Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Модульний контроль 1
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Відповіді до тестових завдань
Предмет:
Філософія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
*Дайте коротку характеристику розвитку філософської думки в Київському Університеті в ХІХ ст.
У 1834 р. був відкритий Київський університет Св.Володимира. Перший ректор університету, особистий приятель Т.Г.Шевченка, М.Максимович певний час захоплювався ідеями Ф.Шеллінга. Він немало зробив для збирання та збереження народної української мудрості. Згодом у Київському університеті набули поширення ідеї Г.Гегеля.
Орест Новицький (1806-1884) був професором філософії Київського університету. В історії української філософії він постав як один із найбільш полум’яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Гегеля, він виклав у праці “Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичному відношенні, їх силу і важливість” своє бачення сутності філософії. Завданням філософії вважав пізнання дійсності на рівні чистої свідомості, у формі ідей. У філософії, на думку О.Новицького, людська свідомість вперше звертається до себе самої, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності, але виключно – як культивування духовності високого гатунку. О.Новицький створив власну, досить оригінальну концепцію історичного поступу філософії (чотиритомна праця “Постепенное развитие древних философских учений…”), вважаючи, що, по-перше, кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частинка цілісного процесу, а, по-друге, що філософська думка розвивається від заглиблень у природу – через власне самоусвідомлення – до винайдення абсолютів (Бога), відкриття істини в сфері самоусвідомленої думки та втілення її у практику життя. Філософія в Росії, на думку О.Новицького, повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, але усталити все це на власних засадах – на засадах синтезу ідеального та реального, ідей та життя. За оцінкою деяких філософів, названа першою праця О.Новицького була найвищим філософським досягненням того часу.
У чомусь подібні ж думки висловлював і Сильвестр Гогоцький, професор філософії Київського університету: він розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання, отриманого завдяки інтенсивному діалогові двох альтернативних позицій, одна з яких вважає пріоритетом мислячий дух, а інша – буття в усій його реальній багатоманітності. Серед основних праць С.Гогоцького найбільш важливими постають його дослідження історії філософії Нового часу та створення “Філософського лексікону” (в 4-х т.), які досить відчутно вплинули на підвищення культури філософського мислення в Україні.
**У чому полягають та як проявляються соціальна та виховна функції мистецтва?
Виховна функція (мистецтво як катарсис). Мистецтво суттєво і, можна сказати, фантастично розширює горизонти життєвого досвіду людини, оскільки прилучає її до досвіду колосальної кількості людей та епох. Завдяки цьому воно формує стрій відчуттів і думок людей на основі накопиченого історичного досвіду. Мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого куточка людського духу, який воно не могло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особу, але найбільш важливим тут є те, що мистецтво породжує, активізує та стимулює людські імпульси до самовиховання, самовдосконалення, до творчої самореалізації.
До соціальної функції можна віднести:
Комунікативна функція (мистецтво як форма спілкування). Мистецтво як засіб людського спілкування має певні переваги перед мовою та письмом: коли звучить музика доби.
Інформаційна функція (мистецтво як повідомлення). Мистецтво несе нам певну інформацію, постає як специфічний канал зв'язку, сприяє усуспільненню як індивідуального досвіду, так і особистому опануванню суспільним досвідом.
Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних культурних орієнтацій) — це специфічна здатність мистецтва формувати художні смаки, художні здібності і потреби людини, сприяти вибудовуванню в особистості певної ієрархії ціннісно-естетичних орієнтирів, сприйняттю світу крізь призму образності та уяви, пробуджувати бажання та уміння творити по законах краси.
94.Розкрийте сутність проблеми морального вибору. Як пов’язані між собою моральний вибір та моральний вчинок.
Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Аналіз проблеми морального вибору пов'язаний із з'ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука. Моральний намір — рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо. Моральна спонука — чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини. Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом – внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття “стимул”, “намір”, “ціль” характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку. Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових, організаційних санкцій, то суб'єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно. Характеризуючи наявність морального вибору, послуговуються категорією “моральна свобода”. Моральна свобода відрізняється від економічної, політичної, релігійної, а також від свободи загалом. Категорія “моральна свобода” окреслює проблему можливості і здатності людини бути самостійною, самодіяльною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність. Об'єктивною передумовою моральної свободи особистості є переборення суперечності між нею і суспільством, внаслідок чого моральні вимоги перестають протистояти особистості як зовнішня, чужа сила, що суперечить її потребам та інтересам. Будучи морально свобідною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як творча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то й відповідальність за нього є моральною відповідальністю. Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог. Ця проблема стосується здатності людини взагалі виконати пред'явлені їй моральні вимоги, глибини і правильності їх усвідомлення тощо. З'ясування сутності моральної відповідальності передбачає аналіз моральної самооцінки, морального самоконтролю, самовладання, гідності тощо. На перших етапах морального становлення особистості вони перебувають у зародковому стані, але поступово їх можна перетворити з епізодичних виявів духовно-емоційного життя людини на її глибинні, сутнісні моральні якості.
Наявність морального обов'язку, сумління ще не є гарантом життєдіяльності людини згідно з моральними вимогами, оскільки така життєдіяльність передбачає відповідний розвиток волі, яка залежить не лише від свідомості, а й від життєвого досвіду, звичок чинити відповідно до морального обов'язку.
Реальним виявом морального обов'язку є моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі. Вона є наслідком відповідного морального вибору, на відміну від позаморального вчинку, здійснюючи який, людина керується прагматичними, політичними, релігійними чи іншими мотивами. У понятті “моральний вчинок” відображається своєрідна клітинка моральної діяльності; дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву і наслідків, намірів і справ, цілей і засобів. Підхід до людської дії через призму попередньої і подальшої роботи моральної свідомості відображається в уявленнях про структуру вчинку. Елементами його є мотив, намір, ціль, дія, наслідки, оцінювання людиною свого вчинку і ставлення її до оцінки оточення. Якщо позитивними моральними вчинками не вважають навіть ті, що максимально відповідають моральним вимогам, якщо людина керувалася позаморальними мотивами, то до негативних (аморальних) часто відносять і ті, при здійсненні яких людина керувалася позаморальними мотивами — прагматичними, політичними, релігійними тощо. Такий підхід є виправданим, якщо моральним пороком вважати ігнорування моральних вимог. Це означає, що людина, яка, задовольняючи свої прагматичні, політичні або релігійні потреби, ігнорує критерії добра, фактично вдається до лихих мотивів.
95.Окресліть основні аспекти взаємин між релігією та мораллю. Чим світська мораль відрізняєтьсься від релігійної?
Значення моралі та моральних орієнтацій для людини зумовлене перш за все тим, що людська поведінка не має жорсткої біологічної чи-то ситуативно-дійової детермінації. Іншими словами, людські дії не відбуваються за схемою "стимул - реакція". Звідси випливає те, що людина, по-перше, повинна набути навички соціально-культурних дій, їх планування та контролювання, а по-друге, що вона може обирати в тих же самих ситуаціях життя різні схеми поведінки. Але що саме вона вибере? Куди спрямує свої дії та прагнення? - Ці питання і є найпершими питаннями моральної людської орієнтації. В наш час найчастіше мораль визначають як вчення про цінності людського буття, серед яких в європейській традиції фігурують в якості найперших Істина, Добро і Краса. Оскільки істина постає метою пізнання, а краса - мотивом естетичної діяльності, то сферу моралі пов'язують із добром, а предмет етики - науки про мораль - інколи визначають як вчення про добро і зло. В реальних процесах суспільного життя існує принаймні два розряди норм, що визначають людську поведінку: моральні норми та юридичні. В сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують буквально усі сфери та явища людської життєдіяльності. Виникає питання: а яку роль при тому грають моральні норми? Шукаючи відповідь на це питання, важливо звернути увагу на те, що юридичні норми запроваджуються спеціальними владними органами так само, як існують спеціальні органи, що слідкують за їх виконанням та карають за їх порушення. Нічого подібного не існує у відношенні до моральних норм, оскільки вони тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Звідси й випливає, що мораль стосується внутрішнього (а не зовнішнього) відношення людини до того, що і як вона робить. Для дійсного життя людини недостатньо того, що вона дотримується якихось правил або інструкцій в своїй діяльності; інколи ще більш важливого значення набуває питання про те, із яким настроєм, з якими життєвими установками та почуттями вона це здійснює. Отже, моральні норми визначають людські дії із середини людського єства, його духовного та душевного станів.
Історики і культурологи досить часто висловлюють думку про те, що між релігією та мораллю немає прямого зв'язку: мораль виникає раніше від релігії і стосується реальних людей і не менш реальних стосунків між ними, в той час як релігія лише згодом привласнює собі прерогативу диктувати певні моральні настанови людям, апелюючи при тому до надлюдського. Тому ситуація склалась таким чином, що мораль та релігія взаємно перехрещувались в історії, проте не ототожнювались і не поглинали одна одну. Але їх взаємодія виливалась в цілому в процес, в якому мораль поступово освячувалась вищим божественним авторитетом, а релігія все більше і більше наближалась до людини.
Таким чином, можна стверджувати, що релігія як на протязі історії культури і суспільного життя, так і в наш час перебуває в активному діалозі, напруженому сперечанні та взаємовпливах із мораллю. А це значить, що вона приймала та продовжує приймати активну участь у людському самоусвідомленні, самоосмисленні та намаганнях людини вирішити найважливіші питання свого життя.
96.Які загальні особливості української філософії виділяв Дм. Чижевський?
Загальні особливості українського національного характеру, які виділив Д. Чижевський:
емоційність і чутливість у позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування деталізованих програм дії
сентиментальність і естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму
психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування
релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів.
шанування індивідуальної свободи історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте ця риса проявляє себе негативно у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об’єднувати сили для вирішення проблем життя
культ землі і близькість з природою також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.
Д. Чижевський вважає, що означені риси мають як позитивні, так і негативні прояви.
97.Перерахуйте і подайте короткі характеристики основним видам мистецтва.
Мистецтво – це універсальний спосіб чуттєвого вираження невербального духовного досвіду, це особлива сфера людського життя, де створюється особливий світ речей, що мають художню природу.
Основні види мистецтва:
архітектура – проявляє себе як організація довкілля за законами краси під час спорудження будівель, покликаних задовільнити потреби людини в житті;
прикладне (ужиткове) – художнє оформлення речей, які нас оточують, прикрашають наш побут;
декоративне – художнє оздоблення людиною «другої природи»: будівель, споруд, вулиць, доріг, площ тощо;
живопис – зображення барвниками на площині речей і явищ реального світу, які переповнені творчою уявою художника;
графіка – заснована на однотонному рисунку, в якості головних засобів у ній використовується контурна лінія, крапка, штрих, пряма;
скульптура – просторово – об’ємне мистецтво, що відтворює світ в об’ємно – просторових формах;
література – письмова форма мистецтва слова, яка за його допомогою створює реальне живе буття;
театр – вид мистецтва, що художньо освоює дійсність через дію, що її виконують актори на очах у глядачів;
музика – це вид мистецтва, що ґрунтується на різного роду звучання і намагається передати динаміку змін людських почуттів, тому основою музики є інтонація;
хореографія – мистецтво танців, поєднане з музикою;
циркове мистецтво – складається з акробатики, гімнастики, клоунади, жонглювання, дресирування, фокусів тощо.
фотографія – точне і миттєве відтворення оптичними засобами образу, вихопленого з потоку життя;
кіно – синтетичне мистецтво, що поєднує фотографію, живопис, літературу, хореографію, музику, драматургію тощо;
телебачення – ЗМІ, що передає аудіо- та відео-інформацію на відстань і транслює на масову аудиторію естетично оформлені події;
естрада – синтетичне мистецтво, в якому взаємодіють театр, балет, література, частково театр, музика, хореографія тощо.
98.Розкрийте зміст поняття «моральний обов’язок». Яку роль відіграє він у людських стосунках? Наведедіть приклади.
У понятті “моральний обов'язок” моральні вимоги пізнаються, визнаються й оцінюються якнайзагальніше і якнайабстрактніше, що виявляється в принциповому визнанні людиною необхідності рахуватися з громадською думкою, у схильності до позитивного оцінювання моральних норм та їх прийняття. Проте моральний обов'язок реально виявляється в численних обов'язках, а бути само вимогливим у всіх сферах життєдіяльності нелегко. Одні люди вважають священними моральні обов'язки щодо сім'ї, але недооцінюють або ігнорують моральні вимоги в інших сферах життя, наприклад на виробництві. Інші нехтують моральними вимогами у сімейних стосунках, проте є морально само вимогливими в інших сферах життєдіяльності. Набуваючи життєвого досвіду, людина має справу з численними проявами моральних вимог, їх формами, сферами виявлення (сім'я, виробництво, побут). Одні з них інтеріоризуються у відповідні особистісні завдання, вимоги до себе, тобто набувають статусу конкретного морального обов'язку (зокрема, батьківський обов'язок), інші на деякий час, а то й назавжди, залишаються зовнішніми і неприйнятними. Наприклад, мало хто може сказати, що ця заповідь стала його моральним обов'язком: “Любіть ворогів ваших, благотворіть тих, хто ненавидить вас, благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас”. Реальним виявом морального обов'язку є моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі. Вона є наслідком відповідного морального вибору, на відміну від позаморального вчинку, здійснюючи який, людина керується прагматичними, політичними, релігійними чи іншими мотивами.
Керуючись конкретним моральним обов'язком, людина може поступово виробити звичку чинити згідно з ним, наприклад, бути ввічливою. Така поведінка, викликаючи духовно-емоційне задоволення, починає само стимулюватися і стає типовою рисою характеру людини. Результатом осмислення цієї та інших аналогічних рис характеру людини є поняття “моральна якість” — відносно стійкі ознаки її поведінки, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).
99.Окресліть найбільш характерні культові дії буддистів, поясніть їх значення.
Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.
Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідність спеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.
З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подібні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого – небудь з його прихильників.
Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх забрали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.
У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивідуального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.
Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану.
Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».
Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і місцевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.
100.Окресліть особливості виникнення філософії в Україні.
Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури, а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по-сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія.
Д.Чижевський, один із перших дослідників української філософії, казав, що українській філософії тільки належить проявити себе і що, можливо, писати її історію ще зарано. Він вважав, що підставами для такої оцінки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г.Сковороди, деякі ідеї О.Потебні та В.Вернадського), в цілому із цим твердженням можна погодитись.
Але не можна не звернути увагу й на те, що в цивілізованій історії України не існує періодів, на яких би не була присутня філософія чи філософська думка. Тобто, в цілому філософія супроводжує усю історію України. Звідси можна зробити висновок про те, що українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.
101.Розкрийте сутність логічного спростування, поясність його функції, наведіть приклади.
Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.
Спростування тези відбувається в такий спосіб: спочатку доводять істинність антитези, а потім встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення.
З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.
Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.
102.У чому полягає відмінність між моральним обов’язком та моральним мотивом? Наведіть приклади.
Розв'язання загально філософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи — здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.
Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом – внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття “стимул”, “намір”, “ціль” характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку. Реалізовується мотив через цілі, хоч у моральній діяльності можливі відмінності цілі і мотиву.
Сильне і постійне почуття совісті свідчить про те, що складний і суперечливий процес інтеріоризації моральної вимоги в самовимогу, в моральний обов'язок здебільшого завершено, хоча фактично він триває протягом усього життя.
Наявність морального обов'язку, сумління ще не є гарантом життєдіяльності людини згідно з моральними вимогами, оскільки така життєдіяльність передбачає відповідний розвиток волі, яка залежить не лише від свідомості, а й від життєвого досвіду, звичок чинити відповідно до морального обов'язку. У понятті “моральний обов'язок” моральні вимоги пізнаються, визнаються й оцінюються якнайзагальніше і якнайабстрактніше, що виявляється в принциповому визнанні людиною необхідності рахуватися з громадською думкою, у схильності до позитивного оцінювання моральних норм та їх прийняття. Проте моральний обов'язок реально виявляється в численних обов'язках, а бути само вимогливим у всіх сферах життєдіяльності нелегко. Одні люди вважають священними моральні обов'язки щодо сім'ї, але недооцінюють або ігнорують моральні вимоги в інших сферах життя, наприклад на виробництві. Інші нехтують моральними вимогами у сімейних стосунках, проте є морально само вимогливими в інших сферах життєдіяльності.
103.Які нетрадиційні релігійні культи Ви знаєте? Поясніть причини їх виникнення.
Нетрадиційний релігійний культ – релігійна організація, що культурно, ментально не укорінена в Україні, історично не успадкована нашим народом від попередніх поколінь, не притаманна його релігійній духовності, проте набуває популярності внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини.
На сьогодні в Україні є дуже багато різних культів.
Досить велику групу утворюють нехристиянські рухи. Їх виникнення зумовлене потребою адаптації християнського вчення до т. зв. «західних цінностей», побудованих на приматі раціональних засад світорозуміння, зокрема релігійних. Нехристиянські релігійні культи виникають переважно як відгалуження протестантських церков або як самостійні осередки, організовані певним лідером, котрий, як правило, оголошує себе покликаним богом до створення нового рухк відродження первісного християнства. До таких культів належать: Свідки Єгови, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), «Церква Христа», Новоапостольська церква.
Також існують східні культи, до яких належать індуїсти, буддисти, тантристи – це загалом модернізовані форми східних культів. Також поширені кришнаїти. Останнім часом на теренах України значно активізувалася діяльність китайських, південнокорейських і в’єтнамських релігійних груп, культова практика яких часто – густо призводить до психічних і фізичних травм людей.
Поширеними є неоязичницькі релігії. Сучасне відродження язичництва підтверджує той факт, що віра наших предків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а дуже добре асимілювалася з ним. Представниками цього культу є організації: «Рідна віра», РУНВіра, «Ладо віра», «Ягновіра», з сатаністів – «Орден чорного кола», «Зірка смерті», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорний орден».
Також існують сайєнтологічні (Діанетика, Наука Розуму тощо), синтетичні (Велике Біле Братство, Церква Муна тощо).
104.Охарактеризуйте в загальному плані особливості розвитку української філософії радянських часів.
У радянській Україні філософія, як і інші гуманітарні науки, перебувала під особливим контролем партійних органів і перетворена ними у засіб обгрунтування комуністичних догм. Опрацювання класичної філософської проблематики стало неможливим. Філософію оголосили “класовою наукою”, теоретичною і методологічною основою марксизму. Все, що не вписувалось у марксистську систему ідеологічних координат, переслідувалось і радикально винищувалось. Те ж саме стосувалось і усіх інших сфер духовного життя. Красномовний приклад: в період між 1930 і 1938 рр. з 259 українських письменників публікувалися лише 36.
Проте і за таких умов філософи, що залишились в Україні, продовжували розпочаті раніше дослідження. Перш за все філософи вивчали погляди Сковороди, суспільно-політичні позиції Кирило-Мефодіївського братства, методологічні засади природознавства. Достатньо активно опрацьовувались проблеми логіки та соціології. Далеко не всі вчені поділяли погляди фундаторів комуністичної доктрини. Значна частина університетської інтелігенції висловлювала незгоду з матеріалістичним розумінням історії, марксистськими законами суспільного розвитку, а саме це й було визначене офіційними колами як предмет філософських досліджень.
Філософські пошуки пожвавились після того, як 1937 року був створений Інститут філософії і природознавства, що проіснував до 1936 р. Проте доля більшості вчених склалася трагічно: вони були репресовані як, фактично, і вся українська інтелігенція.
105.Назвіть та охарактеризуйте способи спростувань, поясніть їх логічну сутність.
Спростуванням називають логічну дію, внаслідок якої встановлюється хибність тези або некоректність доведення загалом.
У структуру спростування входять теза, антитеза, аргументи, демонстрація.
За способом бувають прямі і непрямі спростування. Виділяють також такі різновиди: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації.
Спростування тези відбувається в такий спосіб: спочатку доводять істинність антитези, а потім встановлюється хибність наслідків, що випливають з вихідного положення. Наприклад, візьмемо вихідне положення: «Жодна людина не була на Місяці». Теза є невірною. Щоб здійснити спростування, треба висунути антитезу: «Деякі люди були на Місяці» (суперечність E-O за «логічним квадратом»). Аргументом буде: «Американські космонавти побували на Місяці». Демонстрація: «Якщо американські космонавти були на Місяці і вони є людьми», то істинною буде антитеза: «Деякі люди були на Місяці». Отже, антитеза суперечить тезі, остання є невірною.
З метою спростування аргументів з’ясовують їх характер, потім встановлюють їх хибність чи непереконливість (недостатність). Проте спростування аргументів не означає спростування тези. Для даної тези можуть бути віднайдені більш надійні аргументи. Тому слід спростовувати і тезу.
Спростування демонстрації передбачає доведення того, що між тезою і аргументами немає логічного зв’язку. Якщо для доведення використовувалися положення, в яких йдеться про предмети з різних галузей, така демонстрація вважається спростованою.
Між доведенням і спростування немає різкої межі, оскільки спростовуючи хибну думку, тим самим ми доводимо істинну, а доведення істинного положення можна вести шляхом спростування протилежного йому хибного положення.
106.Розкрийте співвідношення етики та етикету.
Етика – філософське вчення про мораль, яка зазвичай розглядається як один із способів регулювання відносин між людьми у суспільстві. Воно відбувається за допомогою історично сформованих «неписаних» норм і правил, щодо яких поведінка людей оцінюється як щось добре, чи лихе, чесне або безчесне, щоб будувати або руйнівний Під етикетом в широкому сенсі розуміється сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей, поводження з оточуючими, форми звернень і привітань, норми поведінки в громадських місцях , манери і одяг. Можливо також розглядати етикет як звід правил поведінки, прийнятих у певних соціальних колах (при дворі монархів, в дипломатичних колах і т. п.). У більш вузькому сенсі етикет - це форма поведінки, поводження, правила ввічливості, прийняті в даному суспільстві.
107.Які християнські конфесії поширені в сучасній Україні? Якими є їх взаємини?
Українська Православна Церква (Московського Патріярхату була утворена рішенням Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви (30—31 січня 1990 р.) і «перебуває в особливих стосунках підпорядкованості Московській Патріархії, у канонічному і молитовному єднанні з нею». Тобто, згідно з «Положенням про Екзархат» Українському Екзархату Московської Патріярхії по суті було надано оцю нову назву – Українська Православна Церква.
Українську Православну Церкву—Київський Патріярхат (УПЦ—КП) очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
УПЦ-КП утворена в червні 1992 р. на Всеукраїнському Православному Соборі.
Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ) очолює Митрополит Мефодій (без титулу Патріарха).
Перше юридичне оформлення УАПЦ відбулося у березні 1919-го року. Перше відродження УАПЦ (до середини 30-х років ХХ ст.) супроводжувалося переслідуваннями, гоніннями, репресіями, ув’язненнями. В умовах більшовицького терору широко практикувались акції дискредитації, висміювання священнослужителів аж до грубо сфабрикованих судових процесів. Під час Другої Світової війни відбулося ще одне відродження УАПЦ, коли на єпископа Переяславського було висвячено Мстислава Скрипника – майбутнього Патріарха УАПЦ. Третє відродження Церкви почалося в лютому 1989-го, коли зорганізувався відповідний Комітет на чолі зі священиком Б. Михайлечком. У серпні того ж року за сприянням Комітету утворилася перша в Україні автокефальна парафія – Петро-Павлівський храм у Львові (настоятель – Володимир Ярема).
Ці три Православні Церкви існують і далі як окремі. Логічно постає проблема їх об’єднання в один Патріархат, але на перешкоді такому процесові стоїть чимало нерозв’язаних проблем (брак належної свідомості серед духовенства і віруючих, відсутність чіткої державницької позиції щодо церкви у представників різних гілок влади). Ситуація ускладнюється ще й позицією Матірної Церкви православних українців – Константинопольської Патріархії, яка й досі не визначилась щодо свого ставлення до утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, хоч за останні роки були проведені дво- і багатосторонні зустрічі (переважно поза межами України), але вони не дали бажаних позитивних наслідків.
Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) виникла 1596 року внаслідок укладення церковної унії (союзу) частини православного духовенства Київської Митрополії (України і Білорусії) з Римо-Католицькою Церквою. Спочатку вона мала назву «Уніатська Церква» і тільки в кінці XVIII ст. стала називатися «Греко-Католицькою», щоб зафіксувати адміністративне підпорядкування Католицькому Римові, і водночас підкреслити візантійську обрядову орієнтацію.
Після смерті Митрополита Андрія Шептицького почалися інтенсивніші гоніння на УГКЦ. У квітні 1945-го р. були арештовані і ув’язнені єпископи Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Микита Будка, Григорій Хомишин, Іван Лятишенський разом із сотнями інших священиків, монахів, монахинь, сотнями тисяч віруючих.
Греко-католики (вірні, духовенство, епископат), починаючи із 60-х рр. XX ст., докладають різноманітних зусиль для того, щоб УГКЦ отримала патріарший статус, що дало б можливість відновлювати східно-візантійські традиції, втрачені під час латинізації – проникнення деяких звичаєво-обрядових елементів із Римо-Католицької Церкви.
Римо-Католицька Церква (РКЦ). В Україні, конкретніше – в Галичині, перші чернечі чини РКЦ появилися ще у XIII ст. Розпорядженням Папи Григорія XI було засновано Митрополію і Архидієцезію (Архиєпископію), спочатку в Перемишлі, а потім у Львові (1412 року). Відмінність між православними і католицькими (УГКЦ і РКЦ) церквами полягає в тому, що другі підпорядковуються Риму, і тому основною причиною всіх проблем у стосунках між вищенаведеними церквами є небажання одних підпорядковуватись іншим, тому загалом, взаємини між церквами є досить напруженими.
В Україні є також багато інших дрібних церков, сект, релігій, які не такі поширені на території України, тому немає сенсу детально їх розглядати.
108.Назвіть та охарактеризуйте основні різновиди сучасних логік.
Логіка в наш час є доволі розгалуженою ділянкою знань, інтенсивно розвивається і знаходить практичне застосування в процесі створення нової техніки і технології. Одним з прийнятих поділів цієї галузі науки є розрізнення традиційної і математичної логіки.
Традиційна логіка – перший етап розвитку логіки вивідного знання. Вона вивчає загальнолюдські форми мислення (судження і поняття) і форми зв’язків думок у міркуванні (умовивід), а також формально-логічні закони. Вивчення форми або структури мислення і символічний вираз елементів цієї форми започаткував ще Арістотель. На цьому шляху відкрито нові перспективи у розвитку науки. Відволікаючись від субстрату і змін об’єкту, його зміст виражають через доволі жорсткі, фіксовані елементи його форми. В такий спосіб відкрилися широкі можливості застосування формалізованих мов для вивчення мислення. На основі формалізованих мов було розроблено інформаційні мови, які використовуються у комп’ютерах.
Математична або символічна логіка – другий етап розвитку вивідного знання. Вона вивчає ті ж закони мислення, що і традиційна логіка, але йде далі в абстрагуванні. В математичній логіці використовують математичні методи і спеціальний апарат символів і досліджують мислення за допомогою формалізованих мов. В такий спосіб стає можливим відкривати і вивчати нові закони мислення, з якими маємо справу, розв’язуючи складні логічні задачі в математиці, кібернетиці, проектуванні і роботі комп’ютерної техніки. В такому напрямі розвивається сучасна логіка.
В структурі сучасної логіки найбільш сформованими її напрямами є пропозиційна логіка, кванторна логіка, комбінаторна логіка, модальна логіка,багатозначна логіка, деонтична логіка.
Пропозиційна логіка займається обчисленням висловлювань, або системою змінних та поєднанням висловлювань або речень. Ця логіка не стосується класів, як це прийнято в традиційній логіці. Вона розглядає складні речення і прості як їх складники. Головною характеристикою семантики таких речень є значення істинності (і - „істинне”, х - „хибне”). Для визначення істинності висловлювань австрійський логік Вітгенштейн створив спеціальні таблиці істинності.
Предметом обчислення кванторної логіки є предикати, тобто приписані суб’єкту властивості, наприклад, „життя є складним”. Логіка предикатів шляхом застосування символів обчислює такі речення з великим ступенем точності і дозволяє уникати логічної невизначеності. Логіка предикатів користується особливими інструментами, або функторами, які іменуються кванторами. Важливим досягненням сучасної логіки предикатів є те, що вона може описувати відношення.
Комбінаторна логіка розглядає певні процеси, пов’язані із змінними. Її мета – спрощення основ математичної логіки і усунення парадоксів. Вона займається поняттями і методами, які при побудові формальних логічних систем чи обчислень вважаються такими, що не потребують пояснень, тобто самі по собі зрозумілими, не аналізуються і далі не вивчаються (наприклад, змінна функція, правило підстановки тощо). Комбінаторна логіка представлена в працях М.Шейнфінкеля, Х.Каррі, А.Черча та ін.
Модальна логіка досліджує висловлювання з такими операторами, як «необхідно», «можливо», «неможливо» та ін. Сучасні логіки поділяють модальності на такі види: логічні і фізичні, абсолютні і відносні та ін. Розроблено кілька аксіоматичних систем модальної логіки – Геделя, Акермана, Лукашевича, Тарського, Карнапа та ін.
Багатозначна логіка - напрям математичної логіки, який розглядає більш ніж дв...
Коментарі
Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть
або зареєструйтесь.
20-11-2012 21:21:11
Дуже хороший університет
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора