Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Вступ
Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширення кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. За останні роки постійно збільшується перелік операцій та послуг, які виконуються банками. Постійний розвиток нових банківських послуг викликаний такими причинами, описаними нижче.
Зростання конкуренції та нерегульованості фінансового ринку. На сьогодні дерегулювання урядом фінансового сектора дало змогу менеджерам банків більш вільно розробляти нові форми послуг для залучення клієнтів. Іншим фактором є зростаюча конкуренція між місцевими і зарубіжними банками, а також між банками та небанківськими фінансовими організаціями.
Міжнародні норми регулювання капіталу і пошук нових джерел доходу від банківських послуг. Відповідно до міжнародних вимог багато банків повинні збільшувати свій капітал і одночасно з цим знижувати долю ризикових активів в балансі (наприклад, скорочуючи видачу позик). Нові стандарти спонукають банки всього світу розвивати нові форми послуг, які приносять дохід і в той самий час дозволяють уникнути додавання до балансу ризикових активів або використання обмежених ресурсів.
Мета менеджерів банку – перетворити банк в «фінансовий універмаг». Багато сучасних банків, агресивно втручаючись в нові сфери обслуговування, прагнуть при першій можливості стати «фінансовим універмагом». Вважається, що більшість клієнтів віддають перевагу здійсненню від своїх фінансових «покупок» в одному фінансовому магазині, замість того, щоб робити це, відвідуючи багато банківських сервісних компаній.
Однак, важливо відмітити, що існують також і значна кількість тих, хто не хоче відвідувати «фінансові універмаги». Приблизно половина населення, яка користується банківськими послугами, надає перевагу мати справу з декількома фінансовими закладами. Можливо, вони вважають ризиковими зв’язувати свої фінансові потреби всього з одним закладом, або надають перевагу «придбанню» фінансових послуг в різних місцях по нижчим цінам і кращої якості. Очевидно, що в банківській індустрії є місце і для спеціалізованих фінансових закладів, які пропонують обмежений набір послуг і управляються максимально ефективно; вони носять назву «фінансові лавочки». Недавно проведені досліди показують, що вони здатні вижити в сучасній конкурентній фінансовій системі.
Вигоди диверсифікації. Одною з найважливіших причин розвитку нових послуг є диверсифікація ризику, пов’язаного з пакетом наявних банківських послуг. Такий перерозподіл ризику за допомогою продажу нових послуг може знизити ризик для окремого банку. Якщо кореляція між рухом грошової готівки від нових послуг і аналогічним потоком від наявних служб являє собою від’ємну величину, то ризик для загального потоку грошової готівки даного банку зводиться до мінімуму у зв’язку з тим, що зниження грошового потоку від продажу наявних послуг буде в такій самій пропорції врівноважуватися збільшенням обсягу продажу нових послуг. Звичайно, якщо грошовий потік від нових послуг прийматиме більш ризиковий характер у порівнянні із наявними послугами, тоді вкладення значної частки банківських коштів в нові послуги може підвищити нестійкість загального потоку грошових коштів банку.
В загальному ступінь зниження ризику в зв’язку з диверсифікацією фінансової діяльності залежить від таких факторів:
Рух грошових коштів або прибуток від наявних банківських послуг.
Рух грошових коштів або прибуток, який очікується від реалізації нових банківських послуг.
Стандартне відхилення, пов’язане з грошовим потоком або прибутком від наявних банківських послуг.
Стандартне відхилення грошового потоку або прибутку від нових послуг.
Кореляція між потоками грошових потоків від нових і вже наявних банківських послуг.
Пропорційний об’єм банківських ресурсів, залучених до виробництва і поставок кожної з послуг.
Вплив розміру банку. Розмір банку або іншого фінансового закладу є вирішальним фактором при визначенні типу і діапазону послуг, які пропонуються суспільству. Як правило, при зростанні розмірів банку зростає число послуг, які надаються банком. Банк, що розвивається, виходить на нові ринки, потреби в яких в фінансових послугах можуть відрізнятися від потреб тих ринків, який цей банк обслуговував раніше.
Як видно з перелічених причин, розвиток нових банківських послуг є досить перспективним напрямком діяльності і дослідження нових банківських послуг в АКБ «Трансбанк» та активним сьогодення. Нові послуги можуть принести банку нових клієнтів, збільшення обсягу доходів та прибутку, зміцнення позиції на ринку та підтримання іміджу універсального та надійного банку.
Метою даної роботи є дослідження теоретичних аспектів діяльності банківської системи України, вивчення фінансового стану конкретного банку, дослідження методів покращення його діяльності та пропозиція заходів для зміцнення його фінансового стану. Об’єктом дослідження є АКБ «Трансбанк», предметом дослідження є банківські послуги.
РОЗДІЛ 1. Теоретична частина
Суть і характеристика банківських послуг
Банківські послуги – це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів.
Сучасні комерційні банки крім традиційних, базових операцій виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов’язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між ними.
Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема це:
зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;
загострення конкуренції між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками. Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи;
необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів;
диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів;
необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;
необхідність зменшення ризиків, пов’язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;
залученням нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку.
В економічній літературі розрізняють поняття “банківські операції” та ”банківські послуги”. Між ними існують суттєві відмінності, хоча на практиці банківські операції та банківські послуги зовнішньо розрізнити дуже важко. Передусім це пов’язано з тим, що окремі банківські операції та послуги взаємопов’язані надаються клієнтам одночасно, в одному “пакеті”. Банківським послугам притаманні такі ознаки:
- для надання банківських послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;
- доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії. Комісійні доходи обчислюються банками пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часу або є завчасно фіксованими;
- при надані послуги діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками у традиційному розумінні [1, с.602-604].
Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Їх об’єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в яких виділяють такі групи послуг: ліцензовані, не ліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.
До ліцензійних банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.
Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін.
Сурогатними називають послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоча на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль, акцепт векселів тощо.
До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а саме не сплачує ніяких комісій при їх надані. Це збереження цінностей у власний дипозитарій, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.
Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнта обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.
До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнту готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при надані послуг клієнтам.
До балансових належить послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансових (гарантії, поручительства, консультації). Їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.
За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють платні та безоплатні послуги. Наявність останніх пов’язана з тим, що в окремих випадках комерційні банки самі заінтересовані в ведені клієнтам безоплатних послуг. Це дає змогу, зокрема, залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів [2, с. 340-342].
Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користується послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з’являється попит і на такі нетрадиційні послуги, як лізинг, факторинг, трастові послуги, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги, фінансовий інжиніринг.
Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля – продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо [3, с. 185].
Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Отже лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається в розстрочку. Він виник у 50-ті роки ХХ ст. паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних відрахувань.
Суть лізингу полягає в тому, що на прохання клієнта банк закуповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначаються розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови.
Факторинг – банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки ХХ ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг.
Факторингова послуга формується укладанням між банком і клієнтом спеціального договору. При цьому функціями банку є не тільки стягнення боргів, а й обслуговування боргу: аналіз платоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, прийняття на себе ризику не оплати тощо. Клієнт, що продав дебіторські рахунки, одержує від банку гроші «готівка, переказ, оплата чеку тощо» у розмірі 80-90% суми рахунків. Залишені 10-20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення всієї купленої дебіторської заборгованості після повернення боргу банк повертає стягнену суму клієнту.
За факторингові послуги банк стягує з клієнта плату, яка включає комісію за послуги з обслуговування боргу і позичковий процент. Комісія нараховується від усієї суми куплених у клієнта дебіторських рахунків, а позичковий процент – від суми наданого клієнту авансу. У зв’язку зі швидким обігом дебіторських рахунків і викликаної цим нетривалістю строку користування авансом (позичкою) дохід банку від позичкового процента менший, ніж комісійні платежі [5, с. 214].
Гарантія – це зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією суми, якщо інше не передбачено договором гарантії з принципалом. Видаючи гарантію, банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії, по суті, має кредитний характер. Банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Банківська гарантія може надаватися і під відповідне забезпечення. Тобто супроводжуватися відповідною заставою майна. Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними і фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива;гарантія платежу; акцептування та авлювання векселів тощо [6, с. 131].
Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник, передає своє майно у розпорядження іншої особи – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара. Отже, у зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:
довіритель майна (засновник);
довірительний власник (траст);
бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги.
Ним може бути сам довіритель майна або третя особа.
Банки, виконуючи функції трасту, можуть:
обслуговувати облігаційні послуги;здійснювати тимчасове управління справами компанії на випадок їх реорганізації чи ліквідації;
надання послуг депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);
здійснення розпорядження активами;
управляти коштами благодійних фондів;
зберігати цінності.
За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом [7, с. 228].
В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов’язано повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.
Механізм здійснення лізингових операцій комерційних банків
Лізинг – слово англійського походження, дослівно перекладається як «брати в оренду». Виходячи із цього, лізинг можна охарактеризувати як господарську угоду, за якою підприємство має право користуватися не належним йому майном протягом визначеного терміну за періодично відраховані орендні платежі.
За визначення Європейської федерації національних асоціацій з лізингу (1988 р.): лізинг – це договір оренди машин і обладнання, а також інших товарів для їх використання у виробничих цілях лізигоодержувачем у той час, як товари купуються лізингодавцем і він зберігає право власності до кінця цієї угоди. Останнім часом визначають, що лізинг – це форма фінансових вкладень на придбання обладнання, споживчих товарів тривалого користування, нерухомого майна за посередництвом фінансової (лізингової) компанії, яка отримує для третьої особи право власності на майно і віддає його їй в оренду на середній і довший строк. У цьому випадку лізинг утверджується як гнучка (що знижує затрати) альтернатива повному фінансуванню чи кредитуванню [2, с. 344].
Об’єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і що до якого немає обмежень про передавання в лізинг (оргтехніка, обладнання для виробництва, транспортні засоби, будівлі, споруди та інше майно).
Суб’єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє відношення до об’єкта лізингу (лізингові компанії, комерційні банки, інші кредитно-фінансові установи). При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.
Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:
лізингодавець, тобто суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, якій передає в користування об’єкти лізингу;
лізингоодержувач, тобто суб’єкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування об’єкти лізингу за договорами лізингу;
продавець лізингового майна (постачальник) – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу [10,с. 29-31].
Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантом угоди.
Існують різні ознаки класифікації видів лізингу. Залежно від типу майна, яке може бути об’єктом лізингу, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.
Відповідно до того, чи було майно раніше в користуванні, розрізняють лізинг нового майна, що не використовувалося, та лізинг майна, яке вже було в користуванні.
Залежно від складу суб’єктів лізингу розрізняють:
прямий лізинг, за якого власник майна самостійно здає його в лізинг. Фактично має місце двостороння угода, за якою лізингодавець безпосередньо, без третьої сторони, передає майно лізингоодержувачу. Різновидом прямого лізингу є зворотній лізинг, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. У цьому разі лізингодавець практично надає кредит під заставу майна, що перебуває у розпорядженні продавця – лізингоодержувача;
непрямий лізинг, коли передавання майна відбувається через посередників. У цьому випадку має місце класична тристороння угода або багатостороння угода з більшою кількістю учасників. При цьому можуть застосовуватись різні схеми із залучення банку. За одною з них банк надає лізинговій компанії кредит на придбання об’єкта лізингу під його заставу, а лізингова компанія, здавши майно в лізинг, погашає банку кредит і сплачує проценти за користування ним за рахунок отримуваних від лізингоодержувача лізингових платежів. За другою схемою банк сам купує майно (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в лізинг і отримує лізингові платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції.
Відповідно до сектора ринку, де здійснюється лізинг, розрізняють:
внутрішній (національний) лізинг, коли всі суб’єкти угоди перебувають під юрисдикцією однієї країни;
зовнішній (міжнародний) лізинг, коли суб’єкти лізингу перебувають під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Зовнішній лізинг, у свою чергу, поділяють на експортний та імпортний. При експортному лізингу зарубіжною країною є лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець.
За характером лізингових платежів виокремлюють:
лізинг за грошовими платежами, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;
лізинг з компенсаційними платежами, коли всі платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
лізинг зі змішаними платежами, коли поєднуються перелічені вище дві форми платежів.
За цільовим призначенням:
дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амортизаційні пільги, а лізингоодежувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком;
фіктивний лізинг, якщо угода має за мету виключно одержання високого прибутку за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.
В залежності від умов амортизації майна розрізняють:
лізинг з повною амортизацією, а відтак і з повною виплатою вартості об’єкта лізингу;
лізинг з неповною амортизацією, а отже, з неповною, частковою виплатою вартості об’єкта лізингу [11,с. 125].
Залежно від намірів учасників продовжувати термін договору лізинг може бути строковий (одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний), коли після закінчення строку договору він поновлюється за домовленістю сторін на новий строк.
Залежно від набору послуг з обслуговування майна, що передається в лізинг, розрізняють:
чистий лізинг, коли зобов’язання з обслуговування майна бере на себе лізингоодержувач;
лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладається лише окремі обов’язки з обслуговування майна;
лізинг з повним набором послуг (повний або «мокрий» лізинг), коли повне обслуговування майна покладене на лізингодавця. У цьому разі можуть пропонуватися не лише технічні послуги, а й послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо.
За способами фінансування об’єкта лізингу виокремлюють такі його види:
лізинг за рахунок власник коштів передбачає використання власного капіталу для фінансування придбання об’єкта лізингу, який будуть здавати в лізинг;
лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингодавець для фінансування придбання об’єкта лізингу одержує кредити від одного або кількох кредиторів;
роздільний, або пайовий, лізинг передбачає укладання за участі суб’єктів лізингу багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.
Залежно від рівня окупності об’єкта лізингу розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачу права користування об’єктом лізингу, який належить лізингодавцю на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору [12, с. 219]. Закон України «Про лізинг» передбачає, що сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору оперативного лізингу не може перевищувати 10% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об’єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Законом України «Про лізинг» передбачено, що сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має дорівнювати не менше 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
Відносини між суб’єктами лізингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участі лізингодавця, лізингоодержувача та продавця майна або як двохстороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем.
Організація і техніка реалізації умов лізингового договору визначаються складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають при здійснення лізингу. У загальному вигляді схема організації багатосторонньої лізингової угоди представлена на рис. 1.1.
Постачальник (продавець)
SHAPE \* MERGEFORMAT Л
і
з
и
н
г
о
д
а
в
е
ц
ь
Л
і
з
и
н
г
о
о
д
е
р
ж
у
в
а
ч
Банк
Страхова компанія
555555
Рис.1.1. Організація лізингового процесу при багатосторонній лізинговій угоді.
Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначається об’єкт лізингу, його технічні характеристики, назва постачальника (виробника), дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю (1). Після одержання заявки та інших необхідних документів лізингодавець перевіряє їх та всебічно аналізує проект, одночасно з’ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача (2). Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визначають умови виконання лізингової умови (3). Між лізингодавцем і лізингоодержувачем укладається договір лізингу (4). При використанні кредиту як джерела фінансування лізингодавець одержує в банку кредит (5). Між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об’єкта лізингу, яким, зокрема, регулюються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, поставлення й оплати об’єкта лізингу (6). Постачальник відвантажує об’єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов’язки щодо його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об’єкта лізингу (7). Після закінчення роботи складається акт прийняття в експлуатацію об’єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди (8). Підписання акту дає право постачальнику на одержання грошових коштів від лізингодавця (9). Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до чинного законодавства (10). Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим договором, укладеним з продавцем (11). Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі (12). Після закінчення строку дії договору відбувається повернення об’єкта лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лізингу (13). Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку (14) [13, с. 28-29].
1.3.Трастові послуги, їх характеристика
Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах коли одна особа – засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара. Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:
довіритель майна (засновник) – юридична чи фізична особо, яка заснувала траст та/або передала довірительному власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору;
довірительний власник (траст) – сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків;
бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа [7, с. 174].
Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяють:
активні, коли майно, що перебуває у розпорядження трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;
пасивні, коли майно не може бути використано довіреними особами без відповідної згоди довірителя.
За характером дій, розрізняють довірчі послуги, пов’язані з управлінням майна довірителя і не пов’язані з таким. Правовою основою Ерастових послуг, не пов’язаних з управлінням майна, є те, що комерційний банк або Ерастова компанія у цьому разі є довіреною особою, яка бере на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені клієнта.
Залежно від категорії довірителя майна розрізняють трастові послуги:
для фізичних осіб;
для юридичних осіб.
Інколи в окремий вид виділяють трастові послуги, що надаються пенсійним, благодійним, інвестиційним фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи по них за рахунок вкладення об’єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи [1, с. 605-606].
Довірча власність може виникнути у трьох випадках:
у результаті волевиявлення довірителя майна;
у результаті укладення угоди;
згідно з законом або рішенням суду.
Трастові послуги на користь фізичних осіб включають такі послуги:
Розпорядження спадщиною, або заповідальний траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті, може здійснюватися відповідно до письмового заповіту, залишеного померлим, в якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт був складений. В обох випадках розпорядником спадщиною може бути Ерастова компанія або траст-відділ комерційного банку. Розпорядження майном ще включає: одержання рішення суду; збір та інвентаризація майна; забезпечення схоронності спадщини; сплату адміністративних витрат та податків; здійснення розрахунків з кредиторами; реалізацію майна, яке не підлягає тривалому зберіганню; контроль за здійсненням комерційних операцій; розподіл майна між спадкоємцями тощо.
Управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст. Сутність полягає в тому, що довіритель передає банку в управління майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не лише за заповітом, а й шляхом укладення прижиттєвих угод. Це пов’язано з тим, що довіритель майна не хоче передавати його спадкоємцям відразу, не в змозі чи не бажає самостійно займатися своїм бізнесом тощо [14, с. 39].
Управління майном передбачає прийняття рішень щодо його розміщення, оформлення страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції з готівкою, облікові операції, виплату доходів бенефіціара, аналіз ефективності використання майна тощо.
Опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширюється переважно на повнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Якщо неповнолітній дістав ц спадщину майно, то в цьому випадку призначається опікун, який розпоряджається ним в інтересах спадкоємця.
Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст – відділ банку, діє, як правило, від імені принципала, і відповідно укладені ним або за його сприяння договори створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. У деяких випадках, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як діє агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала [15, с. 69].
Агентські послуги включають, зокрема: збереження активів, наприклад цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полюсів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отриманні кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів.
Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають:
обслуговування облігаційної позики, що супроводжується переданням довіреній особі права розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики;
агентські послуги;
створення фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов договору, може здійснюватись погашення боргів, сплата відсотків, викуп облігацій; виплата дивідендів акціонерам тощо;
тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації чи ліквідації;
послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);
розпорядження активами, включаючи управління нерухомістю як в середині країни, так і за кордоном;
обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст-відділи надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управлінням фондами компаній призначених для виплати пенсій, різних винагород та допомог;
інвестування коштів клієнта у визначені ним види акцій;
управління коштами благодійних фондів [15, с. 81-82].
Одним з довірчих послуг, які надають комерційні банки фізичним і юридичним особам, є послуги щодо зберігання цінностей. Основною рисою надання таких послуг є те, що комерційні банки мають відповідні спеціальні приміщення чи спеціальне обладнання, які включають випадкову втрату або пошкодження цінностей, прийнятих на зберігання. З процесу зберігання цінності повинні вийти такими, якими вони були прийняті на зберігання банком. Відносини між особою, яка передає цінності на зберігання, та комерційним банком регулюються договором, який може бути укладений на визначений строк, без зазначення строку або до витребування. Після закінчення строку зберігання, передбаченого договором, та не витребуванням клієнтом цінностей комерційний банк продовжує їх зберігати до того моменту, поки вони не будуть взяті іншою стороною. В такому разі банк має право вимагати відшкодування йому додаткових витрат зі зберігання цінностей.
Послуги щодо зберігання цінностей надаються комерційними банками у трьох формах: зберігання цінностей клієнтів у сховищі; надання клієнтам сейфів у приміщенні банків; надання нічних сейфів клієнтам.
При першій формі послуг банк приймає цінності згідно з умовами укладеного між банком та клієнтом договору, причому складаються описи, в яких вказується найменування цінностей і сума оцінки кожного виду цінностей. Цінності мають бути вкладені у пакети або іншу упаковку і відповідно опечатані. Прийняті банком від клієнтів цінності поміщають до сховища, усередині якого вони зберігаються на металевих стелажах (полицях) тощо за умови, що вони мають грати і замикаються на замок. За схоронність цінностей, прийнятих на зберігання, установи банків несуть перед їхніми власниками відповідальність у сумі реальної шкоди, але не вище суми оцінки.
Надання клієнту сейфа у приміщення банку здійснюється шляхом здавання йому в оренду сейфа для самостійного використання. Клієнт не сповіщає банк про вміст сейфа, отримує ключ від сейфа і самостійно вміщує або вилучає з нього цінності протягом робочого дня банку. Комерційний банк зобов’язується забезпечити зберігання сейфа та доступ до нього виключно клієнта або уповноважених ним осіб [17, с.139-140].
Надання нічних сейфів клієнтів відбувається тоді, коли у них виникає потреба здійснювати регулярні внески грошових коштів до банку, після закінчення робочого дня самостійно. Цією послугою користуються клієнти, які мають бізнес, пов’язаний з одержанням готівки, наприклад власники магазинів, кафе, ресторанів тощо. Вони надають перевагу здачі готівки до банку, ніж залишати її в сейфах на роботі чи носити з собою. Між банком і клієнтом укладається відповідна угода. Клієнт вкладає готівку у спеціальну сумку, одержану в банку, та опускає її у спеціальний отвір, розміщений на зовнішньому боці будинку банку. Вранці службовець банку збирає всі сумки з нічних сейфів і заносить інформацію про них у відповідні регістри бухгалтерського обліку. Договором може бути передбачена умова, згідно з якою банк здійснює розкриття сумок, перерахування вкладеної готівки та зарахування її на відповідний рахунок клієнта.
За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється в договорі між банком та клієнтом, якщо інше не передбачено законодавством. На розмір плати впливає низка чинників, зокрема вид довірчих послуг, розмір майна, яке перебуває в довірчому управління. Плата може бути фіксованою від суми майна, залежати від доходу, одержаного від управління майном, або визначена іншим способом, зафіксованим у договорі. Так, у договорі може бути обумовлено преміювання довірительного власника за досягнутий рівень зростання активів, якщо він перевищує середній рівень, або сплату штрафу, коли результат менший від середнього. Друге призводить до збільшення з боку довірительних власників розмірів комісійних за свої послуги, щоб мати можливість у разі необхідності компенсувати свої можливі витрати [7, с. 179].
Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності „Транс банк” за 2003 – 2005 роки.
2.1. Історія розвитку та аналіз основних послуг „Транс банк”
Протягом 5-ти років основні показники Банку виросли більш ніж у 10 разів (таблиця 2.1), зокрема:
чисті активи – в 13 разів;
кредитний портфель – у 21 раз;
депозити фізичних осіб – у 21 раз;
матеріальні активи – у 13 разів.
Таблиця 2.1.
Основні показники фінансової діяльності
ЗАТ „Трансбанк” за 2000 – 2005 роки (млн..грн)
Банк організовує та здійснює продаж банківських продуктів та послуг, забезпечуючи належну якість обслуговування клієнтів та очікувану їх ефективність, а також несе відповідальність за організацію, кількість, якість і ефективність продажу банківських продуктів та послуг у відповідності із завданнями, визначеними корпоративним фінансово-економічним планом.
До основних завдань, що здійснює ЗАТ „Трансбанк” належать:
планування продажу банківських продуктів та подання пропозицій щодо впровадження нових продуктів;
реалізація плану продажу банківських продуктів;
інформаційне обслуговування розрахунків;
бухгалтерський облік операцій та їх фінансово-обліковий контроль;
ведення банківських рахунків;
здійснення грошових розрахунків;
касове обслуговування депозитів;
видача кредитів юридичним та фізичним особам та стягнення заборгованості;
здійснення розрахунків за експортно-імпортними операціями;
обслуговування платіжних карток та чеків;
реалізація завдань, що виникають з угод, укладених Банком;
інші банківські операції, а саме:
прийом вкладів (депозитів) від фізичних та юридичних осіб;
відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, в тому числі переводи грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
розміщення коштів від імені Банку, на власних умовах та на власний ризик;
купівля, продаж і обслуговування чеків та інших оборотних платіжних інструментів;
випуск банківських платіжних карток і проведення операцій з використанням цих карток;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;
операції з валютними цінностями:
неторгові операції з валютними цінностями;
ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті і клієнтів нерезидентів в грошовій одиниці України;
залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
організація купівлі і продажу цінних паперів.
За час свого функціонування ЗАТ «Трансбанк»” сформував достатньо широку базу корпоративного та роздрібного обслуговування клієнтів, ввійшовши в перелік провідних за обсягами залучених ресурсів фізичних осіб і кредитного портфелю.
Послуги ЗАТ „Трансбанк”
відкриття та ведення поточних рахунків у національній та іноземній валюті;
касове обслуговування клієнтів;
система електронних платежів „КЛІЄНТ-БАНК”;
відкриття та ведення рахунків банків-кориспондентів у національній та іноземній валюті;
кредитування юридичних осіб (кредит на поповнення обігових коштів, інвестиційний кредит, кредитна лінія, овердрафт, авалювання вексилів, надання гарантій);
операції з цінними паперами;
міжнародні розрахунки;
документарні операції: видача доручень, що передбачає їх виконання в грошовій формі;
залучення депозитів юридичних осіб;
емісія цінних паперів;
за...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора