Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Кредитна система.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………6
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ.
Система кредитних відносин комерційних банків.................................. 8
1.2 Принципи кредитування та ведення кредитної політики, джерела
кредитних ресурсів комерційних банків....................................................... 9
1.3 Порядок кредитних взаємовідносин комерційних банків..................... 17
1.4 Нормативно-правове регламентування кредитної
діяльності комерційного банку............................................................................. 25
РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
2.1. Загальна характеристика Філії-Сколівське відділення ВАТ
“Ощадбанк” та особливості її кредитної діяльності.................................. 30
2.2 Аналіз фінансової звітності Філії-Сколівське відділення
ВАТ «Ощадбанк» за 2005-2007 рр.................................................................... 33
2.3 Аналіз кредитного портфеля Філії-Сколівське відділення
ВАТ «Ощадбанк».............................................................................................. 39
2.4.1. Факторний аналіз коефіцієнта кредитної активності Філії-Сколівське відділення ВАТ “Ощадбанк” методом ланцюгових підстановок.................. 40
2.4.2. Факторний аналіз чистої процентної маржі Філії-Сколівське
відділення ВАТ “Ощадбанк” балансовим методом....................................... 43
2.5. Порівняльний аналіз показників діяльності Філії-Сколівське
віділення ВАТ “Ощадбанк” із середніми значеннями у Львівській області.47
2.6 Застосування економіко-математичної моделі…………………………..48
РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА
3.1. Вдосконалення кредитної діяльності Філії-Сколівське відділення
ВАТ “Ощадбанк” за рахунок уникнення кредитних ризиків......................... 60
3.2. Вдосконалення кредитних операцій за рахунок оптимізації структури кредитних ресурсів Філії-Сколівське відділення ВАТ “Ощадбанк”............. 63
3.3. Рекомендації щодо регулювання кредитної діяльності
Філії-Сколівське відділення ВАТ “Ощадбанк”............................................. 72 Висновок............................................................................................................................... 83
Список використаних джерел............................................................................. 85
Додатки................................................................................................................. 89
ВСТУП
Розвиток кредитної системи є необхідною умовою формування здорового економічного середовища, розвитку українського підприємництва і економіки в цілому, оскільки кредит необхідний для розширеного відтворення, забезпечення кругообігу виробничих та оборотних фондів.
Щоб забезпечити економіку кредитними ресурсами, потрібно особливу увагу приділити розвитку комерційних банків і підвищенню ефективності їх діяльності. Процес переходу до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних економічних інтересів як членів його колективу. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції).
Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах-банку, вони переплітаються між собою. Кредитна діяльність банків сприяє зміцненню господарської діяльності підприємств, оскільки кредит є необхідною умовою кругообігу виробничих фондів і фондів обігу. Ступінь впливу кредиту на швидкість обороту фондів більш помітна в сфері обігу, де залучення в оборот кредитних ресурсів дозволяє прискорити платежі і тим самим прямо впливає на скорочення часу обороту.
Банківський кредит на сьогоднішній день виступає як фактор децентралізації управління економіки. Основним інструментом регулюючого впливу банку на діяльність господарюючого суб'єкта виступає його капітал. Банк встановлює об'єми і умови надання і погашення позик, застосовуючи у випадку порушення кредитного договору різні економічні санкції або відмовляє в продовженні процесу падання кредиту. Якщо мають місце серйозні порушення платіжної дисципліни, банк може застосувати дії, які прямо регулюють чи контролюють господарську діяльність позичальника. Таким чином, система банківського кредитування прямо впливає на формування пропорцій виробництва, так як видача кредитів сприяє розвитку тих чи інших виробництв.
При ринковому господарстві, в умовах конкуренції кредитних закладів, які пропонують широкий спектр послуг в сфері кредитування, кредит є відносно легкодоступним і надійним джерелом грошових ресурсів. В деяких випадках отримання грошових коштів в кредит для підприємств нерідко вигідніше за накопичення чи витрачання власних ресурсів.
Отже, кредит виступає важливим джерелом формування основних та оборотних коштів підприємств та організацій. В останні роки з розвитком ринкових відносин ця роль зростає, так як скорочується питома вага бюджетних асигнувань на цілі розвитку виробництва, що обумовлено об'єктивними причинами.
В цій дипломній роботі висвітлено поняття, види, форми кредитів, основні аспекти надання, використання і повернення їх, зроблено комплексний аналіз комерційного банку, а також проведено дослідження ефективності провадження нової кредитної політики та обґрунтовано доцільність її прийняття для подальшої успішної роботи банку.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ.
1.1 Система кредитних відносин комерційних банків.
Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання [6, с.4].
Обов'язкова умова виникнення кредитних відносин — це збіг інтересів кредитора і позичальника (вирішальне значення при цьому відіграє узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, строк кредитування, величина процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування і розміщення коштів).
Суб'єктами кредитної угоди можуть бути будь-які юридично-самостійні господарські одиниці або дієздатні фізичні особи, які вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. На даний час основними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Завдання полягає в тому, щоб забезпечити грошима відкриту економіку, дати й змогу працювати. Основним джерелом поповнення обігових коштів підприємств виступає банківський кредит. До того ж, враховуючи відсутність реальної підтримки державою товаровиробника, кредит стає ще й єдино можливим засобом забезпечення ефективного функціонування підприємств у вітчизняній економіці. Виробник, який має наміри залучити позичкові кошти на потреби, пов'язані з випуском продукції, зацікавлений в ефективному їх використанні, бо без цього неможливо повернути кредит, тим більше сплатити відсотки [8, с.65].
Надання кредитів на відновлення виробництва потребує значних коштів, що, в свою чергу, потребує збільшення концентрації банківського капіталу. Незначні кошти, розпорошені по великій кількості банків, не здатні вивести економіку з економічного занепаду. Невеликі банки неспроможні кредитувати великі структуроперетворювальні проекти і навіть підтримувати поточну виробничу діяльність. У цих умовах треба йти шляхом підтримки великих банківських структур. Вони мають достатній потенціал для масштабного кредитування інвестицій шляхом вкладення коштів у модернізацію діючих виробництв, створення нових галузей сучасної промисловості. Тільки через великі банки з розгалуженою мережею філіалів можна забезпечити належний рівень керованості банківською справою та грошовими потоками в інтересах здійснення економічних реформ [9, с.101].
Розглянемо можливості банківського кредитування, проаналізуємо регіональні й галузеві особливості розподілу довго- та короткострокових кредитів; виокремимо пріоритетні завдання щодо оптимізації ролі грошово-кредитної політики в інвестиційному секторі.
Якщо проаналізувати структуру кредитів за видами, виявимо однозначне домінування короткострокових позичок, які до того ж витрачаються здебільшого на покриття дефіциту обігових коштів. Така тенденція характерна для всіх регіонів держави [10, с.51].
Принципи кредитування та ведення кредитної політики, джерела кредитних ресурсів комерційних банків
Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:
Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.
Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.
Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника, їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.
За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів — стандартні і з підвищеним ризиком.
До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.
Кредити з підвищеним ризиком — це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.
За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.
Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.
Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.
Гарантовані позички бувають двох видів:
Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).
Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.
Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.
На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.
За строком повернення банківські позички поділяються на:
Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.
Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.
Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.
Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.
За характером визначення процента банківські позички бувають:
Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.
Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.
Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.
Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах. [і.ст.130-134].
Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту.
Позички під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку "депо". Не є трудомістким й оцінювання їхньої заставної вартості. Воно здійснюється через котирування цінних паперів на фондовому ринку.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування [23, с.59 ].
Консорціумний кредит - кредит, при якому кредитором виступає об'єднання банків. Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;
в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції [23, с.60-63].
Субординований кредит — це кредит, за котрим передбачено, що, в разі ліквідації позичальника сплата цього кредиту буде проводитися в останню чергу серед інших кредиторів, тобто після того як будуть задоволені вимоги усіх інших кредиторів, але до задоволення вимог акціонерів. Субординований кредит обліковується як звичайний довгостроковий інвестиційний кредит, але він має певні особливості [23, с.65].
Термін користування кредитом установлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років. [І.ст.160-164].
Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає застава, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі). [2.ст.220-221].
Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб.
Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження. Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.
Заставодавець за згодою заставодержателя має право передати предмет (об'єкт) іпотеки іншій особі у власність або господарське користування (розпорядження). У цьому разі іпотека зберігає свою силу, тільки всі зобов'язання за договором іпотеки переходять до особи, яка придбала право на предмет іпотеки. Задоволення вимог заставодержателя з вартості заставного майна у разі невиконання заставодавцем забезпеченого іпотекою зобов'язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об'єктом іпотеки є підприємство в цілому, житловий будинок, квартира.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом продажу заставленого майна з публічних торгів, що проводяться спеціалізованими організаціями. Вибір організації, якій доручається продаж з публічних торгів предмета іпотеки, здійснюється судовим виконавцем. Він установлює і строки проведення таких торгів. [1 .с. 166-167].
Кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Від виконання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення кредитів. Порушення цього принципу, означає, перетворення строкової заборгованості за кредитами в прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених кредитів, нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.
Принцип платності передбачає отримання банком доходу у вигляді відсотків за користування кредитом та комісійних доходів, пов'язаних із розглядом кредитної заявки та власне наданням кредиту. В умовах ринкових відносин, процент є об'єктивним складником кредиту, складовою ланкою позичкової операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на визначений строк грошових коштів. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої витрати і отримують прибуток.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Його дотримання дозволяє комерційному банку приймати більш об'єктивні рішення про можливості і раціональність видачі кредитів, служить певною гарантією вдосконалення забезпечення їх повернення [24, с.250-259 ].
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів тощо. Також, відповідно до чинного законодавства, комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів та операції репо. Можливе також залучення кредитних ресурсів на міжбанківському ринку. Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.
Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами. Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром класних коштів банку.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземних валютах.
Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Кредитним комітетом більшістю голосів і оформляється протоколом.)
Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків класних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.
З метою вдосконаленого захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.
Для вдосконаленого ведення кредитної діяльності забороняється надання кредитів на:
- покриття збитків господарської діяльності позичальника;
- формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.
Банки не дозволяють клієнтам використовувати кредити на покриття тривалих фінансових ускладнень. Позики повинні надаватися кредитоспроможним клієнтам. Кредитоспроможність оцінюється банком на основі аналізу бухгалтерської звітності клієнтів [10,с137-141].
Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику заходу, що кредитується, повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30 % його потреби в кредитних коштах.
Надання кредитів позичальникам здійснюється банком за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності банку.
Кредитна діяльність приносить банку основну частину доходів, але пов'язана з великим ризиком, що вимагає дотримання встановлених економічних нормативів, об'єктивності прийняття рішень, вдосконалення процесу кредитування. Тому з метою підвищення надійності та вдосконалення і стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України встановив порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Резерв комерційного банку формується для покриття можливих збитків, які виникають у результаті кредитної діяльності. Резерв формується в обов'язковому порядку по всіх виданих кредитах у національній та іноземній валютах: підприємствам, організаціям і фізичним особам, а також при використанні міжбанківських кредитів. Створення резерву є одним із заходів забезпечення фінансової стабільності банку у випадку неповернення наданих кредитів.
Для підвищення ефективності своєї діяльності банки повинні впроваджувати нові види кредитів та вдосконалювати діючі, що приведе до збільшення числа клієнтів, а отже і прибутку. Тому розвиток кредиту с позитивною стороною в діяльності банків, оскільки збільшення прибутків – основна мета кожного підприємця.
Порядок кредитних взаємовідносин комерційних банків.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій юрмі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Для вдосконаленого розгляду та надання кредиту процес кредитування можна поділити на чотири основні етапи.
Перший етап найбільш важливий. На цьому етапі для отримання кредиту позичальник звертається в банк. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості. Для отримання кредиту позичальник подає наступні документи:
- заява на отримання кредиту;
- контракти (договори), на виконання яких планується використання позики; додатки до них (специфікації, фактури);
- бізнес-план - для кредитування проектів реконструкції чи технічного переозброєння підприємств, введення додаткових основних засобів з метою збільшення обсягів виробництва;
техніко-економічне обґрунтування короткострокових кредитів для виробництва;
техніко-економічне обґрунтування короткострокових комерційних кредитів;
- фінансові звіти позичальника за два останні роки та за два останні квартали (баланс підприємства, звіт про фінансові результати та їх використання, інформація про рух коштів по рахунках позичальника);
- фінансовий звіт Поручителя (Гаранта), якщо застосовується застава його майна в забезпечення позики (форми N0 1 та N0 2 бухгалтерського обліку) на останню звітну дату;
- правові гарантії забезпечення повернення позик (порука, гарантія, застава та ін.), засвідчені нотаріально копії договору оренди, документів, що засвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, право оренди і тимчасового користування земельною ділянкою (для селянських, фермерських господарств).
На вимогу Банку додатково подаються розшифровки окремих статей балансу та інші документи, необхідні для точнішої оцінки мети використання кредиту та можливостей його повернення.
Наступним етапом є оцінка платоспроможності та кредитоспроможності клієнта. Основним завдання банку на цьому етапі на основі даних бухгалтерського балансу і звіту є розрахунок показників, що дають оцінку платоспроможності і стійкості підприємства, що кредитується. Основними факторами, що впливають на кредитоспроможність клієнта, банкіри визначають: дієздатність позичальника, репутацію позичальника, здатність отримувати дохід, володіння активами, стан економічної кон'юнктури. Для об'єктивної оцінки фінансового стану позичальника і прогнозування можливості погашення кредиту у встановлені строки необхідно мати не тільки інформацію про реальну величину його активів, але і дані, які оцінюють повернення отриманих цим позичальником кредитів раніше, тобто показники бізнес-плану про очікуване поступлення виручки, а також показники, що характеризують роботу відповідної галузі [20, с. 15].
Рішення щодо можливості кредитування приймається після здійснення відповідальним працівником банку наступних процедур:
- аналіз фінансового стану позикоодержувача;
- визначення класу позичальника;
- аналіз ефективності фінансування Проекту за рахунок кредиту;
- визначення ступеня ризику неповернення кредиту;
- оцінка реальності забезпеченості кредиту.
Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. На підставі даних, отриманих під час першого етапу, визначається структура балансу, що дозволить виявити найбільш впливові на фінансовий стан статті. Визначається динаміка окремих статей упродовж аналізованого періоду шляхом визначення відносного приросту.
Визначаються наступні показники за кожний період:
1.1.Коефіцієнт загальної ліквідності = Оборотні активи/Поточні зобов'язання.
1.2.Коефіцієнт поточної ліквідності = (грошові кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції + дебіторська заборгованість)/поточні зобов'язання.
1.З.Коефіцієнт миттєвої ліквідності = (грошові кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції)/ поточні зобов'язання.
1.4Чистий робочий капітал = Оборотні активи - Поточні зобов'язання
1.5.Коефіцієнт маневреності власних коштів (Власний капітал -
Необоротні активи )/Власний капітал
1.6. Коефіцієнт незалежності = Залучені кошти/Власний капітал Визначення показників ділової активності (ефективності управління) за кожний з періодів:
1.7 Коефіцієнт оборотності активів = Чистий дохід від реалізації/Середня вартість активів.
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів = Чистий дохід від реалізації (або собівартість реалізованої продукції)/Середня вартість товарно-матеріальних запасів
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості = Чистий дохід від реалізації/Середня вартість дебіторської заборгованості
1.10. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу = Чистий прибуток/Середнє значення власного капіталу
1.11. Коефіцієнт рентабельності активів = Чистий прибуток/Середня вартість активів
Аналіз здійснюється шляхом порівняння абсолютних і відносних показників між собою і співставлення з нормативними значеннями.
Також визначається клас позичальника для розрахунку страхового резерву у відповідності з Положенням „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями", затвердженим Постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000р. Визначення класу позичальника здійснюється, виходячи з бальної оцінки ряду основних економічних показників та суб'єктивних факторів.
На підставі висновків щодо кредитоспроможності клієнта та ретельного аналізу всіх поданих у банк документів спеціально утворений в банку кредитний комітет вирішує питання про доцільність надання кредиту позичальнику та визначає умови надання кредиту, які остаточно закріплюються в кредитному договорі.
Відповідальний працівник банку готує проект кредитного договору; проект договору застави; акт перевірки наявності і оцінки майна, яке надається в заставу в забезпечення кредиту.
При складанні проекту кредитного договору з Позикоодержувачем погоджуються: графік руху коштів, який є невід'ємною частиною кредитного Договору; зобов'язання сторін Договору; умови кредитування і форму проплати (по факту поставки, акредитивна, та ін.); процентна ставка. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
Рішення про видачу кредиту приймається кредитним комітетом. Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.
Третій етап кредитування - це поточний контроль за використання кредиту. Цей контроль здійснюється відповідно до умов кредитного договору. Контроль може бути документарним або з відвіданням позичальника на місці. Банк перевіряє при цьому цільове використання кредиту, а також намагається з'ясувати небезпечні зміни фінансового стану позичальника, що може призвести до несвоєчасного повернення кредиту.
Четвертий, завершальний етап кредитування – погашення кредиту.
Питання вдосконалення забезпечення повернення кредиту має ключове значення при прийнятті рішення про його надання. Якщо бізнес-план, проекти показують перспективи підприємства з точки зору реальності задуманого, компетенції працівників його здійснити і ряду інших організаційних і технологічних моментів, то страхування і інші види гарантій, призвані зменшувати кредитні ризики кредиторі при виникненні можливих страхових випадків, які являються результатом яких-небудь передбачених обставин. Кредитор також намагається розділити з кимсь ризики, пов'язані з можливою недобросовісною поведінкою позичальника. Солідарна відповідальність банків, страхувальників, організацій і установ-гарантів підвищує дисциплінованість і життєдіяльність всіх учасників кредитних відносин.
При наданні кредитів банками виникають кредитні ризики, тобто ризики неповернення кредиту позичальником. Тому кредити, що надаються банком, забезпечуються заставою [3, с.68-86 ].
При цьому, не всі кредити забезпечуються однаково.
Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідного закладу, реальна (ринкова) вартість якого перевищує кредитну заборгованість не менш ніж на 25%, а також мають гарантію уряду України або банківську гарантію.
Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, що мають забезпечення в вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не менш 60% від суми кредитного боргу, а також застраховані в установленому порядку і видані під гаранти або договір-доручення юридичних осіб.
Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або реальна (ринкова) вартість забезпечення яких становить менш ніж 60% суми кредитної заборгованості. Слід відзначити, що реальна ринкова вартість застави визначається на момент оцінки ризику даного кредиту. Резерв комерційного банку використовується тільки на погашення безнадійно простроченої кредитної заборгованості по основному боргу.
В Україні прийнята така класифікація кредитів:
Стандартні кредити — кредити, незалежно від виду забезпечення, (строк погашення яких не настав, а також кредити, за якими своєчасно і в ) повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані в установленому порядку, але не більше двох разів із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців. Розмір резервування по стандартних кредитах становить 2% від їх загальної суми.
Нестандартні кредити — пролонговані більш ніж двічі або із загальним строком пролонгації понад б місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до ЗО днів недостатньо забезпечені кредити. Розмір резервування по нестандартних кредитах становить 5% від їх загальної суми.
Сумнівні кредити — прострочені до 30 днів незабезпечені кредити, прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити; а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити. Розмір резервування по сумнівних кредитах становить 30% від їх загальної суми.
Небезпечні кредити — прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити. Розмір резервування по небезпечних кредитах становить 80% від їх загальної суми.
Безнадійні кредити — прострочені від 60 до 180 днів небезпечні кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів. Розмір резервування по безнадійних кредитах становить 100% від їх загальної вартості.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути рухоме і нерухоме майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель) [3, с.68-86].
Застава майнових прав має важливе значення для одержання кредиту, при цьому використовуються різні майнові права вимоги, так і ті, які надаються в щний час, також і ті, що потенціальне виникнуть в майбутньому. Вміння використовувати такі права є добрим ґрунтом для розвитку підприємництва.
Установи банку надають кредити лише за наявності ліквідної застави, яка в разі неповернення кредиту може бути легко реалізована.
Вартість майна, що надається в заставу, визначається за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складності реалізації майна у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. За результатами оцінки оформляються акти оцінки заставленого майна, які підписуються оцінником, заставодавцем і заставодержателем. В актах оцінки повинна міститись максимальна інформація про предмет застави. Загальна сума застави повинна покривати суму, кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочило виконання, врахувати непередбачені додаткові витрати, які можуть виникати ж процесі відчуження манна (судові витрати, можливість зниження ринкових цін па заставлену продукцію та інше). Щоб мати можливість задовольнити всі витрати банку за рахунок заставленого майна, то загальна сума предмету застави повинна бути більшою за суму наданого кредиту в 1,7-2,0 рази, з врахуванням того, що для формування страхових резервів в розрахунок береться 50 відсотків від суми договору застави, то загальна сума по договору повинна бути не меншою подвійної суми кредиту або максимального ліміту заборгованості [13, с.45 ].
З метою забезпечення додаткових гарантій належного виконання умов кредитного договору між банком і позикоодержувачем укладається договір застави. Вартість запропонованого забезпечення змінюється у часі, особливо в період інфляції. У зв'язку з цим у кредитних договорах і договорах застави передбачається право банку на здійснення постійного контролю за заставленим майном, маючи на увазі умови зберігання предмета застави і відповідність його Заставної вартості ринковим цінам на момент перевірки.
Однією з форм забезпечення кредиту може бути поручительство або гарантія. Поручителем може виступати як юридична так і .фізична особа, а гарантом - лише юридична. З урахуванням того, що поручитель несе відповідальність на рівні з боржником, а гарант лише додаткову у випадку відсутності коштів у боржника, то перевагу слід надавати поручительству.
Відповідальність за виконання кредитного договору несуть: поручитель - солідарну з боржником; гарант - субсидіарну (додаткову).
Кредитний ризик може також забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика
Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація, та від розміру сплаченого статутного капіталу.
Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк, гарант (поручитель, страхова організація), позичальник.
1.4. Нормативно-правове регламентування кредитної діяльності комерційного банку.
В своїй діяльності ВАТ „Ощадбанк" керується законами України "Про банки та банківську діяльність", "Про цінні папери та фондову біржу", іншими актами чинного законодавства України, нормативно-правовими актами Національного банку України та Статутом.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" дає визначення поняття банку, та основних принципів та методів організації роботи банку. Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку (згідно Закону України "Про господарські товариства").
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора