Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2000
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1. Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка як її складова частина.
Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:
матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);
засоби для їх задоволення обмежені.
Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про природу і причину багатства, а також виробничі відносини суспільства), функціональна екон. теорія або економікс ― вивчає потреби індивіда і суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає екон. явища на двох рівнях: 1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно відокремлюють 2 розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ― теорії функціонального аналізу.
Екон. наука вивчає питання управління обмеженими ресурсами, поведінку і відносини між людьми у цих умовах, які намагаються задовольнити свої численні й необмежені потреби. Основна екон. проблема ― проблема вибору. Вирішенням цієї проблеми займається мікроекономіка, яка є складовою екон. теорії.
Рідкісність або об’єктивна обмеженість ресурсів суспільства, а з іншого боку ― безмежність бажань і потреб людей є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, що вивчає обгрунтування вибору самостійними екон. одиницями. Основною її гіпотезою є раціональність намірів, рішень і дій мікросистем. Це є концептуальні основи сучасної екон. теорії.
В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави, економічних груп; такі проблеми як: спосіб визначення ВВП, НД, зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і механізм прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок і максимізація прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки доповнюють теоретичну базу всіх інших економічних наук, оскільки вони є базовими.
2. Макро- та мікроекономіка як найважливіші складові сучасної теоретичної економіки, як методологічна, термінологічна, інструментальна база конкретних економічних дисциплін.
Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:
матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);
засоби для їх задоволення обмежені.
Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про природу і причину багатства, а також виробничі відносини суспільства), функціональна екон. теорія або економікс ― вивчає потреби індивіда і суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає екон. явища на двох рівнях: 1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно відокремлюють 2 розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ― теорії функціонального аналізу.
В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави, економічних груп; такі проблеми як: спосіб визначення ВВП, НД, зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і механізм прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок і максимізація прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки доповнюють теоретичну базу всіх інших економічних наук, оскільки вони є базовими.
3. Предмет, об’єкт і методологія мікроекономіки.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ― мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання, що і є предметом її вивчення. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.
Об’єктом є поведінка індивіда, домогосподарства, п/п в ринкових умовах.
Методологія мікроекономіки включає:
діалектичний метод;
системний підхід до вивчення економічних явищ;
методи індукції та дедукції;
моделювання;
графоаналітичні методи;
економіко – математичні методи пізнання і вивчення.
Понятійний аппарат мікроекономіки формулюють такі поняття: товар, ціна, попит, пропозиція, раціональна поведінка. Граничний метод вивчення економічних явищ відіграє дуже важливу роль, наприклад, такі поняття як граничний продукт, гр. витрати, гр. виручка тощо є надзвичайно значимими.
5. Поняття корисності блага; сукупна та гранична корисність; принцип спадної граничної корисності.
Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.
Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.
Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.
Характерні риси:
“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;
корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;
оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.
Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.
Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.
Принцип граничної корисності був відкритий німецьким економістом і математиком Госеном в 1854 році. Перший закон Госена говорить: при послідовному зростанні споживання блага корисність кожної наступної одиниці зменшується. Це закон отримав назву закону спадної граничної корисності.
Функція корисності – це функція, яка показує зменшення корисності блага з зростанням його кількості:
U = f (Q),
де U – корисність блага; Q – послідовна кількість блага.
Отже, чим більшою кількістю блага володіє індивід, тим меншу цінність має для нього кожна наступна одиниця цього блага. Це значить , що ціна визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача.
6. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських позицій.
Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти базуються:
обмеженості доходу споживача;
аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість будь-яких благ);
аксіомі збільшення загальної корисності;
аксіомі зменшення граничної корисності.
Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення рівноваги (максимуму добробуту). В цьому заключається зміст другого закону Госена, який говорить: максимум корисності від споживання даного набору благ споживач отримає при умові рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються.
Поряд із загальними принципами споживчого вибору існують особливості, які визначаються впливом на нього смаків та уподобань споживача.
Виділяють два види попиту на товар: функціональний попит означає, що частина попиту на товар зумовлена якостями, які властиві самому товару; нефункціональний попит - частина попиту на товар зумовлена якимось іншими факторами, а не властивими йому якостями. Найбільш суттєва частина нефункціонального попиту зумовлена зовнішнім впливом на корисність. Мається на увазі, що корисність даного товару збільшується або зменшується в залежності від того чи купують інші цей товар, або завдяки тому, що цей товар має велику ціну в порівнянні з іншими товарами.
7. Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.
Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат Q В та Q А, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRSВА і обчислюється: MRSВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.
Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого.
Якщо споживач споживає лише два блага бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння:
М = РАQА +РВQВ. Вирішимо його відносно QА: QА = М/ РА – РВ /РА×QВ, де
РА – ціна блага А;
QА – кількість блага А;
РВ – ціна блага В;
QВ – кількість блага В.
Це рівняння називається бюджетною лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна лінія має від’ємний нахил; кут її нахилу визначається співвідношенням цін, а віддаленість від початку координат – величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюджетної лінії зменшується (збільшується). Якщо при фіксованих цінах на блага збільшується бюджет споживача, то бюджетна лінія зміщується від початку координат паралельно сама собі. На мал. зображені дві бюджетні лінії, що відповідають одному й тому ж бюджету при різних цінах блага В.
Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті байдужості провести бюджетну лінію, як це показано на мал. 2.8. Точка дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на шукаємий набір благ, що купуються. Формальною ознакою досягнення споживачем максимального задоволення при заданому бюджеті є рівняння абсолютного значення граничної норми заміни двох благ співвідношенню їх цін: |MRSВА| = РВ /РА, так як в точці дотику бюджетної лінії з кривою байдужості нахил першої (РВ /РА) дорівнює нахилу другої (MRSВА).
Гранична норма заміни двох благ характеризує суб’єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного споживача, а співвідношення їх цін – об’єктивну оцінку їх еквівалентності. Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає максимального задоволення при своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.
EMBED PBrush EMBED Word.Picture.8
8. Бюджетне обмеження вибору сп-ча та його зміни під впливом зміни доходів і цін.
Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах благ, тоді бюджетна лінія, переміщуючись паралельно самій собі праворуч, торкається все більш віддалених кривих байдужості. З’єднавши всі точки рівноваги споживача, отримаємо лінію бюджет (доход) – споживання. Вона показує, як при фіксованих цінах змінюється споживання індивіда по мірі росту його бюджету (доходу). Для більшості благ лінія доход – споживання має додатній нахил мал. 2.9.а: із ростом доходу росте споживання обох благ. Але по відношенню до деяких благ індивід має карту байдужості зі зміщеними до однієї з осей координат кривими байдужості. В цьому випадку лінія дохід – споживання може мати від’ємний нахил мал. 2.9.б.: по мірі зростання доходу індивід скорочує споживання одного з благ. Таке благо умовно називають “неякісним”.
Коли при фіксованій номінальній величині бюджету змінюється ціна одного з благ, тоді бюджетна лінія повертається навколо точки свого перетину з віссю другого блага, переходячи від однієї кривої байдужості до другої мал. 2.10. Всі точки дотику бюджетної лінії, яка обертається, з кривими байдужості утворюють лінію ціна – споживання. Вона показує, як споживач реагує на зміну ціни одного з благ.
Зміна ціни блага змінює не тільки порівняльну вартість благ для споживача, але й його реальний добробут: при даному номінальному бюджеті зниження ціни робить його багатшим, а зростання – біднішим. Тому перехід споживача до нової комбінації благ, які купуються, є результат дії двох подій: зміни співвідношення цін та зміни реальної величини бюджету споживача.
EMBED Word.Picture.8
9. Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінії Енгеля.
Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах благ, тоді бюджетна лінія, переміщуючись паралельно самій собі праворуч, торкається все більш віддалених кривих байдужості. З’єднавши всі точки рівноваги споживача, отримаємо лінію бюджет (доход) – споживання. Вона показує, як при фіксованих цінах змінюється споживання індивіда по мірі росту його бюджету (доходу). Для більшості благ лінія доход – споживання має додатній нахил мал. 2.9.а: із ростом доходу росте споживання обох благ. Але по відношенню до деяких благ індивід має карту байдужості зі зміщеними до однієї з осей координат кривими байдужості. В цьому випадку лінія дохід – споживання може мати від’ємний нахил мал. 2.9.б.: по мірі зростання доходу індивід скорочує споживання одного з благ. Таке благо умовно називають “неякісним”.
Залежність об’єму попиту на благо від доходу споживача в умовах стабільних цін, що представлена у графічному вигляді, має назву кривої Енгеля.
10. Зміст поняття попит. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і обгрунтування його дії.
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній теорії розглядається платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця.
Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів. Попит окремого споживача називається індивідуальним попитом. Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображене графічною кривою попиту.
Р
Р1 а
Крива попиту
Р2 b D
Q1 Q2 Q
D – попит
Р – ціна
Q – обсяг попиту
Крива попиту має від’ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями і навпаки. Крива попиту це крива, яка при інших незмінних умовах показує взаємозв’язок між ціною і кількістю купленого товару. Крива попиту показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час.
Закон попиту – це закон, який стверджує, що по мірі того, як ціна на товар підвищується, кількість товару, на який пред’явлено попит зменшується і навпаки (при інших незмінних умовах). ВИмога (при інших незмінних умовах) має принципове значення, оскільки вона визначає незмінність всіх інших факторів, що впливають на попит.
Ринковий попит – це попит, який характеризує сукупність обсягів товару, на який перд’являється попит. При умові, що ціна задовільняє всіх покупців товару.
Крива ринкового попиту – це крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Крива ринкового попиту складається з кривих індивідуального попиту.
11. Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі попиту). Чинники попиту.
Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (в цілому).
Р
Р1 а
Крива попиту
Р2 b D
Q1 Q2 Q
D – попит
Р – ціна
Q – обсяг попиту
Якщо при зменшенні ціни від Р1 до Р2 обсяг попиту збільшується від Q1 до Q2 то ми говоримо про зміну величини попиту, яка може бути показана динамікою попиту вздовж кривої попиту D від точки а до точки б.
Тобто дія цінових факторів приводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D) , яка залишається незмінною.
Попит на товар визначається всіією кривою попиту (D).
У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх факторів, що впливають на попит.
У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується чи зменшується) при кожному значенні (P1, Р2,….Рп). Геометрично зміна попиту (його збільшення чи зменшення) відображаэться переміщенням кривоъ попиту D вправо(D1) чи вліво(D2)/
Переміщення кривої D в положення D1 може відбуватися під впливом збільшення доходу споживача, переміщення кривої D в положення D2 - під впливом його зменшення. Переміщення кривої попиту в право означає збільшення попиту (D1) переміщення кривої попиту вліво – зменшення попиту (D2).
Фактори, що приводять до переміщення кривої попиту:
доходи споживачів
кількість покупців
смаки і уодобання
ціни і доступність споріднених товарів
сподівання та особливі фактори.
Поняття “зміна попиту” (переміщення кривої попиту вправо чи вліво) не слід зимішувати з поняттям “зміна обсягу попиту”, тобто переміщення по кривій попиту вниз чи вгору. В останньому випадку при такому переміщенні сам попит не зміннюється, а збільшується чи зменшується Q – кількість товару, на яку змінюється обсяг попиту за тією чи іншою ціною.
12. Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.
Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної, її здатність реагувати на цю зміну. Цінова еластичність попиту показує наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни.
При визначенні рівня еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини а відносні. Тому:
ЕDP=(∆Q/Q)/(∆P/P) = відсоткова зміна Q / відсоткова зміна Р де:
ЕDP – цнова еластичність попиту;
∆Q – зміна обсягу попиту;
∆Р – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту бульшу, ніж 1% - маємо еластичний попит. Якщо зміна в ціні на 1% приводить до зміни в обсязі попиту меншої, ніж 1% - маємо нееластичний попит.
Попит еластичний, коли ЕDP>1 (це означає, що попит зростає (або падає) швидше, ніж ціна)графік1
Попит нееластичний, коли ЕDP<1 (це означає, що попит зростає (чи падає) повільніше ніж змінюється ціна графік2).
Попит одинично еластичний, коли ЕDP=1 (це означає, що попит зростає (або падає відповідно до зміни ціни графік 3
Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP=0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала зміна ціни викликає нескінченне розширення попиту (тобто ЕDP= нескінченність), тоді ми маємо досконало еластичний попит.
Фактори цінової еластичності попиту.
важливість товару для споживача (на предмети розкошу – еластичний, на предмети першої необхідності – нееластичний)
рівень замінюваності товару (чим більше товарів замінників, тим еластичніший попит на даний товар).
Питома вага товару в доході споживача (чим вона більша в бюджеті споживача, тим більша буде еластичність попиту на товар
Фактор часу (попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді).
Цінова еластичність впливає на обсяг загальної виручки від продажу даної кількості товару. Якщо попит нееластичний, загальна виручка продавця змінюється у тому напрямку, що і ціна товару. Якщо попит еластичний, зміни загальної виручки продавця і ціни товару мають протилежну спрямованість. Якщо попит характеризується як одинично еластичний, тоді загальна виручка залишається такою ж, як була до зміни ціни товару. Щоб не виміряти еластичність в одній з крайніх точок цінового інтервалу, еластичність визначається в центральній точці цього інтервалу.
Формула центральної точки цінової еластичності попиту:
ЕDP= ∆Q : ∆Р
(Q1+Q2)/2 (Р1+Р2)/2
13. Поняття “пропозиція”: індивідуальна і ринкова пропозиція; закон пропозиції і обгрунтування його дії.
Пропозиція (S)— це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Індивідуальна S — кількість товару, що може запропонувати окрема фірма. Ринкова S — всі виробники товару на ринку. Обсяг пропозиції — це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов. На S впливають цінові та нецінові фактори — ціна товару, ціна альтернативних товарів, ціни на ресурси, технологія виробництва, податки і дотації, інші. Закон пропозиції стверджує, що чим вища ціна товару, за інших однакових умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Ціна для виробників є не витратами (як для покупців), а доходом. Тому продавець намагається виробляти товари з більш високою ціною. Залежність між високими цінами та збільшенням пропозиції є такою: за високих цін на продаж пропонується більша кількість даного товару, ніж за низьких цін. Крива пропозиції - це графічна залежність обсягу пропозиції від ціни. На відміну від кривої попиту, ця крива при зростанні ціни товару має не відємну, а позитивну залежність між ціною та кількістю товару, що пропонується.
Ціна
Ц2
Ц1
К1 К2 Кількість
14. Аналіз змін у пропозиції й у розмірі пропозиції. Чинники пропозиції.
Пропозиція (S)— це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг пропозиції — це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов. На пропозицію впливають цінові та нецінові фактори — ціна товару, ціна альтернативних товарів, ціни на ресурси, технологія виробництва, податки і дотації, стабільність законодавства та визначеність правового поля, специфічні фактори (кліматичні умови, зміна моди, психологічна мотивація тощо), інші можливі фактори (структура ринку, очікування щодо майбутніх економічних умов). Розглянемо графічно вплив цих двох груп факторів.
Ціна Ціна S1 S S2
S
Ц2
Ц1
К1 К2 Кількість
Зміна ціни (від Ц1 до Ц2) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього, зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч — якщо зменшується.
15. Взаємодія попиту і пропозиції. ринкова рівновага
Наміри споживачів і виробників товару з приводу його кількості за кожним варіантом цін можуть не збігатися. Якщо ж наміри збігаються, то ринкові суб’єкти не зацікавлені змінювати їх. Ринкова рівновага — це ситуація, коли наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються, так, що при певній ціні товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту. Ринкова рівновага - встановлення на ринку в результаті взаємодії виробників та споживачів таких цін на товари та послуги, що не залишають залишку у продавців та не створюють нестачу у покупців. В основі ринкової рівноваги лежить рівноважна ціна, при якій кількість товару, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який існує попит.
Ціна D
S
Ц1 Надлишок
Ц р
Ц2 Дефіцит
Кількість
Ціна Ц р є рівноважною ціною. Кількість товару К р, що реалізується на ринку за рівноважною ціною, називається рівноважною кількістю товару. Як бачимо з графіка встановлення ціни, що перевищує рівноважну (Ц1>Ц р) призводить до появи надлишку товару, а ціни, яка нижча за рівноважну (Ц2<Ц р) — до дефіциту. Будь-який відхід від ціни рівноваги приводить в дію ринковий механізм, який повертає ринок у рівноважний стан.
16. Реакція ринку на одночасні одно- та різнонаправлені зміни По і Пр.
В умовах ринкової ек-ки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін По і цін Пр, обумовлює рівноважність обсягів По і Пр. Іншими словами, ринкова рівновага – це ситуація, за якої наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються так, що за певної ціни товару обсяг Пр = обсягу По. Вихід ринку зі стану рівноваги відбувається під впливом факторів, що зумовлюють зміну По або Пр, чи зміну По і Пр. Зміни По і Пр можуть бути односпрямовані або різноспрямовані. При цьому змінюється як рівноважна ціна, так і рівноважна кільк-ть товару.
Фактори, що приводять до переміщення кривої По: смаки і уподобання; доходи споживачів; місткість ринку (кількість покупців); ціни і доступність споріднених товарів; сподівання та особливі фактори.
Фактори, що приводять до переміщення кривої Пр: стабільність зак-ва; витрати вир-ва; технічний прогрес; організація ринку; ціни споріднених товарів; сподівання та специфічні фактори.
Існують чотири правила По і Пр:
Збільшення По призводить до росту як рівноважної ціни, так і рівноважної кількості товару;
Зменшення По призводить до падіння ціни і рівноважного об’єма;
Ріст Пр товару призводить до зменшення рівноважної ціни і підвищення рівноважного об’єма;
Скорочення Пр веде до збільшення рівноважної ціни і зменшенню рівноважного об’єма.
1. Різнонаправлені зміни По і Пр.
1) Пр збільшилась, а По зменшився. В цьому прикладі поєднуються два ефекти зниження ціни, які дають більше зниження ціни, ніж при дії одного з ефектів. Напрям зміни кількості продукта залежить від відносних параметрів зміни Пр і По (якщо Пр > По, то рівноважна кількість збільшується).
2) Пр зменшилась, а По збільшується. Спостерігається два ефекти підвищення ціни. Якщо зменшення Пр більше, ніж збільшення По, рівноважна кількість продукта стане більше, чим вона була спочатку.
2. Однонаправлені зміни По і Пр.
1) По і Пр збільшились. Щоб визначити зміну рівноважної ціни, треба поєднати два ефекта: ефект зниження ціни в результаті збільшення По і ефект збільшення ціни в результаті підвищення По. Якщо масштаб першого ефекта більше ніж масштаб другого, то ціна зменшиться. Рівноважна кількість збільшиться.
2) Зменшення Пр і По. Коли масштаби Пр більше масштабів скорочення По, рівноважна ціна підвищиться. Коли ситуація протилежна, рівноважна ціна зменшується. Рівноважна кількість продукта зменшується.
Можуть виникати особливі випадки, коли зменшення По і Пр з однієї сторони, і збільшення Пр і По – з іншої, повністю нейтралізують один одного. В обох випадках кінцевий вплив на рівноважну ціну виявляється нульовим, По не змінюється.
Розглянемо зміни По і Пр графічно.
D D S
P P P
Q Q Q
P Q P Q P Q
S D S D S
P P P
Q Q Q
P Q P Q P Q
D S D S D S
P P P
Q
Q Q
P Q P Q P Q
D S D S D S
P Q P Q P Q
17. Мікроекономічна модель підпр-ва. Поняття виробничих факторів.
Мікроекономіка розглядає підпр-во як цілісний об'єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з най важливіших різновидів мікросистем.
Підпр-во є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів вир-ва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках то варів і послуг.
Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підпр-ва — так звані прості елементи процесу вир-ва (фактори вир-ва): засоби пра ці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Проце сор — це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме — виробничий процес. Вихід — кінцеві результати вир-ва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підпр-вом за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.
Ресурси, або фактори вир-ва, — це блага, які потрібно придбати підпр-ву для забезпечення випуску інших благ — го тової продукції. Розрізняють такі групи факторів вир-ва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі вир-ва; фізичний капітал, або просто капітал, — засоби вир-ва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та ТМЦ, природні ресурси — все, що може бути використане у вир-ві в натуральному стані, т.б. без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.
З огляду на можливості підпр-ва змінювати обсяги використання ресурсів у процесі вир-ва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого — період вир-ва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового — період у виробничій діяльності підпр-ва, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), ін. — як постійні; довгострокового — період у діяльності підпр-ва, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів вир-ва, потрібних для випуску продукції.
За кількістю найменувань продукції підпр-во поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підпр-во випускає лише один вид продукції, т.б. монопродукт.
Гіпотеза про раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, т.б. основною метою діяльності підпр-ва є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:
— що виробляти ?
—яким чином виробляти?
—для кого призначаються результати вир-ва?
Підпр-во володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підпр-ва є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підпр-во не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати ін. цілей.
Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологічні відносини. Технологія — це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори вир-ва для забезпечення випуску певного блага.
До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати вир-ва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів вир-ва), або грошові витрати, здійснювані підпр-вом для вир-ва певного обсягу продукції, становлять його витрати вир-ва.
Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні проданого товару, помноженій на обсяг продажу.
Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг підпр-ва перевищує його сукупні витрати.
Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність вир-ва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність вир-ва.
18. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт.
«Портрет» (модель) підпр-ва складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (X), що для цього використовуються:
Q= f (x1, x2,…, xi,…, xn)
Якщо весь спектр комбінацій факторів вир-ва прийняти як витрати праці (L) і капіталу (K), то виробнича функція може бути визначена так:
Q= f (L, K)
де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).
Дане рівняння показує, що обсяг випуску продукції залежить від кількості двох виробничих факторів: праці і капіталу. Виробнича функція відображає різноманітні засоби з'єднання виробничих факторів для вир-ва певного обсягу продукції. Виробнича функція застосовна тільки до певної технології, так як технологія стає усе більш прогрессивною, фірма може збільшити обсяг вир-ва продукції при фіксованому наборі виробничих факторів.
Термін “максимальний випуск продукції” є дуже важливим із погляду виробничої функції. Виробничі функції не припускають марнотратних або нерентабельних виробничих процесів - вони припускають економічну ефективність фірми, т.б. те, що фірми можуть використовувати кожне сполучення виробничих факторів із максимальною ефективністю. Так як виробничі функції пов'язані з досягненням максимального випуску продукції при визначеному сполученні виробничих факторів, ніколи не застосовуються такі комбінації, що знижують випуск продукції. Дане припущення про те, що вир-во завжди економічно ефективно, не завжди справедливо, але є всі підстави очікувати, що прагнучі до максимального прибутку фірми не будуть витрачати ресурси марно.
Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна} відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів вир-ва та незмінної кількості застосованих ін. виробничих факторів:
Q= f (Х)
Загальний обсяг вир-ва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів, називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.
Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора X:
EMBED Equation.3
Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу вир-ва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову 1-цю за незмінної величини всіх ін. факторів вир-ва:
EMBED Equation.3
де— EMBED Equation.3 приріст обсягу вир-ва; —приріст змінного фактора.
Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність пра ці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора вир-ва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.
19. ВІДДАЧА (ПРОДУКТИВНІСТЬ) ЗМІННОГО ФАКТОРА В-ВА.
У мікроек-ці процес в-ва розглядається суто функціонально, т. б. як процес перетворення вхідних факторів на вихідні з викор-ням певної технології в-ва та описується вир-чою функцією. Розглянемо, коли обсяги викор-ня всіх факторів в-ва, окрім одного, є фіксованим, т. б. однофакторну вир-чу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів в-ва. Основні пок-ки: динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора в-ва. Взаємозв’язок пок-ків ТР, АР, МР та обсягу викор-ня змінного фактора Х на малюнку. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у т.А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. АР збільшується, досягає мах значення у т.В, потім спадає. МР збільшується до т.С, потім спадає. Хар-р зміни пок-ків означає, що, починаючи з певного моменту (т.С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. А іноді додаткові витрати можуть негативно вплинути на випуск прод-ції. Т.б. це не лише зниження граничного продукту (гран. продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології в-ва).
A
AAAA
ТР
Х
C
CAB
АР
МС
І ІІ ІІІ ІV
Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, має назву закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора в-ва. Згідно до нього процес залучення до процесу в-ва все більшої додаткової кількості певного фактора за змінних обсягів інших факторів призводить до того, що продуктивність (віддача) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, т. б. Гранична продуктивність спадає. Залежно від співвіднош-ня МР, АР, ТР можна визначити 4 стадії в-ва:
І - ТР і АР збільшується, МР збільш-ся до мах, МР=мах;
ІІ - ТР збільшується, АР збільш-ся до мах, знижується МР=АР, АР=мах;
ІІІ - ТР збільш-ся до мах, АР знижується, МР знижується до 0, ТР=мах;
ІV - ТР знижується, АР знижується, МР знижується.
Закономірним є те, що криві АР і МР перетинаються в т.В, де сер. продуктивність змінного фактора є мах, т.б. в цьому випадку досягається найефективніше викор-ня ресурсу. Ці взаємозалежності пок-ків викор-ся при богрунтуванні управ-ких рішень щодо розширення або згортання в-ва у короткому періоді:
-на І фазі необхідно збільшувати масштаби в-ва, залучати більшу кіль-ть змінного фактора в-ва;
- ІІ - є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати в-во прод-ції за мах значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора в-ва. Проте обсяг прод-ції ще не є мах-ним.
- ІІІ - обсяг прод-ції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;
- ІV - слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від’ємне значення.
20. ВИР-ЧА Ф-ЦІЯ З ДВОМА ЗМІННИМИ ФАКТОРАМИ. ІЗОКВАНТИ ТА ЇХ КОНФІГУРАЦІЇ.
Двофакторна вир-ча ф-ція, або ізокванта варіація факторів в-ва, моделює вир-чий процес, в якому змінними є обсяг викор-ня двох факторів в-ва.У табличній формі вона подається у вигляді вир-чої сітки.
Капітал. од. Праця, од.
1 2 3 4 5
1 20 40 55 65 75
2 40 60 75 85 90
3 55 75 90 100 105
4 65 85 100 110 115
5 75 90 105 115 120
Кожна клітина відображає мах-й обсяг випуску, який забезпеч-ся відповідними оюсягами факторів. Для побудови двофакторної ф-ції у графічній формі слід вибрати усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий випуск прод-ції і нанести відповідні точки на площину K, L. Якщо з’єднати ці точки, то отримаємо лінію незмінного випуску - ізокванту.
К QQQQ
5 K ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора