Дослідження за проблемою вибору джерел фінансування проектів капітального будівництва та забезпечення окупності інвестицій в умовах ЗЕД. . Бакалаврська робота з Інші. Робота № 400047

Дослідження за проблемою вибору джерел фінансування проектів капітального будівництва та забезпечення окупності інвестицій в умовах ЗЕД.

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Інститут економіки і менеджменту

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра менеджменту і народного підприємництва

Інформація про роботу

Рік:

2002

Тип роботи:

Бакалаврська робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” Інститут економіки і менеджменту Кафедра менеджменту і народного підприємництва Спеціальність________________________________ Затверджено Зав. каф. МПП ____________О. Є. Кузьмін “__”___________ 2002 р. ЗАВДАННЯ на бакалаврську роботу студентові_________________________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові) 1.Тема роботи________________________________________________________ __________________________________________________________________ затверджена наказом по університету від “__” ___________ р.№__________ 2. Термін задачі студентом завершеної роботи_____________________________ 3.Вихідні дані до роботи_____________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ 4.Зміст пояснювальної записки (перелік питань, які належить розробити) ____________________________________________________________________________________________________________________________________ 5. Перелік графічного матеріалу_________________________________________ __________________________________________________________________ Консультант роботи____________________________________________ Дата видачі завдання “__”___________ 2002 р. Керівник роботи_________________________ (підпис) Завдання прийняв до виконання_____________ (підпис студента) Календарний план Студент _____________ (підпис) Керівник роботи _____________ (підпис) МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” Інститут економіки і менеджменту Кафедра менеджменту і народного підприємництва БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА на тему: ____________________________________________ ____________________________________________ ____________________________________________ ____________________________________________ Студентки___________________________________ групи_____________ (прізвище та ініціали студентки) (шифр групи) Керівник роботи________________________________________________ (посада, прізвище, ініціали) “__”__________ 2002 р. Консультант____________________________________________________ (посада, прізвище, ініціали) “__”__________ 2002 р. Завідувач кафедри_______________________________________________ (посада, прізвище, ініціали) “__”__________ 2002 р. Рецензент______________________________________________________ (посада, прізвище, ініціали) “__”__________ 2002 р. Львів 2002 АНОТАЦІЯ У даній бакалаврській роботі я провела дослідження за проблемою вибору джерел фінансування проектів капітального будівництва та забезпечення окупності інвестицій в умовах ЗЕД. Об’єктом дослідження я обрала Підприємство Самбірської виховної колонії. Дана робота побудована за трьома розділами-напрямками. У першому розділі обгрунтувала теоретичну базу даної проблеми, дала огляд літературних джерел, нових розробок, іншої інформації, пов’язаної з темою. На основі вивчення наукової, навчально-методичної літератури розкрила підходи різних авторів до розв’язання проблеми, показала у чому відмінність їх поглядів, а також обгрунтувала свої власні погляди на цю проблему. У другому розділі подається оцінка діючих законів, постанов, указів та інших офіційно-розпорядчих документів, нормативної та довідкової бази за досліджуваною проблемою. У третьому розділі на прикладі Підприємства Самбірської ВК подається аналіз досліджуваної проблеми. Аналіз проблеми здійснюється з урахуванням чинників позитивної та негативної дії. Розділ містить аналітичний матеріал за двома напрямками: Загальна технічна, організаційна, економічна, фінансова, маркетингова, логістична, виробнича тощо характеристики підприємства; Аналіз проблеми на прикладі підприємства. У кінці цього розділу подаються аргументовані висновки, де стисло наводяться результати аналізу і розвитку проблеми та шляхи її розв’язання. ANOTATION In this bachelors work problems of selection sources for financing the projects of capital building and providing the payback of investments in the outwardly economic of activity are considered.The object of research the Sambir work-farm was selected. The work consists of three sections-directions. In first section theoretical base of a problem with the review of the literatures references, advanced designs and other information conducted with a subject have considered. On the base of the scientific and educational-methodical literature analyses I have opened the approaches of the different writers to a solution of a problem I have shown their different views to solving the problem and made a my own point of view on this problem. In the second section the estimation of laws in force, orders, decrees and other officially - administrative documents, normative and dictionary base for research problems have considered. In the third section on the example of Sambir work-farm the analysis research of a problem have shown. The case study implements using the factors of positive and negative operations. The section contains an analytical material in two directions: General technical, organizational, economical, financial, marketing, logistics and manufacturing characteristics of firm. Case study on an example of firm. At the end of this section the conclusions in which the outcomes of the analysis both development of a problem and path of its untying are shortly guided have shown. Зміст ВСТУП ……………….…………………………………………………...........……….6 РОЗДІЛ 1. Теоретична частина. 1.1. Основні поняття інвестицій та їх види…………...………………………….....8 1.2. Показники ефективності інвестицій. 1.3. Джерела фінансування капітального будівництва та проблеми, які виникають при їх виборі……………………..........……………………………...….12 РОЗДІЛ 2. Законодавча і нормативно-методична база. 2.1. Загальний огляд законодавства, що регламентує залучення і використан- ня національних інвестицій…..……….………………………………………24 2.2. Загальний огляд законодавства, що регламентує залучення і використан- ня іноземних інвестицій……………………………………………………….27 РОЗДІЛ 3. Аналіз стану проблеми. 3.1. Загальна виробничо-господарська характеристика об’єкта…………………33 3.2. Аналіз проблеми вибору джерел фінансування проектів капітального будівництва і шляхи її вирішення…………………………………………….39 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………43 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..45 ВСТУП Капітальне будівництво є однією із найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Від розвитку будівництва залежить також вихід економіки держави з кризового стану і виведення її на світовий рівень. Як правило, основні інвестиції здійснюються в будівництво. Як показує світовий досвід, розвинуті країни велику частину валового національного продукту витрачають на розвиток і оновлення виробництва та капітальне будівництво (наприклад, останніми роками у США – 3 трлн. дол.). В усіх країнах визначаються найважливіші напрями державних інвестицій та забезпечується їх державне фінансування. Це насамперед сільське господарство, видобуток золота, розвиток паливно-енергетичного комплексу та ін. В Україні треба створити умови для реконструкції таких важливих для економіки народного господарства підприємств, як нафтопереробні та цукрові заводи, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції та паливно-енергетичного комплексу. Цю проблему доцільно вирішувати із залученням іноземних інвестицій. За рахунок залучення ресурсів приватного сектора необхідно запроваджувати та розвивати на акціонерній основі виробництво вантажних автомобілів різної вантажопідйомності та високоякісних будівельних матеріалів. В Україні розроблено Концепцію переходу будівництва до ринкових відносин, в основі якого лежить роздержавлення власності, створення суб’єктів ринкових відносин у формі орендних, кооперативних, акціонерних, та малих підприємств, що дасть змогу здійснити демонополізацію й розвивати конкурентні засади, перейти до ефективніших організаційних структур: концернів, кооперацій, асоціацій, холдингових компаній. У капітальному будівництві існує комплекс питань, пов’язаних з корпоратизацією та приватизацією виробничих об’єднань. Заміна державної форми власності на акціонерну не сприятиме якісній зміні в діяльності підприємств, якщо не буде розроблено цілісної стратегії розвитку з чітко сформульованими цілями, структурованими за рівнем та сферами діяльності [4]. У сьогоднішній час особливу увагу слід приділити активізації інвестиційних процесів у капітальному будівництві. Економіка у зв’язку з потребою перепрофілювання і реструктуризації більшості підприємств потребує джерел фінансування інвестиційних програм і забезпечення ефективного використання інвестицій. У даній бакалаврській роботі я досліджував проблеми, які виникають під час вибору таких джерел фінансування проектів капітального будівництва як: власні кошти підприємств у вигляді залучення нерзоподіленого прибутку, кошти амортизаційного фонду, доходи від реалізації цінних паперів; довгострокові кредити банків; залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств; засоби державного б‘юджету, тобто централізовані капітальні вкладення Об’єктом мого дослідження я обрав Підприємство Самбірської виховної колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області. Розділ 1. Теоретична частина 1.1. Основні поняття інвестицій та їх види Існує багато підходів до визначення інвестицій, зокрема: інвестиції - це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку [1]. інвестиції - здійснення економічних проектів нововведень сьогодні з метою одержання доходів у майбутньому [2]. інвестиції - це „економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого капіталу”. Інвестиції – це купівля не будь-якого добра, а тільки такого, що здатне розширювати і/або модернізувати процес виробництва та входить до складу виробничих витрат. Всі інвестиції можуть поділятись на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні і вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові (рис.1.1). Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів (“капітальних” матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, поскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями. Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами [1;2]. З аналізу стану інвестиційної діяльності більшості підприємств випливає, що в загальному обсязі інвестицій переважають реальні інвестиції у виді капітальних вкладень. Що ж стосується інвестицій у фінансові активи, то їхня частка несуттєва, оскільки більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у т.ч.банків) під час розміщення акцій [10]. У ряді літературних джерел, а також в українському законодавстві, існують суттєві суперечності у визначенні поняття ”реальна інвестиція ”. Замість визнаного світовою економічною думкою поняття “реальна інвестиція” вживається - “капітальна інвестиція”. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” під “капітальною інвестицією” розуміє “господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації”. Закон України “Про інвестиційну діяльність” характеризує “капітальні вкладення” як “інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів”. Органи державної статистики до “капітальних вкладень” відносять вкладення капіталу лише в основні фонди, тобто “витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих підприємств, витрати на будівництво об’єктів житлово-цивільного призначення ” [9,24,25]. Очевидною є проблема в уточненні вітчизняного понятійного апарата щодо терміну “реальна інвестиція” з метою наближення до сучасної економічної теорії. Враховуючи наведені зауваження пропоную до використання таку термінологію: реальні інвестиції можна вважати - це довгостроковим вкладенням капіталу в різні сфери й галузі народного господарства з метою створення нових капітальних благ і одержання завдяки цьому додаткового прибутку; а капітальними вкладеннями є довгострокові витрати на просте і розширене відтворення основних фондів. Характеризуючи сучасний стан інвестиційної діяльності підприємств України, слід зазначити, що основною формою їхніх інвестицій є реальні інвестиції у вигляді капітальних вкладень [8]. Капітальні вкладення складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими. До складу капітальних вкладень входять: 1. Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території до забудови, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання); 2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до основних фондів; 3. Витрати на проектно-пошукові роботи,вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов’язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об’кта [1;18]. Капітальне будівництво - галузь матеріального виробництва, зведення та реконструкції будинків і споруд. Термін “капітальне будівництво” можна розуміти подвійно: у технічному інженерному розумінні - як вид виробничої діяльності, пов’язаної з проектно-дослідними роботами, зведенням будинків і споруд різного призначення, реконструкцією, модернізацією, переобладнанням, перепрофілювання; в економічному – як галузь народного господарства. Проте поняття “капітального будівництва” значно ширше поняття “галузь” і конкретного поняття “вид виробничої діяльності” вважають вони. За сукупністю організаційних і функціональних ознак капітальне будівництво правильніше було б віднести до “багатогалузевої народногосподарської системи матеріального виробництва”, до складу якої безпосередньо входять: галузь “будівництво” з будівельним виробництвом, галузь будівельних матеріалів і безліч підгалузей, підприємств і організацій інших галузей народного господарства, що забезпечують капітальне будівництво інвестиційними ресурсами та послугами всіх видів. Таким чином, капітальне будівництво – це функціональна система матеріального виробництва, у якій капітальні вкладення перетворюються в основні фонди у вигляді готових до експлуатації будинків і споруд. У сукупності з машинобудуванням капітальне будівництво складає матеріальну основу інвестиційно-виробничої діяльності суспільства та забезпечує формування й розвиток виробничого потенціалу суспільства і його інфраструктури на сучасному науково-технічному рівні. Функціональне призначення капітального будівництва – реалізація інвестицій на створення нових і реконструкцію діючих виробничих і невиробничих об’єктів, їх дальше технічне переозброєння [3]. “Капітальне будівництво”- це процес створення нових, розширення діючих об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується тривалим циклом, складністю споруджуваних об’єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. До сфери капітального будівництва відносяться: 1. спорудження будівель і споруд виробничого та невиробничого призначення; 2. монтаж устаткування; 3. проектно-пошукові та інші роботи; 4. капітальний ремонт обладнання і споруд [1;2]. У загальному вигляді організаційно-технологічна структура системи капітального будівництва відображена на рис.1.1. [3]. Рис. 1.2. Організаційно-технологічна структура системи капітального Будівництва 1.2. Джерела фінансування капітального будівництва. На основі вивчення наукової, науково-методичної літератури можна зробити висновок, що різні автори по-різному класифікують джерела фінансування капітального будівництва і пропонують відмінні заходи розвязання проблем, які виникають при залученні цих джерел фінансування. Усі автори публікацій пропонують спочатку розділити джерела фінасування на вутрішні і зовнішні або національні і іноземні. До основних внутрішніх джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств варто віднести, по-перше, внутрішньо-господарські нагромадження з прибутку (зараз більшість підприємств не можуть фінансувати інвестиції зі своїх доходів, оскільки не мають їх у належному обсязі) [10]. Отже, для створення умов рентабельної роботи підприємств необхідно розпочати впровадження організаційних інновацій ще до впровадження технічних, конструкторських і технологічних. Зниження собівартості та оптимізація реалізації продукції мають бути організовані одночасно за багатьма напрямками. Усім структурним підрозділам, кожному працівнику необхідно щодня займатися цією проблемою. І завдання керівника полягає в тому, щоб створити умови для праці, за яких зниження собівартості продукції сприйматиметься як природний процес. Методи, що використовуються для цього, можуть мати як адмістративно-примусовий, так і економічний, морально стимулюючий характер. Основними напрямками економії на будь-якому підприємстві є: оптимізація постачальницьких операцій; оптимізація збутових операцій; встановлення постійного контролю за витратами обслуговуючих і допоміжних структурних підрозділів; оптимізація норм витрачення матеріалів і енергоресурсів; оптимізація трудових затрат і заробітної плати; оптимізація інших виробничих і невиробничих затрат; оптимізація витрат за рахунок прибутку, що залишається у ропорядженні підприємства [11;12]. По-друге, кошти амортизаційного фонду, який має формуватися на економічно обгрунтованих засадах і використовуватися виключно на відтворення. Порядок амортизаційних відрахувань, що діяв до 1 липня 1997 р., повністю скасував використання цих коштів фінансування інвестицій, що призвело до зменшення питомої ваги амортизаційних відрахувань у структурі витрат промисловості. Змінений 26 травня 1997 р. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” регламентує новий підхід до нарахування амортизації, основним аспектом якого є збільшення норм амортизаційних відрахувань. Він має як позитивні так і негативні сторони. До негативного слід віднести оподаткування додаткової величини амортизаційних відрахувань, яка отримана в результаті індексації основних фондів, що проводиться раз у рік відповідно до індексу інфляції за минулий рік, зменшений на 10%. До того ж зменшення з лютого 1998 р. понижуючого коефіцієнта для норм амортизації з 0,7 до 0,6 практично підвищувало податок на прибуток і зменшувало інвестиційні можливості підприємства. У 1999 р. понижуючий коефіцієнт склав 0,8 така ж норма діє з другого кварталу 2000 р. До переваг нової системи амортизаційних відрахувань варто віднести те, що підприємства після 1 липня 1997 р. мають можливість самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів третьої групи. Змінюючи ставки і порядок амортизаційних відрахувань, державні органи визначають ту частину чистого прибутку, що може бути звільнена від податків шляхом внесення у витрати виробництва і потім переведена в амортизаційний фонд для фінансування інвестиції [8;12;24]. По-третє, кошти, одержані господарюючим суб’єктом у результаті реалізації невикористовуваних чи неефективно використовуваних основних фондів. Це досить неоднозначне питання, що вимагає свого індивідуального розв’язання у кожному конкретному випадку. Як відомо більшість виробничих підприємств було побудовано ще у період існування планово-розподільчої системи, виходячи із завдань централізованої економіки. Тоді головними принципами були досягнення економії затрат, підвищення ефективності виробництва за рахунок так званого “масштабу” виробництва. Це спричиняло створення потужностей, здатних здатних забезпечувати значні сегменти ринку певного товару. Але зворотній бік створення підприємств-гігантів становили значне зниження їх мобільності. В умовах обмеження фінансових ресурсів інвестиційна та інноваційна діяльність у масштабах таких підприємств дуже ускладнена. Крім того, загальноекономічна ситуація також негативно впливає на можливості завантаження таких підприємств. У результаті основні фонди використовуються нераціонально, отже, не дають належної віддачі. Тому перед керівниками багатьох підприємств у будь-який період часу постає питання про доцільність або збереження будівель, споруд, устаткування з надією відновити виробництво у колишньому масштабі на етапі економічного зростання або реалізації їх частини з надією використати одержані кошти для фінансування проектів капітального будівництва [11]. По-четверте, кошти, мобілізовані в результаті емісії акцій. Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій можуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є акціонерними, причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які які емітують акціонерні компанії, у фінансуванні інвестицій в Украіні ще незначна. На фондовому ринку України переважно обертаються державні цінні папери. Держава, залучаючи фінансово-кредитні ресурси для покриття бюджетного дефіциту, є основним конкурентом приватних підприємств на ринку капіталу. Ринок державних цінних паперів, незважаючи на певні проблеми, високодохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у реальний сектор економіки [12]. В Україні, незважаючи на масштаби акціонування і корпоратизації, роль цінних паперів, що випускаються акціонерними компаніями, у фінансуванні інвестицій незначна. Це пояснюється насамперед нерозвиненістю ринку цінних паперів, повільним і суперечливим розвитком законодавчої бази його функціонування, відсутністю гарантій при операціях з цінними паперами, психологічною непідготовленістю керівників підприємств до операцій на фінансовому ринку, невисоким ступенем довіри інвесторів до емітентів цінних паперів і механізм фондового ринку в цілому [10]. По-п’яте, цілеспрямована акумуляція й використання кредитних ресурсів банків. Проте банки (як і інші фінансові структури) орієнтовані на короткотермінове кредитування, що визначається структурою їх пасивів: власні кошти відносно невеликі, а залучені, як правило,- короткотермінові. Короткострокова структура депозитів диктує банкам необхідність і самим орієнтуватися на короткотермінові кредити, тим самим стримуючи зростання питомої ваги довгострокових кредитів. Інвестиційні кредити в Україні дорогі порівняно із світовою практикою. Ускладнюється ситуація невідповідністю між ставками відсотка і ризиками надання позик. Як наслідок – надзвичайно високі вимоги до економічних показників інвестиційних проектів, у результаті чого не реалізуються перспективні в стабільних умовах проекти, пов’язані зі значними вкладеннями у виробництво[10;12;16]. По-шосте, лізинг. Лізинг – це найбільш гнучка й ефективна форма фінансування науково-технічного ровотку. Це фінансовий інструмент, який не тільки сприяє мобілізації грошових коштів для інвестиційної діяльності, але й забезпечує за допомогою свого механізму гарантоване використання інвестиційних ресурсів на цілі реконструкції та розширення виробництва [10]. Cутність лізингу полягає в наступному. Якщо підприємство немає вільних коштів на придбання обладнання, воно може звернутися до лізингової компанії. Остання на підставі угоди з підприємством купує необхідне обладнання у власника та надає його в оренду підприємству. Фінансовий лізинг передбачає викуп об’єкта лізингу після закінчення строку оренди. Таким чином, підприємство отримує довгострокову позику, що поступово сплачується шляхом віднесення лізингових платежів на собівартість продукції. Перевагами лізингу є те, що підприємство отримує пільгові умови оподаткування .це пов’язано з тим, що лізингові платежі відносять на собівартість, тобто не оподатковуються. Недоліки лізингу: витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб; підприємство не може розірвати лізингову угоду достроково, це призведе до суттєвих штрафних санкцій [13]. По-сьоме, джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на підприємстві є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративні облігації. Протягом 2000 р. зареєстровано лише чотири емісії таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не використовують цього джерела інвестиційних ресурсів через недосконалість законодавства та ряд інших причин [11]. По-восьме, засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення. Заощадження держави розглядаються як частина бюджетних коштів, що виділяються на інвестування, та коштів від перевищення доходів над видатками державного бюджету, які спрямовані на ринок капіталу. Як джерело інвестицій, державні заощадження в Україні незначні, про що свідчить скорочення з року в рік обсягів централізованих інвестицій. В умовах трансформації економіки держава повинна активно брати участь в інвестиційному процесі. Основними напрямками такої участі має стати здійснення державних інвестиційних програм з метою впровадження передових природоохоронних технологій, стимулювання надходження інвестицій у прогресивній галузі економіки, на здійснення структурної перебудови , надання державних інвестиційних кредитів тощо [10;13;14]. По-дев’яте, заощадження населення. З огляду на світовий досвід заощадження населення мають великий вплив на темпи економічного зростання у країні, якщо сягають не менше як 12-14% ВВП. Особливістю економіки України є те, що приріст заощаджень населення у всіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних доходах. Причина криється у значному тіньовому секторі у країні, який охоплює 60% економіки. Залучити ці кошти, принаймні частково, надзвичайно важливо, бо, за різними розрахунками, вони становлять досить велику суму – 10-15 млрд. дол. Це складне питання, тому що переважна частина інвестиційного потенціалу населення націлена на вкладення у житло. Крім привабливості для населення того чи іншого фінансового інструменту вкладення коштів, велику роль відіграють психологічні чинники, передусім ступінь довіри населення до тих структур, які мобілізують заощадження [15]. В умовах структурної перебудови економіки України гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн каталізатором активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Україні слід використати досвід цих країн для залучення на взаємовигідних умовах прямих інвестицій. Успіх у залученні прямих іноземних підприємницьких капіталовкладень загалом пов’язані із створенням на значній території країни сприятливого інвестиційного клімату, тобто комплексу матеріальних та інституціональних умов, які надають інвесторам можливість знижувати виробничі витрати до рівня нижчого за середній у світі. Складовими такого клімату є низька вартість робочої сили, надання права на порівняно дешеве користування землею, економічно виважена система оподаткування, преференційний міграційно-митний режим; сприятливе митне та валютне законодавство. Щоб залучити максимально можливий обсяг ресурсів з-за кордону належна увага приділяється великим інвестиційним проектам, які реалізуються на базі спільного підприємництва [4]. З огляду на досвід залучення іноземного капіталу в інших країнах можна визначити такі перешкоди у здісненні цього процесу: відсутність відповідного інвестиційного клімату; недосконалість ринкового механізму; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової та професійної кваліфікації підприємців; нестача привабливих інвестиційних проектів; руйнівна податкова система; відсутність дієвої системи страхування інвестицій; надмірний монополізм в економіці; високий рівень інфляції; неконвертованість валюти [5]. Чинники, які впливають на прийняття рішень щодо іноземного фінансування проектів, мають різну вагомість. На думку американських бізнесменів, за ступенем важливості та впливу їх можна розмістити так: політична стабільність; інвестиційний клімат; порядок трансферту прибутку; податки; частка державних підприємств; привабливість проекту. Практика показала, що за минулий період, коли використовувалися традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну перебудову, впровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Очевидно необхідно знайти економічний механізм, який би дав змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат інвестування, тобто помітний внесок у розвиток економіки, підвищення ефективності її функціонування , впровадження сучасних технологій і методів управління [4]. З огляду на викладене важливо вибрати пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це зумовлює необхідність здійснення таких заходів: звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу; включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів; залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов’язаних з використанням інноваційного потенціалу; створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та промислового капіталу [4;5]. При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки окупності виробничих інвестицій порівняно малі. Наведений далі науково обгрунтований і рекомендований для практичного використання комплексний механізм залучення іноземних інвестицій спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та підвищення інвестиційної активності . Стрижнем такого механізму є економіко-організаційний блок, який базується на обгрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій, системи пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів використання іноземних інвестицій, розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних підприємств (рис 1.2) [4]. Рис. 1.2. Комплексний механізм залучення іноземних інвестицій 1.2. Показники ефективності інвестицій. Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів і затрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічну ефективність визначають шляхом порівняння результатів, одержаних у процесі екплуатації об’єктів інвестування, і сукупних затрат на здійснення інвестицій.[1] У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два показникидля оцінювання капітальних вкладень – коефіцієнт ефективності (Е) та обернений до нього показник – період окупності (По), які рораховуються так: EMBED Equation.3 , (1.1) EMBED Equation.3 , (1.2) де П – середньорічний прибуток у період експлуатації об’єктів інвестування; К – сума капіталовкладень у ці об’єкти (сума інвестицій). Застосування цих показників для оцінювання ефективності інвестицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити їх істотні недоліки. Основний недолік цієї методики полягає в тому, що вона не враховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл – це довготривалий процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій та експлуатаційний, тобто час повернення вкладених капіталів. Інвестиційний лаг може тривати роками. За цей час в економіці країни можуть відбуватися важливі процеси, що спричиняються інфляцією, економічним спадом або розвитком. Крім того, слід ураховувати, що що вкладені кошти могли б дати певний ефект, якби їх використали в іншій сфері діяльності, наприклад, як депозитивний вклад у банку. Ця методика не передбачає проведення майбутнього ефекту до теперішньої вартості вкладених капіталів. Другий істотний недолік традиційного способу оцінювання ефективності капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джерело повернення вкладеного капіталу беруть тільки прибуток. Проте серед основних джерел фінансування інвестиційної діяльності особливо важливими є амортизація та повне оновлення основних засобів. Тому, вибираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів, слід звертатися до зарубіжної практики. Найпоширенішим методом оцінювання ефективності інвестицій за допомогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому сума грошового потоку й капіталовкладень необхідно привести до теперішньої їх вартості. До показників, які використовують для визначення ефективності інвестицій, належить сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності та внутрішня норма дохідності. Чистий приведений дохід – це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою EMBED Equation.3 , (1.3) де ГПт – сума грошового потоку, приведена, приведена до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування); ІК – сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізяцію інвестиційного проекту. Приведення грошового потоку до теперішньої вартості здійснюють методом дисконтування, використовуючи складні проценти. Теперішню вартість грошового потоку за наведеною методикою можна розрахувати так: EMBED Equation.3 , (1.4) де ГПм – майбутня вартість грошового потоку; і – відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість періодів з початку інвестиційного циклу. Індекс дохідності – це відносний покозник, що характеризує ефективність інвестицій. Він визначається відношенням суми грошового потоку, приведеної до теперішньої вартості, до суми інвестиційних коштів: EMBED Equation.3 EMBED Equation.3 . (1.5) Період окупності – найпоширеніший з показників оцінювання ефективності інвестицій. Він допомагає відповісти на питання, за який період вкладені кошти повернуться до інвестора. Період окупності розраховують за формулою: EMBED Equation.3 , (1.6) де ГПс – середня сума грошового потоку в теперішній вартості в конкретному періоді (у разі короткострокових інвестицій цей період може тривати один місяць, а у разі довгострокових – один рік). На практиці використовують також дещо модифіковані способи визначення періоду окупності: EMBED Equation.3 , (1.7) або EMBED Equation.3 , (1.8) де ГПj – обсяг грошового потоку в j-му періоді; ГПn - обсяг грошового потоку в n -му періоді, коли його наростаюча сумадосягне розмірів вкладених інвестицій; і – дисконтна ставкадля приведення грошового потоку до теперішньої вартості; n – порядковий номер періоду, в якому сума дисконтованого грошового потоку, включаючи грошові потоки за всі попередні роки, вперше перевищить розмір інвестицій. За допомогою зазначених методів можна розраховувати період окупності згідно із сумами грошового потоку кожного періоду (у першому випадку без дисконтування майбутньої вартості, у другому – з урахуванням дискинтних ставок і приведенням грошового потоку до етперішньої вартості) [1;2;4]. РОЗДІЛ 2. Законодавча і нормативно-методична база 2.1. Загальний огляд законодавства, що регламентує залучення і використання національних інвестицій В Україні існує ряд законів, постанов Кабінету Міністрів, Указів Президента , що регулюють залучення і використання національних інвестицій. (табл. 2.1) Таблиця 2.1 До основних джерел фінансування інвестиційних проектів належать кошти амортизаційного фонду, який має формуватися на економічно обґрунтованих засадах і використовуватися виключно на відтворення. Тому доцільно розглянути Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, який регламентує новий підхід до нарахування амортизації, основним аспектом якого є збільшення норм амортизаційних відрахувань. Поліпшення роботи будівельного комплексу насамперед нерозривно пов’язане з активізацією інвестиційної діяльності у країні. У межах здійснюваних урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду процедур на перед проектній стадії, усунення штучних перепон під час проектування та будівництва. Так, істотним бар’єром для інвестора донедавна була процедура затвердження інвестиційних програм і проектів, коли треба було окремо одержати висновки шести обов’язкових державних експертиз. Відсутність чіткої взаємодії експертних органів призводила до того, що процес експертизи тривав іноді півроку, а загальна вартість цих робіт досягала 40% і більше вартості проектно-кошторисної документації. Для виправлення такого становища Держбуд ініціював прийняття відповідної Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи”, а на її виконання – внесення необхідних змін і доповнень до Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Це дало змогу встановити норму, згідно з якою інвестор зобов’язаний отримати єдиний позитивний комплексний висновок усіх державних експертиз. При цьому він звертається лише до однієї інстанції – служби Укрінвестекспертизи, яка організовує підготовку й видання комплексного висновку [27]. Іншим урядовим рішенням затверджено нове Положення “Про проведення торгів (тендерів) у будівництві”. Застосування тендерних процедур є обов’язковим, якщо очікувана вартість будівництва або капітального ремонту об’єктів і споруд становить щонайменше 200 тис. грн. З метою підтримки вітчизняних підрядних організацій під час проведення тендерів передбачається застосування 15%-ї поправки до ціни виконання замовлення на користь українських претендерів [28]. Важливим елементом підприємницької діяльності у сфері містобудування та капітального будівництва є архітектурна діяльність, причому в такому розумінні цього терміну, як це прийнято у світовій практиці (тобто протягом усього часу реалізації проекту від задуму до втілення). З метою узгодження цих процесів з усталеними міжнародними вимогами Держбуд розробив Закон України “Про архітектурну діяльність”. Це дуже важливий документ, який значною мірою сприяє поліпшенню процесів проектування й будівництва, встановленню чітких правових та організаційних норм для здійснення цієї діяльності. Його положення спрямовані на підвищення вимог до архітектурного й технічного рівня споруджуваних об’єктів, професійного та кваліфікаційного рівня архітектурної справи, впровадження нових форм цієї діяльності [29]. Важливим моментом під час формування бізнес-планів і програм розвитку підприємств та виробництв є наявність конкретної й достовірної інформації про подальший розвиток конкретних населених пунктів, використання й забудову відповідних територій. З метою правового та нормативного врегулювання цих питань Держбуд розробив ряд важливих документів для створення чіткої та послідовної системи вирішення складних містобудівних проблем з урахуванням інтересів усіх учасників інвестиційного процесу. Зокрема, це Закон України „Про планування і забудову території”, Генеральна схема планування території України, а також Концепція сталого розвитку населених пунктів України [30]. Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, Положення про агентство з питань запобігання банкрутства підприємств і організацій, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 990, та як виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. №1403 “Про положення про реєстрацію неплатоспроможних підприємств та організацій” для забезпечення організаційної роботи, пов’язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів до фінансування заходів, спрямованих на оздоровлення підприємств і організацій за Наказом голови Агентства запобігання банкрутству затверджено „Методику інтегрованої оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій” Ця методика була розроблена за ініціативою керівництва Агентства запобігання банкрутства підприємств і організацій з метою визначення інтегрованого показника інвестиційної привабливості підприємств і організацій, прискореної реалізації інвестиційних проектів, заохочення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців [31]. Основними факторами, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідають виконанню державних програм економічних перетворень на сучасному етапі є вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансування ресурсів підприємств і держави та утримування іноземних інвесторів від вкладень в економіку України. З метою поліпшення інвестиційного клімату, збільшення надходжень в економіку України Указом Президента України „Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України” визначено комплекс заходів, що мають сприяти активізації інвестиційної діяльності [32]. Розвитку інвестиційного процесу мають сприяти: прийняття Закону України „Про амортизацію”, Закон України „Про будівельні заощадження громадян” і прийняття постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження положення про порядок накопичення та використання будівельних заощаджень громадян”, активізація Українського державного банку реконструкції та розвитку на забезпечення довгострокового фінансування інвестиційних проектів; прийняття постанов Кабінету Міністрів України „Про затвердження положення про державне фінансування капітального будівництва, що здійснюється на території України ” [26;33;34;35]. Законодавчими актами слід створити такі економічні умови, за яких населення України стало б головним інвестором національної економіки, ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни вийшла на етап розширеного відтворення переважно інтенсивного типу. Результативне сприяння зростанню інвестицій приведе до збільшення надходження платежів до б’юджету, а отже і росту державних інвестицій в капітальне будівництво України. 2.2. Загальний огляд законодавства, що регламентує залучення і використання іноземних інвестицій В Україні існує ряд законів, постанов Кабінету Міністрів, Указів Президента , що регулюють залучення і використання національних інвестицій. (табл. 2.2) Таблиця 2.2 В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також Закон України „Про режим іноземного інвестування” . У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності [36]. Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги. Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий — регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів. Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності. Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України „Про режим іноземного інвестування” є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання “згідно з чинним законодавством” без конкретних посилань. У зазначеному Зaконі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об’єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв 'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на мій погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %). Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні. Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавче не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані [36]. Постановою Кабінету Міністрів затверджено „Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”. Це положення визначає порядок подання й розгляду документів і здійснення реєстрації. Згідно з цим документом реєстрація проводиться тільки після фактичного внесення інвестиції. На розгляд подаються: — інформаційне повідомлення про внесення інвестиції (у 3-х примірниках із відміткою податкового органу за місцем реєстрації суб'єкта господарювання про її фактичне внесення); — документи, що засвідчують форму здійснення інвестиції (установчі документи, договори про кооперацію, спільне виробництво, концесійні договори тощо); — документи, що підтверджують вартість інвестиції згідно зі ст. 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”; — документ, що засвідчує внесення заявником плати за реєстрацію. Документи розглядаються протягом 3-х днів, після чого їх або реєструють, або відмовляють у реєстрації. У реєстрації може бути відмовлено за умови, якщо здійснення інвестиції суперечить чинному законодавству або якщо оформлення цих документів не відповідає пунктам цього положення. Відмови з мотивів недоцільності не може бути [37]. Постановою Кабінету Міністрів „Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” передбачено реєстрацію договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види діяльності за участю іноземного інвестора. Підставою для здійснення іноземної інвестиції відповідно до статей 23 та 24 Закону України “Про режим іноземного інвестування” є державна реєстрація таких договорів. У реєстрації може бути відмовлено, якщо умови договору не відповідають законодавству України, при застосуванні до суб'єкта санкцій згідно зі ст. 37 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, якщо існує заборона на передбачений вид спільної діяльності. Відмова оформляється письмово і може оскаржуватись у суді. На виконання статті 5 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків розроблено Інструкцію „Про порядок реєстрації представництв суб'єктів господарської діяльності в Україні”, яку затверджено наказом. Згідно

Бакалаврська робота Інші

01.01.1970 03:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись