Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2000
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
№1 Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка як її складова частина.
Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв”язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні.
Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає у безмежному зростанні. Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Ек. блага поділяють на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі). Ресурси (фактори виробництва) - елементи, що використовуються заради виробництва ек. благ. Спільна властивість ресурсів – рідкісність – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні ресурси: земля, капітал, праця + підприємницькі здібності. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей.
Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?
Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору суб’єктивних цілей їх учасників.
Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб”єктів.
№4 Макро- та мікроекономіка як найважливіші складові сучасної теоретичної економіки, як метологічна, термінологічна, інструментальна база конкретних економічних дисциплін.
Ек. теорія складається з:
теоретичний аналіз, який формулює економічні закони, стійкі внутрішні зв”язки і відносини між економічними явищами. – Це зміст “Політ. економії”.
аналіз функціональних залежностій між основними ек. параметрами, що дозволяє прогнозувати причинно-наслідклві зв”язки в економіці, очікувані результати рішень, які приймають ек. суд”єкти. Зміст функціонального аналізу сладає зміст функціональної економіки. Остання, в свою чергу, розподіляється в залежності від рівня аналізу: макро- і мікроекономічний.
Макроекономіка – частина ек. теорії, яка досліджує економіку вцілому і розглядає сукупні показники доходу, динаміки цін, показники зайнятості та інфляції.
Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів ринкової економіки (пром підприємства, домогосподарства тощо), і розглядає ціни, об’єм випущеної продукції на окремих ринках, фактори, що впливають на зміну попиту та пропозиції окремих товарів, виясняє в поведінці окремих індивідів спонукальні мотиви розподілу конкретних ресурсів для досягнення альтернативних цілей.
Основні проблеми ек-ки:
безмежність потреб
обмеженість ресурсів (альтернативність використання ресурсів).
З них випливають такі питання як:
конкуренція
ранжування ціни
оптимальний вибір.
Здійснення вибору вимагає відповіді на основні економічні питання:
для виробника:
ЩО? – які ек. блага виробляти, яку к-сть;
ЯК? – за допомогою яких ресурсів і технології;
ДЛЯ КОГО? – хто буде купувати.
для покупця:
ЩО КУПУВАТИ?
ЗА ЯКОЮ ЦІНОЮ?
Відповіді на ці питання даються за допомогою цінового механізму.
Мікроекономіка – “теорія цін” та “раціональної поведінки”, результати, методи та терміни якої викор-ся повсюдно в ек-ці.
№2 Предмет, об”єкт і методологія мікроекономіки
Предмет. Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими ек. суб”єктами (мікросистемами), які прагнуть досягнути мети шляхом використання обмежених ресурсів, для яких можна знайти альтернативне використання.
Об”єкт. Домогосподарства, фірми, галузі, держава.
Домогосподарства – ек. одиниця, що утворена одним чи кількома особами, які виконують такі функції: самостійно приймають рішення, є власниками ресурсу, прагнуть максимізації задоволення потреб в межах власних коштів.
Фірма – ек. одиниця, яка самостійно приймає рішення, викор. ресурси, виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне до максимізації прибутку.
Держава – це урядові заклади, які наділені юридичною і політичною владою для контролю за господарюючими суд”єктами чи ринком для блага суспільства.
Головна ідея поведінки суб”ектів економічних відносин – це гіпотиза про раціональну поведінку.
Методологічні основи. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів.
Загальнонаукові: синтез, порівняльний, індукція, дедукція, наукова абстракція, аналогія, моделювання (оптимізаційні і рівноважні моделі), графічне зображення.
При формуванні наукового уявлення існує 2 підходи:
частина мікроекономіки, яка вивчає факти і залежності між ними – ЩО Є – позитивна мікроекономіка;
частина мікроекономіки, яка вивчає наше уявлення – нормативна мікроекономіка.
П-д:Моделювання ек. явищ та процесів:
визначення ключових змінних, що характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;
висувається припущення щодо умов існування моделі та визначення поведінкових пердумов;
формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;
перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбулась.
Основний метод – граничний аналіз.
Тезаурус – понятійний (категоріальний) апарат: попит, пропозиція, товар, ціна, рівновага, рац. поведінка…
№3 Мета,роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій економіці.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими екномічними суб”єктами - мікросистеми (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника.
Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід.
В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.
Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.
Існують різноманітні способи координування економічної діяльності суб”єктів мікроекономіки:
традиції та звички;
ринкова взаємодія;
ієрархія.
№5 Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.
Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.
Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.
Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
EMBED Equation.3
де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.
Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнює ться зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.
Гранична корисність МU (Маrginal Utility)-це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.
Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається {графік 3.1). EMBED MSPhotoEd.3
Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і мен шою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної до даткової одиниці товару — знижується.
№6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських позицій.
Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в ютилях/utily).
Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задов. мають суб’єктивну основу.
Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю.
Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.
2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:
Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU ціх благ були рівними.
Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що буде дорівнювати
Змішана гранична корисність буде дорівнювати
(Рх-ціна блага х)
Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
де MUa, Mub-гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од.
Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:
MUX – PX
MUY – PY
Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.
Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.
№7 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.
Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.
Крива байдужості
Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.
EMBED Word.Picture.8
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику(D) найвищої кривої байдужості(U2) до даної бюджетної лінії(B). Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – гранична норма заміщення MRSxy=(-Y)/X або MUx/MUy. Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахил бюджетної лінії Qy/Qx=Px/Py. У точці рівноваги (D), нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy= Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.
Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для кардиналістського і для ординалістського підходів.
№8 Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін
Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов”язана з бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+PyQy, де B- доход (бюджет) споживача; Рх,Ру – ціна віповідно товару х та у; Qx,Qy – їх кількості.
EMBED Word.Picture.8
EMBED Word.Picture.8
Фактори, що впливають на бюджетну лінію:
зміна доходу споживача;
зміна цін на товари.
При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).
№9, 10 Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія Енгеля.
Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Лінія “доход – споживання”(крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживаача, що відповідають різним рівням його доходу. На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв”язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.
Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов”язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту.
Ефекти впливу зміни доходу та цін на обсяг попиту споживача:
Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.
Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.
Виражаючи корисність блага в грашових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага наз. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієі кількості.
№13 Зміст поняття “попит”. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і обгрунтування його дії.
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній теорії розглядається платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця. В рамках механізму попиту та пропозиції – взаємодія: “Виробник – Споживач”, отримуємо якісно нову взаємодію: “Покупець – Продавець”. Аналіз попиту та пропозиції , виявлення взаємозвязків між ними дає можливість зрозуміти, як діє ринковий механізм.
EMBED PBrush
Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача наз. індивідуальвим попитом. Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображено кривою попиту – показує від”ємну пропорційну залежність між ціною P(Price) і кількістю товару Q(Quantity), яку покупець бажає і може купити. QX=f(P)
EMBED Word.Picture.8
EMBED Word.Picture.8
Закон попиту – на будь-якому ринку за певних обставин існує зворотній зв’язок між ціною блага та його кількістю, яку можуть придбати споживачі за певну ціну в певному діапазоні цін за певний період.
EMBED Word.Picture.8
Вимога “при інших незмінних умовах” – має принципове значення, оскільки вона визначає незмінність всіх інших факторів, що вплиають на попит. Це особливо важливо при розгляді гіпотези взаємозв”язку ціни на товар і цого кількості, що складає основу закону попиту (див. рисунок). Загальновизнане позначення кривої попиту- D (Demand). Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, а попит (залежна) – на осі абсцис. Крива попиту має від”ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц час.
Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Кр. рин. D складається з кривих ін. D.
№ 14 Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі) попиту. Чинники попиту.
Функція попиту – функція, що визначає величину попиту в залежності від факторів, що впливають на нього.
Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: Qх=f(P), де Qx – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару.
Але крім цінового, на попит впливають й інші, нецінові фактори: 1.доходи споживачів(I); 2.місткість ринку; 3.ціни і доступність товарів-субститутів(Ps); 4.ціни і доступність товарів-комплементів(Pc); 5.смаки і вподобання(Z); 6.сподівання щодо майбутніх економічних умов(N); 7.особливі фактори (погода і т. ін.)(B). Попит може бути функцією всіх цих факторів: Qx=f(P,Ps1,…,Psn,Pc1,…,Pcn,I,Z,W,N,B…).
EMBED Word.Picture.8
Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (попиту в цілому). Якщо при зменшенні ціни від Р1 до Р2 обсяг попиту збільшується від Q1 до Q2 (див рис.1), ми говоримо про зміну величини попиту, яка може бути показаною динамікою попиту вздовж кривої попиту D від точки a до точки b. Тобто дія цінових факторів призводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається незмінною. Попит на товар визначається всією кривою попиту (D).
У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх факторів, що впливають на попит. У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується чи зменшується) при кожному значенні ціни (Р1,Р2,…,Рn). Геометрично зміна попиту відображається переміщенням кривої попиту D вправо – збільшення попиту(D1) чи вліво – зменшення попиту (D2). Це відбувається під впливом вищеперелічених нецінових факторів.
U3
U2
U1
D
№15 Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.
Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб”єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому
EMBED Equation.3
де ЕР – цінова еластичність попиту; Q – зміна обсягу попиту; Р – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, ЕP1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, ЕP1. Попит одинично-еластичний, коли ЕP1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни).
EMBED PBrush
EMBED Word.Picture.8
EMBED Word.Picture.8
Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕP0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP), тоді ми маємо досконало еластичний попит.
Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки.
EMBED Equation.3
Формула центральної точки цінової ел-ті
Фактори цінової еластичності :
Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)
Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)
Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)
Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)
№36 Поняття “пропозиція”. Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон пропозиції та обгрунтування його дії.
Пропозиція S (Supply) – це одсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.
Пропозиція певного товару визначає взаємозв”язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Qsх=f(Pх) – формула, з якої випливає закон пропозиції: “Між ціною товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції (S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час. Ціна (незалежна змінна) – вісь ординат, а пропозиція (залежна зсінна) – вісь абсцис. (рис.1).
Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна попиту, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки.
Ринкова пропозиція – це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій.
Крива ринкової пропозиції складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною. Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання кривих індивідуальної пропозиції, або через помноження обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.
EMBED Word.Picture.8
№37 Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції.
Пропозиція S (Supply) – це одсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.
На пропозицію, як і на попит, впливають цінові і нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї виражає функція пропозиції Qsx=f(Px,Py,Pz,K,П,З,С,О,…), де Qsx- обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Px- ціна товару Х; Py – ціни альтернативних(які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Pz- ціни на ресурси; K- технологія виробництва; П- податки і дотації; З- стабільність законодавства та визначенність правового поля; С- специфічні фактори (погода, зміна моди, психологічна мотивація тощо); О- очікування щодо майбутніх економічних умов;…- інші можливі фактори (структура ринку тощо).
Зміна ціни пропозиції (від Р1 до Р2)(див рис.1) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч – у протилежному випадку (рис.2).
Еластичність пропозиції – характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропопзиції від
EMBED Equation.3
ціни Еs вказує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:
Фактори, що впливають на ел-ть: 1.мобільність товаровитобника, гнучкість і рівень завантаження виробничих потужностей підприємства; 2.характер застосовуваної технології; 3.можливості мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел накопичення; 4.фактор часу для зміни обсягу пропозиції.
EMBED Word.Picture.8
EMBED Word.Picture.8
№38 Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага.
Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.
Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).
EMBED MSPhotoEd.3
Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.
Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.
Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців.
EMBED Word.Picture.8
EMBED Word.Picture.8
39. Реакція ринку на одночасні одно- та різнонаправлені зміни попиту і пропозиції.
Зміни попиту і пропозиції безперечно впливають на ціну рівноваги. Нескладний графічний аналіз дає змогу виявити цей вплив.
Здебільшого попит і пропозиція змінюються одночасно. Їх сумарний вплив передбачити дуже важко. Проте розглядаючи кожен з факторів окремо ми можемо оцінити і проаналізувати їх взаємодію.
На малюнку, зображено випадок коли спочатку рівновага на ринку встановилася в точці Е1. Після цього відбувається дві події. Припустимо, що ціни на сировину зросли, це в свою чергу призводить до зменшення пропозиції, лінія пропозиції зсувається ліворуч. Одночасно збільшується попит на товар через більшу заможність споживачів. Це викликає зсув лінії попиту праворуч. Отже відбувся рух попиту і пропозиції в протилежних напрямках. В результаті це призвело до встановлення нової рівноваги в точці Е2. Безперечно нова рівноважна ціна вище за попередню. Більш спірним в данному випадку є питання зміни обсягу рівноваги. Відповідь буде залежити від того, який фактор виявиться домінуючим. В нашому випадку домінуючим фактором виявився зростаючий попит. Отже рівноважний обсяг збільшився.
Картина 2: збільшився як попит так і пропозиція (однонаправлена зміна).
EMBED MSPhotoEd.3
Отже за тією ж схемою відбувся зсув ліній попиту і пропозиції праворуч. Рівновага перейшла з точки Е1 в точку Е2. В данному випадку безперечно відбудеться збільшення рівноважного обсягу. Зміна ціни залежить від того, який фактор виявиться домінуючим, чи то збільшення попиту або збільшення пропозиції. В нашому другому прикладі таким фактором виявився зростаючий попит, отже рівноважна ціна зростає.
??. Мікроекономічна модель підприємства. Поняття виробничих факторів.
Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції на ринку товарів і послуг.
Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без обробки.
Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході в підприємство – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати: товари або послуги в грошовому вимірі.
В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення ресурсів, виділяють тир періоди. 1) Миттєвий – період виробництва протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2) Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3) Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва.
В мікроекономіці виходять з того припущення, що підприємство виробляє лише один продукт. Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення задля єдиної мети - максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти ?, для кого призназначаються результати виробництва?.
Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто воно незалежно ропводить свою виробничу політику.
?. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт.
Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.
Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:
Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.
EMBED MSPhotoEd.3
Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).
Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X
Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору.
21. Віддача (продуктивність) змінного фактору виробництва: поняття, закономірності зміни, обгрунтування управлінських рішень щодо розширення та згортання виробництва.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).
Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X
Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору.
Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва.
Розглянемо випадок діяльності підприємства в короткостроковому періоді (підприємство змінює лише один фактор виробництва).
Типова виробнича функція вигляжає таким чином:
Змінюваними показниками тут є ТР, АР, МР. ТР збільшується і досягає свого максимума в точці А. Середній продукт досягає найбільшого значення в точці В, а потім зменшується. Граничний продук зростає до точки С а потім теж спадає.
МР може навіть набувати від’ємеі значення, тобто залученння нових одиниць ресурсу веде до зменшення сукупного продукту.
Таким чином виявляє свою дію закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно цього закону продуктивність залученні кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде меншою за віддачу попередньої одиниці ресурсу. Най ефективніше використання ресурсу досягається в точці перетину АР і МР, тому що в цій точці средній продукт максимаальний.
Виділяють чотири стадії виробництва: 1) поки АР, ТР, МР збільшується треба обов’зково збільшувати залучення змінногоо фактору виробництва. 2) Починає знижуватись МР, але інші показники ще зростають. Необхідно збільшувати обсяги виробництва. 3) Обсяг продукції аксимальний, ТР все ще зростає, але АР вже знижується. 4) Слід припинити залучення ресурсу, тому
що МР<0.
22. Характеристика виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванти та їх можливі конфігурації.
Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва.
Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант.
Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва.
Наприклад норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -L/K
На малюнку 2 показано карту ізоквант для факторів з ідеальною взаємозамінністю, на малюнку 3 – карта ізоквант факторів виробництва з фіксованою пропорцією їх використання.
24. Ефект від збільшення масштабу виробництва та цого відображення в характері виробничої функції та функції витрат.
Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва.
На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний, постійний та зростаючий ефекти від масштабу виробництва. EMBED MSPhotoEd.3
EMBED MSPhotoEd.3
Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витра в довгостроковому періоді. Коли LAC зменшуються, це свідчить про зростаючий ефект масштабу, якщо збільшується то спадний ефект масштабу. Коли LAC=const, спостерігається постійний ефект масштабу.
25. Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.
Важливими параметрами підприємства як мікроекономічної моделі є витрати. Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними.
Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні виьтрати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства.
Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС).
Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q.
Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ∆ТС/∆Q.
26. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства.
В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі.
Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.
Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості ти...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора