Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Підприємництво та менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Тексти лекцій
з дисципліни „Підприємництво та менеджмент”
для студентів денної та заочної форми навчання базового
напряму 0305 „Філологія”, 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”,
0804 „Комп’ютерні науки”
Розділ І.
ПІДПРИЄМНИЦТВО
Затверджено
на засіданні кафедри обліку та аналізу
Протокол № 1 від 31 серпня 2005 р.
Львів – 2005
Тексти лекцій з дисципліни „Підприємництво та менеджмент” для студентів денної та заочної форми навчання базового напряму 0305 „Філологія”, 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”, 0804 „Комп’ютерні науки” (Розділ І. Підприємництво) / Укл. О.І. Тивончук, І.Г. Устінова, Н.П.Білецька. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2005. − 72 с.
Укладачі Тивончук О.І., ст. викладач
Устінова І.Г., канд. екон. наук, доцент
Білецька Н.П., канд. екон. наук, доцент
Відповідальний за випуск Загородній А.Г., канд. екон. наук, доцент
Рецезенти Шквір В.Д., канд. екон. наук, доцент
Шевчук О.О., канд. екон. наук, доцент
ЗМІСТ
ВСТУП
Метою викладення дисципліни “Підприємництво та менеджмент” є формування у студентів цілісної системи знань з теорії та практики організації підприємницької діяльності та основ менеджменту.
Сьогодні підприємництво поступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про її просування до ринкових форм та методів господарювання. Для багатьох громадян України воно стало основним видом роботи або формою вторинної зайнятості. Особливо тяжіє до заняття підприємницькою діяльністю молоде покоління України.
Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників, проте однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якій її сфері є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи та умови підприємницької діяльності. Тобто підприємництву потрібно вчитись.
У підготовлених текстах лекцій з дисципліни „Підприємництво та менеджмент” для студентів денної та заочної форми навчання базового напряму 0305 „Філологія”, 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”, 0804 „Комп’ютерні науки” (Розділ І. Підприємництво) розглядається сутність та загальноекономічний зміст поняття підприємництва, види та сфери підприємницької діяльності, форми організації, технологію започаткування підприємницької діяльності, ресурсне забезпечення підприємництва, облік і аналіз підприємницької діяльності, оподаткування та механізм державного управління підприємництвом тощо.
Підготовлений фахівець повинен вміти: організувати власну справу, підготувати необхідні засновницькі документи та провести державну реєстрацію підприємства, забезпечити його ресурсами; читати та аналізувати фінансову та податкову звітність підприємства та оцінювати його фінансовий стан; визначати заходи з використання механізмів державної підтримки підприємницької діяльності.
ТЕМА 1. ПРИРОДА І СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА
План:
1.1. Виникнення та еволюція поняття підприємництва.
1.2. Сутність і функції підприємництва.
Умови і принципи підприємницької діяльності.
Виникнення та еволюція поняття підприємництва
Що ж таке підприємництво? Відповідь на це запитання дуже важлива як для господарської практики, так і для економічної науки. Поняття „підприємництво” надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.
Глибшому розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття „підприємництво”. Перші спроби системного теоретичного осмислення цього поняття датуються XVII-ХVІІІ ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів тощо з’явилися значно раніше.
Вперше ввів у науковий обіг поняття „підприємництво” (англ. – entrepreneurship) англійський економіст Річард Кантільйон (1680 – 1734). Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Підприємця Р. Кантільйон визначав як людину, яка купує за певну ціну засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов’язання з витрат, не знає, за якими цінами може відбутися реалізація. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Тому головною рисою підприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику.
Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХVІІІ-ХІХ ст. зробили такі західноєвропейські економісти як А. Сміт, Ж.Б. Сей, А.Маршалл, Й Шумпетер та ін.
Широко відомими є висловлювання видатного англійського економіста Адама Сміта (1723 – 1790) стосовно інтересів підприємців та їх взаємодії з інтересами держави і суспільства. А. Сміт розглядав підприємця як власника, пов’язуючи підприємницьку діяльність насамперед із власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Вчений підкреслював, що підприємець піклується виключно власними інтересами в процесі виробництва, переслідує власну користь, при цьому він „невидимою рукою” скеровується до мети, яка зовсім не входила в його наміри: „Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дійовим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм”. Інший англійський економіст – Давид Рікардо (1772-1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818 – 1883).
Жан-Батіст Сей (1767 – 1832) – автор відомої теорії трьох факторів виробництва (праця, земля, капітал), які не тільки беруть участь у виробництві, а й створюють вартість. Зокрема, „праця” породжує заробітну плату як дохід робітника; „земля” – ренту як дохід землевласника; „капітал” – прибуток як дохід капіталіста. Він характеризував підприємця як особу, яка організовує інших людей у межах виробничої одиниці та як економічного агента, що комбінує фактори виробництва. Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842 – 1924), виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).
Видатним внеском у розробку теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста Йозефа Шумпетера (1883 – 1950). Й.Шумпетер визначав підприємництво як універсальну загальноекономічну функцію будь-якої економічної системи. У центр своєї теорії економічного розвитку він поставив підприємця, що виступає рушієм економічного та науково-технічного прогресу. Підприємницьку функцію вчений ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація – це дітище підприємництва, а підприємець – творець інновацій.
У сучасних наукових дослідженнях західних країн підприємницька здібність визнається специфічним економічним ресурсом поряд з такими як земля, капітал і праця, і є об’єктом державного управління.
Фрідріх Хайєк (1899 – 1992) пов’язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатись своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. За американським економістом Полем Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.
Трактування термінів „підприємництво” та „підприємець” деякими іншими відомими економістами представлені у табл. 1.1.
Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.
Сутність і функції підприємництва
Правові основи підприємницької діяльності в Україні встановлює Господарський кодекс від 16 січня 2003 року № 436-IV (набрав чинності з 1 січня 2004 р.), Цивільний кодекс від 16 січня 2003 року № 435-IV та інші нормативно-правові акти.
Господарським кодексом підприємництво (або господарська комерційна діяльність) визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таблиця 1.1
Еволюція термінів „підприємництво” та „підприємець”
Під господарською діяльністю у Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Слід підкресли, що підприємництво, це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується певними ознаками:
По-перше, це самостійна діяльність, діяльність „за свій рахунок”. Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.
По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.
По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.
По-четверте, ця діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну економічну (майнову) відповідальність в умовах високого рівня невизначеності. Її характерною ознакою є неминучість ризику та загроза втрат. Ризик – це можливість понесення збитків.
По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу.
Іноді поняття „підприємництво” помилково ототожнюють з поняттям „бізнес”. Вони дійсно є дуже близькими, але не тотожними. Бізнес – поняття набагато ширше ніж підприємництво, воно охоплює всі відносини, що виникають між учасниками ринкових відносин, і включає діяльність не лише підприємців, але й споживачів, найманих працівників, а також державних структур. Тобто бізнес, на відміну від підприємництва, включає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту користь.
Не слід ототожнювати також поняття „підприємництво” та „підприємливість”. Підприємливість – це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5-8 % населення країни є представниками підприємницьких кіл.
Суб’єктів підприємницької діяльності називають підприємцями. В узагальненому розумінні підприємець – це особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи та бере на себе особистий ризик, пов’язаний з її результатами, а також всю відповідальність за кінцеві результати діяльності. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, які за законодавством не обмежуються у правоздатності чи дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Правоздатність – це здатність особи мати права та обов’язки. Дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями створювати для себе обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у випадку їх невиконання.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (див. рис. 1.1).
Роль підприємництва в ринковій економіці полягає у забезпеченні розвитку та постійному оновленні економічної системи, створенні інноваційного середовища, яке відкриває шлях до радикальних перетворень у технічному базисі та свідомості людей. Підприємницька діяльність забезпечує своєчасне задоволення потреб суспільства при ефективному використанні ресурсів внаслідок дії механізму конкуренції та особистій зацікавленості кожного підприємця у своїй справі. Підприємницька діяльність сприяє прогресивним структурним змінам в економіці за рахунок раціонального перерозподілу ресурсів на виробництво високоефективної продукції, виконання тих видів робіт та надання тих послуг, потреби в яких задовольняються не повністю, створюючи при цьому нові робочі місця та формуючи відповідну виробничу і соціальну інфраструктуру.
SHAPE \* MERGEFORMAT Інноваційна (творча) – генерування та реалізація нової комерційної ідеї
Ресурсна – мобілізація матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів
ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Організаційна – реєстрація підприємства, організація виробництва, збуту, реклами тощо
Стимулююча (мотиваційна) – формування мотиваційного механізму ефективної та корисної праці
Рис. 1.1. Основні функції підприємницької діяльності
Умови і принципи підприємницької діяльності
Свобода підприємницької діяльності. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.
Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".
Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.
Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 % високооктанових кисневмісних добавок – абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а виробництво зазначених високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється лише державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених Конституцію України .
Умови підприємницької діяльності. Щоб підприємницька діяльність стала ефективною та стабільною, необхідно створити певний комплекс умов в усіх сферах суспільного життя: економіки, права, політики та ін.
В економічній сфері найважливішими умовами є:
реальний плюралізм форм власності, тобто наявність різних типів та форм власності, які визнані чинним законодавством рівноправними і можуть конкурувати між собою у боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталу тощо;
розвинута інфраструктура підтримки підприємництва (консультативних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);
стабільна, науково-обгрунтована економічна політика держави, в тому числі політика підтримки підприємництва, передусім дрібного;
ефективне державне регулювання економіки, насамперед за допомогою економічних важелів тощо.
У сфері права основними умовами підприємницької діяльності є:
ефективна та стабільна законодавча база щодо підприємництва;
розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації;
ефективна система захисту інтелектуальної власності (винаходів, патентів, ліцензій тощо);
проста процедура реєстрації підприємств, скорочення форм звітності та контролю за їх діяльністю, відсутність хабарництва та чиновницького свавілля у цій діяльності;
пільгове податкове законодавство.
Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація, позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців, належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.).
Принципи підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Крім зазначених принципів, які значною мірою відображають правові основи підприємництва, кожне підприємство в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку.
Такими основними принципами є: а) самоокупність; б) самофінансування; в) самозабезпечення; г) матеріальна відповідальність; д) економічна відповідальність; ж) господарська самостійність у межах чинного законодавства у поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.
Найважливішими рисами господарського розрахунку є отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів та послуг та підвищення ефективності виробництва, економічна відповідальність за результати невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів. Наслідком такого господарювання може стати банкрутство. Про економічну відповідальність господарського розрахунку свідчить той факт, що у США з приблизно 600 тис. нових, переважно малих фірм, які щорічно виникають, розорюються майже 400 тис. У Великобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта фірма, в Японії – сьома з 10 протягом 5 років.
Тема 2. Види підприємницької діяльності
План:
Громадянин як суб’єкт підприємницької діяльності.
Підприємства та їх види.
Виробниче, комерційне та фінансово-кредитне підприємництво.
Страхове підприємництво.
Інноваційне (венчурне) підприємництво.
2.1. Громадянин як суб’єкт підприємницької діяльності
Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими з іншими підприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників. Найпростіша форма підприємництва – це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина-підприємця. Кожен громадянин може, наприклад, вирощувати овочі у своєму городі та продавати їх тим, хто бажає купити.
Зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи є офіційними суб’єктами підприємницької діяльності. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Підприємства та їх види
Основною організаційною ланкою народного господарства України є підприємство. Господарський кодекс визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Зазначимо, що юридичною особою відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу є організація, створена і зареєстрована у встановленому законодавством порядку. Здійснюючи функції суб’єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати такі властивості, як правоздатність і дієздатність. Стаття 91 Цивільного кодексу встановила, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права і обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Така правоздатність називається загальною або універсальною. Надання універсальної правоздатності можна вважати позитивним явищем, зумовленим розвитком ринкових відносин, оскільки відпадає необхідність відтворювати в установчих документах всі можливі види діяльності, щоб у подальшому, наприклад, укладені договори юридичної особи не виходили за межі передбаченої установчими документами правоздатності.
Дієздатність юридичної особи відповідно до статті 92 Цивільного кодексу полягає в тому, що юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків, здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Склад і перелік органів юридичної особи, порядок їх утворення, компетенція визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом, відповідними законами про цих юридичних осіб та засновницькими документами. Саме органи юридичної особи формують і виражають її волю, їхніми діями юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов’язки.
Юридичні особи (відповідно до Цивільного кодексу) поділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. В основі виникнення юридичної особи публічного права лежить розпорядчий спосіб, тобто розпорядчий акт Президента України, органу державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридична особа приватного права створюється шляхом вільного волевиявлення фізичних чи юридичних осіб.
Види та організаційні форми підприємств:
1) Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи.
колективне підприємство – корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій тощо.
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
казенне підприємство – підприємство, створене за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється;
іноземне підприємство – підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) та інші.
2) Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
3) Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Виробниче, комерційне та фінансово-кредитне підприємництво
Сьогодні в Україні підприємництво досить часто сприймається як торговельна, комерційна діяльність, як купівля-продаж товарів. Таке уявлення є неповним, обмеженим. Підприємництво – це надзвичайно різноманітний вид господарської діяльності, поширений у всіх сферах економіки. Разом з тим, підприємництво необхідно поділяти за видами від сфер та галузей економіки, де здійснюється підприємницька діяльність. Підприємництво в різних галузях (сферах) має істотні особливості за формою і змістом операцій та способами їх здійснення. На характер підприємництва значно впливає вид товарів і послуг, які підприємець виробляє, здобуває або відшукує, а також – спосіб отримання ним цих товарів і послуг.
Всі численні прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види: виробниче підприємництво; комерційне підприємництво та фінансово-кредитне підприємництво (див. рис. 2.1). SHAPE \* MERGEFORMAT Виробниче
(виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам)
Фінансово-кредитне
(об’єктом товарно-грошових відносин є гроші, валюта та цінні папери)
Комерційне
(пов’язане з обміном, розподілом і споживанням товарів і послуг)
Види підприємництва
Рис. 2.1. Види підприємницької діяльності
Виробниче підприємництво. Виробниче підприємництво є найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні послуги.
Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. З цим частково пов’язаний і той факт, що до виробничого підприємництва спостерігається значно менше тяжіння, ніж до інших видів підприємницької діяльності, які значно швидше і простіше приносять прибутки.
У центрі виробничого підприємництва – виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав’ярні, і ліцеї і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізовувати свою продукцію, але головна їх функція – виробництво.
Виробниче підприємництво тісне пов’язано з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються необхідно продавати. З історії розвитку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел породжував купецький бізнес (комерційне підприємництво).
Принципова схема виробничого підприємництва зображена на рис. 2.2.
SHAPE \* MERGEFORMAT Робоча сила
ПІДПРИЄМЕЦЬ
Власники оборотних коштів
Покупець товару
Власник основних засобів
Гр РС
Го ОЗ
М
Гм
Т
Гт
Рис. 2.2. Принципова схема виробничого підприємництва
Здійснення виробничого підприємництва пов’язано з необхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробництва, з яких на рис. 2.2 відображені лише найголовніші, узагальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, з яких виготовляється продукція. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові, які будуть використані при виготовленні товарів (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Всі ці ресурси позначені на схемі літерою М. Для отриманні необхідних матеріалів необхідно їх придбати у власників оборотних коштів, сплативши їх певну суму грошей (Гм).
Далі для виробництва необхідні основні засоби (ОЗ) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це необхідно сплатити власникам основних засобів виробництва певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (РС). Частіше за все це наймані працівники, а затрати підприємця на оплату праці позначені у схемі буквами Гр. До цієї суми необхідно включити також заробітну плату самого підприємця.
Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т), який продається підприємцем або безпосередньо споживачам або торгівельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт).
Комерційне підприємництво – це діяльність, пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції.
Комерція у вузькому розумінні слова – це торгівля, а комерсант – це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання і засоби виробництва – магазини, речові та продовольчі ринки, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети.
Принципова схема комерційного підприємництва є істотно простішою за схему виробничого підприємництва у зв’язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційного бізнесу подана на рис. 2.3.
SHAPE \* MERGEFORMAT Власник товару
Підприємець
Покупець товару
Т
Гф
Т
Гт
Рис. 2.3. Принципова схема комерційного підприємництва
Підприємець закупає товар (Т) у володаря товарів. Товар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продажу, як правило, за оптовими цінами, які значно менші, ніж ринкові роздрібні ціни, за якими потім реалізуються закуплені товари. Під час реалізації всієї партії товару комерсант отримує відповідну виручку (Гт).
Основною формулою торговельної угоди є: „товар – гроші” (за товар – гроші) при продажу та „гроші – товар” (за гроші – товар) при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою: „товар – товар” (за товар – інший товар або послуги).
Формула торговельної угоди є нібито простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку в торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і післяпродажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.
В умовах численних господарських зв’язків комерційні організації не в змозі розв’язати всі питання обігу власними зусиллями. Тому надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які знаходяться між підприємцем і споживачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські (посередницькі) операції, а й можуть також здійснювати торгівлю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюється в ринковій економіці.
Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери.
Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбає головний фактор підприємництва у вигляді різних фінансових інструментів (грошей, валюти, цінних паперів) за певну суму (Гф) у їх. Придбані фінансові інструменти (Гс) потім продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує грошову суму (Гф), у результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 2.4).
Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції.
Фінансово-кредитне підприємництво може приносити високі доходи, але ставить значно вищі вимоги до знань і досвіду підприємців. Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, біржі, інвестиційні фонди, кредитні спілки тощо.
SHAPE \* MERGEFORMAT Власники фінансових інструментів
Підприємець
Покупці фінансових інструментів
Фі
Гф
Фі
Гт
Рис. 2.4. Принципова схема фінансово-кредитного підприємництва
Страхове підприємництво
Важливим елементом фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво.
Страхування – це діяльність, пов'язана з наданням страховиками страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальниками визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.
Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані:
- з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Видами добровільного страхування можуть бути: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування транспорту (залізничного, іншого наземного, повітряного, водного); страхування кредитів, інвестицій, фінансових ризиків тощо.
Видами обов'язкового страхування в Україні є:
медичне страхування;
особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;
страхування спортсменів вищих категорій;
страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам та інші види (усього близько 40 видів).
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
2.5. Інноваційне (венчурне) підприємництво
Підприємництво венчурне – вид підприємництва, орієнтований на практичне використання технічних, технологічних розробок – результатів наукових досліджень, ще не випробуваних на практиці. Венчурне підприємництво є ризикованою діяльністю, яка поєднує два види підприємництва: фінансове та інноваційне. Відповідно до цього виробництвом і просуванням на ринок нових товарів займаються компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми (венчури).
Венчурна фірма – комерційна науково-технічна організація, що спеціалізується на створенні та впровадженні у виробництво нових видів продукції, нової техніки і технології, використовуючи венчурний капітал. Це здебільшого малі підприємства у прогресивних у технологічному плані галузях економіки. Як правило, венчурні фірми реалізують результати прикладних досліджень.
Інвестування у венчурний бізнес має ряд особливостей: високий ризик; надання коштів на тривалий термін та на безповоротній основі; дольова участь інвестора у статутному капіталі з правом на відповідне отримання прибутку фірми, що фінансується; активна участь інвестора в управлінні фірмою.
Найбільш розповсюджені венчурні фірми у США. У Західній Європі дані інноваційні форми виникли та стали швидко розвиватись у 70-ті роки ХХ ст. Серед результатів діяльності венчурних фірм варто згадати целофан, вертоліт, кінескоп, інсулін, мікропроцесор, ксерографію та багато інших продуктів. На сьогоднішній день в Україні індустрія венчурного бізнесу знаходиться в стадії зародження.
Тема 3. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
План:
Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.
Господарські товариства.
Об'єднання підприємств
а) поняття об’єднань підприємств та їх види;
б) промислово-фінансові групи;
в) холдингові компанії;
г) франчайзні об'єднання.
3.1. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Її вибір залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Під організаційно-правовою формою господарювання розуміють форму здійснення господарської (зокрема, підприємницької) діяльності, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов’язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
Отже, найважливішими ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:
кількість учасників створюваного господарського суб’єкта (об’єднання);
хто є власником використаного капіталу;
джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;
межі майнової (матеріальної) відповідальності;
спосіб розподілу прибутку і збитків;
форму управління суб’єкта господарювання.
Прийнято виокремлювати три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібне володіння (унітарна форма); 2) форма партнерства (товариства); 3) акціонерна. Розглянемо детальніше ці форми.
Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, одержує прибуток і несе повну відповідальність за всі зобов’язання підприємства. Одноосібні володіння мають свої переваги:
1. Привласнення всього прибутку (після оподаткування) та можливість вільно розпоряджатись ним. Це, в свою чергу, є високоефективним стимулом до праці. Оскільки весь прибуток належить підприємцю, він зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи.
2. Простота в організації підприємства та його ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця. Витрати на організацію діяльності є порівняно невисокими; управлінські рішення негайно втілюються в життя.
3. Високий ступінь свободи економічного вибору. Одноосібний власник непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри підприємства дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.
4. Простота оподаткування. Прибуток підприємця – фізичної особи розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток).
Проте, ця форма підприємництва має і значні недоліки.
Мають місце труднощі із залученням капіталу, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого недостатньо для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.
Висока можливість банкрутства, повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.
Відсутність спеціалізованого менеджменту, що негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції, проте далеко не всі люди здатні на це.
Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.
Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі у його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.
Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібним володінням:
1. Більший доступ до кредитних ресурсів, більші можливості розширення виробництва. Зростають фінансові можливості підприємства внаслідок об’єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким підприємствам.
2. Вдосконалюється управління підприємством. З’являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.
3. Велика свобода та оперативність господарських дій.
Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми:
1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власникові. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.
2. Ускладнення процесу вироблення і прийняття управлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками). Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління товариством.
3. Труднощі із розподілом прибутку.
4. Труднощі із ліквідацією. Внаслідок заборони учасникам товариств з обмеженою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на відкритому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов’язані викупити його частку.
5. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.
Акціонерна (корпоративна) форма організації підприємництва передбачає формування капіталу засновниками шляхом об’єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.
Акціонерне товариство (корпорація) виступає сьогодні домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу. Весь прибуток акціонерного товариства належить акціонерам (власникам акцій). Виокремлюють дві його частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) та менеджерами.
Переваги акціонерної форми:
1. Значні фінансові можливості. Акціонерна форма організації підприємництва є найефективнішою з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об’єднувати різні за розміром капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування розвитку своєї діяльності. Відповідно, потужному акціонерному товариству значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливість збільшувати прибуток.
2. Обмежена відповідальність. Кожен акціонер як співвласник товариства несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства він втрачає лише вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох акціонерних товариств. Кредитори можуть пред’явити претензії лише акціонерному товариству як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
3. Тривалий термін функціонування. Акціонерне товариство – це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період, що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Акціонерна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має певні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління АТ. Розподіл функцій власності і контролю може призвести до виникнення суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами, створює потенційні можливості для зловживання посадових осіб.
2. Труднощі з ліквідацією тощо.
3.2. Господарські товариства
Господарськими товариствами (англ. company, partnership) визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У певних випадках, передбачених Господарським кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Господарські товариства є юридичними особами. При цьому суб'єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) визнається залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать 20 або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи 20 або більше відс
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора