Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Регулювання ЗЕД
Варіант:
1
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ «Регулювання зед»
Варіант №1
ЛЬВІВ-2010
1. Поняття зовнішньоекономічної політики держави. Структура регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Об"єкти і суб"єкти регулювання ЗЕД на Україні.
Початкові теоретичні засади зовнішньоекономічної діяльності держави були означені в контексті розгляду основних форм міжнародних економічних відносин. Щодо цілей, методів та регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то вони потребують спеціального висвітлення як напрям політики держави.
Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, що здійснюються між господарськими суб'єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили і грошей). До зовнішньоекономічної діяльності також належать:
торговополітичні заходи, такі як введення, зміна та відміна мита та інших (нетарифних) торгових перешкод або укладення договорів про торгівлю, кооперацію та запобігання подвійному оподаткуванню;
валютнополітичні заходи (ревальвація і девальвація власної валюти, введення, зміна та відміна обмежень на шляху руху капіталу);
участь у міжнародних економічних організаціях, включаючи заснування нових організацій.
Зовнішньоекономічна політика грунтується на теорії світової економіки, яка досліджує засади зовнішньоекономічних операцій та їхній вплив на господарські події в країні та за кордоном. Отримані при цьому знання є основою для формулювання цілей та прийняття рішень для ефективної зовнішньоекономічної політики.
Зовнішньоекономічна політика є частиною економічної політики, яка, у свою чергу, виступає складовою політики держави взагалі. Її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політики та політики в цілому. Зовнішньоекономічні заходи повинні відповідати політикоекономічному та суспільнополітичному устрою суспільства. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичної мети.
Вищою метою зовнішньоекономічної політики є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. В широкому значенні зовнішньоекономічна рівновага має забезпечити процес національного макроекономічного відтворення при пропорційному розвитку економіки. Це відповідає загальній стратегічній меті стабілізації та подальшого зростання економіки України.
У вузькому значенні зовнішньоекономічну рівновагу визначають як платіжний баланс країни, в якому знаходять відображення всі платіжні потоки між країною та зарубіжними партнерами. При цьому є різні концептуальні підходи до визначення її. Відповідно до них народне господарство перебуває в стані зовнішньоекономічної рівноваги тоді, коли урівноважені платіжний баланс, баланс зобов'язань або так званий основний баланс як сума балансу зобов'язань та балансу довгострокового руху капіталу.
Згідно з першою концепцією для народного господарства характерний стан зовнішньоекономічної рівноваги, коли сума всіх платіжних надходжень ізза кордону дорівнює сумі всіх платежів за кордон, тобто коли золотий і валютний запаси країни не змінюються. Цю концепцію критикують за те, що сальдо платіжного балансу може відображати також політикоекономічні заходи уряду цієї країни чи результати операцій центрального банку її з метою досягнення рівноваги платіжного балансу, а отже, викривляти дійсне зовнішньоекономічне становище країни.
Автори другої концепції відстоюють думку, що зовнішньоекономічна рівновага досягається тоді, коли поточний рух товарів між країною та її закордонними партнерами урівноважений. Оскільки у цьому випадку країна спроможна оплатити весь імпорт товарів за рахунок експорту товарів власного поточного виробництва, вона не повинна ні одержувати кредити за кордоном, ні надавати кредити за кордон. Недоліком цієї концепції є те, що вона недостатньо враховує різноманітність міждержавних потоків капіталу.
Прихильники третьої концепції визначають зовнішньоекономічну рівновагу як баланс так званих автономних операцій, тобто баланс міжнародного руху платежів, який заснований на нормальній економічній активності приватних чи державних підприємств. Однак при цьому не враховується те, що при проведенні спеціальних операцій, орієнтованих на досягнення рівноваги платіжного балансу, йдеться переважно про короткостроковий рух капіталу.
Зовнішньоекономічна рівновага у вузькому значенні може досягатися або шляхом вільної торгівлі чи протекціонізму, або поєднувати обидва в певних галузях економіки та напрямах зовнішньоекономічних зв'язків. Коригування цих форм зовнішньоекономічної політики має здійснюватися за показниками зовнішньоекономічної рівноваги в широкому значенні.
Економічна інтеграція народного господарства з економікою інших країн також може бути засобом досягнення економічної рівноваги в широкому значенні. При цьому ступінь єдності визначає ступінь інтеграції та її конкретні форми.
Метою зовнішньоекономічної політики може бути також прагнення незалежності від такого імпорту, який підриває національну безпеку та політичну незалежність країни. Таке прагнення обмежується окремими секторами економіки (наприклад, сільське господарство, виробництво сталі) або окремими товарами, які мають особливе значення для вітчизняного процесу виробництва (вугілля, нафта тощо). Метою в цьому випадку є досягнення вищого ступеня самозабезпечення, підвищення безпеки постачання. Певну роль тут відіграють також стратегічні міркування.
Ці абстрактні цілі зовнішньоекономічної політики кожна країна реалізує не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах.
Згідно закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:
захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;
розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:
забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;
недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі своїх установчих документів;
самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які заключаються між ними.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:
законів України;
передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;
рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх установчих документів в рамках законів України;
договорів, які заключаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:
1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:
прийняття, зміни, анулювання законів;
затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;
затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
заключення міжнародних договорів;
встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
2. Кабінет Міністрів України:
визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;
координує роботу торговельних представництв України та в інших державах;
приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;
проводить переговори і заключає міжнародні договори;
виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно організації системи міністерств, державних комітетів і відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
здійснює міри для раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.
3. Національний банк України:
здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;
представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські угоди;
регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки за пред’явленими і отриманими кредитами держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються із державного валютного фонду України.
4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;
здійснює контроль за дотриманням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;
здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів і інші функції.
5. Державне управління митного контролю:
здійснює митний контроль в Україні;
6. Антимонопольний комітет України:
здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:
місцеві Ради народних депутатів України;
територіальні підрозділи (відділи) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;
в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків.
Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур.
Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на зовнішній торгівлі країни.
Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.
1. Поняття зовнішньоекономічної політики США. Об"єкти і суб"єкти регулювання ЗЕД у США.
Перехід американського капіталізму в монополістичну стадію привів к значним змінам в її зовнішній політиці. Фінансово-промислова олігархія країни не збиралася спокійно дивитися на панівну роль європейських держав у світі. Американський капітал теж вимагав нові ринки та нові території.
Ще з 60-х років XIX століття США почала збільшувати свій експорт, і вже в 1876 вартість експорту перевищила імпорт. З 1877-1900 вартість експорту в Англію зросла з 346 мільйонів до 534 мільйонів доларів; в Німеччину – з 58 мільйонів до 187 мільйонів; Францію – з 45 мільйонів до 83 мільйонів; в Канаду – з 37 мільйонів до 95 мільйонів. В 1900 експорт дорівнював 1394 мільйона доларів, що в два рази перевищило показник 1877. Також зросла доля експорту виробів провідних галузей промисловості (з 7 мільйонів доларів в 1865 до 22 мільйонів на початку 90-х).
Поряд з експортом товарів дуже швидко зростав експорт капіталу. Тут головним об’єктом були слаборозвинуті країни Латинської Америки, які можна було використовувати, як сировинний придаток. Також інвестування капіталу в ці країни швидко ставило їх в повну економічну, а потім і політичну залежність від США. Так в 1900 році інвестиції США в Мексиці дорівнювали 185 мільйонів доларів, в Канаді – 150 мільйонів, на Кубі – 50 мільйонів, в Південній Америці – 45 мільйонів, в Європі – 10 мільйонів, к країнах Тихого океану – 5 мільйонів.
Враховуючи те, що США запізнилися в розвитку капіталізму, вони також і запізнилися в колоніальній експансії. Але традиційно, ще виходячи з доктрини Монро 1823, США мала величезний вплив на країни Західної півкулі. Але на кінець XIX століття економічні позиції Англію у Південній Америці були значно сильнішими ніж позиції Сполучених Штатів. Тому американський уряд створив ряд міжнародних організацій, формально з метою створення рівноправних економічних асоціацій, а фактично для витіснення англійського капіталу. Також війська США здійснили ряд військових інтервенцій в латиноамериканські республіки, де були поставлені проамериканські уряди. Одночасно проводилася експансія в Тихоокеанському регіоні. Тут американський капітал намагався встановити свою економічну владу. Фактично на кінець XIX століття США поставили в економічну залежність дві найважливіші тихоокеанські країни – Філіпіни та Гаваї. Якщо Гаваї були вільною державою, тому США анексували її, але Філіпіни, а також Гуам, Куба та Пуерто-Ріко були іспанськими колоніями. Бажаючи захопити ці території, особливо Кубу, США в 1898 оголосила війну Іспанії. Війна була виграна Сполученими Штатами і в грудні 1898 Америка отримала Філіпіни, Гуам та Пуерто-Ріко. Також Куба була оголошена незалежною республікою, де фактично був встановлений протекторат США. Ця війна була першою в історії імперіалістичною війною і вона відкрила епоху колоніальної експансії США.
В 1901-04 в результаті здійснення ряду провокаційних кроків США добилися одноосібного права на будівництво Панамського каналу, що означало повне захоплення контролю над Карібським регіоном.
Імперіалістична політика США у відношенні країн Латинської Америки отримала назву політики “великої дубини” і асоціюється з тодішніми президентами країни В.Мак-Кінлі (1897-1901) та Т.Рузвельтом (1901-09). Поряд з цим проводилась і політика “дипломатії долара”, коли бажані результати досягалися фінансовим тиском.
Фактично на початку XX століття країни Центральної Америки стали фруктовими та сахарними плантаціями американських виробників. Це все юридично було закріплено в ряді нерівноправних договорів, нав’язаних урядом США. Економіка Мексики була фактично куплена американськими монополіями: їм належало 78 % шахт, 72 % металургійних підприємств, 58 % нафтодобувних, 68 % - каучукодобувних та 80 % мексиканських залізниць.
В 1913 році американський капітал захопив контроль над оловяною промисловістю Болівії, над мідной – в Чілі і Перу, м’ясною – в Чілі та Парагваї. Фінансові магнати Дж.Морган і У.Грейс володіли Чілійсько-Андською залізницею. Залізниці Центральної Америки контролювалися “Інтернешнл рейлвейз оф Сентрал Америка”, попередницею “Юнайтед фрут компані”, монополізувавшей у майбутньому фруктовий бізнес регіону. США також контролювали морський та річний транспорт Аргентини, Бразилії, Перу, серйозно потіснив англійський капітал.
Американська експансія поширювалась також в Азію, де головним об’єкту інтересу був Китай. Але тут США зустрілися з серйозною конкуренцією з боку Англії, Німеччини, Франції та Японії. Заради послаблення позицій Росії та Далекому Сході Америка підтримала Японію у російсько-японській війні 1904-05 років.
Таким чином на початку XX століття США перетворилися в одну з наймогутніших держав світу, випередивши старі капіталістичні країни. Разом с тим колишня колонія перетворилася на метрополію, яка намагалася встановити свій економічний та політичний контроль в все більшій кількості країн світу.
Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоби сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Американські стратегічні інтереси сьогодні тісно переплітаються з економічними інтересами країни, а економічні проблеми у більшій мірі впливають на відносини з іншими сильними країнами – країнами Європи, Японією, Китаєм, Росією.
Таким чином, у власній зовнішньоекономічній політиці США орієнтуються на ряд національних пріоритетів, покликаних забезпечити лідерство країни у світовому господарстві. Серед них можна виділити наступні: стійкий економічний ріст країни; збільшення зайнятості; економія бюджетних засобів; регіональне і глобальне стратегічне домінування.
США як лідер процесу лібералізації світової торгівлі у післявоєнні роки сприяв тому, що економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі, поступаючись лише таким орієнтованим на експорт невеликим державам, як Сінгапур, Ірландія та ін. Коефіцієнт відкритості економіки США (експортна квота) становить 8,9% , тоді як у середньому коефіцієнт відкритості економіки розвинутих країн становить 17,3%, а експортна квота світової економіки становить 19,0% (дані на 1997 р.). Для порівняння, той самий показник для країн, що розвиваються, складає 23,6%, для країн з перехідною економікою – 22,8%.
Середнє зниження тарифів на промислову продукцію, погоджене в результаті багатосторонніх торговельних переговорів, організованих в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), у 1979 р. (Токійський раунд переговорів) складало 33% , у 1994 р. (Уругвайський раунд) складало 40% . Так, станом на 2006 р. середня ставка митного тарифу складає 3,5% (у т.ч. 5,3% − сільськогосподарські товари та 3,3% − промислові товари) [5], що є нижчою за середню ставку митного тарифу ЄС – 5,4% (у т.ч. 15,1% − сільськогосподарські товари та 3,9% − промислові товари). На підтвердження прямої залежності між ліберальним курсом розвитку країни та її рівнем національної конкурентоспроможності, доцільно зазначити, що протягом останнього десятиріччя США посідають одну з перших позицій у світовому рейтингу за індексом конкурентоспроможності. Так, за даним показником США займали перше місце серед країн світу як у 1999 р. , так і в 2007–2008 рр.
Відкрита економіка також дає суттєві вигоди споживачам товарів і послуг, стимулює конкуренцію на внутрішньому ринку і сприяє зниженню цін на товари, значна частина яких імпортується з-за кордону. Так, за період 1997–2004 рр. ціни на радіоапаратуру в США знизилися на 26%, на телевізори – на 51%, на іграшки – на 34%, на одяг – на 9%. Разом із тим, американські ціни на різні продовольчі товари, які США не імпортують (молоко, масло, цукор та ін.) зросли за той же період на 9-28% . Таким чином, для най конкуренто спроможніших США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Більше того,
керівництво цих країн протягом останніх десятиріч проводить саме політику лібералізму, переконуючи все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі. У регулюванні ЗЕД США не відрізняються від інших розвинутих країн, так як керуються тими ж принципами економічної доцільності. Так, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, США створюють нові ринки збуту товарів, послуг, технологій, капіталу саме у тих країнах, яким надають сприяння і допомогу; утримуючи стійкі позиції країни-лідера на світових ринках, відкривають лише у контрольованих державою рамках свої кордони для інших країн. Для досягнення стійкого росту світової економіки, США пропонують всім країнам активно брати участь у розвитку вільної торгівлі через багатосторонні переговори в рамках СОТ, а також через двосторонні і багатосторонні переговори. Зокрема, США виступають за розвиток партнерських відносин із Росією, Україною, Казахстаном і В’єтнамом з метою приєднання останніх до СОТ. До того ж успішне завершення багатосторонніх переговорів в рамках СОТ щодо відміни тарифних бар’єрів, експортних субсидій та субсидій національним виробникам дозволило б підвищити об’єм світового виробництва до 2015 р. на 355 млрд. дол. США. Сполученим Штатам це принесло б щорічне збільшення ВВП на 144 млрд. дол.
Серед 14 міністерств Кабінету президента найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. Це – Державний департамент США (Department of State), Міністерство торгівлі США (Department of Commerce) , а також його організаційний підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі США (ITA Organization).
Державний департамент США, Міністерство торгівлі США та його організаційний
підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі (ITA Organization) – здійснюють функції керівництва, регулювання та контролю в галузі зовнішньої торгівлі. Зміст функцій
підрозділу ITA Organization полягає у тому, що міністерство розробляє та здійснює загальні
заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами, а також
проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі.
Серед інших функцій Міністерства торгівлі США можна виділити наступні: створення
проектів експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів (International Trade Administration Strategic Plan, FY 2007 – FY 2012) ; регулювання і контролювання виконання планів із зовнішньої торгівлі; передбачення заходів щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів; регулювання та контролювання діяльності експортно-імпортних об’єднань, торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і місіях своєї країни.
Допоміжними інститутами регулювання ЗЕД США, які здійснюють великий вплив на
політику США, особливо економічну, виступають підприємницькі союзи, які діють у
різноманітних формах (галузеві й національні асоціації, торговельні палати та ін.).
Досліджуючи методи та принципи державного регулювання ЗЕД США, було виявлено їх особливості, які можна узагальнити у наступних висновках. Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоби сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Цьому сприяє і той факт, що економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі.
Для США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Проводячи саме політику лібералізму, вони переконують все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.
У регулюванні ЗЕД США керуються принципами економічної доцільності – застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, країна створює нові ринки.
Список використаної літератури:
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91
Все про зовнішньоекономічну діяльність . Діло 1-2.1998
Статистична база даних щодо торгівлі Сполучених Штатів Америки http://stat.wto.org/CountryProfile/WSDBCountryPFView.aspx?Language=E&Country=US
Інформація про митні тарифи Європейського Співтовариства у 2006 р. HYPERLINK "http://www.wto.org/english/tratop_e/tariffs_e/tariff_profiles_2006_e/eec_e.pdf" http://www.wto.org/english/tratop_e/tariffs_e/tariff_profiles_2006_e/eec_e.pdf
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора