Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Аналіз підприємницького потенціалу санаторію „Трускавець”.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Анотація
Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності не оминула й оздоровчі заклади, які займають особливе місце серед усіх організацій і підприємств національної економіки, оскільки їх функціонування пов’язане з охороною здоров’я людей та збільшенням їх активного періоду життя. У даній роботі досліджуються теоретичні підходи і практичні способи підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми за матеріалами санаторію “Трускавець”.
Annotation
The problem of search of ways of increase of efficiency of activity did not go round health establishments which take special seat among all organizations and enterprises of national economy, as their functioning is related to the health protection people and increase of their active period of life. In the given work theoretical approaches and practical methods of increase of efficiency of entrepreneurial activity of firm on materials of sanatorium "Trouscavets" are explored
Зміст
Ст.
Вступ
3
Розділ 1. Проблеми та особливості сучасного етапу підвищення
ефективності господарювання фірми
1.1 Теоретичні аспекти процесу ефективного функціонування фірми 6
1.2 Комплексна система напрямів і резервів підвищення ефективності
діяльності фірми: сутність і формування 19
Розділ 2. Аналіз підприємницького потенціалу санаторію „Трускавець”
2.1 Методичні аспекти аналізу підприємницького потенціалу фірми:
критерії та показники 30
2.2 Економічна оцінка підприємницького потенціалу санаторію
„Трускавець” 45
Розділ 3. Обґрунтування напрямів підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми
3.1 Економічне обґрунтування перспективи розвитку фірми 58
3.2 Система заходів щодо підвищення ефективності діяльності фірми 65
Висновки 74
Бібліографічний список 79
ВСТУП
Формування ринкових відносин гостро піднімає питання підвищення ефективності підприємницької діяльності суб’єктів господарювання. Умови ринкової економіки жорстко вимагають від усіх господарюючих суб’єктів таких кінцевих результатів, які дають змогу відшкодовувати всі витрати, пов’язані з функціонуванням та спрямовувати кошти на розширене відтворення. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності не оминула й оздоровчі заклади, які займають особливе місце серед усіх організацій і підприємств національної економіки, оскільки їх функціонування пов’язане з охороною здоров’я людей та збільшенням їх активного періоду життя. Особлива роль у вирішенні цієї проблеми належить інноваційному розвиткові оздоровчих і лікувально-профілактичних закладів, створенню сучасної інфраструктури та підвищення якості лікувально-оздоровчих послуг, впровадженню нових наукомістких технологій рекреації, лікування, реабілітації, сервісу, екологічним і санітарно-епідеміологічним дослідженням, професійному навчанню персоналу та підвищенню ефективності управління.
Проте дані напрями реалізації мають певні труднощі, що пов’язані з одного боку з підпорядкуванням оздоровчих установ різним відомствам, міністерствам і зменшенням останніми фінансування, а з другого боку - активному впровадженню у їх діяльність елементів підприємництва, що дозволяє не лише покривати всі витрати, а й отримувати прибутки. Тому розвиток підприємницької діяльності оздоровчих закладів є одним із напрямів підвищення ефективності функціонування їх у цілому, а актуальність дослідження у цій галузі, та, зокрема, щодо пошуку шляхів підвищення ефективності підприємницької діяльності очевидна. Актуальність проблеми зумовила вибір теми бакалаврської роботи.
Над проблемою підвищення ефективності діяльності підприємства працювало і плідно працює багато вчених і практиків, як вітчизняних , так і зарубіжних. Серед них роботи Бойчука.М., Вихруща В.П., Каліної А.В., Колота В.М., Сайфуліна Р., Покропивного С.Ф., Швиданенко Г.О., Шеремети А., Шкарабана С.І. та інших. Всі роботи присвячені дослідженням теоретичних і методологічних аспектів ефективності та напрямів її підвищення для підприємств, здебільшого, виробничої сфери.
Обґрунтуванню напрямків підвищення ефективності підприємницької діяльності фірм, а саме оздоровчих закладів України приділено на сьогодні ще недостатньо уваги. Це пов’язано з тим, що підприємницька діяльність у таких закладах застосовується віднедавна, і ще, навіть, не повною мірою. Тому виявлення і обґрунтування напрямів підвищення ефективності підприємницької діяльності оздоровчих закладів на прикладі санаторію ”Трускавець” складає наукову новизну бакалаврської роботи.
Метою бакалаврської роботи є дослідження теоретичних підходів і практичних способів підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми за матеріалами санаторію “Трускавець”. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання:
дослідити та узагальнити теоретичні аспекти ефективного функціонування фірми;
з’ясувати сутність і дослідити особливості формування комплексної системи напрямів і резервів підвищення ефективності фірми;
здійснити аналіз рівня ефективності діяльності санаторію “Трускавець” шляхом аналітичної оцінки підприємницького потенціалу та рівня його використання;
Предметом дослідження є напрями підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми в умовах трансформацій економіки України.
Об’єктом дослідження роботи є діяльність санаторію “Трускавець”, в тому числі його підприємницька діяльність.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи оцінки ефективності функціонування фірми
1.1. Теоретичні аспекти процесу ефективного функціонування фірми
Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво без сумніву відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду.
Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:
1) свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
2) постійна наявність фактора ризику;
3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;
4) інноваційний характер діяльності.
Отже, підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною творчістю, організаційною і комерційно-економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого - персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.
Слід зауважити, що сьогодні організації та установи, метою діяльності яких є надання некомерційних послуг, зокрема в системі освіти та охорони здоров’я, теж впроваджують елементи підприємницької діяльності, тобто діяльності, спрямованої на отримання прибутку.
Основою отримання прибутку підприємницькою фірмою є ефективність її функціонування. [35, с.323].
Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відображає взаємозв’язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах трансформації національної економіки, коли результати діяльності одних суб’єктів ринку залежать від чіткості та злагодженості діяльності інших суб’єктів, проблема ефективності стає однією з основних.
Взагалі економічна ефективність - складна і багатогранна категорія економічної науки. Вона є основою вимірювання якості рішень, що приймаються у сфері управління господарськими процесами.
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - результати діяльності (виробництва). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.
Автори підручника “Економіка підприємства” [16, с.448] визначають ефективність виробництва як комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.
На нашу думку, слід зазначити, що стосовно діяльності підприємства використовуються два терміни ефективності: результативність (еffectiveness) і efficiency.
Еffectiveness (ефективність), результативність - застосовується для визначення ступеня досягнення мети підприємством. Воно характеризує не просто співвідношення випуску до витрат, а визначає характеристики взаємовідносин фірми та оточуючого середовища. Цей показник є параметром зовнішньої ефективності. Він важко піддається вимірюванню.
Еficiency (ефективність), продуктивність - внутрішній параметр функціонування підприємства. Він відображає співвідношення результатів підприємницької діяльності та витрачених для їх досягнення трудових і матеріальних ресурсів, і використовується для оцінки роботи підприємства (його підрозділів), тобто характеризує його результативність. Термін “продуктивність” здебільшого застосовується у зарубіжній практиці тоді, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.
Не варто забувати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.
Сьогодні у теорії ефективності можна виділити два основних підходи щодо її визначення. Економісти, що дотримуються першого підходу, припускають визначення економічної ефективності через абсолютні показники: як різницю між результатом діяльності та витратами на її здійснення. Серед основних показників ефективності підприємства виділяють - суму прибутку.
Другий підхід до визначення поняття “ефективності” (його дотримуються такі економісти, як А. Шеремета, Р. Сайфулін, М. Баканов, М. Чепурін М. та інші [13, с.69]), полягає в тому, що ефективність завжди повинна визначатися у зіставленні вироблених та використаних ресурсів, це завжди відношення, і ні в якому разі не абсолютні величини.
Цілком очевидно, що ефективність - це відносна величина: вона не може бути обчислена як різниця між результатом і витратами, бо тоді ми матимемо вже не показник ефективності, а значення ефекту від здійснення господарської діяльності.
Як зазначають М. Чепурін та Н. Кисельов [13, с.70], ефективність господарської діяльності в загальному випадку визначається як спроможність певної кількості та якості господарських витрат забезпечити певний результат відповідно до мети господарської діяльності.
Близькими до подібного визначення суті даної категорії економічної науки є представники неокейнсіанської економічної школи К. Макконнелл та С. Брю. Автори “Економікс” зазначають, що економічна ефективність охоплює проблему “витрати-випуск”, характеризуючи зв’язок між кількісно вимірювальним результатом-продуктом [26].
Американські економісти [26] стверджують, що високоефективний розподіл ресурсів, якому сприяє економіка з чистою конкуренцією, відбувається тому, що підприємства-виробники та постачальники ресурсів вільно намагаються досягти особистої вигоди. Таким чином, відбувається не тільки максимізація прибутку окремих виробників, а й водночас створюється структура розподілу ресурсів, яка максимізує задоволення потреб.
Певно, що для досягнення економічної ефективності виробництва в загальному розумінні цього слова нам необхідно отримати максимальний результат при мінімумі витрат від наявних обмежених виробничих ресурсів. Одним із вдаліших методів досягнення вказаної мети є створення оптимізаційної моделі. У вітчизняній літературі подібні моделі для вирішення питань ефективності були запропоновані М.Бакановим, А.Шереметом та Р.Сайфуліним у викладенні теорії економічного аналізу й методики фінансового аналізу [13].
Суттєво, що серед економістів, які визначають економічну ефективність тільки як відносну величину, загальні підходи до визначення економічної ефективності як на макро-, так і на мікрорівні єдині. Так, А. Шеремет та Р.Сайфулін у “Методиці фінансового аналізу” [13] наголошують, що ефективність господарської діяльності визначається одним із двох способів, які відображають результативність роботи підприємства відносно або розміру авансованих ресурсів (ресурсні показники ефективності), або розміру їх споживання (витрат) (витратні показники ефективності) у процесі здійснення господарської діяльності. Перші формують систему ресурсних показників ефективності, другі - систему витратних показників ефективності господарської діяльності. Подібна класифікація показників ефективності почала застосовуватись ще з середини 70-х років, але до зовсім інших за своєю економічною суттю показників.
Слід зауважити, що Каліна А.В. [24, с.12-16] відмічає ще третій підхід щодо визначення рівня економічної ефективності виробництва - ресурсно-витратний, коли економічний результат співвідноситься до всієї сукупності витрат на виробництво.
Отже, у теорії економічної ефективності, що розроблена в останні роки, можна виділити два методи її визначення. Перший - метод порівняльної ефективності, другий - метод абсолютної ефективності, кожен з яких оперує різними показниками, що визначаються їх суттю та функціональним напрямом.
Метод порівняльної економічної ефективності є витратним методом. В основі якого лежить критерій мінімуму приведених витрат, розрахованих на основі базових варіантів. Показник, що розраховується у цьому випадку, не є по суті, показником економічної ефективності, оскільки порушено принцип його визначення: через зіставлення результатів і витрат.
Якщо метод порівняльної економічної ефективності характеризує витратний підхід, то метод абсолютної ефективності - характеризує ресурсний підхід до визначення цього показника. У ньому витрати виступають не як мірило ефективності, а як задана величина або як максимально можлива межа витрат, що повинні використовуватися таким чином, аби досягти якнайбільшого результату. Показник економічної ефективності визначається як відношення ефекту у вигляді приросту корисного результату до витрат, що спричинили цей приріст.
У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати, на думку Покропивного С.Ф. [17, с.449], конкретною формою вияву цього закону.
Математично закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд (1.1) :
Вс= (Вуп + Вжп + Вмп) / Еск → min, (1.1)
де Вс - сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу;
Вуп - затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;
Вжп - затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи іншій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії ;
Вмп - затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;
Еск - сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.
Сутнісна характеристика ефективності (продуктивності системи) функціонування фірми співвідноситься із методологією її визначення, формалізована форма якої має вигляд :
Ефективність (продуктивність) = результати \ ресурси (витрати)
Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл.1.1).
Таблиця 1.1
Видова класифікація ефективності діяльності фірми за окремим ознаками
Ефективність функціонування фірми, а саме ефективність підприємницької діяльності залежить від багатьох факторів: від вміння знайти оптимальні пропорції між ресурсним забезпеченням, кількістю і якістю вироблених товарів і послуг, з одного боку, і обсягом продажу, доходів від їх реалізації, з іншого боку.
Характер і ступінь ефективності реалізації цих факторів залежать від впливу і врахування зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку фірми. До зовнішніх умов відноситься система господарювання, що базується на ринкових засадах. У таких умовах ефективне функціонування фірми передбачає пошук і розробку власного шляху розвитку, що означає покращувати стан своєї економіки: мати завжди оптимальне співвідношення між затратами і результатами виробництва; здійснювати пошук нових форм вкладення капіталу, знаходити нові, більш ефективні способи доведення продукції до покупця, проводити відповідну цінову політику тощо.
Зазначені дії повинні узгоджуватися з повним використанням внутрішніх факторів розвитку виробництва, які за своїм змістом і призначенням можна умовно поділити на три групи [11, c.8 ]:
фактори ресурсного забезпечення виробництва (будівлі, споруди, обладнання, інструменти, земля, сировина та матеріали, паливо, робоча сила, інформація тощо);
фактори, що забезпечують бажаний рівень економічного і технічного розвитку фірми (НТП, організація праці та виробництва, підвищення кваліфікації, інновації та інвестиції тощо);
фактори, що забезпечують комерційну ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства.
Специфіка використання кожної групи факторів визначає різну їх роль у підприємницькій діяльності фірми.
Особливість ресурсного забезпечення полягає в тому, що воно за своєю вартістю складає більше 90% майна та грошових засобів фірми, а також переносить свою вартість на готовий продукт або частинами, або повністю. Тому необхідність раціонального використання наявних виробничих ресурсів очевидна.
Слід зазначити, що використання того чи іншого фактора відокремлено ще не означає, що буде забезпечено відповідний економічний та технічний розвиток фірми. Необхідна інтеграція всіх факторів. Ця функція належить управлінню виробництвом. Отже, ефективність функціонування фірми та її економічне зростання залежить від вдосконалення управління та організації всіх сфер її діяльності, в тому числі підприємницької.
Сьогоднішній етап підвищення ефективності функціонування фірми характеризується не лише вдосконаленням управління та організації всіх сфер її діяльності, а і реструктуризацією її в цілому.
Реструктуризація - спосіб зняття протиріч між вимогами ринку і застарілою логікою поведінки підприємства [40]. Щоб адекватно вписатись у нові відносини, потрібні кардинальні, всебічні зміни. Їх не можна зводити до приватизації або одержання іноземних інвестицій, оскільки сьогодні існує значна кількість неефективно функціонуючих підприємств приватизованих і з іноземними інвестиціями. Дохід фірмі (підприємству) приносить сьогодні в основному не власник, а управляючий (менеджер), причому компетентний.
Реструктуризації підприємств передує оцінка його стану. Однак і аналіз, і реформування можна проводити, якщо відома мета реструктуризації. Загальний стандарт ринково орієнтованого підприємства такий: ринок висуває вперед лише того виробника, чия продукція відповідає поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю умову, є поєднанням двох протилежностей: з одного боку - збереження централізованого контролю в найбільш важливих сферах діяльності, з другого - наявність духу підприємництва, активної науково - технічної ринкової стратегії в межах кожної товарної групи.
Уявлення про стан підприємства можна отримати, зробивши оцінку всього лише трьох його предметних сфер: корпоративної культури, фінансового стану, впливу на навколишнє середовище.
Корпоративна культура, тобто ціннісні установки, які культивуються керівниками, здійснюють значний вплив на поведінку працівників. Якщо вони деструктивні, то фірма не досягне не лише підвищення ефективності, а й злагодженої роботи всіх ланок.
Якщо корпоративна культура - це перша складова ефективного функціонування фірми, то гроші - друга. Фінансове становище можна визначити, використовуючи показники ліквідності, платоспроможності, ризику банкрутства, коефіцієнти фінансової стійкості, рентабельності, прибутковості та інші. Коефіцієнти загальної оборотності капіталу, оборотності поточних активів, тривалість одного обороту, швидкість обороту, період обороту, прискорення дебіторської заборгованості характеризують ділову активність підприємств.
Ефективне фінансування (забезпечення фінансовими ресурсами) підприємницької діяльності вимагає науково обґрунтованого визначення теперішньої та майбутньої потреби в капіталі, пошуку методів її скорочення, а також джерел покриття такої потреби. Джерела фінансування підприємницької діяльності доцільно, на наш погляд, розглядати як внутрішнє і зовнішнє фінансування, визначаючи при цьому можливі шляхи збільшення капіталу підприємства з урахуванням конкретної фінансової ситуації в різні періоди часу.
Сучасний етап господарювання значної кількості фірм характеризується фінансовою нестійкістю, наприклад у 1998 р. 44% усіх господарських структур працювали збитково [43]. Тому проблеми, які пов’язані з фінансовою стійкістю підприємств актуальні, адже від неї залежить ефективність функціонування фірм.
Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової стійкості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впливають на рівень фінансової стійкості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової стійкості: помилки у стратегії управління, у політиці фінансування тощо. Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо.
Отже, в цілому ефективне функціонування фірм залежить від системної трансформації, котра крім вищезгаданих складових передбачає ще зміну організації оплати праці, створення системи оціночних показників, виділення стратегії розвитку підприємства в окрему роботу, розробку системи запобігання втрат ринків збуту, перехід на жорстке управління грошовими потоками, створення умов інноваційної діяльності, створення системи зниження уразливості підприємства від рішень урядових органів, поведінки постачальників, комп’ютеризацію управління, зміну кадрової політики, навчання персоналу технології поведінки в ринкових умовах тощо.
Щодо проблеми підвищення ефективності діяльності фірми, то сутність проблеми полягає в тому, щоб кожна одиниця використаних трудових, матеріальних і фінансових ресурсів давала істотне збільшення обсягу виробництва і доходу. Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва зумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і низкою особливостей сучасного етапу економічного розвитку країни (соціально-економічних, технологічних, організаційних та ін.). У зв’язку з цим існують такі види ефективності [24, с.4]:
технічна, коли результати залежать від удосконалення техніки, технології впровадження різних новинок;
економічна, котра пов’язана безпосередньо з результатами роботи підприємств, їх окремих структурних підрозділів;
соціально-економічна, котра включає в себе задоволення потреб населення, умови праці працюючих, відповідність виробничих відносин рівню виробничих сил.
Всі вказані види ефективності тісно взаємопов’язані між собою, тому здебільшого їх важко розмежувати, і в комплексі можуть характеризувати ефективність господарювання фірми.
Таким чином, визначивши теоретичні аспекти процесу ефективного функціонування фірми, постає необхідність з’ясувати напрямки і виявити резерви її підвищення, що і предметом дослідження наступного питання.
1.2 Комплексна система напрямів і резервів підвищення ефективності діяльності фірми: сутність і формування
Підвищення ефективності підприємництва як основної форми господарювання в сучасних умовах трансформації економіки зв’язане з удосконаленням і активізацією інноваційно-технічного, організаційного та фінансового менеджменту, господарського механізму в цілому на рівні підприємств, корпорацій, асоціацій, державних комітетів, міністерств тощо. Звичайно існує безліч конкретних шляхів збільшення ефективності діяльності різних суб’єктів. Сьогодні важливе практичне значення мають такі основні напрямки: вибір ефективних форм і методів підприємницької діяльності, активізація і підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг) підприємств, оптимізація поточних витрат і розмірів виробничих підприємств.
В економіці України та її окремих галузях спостерігається тенденція збільшення мережі добровільних та інституціональних об’єднань підприємств та організацій (асоціацій, корпорацій), приватних підприємств. Саме в таких організаційних утвореннях підприємницька діяльність стає провідною і переважаючою формою господарювання, і крім того спостерігається підвищення ефективності функціонування таких підприємств.
Спеціальні розрахунки показали [35, с.290], що в середньому на орендних підприємствах продуктивність праці на 69% вища, ніж на державних, а фондовіддача у 2,5 рази більша при значно нижчій фондоозброєності. За матеріалами обстеження, проведеного у 1994 році Міжнародною фінансовою корпорацією на 258 приватизованих малих підприємствах України, майже у половини приватизованих значно підвищилась продуктивність праці без помітного зменшення кількості робочих місць, зросла середня заробітна плата, збільшилась кількість прибуткових підприємств, майже на 10% зменшилась кількість збиткових фірм.
Аналізуючи склад малих підприємницьких структур за формами власності в Україні за 2005р. [12, с.110], необхідно відзначити переважаючу частку приватної та колективної форм (відповідно 32% і 64,1%) (рис. 1.3). Щодо балансового прибутку, то тут інший стан справ. Частка колективних підприємств у загальному балансовому прибутку становить 73,3% проти 20,7% балансового прибутку приватних.
EMBED MSGraph.Chart.8 \sРис. 1.3 Частка малих підприємств за кількістю, чисельністю працюючих і прибутком у розрізі форм власності за 2005 р.
Хоча слід зауважити, що дослідження ринку праці [12] країн з розвинутою економікою показують, що становище у сфері доходів працівників, їх умов праці, додаткових виплат, стабільності зайнятості, пенсійного та медичного обслуговування погіршується із зменшенням розміру підприємства. Отже, вибір форми підприємницької діяльності певною мірою впливає на її ефективність.
Система управління може істотно впливати на ефективність підприємницької діяльності лише тоді, коли її належним чином адаптовано до ринкових умов господарювання. Як свідчить світовий досвід, 70% неефективності підприємницької діяльності фірм зумовлені браком досвіду управління та недостатньою інформацією. У зв’язку з цим діючі системи управління підприємствами і корпораціями мають бути реструктуризовані у напрямі максимально можливого наближення до сучасних вимог ринкової економіки. Вдосконалення структури управління організаційно-господарськими утвореннями, здебільшого корпораціями, має передбачати створення в них передовсім управлінь (відділів) аналізу і аудиту, маркетингових досліджень та зовнішньоекономічних зв’язків.
Праця управлінців (менеджерів), як і всіх, хто зайнятий на підприємстві (фірмі), сприяє створенню готової продукції (послуг). Втім специфічна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона втілюється у продукцію (товари, послуги) не безпосередньо, а через управлінські функції (планування, організацію, мотивацію, контроль). Тому управлінська праця реалізується у сукупному продукті всіх працюючих на підприємстві і у загальних кінцевих результатах її діяльності. Чим вища кваліфікація менеджерів та інших працівників фірми, чим раціональніше організована їх праця, тим більше випускається продукції, тим вища її сукупна вартість, порівняно менші витрати і більший прибуток, тобто вища ефективність підприємницької діяльності фірми. Тому витрати на управління мають співвідноситися із обсягом виробництва і забезпечувати скорочення сукупних видатків останнього при одночасному підвищенні продуктивності управлінської праці.
Щоб знизити витрати на управління, необхідно його постійно удосконалювати. До найважливіших напрямків підвищення ефективності системи і процесів управління належать такі:
удосконалення організаційної структури апарату управління;
раціоналізація інформаційної системи і документообороту;
розробка оптимального механізму і наукових методів управління;
удосконалення планування і організації процесу вироблення і реалізації управлінських рішень;
механізація та автоматизація процесів управління;
раціоналізація управлінської праці;
підбір, підготовка, розстановка та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.
За кожним з цих напрямів розробляють конкретні заходи щодо їх реалізації, які після економічної оцінки впроваджуються у підприємницьку діяльність.
Сучасні підприємці (керівники і менеджери) можуть ефективно господарювати лише за умови широкомасштабної комп’ютеризації численних виробничо-технологічних процесів, різноманітних господарсько-економічних операцій та обґрунтування управлінських рішень, а також оснащення робочих місць (офісів) сучасними комунікаційними системами. Звідси слідує, що на підвищення ефективності підприємницької діяльності впливає насиченість комерційно-інформаційного поля.
Оскільки підприємницька діяльність за своєю суттю передбачає інновації, то впровадження інновацій, які вимагають залучення відповідних інвестицій, сприяють підвищенню її ефективності. За своїми змістовими характеристиками і формою конкретних дій інноваційно-інвестиційна діяльність фірми або іншого інституціонального утворення є цілеспрямованим інтегрованим менеджментом. Тому всю сукупність основних напрямків інноваційно-інвестиційної діяльності умовно можна поділити на три блоки: менеджмент науково-технічного прогресу, менеджмент організаційного прогресу, інвестиційний менеджмент.
Блок менеджменту науково-технічного прогресу є провідним у системі інноваційно-інвестиційної діяльності фірми. У широкому сутнісно-змістовому значенні науково-технічний прогрес відображає постійний процес створення нових вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки. Організаційний прогрес виступає як комплексна характеристика процесу використання організаційних чинників розвитку і підвищення ефективності виробництва та інших видів людської діяльності. Блок його менеджменту створює умови для успішного здійснення науково-технічного прогресу. До блоку інвестиційного менеджменту належать такі напрямки діяльності фірми, як обґрунтування і практична реалізація інвестиційної політики і стратегії, формування і використання інвестицій, визначення привабливості та економічної ефективності різних інвестиційних проектів.
Як зазначалось вище, конкурентоспроможність продукції (послуг) є важливим фактором впливу на ефективне функціонування фірми і підприємницької діяльності зокрема. Конкурентоспроможність продукції (послуг) - це сукупність споживчих властивостей виробу (послуги, що характеризують його відмінність від виробу (послуги) конкурента у стратегічній групі. Тому шляхи підвищення якості продукції (послуг) та інших конкурентних переваг є шляхами підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми.
Слід зауважити, що здобуття конкурентних переваг фірмою стосується не лише конкурентоспроможності її продукції чи послуг, а і конкурентоздатності фірми в цілому. В умовах формування конкурентного середовища здобуття конкурентних переваг фірмами у процесі підприємницької діяльності підвищує ефективність останньої. Адже вище визначені напрямки підвищення ефективності підприємницької діяльності і є шляхами одержання конкурентних переваг, які формують конкурентний статус фірми.
Конкурентний статус фірми [20, с.104], тобто ступінь достатності передумов для створення і підтримання рівня конкурентних переваг фірми, залежить від рівня корисності її діяльності, стратегічного потенціалу фірми, характеру і ступеню використання умов зовнішнього середовища (1.2):
Уксп = U (СПФ, Узс), (1.2)
де Уксп - рівень конкурентного статусу фірми,
U - рівень корисності,
СПФ - стратегічний потенціал фірми,
Узс - умови зовнішнього середовища (політичні, економічні, технологічні, соціальні тощо).
Важливим напрямом підвищення ефективності підприємницької діяльності є оптимізація поточних витрат, тобто коли їх реальне зниження становить близько 90% максимально можливих. Реалізація решти 10% потенційної економії, як правило, потребує настільки великих додаткових капітальних витрат, що вони стають економічно недоцільними.
Оптимальними вважаються такі витрати на виробництво і реалізації продукції (послуг), які забезпечують підприємницькій структурі отримання максимально можливого прибутку. Така ситуація забезпечується виконанням умови, коли граничні витрати стають рівні граничному доходу (1.3):
МС = МR, (1.3)
де МС - граничні витрати фірми,
МR - граничний дохід.
Графічно можна зобразити функціональну залежність витрат на виробництво та прибутку від обсягів продукції (послуг) (рис. 1.4).
Пр, ВВ
О
К Рис. 1.4. Взаємозв’язок між прибутком (Пр), витратами виробництва (ВВ) та обсягом випуску продукції (К): 1 - крива прибутку, 2- крива витрат виробництва
Об’єднавши в одному графіку криві витрат і прибутку, можна зробити висновки: 1) заштрихована зона на графіку характеризує сферу прибутковості підприємницької діяльності, 2) - відрізок прямої АВ фіксує величину максимально можливого прибутку за мінімально можливих поточних витрат.
На підвищення ефективності підприємницької діяльності впливає оптимізація не лише поточних витрат, а і оптимізація розмірів підприємства. Оптимальним прийнято вважати такий розмір підприємства, за якого забезпечується отримання максимально можливого прибутку за мінімальних витрат виробничо-фінансових ресурсів.
Визначаючи основні напрями підвищення ефективності підприємницької діяльності в умовах ринкових трансформацій, фірмам слід виявити відповідні резерви, які залежать від наявного потенціалу і можливостей його розширення. У зв’язку з цим, резерви підприємств поділяють на перспективні та поточні.
Перспективні резерви пов’язані з перетворенням факторів, що не управляються у поточному періоді. Поточні резерви пов’язані з факторами, що піддаються управлінню. Вони можуть бути поділені на дві частини: внутрішні резерви та досвід підприємств-аналогів конкурентів. Внутрішні резерви виявляються на основі узагальнення досвіду роботи даного конкретного підприємства, а друга група одержується за допомогою порівняльного аналізу.
Отже, підвищення ефективності діяльності фірми може здійснюватись за різними напрямами, реалізація котрих залежить від виявлених резервів. Всі визначені напрями підвищення ефективності підприємницької діяльності фірми умовно можна поділити на чотири групи. Вони значною мірою залежать від галузевих особливостей та організаційно-технічного рівня підприємства.
Перша група - це більш раціональне використання основних виробничих засобів підприємства, збільшення випуску продукції з одиниці основних засобів, підвищення фондовіддачі та кращого використання машин та обладнання. Зростання фондовіддачі відносно знижує необхідність у капітальних вкладеннях на розширення виробництва. На рівень фондовіддачі впливають такі фактори, як змінність роботи обладнання, ступінь його використання, тривалість простоїв і перебування у ремонті, модернізація та заміна застарілого обладнання, впровадження прогресивних технологій тощо.
Друга група факторів - ефективне використання ресурсів, зниження матеріаломісткості продукції, зменшення витрат матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції. Визначення заходів, що найбільш ефективно впливатимуть на раціональне використання витрат, підвищення виробництва та якості продукції, знову ж таки, повинно обов’язково враховувати організаційно-технічний рівень і галузеві особливості підприємства.
Третя група - проведення підприємством ефективної комерційно-фінансової діяльності.
До четвертої групи напрямів підвищення ефективності підприємницької діяльності відносяться зростання продуктивності праці, економія робочого часу. Рівень продуктивності праці є одним із найважливіших показників економічної ефективності виробництва. Різні фактори підвищення ефективності здійснюють неоднаковий вплив на продуктивність праці. Основні з них - це фактори підвищення технічного рівня виробництва, зростання фон доозброєння, покращення організації виробництва та праці, зростання якості продукції.
Таким чином, з’ясувавши основні проблеми та особливості сучасного етапу підвищення ефективності господарювання фірми, можна зробити наступні висновки:
сьогоднішній етап підвищення ефективності функціонування фірми характеризується не лише вдосконаленням управління та організації всіх сфер її діяльності, а і реструктуризацією її в цілому;
ефективне фінансування (забезпечення фінансовими ресурсами) підприємницької діяльності вимагає науково обґрунтованого визначення теперішньої та майбутньої потреби в капіталі, пошуку методів її скорочення, а також джерел покриття такої потреби;
у цілому ефективне функціонування фірм залежить від системної трансформації, котра крім вищезгаданих складових передбачає ще зміну організації оплати праці, створення системи оціночних показників, виділення стратегії розвитку підприємства в окрему роботу, розробку системи запобігання втрат ринків збуту, перехід на жорстке управління грошовими потоками, створення умов інноваційної діяльності, створення системи зниження уразливості підприємства від рішень урядових органів, поведінки постачальників, комп’ютеризацію управління, зміну кадрової політики, навчання персоналу технології поведінки в ринкових умовах тощо;
ефективність господарської діяльності в загальному випадку визначається як спроможність певної кількості та якості господарських витрат забезпечити певний результат відповідно до мети господарської діяльності;
оскільки підприємництво здійснюється у різних сферах (виробничій і невиробничій) і стосовно функціонально різнонапрямлених видів діяльності трудових колективів, то необхідно виокремлювати відповідні системи показників, що характеризують ефективність: 1) виробничо-господарської та бізнесово-фінансової діяльності (для виробничої сфери); 2) підприємницької діяльності (для невиробничої та інших сфер господарювання);
сьогодні важливе практичне значення мають такі основні напрями підвищення ефективності підприємницької діяльності: вибір ефективних форм і методів підприємницької діяльності, активізація і підвищення ефективності інноваційно-інв...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора