Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економічна реформа в Україні.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ВСТУП
Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки.
Створення нових економічних засад при входженні у систему ринкових відносин та трансформації бухгалтерського обліку на Україні у відповідності до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, запровадження Національних стандартів обліку, зумовили складні структурні зміни в економіці народногосподарського комплексу України, порядку оцінки та відображення господарських операцій на рахунках обліку.
В умовах розвитку економічних відносин в Україні бюджетні та наукові установи виступають як частина єдиного народногосподарського комплексу, причому відносно відокремлена його частина. Це обумовлено наявністю товарно-грошових відносин та передбачає здійснення специфічних функцій даних установ. Для задоволення потреб соціально-культурної сфери і наукового прогресу держава щорічно виділяє з бюджету величезні фінансові ресурси, витрачає значні обсяги матеріальних цінностей. І важливо, щоб ці ресурси та цінності використовувались на місцях з максимальним ефектом, і при цьому повністю задовольнялися потреби українського народу в культурному розвитку, освіті, медичному обслуговуванні, забезпечувалися всі інші соціальні потреби суспільства та вміло використовувався науковий потенціал [21, с.18].
Слід зазначити, що вирішальною і провідною ланкою фінансової системи є бюджет, за допомогою якого здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу. Бюджет забезпечує існування держави, розвиток її економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду коштів є необхідним не тільки для розв’язання проблем усієї країни, але й в першу чергу — для задоволення потреб розвитку економіки в цілому.
Зміцнення економічних відносин в умовах переходу до ринкової економіки та її удосконалення вимагають підвищення ролі бюджету як системи економічного розподілу і перерозподілу ВВП, здійснюваних через фінансову систему. Не можна також забувати, що бюджет виконує не тільки розподільчі функції — він бере активну участь і у формуванні ресурсів держави.
Бюджетні відносини потребують державного регулювання. Воно ж досягається, зокрема, шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності, через впровадження виваженої податкової політики. Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулюючи через доходи всі бюджети — за рахунок передання загальнодержавних доходів на регіональні й місцеві рівні [21, с.19].
Форми та методи бюджетної роботи і бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об’єктивною необхідністю.
Було б великою помилкою уявляти державний бюджет як своєрідну касу: з одного боку державні кошти до нього находять, а з другого – витрачають на різні потреби держави. Це призвело б до хибного розуміння головного — економічних відносин, які зумовлюють створення і використання централізованого державного фонду коштів через бюджет. Слід пам’ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела находжень коштів до бюджету, їх направлення і використання в процесі розширеного відтворення визначають системою економічних і суспільних відносин, які складають матеріальну основу для фінансів.
Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:
— зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;
— при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
— надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему [22, с.57].
На сучасному етапі розвиток суспільного виробництва забезпечує безперервне зростання національного доходу країни, і на цій основі відбувається щорічне зростання обсягу доходів та видатків Державного бюджету, який не може бути забезпечений без правильної організації бюджетного обліку.
За допомогою бюджетного обліку здійснюється безпосередній контроль за процесом виконання бюджету, ефективним і економним використанням бюджетних коштів.
Серед напрямків бюджетного обліку чималу роль відіграє облік основних засобів.
Бюджетні установи для здійснення своєї діяльності забезпечені основними засобами, які є частиною національного багатства країни. Тому правильна організація обліку використання основних засобів бюджетними організаціями має важливе народногосподарське значення у справі подальшого економічного підйому країни та збереження значної кількості коштів, що спрямовуються на капітальне будівництво.
Бухгалтерський облік основних засобів в бюджетних установах повинен забезпечувати їх збереження та найбільш ефективне використання, правильне документальне оформлення та своєчасне відображення їх руху в поточному обліку, а також правильну оцінку в балансі та звітах.
Як бачимо, в умовах ринкових відносин виникає необхідність у покращенні організації обліку основних засобів. Ефективна діяльність кожної бюджетної установи залежить від стану основних засобів, особливо їх технічного стану. В результаті технічного прогресу основні засоби з кожним роком покращуються, вдосконалюються, що сприяє підвищенню ефективної діяльності самого підприємства або установи.
Основні засоби установи повинні забезпечити належні матеріальні умови для здійснення фінансової діяльності. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних засобів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки в робочому стані та вибору політики амортизації.
Саме всі вищенаведені факти сприяють висновку про актуальність теми бакалаврської кваліфікаційної роботи в сьогоднішніх умовах переходу до ринкової економіки.
Мета бакалаврської кваліфікаційної роботи полягає у тому, щоб висвітлити основні особливості обліку, аналізу основних засобів в даній конкретній установі, а також розкрити перспективи розвитку організації основних засобів за сучасних умов в бюджетних установах загалом.
Для досягнення постановленої мети передбачається вирішення наступних завдань:
1. Розкриття сутності та змісту основних засобів;
2. Ознайомлення із законодавчою та нормативно-довідковою базою щодо бухгалтерського обліку в бюджетних установах загалом та обліку основних засобів на об’єкті дослідження зокрема;
3. Здійснення аналізу ведення обліку основних засобів в розглядуваній установі;
4. Здійснення фінансово-економічного аналізу основних засобів на об’єкті дослідження;
5. Аналіз фінансового стану досліджуваної бюджетної установи.
Предметом дослідження, як вже зазначалося, є основні засоби, зокрема питання їх системного відображення в бухгалтерському обліку. Вирішення цього питання сприятиме дотриманню розрахунково-кредитної дисципліни та раціональному використанню активів установи, обґрунтуванню та прийняттю своєчасних управлінських рішень для підвищення ефективності роботи організації.
Об’єктом дослідження, на матеріалах якого написана робота, є Відділ освіти Володимир-Волинської райдержадміністрації.
Інформаційною базою проведеного дослідження являються результати діяльності установи, первинна документація, облікові регістри, законодавство України, нормативні акти міністерств, комітетів та відомств та інша додаткова інформація.
Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів і висновків, а також списку літератури та додатків. Її структура обумовлена метою та основними завданнями дослідження. Перший розділ – теоретична частина, - розкриває питання поняття бюджетних установ; економічну суть категорії „основні засоби”; визначення та оцінки основних засобів, їх класифікації; подає основні завдання обліку основних засобів; знайомить із законодавчими актами та нормативно-довідковою базою щодо обліку основних засобів в бюджетних організаціях.
Другий розділ – характеристика базового підприємства, – подає стислу характеристику Відділу освіти Володимир-Волинської райдержадміністрації; аналіз наявності та руху основних засобів; дослідження процесу формування облікової політики.
Третій розділ розкриває питання особливостей ведення обліку основних засобів на об’єкті дослідження; аналізу організації; документування обліку основних засобів; ведення синтетичного та аналітичного обліку основних засобів у Відділі освіти.
Робота викладена на 72 сторінках друкованого тексту, включає таблиці - 4, рисунки - 4, cписок використаних джерел - 23 назви бібліографій, викладених на 3 сторінках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
1.1. Поняття бюджетних установ та роль бухгалтерського обліку в управлінні ними
Бухгалтерський облік у бюджетних установах є важливою частиною господарського обліку в Україні. Він виконує свої конкретні завдання, має специфічні об’єкти, ведеться за окремим планом рахунків на балансі, який відрізняється від балансу госпрозрахункових підприємств [18, с.4].
Проте перш ніж зупинитись детальніше на особливостях ведення обліку в бюджетних установах слід визначитися з рядом понять, які мають відношення до цього питання, зокрема: бюджетна установа, бюджетна система, бюджетне асигнування, бюджетне призначення, кошторис, розпорядники бюджетних коштів.
Основним нормативним документом, який регулює діяльність бюджетних установ є Бюджетний Кодекс України. Він визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства [18, с.5].
Відповідно до п. 6 ст. 2 Бюджетного Кодексу бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
Отже виходячи з вищезазначеного до бюджетних установ відносяться:
Верховна Рада України;
Адміністрація Президента України;
міністерства і відомства;
місцеві державні адміністрації;
органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради);
державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів.
Для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду бюджетні установи використовують план формування та використання фінансових ресурсів, який називається бюджетом (п. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу).
Бюджети поділяються на Державний бюджет та місцеві бюджети і їх сукупність, яка побудована з урахуванням економічних відносин та регулюється нормами права, складає бюджетну систему України.
Що таке державний бюджет зрозуміло всім. Здійснювати його виконання протягом бюджетного періоду надано повноваження органам державної влади. Це повноваження закріплено Законом України "Про Державний бюджет України".
До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. В свою чергу до бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань [22, с.36].
Відповідно до цього визначення бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони являються учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов'язками або бюджетними повноваженнями.
Для контролю за виділеними бюджетними коштами та результатами їх використання Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням № 538-р схвалив Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Відповідно до даного розпорядження починаючи з 2003 року, затверджено паспорт для кожної бюджетної програми, виконання якої покладено на одне або декілька бюджетних установ.
Ст. 6 Концепції зазначає: „Паспорт бюджетної програми - це документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми, на підставі якого здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми”.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня [23, с.19].
Розглянемо хто являється розпорядниками бюджетних коштів і які функції вони виконують у бюджетному процесі.
Головні розпорядники бюджетних коштів (надалі - головні розпорядники) - це бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини першої ст. 22 Бюджетного кодексу та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Наприклад, міністр Міністерства освіти, міністр Міністерства культури, міністр Міністерства охорони здоров'я тощо являються головними розпорядниками бюджетних коштів передбачених законом про Державний бюджет.
Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня (надалі - розпорядник) - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. До розпорядників належать обласні управління освіти, культури, охорони здоров'я тощо [23, с.20].
Розпорядники, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, в процесі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів застосовують до них положення порядку, визначені для головних розпорядників. Тобто, якщо обласним держадміністраціям, управлінням освіти, культури, охорони здоров'я, підпорядковуються районні держадміністрації, відділи освіти, культури, районні лікарні то в такому випадку облуправління визнаються, як головні розпорядники коштів для відповідних районних структур. Або ж міська рада координує діяльність та здійснює фінансування міських будинків культури, дошкільних закладів, то вона теж для даних установ являється головним розпорядником.
Повноваження, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету, визначається як бюджетне асигнування. В свою чергу будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування. Тобто бюджетне призначення повинне бути виражене в грошовій формі на відповідний бюджетний період, як правило на один календарний рік і відповідно затверджене чинним законодавством (Бюджетним кодексом, законом про Держбюджет чи рішенням про місцевий бюджет). Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. Якщо ж платежі будуть здійснюватись у періоді, що настає після закінчення поточного бюджетного періоду, то установа повинна мати на це відповідні повноваження. Ці повноваження згідно п. 32 ст.2 Бюджетного кодексу визнаються як повноваження на майбутні бюджетні зобов'язання.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи [23, с.24].
Більш детальніше на питанні кошторису, порядку його складання, розгляду, затвердження та виконання зупинятися ми не будемо.
Є два види фінансового контролю за виконанням бюджету:
внутрішній;
зовнішній.
Внутрішній фінансовий контроль здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу. За організацію ефективної системи внутрішнього контролю відповідальність несе керівник установи (розпорядник бюджетних коштів) як у своїх закладах, так і у підвідомчих бюджетних установах.
Внутрішній фінансовий контроль повинен забезпечувати:
постійну оцінку фінансової діяльності установи;
перевірку результатів від здійснення діяльності, чи відповідають вони тим завданням та планам, які передбачені паспортом бюджетної установи;
інформування безпосереднього керівника бюджетної установи про результати перевірки (оцінки, розслідування, вивчення чи ревізії), проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю.
Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюється Рахунковою палатою - в частині контролю за використанням коштів Держбюджету України, Головним контрольно - ревізійним Управлінням України - відповідно до його повноважень, визначених законом. Дані вимоги визначені статтею 26 Бюджетного кодексу.
Є деякі обмеження та правила яких слід дотримуватися при виконанні бюджетного процесу. Ці обмеження та правила для бюджетних установ на всіх стадіях бюджетного процесу передбачені Бюджетним кодексом і Законом "Про Державний бюджет України".
Перше обмеження. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Друге обмеження. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами [19, с.6].
Статтею 26 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" передбачено, що, зобов'язання, взяті розпорядниками коштів Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями i не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.
В Україні для всіх бюджетних установ застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету (п. 1 ст. 48 Бюджетного Кодексу). Вона передбачає здійснення Державним казначейством України:
операцій з коштами державного бюджету;
розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
здійснення контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Відповідно до статті 78 Бюджетного Кодексу казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства.
Для всіх бюджетних установ Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України визначаються єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави (ст. 56 Бюджетного кодексу).
Порядок ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах здійснюється відповідно до нормативних документів, які затверджено Державним казначейством та Міністерством фінансів України: Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Порядку застосування рахунків бухгалтерського обліку № 114, Інструкції про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок їх складання № 68, Інструкції про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ № 61, „Инструкции по бухгалтерскому учету в учреждениях и организациях, состоящих на государственном бюджете СССР” №61, яка не застосовується в Україні в частині меморіальних ордерів.
1.2. Правове регулювання бухгалтерського обліку в бюджетних установах
Бухгалтерський облік бюджетних установ підлягає впливу зовнішнього середовища, зокрема, системи законодавчого регулювання.
Суб’єктами нормативного регулювання бюджетного обліку є Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Контрольно-ревізійне управління України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Державний комітет статистики України та інші державні органи [19, с.7].
Організацію бюджетного обліку та контролю загалом та обліку необоротних активів зокрема регулюють перелічені далі нормативні документи:
Бюджетний кодекс України №2542-ІІІ, затверджений 21.06.2001 р. (із подальшими змінами та доповненнями). Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-XIV від 16.07.1999 р. (з подальшими змінами та доповненнями). Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Закон України „Про гуманітарну допомогу” №1192-XIV від 22.10.1999 р. (із подальшими змінами та доповненнями). Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги та сприяє гласності і прозорості цього процесу.
Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджена Наказом Державного Казначейства України №64 від 17.07.2000 р. (із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного казначейства №30 від 21.02.2005 р.). Інструкція розроблена На виконання Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і завдань, покладених на Державне казначейство України, з метою забезпечення єдності бухгалтерського обліку основних засобів та інших необоротних активів, згідно з вимогами нового Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Головного управління Державного казначейства України від №114 10.12.1999 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.1999 р. за №890/4183. Ця Інструкція визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи та незавершене капітальне будівництво бюджетних установ. При цьому бухгалтерський облік необоротних активів повинен забезпечити правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в регістрах бухгалтерського обліку надходження, переміщення, вибуття всіх необоротних активів, які належать установі, у тому числі і здані в оренду.
Інструкція із складання типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, затверджена Наказом Головного управління Державного Казначейства України, Державного комітету статистики України №125/70 від 02.02.1997 р. Цією інструкцією затверджуються типові форми з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, і вводяться у дію з 1 січня 1998 року. Всього затверджено 11 типових форм.
Типова інструкція про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України №142/181 від 10.08.2001 р. (із змінами, внесеними згідно з Наказами Державного казначейства №96/109 від 25.04.2003 р. та №189/266 від 26.09.2003 р.). Інструкція прийнята на виконання Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, з метою встановлення єдиних вимог до порядку списання матеріальних цінностей з балансу установ, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів.
Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затверджена наказом Міністерства фінансів України та Головного управління Державного казначейства України №90 від 30.10.1998 р. (із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного казначейства України №122 від 19.07.2001 р.). Дана Інструкція встановлює єдині вимоги щодо порядку інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, установами і організаціями, які утримуються за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів. При цьому вказується, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна. Інвентаризації підлягає все майно установи, незалежно від його місцезнаходження, і всі види фінансових зобов'язань. Інвентаризація майна проводиться за його місцезнаходженням та за матеріально відповідальними особами. Під час інвентаризації в обов'язковому порядку проводиться констатація наявності об'єктів.
План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Порядок його застосування, затверджений Наказом Головного Управління Державного казначейства України №114 від 10.12.1999 р. (із подальшими змінами та доповненнями). Вимоги Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ і Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ є обов'язковими для всіх установ та організацій, основна діяльність яких ведеться за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів. Цей План рахунків, розроблений на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, призначений для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій установ та організацій, основна діяльність яких ведеться за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, та операцій з виконання сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів.
Для обліку власних та отриманих на умовах фінансового лізингу основних засобів передбачено рахунок 10 „Основні засоби”, який розподіляється на субрахунки: 101 „Земельні ділянки”; 102 „Капітальні витрати на поліпшення земель”; 103 „Будинки та споруди”; 104 „Машини та обладнання”; 105 „Транспортні засоби”; 106 „Інструменти, прилади та інвентар”; 107 „Робочі і продуктивні тварини”; 108 „Багаторічні насадження”; 109 „Інші основні засоби”.
Детальніше про використання та інформацію, що міститься на цих субрахунках йтиметься в п.1.3 бакалаврської кваліфікаційної роботи.
Інструкція про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затверджена Наказом Державного казначейства України №61 від 10.07.2000 р. (із подальшими змінами та доповненнями). Ця Інструкція спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних субрахунках бухгалтерського обліку, установлених Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, що затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України №114 від 10.12.1999 р. і зареєстрований у Міністерстві юстиції України №890/4183 від 20.12.1999 р. Інструкція роз'яснює основні господарські операції бюджетних установ з надходження, збереження і використання основних засобів та інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів, запасів, зобов'язань та інших операцій з розрахунків, надходження і витрачання бюджетних коштів установ відповідно до затверджених кошторисів. При проведенні бухгалтерських записів бюджетними установами застосовуються субрахунки (рахунки другого порядку), установлені Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, виходячи із загальнодержавних та галузевих потреб управління, контролю, аналізу та звітності. Господарські операції установ можуть відображатися за допомогою додаткових субрахунків (рахунків третього, четвертого й ін. порядків), з обов'язковим збереженням номерів субрахунків Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ (рахунків другого порядку). Кореспонденція субрахунків, що не наведена в цій Інструкції, визначається установою, виходячи з норм даної кореспонденції субрахунків та нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ.
Інструкція про порядок відображення в обліку бюджетних установ операцій з централізованого постачання матеріальних цінностей, затверджена наказом Державного казначейства України №232 від 16.12.2002 р. Ця Інструкція встановлює порядок відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності операцій з централізованого постачання матеріальних цінностей бюджетних установ. При цьому централізоване постачання в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності відображається в залежності від механізму його проведення. Механізм централізованого постачання визначається залежно від того, за рахунок яких коштів (загальний, спеціальний фонд) та якою установою (бюджетна, госпрозрахункова) проводиться централізоване постачання.
Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від №116 від 22.01.1996 р. (із подальшими змінами та доповненнями). Цей порядок встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.
Інструкція про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок їх складання, затверджена наказом Державного казначейства України №68 від 27.07.2000 р. (із змінами, внесеними згідно з наказами Державного казначейства №12 від 28.01.2002 р. та №117 від 05.06.2003 р.).
Меморіальний ордер №9 „Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення необоротних активів” (Форма №438 (бюджет)) використовується для обліку вибуття та переміщення до інших установ, організацій та матеріально відповідальних осіб матеріальних цінностей, що відносяться до необоротних активів. Записи здійснюються щодо кожного документа („Акт прийняття-передачі основних засобів” ф. №ОЗ-1, „Акт про списання основних засобів” ф. №ОЗ-3, „Акт про списання автотранспортних засобів” ф. №ОЗ-4, „Акт про списання вилученої з бібліотеки літератури” ф. №ОЗ-5 із зазначенням матеріально відповідальної особи.
Якщо щодо необоротного активу, що вибуває, нарахований знос, то він відображається за дебетом відповідного субрахунку рахунку 13 „Знос необоротних активів”. Сума зносу вираховується з даних інвентарних карток з обліку необоротних активів.
Позиція „Сума оборотів за меморіальним ордером” у вигляді відповідної кореспонденції рахунків переноситься до книги „Журнал-головна”.
Меморіальний ордер підписується виконавцем, особою, що перевірила меморіальний ордер, та головним бухгалтером.
Одночасно відповідні записи здійснюються у відповідних інвентарних картках обліку необоротних активів.
Меморіальний ордер №9 „Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення необоротних активів” (Форма №438-авт (бюджет)) використовується при автоматизованому веденні бухгалтерського обліку. Складання відомості за формою №438-авт здійснюється аналогічно порядку складання форми №438.
Положення про передачу об’єктів права державної та комунальної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 р. Це Положення визначає порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.
Сувора регламентація бухгалтерського обліку в бюджетних установах забезпечує єдину основу формування і можливість порівняння його показників за результатами діяльності установ різних відомств, можливість отримання зведених показників для контролю за виконанням кошторису доходів і видатків бюджетів різних рівнів.
1.3. Поняття, класифікація, оцінка та основні аспекти бухгалтерського обліку основних засобів у бюджетних установах
Бюджетні установи, як і інші суб’єкти господарювання, здійснюють певну діяльність. Проте діяльність зазначених установ має характерну особливість: вона відбувається у сфері надання послуг соціально-культурного, наукового та іншого характеру. Однією з важливих передумов високоякісного, перманентного, своєчасного надання цих послуг є забезпеченість бюджетних установ засобами праці, які становлять самостійний об’єкт бухгалтерського обліку – так звані необоротні активи.
Необоротні активи — це матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать установі та забезпечують її функціонування й строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року [22, с.100].
Очевидно, що склад необоротних активів доволі різноманітний, а тому вони потребують класифікації. Згідно з наявною практикою необоротні активи можна класифікувати за такими ознаками (рис.1.1):
- галузевою належністю;
- функціональним призначенням;
- матеріально-речовою формою;
- ступенем використання;
- належністю.
Основні засоби в бюджетних установах — це матеріальні активи, отримані ними з метою використання в процесі діяльності для забезпечення якісного виконання покладених функцій, або надання послуг різного характеру, що і є основним завданням та результатом діяльності бюджетних установ.
До основних засобів належать необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить понад 500 гривень за одиницю (комплект). Основні засоби поділяються на 9 типів: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та інвентар, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, інші основні засоби.
Основні засоби, що використовуються бюджетними установами в процесі їх діяльності, можна умовно поділити за такими ознаками:
1 — за функціональним призначенням;
2 — за використанням (діючі, недіючі, здані в оренду та ті, що знаходяться в резерві;
3 — за власністю (власні та орендовані).
За функціональним призначенням — основною класифікаційною ознакою, основні засоби бюджетних установ поділяються на 3 групи:
1 група:
будинки виробничо-господарського призначення, зайняті органами упра вління, соціально-культурними (будівлі навчальних закладів, лікарень, поліклі нік і амбулаторій, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, дитячих закладів, бібліотек, клубів, музеїв, науково-дослідних інститутів, ла бораторій та ін.) та іншими установами;
SHAPE \* MERGEFORMAT НЕОБОРОТНІ АКТИВИ
ЗА ГАЛУЗЕВОЮ НАЛЕЖНІСТЮ
ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ
ЗА МАТЕРІАЛЬНО-РЕЧОВОЮ ФОРМОЮ
ЗА СТУПЕНЕМ ВИКОРИСТАННЯ
ЗА НАЛЕЖНІСТЮ
Закладів охорони здоров’я
Закладів освіти
Закладів культури
Закладів фізичної культури і спорту
Основні
Допоміжні
Матеріальні
Нематеріальні
Діючі
Недіючі
Ті, що перебувають у запасі
Власні
Орендовані
Рис.1.1. Класифікація необоротних активів
будинки, що цілковито чи переважно призначені для проживання;
водонапірні споруди, стадіони, басейни, дороги, мости, пам'ятники, загорожі парків, скверів і громадських садів та ін.;
лінії електропередач, трансмісії та трубопроводи з усіма проміжними пристроями, необхідними для трансформації (перетворення) і передачі енергії та для пере міщення трубопроводами рідких та газоподібних речовин до споживача, спеці алізовані споруди систем зв'язку;
2 група:
вимірювальні прилади – дозатори, амперметри, барометри, ватметри, водоміри, вакуумметри, вапориметри, вольтметри, висотометри, гальваноме три, геодезичні прилади, гіроскопи, індикатори, компаси, манометри, хроно метри, спеціальні ваги, мірники, касові апарати та ін.;
регулювальні прилади та пристрої — киснево-дихальні прилади, регулювальні, електричні, пневма тичні та гідравлічні пристрої, пульти автоматичного управління, апаратура централізації та блокування, лінійні пристрої диспетчерського контролю та інші;
лабораторне обладнання — пірометри, регулятори, калориметри, прилади для визначення вологи, перегінні куби, лабораторні копри, прилади для випробу вання на газонепроникність, прилади для випробування міцності зразків на розрив, мікроскопи, термостати, стабілізатори, витяжні шафи та ін.;
обчислю вальна техніка — елекронно-обчислювальні, керувальні та аналогові маши ни, цифрові обчислювальні машини та пристрої (клавішні обчислювальні та підсумувальні машини та ін.);
медичне обладнання — зуболікувальні крісла, операційні столи, ліжка зі спеціальним обладнанням та ін., спеціальне дезін фекційне та дезінсекційне обладнання, обладнання молочних кухонь та молоч них станцій, станцій переливання крові та ін.;
комп'ютерна техніка і її ком плектуючі — комп'ютери, монітори, периферійне й сіткове обладнання комп'ютера, що за вартістю за одиницю чи комплект належить до основних засобів;
інші машини та обладнання — машини, апарати та інше обладнання, не назване у вище перерахованих підгрупах. До інших машин та обладнання належать: обладнання стадіонів, спортмайданчиків та спортивних приміщень (у тому числі спортивні снаряди), обладнання кабінетів та майстерень в навчальних закладах, кіноапаратура, освітлювальна апаратура, обладнання сцени, музичні інструменти, телевізори, радіоапаратура, спеціальне обладнання науково-дослідних та інших установ, обладнання автоматизованих телефонних станцій, телефони, факси, копіювальна техніка, технічні засоби приготування та транспортування їжі, пожежні машини на автомобільному та кінному ходу, пожежні автоцистерни, механічні пожежні драбини, технічні засоби служби ПММ, пральні та швейні машини, холодильники, пилососи та ін.;
автомобіль ний транспорт і запчастини до нього;
інструменти — механічні та немеханічні знаряддя праці загального значення, а також прикріплені до машин пред мети, які слугують для обробки матеріалів. До них належать: різальні, ударні, натискувальні та ущільнювальні знаряддя ручної праці, включаючи ручні ме ханічні знаряддя, що працюють на електроенергії, енергії стисненого повітря та ін. (електродрилі, фарбопульти, електровібратори, гайковерти та ін.), а та кож різного роду пристрої для обробки матеріалів, здійснення монтажних ро біт та ін. (лещата, патрони, ділильні головки, пристрої для встановлення дви гунів та для прокручування карданного вала на автомобілях та ін.);
виробничий інвентар та приладдя — предмети виробничого значення які слугують для полегшення виробничих операцій під час роботи: робочі столи, верстати, кафедри, парти та ін.;
обладнання, що сприяє охороні праці;
предмети технічного значення, які не можуть бути віднесені до робочих машин (наприк лад, світлокопіювальні рами та ін.);
господарський інвентар — предмети кон торського та господарського облаштування, конторське обладнання, переносні бар'єри, вішалки, гардероби, шафи різні, дивани, столи, крісла, шафи та ящики вогнетривкі, друкарські машини, гектографи, шапірографи та інші ручні роз множувальні та нумерувальні апарати, переносні юрти, намети (крім кисне вих), ліжка (крім ліжок із спеціальним обладнанням), килими, портьєри та ін ший господарський інвентар, а також предмети протипожежного значення — гідропульти, стендери, драбини ручні та ін.
3 група:
силові машини та обладнання — машини-генератори, що виробляють теплову та електричну енергію, машини-двигуни, що перетворюють різного роду енергію (енергію води, вітру, теплову, електричну енергію та ін.) в меха нічну, тобто в енергію руху;
робочі машини та обладнання - машини, апарати та їх обладнання, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці в процесі створення продукту чи послуг виробничого характеру та переміщення предметів праці у виробничому процесі за допомо гою механічних двигунів, сили людини та тварин;
рухомий склад залізничного та водного транспорту (електровози, тепловози, паровози, мотовози, мотодре зини, вагони, платформи, цистерни, теплоходи, пароплави, дизель-електрохо ди, буксири, баржі та барки, човни та судна службово-допоміжні, рятувальні, пристані плавучі, парусні судна та ін.);
рухомий склад повітряного транспор ту (літаки, гелікоптери);
гужовий транспорт (вози, сани та ін.);
виробничий транспорт (електрокари, мотоцикли, моторолери, велосипеди, візки та ін.);
усі види спортивного транспорту, запасні частини до транспортних засобів, які за своєю вартістю за одиницю (комплект) належать до основних засобів;
робоча худоба — коні, воли, осли та інші робочі тварини (включаючи тран спортних і спортивних коней та інших транспортних тварин);
багаторічні на садження (які досягли експлуатаційного віку);
будь-які інші основні засоби, що не включені до першої та другої груп.
Не належать до основних засобів матеріальні цінності незалежно від вар тості:
знаряддя лову (трали, неводи, сіті та ін.);
бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву;
сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг і тимчасові будівлі у лісі зі строком експлуатації до двох років (пересувні буди ночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та ін.);
спе ціальні інструменти та спеціальні пристрої (для серійного і масового виробни цтва певних виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень);
спеці альний одяг, спеціальне взуття, постільні речі;
формений одяг, призначений для видачі працівникам установ;
тимчасові нетитульні споруди і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;
тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів;
предмети, призначені для видачі напрокат;
молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл.
Однак, незалежно від вартості до основних засобів належать:
сіль ськогосподарські машини та знаряддя;
будівельний механізований інструмент;робочі та продуктивні тварини;
усі види засобів пересування, призначені для переміщення людей і вантажів;
документація з типового проектування [22, с.102-105].
Крім того, до основних засобів належать сценічно-постановочні засоби вартістю за одиницю понад 10 гривень (декорації, меблі й реквізит, бутафорія, театральні й національні костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки).
Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в облікових регістрах надходження, переміщення всередині установи, вибуття з установи основних засобів та надання повних і об'єктивних даних для здійснення контролю за збереженням та правильним використанням кожного об'єкта.
Надходження основних засобів супроводжується відкриттям інвентарних карток їх обліку, присвоєнням їм інвентарних номерів та проведенням необхід них записів у регістрах аналітичного обліку.
У бухгалтерському обліку бюджетних установ вартість, за якою відобра жаються основні засоби, розподіляється на балансову, первісну та відновлювальну.
Балансова вартість — це вартість, за якою основні засоби включаються до Балансу після вирахування суми нарахованого зносу.
Первісна вартість — це вартість, що історично склалася, тобто собівар тість за фактичними витратами на придбання основних засобів, їх споруджен ня та виготовлення.
Відновлювальна вартість — це первісна вартість, змінена після перео цінки, що здійснюється у випадках індексації первісної вартості основних засобів відповідно до чинного законодавства, а також при добудові, дообладна нні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об'єктів та модернізації.
Індексація первісної (відновлювальної) вартості основних засобів може здійснюватися щорічно згідно з індексом інфляції року та відповідно до по рядку, передбаченого Законом України "Про оподаткування прибутку підпри ємств".
Зміну первісної вартості основних засобів не можна вважати доходом установи.
Переоцінка основних засобів бюджетних установ здійснюється тимчасо вою комісією з переоцінки, яка призначається наказом керівника установи і в склад якої входять: заступник керівника установи (голова комісії) та головний бухгалтер чи його заступник (в установах, в яких штатним розписом посада головного бухгалтера не передбачена, — особа, на яку покладено ведення бух галтерського обліку), керівники груп обліку (в установах, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями) або інші працівники бухгалтерії, які обліко вують основні засоби, особи, на яких покладена відповідальність за збережен ня необоротних активів, та інші посадові особи. Комісія здійснює переоцінку кожної окремої одиниці основних засобів і встановлює нові ціни. Документи, що підтверджують нову ціну, не потребуються. Ціни на однотипні предмети у межах однієї установи повинні бути однаковими. За результатами переоцінки комісією складається акт про зміну вартості основних засобів, який затверджу ється керівником установи.
В бухгалтерському обліку для основних засобів Планом рахунків передба чено 9 субрахунків балансового рахунку 10 "Основні засоби".
Субрахунок 101 "Земельні ділянки", на якому обліковується земля, що придбана або надана для користування установі, у тому числі здана в оренду. Земля і будівлі, розташовані на ній, є окремими основними засобами і в бух галтерському обліку відображаються окремо. Якщо вартість землі неможливо відокремити від вартості будівель, то всі видатки на їх придбання та утри мання повинні бути віднесені на той об'єкт, що переважає.
Субрахунок 102 "Капітальні витрати на поліпшення земель", на якому об ліковуються капітальні витрати на покращення земель. До них належать витра ти на культурно-технічні заходи з поверхневого поліпшення земель для сіль ськогосподарського використання, які здійснюються за рахунок капітальних вкладень. Витрати включаються у вартість необоротних активів щорічно в су мі витрат на прийняті в експлуатацію площі незалежно від закінчення всього комплексу робіт. Облік капітальних витрат на поліпшення земель ведеться шляхом розподілу на наступні заходи: планування земельних ділянок, викор чування площ під оранку, очищення водойм із зазначенням займаної площі й вартості виконаних робіт за кожним заходом.
Субрахунок 103 "Будинки та споруди", на якому обліковуються будинки виробничо-господарського призначення, зайняті органами управління, соціаль но-культурними (будівлі навчальних закладів, лікарень, поліклінік, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, дитячих закладів, бібліотек і т.д.) установами; житлові будинки; інші споруди (водонапірні споруди, стадіо ни, басейни, дороги, мости, пам'ятники, загорожі та ін.).
В установах вони обліковуються за інвентарними об'єктами, якими вва жається визначений комплекс конструктивно об'єднаних предметів, що ста новлять одне ціле і разом виконують певну роботу. Зокрема, це кожна окрема будівля. До її складу входять усі потрібні для : експлуатації і розміщені всере дині неї комунікації, тобто система опалення приміщення, включаючи й ко тельну установку для опалення (якщо остання міститься в самому приміщен ні), внутрішня мережа водогазопроводу і каналізації з усіма пристроями, внутрішня мережа силової та освітлювальної електропроводки з усією освіт лювальною арматурою, внутрішні телефонні й сигналізаційні мережі та вентиляційні пристрої загальносанітарного значення, підйомники (ліфти) [24, с.108].
Субрахунок 104 "Машини та обладнання", на якому обліковуються силові машини та обладнання, машини-генератори, робочі машини та обладнання, ї вимірювальні прилади-дозатори, регулювальні прилади і пристрої, лаборатор не обладнання, обчислювальна техніка (клавішні обчислювальні та підсумувальні машини), медичне обладнання, комп'ютерна техніка і її комплектуючі, інші машини та устаткування (обладнання стадіонів, спортмайданчиків, обла днання кабінетів та майстерень в навчальних закладах, кіноапаратура, осві тлювальна апаратура, обладнання сцен, музичні інструменти, телевізори, ра діоапаратура, спеціальне обладнання науково-дослідних установ та інше, не назване вище).
Субрахунок 105 "Транспортні засоби", на якому обліковуються усі в
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора