Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2000
Тип роботи:
Розрахункова робота
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.
Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.
Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші.
Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікроекономічним. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.
Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, що мікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка за цілим лісом - окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічне життя суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так і макроекономічні проблеми. "Ви освічені менш ніж на половину, — говорить П. Самуельсон, — якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про інший розділ економіки"2. У багатьох випадках взагалі важко розмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть у наш час, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещо умовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміння взаємозалежності та взаємозв'язку мікро - та макроявищ. Наприклад, ринок капіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим, це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому.
Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.
Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з "невидимою рукою", яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.
Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.
У кінці XIX століття з'явилась ціла плеяда економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія.
7. Зміна оптимального стану споживача в результаті зміни його доходу. Граничний аналіз і будова лінії „доход – споживання”
Якщо вважати, що товар X вибирається з цілої множини інших товарів, то в цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:
І=РХХ+∑РуХ1 (1)
За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Адже на графіку, з одного боку, буде кількість товар X, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис.1).
Бюджетна лінія перетинає вісь Ү у точці, що відповідатиме загальному рівню доходу споживача I, адже витрати на товар
PY
Α X
Рис. 1. Лінія розширеного бюджетного обмеження
Рис. 2. Крива байдужості при виборі товару X усієї маси товарів.
X дорівнюють нулю. Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:
tg α =І/Х = Рх (2)
Побудуємо криву байдужості з урахуванням нових припущень (рис. 2). У цьому випадку цінність усіх інших товарів (відображених на осі У) для споживача набуває грошового виразу.
Оптимальна кількість блага, яку хоче придбати споживач, характеризується тим, що гранична корисність для цієї кількості збігається з ціною блага. При менших обсягах закупок товару його гранична корисність буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки будуть більшими, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде досягатися тоді, коли гранична корисність товару, виражена в грошах (максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання додаткової одиниці товару), зрівняється з його ціною.
Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщення бюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.
Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо Криву "дохід - споживання" (рис.3).
Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.
Рис. 3. Крива „дохід – споживання”.
Характер кривої "дохід -споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем.
Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.
Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.
Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.
Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.
Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.
9. Ринковий попит і закон попиту
Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачів придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різні уподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами (табл.1).
Таблиця.1 Формування ринкового попиту
Ціна товару X, грн.
Попит споживача, одиниць товару
Ринковий попит D,
одиниць товару
1(d1)
2(d2)
3(d3)
Р1 = 30
Р2 = 20
Р3 = 10
Р4 = 40
-
-
5
15
-
5
15
25
5
15
30
40
5
20
50
80
Як видно з табл.1, при ціні 30 грн. лише третій споживач готовий придбати даний товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третього споживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сума індивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. — як сума попитів усіх трьох споживачів.
Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні. Вона будується ж сума кривих індивідуальних попитів (рис..1).
Рис. 5.1. Ринковий попит X
Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів
Функція попиту — це залежність між величиною попиту га факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на і попит ціна товару.
Функція попиту може бути задана рівнянням:
ХD = ƒ (P)
де ХD — обсяг попиту, одиниць товару; Р — ціна товару.
Досить стійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує, що підвищення цін на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.
На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).
До нецінових факторів ринкового попиту належать:
- зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;
- зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;
- кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;
- цінові очікування покупців;
- доходи споживачів.
У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.
14. Витрати виробництва: економічні та бухгалтерські підходи до вивчення.
До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.
Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.
Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).
Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використанням власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал, підприємницькі здібності).
Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.
Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат.
Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявних витрат.
Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / Q
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ∆ТС / ∆ Q.
Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.
Середня виручка (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АR = ТR / Q.
Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.
У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)1.
Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
Загальна виручка підприємства
Економічні витрати
Економічний прибуток
Явні витрати
Витрати на обладнання Сировина
Електроенергія
Заробітна плата
Інші явні виграти
Неявні витрати
Процент на власний капітал
Зарплата підприємця
Нормальний прибуток
Інші неявні витрати
Бухгалтерські
витрати
Бухгалтерський прибуток
18. Пропозиція, закон пропозиції
Індивідуальна пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з жими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.
Ринкова пропозиція. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій блага за кожною конкретною ціною.
Функція пропозиції — це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни Хs = f(Р).
Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.
Закон пропозиції діє наступним чином: при зростанні ціни, збільшується дохідність продажу продукції, а це дає змогу збільшувати прибутки фірми та винагороду її працівникам, отже, в підприємства з'являється стимул збільшувати виробництво продукції.
Крива пропозиції — це графічне відображення функції пропозиції (рис 1).
Крива пропозиції Рис. 1.
Крива ринкової пропозиції (S) складається із сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються на ринку всіма продавцями за відповідною ціною.
Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій і будується аналогічно кривій ринкового попиту (D) (рис. 2).
Х=Х +Х
Рис. 2. Крива ринкової пропозиції
Переміщення кривої пропозиції (S) вправо S S 1 чи вліво S S 2 (рис. 3) означає, що пропозиція збільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщо ж жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, то відбувається переміщення по кривій пропозиції (S) вгору чи вниз (при цьому пропозиція товару не змінюється, а змінюється обсяг пропозиції).
X
Рис. 3. Зміни пропозиції
Зміна нецінових параметрів призводить до зміщень кривої пропозиції.
До основних факторів зміни пропозиції належать:
Ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси для виробництва певного товару дає змогу виробляти більше його за тієї самої ціни. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч. Збільшення цін на ресурси призводить до зміщення кривої пропозиції ліворуч.
Технології виробництва. Якщо технологія вдосконалюється, то за тієї самої ціни фірма (сукупність фірм) здатна виробляти більше. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч.
Кількість продавців на ринку. Збільшення продавців на ринку за інших однакових умов призводить до збільшення пропозиції.
Податки та дотації. Збільшення податків призводить до підвищення собівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції товару за тієї ж ціни. I, навпаки, зменшення податків, які надання державою дотацій виробникам, веде до зменшення собівартості і підвищення пропозиції.
Очікувані зміни цін. Якщо виробник очікує підвищення ринкових цін на його товар, то він зменшуватиме пропозицію цього товару, щоб притримати його до нових, вищих цін. I, навпаки, очікуване зниження цін призводить до підвищення пропозиції.
25. Ефективність олігополії
Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.
Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.
На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.
Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на науково-технологічний прогрес (НТП).
26. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції
Ознаки монополістичної конкуренції:
1. Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях.
Реальні відмінності:
а) якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);
б) місце продажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехресті краще, ніж великий магазин на околиці);
в) додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервісне обслуговування);
г) стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійним покупцям, подарунки).
Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.
2. На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.
3. Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.
4. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.
29. Попит на працю в умовах досконало конкурентного ринку ресурсів
Характеристика конкурентного ринку праці:
1. Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбання трудових послуг.
2. Велика кількість працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного.
3. Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати на ринкові ставки заробітної плати.
При конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс:
W = МRС (рис. 1).
Рис.1. Пропозиція та попит
на працю для окремої фірми на конкурентному ринку
Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Поки МRР > МRС, фірма братиме на роботу більше працівників і максимізує свій прибуток при МRР = МRС.
2. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру. Економічні блага.
Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.
Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.
Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага 1 додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або антиблага).
Блага з додатною корисністю— це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).
Блага з від'ємною корисністю або антиблага— це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність СО2 у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).
Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).
Нормальні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг).
Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).
Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Гіффена.
Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).
Блага (товари) Гіффена — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).
Поняття корисності, сукупна та гранична корисність
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.
Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бентамг (1748-1832).
Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може прийматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін "годність" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, — безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння". А французький економіст Ш. Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував і також відомий американський економіст і статистик I. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше — з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині.
На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговою послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.
Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали, які споживач присвоює благам.
Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною і еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.
6. Бюджетні обмеження і можливості споживача
Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету.
Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.
Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:
1. Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y У (наприклад, котлети та пиріжки).
2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.
3. Споживач не дає та не бере кредити.
У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам:
І = РХХ + РГ Y, (1)
де Рх і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока. За рівнянням (1) можна визначити набори товарів X та Y, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I = 20 грн., Рх= 1 грн., а Ру = 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл..1.
Таблиця.1
Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень
Набір товарів
N1
N2
N3
N4
N5
N6
Булочки, шт. Молоко, л
0
10
4
8
8
6
12
4
16
2
20
0
Цю залежність можна подати графічно (рис. 2).
Рис. 2. Лінія бюджетних обмежень
Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X і Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки №7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.
Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:
МRS = ∆Y/∆Х – Рх / Рy.
Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.
Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується — то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар % та зниженні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається
протилежна ситуація (рис. 3).
Зміна доходу
Рис. 3. Вплив змін доходу та цін на лінію бюджетних обмежень
10. Концепція цінової еластичності попиту у визначенні міри чутливості споживача до зміни цін на товари.
Еластичність попиту за ціною — це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару за умови, що всі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними:
Еd = (∆ Х/Х):( ∆Р/Р), (1)
де ∆Х і ∆Р — це приріст (зміни), відповідно, попиту і ціни (вони завжди з різним знаком).
Еластичність попиту — завжди від'ємна величина, тому що крива попиту має від'ємний нахил. Але для практичного застосування часто беруть еластичність модуля: Еd. Якщо: 0 < | Еd | < 1 — попит нееластичний; | Еd | = 1 — попит з одиничною еластичністю;
1 < | Еd | < ∞— попит еластичний.
Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема:
- наявності товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв);
- часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж у довготерміновому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;
- частки споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша частка, тим менша еластичність і навпаки.
Показники еластичності попиту мають досить широке практичне застосування. Кожен підприємець має мету максимізувати свій прибуток. Якщо його витрати відносно постійні, тобто майже не залежать від обсягу наданих споживачам послуг (оренда торгового кіоску чи складського приміщення, проведення футбольного матчу чи естрадного концерту, транспортні послу-і и, дитячі атракціони та каруселі і т. д.), то величина прибутку залежить від виручки. Обсяг виручки підприємець може регулювати, збільшуючи або зменшуючи ціну послуги. Звичайно, при зміні ціни буде змінюватись і обсяг попиту, тому менеджерів подібного бізнесу цікавить чутливість величини попиту до зміни ціни їх товару на 1%, а це і є не що інше як еластичність попиту. При цьому всі менеджери повинні знати, що не обов'язково повинен бути аншлаг у залі або повністю заповнена дитяча карусель, щоб отримати найбільшу грошову виручку. Адже, якщо попит на квитки відомої футбольної команди нееластичний, то це означає, що збільшення ціни на ці квитки призведе до зменшення попиту, але з менш відчутною силою, ніж підвищення цін, тобто виручка зростатиме. Саме через це ми часто можемо бачити не заповнені стадіони, зали, каруселі, купейні вагони, літаки, торгові місця на ринках і т. д.
Більшість вчених-економістів вважають справедливими наведені у табл. 1 залежності між еластичністю попиту на товар та доходом продавця (або витратами споживача).
При зниженні ціни з 10 до 2 грн. обсяг попиту зріс з 100 до 200 одиниць товару. Тобто ціна зменшилася на 80%, а обсяг попиту збільшився на 100 %, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 1) попит на товар еластичний: | Еd | = ((200 - 100)/100 : (2 - 10)/10) =
-1,25, а ціна знижується. Однак розрахунок показує, що виручка суттєво зменшилася (з 1000 до 400 грн.).
При підвищенні ціни з 10 до 20 грн. обсяг попиту зменшився з 100 до 30 одиниць товару. Тобто ціна збільшилася на 100%, а обсяг попиту зменшився на 70 %, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 5.2) попит на товар нееластичний | Еd | = ((30 - 100)/100 : (20 - 10)/10) = - 0,7, а ціна підвищується. Однак розрахунок показує, що виручка суттєво зменшилася (з 1000 до 600 грн.).
Таблиця 1. Вплив еластичності попиту за ціною на загальний дохід продавця
Еластичність попиту за ціною
Ознака еластичності
Зміна виручки
при зниженні ціни
при підвищенні ціни
Еластичний
3одиничною еластичністю Нееластичний
| Еd | > 1
| Еd | = 1
| Еd | < 1
Збільшується
Не змінюється
Зменшується
Зменшується
Не змінюється
Збільшується
При одиничній еластичності попиту (коли ціна і попит змінюються на однаковий процент) вважається, що виручка не повинна змінюватися. Однак практика показує, що ця залежність взагалі ніколи не підтверджується. Якщо візьмемо навіть однакові обсяги ціни і попиту (наприклад, 10 грн. та 10 одиниць товару) і станемо змінювати їх на однаковий процент, то отримаємо меншу ніж 100 грн. виручку в усіх випадках (9x11 = 99, 12x8 = 96, 7 х 13 = 91, 14 х 6 = 84, 5 х 15 = 75, 16 х 4 = 64 і т. д.).
Останню спростовану нами залежність можна спростувати і математично: оскільки виручка до і після змін ціни та попиту не змінюється, то це означає, що:
ХР = (X- ∆Х) х (Р + ∆Р). (2)
Перемноживши праву частину цього рівняння, отримаємо:
ХР = ХР - ∆ХР + Х∆Р - ∆Х∆Р. (3)
Відкинувши в обох частинах рівняння ХР і винісши ∆Х за дужки, будемо мати:
∆Х(Р + ∆Р) = Х∆Р. (4)
Тепер нагадаємо формулу (1) визначення цінової еластичності попиту: Еd = (∆ Х/Х):( ∆Р/Р), яка при одиничній еластичності матиме вигляд:
(∆ Х/Х):( ∆Р/Р)= 1, (5)
тобто це означає, що: (∆ Х/Х)=( ∆Р/Р) або Х∆Р = -∆ХР. (6)
Цю рівність підставимо тепер в отриману вище рівність (4) і одерж
∆Х(Р + ∆Р) = -∆ХР, (7)
звідси
Р + ∆Р = - Р або ∆Р = -2Р. (8)
Отже, ми дійшли до суперечності: приріст ціни не може одночасно дорівнювати двом цінам і бути від'ємним, адже ціна завжди є додатною величиною. Тобто наше припущення про те, що збільшення ціни та зменшення попиту на однаковий відсоток не змінює початкову виручку, — неправильне.
Недосконалість залежностей таблиці 1 криється в недосконалості самої формули визначення еластичності попиту за і ціною (1), потрібно змінити підхід до визначення еластичності: враховувати не прирости ціни та попиту, а темпи їх зміни. Тобто ми хочемо замінити вираз "на n %" виразом "у n разів" або, іншими словами, дію віднімання і ділення — лише діленням. Наприклад, змінюючи і ціну, і попит на 10%, ми отримаємо відмінне від початкового значення виручки (10 х 10 = 100, а 9 х 11 = 99), а змінивши ціну і попит у 1,1 рази, одержимо дійсно одиничну еластичність, тобто виручка не зміниться (ціна стане 11 грн., а попит 10/1,1 = 9,091 одиниць). Тому ми пропонуємо при зростанні ціни користуватись формулою:
Еd = ( Х1/Х2):( Р1/Р2) (9)
а при зниженні ціни використовувати:
Еd = ( Х1/Х2):( Р1/Р2) (10)
де Х1 і Х2 — це попит до і після змін ціни, а Р1 і Р2 — відповідні ціни.
Зробимо перевірку цієї формули при одиничній еластичності:
( Х1/Х2):( Р1/Р2)=1 або ( Х1/Х2)=( Р1/Р2) (11)
Рівність можна переписати у вигляді:
Х1*Р1 Х2*Р2 (12)
Тобто, як і повинно бути при одиничній еластичності, виручки до і після змін ціни однакові.
Для зручності користування формулами (9) і (10) ми можемо об'єднати їх в одну формулу:
Еd = ( Х Б / Х м):( Р Б / Р м) (13)
де РБ і Р м — більша і менша ціна, а Х Б і Х м — більший і менший попит при відповідних цінах (звичайно, при більшій ціні — менший попит і навпаки).
16. Прибуток як кінцевий результат діяльності. Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.
Середня виручка (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АR = ТR / Q.
Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
19. Еластичність пропозиції. Методи обчислення.
Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
Ер = (∆S/S) : (∆Р/Р).
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатним.
Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичність пропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.
20 . Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики
Умови досконалої (чистої) конкуренції
1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.
2. Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.
3. Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.
4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на диференціації товарів.
5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.
6. Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.
На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис.1).
а
б)
Рис. 1 Відмінності ринкового попиту та попиту для конкурентного виробника: а) крива попиту для конкурентного виробника; б) крива ринкового попиту
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються через наступні показники:
1. Сукупна (валова) виручка (ТR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції:
TR = QP,
де (Q — кількість товару, Р — його ціна.
2. Середня виручка (АR) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:
AR = ТR/Q = Р.
3. Гранична виручка (МR) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:
МR = ∆TR/∆ Q.
Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис.2.
Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.
Рис. 2. Сукупна, середня та гранична виручка конкурентної фірми
24. Особливості організації олігополістичного ринку
Точний прогноз поведінки фірми в умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми ("жорстка" олігополія), так і 10-20 ("м'яка" олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворення олігополіста:
_ ламана крива попиту;
_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;
_ лідерство в цінах;
_ ціноутворення за принципом "витрати плюс".
1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:
а) якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, щоб реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр, то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);
б) якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожною фірмою;
в) фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обсяги продукції за рахунок В і С;
г) А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину ринку, його окупують В і С.
3 даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: 1) коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 1).
Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграш...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора