Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Питання
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Матеріали до доповіді
Міністра освіти і науки України С.М. Ніколаєнка
на підсумкової колегії Міністерства освіти і науки
з питання “Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства”
м. Харків 1-2 березня 2007 рік
Сьогодні вища освіта є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил сус пільства, розвитку духовної культури українського народу, запорукою майбутніх успіхів у зміцненні й утвердженні авторитету України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави. Це є одним із пріоритетів, визначених Угодою про створення Антикризової коаліції та проектом програми діяльності уряду «Конкурентна Україна». На визначальній ролі вищої освіти наголошувалося на підсумковому саміті «Групи восьми» в Санкт-Петербурзі «Освіта для інноваційних суспільств у XXI столітті».
Процес об’єднання Європи, його руху на схід супроводжується формуванням загального освітнього і наукового простору, розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій галузі, де якість вищої освіти є основою створення цього процесу. Ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як нині. Висунення проблеми якості на перший план зумовлене об’єк тивними чинниками:
по-перше, від якості люд ських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкуренто спроможності;
по-друге, якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці.
Інноваційний шлях розвитку суспільства можливо забезпечити, лише сформувавши покоління людей, які і мислять, і діють по-інноваційному. Звідси — значна увага до загального розвитку особистості, її комунікативних здібностей, засвоєння знань, самостійності в прийнятті рішень, критичності та культури мислення, формування інформаційних і соціальних навичок. До таких підходів спонукає головна педагогічна ідея сучасності — освіта впродовж життя.
Протягом 2006 року вища освіта продовжувала розвивальний поступ і досягла певних позитивних результатів. Уряд затвердив новий Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, котрий адаптовано до потреб галузей економіки та до європейських вимог.
Прийнято ряд урядових рішень, зокрема з питань заснування нових акаде мічних стипендій та надання одноразової адресної грошової допомоги випускникам педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів.
Здійснено дії щодо скорочення і впорядкування мережі вищих навчальних закладів, насамперед подано Кабінету Міністрів України проект постанови щодо передачі відомчих вищих навчальних закладів у підпорядкування МОН.
Розширено доступ до здобуття вищої освіти, зокрема на навчання за кошти державного бюджету.
Збільшено обсяги видатків з Державного бюджету України, призначені для цільового пільгового кредитування на здобуття вищої освіти.
Минулий рік став переломним у ставленні громадськості до вступної кампанії. Завдяки конкретним і дійовим крокам Міністерства освіти і науки, вищих навчальних закладів, місцевих органів
щодо подальшої реалізації його положень. Підготовлено проект закону щодо післядипломної освіти.
У 2006 році на утримання закладів і установ системи вищої освіти МОН було передбачено коштів на 19,8 відсотка більше, ніж у 2005 році. Зросла заробітна плата педагогічних і науково-педагогічних працівників, стипендія студентів. На розгляд Верховної Ради України було внесено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» з окремих питань діяльності вищої школи». Протягом року здійснено низку заходів для координації та підтримки роботи органів студентського самоврядування. Продовжено роботу з удосконалення методики визначення рейтингу вищих навчальних закладів.
Зрозуміло, що всі наші дії щодо модернізації вищої освіти можуть бути позитивними, якщо будуть здійснюватись у правовому полі. Зрозуміло і те, що наша законодавча база ¬ Закон України «Про вищу освіту» ¬ починає поступово відставати від потреб вищої освіти, економіки та суспільства і рано чи пізно почне уповільнювати самі освітні реформи.
Є два варіанти розв’язання цієї проблеми: внесення фрагментарних змін і доповнень до чинної законодавчої бази або розробка нової редакції законів. У кожного із цих варіантів є і плюси, і мінуси. У першому ¬ можна оперативно реагувати на зміни з окремих напрямів діяльності, а проходження у Верховній Раді України окремих змін до законів з процедурної точки зору легше, ніж прийняття окремого закону.
Разом з тим наша спроба внести комплекс змін до Закону України «Про вищу ос віту» наштовхнулася на два вето Президента України. Зокрема, каменем спотикання стало питання зміни термінів плати за навчання, яке здійснюється за кошти фізичних і юридичних осіб, та факторів, які зумовлюють його підвищення. Наразі ми погодилися з пропозиціями Президента і подали проект закону на подальший розгляд. Водночас Мі ністерство освіти і нау ки не схвалює позицію щодо позбавлення вищих навчальних закладів права відкривати поточні та депозитні рахунки в банках.
Позитивом другого варіанту є можливість враховувати всі реалії сьогодення, враховуючи, насамперед, нову схему ступеневої освіти. Однак прийняття нового закону може розтягнутися на роки, якщо до цього не докладати титанічних зусиль. Тому найбільш продуктивною була б реалізація третього варіанту ¬ ініціювання внесення окремих змін з одночасним створенням робочої групи і започаткуванням роботи над новим проектом закону.
Проблемною у нас є і недостатня робота з відстеження проходження інших законів, які прямо або дотично стосуються освітньої галузі. Так, як це сталося, наприклад, із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з питань закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (від 01.12.2006 року № 424) і за яким державне замовлення було переведено у розряд об’єктів, що проходять тендер. Отже, ця помилка тепер потребує термінової розробки пропозицій щодо внесення змін до цього закону.
Недостатньо ми працюємо і з депутатським корпусом. Зокрема, в Комітеті з питань науки і освіти Верховної ради України знаходиться понад 10 проектів законодавчих актів у галузі освіти, але про їхнє існування ми дізнаємося тільки після їхнього надходження на погодження з міністерством.
Невдалими були і наші спроби розробити проекти законів про освіту дорослих, про залучення роботодавців до наукових і освітніх процесів. Не залучалися до роботи над проектами законів Ради ректорів і директорів, їхня співпраця з народними депутатами України від відповідних регіонів зводилася до розв’язання обмеженого кола місцевих проблем.
Як висновок ¬ розробка проектів нових законів або внесення змін до чинних не може мати аматорського характеру і бути об’єктом відповідальності однієї особи. До цієї роботи треба залучати широке коло освітян, які мають досвід з відповідних питань, і фахівців юридичних вищих начальних закладів. Водночас це і буде своєрідною перевіркою рівня їхнього професіоналізму.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ – НЕВІД’ЄМНА УМОВА
ЇЇ КОНКУРЕНТО СПРОМОЖНОСТІ
Проблема якості освіти в Україні стала особливо актуальною останніми роками. Яскравим вираженням цієї тенденції є введення відповідних положень до нормативних документів, а також розвиток інституційних механізмів, що забезпечують якість освіти вищих навчальних закладів.
У сучасній Європі вона сприймається як об’єкт сус пільного єднання і консолідації різних національних освітніх систем. Так, в угоді ЄС (ст. 149) зазначається, що європейська спільнота сприятиме розвитку якісної освіти заохоченням до співпраці між країнами ¬ членами ЄС і, якщо необхідно, підтримки і доповнення їх дій, поважаючи водночас відповідальність країн-членів за зміст навчання й організацію освітніх систем, їхню культурну та мовну різноманітність.
Якість освіти в України розглядається здебільшого як: якість освітнього середовища; якість реалізації освітнього процесу; якість результатів освітнього процесу.
З виходом до міжнародних освітніх програм якість освіти має розглядатися як: ступінь відповідності реальних результатів освіти ринковій кон’юнктурі; показник матеріально-технічної і ресурсної забезпеченості освітнього процесу; комплексний показник чинників престижності й еконо мічної ефективності освіти; показник досконалості змісту, технологій і системи оцінки досягнень; показник інвести ційної принадності освіти тощо.
Сьогодні стає все більш зрозумілим, що відповідність реальних результатів і змісту освіти вищих навчальних закладів державним стандартам є необхідною, але недостатньою умовою якості. Тому досягнення оптимальної якості професійної освіти зумовлено створенням системи якості, яка на рівні конкретного вищого навчального закладу забезпечувала б узгоджену реалізацію державних, суспільних і особистих інтересів.
Оскільки діюча система значною мірою є системою контролю за якістю, а не забезпечення якості, то розробка нової системи має бути побудована на основі:
1) розробки моделі стандартизації професійної освіти вищого навчального закладу як компонента системи якості;
2) моделювання менеджменту якості професійної освіти як компоненти системи якості;
3) визначення концептуальних і методологічних основ проектування системи якості в контексті регіональної системи професійної освіти.
На державному рівні варто змінити зовнішні критерії оцінки якості роботи вищого навчального закладу. Адже поки діє принцип «більше студентів ¬ більше грошей» ¬ страждає якість освіти. У зв’язку з цим доцільно розробити комплексні критерії якості освітнього процесу, які містять в собі: контроль змісту навчання; контроль технологій, які застосовуються під час навчання; контроль здобутих знань; вимоги до організації і контролю за здійсненням навчального процесу; вимоги до викладачів, вимоги до студентів; чітку і прозору процедуру самообстеження вищого навчального закладу як підґрунтя системи забезпечення якості.
Необхідно також створити відповідні умови для підвищення кваліфікації всього викладацького складу вищого навчального закладу всіх форм власності. Зокрема, відновити єдину державну систему обов’язкового підвищення квалі фікації викладачів із наступною переатестацією.
Ввести рейтингову систему оцінювання знань студентів і кредитно-залікову систему навчального процесу. Це сприятиме переходу з навчання предметно-інформаційного типу на креативно-розвиваюче, що забезпечує здатність до інновацій в майбутньому.
Для забезпечення адекватної якості необхідні інвестиції в інформаційні ресурси, створення єдиних інформаційних середовищ, бібліотек, матеріалів на електронних носіях, використання інтерактивних методів навчання.
Нагальною потребою є введення рейтингової системи оцінювання як вищого навчального закладу, так і навчальних курсів. До цільним є також поступовий розвиток рейтингових експертних оцінок - від рейтингу вищого нав чального закладу до рейтингу освітніх програм.
Підвищенню якості освіти повинен сприяти комплексний підхід до співробітництва з роботодавцями впродовж усього циклу надання освітніх послуг.
Контроль за якістю освітніх послуг має стати головною функцією Українського центру оцінювання якості освіти та Державної інспекції навчальних закладів.
РІВНИЙ ДОСТУП ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ – ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ДОВІРИ СУСПІЛЬСТВА
Немає сумніву, що якість освіти в своїй основі передбачає якість підготовки абітурієнтів, які стали студентами. Саме від них значною мірою залежать кінцеві результати діяльності вищого навчального закладу. Тому альтернативи прозорій об’єк тивній вступній кампанії бути не може. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчать: запорукою цьому значною мірою є введення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Як всяке нове, тестування має прихильників і супротивників. Зрозу міло, що прихильниками є ті вищі навчальні заклади, які мають багаторічний власний досвід вступного тестування (Національний технічний університет України «КПІ», Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львів ський національний університет імені Івана Франка та багато інших) або усвідомили переваги такої технології (Харківський національний економічний університет, Хмельницький національний університет, Тернопільський національний педагогічний університет).
Водночас є ще непоодинокі вищі навчальні заклади, де вступні випробування з окремих дисциплін проводилися в усній формі (Київський національний університет культури і мистецтв, Донецький інститут туристичного бізнесу, Донецький державний інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту, Інститут ділового адміністрування (м. Кривий Ріг).
Основною причиною несприйняття тестування є хибне уявлення про нібито зниження рівня вимог до вступних випробувань, формалізація процесу, неможливість у такому режимі відібрати на навчання талановиту (у певному напрямі) молодь. Ще раз наголошую, незалежне оцінювання знань випускників середніх загальноосвітніх навчальних закладів має зовсім інші можливості. Рівень складності тестів у більшості випадків вищий, ніж у навчальних закладах, а можливості перевірки готовності абітурієнта до здобуття конкретної спеціальності шляхом проведення додаткових конкурсних випробувань є у кожного навчального закладу. Інша справа, що не треба використовувати ці додаткові випробування як важіль ручного керування процесом вступу, яке дискредитує вступну кампанію загалом і технологію тестування, зокрема.
Минулого року із 42 тисяч випускників загальноосвітніх закладів, які проходили тестування (з української мови ¬ 40,8 тисячі осіб, математики ¬ 16,2 тисячі осіб, історії ¬ майже 20 тисяч осіб), подали заяви щодо врахування сертифікатів Українського центру оці нювання якості освіти як результатів вступних випробувань 19,6 тисячі випускників і понад 10 тисяч були зараховані до складу студентів.
Зрозуміло, що на ниніш ньому етапі запровадження цієї технології здобувається як позитивний, так і негативний досвід. Але прикро те, що рівень довіри серед випускників загальноосвітніх навчальних закладів ще недостатньо високий, про що свідчать результати незалежного опитування, за якими лише третина їх подавали сертифікати, а майже 60 відсотків вирішили складати вступні випробування, сподіваючись отримати вищий бал.
Тривожним симптомом є те, що незважаючи на домовленості між міністерством і ке рівниками навчальних закладів, респонденти анонімного опитування заявили, що приймальні комісії 13,4 відсотка технічних та 14 відсотків педагогічних університетів відмовилися враховувати сертифікат. Причому найбільше відмовляли у прийомі сертифікатів у м. Донецьку, як стверджують 21,7 відсотка респондентів та у Львівській області ¬ 10,4 відсотка. Навіть зважаючи на анонімність такої інформації, хочу зауважити: у вступній кампанії 2007 року такі випадки мають бути абсолютно виключені, незважаючи ні на статус навчального закладу, ні на його підпорядкування та форму власності.
Загалом результати введення незалежного оцінювання знань можна вважати позитивними, а очікуваний суспільно-політичний і соціально-педагогічний ефект - досягнутим. Про це свідчать майже 79 відсотків опитаних студентів першого курсу.
Але аналіз досвіду проведення тестування у 2006 році та стан підготовки до незалежного оці нювання знань у 2007 році свідчить, що в наступні роки охопити всіх випускників, які здобувають загальну середню освіту зовнішнім оцінюванням з усіх предметів буде вельми складно, зважаючи на велику кількість вступників. Крім того, до проведення оцінювання та перевірки робіт потрібно залучити тисячі викладачів, підготувати належні матеріально-технічні умови тощо.
У зв’язку з цим у 2008 - 2009 роках може бути реалізована збалансована модель зовніш нього незалежного оцінювання, за якою кожен випускник загальноосвітнього навчального закладу проходить обов’язкове зовнішнє незалежне оцінювання з української мови, математики та історії у формі тестування, а його результати визнаються як державна підсумкова атестація.
При вступі до вищого навчального закладу абітурієнт має пройти додаткове зовніш нє незалежне оцінювання у формі тестування ще з певних предметів, перелік яких затверджує Міністерство освіти і науки.
Для випускників загальноосвітніх навчальних закладів це дасть можливість зменшити кількість випускних екзаменів, пройти незалежне оцінювання за єдиними вимогами до змісту; мати впевненість у прозорості самої процедури оцінювання та неможливості стороннього впливу на його результат.
Для загальноосвітніх навчальних закладів буде спрощена процедура проведення державної підсумкової атестації і отримано об’єк тивну, достовірну інформацію про навчальні досягнення учнів.
Водночас для вищого навчального закладу значною мірою буде унеможливлене використання корупційних схем при вступі абітурієнтів, розширяться можливості залучення до навчання у вищому навчальному закладі кращої, творчо обдарованої молоді. Для суспільства загалом сформується справедлива, ефективна, об’єктивна, прозора система зарахування до вищих навчальних закладів.
Всього передбачається охопити 117 тисяч осіб, причому лише випускників, які виявлять бажання вступати до вищих навчальних закладів.
Разом з тим є і друга проблема доступу громадян до вищої освіти - забезпечення відкритості й прозорості вступної кампанії. На жаль, у вищих навчальних закладах ще має місце низький рівень інформованості абітурієнтів про навчальний заклад та правила прийому, наявні ліцензії і акредитаційні сертифікати, процедуру апеляції і можливості вирішити спірні питання з керівництвом приймальної комісії; непрозорість процедури зарахування на місця державного замовлення; відмова у прийомі документів, що засвідчують пільги встановлені державою; немає інформації щодо умов надання довгострокових пільгових кредитів на навчання; немає прозорого конкурсного відбору при прийомі на навчання для здобуття наступного освітньо-кваліфікаційного рівня; незрозумілі умови прийому за скороченими термінами навчання фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спе ціаліста. Це залишається непоодиноким явищем у їхній діяльності, про що свідчать численні письмові скарги до міністерства та звернення на телефони «гарячої лінії». В результаті в суспільстві формується стійке уявлення про вступну кампанію як непрозору корумповану процедуру, якої неможливо уникнути. Вносять свою частку в це і засоби масової інформації. «Зламати» такий стереотип непросто, але, на мою думку, цього року значною мірою ми це явище остаточно поборемо.
Для розв’язання проблем вступної кампанії у 2006 році міністерство запровадило обов’язкові вступні випробування у формі тестів. Посилено відповідальність керівників вищих навчальних закладів за результати вступної кампанії; до роботи приймальних комісій, розгляду апеляцій, зарахування абітурієнтів, залучено депутатів обласних (міських) рад, представників громадських організацій. Поліпшено роз’яснювальну та консультаційну роботу серед абітурієнтів і громадськості через засоби масової інформації. Проведено регіональні наради-семінари проректорів (заступників директорів) і відповідальних секретарів приймальних комісій вищих навчальних закладів.
При міністерстві, інших центральних органах виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади, регіональних органах управління освітою і наукою функціонували оперативні штаби «Вступна кампанія 2006 року» та консультаційні телефони, на які звернулося понад 740 громадян.
Відповідних заходів було вжито вищими навчальними закладами. Здійснювалася профорієнтаційна робота, протягом року вищі навчальні заклади брали участь у виставках-презентаціях «Сучасна освіта України - 2006», «Освіта і кар’єра», «Ярмарок вакансій», проводили дні відкритих дверей.
Про позитивні зміни в орга нізації вступної кампанії свідчать результати соціологічних досліджень серед студентів-першокурсників (2006 респондентів) п’яти університетських міст України (Донецьк, Київ, Львів, Одеса, Харків), проведених Інститутом соціальної та по лі тичної психології АПН України. Майже 60 відсотків респондентів вважають, що під час вступної кампанії знання абітурієнтів оцінювалися об’єк тивно; 52 відсотки - вступна кампанія 2006 року була відкритою і прозорою. Однозначно заперечили об’єк тивність оцінювання знань абі турієнтів лише 6,2 відсотка, а відкритість і прозорість - 7,7 відсотка респондентів. Майже 80 відсотків опитаних відповіли, що вступали без хабарів. Причому цей показник для уні верситетів м. Харкова становить 83,7 відсотка, м. Києва - 83, м. Одеси - 82,6, м. Львова - 66,7, м. Донецька - 61,9 відсотка.
На думку опитаних, найоб’єк тивніше оцінювалися знання у вищих навчальних закладах м. Харкова (60,7 відсотка) та м. Одеси (59,2 відсотка), а найбільш відкритою і прозорою вступна кампанія була у вищих навчальних закладах м.Харкова (55,5 відсотка) та Львівської області (52,9 відсотка). Пер шість щодо об’єк тив ності, відкритості й прозорості вступних випробувань належить класичним університетам (63,5 і 57,6 відсотка).
Активна робота міністерства щодо розширення доступу до вищої освіти сприяла тому, що впродовж останніх років збільшилася чисельність студентів у розрахунку на 10 тисяч населення України. Загалом за результатами вступних випробувань до вищих навчальних закладів І ¬ ІV рівнів акредитації у 2006 році на перший курс зараховано понад 658 тисяч осіб, у тому числі за кошти державного та місцевого бюджетів понад 260 тисяч.
Показник зарахованих за кошти державного бюджету на денну форму навчання для державних вищих навчальних закладів ІІІ ¬ ІV рівнів акредитації становить 57 відсотків (у 2005 році ¬ 54), а для вищих навчальних закладів І ¬ ІІ рівнів акредитації ¬ 62 (у 2005 році ¬ 58 відсотків).
Розширено доступ до вищої освіти і для людей, які потребують соціального захисту. В 2006 році до вищих навчальних закладів І ¬ ІV рівнів акредитації зараховано майже 21 тисячу таких осіб (у 2005 році проти 16,4 тисячі). Значну увагу приділено питанням прийому до вищих навчальних закладів учасників міжнародних та переможців IV етапу Всеукраїн ських олімпіад, яким надано право вибору навчального закладу і відповідного напряму підготовки та зарахування їх без вступних випробувань.
На умовах пільгового державного кредитування вищих навчальних закладів у 2006/2007 навчальному році навчається 2724 студенти, з них 88 осіб зараховано у 2006 році.
Забезпечено також прийом і за встановленими квотами, зокрема ¬ сільської молоді, іноземних громадян, цільової підготовки відповідно до довготривалих програм.
Вперше разом з Українським товариством глухих визначено мережу вищих навчальних закладів, перелік напрямів підготовки (спеціальностей) та обсяги прийому осіб із вадами слуху.
У 2006 році до вищих навчальних закладів України зараховано 6762 іноземних громадянина (у 2005 році ¬ 6739). Сьогодні контингент таких осіб становить майже 37 тисяч осіб із 131 країни світу.
У середньому конкурс заяв на місця державного замовлення у вищих навчальних закладах ІІІ ¬ ІV рівнів акредитації, підпорядкованих МОН, як і в 2005 році, становив 3,8 заяви. На денну форму навчання відповідно зріс із 3,3 до 3,4 заяви. У вищих навчальних закладах І ¬ ІІ рівнів акредитації ¬ зменшився з 2,4 до 2,3 заяви на денну форму навчання ¬ з 2,2 до 2,1.
Найвищий конкурс заяв спостерігався в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка (6,7), Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті (6,3), Київ ському національному економічному уні верситеті імені Вадима Гетьмана (5,8), Тернопіль ському національному економічному університеті (5,7), Донецькому державному університеті управління (5,6) та інших.
Найбільш популярними серед вступників і надалі лишаються спеціальності юридичного, економічного, комп’ютерного спрямування, міжнародні відносини. Є зростання попиту на будівельні, технічні й транспортні спеціальності.
У вищих медичних навчальних закладах високий конкурс на стоматологію і фармацію (3,5), на лікувальну справу і педіатрію залишився на рівні 2,0 ¬ 2,3. У середньому конкурс по аграрних вищих навчальних закладах становив 2,4 заяви на одне місце. Треба зазначити, що ці показники не відображають реальної конкурсної ситуації, оскільки більшість вступників подавала заяви на вступ до двох і більше навчальних закладів або кількох напрямів підготовки (спеціальностей).
Водночас є і більш серйозна проблема невідповідності суспільної популярності деяких спеціальностей та реальної потреби галузей економіки. Наявність зареєстрованих у центрах зайнятості 42 тисяч фахівців з вищою економічною освітою є тривожним індикатором передкризового стану з цього питання. За деякими даними, сьогодні більше 30 відсотків випускників працевлаштовуються не за спеціальністю.
Тому набуває актуальності питання створення в країні сучасної ефективної системи професійно-орієнтаційної роботи, спрямованої на забезпечення трудоресурсної безпеки країни через залучення молоді до різних видів діяльності, щоб створити умови для профе сійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії, спеціальності з урахуванням здібностей, уподобань та інтересів особистості. Створити таку систему можна за рахунок:
1) розроблення Державної програми відновлення профе сійного потенціалу України;
2) реалізації програми перспективного і поточного прогнозування потреб виробництва у фахівцях з вищою освітою та програми інформування населення щодо прогнозних потреб на ринку праці;
3) залучення до профорієнтаційної роботи центрів зайнятості населення, соціальних служб для молоді, структур Мінсім’їмолодьспорту, моло діжних, жіночих та інших громадських організацій.
Можна навести багато прикладів відповідального творчого підходу до організації вступної кампанії. Це Національний технічний університет України «КПІ», Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний уні верситет імені Івана Франка, Ужгородський національний університет, Сумський державний університет, Тернопільський і Луганський національні педагогічні університети, Донецький національний технічний і Харків ський національний економічний університети, Дніпропетровська державна медична академія та багато інших.
Але всі ці досягнення можуть бути зведені нанівець у громадській думці через невиважені дії деяких вищих навчальних закладів. Перевіркою 102 вищих навчальних закладів І ¬ ІV рівнів акредитації різних форм власності й підпорядкування встановлено, що керівництво більшості вищих навчальних закладів загалом дотримується вимог чинного законодавства та нормативів з питань організації прийому.
Водночас в організації й проведенні вступної кампанії на місцях були серйозні недоліки і порушення, зокрема, факти зарахування випускників загальноосвітніх середніх закладів на II курс («Галицький інститут», м. Львів, приватний вищий навчальний заклад «Інститут управління», м. Дрогобич).
За відсутності місць державного замовлення проводився прийом за кошти фізичних і юридичних осіб у Дніпропетровській державній фінансовій академії. Допускалися випадки впровадження непередбачених платних послуг при вступі: Донецький державний інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту, Донецький інститут соціальної освіти, Донецький інститут управління, Харків ський інститут управління. У жодному з перевірених навчальних закладів Дніпропетровської області на час перевірки не було розміщено інформацію про роботу і місце знаходження регіонального оперативного штабу «Вступна кампанія 2006 року».
Прийом документів після встановленого терміну проводився в Київській державній академії водного транспорту, Оде ському національному університеті.
Є і грубі порушення, на яких варто зупинитися детально. Так, всупереч нормативам, прийом на старші курси за скороченим терміном навчання здійснювався без урахування відповідності напрямів підготовки: НКЦ Приватного вищого навчального закладу «Харківський соціально-економічний інститут» (м. Дніпропетровськ); Полтавська філія Державної академії статистики, обліку і аудиту; Таврійський гуманітарно-екологічний інститут (м. Сім ферополь); Київський інститут бізнесу і технологій, Кримський факультет фізичної культури спорту та туризму Запорізького національного університету.
Підсумки вступних кампаній останніх років і зміст скарг, які надходять до міністерства, свідчать, що деякі члени приймальних комісій та викладачі, які беруть участь у вступній кампанії, постійно знаходяться у «творчому» пошуку шляхів обходу Умов прийому (дані МВС про порушені кримінальні справи проти викладачів вищих навчальних закладів).
Думаю, нікого не треба переконувати в тому, що проблема корупції та хабарництва, особливо на етапі вступу, потребує термінового розв’язання, оскільки такі негативні явища становлять значну загрозу демократії, реалізації принципу верховенства права, соці альному прогресу, національній безпеці, формуванню громадянського суспільства тощо.
За даними Міністерства внутрішніх справ, у 2006 році в установах та організаціях освіти викрито 730 злочинів економічної спрямованості, у т. ч. 572 злочини у сфері службової діяльності, серед яких 306 ¬ хабарництво. До кримінальної відповідальності притягнуто 186 осіб, з них 46 керівників і 12 державних службовців (Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Донецький медичний університет).
За даними опитувань від 11 до 18 відсотків студентів приватних вищих навчальних закладів відзначають явища про хабарництва. У зв’язку з цим міністерство посилило контроль за дотриманням законодавства при проведенні ліцензування та акредитації. Питання запобігання правопорушенням, посадовим зловживанням, хабарництву в системі освіти обговорюються на засіданнях колегії міністерства, всеукраїн ських і регіональних нарадах керівників органів управління освітою та педагогічних (вчених) радах навчальних закладів.
Позитивно на діяльності системи освіти, формуванні громадської думки про шляхи її вдосконалення, а також на попередженні всіляких проявів хабарництва та корупції позначається робота Громадської колегії МОН і громадських рад відповідних департаментів.
Для подальшого посилення роботи в цьому напрямі необхідно організувати спільно з працівниками правоохоронних органів проведення роз’яс нювальну роботу з керівниками та викладацьким складом навчальних закладів щодо відповідальності за противоправні дії, пов’язані з корупцією, хабарництвом та зловживанням посадовим становищем, ввести практику інформування правоохоронних органів про інформацію, яка надходить до міністерства і обласних управлінь щодо фактів хабарництва та інших зловживань у навчальних закладах, посилити відповідальність керівників навчальних закладів за результати роботи щодо запобігання проявів корупції та хабарництва, розширити участь громадськості і органів студент ського самоврядування у контролі за ходом вступної кампанії та навчального процесу, особливо на криміногенно-небезпечних етапах їхньої реалізації.
Потрібно також суттєво посилити співпрацю МОН з іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади та Асоціацією навчальних закладів України недержавної форми власності з питань організації прийому до вищих навчальних закладів та забезпечення відкритості й прозорості вступної кампанії.
Вступна кампанія 2007 року певним чином відрізнятиметься від кампанії 2006 року. Модернізація Умов прийому до вищих навчальних закладів є закономірною реакцією на вимогу суспільства ¬ забезпечити якісний прийом до вищих навчальних закладів.
Зокрема, Умовами прийому в 2007 році передбачено, що вищий навчальний заклад зобов’язаний створити умови для ознайомлення вступників з усі ма документами, які визначають порядок вступу, а факт ознайомлення з ними має бути обов’язково підтверджений його особистим підписом. Встановлено, що випускники-бакалаври цього або іншого вищого навчального закладу, незалежно від джерел фінансування, форми навчання, року закінчення навчального закладу беруть участь у загальному конкурсі обраного ними вищого навчального закладу і зараховуються за результатами фахових вступних випробувань. Термін прийому документів на денну форму навчання становить 30 днів до початку вступних випробувань. Прийом на заочну форму здійснюється тільки один раз на рік (крім окремих обґрунтованих випадків за окремим дозволом МОН).
Усі вступні випробування проводяться на основі програм вступних випробувань із загальноосвітніх предметів, які обов’язково вивчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, незалежно від профілю навчання і відповідають загальноосвітнім програмам.
Разом з тим збережено всі елементи Умов прийому минулого року, зокрема, нижня межа оцінок сертифікатів про незалежне оцінювання навчальних досягнень.
ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ – ЗАПОРУКА ПІДВИЩЕННЯ
ОСВІТНЬОГО РІВНЯ НАЦІЇ
Нині ми належимо до країн зі змішаною щодо джерел фінансування, системою вищої освіти. Світовий досвід свідчить, що це найбільш продуктивна система, якщо дотримуватись єдиних освітніх вимог під контролем держави. Зрозуміло, що державна складова такої системи має бути переважаючою, а підготовка фахівців за кошти держави ¬ головним інструментом регулювання в системі «вища ос віта ¬ ринок праці». На жаль, треба констатувати, що цей інструмент ще далекий від досконалості. У нас майже в повному обсязі зберігалася радянська система визначення спектру і обсягів підготовки фахівців за очевидної монополії в цьому питанні Міністерства економіки. Міністерства і відомства фактично усунулися від участі у формуванні обсягів державного замовлення на підготовку фахівців для своїх галузей. Не зацікавлені, на жаль, поки що в участі у підготовці кадрів і роботодавці. Свідченням цього є кількість і динаміка вступників за кошти юридичних осіб. Так, з 2004 року цей мізерний показник навіть знизився ¬ з 4686 до 3270 осіб, що становить 0,5 відсотка від загальної кількості вступників.
Чи виважені обсяги державного замовлення з точки зору потреб певних галузей?! Чи відповідають ці обсяги потребам особистості?! Яка реальна вартість навчання на конкретних спеціальностях? Чи відповідають обсяги фінансування вищої освіти реальним потребам?! Обґрунтованої і прорахованої інформації з цього питання немає, і державне замовлення традиційно формується за заявками вищого навчального закладу, виходячи з їхнього здебільшого суб’єк тивного бачення регіональних потреб, а часто і з міркувань забезпечення популярності вищих навчальних закладів, прибутків від навчання за кошти фізичних та юридичних осіб тощо. Хоча варто зазначити, що впродовж останніх трьох років проектні пропозиції подаються МОН при погоджені органів місцевої влади. Такі кроки ще не позбавлені формальності. Підтвер дженням цьому є серйозні прорахунки в обсягах підготовки юристів та економістів.
Неминуче виникатимуть проблеми при формуванні державного замовлення в зв’язку з переходом на нові переліки напрямів підготовки бакалаврів і магістрів у наступному році. Перехідний процес буде складним як з точки зору зіставлення старих і нових переліків, так і визначення співвідношення між окремими освітньо-кваліфікаційними рівнями в зв’язку з можливим переходом на нову систему кваліфікацій. Тому ректорський і директорський корпуси повинні долучитися до адаптаційних процесів перехідного періоду. Кожну конструктивну пропозицію буде почуто і враховано.
Збільшення обсягів прийому за державні кошти позитивно позначилося на формуванні громадської думки про відпо відальне ставлення влади до питань розширення доступу до вищої освіти і створення умов для навчання осіб із малозабезпечених сімей.
Програмні завдання щодо забезпечення прийому на навчання за кошти державного бюджету не менш як 50 відсотків від загального обсягу прийому на денну форму навчання у 2006 році загалом по державних вищих навчальних закладах виконано.
Сьогодні в університетах, академіях, інститутах вищу освіту здобувають більше 2,3 мільйона осіб; у коледжах, технікумах, училищах ¬ майже півмільйона. Порівняно з 2005/2006 навчальним роком контингент студентів збільшився майже на 80 тисяч осіб.
Зростання обсягів прийому дало змогу забезпечити навчання на кожні 10 тисяч населення у вищих навчальних закладах І ¬ ІV рівнів акредитації 597 студентів (державної та комунальної форм власності ¬ 506 студентів). Порівняно з 2005/2006 навчальним роком цей показник зріс на 19 осіб. Відповідно, у вищих навчальних закладах ІІІ ¬ ІV рівнів акредитації на кожні 10 тисяч населення за кошти державного бюджету навчається 173 особи, у вищих навчальних закладах І ¬ ІІ рівнів акредитації ¬ 52 особи.
Варто зазначити, що в системі вищої освіти останнім часом простежується невідповідність мережі навчальних закладів та їхнього загального ліцензованого обсягу реаліям демографічної ситуації. Сумарно лише у вищих навчальних закладах Міністерства освіти і науки ліцензійні обсяги становлять: 191 тисяча осіб ¬ молодші спеціалісти, 474,2 тисячі ¬ бакалаври. Це більше, ніж удвічі перевищує реальні потреби. Разом з тим у 2006 році 15 вищих навчальних закладів І ¬ ІІ рівнів акредитації не виконали доведені обсяги державного замовлення. Серед них ¬ Ме літопольський державний промислово-економічний технікум (29 місць), Київський коледж міського господарства Академії муніципального управління (31 місце), Коледж морського і річкового флоту Київської державної академії водного транспорту (29 місць) та інші.
Окрім цього, не виконали державне замовлення деякі вищі навчальні заклади, підпорядкованими Міністерству аграрної політики, Міністерству оборони, Міністерству внут рішніх справ, Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту. Надходили також пропозиції від деяких навчальних закладів щодо повернення частини обсягу державного замовлення з певних напрямів підготовки.
Зростання обсягів державного замовлення останніми роками автоматично зменшує контингент студентів, які навчаються за власні кошти. Тому, починаючи з 2007 року, прогнозується зменшення чисельності громадян, які будуть навчатися за власні кошти. Про це свідчить зменшення випускників базової та повної загальної середньої школи. Так, за даними Державного комітету статистики, порівняно з 2005 роком, уже в 2010 році 15-річ на вікова група населення зменшиться на 26 відсотків, а 17-річна ¬ на 23 відсотки.
Крім цього, 17 вищих навчальних закладів ІІІ ¬ ІV рівнів акредитації та 24 заклади І ¬ ІІ рівнів акредитації не забезпечили виконання співвідношення щодо зарахування на денну форму навчання за кошти державного бю джету в обсягах не менш як 50 відсотків.
Вже стало проблемою виконання державного замовлення на завершальному циклі навчання. Деякі керівники вищих навчальних закладів не переводять на вакантні місця державного замовлення студентів, які навчаються за кошти фізичних осіб, що призводить до невиконання обсягів державного замовлення. Лише в 2006 році не виконано план по випуску молодших спеціалістів на 6511 осіб, бакалаврів на 4930 осіб, спеціалістів на 4238 осіб та магістрів на 831 особу. Контролюючі фінансові державні органи класифікують це як нецільове використання державних коштів.
У зв’язку з цим розроблено проект нового Порядку формування і розміщення державного замовлення на підготовку фахівців і контролю за його виконанням. Зокрема, державне замовлення в натуральному і вартісному виразі буде формувати Міністерство економіки разом з Міністерством фінансів, Міністерством освіти і науки, Міністерством праці і соціальної політики, роботодавцями, іншими мініс терствами та органами державної влади, установами, організаціями ¬ головними розпорядниками бюджетних коштів. При цьому будуть враховуватися прогнозовані зменшення чисельності випускників загальноосвітніх шкіл, регіональні потреби у фахівцях з вищою освітою та потреби галузей економіки загальнодержавного значення, можливості працевлаштування випускників.
Особливу увагу буде приділено питанням невідповідності регіональних ринків освітніх послуг та ринків праці, перевиробництва підготовки фа хівців з деяких напрямів підготовки і спеціальностей. Тому передбачається зменшити проектні показники за галузями знань «Право», «Економіка та підприємництво», «Менеджмент і адміністрування».
Дисбаланс між регіональними ринками освітніх послуг і ринками праці змушує випускників здобувати другу вищу ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора