Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Відмінності у підходах до розподілу загальновиробничих витрат
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Облік і аудит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра обліку а аудиту
Індивідуально-дослідна робота на тему:
«Відмінності у підходах до розподілу загальновиробничих витрат»
Підготувала
студентка спец. «Облік та аудит»,
курс 4, група 3
Кузьмич О.Р.
Рівне – 2011
Зміст
Вступ
1. Порядок обліку загальновиробничих витрат
2. Класифікація загальновиробничих витрат
3. Розподіл загальновиробничих витрат
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були якось будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної їжі виникала необхідність створити групи мисливців, шукачів плодів тощо. Тому виникала потреба в перших, поки що примітивних, управлінських функціях (розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при полюванні на хижаків, розбирання туші і т.д.). Але ця управлінська діяльність здійснювалась непослідовно (кожний раз мала різний характер) та непродумано.
З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей врешті-решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку застосовувались свої особливі підходи в управлінні, які не базувались на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.
Потреба в науці про управлінський облік виникла не так давно і пов'язана з глобальними змінами у технології виробництва та системи управління. Постають проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленості працівників в результатах роботи, розробки технологічних процесів, проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо.
Сучасна система бухгалтерського обліку повинна активно сприяти успішному забезпеченню реального використання ринкових інструментів і ґрунтуватися на ефективній системі управління витратами; єдиному підходові до вирішення обліково-економічних завдань незалежно від рівня управління; можливості здійснення управління непрямими витратами на різних стадіях виробничого циклу, застосування ефективних методів розподілу. На підприємствах сфери послуг поряд з витратами технологічного характеру, значну частину становлять витрати, пов’язані з виконанням загальновиробничих загальногосподарських функцій – організацією, обслуговуванням виробництва і управління. Питома вага непрямих витрат у собівартості побутових послуг коливається в залежності від видів наданих послуг від 6 до 17 %. Тому економічно обґрунтована методика обліку і розподілу цих витрат набуває великого значення в обліку витрат виробництва.
Питанням обліку та розподілу загально виробничих витрат традиційно приділяється значна увага. Досліджуються проблеми класифікації загальновиробничих витрат, розробляються нові підходи до їх розподілу, обґрунтовуються бази розподілу. Достатньо глибоко опрацьовуються недоліки групування зазначених витрат у законодавчо-нормативній базі, недосконалість методики обліку та включення їх до собівартості. Активність спостерігається і у напрямі удосконалення управління загальновиробничими витратами у загальній системі менеджменту підприємства. Разом з тим, на сьогодні багато уваги приділено розкриттю методики обліку та калькулювання собівартості продукції на підприємствах різних галузей, визначенню моделей організації калькулювання собівартості.
Проте, зазначені питання розглядаються більш загально, не концентруючи уваги на особливостях обліку та розподілу загальновиробничих витрат на підприємствах сфери побутового обслуговування. Відсутність предметних методологічних рекомендацій з цієї проблеми призводить до: проблематичності накопичення витрат у процесі виконання послуг, нечіткого
розмежування різного роду витрат, недоцільного вибору бази розподілу, необґрунтованої методики розподілу, і як результат – недостовірного визначення собівартості окремих видів послуг, обмеженості облікової інформації, необхідної для управлінням підприємства.
Недостатнє висвітлення проблем організації і методики обліку загально виробничих витрат, дискусійний характер та потреба в удосконаленні методики обліку та розподілу загальновиробничих витрат на підприємствах визначили актуальність даної роботи.
Порядок обліку загальновиробничих витрат
Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об’єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).
Облік ведуть на рахунку №91 "Загальновиробничі витрати" у відповідності з П(с)БО №16. До них відносять:
• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; бригадам, зайнятими виробництвом основної та допоміжної продукції; відрахування на соціальні заходи; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць);
• амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
•амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
•витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів і інших необоротних активів;
•витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології і організації виробництва та поліпшенням якості продукції);
•комунальні витрати загальновиробничої сфери діяльності;
•витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи);
•медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;
•витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
•інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).
До постійних витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Змінні – навпаки. Розподіл змінних і постійних витрат ведеться у відповідності з обраною базою розподілу при нормальній потужності. Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за звичайних умов роботи підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Далі наведено порядок обліку загальновиробничих витрат. Склад загальновиробничих витрат та кореспонденція рахунків наводиться у таблиці 1. При цьому необхідно пам’ятати, що загальновиробничі витрати обліковуються на рахунку 91, класифікація даного рахунку для аналітичного обліку загальновиробничих витрат наведена вище.
Господарські операції
Таблиця 1
№/ № з/п
Зміст операції
Кореспонденція рахунуів
Сума, грн.
Дебет
Кредит
Умовно-змінні загальновиробничі витрати
1.
Списано матеріали на загальновиробничі витрати
91
201
-
2.
Списано матеріали на загальновиробничі витрати
91
201
-
3.
Списано комплектуючі на загальновиробничі витрати
91
207
-
4.
Списано тару на загальновиробничі витрати
91
204
-
5.
Нараховано відрядну заробітну плату
91
661
-
6.
Відрахування: збір до пенсійного фонду (32%)
91
651
-
7.
збір на випадок непрацездатності (2,9%)
91
652
-
8.
збір на випадок безробіття (2,1%)
91
653
-
9.
збір від нещасного випадку (2,55%)
91
656
-
10.
Відображено послуги з електропостачання
91
631
-
11.
Відображено послуги з водопостачання
91
631
-
12.
Списано спецодяг на загальновиробничі витрати
91
221
-
13.
Списано інструменти на загальновиробничі витрати
91
221
-
14.
Списано умовно- змінні загальновиробничі витрати
26
91
-
26
91
-
26
91
-
26
91
-
Умовно-постійні загальновиробничі витрати
15.
Нараховано заробітну плату
91
661
-
16.
Відрахування: збір до пенсійного фонду (32%)
91
651
-
17.
збору на випадок непрацездатності (2,9%)
91
652
-
18.
збір на випадок безробіття (2,1%)
91
653
-
19.
збір від нещасного випадку (2,55%)
91
656
-
20.
Нараховано амортизацію
91
131
-
21.
Відображено послуги з електропостачання
91
631
-
22.
Відображено послуги з водопостачання
91
631
-
23.
Списано умовно-постійні загальновиробничі витрати
26
91
-
Наступні кроки полягають у визначенні собівартості і віднесенні на витрати основного виробництва витрати допоміжних виробництв, розподіленні прямих і непрямих витрат між окремими об’єктами обліку витрат, визначенні собівартості остаточного браку, оцінці зворотних відходів, оцінці незавершеного виробництва, розподілі витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом, розрахунку собівартості кожного об’єкта калькулювання і калькуляційної одиниці.
Для накопичення загальновиробничих витрат використовуються картки обліку загальновиробничих витрат за підрозділом. Накопичені витрати за підрозділами дають можливість розрахувати ставку накладних загальновиробничих витрат.
Класифікація загальновиробничих витрат
Відмінною особливістю витрат з обслуговування і управління виробництвом є те, що, по-перше, вони відносяться не до будь-якої конкретної послуги чи групи послуг, а до всієї маси послуг, які надаються окремими підприємствами; по-друге, вони формуються у вигляді економічних комплексів, які включають до свого складу економічно неоднорідні елементи витрат; по-третє, як результат вказаних обставин ці витрати доводяться до кожного конкретного виду платних послуг шляхом розподілу. Отже, при розгляді питань обліку витрат з обслуговування виробництва та управління першочергового значення набуває уточнення їх складу та вибору методики розподілу.
В управлінському обліку витрат виробництва одним із найважливіших
аспектів є їхня класифікація. Саме розчленування загальної суми витрат та
групування їх за певними ознаками дає змогу оцінювати їх поведінку та залежність від обсягу виробництва або вплив на нього. Об’єктивний аналіз та оцінка поведінки різних елементів витрат дає змогу менеджерам приймати рішення щодо регулювання виробництва, що зводиться, як правило, до вибору з кількох альтернативних варіантів такого, котрий у цій ситуації є оптимальним. При цьому не завжди можна віддати перевагу нарощуванню
бсягів виробництва навіть за сприятливої кон’юнктури на ринку, оскільки воно, як правило, здійснюється при певній обмеженості ресурсів.
Наприклад, відсутність достатнього обсягу сировини може стримувати
збільшення виробництва продукції, що користується попитом на ринку, хоч
наявні виробничі потужності та робоча сила не є лімітуючими факторами.
Або ж, навпаки, виробництво обмежується недостатньою забезпеченістю технологічним обладнанням, що при перевищенні його нормативної завантаженості призводить до зростання браку продукції, а отже, наднормативних витрат. Тому в управлінському обліку витрати виробництва також узагальнюються, тобто класифікуються, хоч і не настільки синтезовано, як у фінансовому.
Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) відповідно до фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляють на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлює підприємство.
Розподіл загальновиробничих витрат
У міру розвитку в економіці країни конкуренції, демонополізації, вільної системи ціноутворення зростає роль собівартості як найважливішого якісного показника роботи підприємства, що характеризує в грошовому виразі ефективність його роботи, як одного з основних інструментів управлінського обліку. Достовірно обчислений показник собівартості забезпечує правильне формування основного фінансового результату діяльності підприємства – прибутку (збитку) від реалізації продукції (робіт, послуг).
З 1 січня 2000 року змінився не тільки склад витрат, що формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), а і порядок віднесення загальновиробничих витрат до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).
Нагадаємо, що раніше ці витрати повністю списувалися з кредиту рахунків 24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання» і 25 «Загальновиробничі витрати» до дебету рахунків 20 «Основне виробництво» і 23 «Допоміжні виробництва», тобто включалися до складу витрат на виробництво, а, отже, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) повністю. Тепер же до складу виробничої собівартості можуть бути віднесені не всі витрати, зібрані підприємством протягом місяця на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а тільки їх частина, залежно від співвідношення фактичного випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) і нормальної виробничої потужності, а решта визнається витратами в періоді їх виникнення. Іншими словами, загальновиробничі витрати повинні щомісяця розподілятися між рахунками 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації».
Для такого розподілу П(С)БО 16 передбачає розподіл ЗВВ на змінні та постійні. Відразу застережемо, що формують виробничу собівартість продукції лише змінні та розподілені постійні ЗВВ. Нерозподілені ЗВВ підлягають списанню на витрати звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої собівартості не включаються.
При цьому перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством самостійно виходячи із специфіки його діяльності (п. 16 П(С)БО 16).
До змінних ЗВВ належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності (наприклад, кількість готової продукції), прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Іншими словами, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (до дебету рахунка 23 «Виробництво») щомісяця в повному обсязі і розподілу не підлягають. В цьому випадку розподіл ЗВВ – це розподіл змінних ЗВВ на одиницю бази з подальшим віднесенням на різні види продукції, що випускається на підприємстві.
До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітного періоду у відносно однакових розмірах незалежно від обсягу випущеної продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Серед них – амортизація, орендна плата щодо основних засобів, використовуваних з виробничою метою, витрати на утримання будівель і обладнання цехів (дільниць), опалення, освітлення цехів, дільниць, а також витрати на управління виробництвом, зокрема, витрати на оплату праці управлінського персоналу цеху тощо.
Постійні ЗВВ розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу виробництва, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміється очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.
Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу ЗВВ. На підприємствах, де застосовується здебільшого ручна праця, за базу розподілу доцільно приймати відпрацьовані людино-години, на повністю автоматизованому виробництві – машино-години тощо.
Оскільки фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних ЗВВ, котрі підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості, необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.
Отже, постійні ЗВВ потраплять до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у повному обсязі тільки в тому випадку, якщо фактична сума таких витрат буде рівною або менше встановленого нормативу, розрахованого виходячи з так званої нормальної потужності. У такому випадку постійні загальновиробничі витрати списуються з кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» до дебету рахунка 23 «Виробництво» в повній сумі.
У разі якщо фактичний розмір постійних ЗВВ перевищить розрахований норматив, до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підлягає віднесенню лише частина постійних ЗВВ (котрі називаються розподіленими) в межах такого нормативу. Решта цих витрат, які називаються нерозподіленими, визнається витратами в періоді їх виникнення і включається до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), тобто списується до дебету рахунка 90 «Собівартість реалізації» незалежно від моменту реалізації готової продукції.
Таким чином, доходимо висновку, що нерозподілені постійні ЗВВ виникають тільки у випадку, коли сума постійних ЗВВ, що склалася фактично, перевищить рівень нормативу. Інакше всю суму постійних витрат буде розподілено.
Важливо зазначити, що загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
Зауважимо також, що оскільки розподілу підлягають витрати, які сформувалися на рівні цеху, то нормальна потужність і планова величина ЗВВ мають бути встановлені в розрізі цехів. Іншими словами, підприємствам з цеховою структурою управління виробництвом планування і розподіл ЗВВ необхідно здійснювати в розрізі кожного цеху. Крім того, для здійснення розподілу облік загальновиробничих витрат, що фактично склалися, слід вести окремо у складі постійних і змінних витрат всім без винятку підприємствам.
Оскільки фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних ЗВВ, котрі підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості, необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.
Отже, постійні ЗВВ потраплять до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у повному обсязі тільки в тому випадку, якщо фактична сума таких витрат буде рівною або менше встановленого нормативу, розрахованого виходячи з так званої нормальної потужності. У такому випадку постійні загальновиробничі витрати списуються з кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» до дебету рахунка 23 «Виробництво» в повній сумі.
Важливо зазначити, що загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
Зауважимо також, що оскільки розподілу підлягають витрати, які сформувалися на рівні цеху, то нормальна потужність і планова величина ЗВВ мають бути встановлені в розрізі цехів. Іншими словами, підприємствам з цеховою структурою управління виробництвом планування і розподіл ЗВВ необхідно здійснювати в розрізі кожного цеху. Крім того, для здійснення розподілу облік загальновиробничих витрат, що фактично склалися, слід вести окремо у складі постійних і змінних витрат всім без винятку підприємствам.
Підприємствам з цеховою структурою управління виробництвом планування і розподіл загальновиробничих витрат необхідно здійснювати в розрізі кожного цеху.
Оскільки загальновиробничі витрати відносяться до непрямих витрат і достовірність звітних калькуляцій собівартості виробів багато в чому залежить від методів розподілу цих витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, а також між окремими видами (групами) виробів, на думку автора, на підприємствах має бути збережено накопичений роками досвід калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу ЗВВ. На підприємствах, де застосовується здебільшого ручна праця, за базу розподілу доцільно приймати відпрацьовані людино-години, на повністю автоматизованому виробництві – машино-години тощо.
Списані на витрати виробництва (до дебету рахунка 23 «Виробництво») загальновиробничі витрати (змінні та розподілені постійні), крім того, щомісяця розподіляються між різними видами продукції (робіт, послуг).
Так, підприємства з приблизно однаковим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів розподіляють такі витрати пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників (без доплат і надбавок за прогресивно-преміальними системами), зайнятих у виробництві відповідної продукції.
В окремих галузях промисловості з урахуванням особливостей технології та організації виробництва ЗВВ розподіляють пропорційно сумі основних витрат без урахування вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
Висновки
Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких об'єктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства.
Підбиваючи підсумок вищевикладеному, зазначимо, що для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат підприємству необхідно:
– обрати базу для розподілу ЗВВ (наприклад, обсяг виробництва готової продукції в натуральному виразі (штук, тонн, куб. м тощо), обсяг послуг або робіт у вартісному виразі, час роботи обладнання (машино-години), години праці (людино-години) тощо);
– встановити очікуваний середній обсяг діяльності за звичайних умов господарювання (нормальну потужність), який установлюється на декілька років;
– визначити загальну планову величину загальновиробничих витрат, у тому числі з розбивкою на змінні та постійні;
– обчислити норматив змінних і постійних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу;
– визначити загальну суму постійних загальновиробничих витрат шляхом вирахування із суми ЗВВ, котра фактично склалася у звітному періоді в цілому по підприємству (при цеховій структурі – по цеху), їх змінну величину;
порівняти фактичну величину постійних ЗВВ з нормативом і у
випадку перевищення здійснити їх розподіл.
Особливістю обліку загальновиробничих витрат є те, що вони списуються на собівартість виробничої продукції в частині змінних і розподілених постійних, і на собівартість реалізованої продукції у частині нерозподілених постійних витрат Тому вони не мають відображення у формах фінансової звітності.
Основним завданням управлінського обліку загальновиробничих витрат є правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за формуванням цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості продукції, що мас важливе заточення для ціноутворення.
Таким чином, розподілу фактично підлягають саме постійні загальновиробничі витрати.
СПИСОК ВИКОРИСАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16. 07. 99 року № 996.
Інструкція про застосування Плану рахунків. Затверджено наказом Міністерства фінансів України за № 291 від 30. 11. 99 року.
Регістри бухгалтерського обліку Затверджено наказом Міністерства фінансів України за № 356 від 29. 12. 2000 року.
Положення (стандарт) Бухгалтерського обліку № 16 "Витрати".
Бутинець Ф.Ф., Л.В.Чижевська, Н.В.Герасимчук. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 448с.
Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. «Бухгалтерський управлінський облік»: Підручник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. За редакцією проф. Ф.Ф Бутинця; 2-е вид. перероблене і доповнене - Житомир: ПП «Рута», 2002.- 480с.
Бутинець Ф.Ф., Олійник О.В., Шигун М.М. Організація бухгалтерського обліку. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»: 2-е вид., допов. І перероб.- Житомир.: ЖІТІ, 2001.- 576с.
.Добровський В. М., Гнилицька Л. В., Коршикова Р. С, « Управлінський облік» Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. КНЕУ 2006.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора