Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Забезпечення економічного зростання.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ВСТУП
Забезпечення економічного зростання висуває підвищені вимоги до оцінки параметрів функціонування суб’єктів підприємництва, їх структури, серед яких особливе місце належить розкриттю інвестиційної привабливості суб'єктів ринкових відносин. Це потребує вирішення низки складних і різних за характером проблем в обліковому середовищі, удосконаленню його теоретико-методичних аспектів, науково обґрунтованої організації.
Активи підприємства є однією з найважливіших категорій обліково-аналітичного процесу. У системі теоретичних основ формування і використання активів важливу роль відіграє концепція їх оцінки, що в першу чергу впливає на об'єктивність обліку і формування фінансової звітності підприємства.
Керівництву підприємств необхідна достовірна та повна інформація про результати діяльності господарюючого суб’єкта та його фінансовий стан. Це зумовлює необхідність удосконалення системи обліку як основи інформаційного забезпечення будь-якого процесу управління, в тому числі й управління оборотними активами. Відсутність чітких рекомендацій з методики обліку оборотних активів не дозволяє належним чином організувати збір даних про їх рух. Окрім того, бухгалтерські служби та інші економічні підрозділи господарських товариств не застосовують на практиці науково-розроблену методику аналізу оборотних активів через її високу трудомісткість та складність розрахунків.
Розвитку теорії обліку й аналізу оборотних активів сприяли праці таких відомих вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, С.В. Голова, В.І. Єфіменка, М.І. Горбатка, В.М. Івахненка, М.Р. Лучка, М.В. Кужельного, М.Я. Остап’юка, Є.В. Мниха, П.Я. Поповича, М.С. Пушкаря, В.С. Рудницького, В.В. Сопка, М.Г. Чумаченка, І.Д. Фаріона, С.І. Шкарабана та інших. Серед зарубіжних авторів згадані питання розглядались у наукових працях М.І. Баканова, І.Т. Балабанова, В.В. Ковальова, М.Н. Крейніної, В.Ф. Палія, Р.С. Сайфуліна, А.Д. Шеремета та інших. Проте, ряд питань щодо методики обліку оборотних активів підприємств вимагає подальших досліджень та наукових розробок.
Тому виникає необхідність у створенні такої методики обліку оборотних активів господарських товариств, яка б дозволила не тільки чітко визначити їх фінансовий стан, а й була б доступною у використанні, зрозумілою та економічно ефективною з точки зору співвідношення „вигода-витрати”. Зазначене вище підтверджує актуальність теми дослідження та практичну значимість роботи.
Метою бакалаврської кваліфікаційної роботи є дослідження існуючих теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення методики обліку оборотних активів господарських товариств в умовах ринкових відносин. Реалізація мети дослідження зумовила необхідність виявлення і розв’язання наступного комплексу завдань:
обґрунтувати концептуальні підходи щодо сутності оборотних активів, рух яких зумовлює операційну діяльність підприємства;
узагальнити класифікаційні ознаки активів у розрізі їх типів з метою визначення критеріїв визнання активів як об’єктів обліку;
дослідити теоретичні основи обліку та відображення у звітності оборотних активів, приділивши особливу увагу їх оцінці в бухгалтерському обліку згідно національних облікових стандартів;
розглянути питання документування окремих видів оборотних активів (виробничі запаси, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, грошові кошти в національній валюті України);
розглянути питання синтетичного, аналітичного обліку та відображення в балансі ВАТ „Володимирцукор” окремих видів оборотних активів (запаси, поточна дебіторська заборгованість).
Об’єктом дослідження є оборотні активи як об’єкти обліку операційної діяльності господарського товариства.
Предметом дослідження є теоретико-методичні підходи до обліку оборотних активів господарських товариств.
Базовим підприємством виступило ВАТ „Володимирцукор”.
Інформаційною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів з питань обліку оборотних активів, законодавчі та нормативні акти України, матеріали наукових конференцій, дані бухгалтерського обліку, фінансової та статистичної звітності господарського товариства ВАТ „Володимирцукор”.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА МІСЦЕ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
1.1. Наукові підходи до визначення поняття „оборотні активи”. Класифікація оборотних активів
Перехід України до ринкових відносин, розвиток конкуренції викликають необхідність постійного удосконалення способів ведення бізнесу. Зараз підприємства стоять перед проблемою підвищення ефективності використання свого виробничого потенціалу. Управління оборотними коштами (оборотними активами) суб'єктів господарювання дозволяє регулювати необхідну їх величину для виконання виробничої програми з випуску продукції та оплати праці. Нестача в оборотних коштах призводить до зриву виробничої програми, затримок з оплати праці. Наявність оборотних коштів понад необхідного рівня веде до вилучення грошових коштів з обігу, до “заморожування” фінансових ресурсів, зростання дебіторської заборгованості.
Питанням управління оборотними коштами на підприємствах надавалася значна увага багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими й спеціалістами.
На думку Н.М. Урбан „активи – контрольовані підприємством економічні ресурси, сформовані за рахунок інвестованого в них капіталу, що характеризуються детермінованою вартістю, продуктивністю і здатністю генерувати доходи, постійний обіг яких в процесі використання пов'язаний з факторами часу, ризику і ліквідності”.
В монографії „Організація управління активами підприємства та їх джерелами” Г.А. Семенова та А.М. Ткаченко знаходимо: „активи представляють собою економічні ресурси підприємства в формі сукупних майнових цінностей, що використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку” [25, с.53].
У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі немає однозначного трактування поняття „оборотні активи”.
Традиційна радянська фінансова школа (Д.С. Моляков) визначає оборотні кошти як „авансовану в грошовій формі вартість для планомірного створення та використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасного здійснення розрахунків” [20, с.15].
Подібне визначення подає і О.С. Філімоненков: „оборотні активи – це вартість, авансована в кругообіг виробничих оборотних фондів і фондів обертання для забезпечення безперервності процесу виробництва і обігу”.
В.А. Познаховським оборотні активи визначаються як сукупна вартість, виражена у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що обертається у процесі господарської діяльності підприємства у вигляді оборотного капіталу з метою забезпечення економічної вигоди. Оборотні активи призначені для реалізації й обслуговування виробничо-комерційної діяльності і повністю споживаються впродовж одного виробничого циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Д.В. Василичев вважає, що оборотні активи, які він заміняє терміном „оборотні кошти” – це частина фінансових ресурсів, що знаходяться в обороті підприємства, які призначені для фінансування матеріальних та інших витрат, покриття витрат на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, а також покриття втрат, викликаних дебіторською заборгованістю [24, с.113].
У „Фінансовому словнику” А.Г. Загороднього, Г.Л. Вознюка та Т.С. Смовженко знаходимо визначення поняття „поточні активи”, яке є тотожним поняттю „оборотні активи”: „бухгалтерська назва активів, які постійно обертаються у процесі підприємницької діяльності” [19, с.17].
Е. Нікбахт і А.А. Гроппеллі не розглядають теоретичні питання сутності оборотних активів, а приділяють увагу методам і прийомам управління ними, тобто процедурному аспекту [21, с.134].
Відповідно до проведеного аналізу наукових, методичних та практичних джерел, що розглядають активи як об’єкти обліку, виявлені наступні проблеми класифікації активів:
відсутність єдиного комплексного підходу при виробленні різних типів класифікаційних ознак;
відсутність систематизації всіх типів класифікації активів;
проблема класифікації необоротних активів (автори розробили різні типи класифікації лише основних засобів чи нематеріальних активів, за іншими видами необоротних активів класифікація не вивчається);
потреба виробити додаткові типи класифікації для задоволення інформаційних потреб користувачів облікової інформації в процесі управління активами.
Для вирішення цих проблем у роботі Н.М. Урбан [27, с.12] запропоновано блок-схему класифікації активів, яка передбачає поетапне проведення класифікації активів підприємства: від визначення мети та завдань класифікації у кожному окремому випадку до вибору оптимального типу класифікації активів згідно до визначених потреб зовнішніх та внутрішніх користувачів облікової інформації (рис.1.1.).
Об’єкти класифікації
не відповідають
ознакам активів
Визначення мети класифікації
(потреби користувачів)
Ні
Відсутня потреба в класифікації активів
Так
Формування завдання класифікації
Ні
Конкретизація користувачів інформацією
Внутрішні
Зовнішні
Так
Визначення пріоритетних принципів класифікації
Вибір ознак класифікації
Пропозиція переліку можливих типів класифікації
Вибір оптимального типу класифікації
Рис.1.1. Блок-схема класифікації активів
З метою ефективного управління діяльністю господарських товариств потрібна глибша характеристика оборотних активів. Дослідження свідчать, що цьому буде сприяти класифікація за ступенем ліквідності, ризику, видами, характером участі в операційному процесі, джерелами формування, кругообігом, правом власності, принципом нормування (табл.1.1).
Таблиця 1.1
Класифікація оборотних активів господарських товариств за В.А. Познаховським [23, с.32]
Дещо іншу класифікацію оборотних активів пропонує у своїй роботі „Фінансовий менеджмент” [15, с.117] І.О. Бланк (табл.1.2)
Таблиця 1.2
Класифікація оборотних активів за І.О. Бланком
Отже, для розкриття економічних інтересів підприємств в умовах ринкових відносин необхідний системний підхід до визнання категорії „оборотні активи” в економічному та обліковому аспектах. Такий підхід повинен включати в себе вирішення низки методичних питань, пов'язаних з оцінкою активів в обліку, достовірність якої підтверджується аудиторськими висновками, а також комплекс питань з організації її проведення в обліку і аудиті. Системний підхід повинен повністю враховувати інтереси власників, задовольняти потреби користувачів обліковою інформацією. Актуальною стає розробка такої методико-організаційної системи оцінки активів, яка б поєднувала використання багаторічного досвіду зарубіжної облікової практики з урахуванням особливостей розвитку вітчизняної обліково-аналітичної теорії й практики.
1.2. Теоретичні основи обліку та відображення у звітності оборотних активів
Оборотні активи (Current Assets) – грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи впродовж дванадцяти місяців з дати балансу. Оборотні активи за видами узагальнено відображають у Балансі за встановленою П(с)БО 2 "Баланс" формою у ІІ розділі Активу Балансу. Характеристику окремих статей оборотних активів наведено у табл.1.3.
Таблиця 1.3
Характеристика статей оборотних активів у Балансі
Охарактеризуємо окремо кожну з вище перелічених статей.
Запаси (Inventories) – це активи, які:
- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
- перебувають у процесі виробництва для подальшого продажу продукту виробництва;
- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством.
За визначенням, запаси – це оборотні активи, тобто вони не повинні бути обмежені у використанні та призначені для реалізації або використання впродовж року чи операційного циклу, якщо він довший за рік.
Запаси визнаються активами, якщо вони відповідають критеріям визнання активу:
- існує ймовірність того, що підприємство отримує у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням;
- їхня вартість може бути достовірно оцінена.
Для цілей бухгалтерського обліку всі запаси підприємства можуть бути поділені на дві групи:
- запаси, які є власністю підприємства;
- запаси, які не є власністю підприємства, але перебувають на його території.
Кожна група в свою чергу поділяється на такі види запасів (рис.1.1).
Запаси підприємства
Запаси, які є власністю підприємства
Запаси, які не є власністю підприємства
Виробничі запаси
Матеріали прийняті для переробки
Незавершене виробництво
Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні
Готова продукція
Товари на комісії
Товари
Тварини на вирощуванні та відгодівлі
Рис1.1. Класифікація запасів підприємства
Запаси, які є власністю підприємства, відображаються в обліку та звітності підприємства.
Запаси, які не є власністю підприємства, обліковують поза балансом і до запасів підприємства, у якого вони перебувають, не включають.
Склад запасів на кожному окремому підприємстві залежить від виду діяльності підприємства. Якщо для торгівельного підприємства основна частина запасів – це товари, то для виробничого – виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).
Група запасів – це сукупність однотипних за призначенням та умовами використання запасів.
Для цілей бухгалтерського обліку вирізняють такі групи запасів:
- виробничі запаси;
- тварини на вирощуванні та відгодівлі;
- незавершене виробництво;
- готова продукція;
- товари.
Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю.
Первісна вартість запасів – це історична (фактична) собівартість активу у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) для придбання і створення активу.
Первісна вартість запасів залежить від шляхів надходження запасів на підприємство.
Запаси на підприємство можуть надходити в результаті:
- придбання за плату;
- виготовлення власними силами підприємства;
- безоплатного отримання;
- внесення до статутного капіталу підприємства.
Первісною вартістю запасів, придбаних за оплату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
- суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат періоду, в якому вони були здійснені:
- понаднормові витрати та нестачі запасів;
- відсотки за користування позиками;
- витрати на збут;
- загальногосподарські та інші витрати, не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.
Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(с)БО 16 „Витрати”.
Виробнича собівартість запасів, що виготовляються власними силами, складається з:
суми прямих матеріальних витрат;
суми прямих витрат на оплату праці;
суми інших прямих витрат;
суми загальновиробничих або виробничих накладних витрат, що виникають під час переробки матеріалів у готову продукцію.
Первісною вартістю запасів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їхня справедлива вартість з урахуванням зазнаних витрат.
Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їхня справедлива вартість з урахуванням зазнаних витрат.
Первісна вартість одиниць запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їхню справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їхня справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.
Первісною вартістю запасів, придбаних в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, визначається справедлива вартість отриманих запасів.
Подібними запасами є запаси, призначення яких збігається та які мають однакову справедливу вартість. Всі інші запаси є неподібними.
Справедлива вартість запасів – це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Визначення справедливої вартості для окремих видів запасів наведено у табл.1.4.
Таблиця 1.4
Визначення справедливої вартості для окремих видів запасів
Таким чином, для визначення справедливої вартості виробничих запасів підприємство може використовувати інформацію прайс-листів та інших подібних документів або скористатися послугами експерта.
Під час відпуску запасів у виробництво, продажу та іншого вибуття оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:
- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
- середньозваженої собівартості;
- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
- нормативних затрат;
- ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Детальніше характеристика всіх методів списання запасів наводиться у 3-му розділі бакалаврської кваліфікаційної роботи.
Запаси відображають у бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Чиста вартість реалізації кожної одиниці запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.
Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони застаріли, зіпсовані або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списується на витрати звітного періоду з відображенням вказаної вартості в позабалансовому обліку.
Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначає П(с) БО 9 „Запаси”.
Згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності, підходи до обліку запасів відображені у МСБО 2 „Запаси”.
Дебіторська заборгованість (Receivables) – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
Дебітори (Debtors) – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.
Критерії визнання дебіторської заборгованості аналогічні критеріям визнання, які застосовують до всіх активів, а саме:
Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо:
- існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод;
- може бути достовірно визначена її сума.
Водночас з визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними критеріями:
1. строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом;
2. об’єкти, щодо яких виникла дебіторська заборгованість;
3. своєчасність погашення.
Залежно від строку погашення та зв'язку з нормальним операційним циклом, дебіторську заборгованість поділяють на:
- довгострокову;
- поточну.
Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової чи поточної необхідно брати до уваги строк, який залишився до погашення заборгованості від дати балансу.
Дебіторську заборгованість також класифікують за об'єктами, щодо якої вона виникла. Згідно з цим розрізняють такі види дебіторської заборгованості:
- заборгованість орендаря за фінансовою орендою, яка відображається в Балансі орендодавця;
- заборгованість, забезпечена векселями;
- надані позики;
- дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги;
- дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);
- інша дебіторська заборгованість.
Деякі з цих видів дебіторської заборгованості розглянемо в розділі 3 роботи.
Залежно від своєчасності погашення дебіторську заборгованість поділяють на:
- дебіторську заборгованість, строк оплати якої не настав (строкова дебіторська заборгованість);
- дебіторська заборгованість, не сплачена в строк (прострочена). У тому числі:
- сумнівна дебіторська заборгованість;
- безнадійна дебіторська заборгованість.
Класифікацію дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги за строками непогашення використовують під час обчислення резерву сумнівних боргів і розкривають у примітках до фінансової звітності.
Сумнівний борг (Debt) – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.
Згідно з принципом обачності на момент визнання доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг підприємство повинно визнати можливі втрати від неповернення частини боргів покупцями.
Величину цих втрат необхідно оцінювати на основі аналізу інформації про фактичні витрати від неповернення боргів за минулі періоди, враховуючи зміни, що відбулися в умовах реалізації продукції у звітному періоді чи, як очікується, відбудуться в наступному періоді.
Для цього нараховують резерв сумнівного боргу. Нарахування резерву сумнівних боргів здійснюється з використанням таких методів:
1. Виходячи з даних Звіту про фінансові результати;
2. Виходячи з даних Балансу.
Величину резерву сумнівних боргів на підставі даних Балансу визначають виходячи із застосування одного із двох методів:
З платоспроможності окремих дебіторів;
На основі класифікації дебіторської заборгованості за строками її непогашення.
Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.
Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у Звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.
У Балансі суму резерву сумнівних боргів відображають окремою статтею у складі дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги і враховують під час визначення чистої реалізаційної вартості останньої.
Сума резерву розраховується як добуток:
- відсотка безнадійних боргів у загальному обсязі продажу за минулі періоди (коефіцієнт сумнівності) та
- величини чистого доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг за поточний період.
Резерв сумнівного боргу на основі класифікації дебіторської заборгованості – метод, за яким величину резерву сумнівних боргів визначають як суму добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи за термінами непогашення та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.
Класифікацію дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюють групуванням дебіторської заборгованості за термінами її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлює підприємство, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності зазвичай зростає зі збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості. Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних боргів на дату балансу становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату.
Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.
Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображають у Звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.
Коефіцієнт сумнівності (Кс) відповідної групи дебіторської заборгованості визначається за такою формулою:
Кс = (∑ Бзн : ∑ Дзн), (1.1)
де, Бзн – безнадійна дебіторська заборгованість відповідної групи в складі дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги цієї групи на дату балансу в обраному для спостереження періоді, тис.грн.;
Дзн – дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги цієї групи на дату балансу в обраному для спостереження періоді, тис.грн.
Дебіторську заборгованість класифікована за термінами її непогашення відображають у Примітках до фінансової звітності за такими видами:
- Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
- Інша поточна дебіторська заборгованість;
- Списано у звітному році безнадійної дебіторської заборгованості.
Безнадійна дебіторська заборгованість (Bad Debt) – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.
Існує два методи списання безнадійних боргів (рис.1.2):
- метод прямого списання;
- метод нарахування резерву.
Метод прямого списання: попередня оцінка безнадійних боргів не здійснюється. Безнадійний борг відображають в обліку в той період, коли достовірно відомо, що рахунок не буде оплачено.
Метод нарахування резерву : оцінку очікуваної величини безнадійних боргів здійснюють з використанням таких методів:
Виходячи з даних Звіту про фінансові результати. Суму резерву розраховують як добуток:
- відсотка безнадійних боргів за минулі періоди;
- величини чистого доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати.
Виходячи з даних Балансу, суму резерву розраховують як добуток:
- відсотка безнадійних боргів у загальному обсязі дебіторської заборгованості за минулі періоди (коефіцієнт сумнівності) та
- величини дебіторської заборгованості за рахунками поточного періоду.
За всіма видами дебіторської заборгованості заборгованість, що визнана безнадійною, повинна бути виключена з активів Балансу і списана одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів.
Якщо сума безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги перевищує суму резерву сумнівних боргів, то різницю списують з активів безпосередньо на витрати періоду – інші операційні витрати.
Суму відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включають до складу інших операційних доходів.
Поточну дебіторську заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списують з Балансу відображенням у складі інших операційних витрат.
INCLUDEPICTURE "Матеріал%20до%20диплому/15.files/3.1.4.1.1.2.2.3.gif" \* MERGEFORMATINET
Рис1.2. Порядок списання дебіторської заборгованості
Незалежно від того, який метод розрахунку резерву сумнівних боргів буде обрано, підприємству необхідно робити класифікацію поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за строками погашення, оскільки ця інформація розкривається у Примітках до фінансової звітності.
У Примітках до річної фінансової звітності відображається сума, списаної у звітному році безнадійної дебіторської заборгованості.
Списана дебіторська заборгованість відображається в позабалансовому обліку впродовж не менш як три роки з дати списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі зміни майнового становища боржника.
Дебіторську заборгованість остаточно списують з позабалансового обліку після вирішення питання щодо визнання винних осіб або у зв'язку із закінченням строку обліку такої заборгованості.
Оцінка поточної дебіторської заборгованості ґрунтується на первісній вартості, яка залежить від виду дебіторської заборгованості та особливостей її визнання.
У Балансі відображають первісну та чисту реалізаційну вартість поточної дебіторської заборгованості, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), і резерв сумнівних боргів. У підсумок Балансу включають чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості, яку визначають як різницю між первісною вартістю дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів:
Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховують відсотки, оцінюється та відображається в Балансі за її теперішньою вартістю.
Теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде отримана для погашення цієї заборгованості. Визначення теперішньої вартості залежить від виду заборгованості та умов її погашення.
Частину довгострокової дебіторської заборгованості, яка підлягає погашенню впродовж дванадцяти місяців з дати балансу, відображають на ту саму дату в складі поточної дебіторської заборгованості.
У бухгалтерському балансі довгострокову дебіторську заборгованість подано у складі розділу І „Необоротні активи”, а поточну дебіторську заборгованість у складі розділу ІІ „Оборотні активи”.
Списану дебіторську заборгованість відображають у позабалансовому обліку впродовж не менш як три роки з дати списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі зміни майнового становища боржника.
Дебіторську заборгованість остаточно списують з позабалансового обліку після вирішення питання щодо визнання винних осіб або у зв'язку із закінченням строку обліку такої заборгованості.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(с)БО 10 „Дебіторська заборгованість”.
Положення щодо визнання, оцінки та розкриття інформації про дебіторську заборгованість як фінансового активу встановлюють Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ):
МСБО 32 „Фінансові інструменти: розкриття та подання”;
МСБО 39 „Фінансові інструменти: визнання та оцінка”.
Поточні фінансові інвестиції (Current Financial Investment) – фінансові інвестиції на строк, що не перевищує рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.
Первісна оцінка поточних фінансових інвестицій залежить від шляхів придбання.
Придбання фінансових інвестицій здійснюється:
- за грошові кошти;
- шляхом обміну на цінні папери власної емісії;
- шляхом обміну на інші активи.
Собівартість фінансової інвестиції залежно від способу придбання наведено у табл.. 1.5.
Фінансові інвестиції первісно оцінюють і відображають у бухгалтерському обліку за собівартістю.
Собівартість фінансової інвестиції складається з:
1. ціни придбання;
2. витрат, безпосередньо пов’язані з придбанням:
- комісійна винагорода;
- мито;
- податки;
- збори;
- обов’язкові платежі;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням цієї фінансової інвестиції.
Таблиця 1.5
Собівартість фінансової інвестиції залежно від способу придбання
Поточні фінансові інвестиції, первісно зараховані на баланс за собівартістю, на кожну дату балансу відображаються з використанням таких оцінок:
- за справедливою вартістю;
- за собівартістю з урахуванням зменшення корисності (якщо справедливу вартість визначити неможливо).
Як випливає з положень П(с)БО 19 „Об'єднання підприємств”, справедлива вартість фінансових інвестицій у цінні папери визначається за їхньою поточною ринковою вартістю, а за неможливості – виходячи з експертної оцінки.
Згідно з П(с)БО 12 „Фінансові інвестиції”, ринкова вартість фінансової інвестиції – це сума, яку можна отримати від продажу фінансової інвестиції на активному ринку.
Критерії, за якими ринок може бути віднесено до активного, встановлено П(с)БО 8 „Нематеріальні активи”:
- предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;
- у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців;
- інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.
У разі відхилення справедливої вартості фінансових інвестицій від їхньої балансової вартості необхідно проводити переоцінку, результати якої визнаються як інші доходи або інші витрати.
Якщо справедливу вартість фінансових інвестицій достовірно визначити неможливо, вони відображаються в балансі за собівартістю з урахуванням зменшення корисності.
Зменшення корисності – втрата економічної вигоди в сумі перевищення балансової вартості інвестиції над сумою, яку підприємство очікує отримати за час утримування інвестиції.
Втрати від зменшення корисності фінансових інвестицій визнаються як інші витрати з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.
У Балансі поточні фінансові інвестиції відображаються у ІІ розділі активів „Оборотні активи” за рядком „Поточні фінансові інвестиції”.
Інформацію про види та оцінку фінансових інвестицій відображають у Примітках до річної фінансової звітності.
Аналітичний облік фінансових інвестицій ведеться за видами фінансових вкладень та об'єктами інвестування.
Грошові кошти (Cash) – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
До складу грошових коштів не належать гроші на банківських рахунках, обмежені для поточного використання впродовж терміну, що перевищує рік. Їх треба відображати у складі необоротних активів як інші фінансові інвестиції.
Кошти в касі пов'язані з касовими операціями. Операції підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, пов'язаними з прийманням і видачею готівкових коштів під час проведення розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, становлять касові операції.
Ведення касових операцій регламентується Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Це Положення регламентує документальне оформлення касових операцій, вимоги до обладнання каси на підприємстві, встановлення лімітів залишку готівки в касі та інші вимоги до ведення касових операцій.
Відкриття поточних та інших рахунків у банках регламентується Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 № 527. Інструкція визначає порядок відкриття, переоформлення та закриття поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України.
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору.
До поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками.
Вкладний (депозитний) рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений термін без зазначення такого терміну під визначений процент і підлягають поверненню клієнту.
Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (у національній та/або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.
За поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій.
Загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їхні форми, зразки первинних документів і порядок їхнього обігу визначає Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.04.2004 № 22.
Безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахунки банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками.
Акредитив – договір, що містить зобов'язання банка-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконавчому) банку здійснити цей платіж.
Інкасо – здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами для одержання платежу, передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу або розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах.
Грошові кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, відображають у ІІ розділі Активу „Оборотні активи” Балансу за рядком „Грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті”.
Рух грошовий коштів внаслідок здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відображають у Звіті про рух грошових коштів за формою, передбаченою П(с)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”.
У Примітках до річної фінансової звітності розкривають інформація про грошові кошти у розділі VI „Грошові кошти”.
Інші оборотні активи – суми оборотних активів, які не можуть бути включені до наведених у Балансі статей розділу „Оборотні активи”.
До інших оборотних активів належать грошові документи в національній валюті, грошові документи в іноземній валюті, податкові зобов'язання.
Інші оборотні активи відображаються в ІІ розділі активу Балансу „Оборотні активи” за рядком „Інші оборотні активи”.
У першому розділі подано теоретико-методичне обґрунтування питанням обліку оборотних активів та визначено їх вплив на виробничо-господарську діяльність господарських товариств, досліджено рекомендації щодо вдосконалення обліку запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та їх еквівалентів стосовно вимог системи управління.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БАЗОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Загальна характеристика підприємства
Відкрите акціонерне товариство „Володимир-Волинський цукровий завод” створене на базі орендного підприємства „Володимир-Волинський цукровий завод” на підставі рішення засновників Товариства (протокол №3 від 4 грудня 1996р.) у відповідності з чинним законодавством України. Скорочена назва підприємства прийнята ВАТ „Володимирцукор”
Метою діяльності Товариства є задоволення потреб споживачів у цукрі, супутніх та інших товарах власного виробництва на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу, одержання високих прибутків від фінансово-господарської діяльності і задоволення на їх основі інтересів акціонерів.
Предметом діяльності Товариства є:
заготівля та переробка цукрових буряків, виробництво з нього цукру і супутньої продукції та її реалізація (в разі необхідності - переробка цукру-сирцю);
забезпечення прогресивних технологій вирощування та переробки цукросировини з одержанням високих якісних та кількісних показників;
виконання договорів з фермерськими господарствами та одноосібниками в наданні послуг по переробці цукросировини;
оптова та роздрібна торгівля на внутрішньому та зовнішньому ринках;
проведення товарообмінні їх (бартерних) операцій;
виконання робіт промислового і непромислового характеру та послуг по замовленню зі сторони;
участь в пр...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора