядування, відповідно до сподівань найбільш впливових суспільних груп. Досягнення ефективності політичної діяльності багато в чому залежить від адекватного умовам даної країни вибору цілей і формування завдань розвитку суспільства, вироблення політичної стратегії.
Політична стратегія визначає перспективні завдання економічного, соціального і духовного розвитку, послідовність етапів політичної діяльності, її принципи, пріоритетні форми та методи організації і управління, утверджує орієнтацію на використання певних ресурсів влади і вказує шляхи і способи їх мобілізації та розподілу.
Політики накопичили чималий арсенал позитивних та негативних прийомів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань /політичних технологій/. Політична технологія – це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату, стратегічної мети.
Політична діяльність на рівні владних структур виконує три основні функції: діагностичну /аналітичну/, директивну /функцію прийняття рішення/ і мобілізуючу.. Відповідно можна класифікувати і існуючі політичні технології /таблиця №9./ Аналітичні політичні технології, тобто збору і аналізу політичної інформації, включають: аналіз громадської думки з метою складання точної картини установок і думок людей на момент проведення опитування; аналіз результатів минулих виборчих компаній з метою відстежити динаміку змін в регіоні демографій та соціальний аналіз електорату; проведення інтерв’ю серед репрезентативних груп, моніторинг громадської думки, аналіз проблем регіону; аналіз виборчої кампанії опонента.
Директивні технології – технології прийняття політичного рішення. Політичне рішення – це вольовий, свідомий акт, сутність якого полягає у виборі принаймні з двох варіантів. Політичні рішення є владними рішеннями, тобто такими, що передбачають існування більш-менш визначеної суспільної ієрархії підпорядкування. Як момент політичного процесу і як продукт діяльності певних політичних суб’єктів /передусім керівних центрів/, політичне рішення виступає в двох іпостасях. Для тих, хто його приймає, воно є усвідомленим вибором напряму і способу дії, а для виконавців – директивною вказівкою, яку належить виконувати. Це такі форми рішень як закон, наказ, розпорядження, постанова тощо. Зміст політичних рішень визначає їхню структуру, яку можна зобразити у вигляді схеми №10.
Існує ряд умов, дотримання яких дозволяє забезпечити високий рівень об’єктивності та реалістичності політичного рішення. Ці умови подані на схемі №11.
Політичні рішення розрізняються за формою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб’єктом політики, а хто – її об’єктом. Можна виділити такі типи політичних рішень (схема №12).
Прийняття рішень, як правило, визначається як послідовність дій, що включає наступні стадії: визначення проблеми, збір інформації, визначення можливих альтернатив у відповідності до ієрархії цінностей. Серед директивних технологій виокремлюють, по-перше, те, що має відрізняти ефективність політичного рішення – його зміст, тобто змістовні технології –акумуляційну інноваційну, технологію конкретизації та спрощення, по-друге, технології способу прийняття політичного рішення /одноосібного і колективного/.
Інформацію про типових учасників процесу прийняття політичних рішень та домінуючі форми участі в окремих фазах цього процесу надає таблиця №13, в основу якої покладено аналіз політичних рішень, зроблений польським політологом А.Боднаром.
Мобілізуючі політичні технології – технології форсування підтримки політичних рішень і дій значними масами населення. Мобілізація передбачає високий рівень участі мас у політиці, їх політичне ангажування. Засоби і технології політичного ангажування можуть бути м’якими, переконуючими, що орієнтуються на цілі і інтереси громадян, або ж жорстокими, примусовими, які залучають маси до політичної участі, не звертаючи уваги на їх думки і погляди, при виконанні яких створюється фактор, що мотивує виконання того чи іншого рішення страхом перед загрозою використання організованої негативної санкції.
У виборчих кампаніях найчастіше використовують таку складну комбіновану форму мобілізуючих політичних технологій як політичний маркетинг. Політичний маркетинг – це сукупність методів і способів цілеспрямованого впливу того чи іншого суб’єкта політики на різні соціальні групи з метою донести до них вигідну про себе інформацію у найбільш доступній формі і через ефективні канали її поширення.
Ґрунтуючись на базових характеристиках ринку влади (демократичний він чи тоталітарний), виокремлюють відповідно політичний маркетинг демократичного і тоталітарного суспільств.
Враховуючи ці ж специфічні особливості політичної діяльності в таких суспільствах, виокремлюють такі функції політичного маркетингу: (схема № 14).
Виходячи з типології політичних суб’єктів і об’єктів, виокремлюють політичний маркетинг політичних, державних та інших інституцій, окремих організацій, політичних лідерів, а також ідей, програм, концепцій, доктрин тощо.
Однією з найважливіших складових політичного маркетингу є вивчення особливостей функціонування ринку влади у даному суспільстві. (Тут, до речі, слід зауважити, що ринок влади існує не тільки у демократичних суспільствах. Ми маємо певні підстави говорити про ринок влади і в тоталітарних державах. Вважаючи, що й там існує конкуренція і боротьба за владу. А різниця полягає лише в рівні цивілізованості змагань за владу та присутності певних “правил гри”, загальноприйнятих у даному суспільстві).
Говорячи про дослідження ринку влади, треба розуміти вивчення і аналіз політичної культури суспільства, рівня розвитку партійно-політичних структур, банку політичних лідерів (тобто політичної та правлячої еліти), і, звичайно, настанов суспільної свідомості.
Якщо перші три чинники досліджують традиційними методами політичного аналізу, то стереотипи суспільної свідомості можна дослідити, насамперед, через вивчення громадської думки.
Вивчати громадську думку можна через опосередковані, прямі і спеціалізовані канали надходження інформації (схема №15).
Однією з складових політичного маркетингу є політичне рекламування . Вивчаючи проблеми політичної реклами, політичний лідер та його команда неминуче стикаються з образом ідеального та реального діяча, який сформувався у суспільній свідомості виборців. Такий образ отримав назву імідж (від англ. слова image), що своєю чергою дало ім’я науці іміджології. Остання вивчає проблеми формування і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.
Етапи політичного рекламування і основні підходи до формування іміджів показує схема №16.
Насамкінець додамо, що імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті вельми специф...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора