Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра охорони праці
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Самостійна робота
Предмет:
Безпека життєдіяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра охорони праці і безпеки життєдіяльності
З В І Т
про самостійну роботу
з дисципліни „Безпека життєдіяльності”
ПЛАН
Раціональні умови життєдіяльності людини
Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників
Техногенні небезпеки
Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів
Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі
Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій
Захисні споруди Цивільної оборони
Підвищення стійкості роботи об’єкта господарювання
Планування заходів Цивільної оборони
Управління та контроль безпеки населення України
Менеджмент захисту населення
Економіка безпеки
Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками
Розробка питань охорони праці в колективному договорі
Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям
Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві
Порядок відшкодування шкоди, заподіяну здоров’ю працюючого внаслідок недотримання вимог охорони праці
Ультразвук, інфразвук, їх дія на організм людини і захист від них
Перша долі карська робота
Список використаної літератури
1. РАЦІОНАЛЬНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір, а вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Клімат Землі створюється внаслідок взаємопов’язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери і характеризується середнім показником світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямком вітрів тощо.
Кисень необхідний для дихання, активний окислювач. Основне джерело його утворення – це фотосинтез зелених рослин. Близько 80 % всього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20 % виробляє наземна рослинність.
Вуглекислий газ – це обов’язковий компонент фотосинтезу рослин. Більшість СО2 (70 %) поглинається океанами і лише 30% залишається в атмосфері.
Основні складові атмосферного повітря – азот, кисень, вуглекислий газ – відіграють дуже важливу роль. Азот є обов’язковим компонентом білків, де його міститься 15-19 %.
Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває в твердому стані. Основна частина води(понад 80 %) перебуває в глибинних зонах Землі – в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, міжпластові води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо). Вода є основою існування життя на Землі. Маса води становить 0.25 % маси планети. Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна – з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери, прісні води становлять менше 3 % її об’єму. Доступною для використання є лише невелика частина прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.
Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини. Організованість є однією з головних особливостей біосфери і ця особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципом циклічності.
Літосфера – це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід. У верхній частині континентальної земної кори розвинуті ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити, тому що вони є джерелом для одержання продуктів харчування, очищають природні і стічні води. Це своєрідний біологічний бар’єр. Ось чому нинішній стан ґрунтів потребує значного поліпшення.
Аналізуючи процеси у біосфері Землі В.І.Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу – сферу людського розуму, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.
Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу – від особливості людського способу буття.
Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіг речовин та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій. Перед людством постала реальна загроза знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Процеси руйнування природи, викликані людською діяльністю, набувають незворотного характеру.
З точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму параметри середовища життєдіяльності людини поділяються на оптимальні та допустимі.
Оптимальними вважаються такі, за яких має місце найвища працездатність і хороше самопочуття.
Допустимі передбачають можливість напруженої роботи систем організму, що не виходить за межі його можливостей.
В цілому параметри навколишнього середовища дуже активно впливають на життєдіяльність людини. Зміни його параметрів є природними і не являють небезпеки для життєдіяльності. Вони навіть необхідні, тому що підтримують сформований режим життєдіяльності.
За впливом факторів існування на фізіологічні, психологічні та інші функції організму умови життєдіяльності діляться на комфортні, відносно комфортні, дискомфортні, екстремальні, надекстремальні умови надзвичайних ситуацій.
Комфортні умови забезпечують високу працездатність людини, добре самопочуття. При цьому не виникають небезпечні напруження компенсаторних систем організму, здоров’я людини не погіршується тривалий час (роки). Комфортні умови виникають при оптимальних значеннях факторів існування.
Дискомфортні умови характеризуються високою напругою компенсаторних систем організму, що знижує працездатність людини і може мати вплив на її здоров’я протягом тривалого часу.
Надекстремальні умови можуть спричинити загибель людей чи викликати в організмі людини патологічні зміни. В екстремальних та над екстремальних ситуаціях однією з головних, а інколи і єдиною метою діяльності людини є підтримка життя.
Екстремальні умови виникають, коли один чи декілька факторів навколишнього середовища досягають рівня, який є межею витримки людини. В екстремальних умовах працездатність швидко знижується, можуть виникати функціональні зміни, які виходять за межі норм, але не викликають патологічних порушень.
2. ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними.
До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи.
В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:
· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;
· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;
· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;
· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;
· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.
Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:
1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),
2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),
3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,
4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.
Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо.
Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:
· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам;
· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища;
· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;
· стаціально-деструкційне забруднення.
3. ДЖЕРЕЛА НЕБЕЗПЕЧНИХ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЧИННИКІВ
Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні.
Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.
Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники
Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.
Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.
Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.
Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.
Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.
Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.
Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.
Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.
Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.
Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.
Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маніяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.
Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.
4. ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ
У зв’язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук, кількість яких вже досягла 400 тисяч, більша частина яких отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього середовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і на транспорті.
Техногенна небезпека – стан, внутрішньо притаманний технічній системі, виробничому або транспортному об’єкту, що реалізується шляхом вражаючої дії джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище, або шляхом прямої і непрямої шкоди для людини і навколишнього природного середовища в процесі нормальної експлуатації цих об’єктів. Техногенні небезпеки виникли з появою перших міських поселень, коли почала формуватись техносфера – сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Справжня техносфера з’явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини. Виникли процеси не властиві біосфері такі як отримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтез невідомих досі органічних речовин. Потужним технічним процесом є спалювання викопного палива.
Небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, залежать від виду транспорту (автомобільний, повітряний, залізничний, річково-морський) і виникають при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. Необхідно, щоб кожен пасажир з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знав потенційно аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортних засобів, послугами якого він скористався, крім того був добре обізнаний з засобами індивідуального чи колективного захисту, що знаходяться на транспортному засобі, та знав способи їх використання.
Небезпеки, пов’язані з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску: вибухи, повітряна ударна хвиля, уламки, осколки, теплове випромінювання, утворення вибухонебезпечного або шкідливого середовища від суміші газів, які використовуються в цих процесах.
У зв’язку з використанням усе більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших видів населених пунктів. Іде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх число досягло 400 тисяч), більша частина яких отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього середовища, знищення лісів, опустелювання; зросла кількість людей, які загинули внаслідок аварій на виробництві й транспорті.
Небезпеки, пов’язані з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання проявляються переважно з ненавмисним контактом з рухомими частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що падають, а також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання. Нерідко додається наїзд чи удар при зіткненні. Під час роботи вантажопідіймальних кранів велика ймовірність динамічного впливу на елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів, за котрі підіймається вантаж, можливі такі важкі наслідки як руйнування крана при перевантаженні або втраті стійкості, “набігання” вантажу на елементи конструкції крана або його зісковзування з вантажно-захоплювального пристрою.
Аварія – це вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій, споруд внаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації, правил безпеки, помилок, які допущені при проектуванні, будівництві, а також внаслідок стихійних лих. Джерелом аварії можуть бути транспортні засоби, заводи, відсталі технології, застаріле обладнання електростанцій, АЕС.
Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об’єктів, почали за своїми масштабами носити катастрофічний характер уже в 20–30 роки ХХ століття. Вплив таких аварій інколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.
Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.
Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище обумовив розподіл їх за видами. Види аварій, які зустрічаються найчастіше:
· аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);
· аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище;
· пожежі та вибухи;
· аварії на транспорті та інші.
Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.
Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.
5. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ
Соціальні небезпеки є досить чисельні, наприклад, всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини ( алкоголь, наркотики тощо), шахрайство, шарлатанство, самогубство тощо. Причини соціальних небезпек породжуються соціально-економічними процесами, що відбуваються у суспільстві.
Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і загрожують життю і здоров’ю людей.
Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи, і розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями поведінки цих людей.
Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Найбільшу потенційну небезпеку в даний час для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Зараз до виробництва її готові понад 40 держав світу, принаймі 30 країн її мають.
Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Не виключена поява нових видів зброї.
До найхарактерніших політичних небезпек можна віднести конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Ще одним фактором, що викликає напруження у стосунках між країнами та націями є мілітарність, тобто політики гонитви озброєнь, підготовки й розв’язання загарбницьких воєн.
Забезпечення безпеки в політичній сфері має за мету захист життєво важливих політичних інтересів суспільства (особистості, соціальних верств, спільноти в цілому) від внутрішніх і зовнішніх загроз.
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах.
Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Джерелами конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.
Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.
Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно стає соціально-політичним.
Соціальні конфлікти бувають: - політичні (конфліктують політичні системи); - соціальні (конфліктують соціальні системи); - економічні (конфліктують економічні системи, наприклад, корпорації).
Основні типи конфліктів між людьми: а) за учасниками: внутріособистістні, міжособистістні, між особою і суспільством, між групами, міждержавні; б) за сферами: економічні, політичні, ідеологічні, міжнаціональні, релігійні, побутові тощо; в) за характером: справжні, випадкові, давні.
Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту – міжетнічний, пов’язаний із суперечностями, що виникають між націями.
Існує дві форми перебігу конфліктів: - відкрита, тобто відверте протистояння, зіткнення, боротьба; - закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.
Поняття “соціально-політичний конфлікт” використовується коли трапляються великомасштабні зіткнення в середині держави (громадянська війна, страйки), та між державами (війни, партизанські рухи). Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап – постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відношеннях сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт.
Виділяють такі шляхи розв’язання конфліктних ситуацій:
а) попередження конфлікту; б) управління конфліктом; в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях; г) розв’язання конфлікту.
Засобами вирішення конфлікту є: - уникнення конфлікту; - пом’якшення конфлікту; - компроміс; - ведення переговорів; - насильство; - встановлення загальної цілі та прийняття рішення, що задовольняє конфліктуючі сторони, зосередження уваги на проблемі, а не на властивостях конфліктуючих осіб.
Своєчасне нерозв’язання конфлікту може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру.
6. НЕБЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Урбанізацією називається процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, який супроводжується постійним збільшенням площі та чисельності їх населення. Урбанізація спричинена припливом у великі міста сільського населення і населення малих міст. Процес урбанізації знаходиться в тісному зв’язку і зумовлений в першу чергу економічними чинниками, рівнем науково-технічного прогресу, а також концентрацією промислового виробництва, осередків науки і культури у великих містах. Виділяють три стадії урбанізації. На першій стадії місто практично нічим не відрізнялося від села. Цей період поселень характеризувався низькою концентрацією неорганічних відходів (скляних і металевих), а також забруднення повітря.
Друга стадія пов’язана із подальшим економічним розвитком міста, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів (переробка сільськогосподарської сировини, виправлення металу, гірські розробки). Розвиток економічних зв’язків між містами стимулював будівництво доріг, розвиток міського і річкового транспорту. Ця стадія урбанізації відрізняється в основному лише деякою перевагою міста над сільськогосподарським оточенням.
Третя стадія урбанізації, яка збігається з періодом технічної і науково технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природним ландшафтом. На цій стадії урбанізації природне середовище якісно змінюється.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного. Серед негативних наслідків урбанізації слід відмітити певний комплекс соціально-економічних проблем, які в окремих випадках загрожують здоров’ю і навіть існуванню міського населення. Так, висока щільність населення і постійна конкуренція на ринку праці, роблять життя мешканців міст насиченим стресами. Серед соціальних “хвороб”, рівень яких є вищим у містах, залишається невирішеним питання житла, злочинність, наркоманія. Суттєво змінюється і характер соціальних контактів. Серед найважливіших проблем є проблеми погіршення стану урбанізованого середовища, ускладнюється проблема охорони повітряного басейну, водних джерел, грунту. Значно загострюється важлива проблема забезпечення населення житлом, яке відповідало би необхідним санітарно-гігієнічним вимогам. Вплив техногенних факторів у містах, що знижують якість життєвого середовища, постійно створює загрозливу ситуацію для здоров’я людей, стає причиною росту захворюваності і смертності.
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість зміни роботи; зосередження закладів науки і культури; забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально побутові умови життя; розвиток міжнародної та регіональної культури.
Важливою проблемою є усунення, переробка і утилізація твердих і рідких відходів. Необхідно обмежити і попередити попадання токсичних речовин у грунт. В місті сконцентровані і інші від’ємні сторони розвитку сучасної цивілізації, до яких належать шум, вібрація, забруднення атмосферного повітря, зміни радіаційного балансу, зміни клімату, скупченість населення. Наслідком цих факторів стало підвищення зокрема захворюваності респіраторними хворобами.
Внаслідок урбанізації, механізації і автоматизації праці різко знижується м’язова діяльність і людина значну частину часу знаходиться у стані гіподинамії, що є одним з основних чинників ризику виникнення і розвитку захворювань серцево-судинної системи.
В умовах урбанізації гостро постають проблеми масштабних природоохоронних заходів: виведення із районів житлової забудови підприємств, які являються джерелами забруднення довкілля, втілення безвідхідних і маловідхідних технологій, заборона експлуатації промислових об’єктів без комплексу природоохоронних заходів, забезпечення населення доброякісною питною водою, прийняття всіх невідкладних заходів по нормалізації стану повітряного басейну, який забруднюється викидами підприємств та автомобільним транспортом.
Отже, деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо.
Усі ці фактори малої інтенсивності протягом життя людини викликають хронічну, кумулятивну та синергічну дію, можуть спричинювати захворювання, зменшують фізичний розвиток дітей, скорочують тривалість життя людини, а також змінюють структуру захворюваності і смертності.
До основних небезпек життя в урбанізованому середовищі відносять небезпеки забруднення атмосфери міст, забруднення міських приміщень, забруднення питної води, шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення та інші. Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.
Автотранспорт дає 70 % усіх токсичних викидів в атмосферу: оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки, гумового пилу при стиранні шин. Місто забруднюється і продуктами згоряння кам’яного вугілля, нафтопродуктів, природного газу. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна його кількість в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму. Для поліпшення якості повітря в приміщеннях рекомендується розводити домашні рослини, робити регулярне вологе прибирання, провітрювання, обладнати кухню витяжною шафою тощо.
За даними ВООЗ вода може містити 13 тисяч токсичних речовин. В реальних умовах вода містить органічні і мінеральні сполуки, мікро і мікроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Вміст цих речовин не повинен перевищувати ГКД.
7. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат.
Надзвичайна ситуація (НС) – це спричинена джерелом небезпеки ситуація, за якої на певній території, акваторії чи господарському об’єкті порушуються нормальні умови життя та діяльності людей, виникає загроза їх життю чи здоров’ю, завдається шкода об’єктам економіки, особистому майну чи природному довкіллю.
Загальні ознаки надзвичайної ситуації: - наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності; - заподіяння матеріальних і економічних збитків; - істотне погіршення стану довкілля.
До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемія, терористичні акти, збройні конфлікти тощо. Деякі вчені розглядають виникнення НС як наслідок загострення суперечностей між суспільством і природою, пов’язане із занадто великими масштабами впливу людства на природне середовище. Пояснюється це швидким зростанням населення Землі, розширенням господарської діяльності, різким збільшенням енергоспоживання та використання інших природних ресурсів. Інші пов’язують НС із обмеженістю знань людства про навколишній світ, що нерідко не дозволяє передбачити усі наслідки реалізації тих чи інших науково-технічних рішень та проектів. Втручаючись у природу, законів якої людство ще далеко не пізнало, та створюючи все більш потужні інженерні комплекси та технічні системи, люди формують нове штучне середовище існування, закономірності існування якого їм ще недостатньо відомі. Якщо ще врахувати, що моральний та загальнокультурний розвиток цивілізації відстає від темпів науково-технічного прогресу, то стане зрозумілим, що внаслідок цього збільшується ризик виникнення надзвичайних ситуацій.
Серед причин, які викликають НС, особливо потрібно виділити такі, як аварії, катастрофи, стихійні лиха. Ці поняття часто переплітаються, люди їх плутають.
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, або території загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель споруд, обладнання та транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа – велика за масштабом аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.
Серед катастроф виділяють події, пов’язані із різними проявами руйнівних сил природи, які об’єднані під загальною назвою “стихійні лиха”.
Небезпечне природне явище – стихійна подія природного характеру, яка за своєю інтенсивністю, масштабом поширення та тривалості може викликати негативні наслідки.
Стихійне лихо – катастрофічне природне явище чи процес, які можуть викликати людські жертви, значну матеріальну шкоду та інші важкі наслідки.
Найбільш ефективний спосіб зменшення шкоди та збитків від надзвичайних ситуацій – запобігти їх виникненню, а в разі виникнення виконувати відповідні до даної ситуації заходи.
Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру в нашій країні покликана виконувати Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (ЄДСЗР), затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р №98. ЄДСЗР включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні : загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий. Кожен рівень ЄДСЗР має координуючі та постійні органи управління.
Важливим фактором забезпечення безаварійної роботи є вивчення і суворе дотримання всіма інженерно-технічними працівниками правил і норм техніки безпеки. Основними заходами по ліквідації наслідків аварій і стихійних лих є:
- оповіщення робітників і службовців, ЦО і населення, що проживає поблизу об’єкту, екстрена евакуація;
- комплексна розвідка об’єкту на якому виникла аварія;
- рятування людей з-під завалів, із оточуючих і ушкодже них будівель і споруд;
- надання медичної допомоги потерпілим від аварії, вивіз у лікувальні установи;
- гасіння пожеж;
- локалізація аварії на комунально-енергетичних мережах, перешкоджаючих веденню рятувальних робіт;
- улаштування проїздів і підходів до місць аварій;
8. ЗАХИСНІ СПОРУДИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
Сховища, які знаходяться в зонах можливого виникнення масових пожеж і в зонах ураження ХНР, забезпечують також захист укритих людей від високих температур, отруєння продуктами горіння і ураження ХНР.
За умовами зведення сховища можуть бути такими, які завчасно зводяться або швидко будуються з введенням повної готовності ЦО.
Сховища ЦО, які завчасно будуються у мирний час, проек туються, як правило, вбудованими у підвальні поверхи споруд і будинків. При неможливості створення вбудованих сховищ, допускається будівництво окремо розташованих сховищ.
Об'ємно-планувальне рішення. Приміщення сховищ по діляються на основні (приміщення для укривання людей, тамбури-шлюзи, тамбури) і допоміжні (приміщення для розміщення обладнання систем фільтровентиляції, електрозабезпечення, водозабезпечення і каналізації). У сховищах передбачені захисні входи і виходи.
Приміщення для укриття людей обладнуються лавками для сидіння розміром 0,45x0,45 м, для лежання 0,55x1,8 м - на одну людину, ширина проходу між лавками повинна бути 0,7-0,85 м, а ширина проходу в сховищі повинна мати наступні розміри: 0,9-1,2 м.
Розміри приміщення для фільтровентиляційного обладнання визначаються його габаритами і площею необхідною для його обслуговування.
Дизельна електростанція (ДЕС) розташовується біля зовнішньої стіни сховища і відділяється від інших приміщень негорючою стіною.
Основними конструктивними елементами сховищ є: огороджуючі конструкції (зовнішні стіни, перекриття, фундаментна плита), внутрішні конструкції (стіни, колони), елементи входів і аварійних виходів, захисні пристрої у проймах (захисні герметичні двері і ставні), захисні пристрої у технологічних проймах і вводах інженерних комунікацій.
У зоні можливих слабких руйнувань ПРУ забезпечують також захист від обвалення окремих елементів будинків, для чого їх несучі конструкції повинні бути розраховані на тиск у фронті ударної хвилі повітря, що дорівнює 0,2 кг/см2.
ПРУ в межах зон можливих слабких руйнувань необхідно розташовувати в підпалах і цокольних поверхах, а за межами зон можливих руйнувань, а також і на перших поверхах. При пристосуванні приміщень під ПРУ, демонтаж технологічного обладнання не передбачено.
Несучі конструкції розраховані на дію повітряної хвилі ядерного (звичайного) вибуху згідно з класом сховища. Маса 1 м2 огороджуючих конструкцій повинна бути для сховищ 1-111 класів не менше 1500 кг, а для інших класів - не менше 1 100 кг.
Протирадіаційні укриття (ПРУ) - це споруди, які забезпечують захист людей від дії іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості за неперервного перебування в них розрахункової кількості людей протягом 1 2 діб.
Місткість ПРУ визначається сумою місць для сидіння і лежання (на верхніх ярусах) і приймається:
5 чоловік і більше залежно від площі приміщень укриттів, обладнаних в існуючих будинках і спорі/дах;
10 50 чоловік в укриттях, які швидко зводяться, що не використовуються в мирний час;
50 чоловік і більше залежно від площі приміщень, що проектуються і будуються, у нових будинках і спорудах, які використовуються в мирний час в інтересах суб'єктів господарської діяльності. Протирадіаційні укриття діляться на класи згідно з коефі цієнтом захисту по гамма-випромінюванню:
за межами зон можливих руйнувань у заміській зоні з Кз = 20-50 для населення і Кз = 50 100 для працюючих змін;
на об'єктах 11 категорії по ЦО, розташованих за межами зон можливих сильних руйнувань, а також в заміській зоні, яка розташована в зоні можливих слабких руйнувань з Кз = 50 100 для населення і Кз = 100-200 для працюючих змін;
на об'єктах 11 категорії по ЦО, розташованих за межами зон можливих сильних руйнувань з Кз більше 200 для складу формувань і Кз - 100-200 для персоналу медичних установ.
ПРУ повинні мати приміщення: для розміщення людей, санітарного вузлу, вентиляційної камери, зберігання брудного верхнього одягу. У ПРУ місткістю до 50 чоловік допускається замість санітарного вузлу використовувати приміщення для виносної тари під фекалії і відходи.
У ПРУ улаштовується не менше двох входів. Ширина входів приймається залежно від кількості людей, що підлягають укриттю, із розрахунку 250 чоловік на 1 м ширини входу. На входах вста новлюються звичайні з ущільненням двері.
Всі пройми під час переводу приміщень на режим укриття заставляються матеріалами, які забезпечують такий самий захист, як огороджу вальні конструкції.
У ПРУ будь-якої місткості на цокольних і перших поверхах будинках, а також в укриттях місткістю до 50 чоловік, що розмі щуються в підвальних поверхах будинків, використовується непримусова вентиляція. В інших випадках використовується примусова вентиляція.
Приміщення, які пристосовуються під ПРУ, повинні бути забезпечені вентиляцією, опаленням, каналізацією і освітленням згідно з вимогами їх експлуатації в мирний час і в надзвичайних ситуаціях.
9. ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ДО об'єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступником начальника ІДО об'єкта. Йому надається право від імен...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора