Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2000
Тип роботи:
Тестові завдання
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1.Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка як її складова частина.
Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні. Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає у безмежному зростанні. Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Ек. блага поділяють на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі). Ресурси (фактори виробництва) - елементи, що використовуються заради виробництва ек. благ. Спільна властивість ресурсів – рідкісність – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні ресурси: земля, капітал, праця + підприємницькі здібності. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?
Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору суб’єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб”єктів.
2. Предмет, суб’єкт і методологія мікроек-ки.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.
3 Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій економіці.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими екномічними суб”єктами - мікросистеми (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника. Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід. В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.
Існують різноманітні способи координування економічної діяльності суб”єктів мікроекономіки: традиції та звички; ринкова взаємодія; ієрархія.
4. Характеристика основних моделей ринкових структур.
Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та ін.суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежить від типу ринкової структури. Досконала конкуренція – тип ринкової структури, якій властиві такі риси: велика к-ість продавців і покупців, кожен з яких не може самотужки вплинути на ціну; однорідність блага та вподобань; прозорість ринкових відносині доступність інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку. Монополія – ринкова структура, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Монополії бувають: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита та відкрита. Олігополія – структура ринку, яка посідає проміжне місце між монополією та монополіст.конкуренцією. вона характеризується тим, що на ринку діє невелика к-ість підприємств, які мають неоднакову ринкову владу; може мати місце нецінова конкуренція; вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри. Але головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика к-ість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів; ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.
5 Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.
Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.
Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.
Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнює ться зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність. Гранична корисність МU (Маrginal Utility)-це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається {графік 3.1).Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і мен шою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) —додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.
6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських позицій.
Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в ютілях/utily). Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задоволення мають суб’єктивну основу.
Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю. Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.
2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU ціх благ були рівними.
Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що буде дорівнювати
???
Змішана гранична корисність буде дорівнювати
(Рх-ціна блага х)
Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:
???
де MUa, Mub-гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од. Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:
Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.
Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.
7 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.
Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.
Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.
рис. Крива байдужості
рис. Лінія бюджетного обмеження
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику(D) найвищої кривої байдужості(U2) до даної бюджетної лінії(B). Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – гранична норма заміщення MRSxy=(-(Y)/(X або
MUx/MUy. Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахил бюджетної лінії Qy/Qx=Px/Py. У точці рівноваги(D), нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy= Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.
Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для кардиналістського і для ординалістського підходів.
8 Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін
Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов”язана з бюджетним обмеженням.
Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+PyQy, де B- доход (бюджет) споживача; Рх,Ру – ціна віповідно товару х та у; Qx,Qy – їх кількості.
Фактори, що впливають на бюбжетну лінію:
зміна доходу споживача;
зміна цін на товари.
При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).
9. Ефекти доходу та заміщення товарів як обґрунтування з-ну попиту.
З-н попиту: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти: ефект доходу та ефект заміщення. За рахунок ефекту доходу зміни в попиті на здешевлений товар викликані тим, що змінюється реальний дохід споживача. Якщо, наприклад, ціна на товар знизилась, реальний дохід споживача зростає і він змінює обсяг благ залежно від їх різновиду. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зниженні ціни збільшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання зменшується. Ефект заміщення – це та частина приросту величини попиту на здешевлений товар, яка утворюється через заміну цим товаром інших благ, які тепер стали відносно дорожчими. Результати спільного впливу ефекту доходу та ефекту заміни для різних благ подано на рис. 4.6, 4.7 на ст. 33.
10 Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія Енгеля.
Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Лінія “доход – споживання”(крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживаача, що відповідають різним рівням його доходу. На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв”язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.
Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов”язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту.
Ефекти впливу зміни доходу та цін на обсяг попиту споживача:
Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.
Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.
Виражаючи корисність блага в грашових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага наз. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієі кількості.
№11.Залежність споживання від варіацій цін на блага. Побудова ліній “ціна-споживання” та “лінії попиту”.
Kpивa, щo пpoxoдить чepeз yci тoчки piвнoвaги, якi вiдпoвiдaють piзним вeличинaм дoxoдy, нaзивaєтьcя лiнiєю «дoxiд—cпoживaння» (pис.4.1).
Зaлeжнo вiд змiни дoxoдy мoжe змiнитиcя i cтaвлeння cпoживaчa дo блaгa X: як дo блaгa з нopмaльнoю cпoживчoю цiннicтю (пoвнoцiннoro) aбo ж блaгa з низькoю cпoживчoю цiннicтю (нeпoвнoцiннoгo). Cпoживaння пoвнoцiнниx блaг пpи збiльшeннi дoxoдy
зpocтaє, щo зyмoвлює дoдaтний нaxил лiнiї «дoxiд—cпoживaння».
Cпoживaння нeпoвнoцiнниx, блaг пpи збiльшeннi дoxoдy cкopoчyєтьcя, щo зyмoвлює вiд’ємний нaxил лiнiї «дoxiд—cпoживaння».
Якщo зa нeзмiннoї вeличини бюджeтy змiнюєтьcя цiнa блara X, тo бюджeтнa лiнiя здiйcнює пoвopoт нaвкpyги тoчки cвoгo пepeтинy з вepтикaльнoю вiccю, дocягaючи бiльш вiддaлeниx кpивиx бaйдyжocтi. Bci тoчки oптимyмy, якi yтвopюютьcя дoтикoм бюджeтнoї лiнiї, щo пoвepтaєтьcя, дo кpивиx бaйдyжocтi, визнaчaють лiнiю «цiнa—cпoживaння». Boнa пoкaзyє, як pearyє cпoживaч нa змiнy цiни oднoгo iз блaг. Piзнoвид тaкoгo взaємoзв’язкy, в cвoю чepгy, зaлeжить вiд пoв’язaнocтi блaг y cпoживaннi. Для блaгозaмiнникiв лiнiя «цiнa—cпoживaння» мaє вiдмний нaxил, a для дoпoвнюючиx блaг—дoдaтний (pиc. 4.3 i 4.4).
Лiнiя «цiнa—cпoживaння» мoжe бyти викopиcтaнa для пoбyдoви лiнiї iндивiдyaльнoгo пoпитy шляxoм вcтaнoвлeння гpaфiчнoї вiдпo-вiднocтi пeвниx oптимaльниx кiлькocтeй дaнoгo блaгa i цiн цьoгo ж блaгa (pиc. 4.5).
12.Визначення ефектів доходу та заміщення для різних благ.
Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) – має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання збільшується. Результати спільного впливу ефекту заміни та ефекту доходу для різних благ подано на рис.4.6 і рис.4.7 ст.33.
Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Це показується рухом вздовж кривої байдужості Un.
Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.
13.Зміст поняття “попит”. Індивідуальний та ринковий попит. Закон попиту ті обгрунтування його дії.
Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його біжання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:
QD=f(P),
де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару.
Попит окремого споживача наз. індивідуальним попитом.
Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит, при умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні.
Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.
Матем.дослідження моделі попиту здійсн-ся за функц-ою залежністю, ща враховує вплив чинників (ціни товарів-замінників, доповнюючих товарів, дохід споживачів, їх уподобання та очікування, зовнішні умови спож-ня), але найчастіше – цінової детермінанти (QD=f(P)). Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).
Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D1–> D2). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).
14.Аналіз змін у попиті й у величині (обсязі) попиту. Чинники попиту.
Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.
Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).
Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D1–> D2). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).
Умови, в яких форм-ся попит, хар-ть середовище, в якому здійснюють свій вибір споживачі. Основними чинниками (детермінантами) попиту, окрім ціни даного товару (QD=f(P)), вважаються:
Ціни товарів-замінників (ст.40);
Ціни доповнюючих товарів (ст.40);
Дохід споживачів (І);
Уподобання споживачів (М);
Очікування споживачів щодо змін на ринку (О);
Природні (зовнішні) умови споживання (Z).
Зазначені чинники (ст.41), що їх називають неціновими детермінантами попиту, визначають умови, в яких форм-ся попит.
№15 Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.
Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб”єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому
де ЕDP – цінова еластичність попиту; (Q – зміна обсягу попиту; (Р – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, ЕDP(1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, ЕDP(1. Попит одинично-еластичний, коли ЕDP(1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни). Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP(0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP((), тоді ми маємо досконало еластичний попит. Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки.
Формула центральної точки цінової ел-ті
Фактори цінової еластичності :
Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)
Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)
Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)
Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)
16.Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної еластичності попиту.
За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягів покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає. Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямі, що і ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.
17.Еластичність попиту за доходом.
Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI характеризує міру реакції обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. EI показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI обчислюється за формулою: EI=((Q*I)/((I*Q). Якщо EI>0, товар вважається “неповноцінним”. Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0<EI<1) та предмети розкоші (EI>1).
18.Перехресна еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери використання.
Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (X) на зміну ціни іншого товару (Y). EXY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар X за зміни ціни товару Y на 1%. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) обчислюється за формулою: EXY=((QY*PY)/((PX*QX). Для незалежних товарів EXY=0, для замінників, EXY>0, для взаємодоповнюючих товарів EXY<0.
19. Мікроекономічна модель підприємства. Поняття виробничих факторів.
Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції на ринку товарів і послуг.
Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без обробки.
Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході в підприємство – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати: товари або послуги в грошовому вимірі.
В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення ресурсів, виділяють тир періоди. 1) Миттєвий – період виробництва протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2) Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3) Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва.
В мікроекономіці виходять з того припущення, що підприємство виробляє лише один продукт. Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення задля єдиної мети - максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти ?, для кого призназначаються результати виробництва?.
Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто воно незалежно ропводить свою виробничу політику.
20. Виробнича функція: поняття і параметри Сукупний, середній та граничний продукт.
Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.
Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:
Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.
Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).
Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X
Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = (ТР/(X, де (ТР – приріст виробництва, (X – приріст змінного фактору.
21. Віддача (продуктивність) змінного фактору виробництва: поняття, закономірності зміни, обгрунтування управлінських рішень щодо розширення та згортання виробництва.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP). Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = (ТР/(X, де (ТР – приріст виробництва, (X – приріст змінного фактору. Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва. Розглянемо випадок діяльності підприємства в короткостроковому періоді (підприємство змінює лише один фактор виробництва). Типова виробнича функція вигляжає таким чином: Змінюваними показниками тут є ТР, АР, МР. ТР збільшується і досягає свого максимума в точці А. Середній продукт досягає найбільшого значення в точці В, а потім зменшується. Граничний продук зростає до точки С а потім теж спадає. МР може навіть набувати від’ємеі значення, тобто залученння нових одиниць ресурсу веде до зменшення сукупного продукту. Таким чином виявляє свою дію закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно цього закону продуктивність залученні кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде меншою за віддачу попередньої одиниці ресурсу. Най ефективніше використання ресурсу досягається в точці перетину АР і МР, тому що в цій точці средній продукт максимальний. Виділяють чотири стадії виробництва: 1) поки АР, ТР, МР збільшується треба обов’зково збільшувати залучення змінногоо фактору виробництва. 2) Починає знижуватись МР, але інші показники ще зростають. Необхідно збільшувати обсяги виробництва. 3) Обсяг продукції аксимальний, ТР все ще зростає, але АР вже знижується. 4) Слід припинити залучення ресурсу, тому що МР<0.
22. Характеристика виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванти та їх можливі конфігурації.
Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва. Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва. Наприклад норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -(L/(K На малюнку 2 показано карту ізоквант для факторів з ідеальною взаємозамінністю, на малюнку 3 – карта ізоквант факторів виробництва з фіксованою пропорцією їх використання.
Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва
Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю
23. Технічне заміщення факторів виробництва: допустимі межі, норма заміщення.
Гранична норма технологічного заміщення працею капітала (MRTSLK) визначається величиною капіталу,що може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи збільшення чи зменшення виробництва. Цей показник подібний до граничної норми заміщення,що використовується при аналізі поведінки споживачів. MRTSLK= -(зміна К/зміна L).Випукла форма ізоквант показує, що гранична норма технологічного заміщення працею капіталу зменшується по мірі руху по ізокванті. Це означає,що кожна година праці може заміщувати все менше і меншу кількість годин роботи машин, коли капітал витісняється працею, а виробництво залишається на тому ж самому рівні.Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення в тому, що фактори доповнюють один одного.Взаємодоповнення факторів вир-ва - одна з основних передтеч теорії виробництва. Можливості взаємозаміщення факторів вир-ва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні, до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання.
а капіталу працею
24. Ефект від збільшення масштабу виробництва та цого відображення в характері виробничої функції та функції витрат.
Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний, постійний та зростаючий ефекти від масштабу виробництва.Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витра в довгостроковому періоді. Коли LAC зменшуються, це свідчить про зростаючий ефект масштабу, якщо збільшується то спадний ефект масштабу. Коли LAC=const, спостерігається постійний ефект масштабу.
25 Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.
Важливими параметрами підприємства як мікроекономічної моделі є витрати. Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні виьтрати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства. Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ∆ТС/∆Q.
26. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства.
В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.
27. Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді.
Витрати вир-ва –це вартість усіх видів факторів вир-ва,що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.Змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу вир-ва.Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу.Крива середніх пост. витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу вир-ва загальна сума пост.витрат залишається незмінною.Криві середніх звінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U- подібну форму.Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора вир-ва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва пояснюють як закон неухильного збільшення граничних витрат.Крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємтсва. За даної технології та організації вор-ва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.
28. Принцип неухильного зростання граничних витрат: сутність, графічна інтерпретація, значення в діяльності підприємства.
Граничні витрати- це додаткові витрати, пов’язані з вир-вом додаткової одиниці продукту найдешевшим способом. Знвчення граничних витрат – різниця між сусідніми значеннями загальних витрат. Загальні витрати повинні зростати завдяки тому, що не можна отримати приросту продукції без певних додатних граничних витрат.Більше того,висхідна крива MC означає,що загальні витрати TC зростуть прискореними темпами, а з цього у свою чергу виходить, що ця крива має бути увігнутою, якщо дивитися на неї згори, і за своїм виглядом вона протилежна до кривої загальнлї корисності, що визначається знижуваною , а не підвищуваною тенденцією граничної корисності. Економіка досягає максимальної віддачі від наявних у недостатній кількості рксурсів лише у тому випадку, якщо ціни на товари = граничним витратам іншого фактора (MC=P), тоді і лише тоді ця галузь вироблятиме своє Q при мінімальних загальних витратах.
29. Ізокоста: поняття, графічна побудова, зміна положення під впливом варіацій цін виробничих вакторів та бюджету.
Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора