Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Політика як соціальне явище. Предмет і метод політології
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Політологія
Варіант:
1
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Лекція 1. Політика як соціальне явище. Предмет і метод політології
(2 год)
Автор: кандитат політичних наук, доцент Скочиляс Л.С.
ПЛАН.
1. Політика як соціальне явище її взаємодія з іншими суспільними сферами.
2. Політологія як наука і навчальна дисципліна, її взаємодія з іншими науками
3. Методи , функції та завдання політичної науки.
Політика як соціальне явище її взаємодія з іншими суспільними сферами.
Політологія — наука про політику. Для розуміння пред мету потрібно з'ясувати суть поняття "політика".
Стосовно розуміння цього поняття можна виділити де кілька аспектів:
1. Політика як державне, регіональне і муніципальне уп равління;
2. Політика як партійна діяльність в процесі розподілу політичної влади;
3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на від стоювання інтересів соціальних груп на державному рівні;
4. Політика як масова участь у політичних процесах: ви борах, референдумах, мітингах, маніфестаціях, тощо;
5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здій снюють владу й управління суспільством.
Якщо в чотирьох перших випадках акцент робиться на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяль ності, то в п'ятому — як сукупності певних структур і за кономірностей їх функціонування, які можна позначити поняттям “політична система”. Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльному аспекті — вживається термін “політика”, якщо в структурно-функціональному — “політична, система”. Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення державної влади, реалізацію інте ресів особи, соціальних груп на державному рівні.
Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес — це об'єктивно зумовле ний мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. По літичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення мате ріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспіль ства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання со ціальних проблем, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним е здебільшого необхідність збереження єдності і цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і не повторної істоти. Отже, політика є, по-перше, виявом інте ресів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і проти борством; по-друге — способом певної субординації цих ін тересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш зна чущому й обов'язковому. Якщо у примітивних суспільствах політика слугує інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспіль стві — інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному — національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій. Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єк тами політики. Суб'єкти політики — це:
особи і соціуми,
спеціально створені установи й організації.
Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільно го життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, пра вової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.
Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідео логічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популярною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної біль шості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.
Політика як суспільна діяльність співвідноситься з ін шими формами суспільної діяльності — економікою, правом, мораллю, релігією.
Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша ніж політика, що більше треба займа тися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології “про пер винність економіки щодо політики”. Інша справа, що най важливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні про блеми.
Співвідношення між економікою і політикою в історич ному вимірі можна виразити таким чином:
1) закони еко номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;
2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;
3) політика стримує економічний розвиток або корегує його відповідно до со ціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;
4) політика, враховуючи закони об'єктивного еко номічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;
5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки мо же стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх для культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.
Політика і мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість нама гається оцінити політику і політиків категоріями справед ливості, честі, чесності, виходячи із цих цінностей і норм, які існують в суспільстві. Однак колективна мораль не за вжди співпадає з універсальними цивілізаційними мораль ними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер відносно цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах — звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху.
Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних "нічиїх" між політичними угрупуваннями, відсутність правових механізмів цивілізованого усу нення своїх конкурентів з арени не дає змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.
Співвідношення між політикою і мораллю можна звести до таких принципів:
політика завжди аморальна,
2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави, тощо всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне виправдання,
ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (насиль ство, брехню, підступність).
Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що мо ральність політиків в її універсальному цивілізаційному зна ченні залежить також від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:
ефективності соціального контролю над владними структурами;
умов політичної конкуренції,
рівня політичної культури політичних еліт і мас.
Стосовно співвідношення політики і права потрібно за значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку краї ни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим со ціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер жавах. Отже, врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відки дають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цьо го, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, між народних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, не залежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже, право є результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого — умова розв'язання сус пільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.
Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні вико ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем, Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква — умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу,
Отже, політика як суспільна діяльність має такі ознаки:
1) мета політики — забезпечити панування одних соці альних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; створення механізму реа лізації спільної волі і спільного інтересу;
2) соціальна функція політики — управління соціальними процесами;
3) суб'єкти політики: держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх вира зити і захистити на державному рівці;
4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, але й володіти глибокими гу манітарними знаннями (юридичними, соціологічними, еконо мічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;
5) засобами політики є сила, право і мораль. Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства, домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання, неза лежно від історичної ситуації, сили, права і моралі потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований сус пільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом,— це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм — це розгул анархії і охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий — посиленого правового регулювання.
Політологія як наука і навчальна дисципліна, її взаємодія з іншими наукам
Поняття "політологія" утворилося з двох грецьких слів - роlitike (державні справи) і logos (вчення). Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси з допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних ар гументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н.Макіавеллі, Ж. Боден. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Л. Монтєск 'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.
Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф.Лейбер починає читати цей курс у Ко лумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша Школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.
У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу "Елементи політичної науки", що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з полі тичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'яз кової дисципліни.
У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами, як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобо кий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися а усіх вищих навчальних закладах України. При Київському національно му, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському універси тетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, за хищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало науко вої та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.
У визначенні політології' є кілька точок зору:
• її називають метатеорією політики, яка інтегрує усі галузі наукового знання про політику, зокрема:
політичну філософію,
політичну соціоло гію,
політичну психологію,
політичну географію,
демографію та ін.;
• ототожнюють політологію з політичною соціологією, які, на думку Р. Арона, М. Дюеерже, С. Ліпсета, мають однаковий предмет досліджен ня і використовують однакові підходи при його дослідженні;
• вважають, що політологія як загальна теорія політики досліджує політику як цілісний об'єкт, а й предметом є специфічні закономірності, притаманні лише цьому особливому виду людської діяльності;
• трактують політологію як систему закономірностей розвитку та функціо нування політичної культури, в межах якої відбувається політична діяльність;
• іноді політологію визначають як науку про закономірності розвитку та функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичному житті суспільства;
• поширеним є сприйняття політології як науки, що вивчає політичну систему як сукупність владних інститутів та політичну владу як основу розвитку і функціонування політичної системи.
Враховуючи багатозначність основного терміну "політика", яким опе рує політологія, і можливості різноманітних способів її характеристик, політологія, на нашу думку, - це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики.
Як навчальна дисципліна, політологія включає у себе такі основні ди дактичні одиниці:
предмет політології та її методологія;
історія світо вої політичної думки;
розвиток політичної думки в Україні;
теорія влади і владних відносин;
політична система суспільства;
політична культура;
політичні партії та партійні системи;
політичні еліти та лідерство;
світовий політичний процес;
політичне прогнозування та ін.
Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи:
вступ до політології,
історія політичних вчень,
теоре тична та практична політологія.
Головне завдання політології як навчаль ної дисципліни - опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підго товки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхід ний мінімум наукових політологічних знань.
Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфе ра вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспіль ства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає у себе й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.
Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини полі тичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відно сять такі феномени:
політична культура,
ідеологія,
політичні еліти,
по літичні партії та громадсько-політичні організації, рухи,
владні відноси ни,
держава,
політична система,
політична діяльність,
політичне лідер ство тощо.
Для вітчизняної політології особливо актуальними є проблеми трансформації політичної системи, політичних інститутів та політичних відносин, становлення громадянського суспільства і правової держави, здійснення політичних реформ, становлення багатопартійності тощо.
У цілому усю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:
• ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних про цесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, полі тичні парадигми, які відповідають конкретному історичному періоду;
• політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх роз витку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;
• політичні процеси, політична діяльність, політична участь політич на поведінка.
Політологія взаємодіє з рядом наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Зокрема, це:
політична філософія,
політична соціологія,
політична психологія,
теорія міжнародної політики, е
етнодержавознавство,
історія держави і права,
політична географія (геополітика) та ін.
Політична філософія вивчає політику як цілісність, її природу, вона розробляє загальні критерії оцінки політики, ідеали та нормативні прин ципи організації суспільства. Політична філософія акцентує увагу на сут ності природи політичного світу (добро - зло, справедливість - несправед ливість, збереження - зміни і т. д.).
Політична соціологія є наукою про взаємодію політичного суспільства (держави) з громадянським суспільством, взаємодію політичних і соціаль них процесів. Для політології надзвичайно корисними є методологічні розробки соціології щодо проведення емпіричних досліджень (анкетуван ня, контент-аналізу, експертних опитувань тощо). Соціологія дає політо логії інформацію про функціонування суспільства як системи, про взаємо дію різних соціальних груп в аспекті політичних відносин.
Політична географія вивчає взаємозв'язок політичних процесів з просторовим розташуванням держави. Політична історія вив чає політичні теорії, погляди, інститути, події у їх хронологічній по слідовності та взаємозв'язку. Політична психологія досліджує соціально-психологічні складові політичного життя суспільства, які формуються на рівні політичної свідомості націй, соціальних груп, окремих особистостей та ін. Вона вивчає вплив на політичну поведінку свідомості, підсвідо мості, емоцій, волі людини, її ціннісних орієнтацій. Теорія міжнародної політики має предметом свого дослідження зовнішньополітичну діяльність держав, об'єднань громадян, проблеми війни та миру, запобі гання виникненню міжнародних конфліктів і їх врегулювання тощо.
В останнє десятиріччя виникло чимало спеціальних політичних дисциплін, як-от політичне моделювання, аналіз політичного дискурсу (мови і спілку вання). Такі науки як кібернетика, логіка, статистика, теорія систем дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подачі наукових по відомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.
3. Методи , функції та завдання політичної науки.
Методоло гічна основа політології складається з загальнотеоретичних досліджень політики на рівні філософського обгрунтування її природи, теорій серед нього рівня, які спрямовані на дослідження і формування окремих кон цепцій політичного маркетингу, та конкретних емпіричних досліджень різних елементів політичної ситуації.
До загальнотеоретичних методів відноситься:
структурно-функціо нальний,
метод конфліктології,
метод символічного інтеракціонізму та обміну,
метод біхевіоризму.
До емпіричних (прикладних) методів належать:
метод вибіркового дослідження,
метод польового дослідження,
метод прихова ного спостереження,
метод експерименту.
Політологія як суспільствознавча та навчальна дисципліна виконує ряд теоретичних та практичних функцій, серед яких:
описова (дескриптив на),
прогностична (функція наукового передбачення),
інструментальна (технологічна),
пояснювальна (інтерпретаційна),
ідеологічна (програмова).
Описова функція полягає у пошуку відповідей на запитання: якою на справді є політична дійсність? У чому її природа та специфіка? Хто висту пає суб'єктом політики?
Пояснювальна функція дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? Чому ці факти мають саме такі властивості?
Прогностична функція полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події. Ре зультатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез. Велике значення ма ють дослідження комплексних політичних проблем, бо вони дають мож ливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер політичного життя, передбачити можливість настання негативних наслідків, спланувати шляхи і засоби оптимізації політичного керівницт ва й управління. В умовах сучасної української реальності зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів та наслідків проведення політичних акцій.
Інструментальна (технологічна) функція пов'язана з пошуками відпові дей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату. Ідеологічна (програмова) функція полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, по літичних процесів тощо. Серед інших функцій політології - методологічна (охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань), світоглядна (утверджує цінності, ідеа ли, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів, функція політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури). Безумовно, усі зазначені функції тісно по в'язані між собою і взаємодіють із загальними функціями політики, які висту пають у цивілізованому суспільстві на перший план.
Перші спроби сформулювати завдання політології як навчальної дис ципліни зроблені у доповіді комітету Американської асоціації політичних наук "Завдання політичної науки" (1951 р.). До основних завдань викла дання політології відноситься:
• підготовка студента до виконання ролі громадянина;
• підготовка до участі у суспільно-політичному житті, тобто політична соціалізація студентської молоді;
• органічне поєднання політологічної думки України зі світовим полі тичним знанням;
• подолання стереотипних, уявлень про політику, як про виключно арену для боротьби, протистояння, конфлікту та засвоєння громадянами норм ци вілізованої політичної поведінки, культури політичного спілкування та ін.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора