Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Історія економіки і економічної думки
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Контрольна робота
З дисципліни « Історія економіки і економічної думки »
Рівне - 2012
ПРИВАТИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: СУТНІСТЬ І НАСЛІДКИ.
Приватизацію державного майна в Україні розпочато з 1992 року, коли були прийняті Закони України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про оренду державного та комунального майна». В подальшому були прийняті також Закони України “Про лізинг”(16.12.1997 р.) та «Про оренду землі»(06.10.1998 р.).
Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. було створено фонд державного майна. 07.07.1998 р. указом Президента України було створене Національне агенство України з управління державними корпора-тивними правами.
На початку реформування власності близько 96% всіх підприємств зна-ходились в державній власності. Було взято курс на те, щоб в деяких галузях народного господарства, зокрема, в легкій і харчовій промисловості, сільсь- кому господарстві, торгівлі і сфері побутового обслуговування питома вага недержавного сектора економіки за кількістю підприємств становила 95-100%. В цілому в промисловості кількість підприємств недержавного сектору мала 75%, з обсягом виробленої продукції понад 50%. На 1.01.1999р. форму власності змінили 61,8 тис. підприємств та організацій. Понад 70% загаль-ного обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприє-мствах.
Щороку розробляється фондом державного майна і затверджується Верховною Радою Державна програма приватизації, в якій визначаються: завдання щодо приватизації майна, способи її для різних груп об′єктів, квоти обов′язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об′єктів, заходи щодо залучення інвесторів, особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців. Визначаються також витрати на проведення приватизації і надходження коштів від приватизації.
Фонд державного майна здійснює державну політику в сфері приватиза-ції державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Фонд та його регіональні представництва не мають права втручатись у господарську діяльність підприємств[2, c. 50].
Національне агенство України з управління державними корпорати-вними правами: веде реєстр державних корпоративних прав і проводить оцінку їх вартості; здійснює повноваження щодо управління частками (акція-ми, паями), що належать державі у майні господарських товариств, призна-чає уповноважених осіб з управління ними, здійснює контроль за ефектив-ністю їх роботи, приймає участь у формуванні політики щодо інвестицій у підприємства, в статутному фонді яких є державна частка. Завдавнням Національного агенства є поповнення частини бюджету за рахунок надход-жень від управління державними корпоративними правами та діяльності Агенства на фондовому ринку.
Головним методом приватизації була сертифікатна приватизація (факти-чно безоплатна), за допомогою якої планувалось приватизувати близько 60% підприємств, переважно великих і середніх.
Сертифікати потрібно було вкласти в акціонерні товариства, обміняти на акції. Власник акцій одержував відповідні дивіденди.
За визнанням Президента Л.Кучми, сертифікатна приватизація не дала бажаних результатів. Власники сертифікатів не стали реальними власниками з відповідною мотивацією до праці: початкова вартість сертифікату, визна-чена шляхом ділення вартості національних засобів виробництва, виділених для приватизації, на кількість населення України, складала 10,5 грн. Дивіденди на такий капітал мізерні. До того ж під сертифікатну приватиза-цію виділялись підприємства переважно з застарілими, зношеними фондами, нездатні вести виробництво без збитків. Погіршило ситуацію створення тра-стових фондів, інвестиційних компаній, для підтримки існування яких вико-ристовувалась частина тих доходів, які б інакше були використані як дивіде-нди. Створення їх сприяло розквіту шахрайства.
Починаючи з 1998 року, головною формою приватизації стала грошова (оплатна). Приватизація об’єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу, продажу на аукціоні та за конкурсом. Початком торгів на аукціоні вважається момент оголошення початкової ціни об’єкта. Якщо притягом трьох хвилин не буде запропоновано вищу (щонайменше на 10% від почат-кової ціни) ціну, об′єкт вважається проданим. Право власності передається покупцю, який у ході торгів запропонував вищу ціну.
При продажу за конкурсом право власності передається тому покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації або за рівних умов вищу ціну. Конкурсна комісія створюється органом приватизації із спе-ціалістів, експертів, представника місцевої Ради та представника трудового колективу об′єкта, що приватизується.
З 1998 року були введені нові форми приватизації: продаж на відкритих торгах із залученням уповноважених осіб на конкурсних засадах; продаж акцій лотами на грошових аукціонах; проведення міжнародних тендерів, тобто продаж акцій міжнародним інвесторам.
Мета приватизації, врешті решт полягає в тому, щоб передати майно ефективним власникам, здатним вдосконалити виробництво на підприє-мствах, що приватизуються. В Україні приватизована переважна більшість підприємств.
Важко знайти ефективного інвестора в умовах, коли в Україні погано на-лагоджено виробництво нової техніки і технології. Іноземні інвестори неохоче вкладають кошти в застаріле виробництво. Непоодинокі випадки, коли іноземний інвестор купує сучасне підприємство заради того, щоб лікві-дувати конкурента .
Проведення приватизації під час кризи в економіці стимулювало подальший її розвиток. Для виходу з кризи треба було посилити державне регулювання економіки, однак приватизація як засіб дерегулювання її послаблювала вплив держави на економіку, сприяла її дерегулюванню.
Приватизація привела до виникнення класу багатих, перерозподілу національного багатства та ВВП на користь цього класу, посиленню дифере-нтціації доходів. Багатство нового класу створювалось не на основі зрос-таючої економіки, а позаекономічним шляхом, коштом зубожіння основної маси населення.
Через випуск і купівлю-продаж цінних паперів був введений в дію ще один механізм перепливу капіталу. Цей механізм менш досконалий, ніж банківський: рішення про направлення капіталу на придбання цінних паперів часто-густо приймаються при відсутності необхідної інформації, розрахунків економічної ефективності. Введення цінних паперів сприяли розвитку шах-райства, захопленню суспільної власності та чужих коштів окремими особа-ми.
Приватизація не вирішує найважливішої для нашої економіки в сучасних умовах проблеми - проблеми прискорення НТП, створення масової сприйнятливості до НТП. Якщо при дрібному товарному виробництві ринок безпосередньо оцінює результати роботи товаровиробника, то в сучасних умовах, коли розвиток економіки визначається реалізацією досягнень НТП, відновлення ринкового регулювання економіки не означає автоматичного встановлення матеріальної зацікавленості в прискоренні НТП інженерів, управлінців, робітників.
Не вирішує приватизація найважливішого сьогодні завдання - залучити до вдосконалення виробництва якнайбільше працівників народного господа-рства. Для цього потрібно зацікавити тих, хто може приймати участь у вдо-сконаленні виробництва, в результатах такого вдосконалення. Але приватиза-ція вирішує це завдання тоді, коли власник одночасно є працівником (в дрібному товарному виробництві, наділений згідно програми ЕSОР доста-тньою кількістю акцій і т.ін.).
Приватизація встановлює зв’язок між кінцевими наслідками діяльності підприємства (прибутком) і доходами власника, а не зарплатою працівника. Значна кількість власників не є працівниками даного підприємства і не прий-мають участі у вдосконаленні виробництва, але привласнюють його на-слідки. Безпосередні учасники вдосконалення виробництва (інженери, робітники, управлінці) часто-густо не є власниками. Тому реставрація приватної власності не забезпечує того вдосконалення виробни-чих відносин, якого вимагають сучасні продуктивні сили.
Висновок:
Отже, можна побачити що з кожним роком приватизація удоско-налюється та уводяться нові форми приватизації. Мета приватизації, полягає в тому, щоб передати майно ефективним власникам, здатним вдосконалити виробництво на підприємствах, що приватизуються. В Україні приватизована переважна більшість підприємств. Приватизація привела до виникнення класу багатих, перерозподілу національного багатства та ВВП на користь цього класу, посиленню диференціації доходів.
2.СОЦІАЛЬНО - ПРАВОВИЙ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ.
Інституціоналізм - один з напрямів сучасної економічної думки, об′єкта-ми дослідження якої є певні інститути (держава, корпорація, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти (звичаї, інстинкти, навички). Ці інститути вважаються рушійними силами економічного розвитку. Інституціоналізм виникає наприкінці ХІХ ст. у США. Його засновниками були американські вчені Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл.
В розвитку інституціональних економічних теорій можна виділити кілька етапів:
I етап - зародження і поширення інституціоналізму (перша чверть ХХ ст.), це період раннього, так званого критичного інституціоналізму, який пре-дставлений працями американських дослідників Т.Веблена, Дж.Коммонса, В.Мітчелла, а також англійського економіста Дж.А.Гобсона;
II етап - 30 - 50-ті роки ХХ ст. - період пізнього, позитивістського інсти-туціоналізму, який пропонував реформи ринкової економіки для подолання кризових явищ 30-х років, досліджував роль недосконалої конкуренції і рин-кової влади монополій; найбільш відомими інституціональними теоретиками цього періоду були американці А.Берлі, Г.Мінз, Дж.М.Кларк, С.Чейз, авст-рієць Й.Шумпетер, француз Ф.Перру та інші; на цьому етапі до інституціо-нальних досліджень прилучились відомі неокла-сики - Е.Чемберлін (США), П.Сраффа і Дж.В.Робінсон (Великобританія);
III етап – соціально-інституціональний напрям 60-80-х років ХХ ст. або неоінституціоналізм. Найвідомішими представниками якого стали америка-нські теоретики Дж.К.Гелбрейт, У.Ростоу, Р.Коуз, шведський дослідник Г.Мюрдаль та деякі інші сучасні економісти.
Соціально-правовий напрямок - це один із напрямів раннього інституціоналізму, засновником якого був американський економіст Джон Коммонс.
Методологія дослідження Дж. Коммонса характеризується твердженням про примат права над економікою. Юридичні процедури він вважав єдино ефективними для налагодження соціального миру і погашення конфліктів у суспільстві. У праці «Правові основи капіталізму» Дж. Коммонс зазначив, що, на його думку, суспільство є системою юридичних норм і правових інс-титутів. Він заперечував існування класів і визнавав наявність лише профе-сійних груп, які можуть співробітничати шляхом здійснення державою ре-форм у галузі законодавства і створення уряду, представленого лідерами "ко-лективних інституцій".
Дж. Коммонс вважав, що саме через юридичну процедуру, через суди регулюються економічні відносини у суспільстві. Такий підхід яскраво виявляє Джон Роджерс Коммонс (1862 - 1945) - нащадок стародавнього роду з Середнього Заходу, сином квакера. Навчався у ряді університетів США, посаду професора одержав в університеті штату Індіана, працював спочатку викладачем, а потім перейшов на практичну роботу до промислової комісії. Дж. Коммонс повернувся до викладацької роботи у Вісконсинському універ-ситеті та до плідної наукової діяльності.
Дж. Коммонс репрезентував соціально-правовий різновид інституціо-налізму, і тому був тісно пов'язаний з американськими профспілками, служив юридичним і економічним консультантом Американської федерації праці. Для його поглядів було характерне твердження про примат права над еконо-мікою. Систему своїх економічних поглядів він виклав у роботах "Розподіл багатства" (1893), "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економіка, її місце в політичній економії" (1934), "Економічна теорія коле-ктивних дій" (видана посмертно у 1950 p.).
На формування світогляду Коммонса великий вплив справила його практична діяльність. За його участю було підготовлено такі фундаментальні наукові праці, як «Документована історія промислового суспільства» у деся-ти томах (1911) та «Історія робітничого класу в США» (1918-1935).
В основу свого аналізу бере позаекономічні інститути і на перший план висуває юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім′я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колекти-вні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти-туціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливостями його розвитку в США, зокрема відсутністю кодифікації (відповідних кодексів) так званого загального права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов’язкову силу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумачами права.
Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розви-тку. Її суть полягає в тому, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім′я, тредюніони, акціонерні компанії і навіть держа-ва. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних чле-нів суспільства[9, с. 238]
Сама угода, яка становить основний елемент кожного економічного інс-титуту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Дж.Коммонс вважав, що за допомогою угоди практично можливе вирішення будь-якого конфлікту мирним шляхом. Угода, тобто юридичний акт порозу-міння, розглядалася Дж. Коммонсом як центральний елемент економічних відносин, що об'єктивно відображало особливості американського права, які полягали у наявності в країні лише загального права й у відсутності відповід-них кодексів законів. Таке становище призводило до того, що часто виникала потреба розгляду конкретних справ у судовому порядку, а рішення судових органів, особливо Верховного суду США, набували обов'язкової сили для анналогічних справ. Дж. Коммонс, займаю-чись за родом практичної діяльності юридичними проблемами та вирішенням у судовому порядку різноманітних конфліктів, був свідком того, що суди виступали тлумачами права, і, таким чином, практично утверджувався у думці про те, що економі-чні відносини регулюються через суди та юридичну процедуру.
Як приклад він наводить діяльність великих холдингових компаній, кот-рі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод. Як однією з форм регулювання діяльності вони широко користуються методом фінансового контролю, фінансового примусу.
Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньо-му певного контракту. Така теорія виводить вартість із переговорів, її оста-точне встановлення завершується в судах. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення вартості є прагматичнішим. Він не заперечує необхід-ності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб′єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій. Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулю-вання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивідуальним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікува-не право на майбутні блага й послуги.
Висновок:
Отже, засовником соціально-правового інституціоналізму був ДЖ. Ком-монс. В основу свого аналізу бере позаекономічні інститути і на перший план висуває юридичні, правові норми. Він вважає що за допомогою угоди практично можливе вирішення будь-якого конфлікту мирним шляхом.
3.ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ Ф.ХАЙЄКА
Фрідріх Август фон Хайєк (1899- 1992) - австрійський економіст і філософ, представник нової австрійської школи, прихильник ліберальної економіки і вільного ринку.
ФрідріхАвгуст фон Хайєк лауреат Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон’юнктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, со-ціальних та інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х рр. він навчається у Віденському університеті, після закінчення якого, отримав-ши дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського центру економічних досліджень. Його перші праці «Ціни й виробництво» (1929), «Грошова теорія і економічний цикл» (1933) зазнали нищівної крити-ки з боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управ-ління економікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у його працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокласичних та інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки «Дорога до рабства» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Прибуток, про-цент і інвестиції» (1949), «Конституція свободи» (1960), «Закон, законодавст-во і свобода» (1973-1979), «Роздержавлення грошей» (1976) та багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою - економістом, філософом, психогологом, юристом. Усі аспекти його освіти знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали свій час.
Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного поряд-ку». Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особливостями розвит-ку даного суспільства межах і напрямках. На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов - відмови від привласнення чужого та вико-нання добровільно взятих на себе зобов′язань.
У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи людини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Поведінка окремої людини, підприємця, фірми визначається їхніми економічними інтересами з приводу конкретних економічних подій, що дають підстави сподіватися зис-ку.
Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути за-стосовними за конкретних обставин. Закономірності, що характерні для роз-витку окремої господарської одиниці, можна умовно поширити на все сус-пільство, пояснюючи функціонування економіки в цілому, але не можна ви-користати, формуючи економічну політику.
На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за мету обгру-нтувати негативний вплив на економічну - багатогранне явище, котре має кілька рівнів. Економічний індивідуалізм забезпечує конкурентність будь-яким формам приватної економіки, у тім числі й монополіям. Монополізація не спотворює економічної інформації і дає поштовх до пошуку нових форм економічної поведінки в межах ринку, породжує конкурентні інновації.
Система приватної власності - головна умова економічної свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, неза-лежними один від одного, суб′єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади. Боротьба держави з монопольними утво-реннями - це не що інше, як зазіхання не лише на конкурентні форми органі-зації підприємництва, а й на права власників.
Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціаль-ного порядку - свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, сво-боди розвитку. Ця функція має здійснюватися через законотворчість, форму-вання суспільних моральних норм, ідеологічне виховання, охорону устале-них традицій.
Соціальна справедливість, на думку Хайєка, є суто моральною катего-рією. Вона може існувати лише за умов примусової економіки, «адміністра-тивного деспотизму», що об′єктивно порушує природний соціальний порядок. З погляду ринкової економіки забезпечення соціальної справедливо-сті торує шлях свавіллю, блокує економічну свободу, спотворює ринкові сиг-нали.
Держава не повинна займатись питаннями соціального страхування, освітою, охороною здоров’я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соціальних гарантій. Людина сама мусить дбати про свій економічний та соціальний добробут.
Координація економічної діяльності, на думку Хайєка, - це проблема ві-рогідної інформації, оскільки інформацію надає ринок через ціноутворення, координація з боку держави призведе до спотворення природної інформації, тим самим провокуючи ірраціональні економічні дії відособлених суб′єктів господарювання.
Хайєк зазначає, що чим більше регулюється суспільство, тим більша кількість людей у ньому користується привілеями гарантованого доходу, що призводить до зміни суспільних цінностей: суспільний статус людини по-чинає визначатися не її працьовитістю і здібностями, а належністю до певної групи забезпечуваних. Стимули активної економічної діяльності будуть пі-дірвані.
Таким чином, економічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження. Він рішуче виступає проти бюджетних методів втручання, що призводять до дефіциту, проти розширювальної грошової політики з ме-тою фінансування державних витрат.
Більше того, Хайєк наполягає на обмеженні впливу держави на грошову сферу, а як потужний засіб впливу на економіку пропонує скасувати прива-тну монополію держави на випуск грошей. Виходячи з класичного визна-чення функцій грошей, він обгрунтовує ідею випуску цього виду комерцій-ного товару на конкурентних засадах, що, на його думку, уможливить ре-гулювання співвідношення грошей і товарів, обмін яких ці гроші обслуго-вують. Валюти конкуруватимуть між собою за купівельною спроможністю та паритетом, що й визначатиме обсяги їхньої емісії.
Хайєк сподівається, що в багатовалютній грошовій системі не існува-тиме такого явища, як попит на гроші, оскільки валюти не будуть взаємозамі-нними, а їхні курси не будуть стійкими. Кількісна теорія грошей утрат.
Теорія ділового циклу Хайєка грунтується на постулаті, що ціни на товари в період економічного піднесення зростають швидше, ніж заробітна плата, у зв’язку з чим реальна заробітна плата зменшується. Це створює умо-ви для зростання зайнятості: підприємці віддають перевагу суб’єктивному фактору, замінюючи машини й механізми робочою силою. Попит на інвести-ційні ресурси знижується, що призводить до спаду виробництва. Навпаки, за умов спаду рівень реальної заробітної плати зростає (номінальна заробітна плата скорочується повільніше, ніж зменшуються ціни), попит на робочу силу спадає, а відтак зростає інвестиційна активність. І хоч в основу ділового циклу Хайєк покладає інвестиції, він уважає, що саме грошовий фактор визначає інвестиційну політику підприємців. Багатовалютна грошова систе-ма, на його думку, зможе стати природним регулятором інвестиційної діяльності, уможливить пом’якшення коливань інвестиційної активності, яка значною мірою залежить від неринкових чинників - політики держави.
Критикуючи концепцію Кейнса, Хайєк зазначає, що політика грошових імпульсів (у Хайєка розширювальна грошова політика) може стимулювати виробництво, оскільки за рахунок помірної інфляції створюється ілюзія зро-стання доходів. Але це триватиме лише доти, доки безперервне зростання цін залишатиметься для всіх неочікуваним.
Хайєк наголошує, що коли суспільство хоче мати ефективну економіку - воно мусить розірвати зв′язок між фіскальною і грошовою політикою, зроби-ти незалежними витрати бюджету і грошову масу, позбавити державу права здійснювати емісію грошей та регулювати грошові ринки.
Висновок:
Отже, неоліберальна спрямованість теорії Хайєка полягає в тому, що він пропонує обмежити роль держави виконанням інституціональних (законо-давчої, виховної тощо) та охоронної функцій, спрямованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні проблеми та їх вирішення державою допус-каються лише в тих межах, що визначаються розмірами витратної частини бюджету. Усі члени суспільства мають отримувати лише зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У сус-пільстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку ви-робництва.
4.ТЕОРІЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Терміни «глобальна промислова революція», «друга промислова ре-волюція» отримали визнання після книги П. Друкера «Нове суспільство: ана-томія індустріального ладу» (1949).
У ній автор описав загальну картину нової «індустріальної системи», по-ставивши у центр уваги промислову корпорацію, профспілки, менеджмент, розвиток людини і суспільства.
Послідовно розвиваючи концепцію другої промислової революції, Друкер переконливо показав дійсну революційну роль масового потоково-ко-нвеєрного виробництва , а також значення і соціально-економічні наслідки наукової організації праці («тейлоризм»). Стає зрозумілою принципова від-мінність нового виробництва, яке розвивається не стільки за рахунок нових інвестицій, скільки в результаті нових знань про саму працю і за рахунок но-вих спеціалістів - промислових інженерів, які застосовують ці знання. На цій основі він створює нову науку - менеджмент, теорію організації і розвитку гнучкого, швидкого, перебудовуючого, ефективного і динамічного виробни-чого колективу великої корпорації, в основі якої лежить не фактор вироб-ництва, а фактор продуктивності.
Концепція промислового перевороту застосування потоково-конвеєрних технологій, наукової організації праці і наукового менеджменту змінили те-нденції росту капіталомісткості, енергоємності та органічного складу вироб-ництва, різко збільшили його прибутковість. Корпорації, які освоїли науко-вий менеджмент, завоювали довіру бірж і банків , отримали доступ до фіна-нсових ресурсів усього світу і створили філіали свого масового виробництва у десятках країн і сотнях галузей.
Змінилися виробничі і соціальні відносини між людьми. Економісти, які звеличували роль нової техніки, і спеціалісти з автоматизації розглядали ін-тенсивну ручну працю як кинутий ресурс, як «золотим ресурсом", основою системи високих заробітних плат, динамічних ринків кінцевої продукції і ви-соких прибутків.
П. Друкер виробив нове розуміння технології, але не як системи працюючих машин, а як культури виробничих і соціальних зв´язків, створюваних наукою про ефективність праці.
Замість системи «людина-машина» у полі зору економіста опинилася економічна оболонка системи трудових відносин між людьми, яка ігнорува-лася попередньою економічною наукою. Могутність цієї технології як факто-ра виробництва не принижувала, а звеличувала роль людини у виробництві. Друкер показав можливість принципово нових перспектив промислового ро-звитку бідних багатого населених країн, особливо при роботі їх промисловості на світовий ринок. Його теорія пояснює, чому розвиток гі-гантських корпорацій переробної промисловості у 50 - 60-ті pp. розсмоктав масове безробіття, породив систему маркетингу і споживацького кредиту, що відкрило шлях потокам продукції галузей масового виробництва у домашнє господарство і зробило середні верстви найманих робітників основними власниками матеріальних багатств.
В основі цієї концепції промислового перевороту лежить презумпція стихійного розвитку масових ринків в економічно лідируючих країнах за ра-хунок:
1) розширення зайнятості у трудомістких потоково-конвеєрних процесах галузей масового виробництва з високими заробітками працюючих;
2) розширення споживацького кредиту сім´ям із зростаючими потребами (в автомашинах, котеджах, побутових приладах та інших товарах тривалого користування).
Гелбрейт одним із перших показав могутній розвиток системи корпо-ративного маркетингу ( цей термін виник лише у 1961 р.), який форсує фор-мування великих ринків для товарів масового виробництва. Корпорація не лише виробляє товари, але і нав´язує їх населенню на шкоду розвитку духов-них потреб людини.
Книга Гелбрейта привернула увагу суспільства до проблем розвитку ду-ховного виробництва, показуючи необхідність розвитку теорії капіталовкла-день у людину й аналізу негативних наслідків інфляції та мілітаризації. Вона сприяла розумінню необхідності розвитку у суспільстві сфери послуг і вико-ристання для цього засобів держбюджету.
Теорія «кібернетичної революції» Р. Тібольда склалася на початку 60-х років і отримала широке визнання після виходу у світ «Маніфесту троїстої революції» (1964 p.), авторами якого були американські економісти, вчені-природознавці і громадські діячі. Концепція будувалася на таких поло-женнях:
1) великі корпорації забезпечують виробництво великої і наростаючої маси будь-яких товарів;
2) основний фактор цього процесу - автоматичні лінії, які управляються кібернетикою (сьогодні їх називають «високі технології».)´,
3) для цього необхідні великі вкладення у техніку при скороченні кількості трудомістких виробництв і найманих робітників;
4) останнє означає ріст масового безробіття, злиденності і скорочення ринку паралельно з ростом маси товарів, що виробляються;
5) масове безробіття і великі надлишкові потужності спричинять небувалу кризу світового масштабу і створять обстановку соціального вибу-ху;
6) достаток, а не рідкість благ стає основною проблемою економіки й економічної науки;
7) систематичну допомогу всім сім´ям з доходом, який нижче прожи-ткового мінімуму, забезпечує держава за рахунок прямого оподаткування і переходу до великих бюджетних дефіцитів;
Ейфорія надій на автоматизацію і майбутній достаток досягла вершини у 1964 - 1965 pp. і парадоксально змінилася міркуваннями мало не про «кінець світу» у зв´язку із забрудненням навколишнього середовища, браком ресурсів, питної води.
Теорія сфери послуг із європейських теорій трансформації виробництва і суспільства слід виділити розробку К. Кларком теорії сфери послуг як нової третьої стадії розвитку виробництва:
1) аграрна стадія (у цій галузі продуктивність зростає повільно і визначається законом спадної прибутковості);
2) промислова (з тенденцією до зростаючої прибутковості і найбільш швидкого росту продуктивності);
3) стадія переважаючого росту сфери послуг (ріст продуктивності знову уповільнюється і обидва закони продуктивності мають тут свої «ділянки», процвітає дрібне підприємництво).
В основі цих трансформацій лежить зміна структури попиту, яка залежить від рівня доходів населення. По мірі росту цього рівня «центр ваги» У сукупних витратах зміщується від продуктів харчування спочатку до промтоварів, а потім - до послуг. Для третьої стадії характерні насиченість ринків промисловими товарами, швидкий ріст попиту у сфері послуг і подо-лання масового безробіття. Головними причинами безробіття і падіння попи-ту на працю є недостатній виробничий і соціальний розвиток людей, їх інерт-ність, відсутність виробничої мобільності. Необхідні ефективні державні за-ходи розвитку людини і подолання реструкціоністської практики монополій.
Теорія другої промислової революції створена Ж. Фурастьє, Ф. Штернбергом, Р. Ароном, Ж. Еллюлем, розглядала зазначений процес як другу, ще більш могутню хвилю розвитку складної техніки, автоматизації, що різко підвищувала продуктивність праці і у перспективі кардинально змінювала всі суспільні відносини.
Ряд нових умов істотно відрізняє її від першої промислової революції:
1. Вивільнення робітників у промисловості не призведе до небезпеки безробіття, оскільки нові робочі місця створює сфера послуг (Ж. Фурастьє).
2. Могутні профспілки і соціал-демократичні партії спроможні обме-жити негативні наслідки стихійної автоматизації, впливаючи різними шляха-ми на економічні рішення держави і компаній.
3. Відбулися процеси соціалізації і «модернізації» економіки Заходу, які блокують руйнівну природу гонитви за прибутком.
Розвинені демократичні інститути і традиції спроможні запобігти появі небезпечних тенденцій концентрації і бюрократизації держави. Вирізнялась у ньому відношенні концепція Ж. Еллюля про неминучість нелюдського і безжалісного панування імперативів техніки у «технологічному суспільстві». Встановлений ними високий рівень заробітної плати примушував переробну промисловість використовувати ефективні конвеєрні технології, які створили вакансії.
З іншого боку, аграрний характер довоєнної економіки означав необхі-дність переміщення значної частини працюючих у промисловість. На пропо-зицію рена були створені тристоронні комісії, які планували на два роки вперед звільнення, перепідготовку і нове наймання робітників. Цю активну політику зайнятості Г. Рен охарактеризував пізніше як «зайнятість на кри-лах», на відміну від звичайних вимог «зайнятості на якорі», тобто вимог заборони звільнення, що консервувало старе виробництво. Технологічно пе-редові підприємства і фірми отримали доступ до підготовлених кадрів і можливість швидкого розвитку. Шведські економісти відпрацювали багато необхідних для цього принципів, заходів і процедур. Промислові інженери застосували
Висновок:
Отже, в ході революції змінилися виробничі і соціальні відносини між людьми. Економісти, які звеличували роль нової техніки, і спеціалісти з ав-томатизації розглядали інтенсивну ручну працю як кинутий ресурс
.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Гайворонський В. М.,Жушман В.П. Аграрне право України: Навч. посібник - Харків: Право, 2003.- 237 c.
Історія економічних учень: Підручник.: У 2ч. - Ч. 1,2 / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання, 2005
Історія вчень про державу і право : Курс лекцій / - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.- 187 c.
Ковальчук В. М. Історія економіки та економічної думки: навч. посібник / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. В. Сарай. - К. : Знання, 2008. - 648с.
Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 431 с.
Крупка Ю. М. Аграрне право України: Навч. посіб. - К.: Університет «Україна», 2006.- 160 c.
Курінний Є.В. Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування : Навч. посіб.- Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002.- 92 c.
Леоненко П. М., Юхименко П.І. Економічна історія. Навч. посібник, «Знання – Прес », - К., 2004. – 570 с.
Ядгаро Я. С. История экономических учений: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 480 с.
20.01.2013 14:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора