Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Проблеми розширення діяльності фірми, яка спеціалізується на наданні транспортних та інших послуг.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
АНОТАЦІЯ
В дипломній роботі розглядаються проблеми розширення діяльності фірми, яка спеціалізується на наданні транспортних та інших послуг.
Проаналізовано фінансово-економічний стан підприємства і особливості організації його діяльності.
Для реалізації перспективних можливостей підприємства пропонується розширення транспортного парку.
Проведено порівняльну оцінку залучення інвестицій шляхом одержання кредиту у Банку „Raiffeisen” на придбання автобуса та оперативного лізингу – оренди транспортного засобу. Порівняння показало, що доцільніше залучити транспортний засіб на базі оперативного лізингу.
Розширення транспортного парку дозволить забезпечити суттєве зростання обсягів надання послуг і покращання економічних параметрів діяльності підприємства.
ANNOTATION
The problems of expansion of activity of firm which is specialized on the grant of transporting and other services are examined in work of diploma.
The financially-economic being of enterprise and feature of organization of his activity was analyzed.
For realization of perspective possibilities of enterprise is offered expansion of transport park.
Comparative estimation of bringing in of investments is conducted by the receipt of credit in Bank „Raiffeisen” on acquisition of bus or leasing of transport vehicle. Comparison showed that more expediently to attract a transport vehicle on the base of the leasing.
Expansion of transport park will allow providing substantial growth of volumes of grant of services and improvement of economic parameters of activity of enterprise.
ЗМІСТ
TOC \o "1-3" \h \z \u HYPERLINK \l "_Toc137215730" ВСТУП PAGEREF _Toc137215730 \h 6
HYPERLINK \l "_Toc137215731" РОЗДІЛ 1. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ЯК ОСНОВА ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ В РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ PAGEREF _Toc137215731 \h 7
HYPERLINK \l "_Toc137215732" 1.1. Поняття і значення бізнес-планування PAGEREF _Toc137215732 \h 7
HYPERLINK \l "_Toc137215733" 1.2. Специфіка туристичної діяльності PAGEREF _Toc137215733 \h 9
HYPERLINK \l "_Toc137215734" 1.3. Стан розвитку туристичної діяльності в Україні PAGEREF _Toc137215734 \h 13
HYPERLINK \l "_Toc137215735" 1.4. Проблеми інвестування в туристичні об’єкти PAGEREF _Toc137215735 \h 19
HYPERLINK \l "_Toc137215736" РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТОВ „ВОЯЖ” PAGEREF _Toc137215736 \h 26
HYPERLINK \l "_Toc137215737" 2.1. Загальна характеристика ТОВ „Вояж” PAGEREF _Toc137215737 \h 26
HYPERLINK \l "_Toc137215738" 2.2. Оцінка фінансово-економічних результатів діяльності PAGEREF _Toc137215738 \h 36
HYPERLINK \l "_Toc137215739" 2.3. Плани і перспективи розвитку ТОВ „Вояж” PAGEREF _Toc137215739 \h 48
HYPERLINK \l "_Toc137215740" РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА БІЗНЕС-ПЛАНУ РОЗШИРЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ „ВОЯЖ” НА ЗАСАДАХ ОПЕРАТИВНОГО ЛІЗИНГУ PAGEREF _Toc137215740 \h 51
HYPERLINK \l "_Toc137215741" 3.1. Оцінка потреби в інвестиціях і можливих джерел їх покриття PAGEREF _Toc137215741 \h 51
HYPERLINK \l "_Toc137215742" 3.2. Прогнозування виторгу від надання послуг по перевезенню та страхуванню PAGEREF _Toc137215742 \h 60
HYPERLINK \l "_Toc137215743" 3.3. Оцінка витрат, прибутку і грошових потоків ТОВ „Вояж” PAGEREF _Toc137215743 \h 64
HYPERLINK \l "_Toc137215744" 3.4. Характеристика можливого ризику і шляхи його уникнення PAGEREF _Toc137215744 \h 73
HYPERLINK \l "_Toc137215745" 3.5. Оцінка ефективності проектних пропозицій PAGEREF _Toc137215745 \h 77
HYPERLINK \l "_Toc137215746" ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc137215746 \h 80
HYPERLINK \l "_Toc137215747" СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ PAGEREF _Toc137215747 \h 82
HYPERLINK \l "_Toc137215748" ДОДАТКИ PAGEREF _Toc137215748 \h 84
ВСТУП
Розвиток української економіки на сучасному етапі пов’язаний з інтенсивним розширенням міжнародних зв’язків, обумовленим загальною глобалізацією економіки. Це приводить до певних структурних змін в галузевій класифікації, зокрема в розширенні видів діяльності, які дозволяють інтенсивніше інтегруватися в світову економіку. Одним із таких видів діяльності є туристична сфера, для розвитку якої в Україні є великий потенціал. Потенціал українських земель, це - Карпати, Кримські гори, приморська зона Азовського та Чорного морів, цілющі мінеральні води, сприятливий клімат, великі лісові зони, національні та історичні пам’ятки ( від руїн Херсонеса, курганів до середньовічних замків та міст з їх архітектурою) та багато інших, рекреаційних зон, цінних для туристичної галузі місць, про які ще мало відомо.
Туристична діяльність тісно пов’язана із міжнародними перевезеннями, які так само інтенсивно розвиваються в останні роки.
Проблеми, з якими стикаються українські підприємства, спеціалізовані на міжнародних перевезеннях, пов’язані в першу чергу з недостатністю інвестицій, потрібних для розширення своєї діяльності більшість фірм в цій сфері – це малі підприємства, в яких не достатньо власних коштів для закупівлі нової транспортної техніки. Саме до таких підприємств відноситься ТОВ „Вояж”, яке є базою дипломного проектування.
ТОВ „Вояж” має всі передумови для збільшення обсягів надання послуг, а саме, вигідне розташування, сприятливе конкурентне середовище, зв’язки з іноземними партнерами, але є і суттєва проблема – недостатність власних коштів для розширення діяльності. тому в дипломній роботі поставлено мету – на базі детального аналізу стану підприємства і перспектив його розвитку обґрунтувати умови залучення інвестицій, виходячи з реальних можливостей фірми та існуючого економічного та інвестиційного середовища.
РОЗДІЛ 1. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ЯК ОСНОВА ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ В РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ
1.1. Поняття і значення бізнес-планування
Важливим елементом діяльності підприємця є планування, як основна функція менеджменту, зокрема, планування нового напрямку в бізнесі, що здійснюється через бізнес-план.
Бізнес-план являє собою постійний, стандартний документ, в якому детально обґрунтовується концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту і визначаються основні його характеристики. Бізнес-план описує процес функціонування фірми, показує, яким чином її керівники збираються досягти своїх цілей і завдань, в першу чергу підвищення прибутковості діяльності [7, с.3-6].
Так, як бізнес-план є постійним документом, він систематично поновляється, в нього вносяться корективи, які пов’язані як з перемінами, що відбуваються всередині фірми, так і змінами на ринку, де діє фірма, і в економіці в цілому. Бізнес-план пов’язує внутрішньо фірмовий і макроекономічний аналіз, які проводяться спеціалізованими науковими організаціями. Як правило, бізнес-план складається кожною фірмою самостійно, чи з допомогою спеціалістів консалтингових організацій/
Бізнес-план є одним з документів, які визначають стратегію функціонування фірми. Разом з цим він базується на загальній концепції розвитку фірми, більш докладно розробляє економічний і фінансовий аспект стратегії, дає техніко-економічне обґрунтування конкретним заходам. Реалізація стратегії базується на широких інвестиційних програмах, складених як ціла система взаємопов’язаних технічних, організаційних і економічних змін на визначений проміжок часу [7, с.6].
Бізнес-план охоплює одну із частин інвестиційної програми, термін реалізації якої, як правило, не перевищує кількох років і яка дає достатньо чітку економічну оцінку запланованим діям.
Бізнес-план містить у собі наступні пункти: зміст, історія бізнесу (якщо є), мета, яку ставить перед собою підприємець, опис підприємницької ідеї, маркетинговий аналіз, маркетингова стратегія, організація і методи управління, фінансова частина, юридична частина, сировина і постачання, додаткові документи і додатки.
Якщо підприємство вже існує, то описується його історія й успішні проекти. У маркетинговій частині виробляється аналіз ринку, найближче оточення підприємства, споживачі, конкуренти. Прогнозується розвиток ринку і будуються відповідні плани продажів; розробляється товарна, цінова, збутова й інформаційна стратегія для даного проекту; описуються джерела фінансування, грошові потоки і визначається майбутній фінансовий стан запланованого проекту; визначається форма власності й інші юридичні питання; зважуються питання підбору персоналу і методів управління ним [8, с.439].
Ретельна, продумана і реалістична робота над бізнес-планом знижує імовірність невдачі при старті підприємства, особливо для малого бізнесу.
Добре розроблений бізнес-план допомагає фірмі рости, завойовувати нові позиції на ринку, де вона функціонує, складати перспективні плани свого розвитку, розробляти концепцію виготовлення нових товарів і послуг і вибирати раціональні способи їх реалізації. І, звичайно, професійні, досконалі бізнес-плани швидко зацікавлять як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.
1.2. Специфіка туристичної діяльності
Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.
Туристична діяльність - це діяльність з надання різноманітних туристичних послуг. Послуга – це цілеспрямована діяльність, результати якої мають прояв у корисному ефекті. Отже, туризм діє на ринку послуг, який є складовою світового ринку і який сформувався внаслідок виокремлення невиробничої діяльності в окрему сферу господарства – сферу послуг.
Туризм як вид економічної діяльності має такі особливості [9, с.36]:
на відміну від торгівлі заснований на обміні не товарами і послугами, а туристами;
туристичні послуги не мобільні, не підлягають збереженню;
у пропозиціях відсутня гнучкість;
постійна зміна попиту.
В наш час туризм став глобальною індустрією і розкрився як освітній, світоглядний, єднальний у світовому сенсі чинник, і що важливо – економічний. Колосальні переміщення людей по земній кулі означають створення робочих місць, розвиток будівничої справи, транспорту, багатьох бізнесових і гуманітарних сфер. Слід відзначити, що подорожі – це також засіб розширення свідомості, формування гармонійної особистості.
Ринок туристичних послуг є особливим і має специфічні ознаки [10, с.404-410]:
Ринок туристичних послуг утворюється внаслідок виникнення потреб та запитів населення на змістовне проведення дозвілля в подорожі зреалізоване у платоспроможному попиті на пропоновані послуги та товари. Ринок туристичних послуг є похідною суспільного поступу і в той же час певною ознакою соціально-економічного рівня розвитку країни, її інтегрованості в світогосподарську систему.
Туристичний попит та відповідна туристична пропозиція стосується одразу певного комплексу природних благ, матеріальних та нематеріальних ресурсів, послуг та товарів як загального так і спеціального призначення, який є туристичним продуктом і виступає специфічним товаром на ринку туристичних послуг. Формою споживання турпродукту є туристична подорож - переміщення туриста від місця постійного проживання в місця проведення дозвілля, тобто туристи повинні бути доставлені до місця споживання туристичного продукту. Цим туристський експорт відрізняється від товарного: у товарному - рухома пропозиція і нерухомий споживач, у туризмі навпаки - пропозиція нерухома і повинна пристосовуватись до нерухомого потенційного та рухомого реального попиту.
Попит на послуги туризму формується під дією об’єктивно-суб’єктивних умов та чинників, тому характеризується нестабільністю, мінливістю в часі і в просторі та мобільністю. Мобільність попиту зростає пропорційно рухомості населення і потребує відповідної мобільності від пропозиції.
Туристичний попит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний характер туристичної діяльності. Ці коливання проявляються як в часі, так і в просторі. Коливання попиту в часі задають ритмічність туристичному процесу протягом певних відрізків часу. Коливання попиту в просторі відбивають туристичну привабливість окремих видів, форм, районів відповідно до моди та кон'юнктури, формуючи географію туристичних потоків.
Туристичний ринок характеризується рівнем розвитку - спроможністю виробника турпродукту задовольнити існуючий попит, і ємністю - інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу туристичного продукту залежно від співвідношення умов та чинників внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища.
Функціонування ринку туристичних послуг ґрунтується на кругообігу грошей та інформації, регульованому маркетингом та забезпеченому системою підготовки кадрів.
Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона за своїм характером динамічна, мінлива, і, отже, історична. Вона розвивалася разом з розвитком суспільства, подорожей і туризму.
Як і вся складова частина національного господарства, туризм економічно і соціально змінювався разом з тими перетвореннями, що відбувалися в національному і світовому господарстві в цілому. В історичному аспекті туризм - це результат тривалого розвитку від глибокої стародавності до наших днів. На ранніх стадіях економіка туризму зводилася до вивчення мандрівниками звичаїв, вдачі, рівнів і характеру розвитку інших країн і народів. Вже в епоху Римської імперії виникли перші економічні ресурси древнього туризму — постоялі двори, що мали і державний, і приватний характер. У середні століття в зв'язку з розвитком християнства і торгівлі з'являються подорожуючі служителі церкви і купецтво. Перші мають на меті поширення християнства, другі - ціль збагачення.
В епоху Великих географічних відкриттів цілі мандрівників, мореплавців і першопрохідників здобувають економічний характер - захоплення й освоєння нових територій. Подорожі й екскурсії приймають нові економічні форми.
До першої половини XIX століття відноситься поява нового соціального явища — екскурсій. Володіючи вільним часом, заможна частина населення могла дозволити собі екзотичне проводження часу [8, с.526-533].
Курортна справа відноситься до найбільш древніх видів туристської індустрії. З античних часів люди навчилися використовувати мінеральні води і лікувальні грязі в оздоровчих цілях.
З тих пір санаторно-курортна справа підпала істотним змінам і перетворилася в один із самих популярних видів відпочинку. Вже у XVII ст. з'явилися курортні місцевості в Західній Європі.
Особливо стрімкий розвиток туризму відбувся за останні 50 років. У 1982 році в Акапулько (Мексика) відбулась Всесвітня нарада з міжнародного туризму, на якій туризм було визначено як „феномен ХХ століття”. У 2000 році, за даними всесвітньої туристичної організації (ВТО), чисельність міжнародних туристів становила 698,8 осіб, тобто, кожен десятий громадянин світу відпочивав за межами своєї країни. Прогнозується подальше зростання чисельності подорожуючих [10, с.3].
В сьогодення, попри теракти, катастрофи та суспільні заворушення, світовий туризм продовжує розвиватись. За 2004 рік кількість туристів у світі зросла на 10 відсотків і становить 760 мільйонів осіб.
За даними Всесвітньої туристичної організації, найактивнішими мандрівниками залишаються європейці й становлять 55 зі 100 туристів на планеті. На другому місці йдуть мешканці Азійсько-Тихоокеанського регіону які забезпечують 20 відсотків туристичного потоку. Американців серед мандрівників – 16 відсотків.
Незважаючи на свою активність щодо мандрівок, європейці не є аматорами далеких мандрівок: 89 відсотків їх не виїжджають під час відпустки за межі Європи. Американці в цьому сенсі значно активніші, проте через свою нечисельність не в змозі змінити загальну картину. А вона така: з кожних 10 туристів на землі 8 подорожують виключно по своєму континенту.
Звідси і вибір транспортних засобів – більшість поїздок відбувається автомобілями чи автобусами. Популярність повітряного транспорту теж дуже висока. А ось залізниці відіграють у світовій індустрії подорожей лише допоміжну роль. Фахівці ВТО прогнозують подальший стійкий розвиток туризму. Отож 2020 року з кожних 100 мешканців нашої планети 21 буде міжнародним мандрівником. У середині ХХ століття подорожував лише кожен сотий.
1.3. Стан розвитку туристичної діяльності в Україні
Після розпаду Радянського Союзу люди отримали змогу мандрувати світом. В минулому році зареєстровано 14 мільйонів виїздів за кордон і 12,5 мільйона в’їздів. В незалежній Україні створено орган управління туристичною галуззю – Державний комітет туризму України, який почав діяти з 1993 року і відтоді керував туризмом у комплексі, вивівши згодом його на здобуття статусу економічної галузі. До того туризм відносили до спорту, культури та інших неприбуткових сфер. Отже, Держкомтуризм є центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.
Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади, які підпорядковані цим органам влади та Держкомтуризм.
15 вересня 1995 році Держкомтуризм розробив перший в історії України закон „Про туризм”, надалі – Закон, який у 2004 році оновили. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.
У ІІ розділі Закону статтею 3 констатується державна політика в галузі туризму, і в якому держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.
Місцеві органи державної виконавчої влади в галузі туризму, яким Держкомтуризм делегував право видавати ліцензії, після прийняття рішення видачі ліцензії суб’єкту туристичної діяльності подають Держкомтуризм данні для занесення його до Державного реєстру суб’єктів туристичної діяльності. Отже, здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг законне лише за наявності ліцензії.
Готельні послуги та послуги харчування, що надаються суб’єктами туристичної діяльності, підлягають обов’язковій сертифікації на їх відповідність вимогам нормативних документів [3].
З метою розвитку галузі для її суб’єктів Законом дозволено встановлювати пільги щодо оподаткування, кредитування та страхування туристичної діяльності. Страхування туристів (медичне та від нещасних випадків), – є обов’язковим.
Згідно із Законом, на державу покладається зобов’язання сприяти розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму за принципами і нормами, розробленими Всесвітньою туристською організацією. А все робиться, схоже, навпаки.
Туристичні підприємства, які займаються експортом послуг (в’їзний туризм) сьогодні позбавлені нульової ставки ПДВ, яка раніше була єдиним видом стимулювання розвитку іноземного туризму. Туристична галузь так і залишається зорієнтованою передусім на виїзний туризм. Можна було б на кілька років надати туризму економічні пільги, і він би відшкодував витрати набагато швидше за інші галузі, наприклад, можна зняти з фірм прямий податок з туризму.
Є багато свідчень того, що в Україні стан українського законодавства про в'їзний туризм і особливо виконавчої дисципліни - катастрофічний. Половина запланованих заходів у більшості законодавчих та нормативно-правових актах носить декларативний характер, відсутні механізми їх впровадження в життя і вони не піддаються контролю. Друга половина заходів, які є більш-менш конкретними, як правило не виконуються, точніше, їх виконання ігнорується, як Центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, так і міністерствами і відомствами та органами місцевого самоврядування.
Державною Програмою забезпечення позитивного іміджу України на 2003-2006 роки, яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів 15 жовтня 2003 р. №1609 в розділі "Розвиток туристичного потенціалу України", Центральному органу виконавчої влади в галузі туризму разом із Міністерствами і відомствами було доручено:
- створити загальнонаціональний Інтернет-портал "Україна запрошує" з використанням основних мов ЮНЕСКО;
- здійснити заходи щодо створення мережі туристичних представництв за кордоном, використовуючи можливості торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном; створити мережу центрів туристичної інформації в основних пунктах перетину державного кордону; створити сучасну інформаційну інфраструктуру за напрямками міжнародних транспортних коридорів та основних автомагістралей.
Реально, заплановані заходи даної Державної програми виконуються не ефективно.
Державною Програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів 29 квітня 2002 р. №58 передбачається: створення конкурентноспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, а також створення мережі спеціалізованих центрів туристичної інформації в регіонах України; розроблення проекту Туристичного кодексу України.
Однак до цього часу Україна не має ні конкурентоспроможного туристичного продукту, ні мережі центрів туристичної інформації в регіонах, ні Туристичного кодексу.
Заходами щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів 27 червня 2003 р. №390 було заплановано:
- визначити земельні ділянки для створення відповідної інфраструктури в регіонах, в тому числі для будівництва готелів, мотелів, гольф-трас, яхт-клубів, аквапарків та парків розваг, облаштування гірськолижних трас;
- визначити місця стоянок і короткочасних зупинок туристично-екскурсійних автобусів; вивчити питання щодо ціноутворення у сфері туристичних послуг та послуг, що надаються готелями різних категорій у країнах Центральної та Східної Європи, Прибалтики, Російської Федерації. За результатами подати пропозиції, щодо оптимізації цінової політики у зазначеній сфері; розробити та здійснити комплекс заходів щодо стимулювання розвитку іноземного туризму за такими напрямками, як круїзний, культурний, мисливський, спортивний, діловий, екологічний, оздоровчий, дитячий.
На сьогодні, ні земельні ділянки, ні місця стоянок не визначені, а пропозиції щодо оптимізації цінової політики та заходи щодо стимулювання розвитку іноземного туризму залишилися нездійсненними.
Законом України встановлено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний проводити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов та порядку контролю за їх дотриманням [3]. Однак, центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який є уповноваженим органом ліцензування, практично 2 роки видає ліцензії, не маючи ліцензійних умов, які є зокрема підставою для анулювання ліцензій в разі порушення ліцензійних умов.
Знову, Закон визначає, що одним із шляхів реалізації державної політики в галузі туризму є встановлення належної системи статистичного обліку і звітності [4].
8 грудня 2003 року в Мінюсті був зареєстрований спільний з Держкомстатом наказ №1128/8449 "Про затвердження Методики розрахунку обсягів туристичної діяльності". Відповідно до п. 2.2 даної Методики туристом іменується відвідувач, перебування якого триває як мінімум одну ночівлю у місці відвідувань. Згідно з відомчими статистичними даними в 2004 р. в засобах розміщення та санаторно-курортних закладах України проживало понад 700 тисяч іноземців, із яких 436,6 тисяч було обслуговано туроператорами. Однак, центральний орган виконавчої влади в галузі туризму не керується розробленою ним же методикою, а за основу підрахунку продовжує брати дані Держкомкордону, які стосуються не туристів, а тих, хто взагалі відвідує Україну з різною метою. А це більше як в 20 разів завищені дані від тих, які подають засоби розміщення та туристичні підприємства. Адже якщо припустити, що Україна прийняла в минулому році 15,6 млн. туристів, то виходить, що у нас біля 90% іноземного туризму знаходиться в тіні, і з цим явищем ніхто не бореться [11, с.12-13].
Проблемою є і те, що в бюджет 2006 року на розвиток туристичної галузі коштів взагалі не виділено. Крім того, неоднократна зміна керівництва галузі і її постійна реорганізація протягом останніх кількох років також зіграла негативну роль, оскільки це не сприяло виробленню єдиної стратегії розвитку галузі [12, с.10].
До сьогодні не всі розуміють, що дає і може давати туризм державі. За великим рахунком, у шкалі статистичної звітності не відображаються його реальні показники, хоча і зазначається 28 мільярдів гривень за 2003 рік, отримані від туристів у вигляді плати за транспорт, проживання, харчування, сувеніри тощо. Але й ця цифра не остаточна. Адже, наприклад, поляки, які приїздять до Львова, часто селяться не в готелях, а на неврахованих приватних квартирах. І при цьому вони туристи. А така ситуація майже по всіх містах і селах України. За статистичною методикою Всесвітньої туристичної організації (ВТО), навіть президент Польщі, який тричі завітав до України під час „помаранчевих подій”, теж був туристом, оскільки споживав цілий комплекс послуг і дав прибуток державі [13, с.107].
Україна також є членом Всесвітньої туристичної організації і вступила до неї у 1997 році. Експертами ВТО чітко відзначено, що Україна має три неоціненні ресурси: історичні пам’ятки, розкішну природу та колосальні незадіяні можливості етнічного та сільського туризму. До цього можна додати, що Україна має унікальне розташування – на перетині важливих міжнародних транспортних коридорів, яке дає змогу отримувати прибутки на пасажирському та вантажному транзиті. Також в Україні туристичний сезон триває цілий рік: зимовий відпочинок в горах, літній – на узбережжях, в міжсезоння – час для культурного та санаторно-лікувального туризму.
Згадавши сільський туризм, важливо зупинитись на ньому, оскільки він відкриває в Україні можливості малого підприємництва, сектор якого є у господарських структурах майже всіх високорозвинутих країн, відкриває можливості духовного відродження населення та зменшення безробіття. Сільський туризм для держави є не джерелом надприбутків, а передовсім способом вирішення соціальних проблем та, як вже згадувалось – зниження безробіття серед місцевого населення.
Щодо малих підприємств, то вони працюють там, де з’являється можливість ефективної діяльності малих масштабів. Це особливо стосується галузей, які продукують послуги й особливо туристичної.
Схема становлення розвитку малого підприємництва в туризмі є доволі простою. Туризм забезпечує швидке зростання зайнятості при тому, турис-тичні ресурси не вичерпуються, не зникають і нікуди не вивозяться [14, с.24].
Так, як розвиток туристичної галузі багатьох східноєвропейських країн розпочинався саме з розвитку активного туризму, що, на мою думку пов’язано з порівняно невисокою вартістю туристичної інфраструктури, необхідної для забезпечення достатнього рівня туристичного продукту, меншою вибагливістю до нічліжно-гастрономічної бази, дорожньої інфраструктури та високою економічною ефективністю, то важливо розробити в Україні тури, які б відповідали вимогам і, особливо, забезпечували туристам доступність до об’єктів огляду. Ще досі туристичні подорожі з активним способом пересування є одним з наймасовіших видів турів у світі [15, с.12].
18 жовтня 2005 року на самміті Європейської туристичної комісії (ЄТК) в Австрії Україна була прийнята в члени цієї організації, яка займається популяризацією туризму в країнах-учасницях. ЄТК сприяє також обміну інформації про туристичні маршрути, розвитку законів про туризм й інформаційних технологій у цій сфері. Від так, на всіх інтернет-ресурсах ЄТК появилась інформація про туристичні можливості України, що слугує непоганою рекламою України на туристичному ринку, оскільки нашу країну не дуже добре знають у світі і тому недооцінюють її туристичний потенціал. Також, участь в саммітах ЄТК, в міжнародних семінарах та засідання круглих столів дасть можливість представляти країну на світовому ринку і планувати стратегію дальшого розвитку туристичної галузі із врахуванням світового досвіду у цій сфері [12, с.10].
1.4. Проблеми інвестування в туристичні об’єкти
Важливим стратегічним напрямком розвитку туризму є створення розвинутої матеріально-технічної бази туристичної індустрії. Для прискорення розвитку матеріально-технічної бази туристичного бізнесу необхідно [9, с.44]:
забезпечити модернізацію і реконструкцію існуючих об'єктів туризму, а також будівництва нових за сучасними проектами;
практикувати проведення цільових інвестиційних конкурсів на право реконструкції і будівництва нових об'єктів із залученням до їхньої організації підприємств туристичної індустрії вітчизняних і іноземних інвесторів, місцевих органів виконавчої влади;
використовувати можливості фінансування розвитку індустрії туризму за рахунок коштів приватних вітчизняних і іноземних інвесторів, фондів, добровільних об'єднань підприємств, по лінії міжнародної технічної допомоги, Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.
На жаль, офіційно визнавши туризм одним зі своїх пріоритетів, реально держава досі не заклала основних його економічно-фінансових підвалин. На законодавчому рівні практично відсутня система інвестування та кредитування – капіталовкладення в основному робляться зусиллями окремих компаній.
Здавалося б, якщо держава не спроможна забезпечити сферу туризму необхідними інвестиціями та капіталом, то вона має зробити все, щоб створювати сприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів. Але законодавство України цьому просто заважає: не приймаються потрібні закони або необхідні зміни до них, які б дозволили: орендувати землю на довгий період (зараз орендувати земельну ділянку можна лише на термін, не більший 50 років), встановити помірні податки, які б дозволили „встати на ноги” фірмам, що починають свій бізнес, організувати систему страхування інвестицій, яка б знизила ризик їх втрат, змінити норми ліцензування, які б дозволяли продовжувати вже отриману ліцензію, а не готувати всі необхідні документи і знову її виробляти.
Роль транспортних перевезень у наданні туристичних послуг. В наданні туристичних послуг, вагоме місце займає транспортування. За специфікою туристичної галузі, перевозиться не товар – туристичні послуги, а споживачі до місця розташування туристичних об’єктів. Отже, транспортні перевезення в туристичній галузі прямо пов’язані із споживанням тур-продукту. Ринок транспортних послуг в туризмі включає перевезення внутрішнім та міжнародним транспортом. Щодо міжнародного туризму, який є складовою міжнародних обмінів послугами ( також – обмінів людьми та товарами), то його прогресивний розвиток взаємопов’язаний з розвитком міжнародного транспорту. Зростання попиту на транспортні послуги одночасно пов’язане зі зміною вимог до їх якості. Основний шлях розвитку транспорту – зростання безпеки, комфортності та економічності.
Підвищення культури обслуговування – одне з найголовніших завдань на ринку міжнародних автоперевезень.
Підвищення економічної ефективності діяльності міжнародного транспорту і розвиток міжнародних туристичних поїздок великою мірою залежить від правового забезпечення діяльності в цій сфері. Укладено багато двосторонніх та багатосторонніх конвенцій, особливо в Європі, щоб створити сприятливі умови для розвитку автомобільного транспорту, але значення конвенцій обмежене. Мета цих конвенцій – уніфікація дорожніх знаків, здійснення спільного спорудження міжнародних автошляхів поліпшення транспортних умов, спрощення митних формальностей тощо [17, с.290-291].
Проте автомобільний транспорт здебільшого керований нормами національного права. Відносини, пов'язані з діяльністю підприємств міжнародного автотранспорту, регулюються міжнародними договорами, Законом України «Про транспорт», кодексами (статутами), іншими актами законодавства.
У статті 42 Закону України „Про транспорт” зазначено: „якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про транспорт, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору”.
Функції координації міжнародних автоперевезень на території України здійснюють Мінтранс України, ЗО „Укртранс”, АТ “Трансекспедиція в Україні”, а також центральні та місцеві органи державної виконавчої влади.
Відповідно до ЗУ „Про підприємництво” – видача суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів проводиться Мінтрансом України. міністерства і відомства, що видають ліцензії, у разі необхідності можуть делегувати право видавати ліцензії своїм місцевим органам (обласним бюро).
Питаннями транспортної галузі займаються міжнародні організації: Комітет по внутрішньому транспорту Європейської економічної комісії 00Н (КВТ ЄЕК 00Н), Комісія по транспорту Європейського економічного співтовариства, Міжнародний союз автомобільного транспорту, Міжнародна федерація експедиційних асоціацій автомобільного транспорту, Українська асоціація міжнародних автомобільних перевізників.
Нижче наведено неповний перелік прийнятих КВТ ЄЕК 00Н конвенцій та угод, без вирішення яких не можна було б організувати міжнародний автомобільний рух, перевезення вантажів і пасажирів:
• Конвенція про дорожній рух (1949, 1968);
• Конвенція про дорожні знаки і сигнали (1968);
• Європейська угода про міжнародні магістралі (1975);
• Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (1956);
• Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (1978);
• Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (1959, 1979);
• Європейська угода, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, зайнятих на міжнародних автомобільних перевезеннях (1970) [17, с.207-213].
У фірмах, які надають транспортні послуги виникає необхідність, перш за все, у придбанні транспортних засобів, а також – у постійному періодичному оновленні використовуваного автопарку.
Для малих підприємств, особливо, на початку своєї діяльності, купівля власного транспорту є, скажемо так – розкіш: вартість транспортних засобів є досить високою. Вирішенням такої проблеми часто є оренда, а точніше – лізинг.
Лізинг – довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій і активізації збуту. Лізинг передбачає збереження прав власності на товар за орендодавцем.
Оренда має і вигоди, і вади, отож, перш ніж підписувати договір про оренду, слід виявити вигоду в цьому.
Переваги оренди. Оренда транспорту (надалі обладнання) має ряд переваг проти того, щоб позичати гроші і купувати це обладнання.
У орендаря менше обмежень, ніж у позичальника. Позаяк право власності залишається за орендодавачем, оренда схожа на фінансування під заклад. Тобто, якщо орендар не сплачує річну або періодичну орендну плату, орендодавач може легко повернути собі обладнання за правом власності. А відтак лізингова компанія не має потреби дуже обмежувати орендаря. Заявки на оренду, як правило, затверджуються швидше і за сприятливішими умовами кредиту, ніж для позички грошей.
Ще одна важлива перевага оренди в тому, що орендар перекладає ризик того, що обладнання стане застарілим, на орендодавача.
Оренда, на відміну від купівлі, не потребує великих початкових інвестицій. Орендні платежі сплачуються через певні періоди часу, отже, це менше обтяжує грошовий потік компанії. А також через те, що орендодавач одержує податкову знижку на передане в оренду обладнання, сама оренда може бути дешевшою за ціну, за яку можна купити це обладнання.
Невигоди оренди. Орендар, на відміну від покупця обладнання, не може нарахувати знос на обладнання, отже втрачається податкова знижка на амортизаційні відрахування. Втрата цієї знижки може дуже дорого обходитись компанії, у якої високий оподатковуваний доход і дуже мала заборгованість. Окрім втрати орендарем податкової знижки на амортизацію, втрачає і доход від продажу обладнання, що списується [18, с.209-215].
Між іншим, саме тому, що лізингові контракти дають добру можливість зменшити податки, орендодавачами стають багаті люди або прибуткові корпорації, які платять великі податки.
Перш ніж остаточно вирішити — орендувати чи купувати, фінансисти намагаються вибрати дешевший варіант.
В межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій – фінансовий та оперативний лізинг. Фінансовий лізинг полягає в тому, що за час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцеві всю суму амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендар може повернути об’єкт оренди орендодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін, менший, ніж період амортизації орендованого майна (переважно на 2-5 років). Після закінчення угоди орендар може діяти, як і за фінансового лізингу.
Товариство, про яке йтиметься дальше в цій роботі, використовує таку форму лізингу, як чистий лізинг, при якому лізингоодержувач сам здійснює технічне обслуговування орендованого майна (в тому числі автотранспорту), а через те лізингові платежі не включають витрат на експлуатацію майна (є чистими платежами) [19, с.312-314].
Період амортизації орендованого майна завжди дорівнює терміну договору про оренду, якщо навіть термін експлуатації цих активів перевищує термін їх оренди [16, с.592].
Розрізняють внутрішній та міжнародний лізинг.
Угода, за якою орендодавець купує майно в національної фірми, а потім передає його закордонному орендареві, має назву експортного лізингу. У разі закупівлі обладнання в закордонної фірми і надання його вітчизняному орендареві угода називається імпортним лізингом.
оренда, яка ще називається сервісною орендою, триває менше, ніж термін служби обладнання; орендодавач бере на себе технічне обслуговування, ремонт, страхування, податки тощо. Контракт на таку оренду, як правило, може бути розірваний, тобто орендар може повернути обладнання. Головне в капітальній оренді те, що орендар фактично перебирає на себе всі економічні переваги і ризик власника.
Джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути власні кошти фірми та позичені. Власні кошти формуються з внесків учасників фірми як вітчизняних так і іноземних (наприклад у спільних підприємствах з часткою іноземного інвестора).до позичених відносимо кредити, які надають банки. Звичайно, кредит потрібно повертати і при цьому сплатити відсотки за користування ним. Тут виникає основна проблема кредитної системи України, яка полягає у тому, що банки майже не надають довгострокових кредитів, а короткострокові – під високі відсотки [20, с.334].
Є ще один метод залучення коштів у розвиток фірми – реінвестиції, але вони можливі лише на успішних підприємствах, які стійко тримаються на ринку і отримують постійні прибутки, оскільки реінвестиції – це залучення з чистого прибутку.
Інвестиція – велика рушійна сила для бізнесу, який розвивається, або потребує розвитку.
РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТОВ „ВОЯЖ”
2.1. Загальна характеристика ТОВ „Вояж”
Повне найменування – товариство з обмеженою відповідальністю „Вояж”. (Скорочене найменування за ЄДРПОУ [21, с.11] – ТОВ „Вояж”). Номер та дата державної реєстрації підприємства - №1 416 120 0000 000204 від16.09.2002 року (див. дод. А). Назва органу, який здійснив реєстрацію – Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області. Вид діяльності за ЗКГНГ – Надання послуг (пасажирські перевезення). Форма власності за ЗКФВ – Колективна. Адреса підприємства – 81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Заньковецької, 6.
Банківські реквізити: ТОВ „Вояж”
М. Самбір, вул. Заньковецької, 6
Тел/факс: (03236) 20330
Код ЗКПО 31976212
Р/р 26005001151
в АТ „Кредит Банк (Україна) м. Самбір
МФО 325332
Керівник підприємства (прізвище, ім’я, по батькові, телефон): Кульчицька ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора