Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Вибори і виборчі системи
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Інші
Варіант:
12
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Лекція 12. Вибори і виборчі системи
План
Вибори як базовий інститут демократії
Основні виборчі системи
Виборча кампанія
Поведінка виборців
Вибори в Україні
Сутність і правові засади виборів
Одним з елементів демократії є вибори в різні органи державної влади. Вибори – це процедура безпосереднього обрання або висунення певних осіб шляхом відкритого чи закритого (таємного) голосування для виконання громадських функцій, один із способів інституювання державної влади, найпоширеніший механізм створення органів та інституцій влади.
Вибори поділяються на прямі і непрямі. Якщо закон передбачає такий порядок волевиявлення, при якому виборці мають можливість прямо виразити своє відношення до кандидатів через подачу голосів, то вибори є прямими. При непрямих виборах воля виборців опосередковується спеціально обраною колегією, яка тільки для цього і створюється. У випадку багатоступеневих виборів воля виборців опосередковується постійно діючим представницьким органом, для якого вибори іншого органу або посадової особи є тільки одним з повноважень.
Вибори проводяться у встановлені законом строки. В парламентарних республіках і монархіях вибори проводяться після закінчення строку повноважень загальнонаціонального представницького органу. Такі вибори називаються черговими. У випадку дострокового розпуску парламенту главою держави проводяться позачергові вибори. Додаткові вибори проводяться, коли в результаті звільнення, відставки або смерті депутата відкривається вакансія в парламенті.
Звичайно вибори проголошуються указом (прокламацією) глави держави і з передбаченого в цьому акті строку починається виборча кампанія, яка закінчується в день, який передує дню голосування (цей строк або визначений конституцією, або названий в указі глави держави).
Вибори проводяться по виборчих округах, які на підставі закону утворюються центральним урядом або органами влади суб’єктів федерації.
Виборчий округ поділяється звичайно на виборчі дільниці, які являють собою територіальні одиниці, що обслуговуються одним пунктом для голосування.
Важливим етапом виборів є реєстрація виборців і складання виборчих списків.
Важливим етапом також є висунення кандидатів у депутати. Для реєстрації як кандидата необхідно подати у відповідний орган заяву, підписану самим кандидатом. Висунення кандидата здійснюється через офіційне представлення від імені партії або шляхом подачі петиції, підписаної певною кількістю виборців.
Голосування, тобто подача голосів за висунутих кандидатів, звичайно здійснюється особисто. Важливою гарантією вільного волевиявлення є таємне голосування, яке передбачає порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень в ізольованому приміщенні і особисто опускає його в урну.
В науці конституційного права термін “виборче право” в залежності від конкретних обставин пояснюється диференційовано.
По-перше, виборче право – це інститут конституційного права, який складається з правових норм, що регулюють порядок надання громадянам права брати участь у виборах. Виборче право має своїми джерелами конституції, конституційні закони, акти парламентів, постанови урядів, укази глав держав.
По-друге, виборче право – це суб’єктивне право громадянина бути учасником конституційно-правового відношення, яке виникає при виборах. В даному випадку виборче право означає право громадянина бути зареєстрованим як кандидат або виборець, право на подачу голосу і т.д. та відповідний обов’язок з боку органів держави.
Як суб’єктивне право особи (громадянина) воно поділяється на активне в пасивне виборче право. Активне виборче право – це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування. Пасивне виборче право означає право балотуватись на відповідні посади, тобто право бути обраним. Можливість надання активного і пасивного виборчого права зумовлюється певними вимогами до потенційних учасників виборів.
Віковий ценз – це встановлена законом вимога, згідно з якою право участі у виборах мають громадяни при досягненні певного віку. Спочатку у більшості європейських країн віковий ценз становив 21-25 років. У 1969 р. У Великобританії він становив 18 років. Наступного року той самий ценз був прийнятий у ФРН, США, а згодом – Франція, Італія, Швеція, Іспанія, Греція та ін. У Туреччині, Швейцарії та Японії віковий ценз становить 20 років.
В наші дні зберігається різниця між віковими цензами для виборчого активного і пасивного права (на виборах у нижні палати парламентів Бельгії, Великобританії, Росії відповідних прав набувають у віці 18 і 21 року, Франції і Румунії – 18 і 23 роки, Японії – 20 і 25 років. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Угорщині, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються. На виборах у верхню палату парламенту віковий ценз для пасивного виборчого права вищий, ніж для виборів до нижньої.
Ценз осілості являє собою встановлену державою вимогу, відповідно до якої виборче право надається тільки тим громадянам, які проживають в тій чи іншій місцевості на протязі певного часу. У США – 1 місяць, ФРН і Японія – 3 місяці, Бельгія і Франція – 6 місяців, Канада і Фінляндія – 12 місяців тощо.
Існують обмеження для пасивного виборчого права. Наприклад, невибірність – це обмеження можливості балотуватися в якості кандидата; несумісність посад – заборона займати певні посади на протязі строку повноважень вибірних посадових осіб – означає необхідність вибору між двома посадами, який повинен бути здійснений або до, або після проведення виборів.
Основні виборчі системи
Виборча система - це сукупність встановлених законом правил, принципів і критеріїв, за допомогою яких визначаються результати голосування.
Мажоритарна виборча система – виборча система, завдяки якій перемагає той кандидат (кандидати), який отримав встановлену законом більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної та відносної більшості. При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50% голосів, а відносної – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників.
Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, відносної – у Канаді, Великобританії.
Пропорційна виборча система – виборча система, згідно з якою депутатські мандати розподіляються між списками кандидатів пропорційно до кількості голосів, отриманим кожним із цих списків. На відміну від мажоритарної виборчої системи, виборець голосує не за конкретну особу, а за ту чи іншу партію, яка виставляє свій список кандидатів. Залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, пріоритети в якому визначаються партією, що висунула цей список, розрізняють пропорційні виборчі системи із “жорсткими”, “напівжорсткими”, “м’якими” списками.
У випадку “жорстких” списків (Португалія, Ізраїль) виборець не може втрутитись у розташування кандидатів у списку і голосує за список в цілому. Якщо, наприклад, список отримує 10% голосів, а всього обираються 400 осіб, то перші 40 із списку стають депутатами.
У випадку “м’яких” списків (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди) виборець голосує не тільки за список в цілому, а й обов’язково віддає перевагу (преференцію) конкретному кандидату з цього списку. Черговість обрання того чи іншого кандидата із списку залежить від волі виборців, оскільки місце кандидата у списку визначається кількістю преференцій.
У випадку “напівжорстких” списків (Італія, Австрія) виборець може проголосувати як тільки за список в цілому, так і віддати перевагу конкретному кандидатові.
Змішана виборча система – виборча система, яка є тією чи іншою комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем (ФРН – 50% депутатів Бундестагу обираються за земельними партійними списками на основі пропорційної системи, а ін. 50% - на основі мажоритарної системи відносної більшості; Росія, Болгарія, Литва, Румунія).
Виборча кампанія
Передвиборчою кампанією, як формою політичної комунікації, можна представити у вигляді схеми, яка складається з чотирьох комунікативних активів:
створення політичної партії, генерація та формування ідей у вигляді програми, заяв, звернень;
виборці віддають або не віддають свої голоси за партію чи політика на виборах;
політична структура або припиняє своє існування або трансформується з урахуванням вимог, побажань та вимог виборців та політичної ситуації вцілому;
електорат підтримує або не підтримує претендента на наступних виборах.
Виборча кампанія є апогеєм політичного життя, завершенням політичного циклу в діяльності окремої політичної структури чи окремого політика . під час виборчого марафону, політична комунікація займає центральне місце у політичні й діяльності й має вирішальне значення в подальшій долі політика чи політичної структури, у розвитку політичних процесів у суспільстві. “Напередодні виборів акцент комунікації зміщується з буденної діяльності на агітацію, переконання, популяризацію, рекламу тощо, увага переноситься на ідеальну та психологічну сфери Процьків М. Вибір, вибори та політична комунікація. // Молода нація. – 1999. - №10. – с. 60-71.
”. Збільшується потік інформації, змінюються уставлені уявлення, порушується інформаційний баланс у суспільстві та когнітивний – у індивідів. У зв‘язку з цим зростає психічна активність та відповідно напруження як окремих виборців, так і загалом у суспільстві. З точки зору психології політичний вибір є ключовим моментом функціонування свідомості індивіда. Проте на цю вольову дію впливають всі основні компоненти психіки і соціально-психологічні чинники. Політичний вибір розрізняють за формою (самостійний, контрольний, самостверджуючий) і за рівнем (індивідуальний, груповий).
Поведінка виборців
Існує 4 підходи до виявлення факторів, які визначають конкретний політичний вибір особи:
ситуаційний підхід – політичний підхід обумовлений конкретною історичною ситуацією.
Соціологічний підхід – політичний вибір залежить від економічного, соціального й демографічного статусу людини;
Маніпулятивний підхід – політичний вибір обумовлений діяльністю системи масових комунікацій і пропаганди;
Індивідуально-психологічний підхід – політичний вибір залежить від стійких характерологічних рис індивідуальної психіки.
У процесі підготовки передвиборчої кампанії постає рід запитань, які групуються у 3 блоки:
Питання спрямовані на вивчення виборів, виявлення їх орієнтації та преференції;
Питання, пов‘язані з оцінкою передвиборчої кампанії, її стратегії і тактики:
Питання, що характеризують політичну систему.
Вважається неможливим глибоко пояснити поведінку виборця, ігноруючи ці запитання. Стан політичної системи визначає умови проведення передвиборчої кампанії та ступінь можливості для виборця проявити себе.
Електорат обирає політиків для вирішення конкретних завдань і програм, визначає таким чином стратегію дій влади. “У країнах з розвинутою демократією існує традиція: під час зустрічей з виборцями та через інші канали кандидати у владні структури виявляють такі проблеми й питання, які всього більше всього хвилюють населення Дзюба Н. Передвиборча кампанія: з чого почати?// Маркетинг и реклама. – 1999. – с. 11-13.
”. “В ідеалі демократичні вибори виділяють так: кандидати висувають цілий пакет зрозумілих для виборців пропозицій Там же.
”.
Порівнюючи й оцінюючи їх виборці співвідносять із своїми інтересами й вирішують , кому надати перевагу мета будь-якої передвиборчої кампанії – залучаючи достатню кількість виборців для перемоги на виборах. Вивчення громадської думки –одна з основних умов реальної організації передвиборчої кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії. Це основний і практично єдиний шлях досягти ефективності кампанії.
Дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі можна здійснювати, аналізуючи:
мотивацію абсентеїзму;
мотивацію участі в голосуванні;
мотивацію конкретного електорального вибору;
мотивацію участі громадян у різноманітних формах електронної діяльності.
Мотивація участі в голосуванні має як позитивне, так і негативне забарвлення. “За результатами опитування, проведеного центром “Соціальний моніторинг” спільно з Українським інститутом соціальних досліджень, відповіді респондентів на запитання “Чому ви маєте намір взяти участь у виборах до Верховної Ради України?” розподілилися так: 26,9% - для мене це спосіб висловити свою незгоду з державно політикою; 12,1% - не хочу, щоб до влади прийшли люди, яких я не поважаю; 11,0% - беруть участь за звичкою; 0% - вважаю це своїм обов‘язком; 0,6% - інші відповіді; 13% - важко відповісти; 22,5% - не збираюся брати участь у голосуванні Хомма Н.М. Мотивація електоральної поведінки громадян. // Наук. Зап. Укр. Акад. Друкарства – 1999. – вип.. 1 – с. 146-149
”. Привертає увагу переважно негативна мотивація участі громадян у виборах, як добра можливість висловити свою незгоду з політикою держави.
“Серед комплексу мотивації найвиразніше виділяються екологічні міркування, партійна лояльність, передвиборча програма, особисті симпатії” там же.
.
Вибори до органів влади є найважливішою центральною частиною політичного процесу при демократичному політичному режимі їх ефективність залежить від низки факторів.
Знання основних причин, що сприяють участі у виборах, дозволяє передбачати основні несподіванки, запобігати причинам і негативним наслідкам.
Серед мотивів поведінки , що стримують участь у виборах, замінюючи роль відіграє: почуття байдужості до політичних справ, ворожість до політичної системи, заплутаність виборчого процесу, що заважає зробити людям свідомий, продумай вибір. Серед політичних умов поряд з історичними традиціями слід відзначити: існування сильного громадянського суспільства зі структурними інститутами, розвинену багатопартійність, уставлену законодавчу базу. “Аналіз усіх цих умов, крізь призму української дійсності свідчить про слабкість об‘єктивних засад виборців до організації влади Там же
”
Вибори і виборча система в Україні
Основними концептуальними засадами виборчого права в Україні, що викладені в Конституції нашої держави, є:
його загальність, поширення на всіх без винятку громадян України, які мають право голосу;
його рівність, передбачення однаковості застосування до всіх виборців і будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження прав громадян України забороняються;
прямота його дії, тобто не може проголосувати замість громадянина;
його таємність.
24 вересня 1997 року був прийнятий Верховною Радою, а згодом підписаний Президентом України Закон “Про вибори народних депутатів України”. Запроваджені законом України змішаної, мажоритарно-пропорційної виборчої системи, значно активізувало діяльність політичних партій, що з одного боку сприяло процесу їх об‘єднання у виборчі блоки, а з іншого – створенню нових політичних організацій.
“Книгу підготовлено й видано Центром соціально-психологічних досліджень та політичного менеджменту Вибори 98: документи, статистичні дані, аналіз – К. – 1998 – с. 704
”
класифікація виборів, що проводяться в україні, може здійснюватися:
за територіальною ознакою;
за суб‘єктом виборчого процесу;
за часом проведення;
за кількісною ознакою;
за правовими наслідками
за порядками визначення результатів виборів.
Що стосується організації та проведення виборів , то закон визначає: види виборів і порядок їх призначення; утворення виборчих дільниць; утворення, повноваження та організація роботи виборчих комісій, порядок складання списків виборців, фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів Закон України “Про вибори президента України” № 474 – К: Парламент, вид-во 1999 – с. 55.
. Законом регламентуються такі положення щодо кандидатів у Президенти: висування претендентами партій, виборчими блоками та зборами виборців реєстрація кандидатів у Президенти, вибуття кандидата з балатуванням: права кандидатів у Президенти при проведенні виборчої кампанії і довіреній особі кандидатів у Президенти Там же
. “Закон також визначає: правила проведення передвиборної імітації використання при цьому ЗМІ, фінансування, та обмеження агітації, порядок проведення голосування, встановлення результатів виборів” Там же.
. При необхідності призначається повторне голосування або повторні вибори, порядок яких регламентується даним законом.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора