Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ОПОДАТКУВАННЯ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Податкова система
Група:
К
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Факультет економіки і підприємництва
Кафедра фінансів і економіки природокористування
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Податкова система»
Тема теоретичної частини:
ОПОДАТКУВАННЯ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
Рівне-2010 р.
УДК 336.2(495)
Власюк Назарій Анатолійович
студент напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 4-го курсу, групи Ф− 41, факультету економіки і підприємництва
ОПОДАТКУВАННЯ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
В роботі досліджується податкова політика та податкова система Стародавньої Греції. Проаналізовано структуру надходжень та основних видатків з казни Стародавньої Греції. Також дано загальну характеристику постійним податкам та надзвичайним, які стягувались для військових цілей, розглянуто діяльність збирачів податків. Висвітлено розвиток давньогрецьких земель та вплив податків на процеси формування державності та демократизації.
Ключові слова: літургія, триєрархія, ейсфора, метекіон, форос, полет, драхма, талант, пританьї, ікоста, деката.
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….……...4
І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1 Система оподаткування у Стародавній Греції …………………..........6
1.1.Оподаткування у Стародавній Греції ………………………………….............6
1.2.Необхідність оподаткування у Стародавній Греції.……………………….....10
1.3.Фіскальна політика Давньогрецької Держави..........………………………....13
РОЗДІЛ 2 Літургії як основний вид повинностей у Стародавній Греції …....…16
2.1. Хорегія.................................................................. ……………………………..16
2.2. Гімнасіархія…………………………………………………………………….19
2.3.Триєрархія.....................................................................................…...................21
РОЗДІЛ 3 Інші види податків і зборів....................................................................24
3.1. Податок на капітал (грошовий податок) ..........................................................24
3.2. Податок з іноземців (метекіон)..........................................................................26
3.3. Інші непрямі податки та збори Стародавньої Греції.......................................28
ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
ЗАДАЧА 1………………………………………………………………………......32
ЗАДАЧА 2………………………………………………………………………..…37
ЗАДАЧА 3…………………………………………………………………………..40
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..43
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….45
ВСТУП
Податки – дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки – це фінансове підгрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.
Із другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння та війни. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.
Податки – це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку – позбавленою будь-якого сенсу.
Жодна держава не може нормально існувати без справляння податків, з іншого боку, податки - одна з ознак держави. Тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість обов'язкових платежів і держави надають податку комплексного змісту. В основі податків лежать економічні та юридичні поняття, співвідношення яких залежить від політичних процесів, що відбуваються в державі. Щодо комплексної структури терміна «податок» російський економіст М. М. Алексєєнко ще в XIX ст. зазначав: «З одного боку, податок - один з елементів розподілу, одна зі складових частин ціни, з аналізу якої (тобто ціни) власне і почалася економічна наука. З іншого - встановлення, розподіл, стягування і вживання податків становить одну із функцій держави ».
Особливу значимість юридична характеристика податку має для врегулювання одвічного конфлікту між приватною і публічною формами власності. Точне формулювання дефініції податку сприяє визначенню кола прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин, правильному практичного застосування усього податкового законодавства.
Разом з тим, становлення господарських систем та Стародавнього світу, і Середніх віків навряд чи можна назвати «рівним». Податки в той час носили найчастіше випадковий характер, та й механізми їх стягнення існували в зародковому стані.
Необхідно розуміти, що в давнину подібні збори, як правило, не мали ніякої системи. Їх стягували по мірі необхідності.
Об’єктом нашого дослідження є податки, збори та платежі, які існували в часи Стародавньої Греції.
Предметом дослідження є політика влади в сфері оподаткування та податкові відносини між різними класами суспільства Стародавньої Греції.
Метою нашої роботи є вивчення оподаткування в Стародавньої Греції.
Перед собою ми поставили наступні завдання:
проаналізувати економічний розвиток держави;
дати загальну характеристику податкам та зборам в Давній Греції;
розглянути детальніше основні види податків;
вивчити, які здійснювалось адміністрування податків.
І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1
Система оподаткування у Стародавній Греції
Оподаткування у Стародавній Греції
Вивчення економічної думки Стародавньої Греції свідчить про те, що будь-якої системності в збиранні податей до державної казни не існувало, про що пише І. Янжул: "Фінансове господарство Стародавньої Греції (будемо мати на увазі виключно Аттику) вражає відсутністю конкретності й чогось подібного на систему; жодних будь-яких чітко визначених засад для збирання державних доходів не існує: на всіх фінансових заходах відбивається панування особового елементу правителя: його точка зору визначає спрямування і способи задоволення державних потреб"[11].
Джерелом державних прибутків були : прибутки від рабської праці,добровільні внески і податки. Прибутки держави поділялися на звичайні і надзвичайні. Звичайні: монополії, регалії, конфісковане майно, мито і добровільні внески. Основою надзвичайних прибутків були податі й займи. Подать, покладена на все майно засновувалась на попередньо зробленій оцінці, яка здійснювалась під присягою самим платником .
Характерною особливістю давньогрецького суспільства було негативне ставлення до особистих податків, оскільки громадяни вважали, що такі податки несуть тавро рабства і тому є принизливими. Ставлення до податків на майно було терпимішим. Ось чому основним джерелом надходжень до державної казни були податки з іноземців, куртизанок, вільновідпущеників, данина союзників, доходи від експлуатації природних ресурсів — морів, рудників.
Розглянемо джерела доходів детальніше.
Доходи від громадян:
а) прямі податки, які мали випадковий характер і поширювались в основному на куртизанок, іноді для поповнення скарбниці він стягувався і з громадян, що мали майно понад 1000 драхм;
б) пританьї — спеціальне мито, яке стягувалося за судочинство. Так, позивач і відповідач за розгляд справи в суді платили залежно від суми позову (від 100 до 1000 драхм — 3 драхми, від 1000 до 10 000 драхм — 30 драхм). Винна сторона сплачувала подвійний штраф. Штраф в 1000 драхм, який повинен був платити обвинувач у судовому процесі, який не отримав п'ятої частини голосів, також вносився в державну скарбницю, так само як і суми, які повинен був платити підсудний в разі обвинувального вироку, і штрафи, що накладаються від імені Ради або окремих посадових осіб. Конфісковане майно йшло також на користь держави.
Таке ж мито сплачували за перенесення справи з однієї інстанції в іншу, при апеляції тощо;
в) конфіскація майна — застосовувалась щодо осіб, які викликали загальну недовіру зловживаннями владою, а також до осіб, які вчинили карні злочини;
г) літургії — повинності багатих громадян, які були зобов'язані на власні кошти оснащувати військові кораблі (трієрархія), готувати хор для драматичних вистав або музичних змагань (хорегія), влаштовувати гімнастичні ігри (гімнасіархія).
Доходи від рабів і громадян інших держав:
а) доходи від рабів. Останні обкладалися спеціальним податком у розмірі 3 оболів, що давало в казну до 33 талантів на рік;
б) непрямі податки, якими обкладались іноземці при торгівлі товарами.
Доходи від експлуатації природних ресурсів:
а) доходи від експлуатації рудників. Основний з них — Лавріонський срібний рудник — був поділений на ділянки, які надавались в оренду з умовою платежу. Крім того, щорічно в дохід казни треба було передавати 4 % руди. Рудники були і в інших частинах Греції — на острові Тазос, у Фракії тощо. Доходи від них становили 35—40 талантів щорічно;
б) доходи від експлуатації гаваней і морів — усі товари, які ввозились чи вивозились морем або суходолом обкладалися податком, збори за навантаження і розвантаження товарів у розмірі 1/50 частини, збори за стоянку кораблів у гавані. Греки, які заволоділи Візантією, відразу ж організували там митницю, яка приносила щорічно дохід 70—80 талантів (мито складало 2% від вартості товару).Порт Пірей став важливим центром торгівлі і приносив істотний прибуток афінській скарбниці. Перед розвантаженням корабля купець, що привіз товари, платив податок за право торгувати в Афінах.
Серед купців було чимало переселенців з інших міст, які постійно проживали в Афінах. Переселенці розмовляли грецькою мовою, одягалися так само, як і інші афіняни, шанували тих самих богів, але повинні були платити податок у скарбницю за одне тільки право жити в Афінській державі. Громадяни такого податку не платили.
Доходи від державного майна, яке надавалось приватним особам на утримання або оброблялось під державним контролем.
Доходи від союзників. Для боротьби зі своїми ворогами Греція створювала військові союзи. Союзні держави зобов'язувались допомагати військом і кораблями, але доволі часто замість війська і кораблів платили грошима, що фактично було даниною.
Близько 540—464 pp. до н. е. для боротьби з персами і визволення частини грецьких територій Арістид — афінський полководець і впливовий політичний діяч, стояв на чолі Афінського морського союзу) створив скарбницю морського союзу, яка зберігалася на острові Делос. Із плином часу першочергове призначення казни — засіб для боротьби з персами — втратило своє значення, союзники ослабли, були розрізнені, й казна в 454 р. до н. е. була переведена в Афіни і стала відтоді, по суті, афінською державною скарбницею.
Така своєрідна данина союзників тривалий час займала перше місце за питомою часткою в доходах держави і при Арістиді досягла 460 талантів щорічно, при Періклі (близько 490— 429 pp. до н. е.) — 600 талантів.
Найвище управління фінансовою діяльністю представлялось в особливій Раді. Збиранням податків завідували 10 полетів, які засідали в Полетарині.
Списки платників податків і розподілення зібраних коштів здійснювали аподенти. Обрання голови військового і фінансового відомства проходило шляхом не таємного голосування , як це було поширено і вживано завжди, а шляхом відкритого голосування. Поліція стежила за громадським порядком і доповідала властям про факти несплати податків. В основному поліцейські функції виконували раби . Афіняни вважали ганебним для себе служити в поліції . Також існували посади агаронів та метрономів. Перші стежили за якістю товарів та торгівельною діяльністю ,а також сплатою податків , другі –за правильністю мір і ваги .
Звичайні витрати в Афінах у мирний час полягали у сплаті платні членам Ради, суддям і посадовим особам нижчого розряду. Сюди треба додати "теорико", витрата, що мав на меті дати бідним громадянам можливість відвідати театр і взагалі краще справити свято, витрати на громадські святкування і жертвопринесення, посольства, громадські будівлі різного роду. Флот і армія теж вимагали великих видатків навіть у мирний час, а під час війни витрати на цю статтю збільшувалися у величезних розмірах. Три перші роки Пелопоннеської війни коштували 7400 талантів. До бюджету входили також утримання сиріт, роздача біднякам хліба, грошові допомоги інвалідам та сиротам і різні інші витрати.
Основними платниками податків у Спарті були ілоти, які були прикріплені до землі і половину врожаю віддавали як натуральний податок. Землю в Спарті мали також періеки - ремісники, торгівці. Вони були вільними, але не мали політичних прав. Вони також сплачували податки державі. Для спартанців теж існував особливий податок у вигляді щомісячного натурального внеску в общину.
Отже, як видно з наведених даних, у Стародавній Греції, незважаючи на відсутність системності, механізм збору надходжень був досить розгалужений і забезпечував основні потреби держави.
1.2 Необхідність оподаткування у Стародавній Греції
В афінській державі не існувало прямого і постійного оподаткування громадян, і великі суми на державні потреби вишукувалися в результаті разових державних позик. Одним з таких джерел коштів на державні потреби були літургії - податкові повинності, які покладалися на найбільш заможних громадян. Поява інституту літургій слід пов'язувати саме з Афінами: пізніше він був запозичений іншими грецькими полісами, а також отримав своє друге життя в елліністичний час, хоча і в зміненій формі. Проблема літургій безпосереднім чином пов'язана з історією афінської демократії: літургії виникли з народженням останньої і зникли з її загибеллю [1].
Коли в V ст. до н. е.. Афіни почали проводити активну зовнішню політику і вести численні війни, ситуація різко змінилася. Прості громадяни, несучи тягар військової служби під час воєн, отримуючи поранення і гинучи на них, почали вимагати від поліса діетил (грошового утримання). Таким чином, у фінансовому господарстві склалося таке становище: нижчі шари отримували діетил, середні нічого не отримували, але й нічого не платили, знать несла податкові повинності (літургії) [7].
Найзначнішими і часто повторюваними були літургії, пов’язані з організацією свят: хорегія та гімнасіархія. Хорег повинен був набрати хор для виступу на святкових театральних змаганнях, забезпечити учасників костюмами та харчуванням на час репетицій та самого свята. Гімнасіархія полягала в організації гімнастичних змагань, наприклад перегонів зі смолоскипами, які проводилися п’ять разів на рік. Крім витрат на навчання учасників змагань, гімнасіархи повинні були піклуватися про освітлення та оформлення місця змагань.
Ще одна істотна зміна відбулася в Афінах на початку V століття до н. е.. Приблизно у 483 р. там був побудований великий флот, а в 478 р. до н. е.. був створений оборонний Морський союз грецьких держав, спрямований проти персів, який надалі перетворився на Афінську морську державу. Створення флоту стало можливим завдяки відкриттю нових родовищ срібла в Лавріона. За порадою Фемістокла було вирішено відносно високі доходи від цих копалень не розподіляти між громадянами, а видавати по одному таланту (26,2 кг срібла) на кожну сотню багатих громадян, щоб кожна з них збудувала на ці гроші за однією трієрі, найсучаснішому військовому судну того часу. Грошей, можливо, вистачало на будівництво судна, але їх не вистачало на його оснащення. Таким чином, господарям доводилося доплачувати з власної кишені. Цей інститут дістав назву літургій і в наступний період відігравав велику роль в Афінах. Триєрархія - найдорожча і обтяжлива з усіх надзвичайних афінських літургій, тобто натуральних повинностей, які відправлялися у вигляді безкоштовних громадських посад. Триєрархія звільняла громадянина в продовження даного року від усіх інших літургій. Не можна було примусити триєрарха справляти цей обов'язок два роки підряд. Якщо хто-небудь знаходив, що літургія ця личить не йому, а більш найбагатшому громадянинові, то міг запропонувати її останньому, якщо той відмовлявся, перший міг вимагати обміну имуществами; при незгоді на цю справу уявлялося до суду, який вирішував, кому з тяжущіхся відправляти дану літургію. Триєрархія полягала в обов'язки спорядити побудований державою військовий корабель, протягом всієї кампанії утримувати його в бойовій готовності і командувати кораблем. Після закінчення року триєрархії повинен був повернути корабель в справному вигляді і дати звіт логістам. У найдавніші часи цієї літургії в Афінах не було. До перських війн в Афінах було мало кораблів: кожна з 48, а після Клісфена з 50 навкрарій повинна була споряджати по одному кораблю. Коли Фемістокл значно збільшив флот, то про навкрарій більше не говориться: вони, очевидно, були скасовані і замінені триєрархією.
Спочатку триєрархи отримували від держави кожен по одному таланту згодом вони отримували тільки не споряджене судно, платню екіпажу та продовольчі гроші. Витрати триєрархією звичайно досягали значної суми (від 40 хв до 1 таланту). Не дивно, тому, що вже рано (після сицилійської експедиції) стали іноді розподіляти витрати на двох громадян, тим більше, що внаслідок Пелопоннеської війни громадяни значно збідніли держава навіть стало давати від себе снасті. Але й це не допомогло: громадяни замість того, щоб завідувати кораблем, віддавали оснащення корабля на відкуп, від чого страждали інтереси держави. Тому в 357 р. колишні постанови були скасовані і на триєрархії було поширено установа симморій таким чином, що до літургій залучалися тільки 1200 найзаможніших громадян, розділених на 20 симморій, по 60 чоловік у кожній. Кожна симморія мала свого начальника (гегемона) та скарбника (епімелета). Головну роль у симморіях грали 300 найбагатших громадян, які обиралися з кожної симморії по 15 осіб, з їх середовища обирали гегемони. Кожна симморія була крім того ще розділена на кілька синтелій, які складались з 2 - 16 осіб, залежно від того, скільки у кожного було майна, або скільки в цьому році потрібно кораблів. Однак, і це нововведення ні до чого, оскільки найбагатші громадяни діяли на шкоду своїм менш заможним товаришам. Тому в 340 р., за пропозицією Демосфена був введений новий закон: всі заможні люди зобов'язувались брати участь у спорядженні таким чином, що той, хто мав 10 талантів, повинен був снаряди 1 корабель, хто мав 20 талантів - 2 корабля (але ні в якому випадку не більше 2 кораблів), хто мав менше 10 талантів, об'єднуються з іншими, також менш заможними товаришами, щоб разом з ними досягти суми 10 талантів. Подробиці цього закону невідомі, так як він не зберігся, і ми знаємо тільки, що він з незначними, бути може, змінами продовжував існувати і згодом. Триєрархія була однією з численних літургій, кількість яких почала зростати з кінця VI - початку V ст. до н. е..
З плином часу організація оподаткування удосконалювалася. У число повинностей увійшли фінансування святкових маніфестацій, культових факельної ходи, хорів, комедій, трагедій, будівництва і, як у минулому, виділення коштів на хлібну одиничних жертв (що означало на ділі громадські трапези). Літургії як би доповнювали особисту незалежність громадян, яка знаходила своє відображення також у тому, що їм не доводилося регулярно платити прямих податків. З кінця V ст. в Афінах все більше поширюється обдарування у вигляді привілеї за будь-які заслуги права володіння будинком і землею на території поліса (право надавалося окремим особам - метекам або чужинцям, іноді цілим групам, зазвичай вигнанцям). Поряд з цим за особливі заслуги (участь у політичній боротьбі, матеріальні витрати на громадські потреби) деяким особам даруються і громадянські права. Оскільки це були, як правило, багаті люди, які прагнули закріпити знову здобутий суспільне становище, вони скуповували у великій кількості землю і були демонстративно щедрі при виконанні літургій.
Таким чином, фінансування громадських структур в Афінах в V - IV ст. до н. е.. було поставлено на нову основу. Одночасно з цим відбулося і вельми цікаве зміщення акцентів. Літургії в більшій мірі стали служити вирішення проблем флоту і організації свят, а демократія взяла на себе реалізацію великих будівельних програм міста [3].
1.3 Фіскальна політика Афінської держави
Число багачів в грецьких полісах IV ст. до н. е.. і обсяг сконцентрованих в їх руках станів були не менше, ніж у V ст. до н. е.., та ослабла їх готовність витрачати кошти на державні та громадські потреби. Вперше в історії грецьких полісів проявляється в такій гострій формі конфлікт між інтересами держави і приватних осіб. Багаті громадяни, не соромлячись, витрачають величезні кошти на предмети розкоші, дорогу домашнє начиння, коштовності, а в держави немає коштів на найнеобхідніше.
У цей період грецької історії постійна гостра фінансова потреба посилювала важке внутрішнє становище грецьких полісів. Держава була не в змозі так, як це робилося раніше, різними заходами нівелювати рівень матеріального добробуту своїх громадян. Протиріччя між багатими і бідними, різкі соціальні контрасти стають характерною рисою життя грецьких полісів.
В умовах наростаючої соціальної напруженості держава робить енергійні спроби знайти нові джерела доходів для поповнення скарбниці. В Афінах у IV ст. до н. е.. знову пожвавлюється діяльність Лаврійскіх срібних рудників. Вони належали державі, яке здавало їх у розробку приватним підприємцям за певну плату. Видаються закони, що заохочують зовнішню торгівлю (терміновий розгляд торгових позовів, привілеї і почесті чужоземним купцям, особливо ввезення хліба, і т. п.), що повинно було збільшити доходи скарбниці від торгових мит. Після поразки в Пелопоннеській війни і розпаду Морського союзу скарбниця спорожніла, витрати ж, особливо під час війни, були вкрай високими. Не залишалося нічого іншого, як спиратися на заможних громадян. У ході двох фінансових реформ робилися спроби розподілити податкові повинності більш справедливо. У 378-377 рр.. до н. е.. була проведена загальна оцінка майнового стану громадян і був заснований інститут "антідосіса". На підставі його той, хто вважав, що його стан менше, ніж у іншого і, отже, він меншою мірою зобов'язаний виконувати літургію, міг подати до суду прохання про зміну оцінки його стану. До наших днів дійшли відомості про численні скарги багатих громадян з приводу їх податкової експлуатації та несправедливого до них ставлення. Причиною тому були як перевантаження при несенні податкових тягот, так і бажання зберегти гроші і майно [8].
Розкол між інтересами заможних і бідних громадян позначився на дусі та ефективності Афінської держави. Повагу до закону, особливо до "неписаних законів", було ослаблено рішучістю народу нав'язувати свою волю і правити за допомогою указів, а не законів. Звинувачення у беззаконні, спочатку служила для захисту існуючих законів, знецінилося внаслідок надмірного його використання; повідомляється, що проти Арістофана його безуспішно висували не менше 75 разів.
Таким чином, у III ст. до н. е.. прірву між багатими і бідними стала настільки величезною, що деякі міста були змушені почати безкоштовну роздачу хліба біднякам, тобто почалася пауперизація населення. Тому одним з основних виходів з наступив глибокої соціально-політичної кризи держава, в особі міст-полісів, бачил тільки в посиленні податкового тягаря, що стягується з населення.
Так, з III ст. до н. е.. міста змушені були, долаючи встановлені в Греції звичаї і традиції, які свідчили, що вільні громадяни прямих податків не платять, вводити їх. Зазвичай податки були непрямими: це 2%-вий податок на весь вивіз і ввезення, пасовищний податок на кожну вигнану на пасовище тварину і податки на ринкові місця. Але в цей важкий для Греції період міста ввели і прямі податки: в Афінах - ейсфору на всю приватну власність (деякі міста-поліси також її ввели, наприклад Мілет). Інші, як Кранноні і Делос, стягували 10% з урожаю або, як Делос і Кос - 10% доходу з будинку. Кос ввів спеціальний збір на вивезення косской вина і обклав податком хліб, борошно, овочі, солону рибу і багато інших товарів; Теос в III ст. до н. е.. обклав податком орних волів, рубку лісу, овець і свиней, шерстяний одяг з мілетської вовни, фарбування пурпуром, сади і бджіл [5].
Можна припустити, що відсутність перспективи в розвитку Афінської держави полягала в тому, що в ньому не було досить стійких і постійних джерел державних доходів. Проблеми державних фінансів в умовах кризи класичного поліса виявилися нерозв'язними. Афінське держава не мала можливості знайти джерела поповнення казни ні за рахунок організації державного господарства, ні за рахунок податків з населення. І тому в періоди соціально-політичних криз, коли в Афінській державі нагніталася масова істерія, майстерно направляється вождями ворогуючих політичних партій, права громадян, у тому числі і в податковій сфері, нехтувалися особливо безцеремонно. Баланс інтересів у податковій сфері різко схилявся на користь держави. У такі часи демос готовий був підняти руку на одне з найбільш священних прав афінського громадянина - право власності.
У результаті поліс як політична форма існування давньогрецької державності втратив свою самодостатність. Він позбувся духовної прихильності найбільш освічених громадян, і йому не вдалося об'єднати класи і стани, він не зміг гарантувати їм соціально-економічну безпеку. Його недоліки стали причиною внутрішніх політичних та економічних чвар і зовнішніх воєн. І в 146 р. до н. е.. велика держава античності стала провінцією Риму.
РОЗДІЛ 2
Літургії як основний вид повинностей у Стародавній Греції
2.1 Хорегія
"Хорегія" висвітлює сутність найбільшої одинарної літургії, що призначалася для організації виступу хорів на афінських державних святах. Оскільки у греків існувало кілька видів змагання хорів, було і кілька видів хорегії. Перший вид змагання хорів - ліричний (або дифірамбічній), який, представляючи собою команду з членів однієї філи у складі 50 осіб змагався у виконанні дифірамба на різних державних святах, при цьому змагання відбувалися між двома родами хорів: хлопчиків і чоловіків. Хорег, в обов'язки якого входило організувати цей хор, забезпечити його святковими строями, надати йому вчителя - дидаскала, флейтиста, місце для репетицій, а також містити хор весь цей час , вибирався їх колективу тієї ж філи. якою належав і сам хор. Таким чином, ліричний хорег був представником філи на святі і в разі перемоги повинен був увічнити ім'я перемогла філи і своє цьому сприяння в написі, яка залишалась на базисі встановлював триніжка - призу, вручається переможцю. Перший обов'язок хорега полягав у наборі музикантів і співаків для хору (виключно з середовища громадян), утриманні їх під час навчання і виплати платні;його ж обов'язком було надання приміщення для занять хору в його будинку або у найнятій для цієї мети квартирі. Якщо сам поет або рекомендована їм людина не брала на себе справу навчання хору, то хорег повинен був запросити особливого вчителя за плату; він же виплачував винагороду музикантам. Для представлення хорег заготовляв хоревтів багаті костюми і маски і сам був у розкішному святковому вбранні і з вінком на голові. Після змагання хорег, краще за всіх виконавший свої обов'язки, був визнаний переможцем і отримував у нагороду вінок; в пам'ять перемоги він ставив у храмі дошку із записом про перемогу. Хорегія була дуже почесним обов'язком, але вона вимагала дуже великих витрат. Хореги почасти з марнославства, бажаючи відзначитися один перед одним, частково ж з благочестя не щадили витрат, щоб виконати свою літургію як можна краще. Трагічний хор обходився дорожче, ніж комічний. Хореги пізньокласичного часу не обмежувалися простими присвятами на базисі триніжків, але споруджували грандіозні монументи у формі невеликих храмів де і встановлювали треножники. Написи, залишені на цих монументах також відображають зрослі амбіції хорегів: переможцями в них названі не філи, а самі хореги. Корпоративне почуття класичних Афін поступилося почуттю усвідомлення своєї особистості. У цій роботі широко представлені відомості про триніжка, присвятних монументах ліричних, а також драматичних хорегів. Крім характеристики обов'язків ліричних хорегів. а також специфіки їх вибору, в роботі вирішується питання про кількість обираються щорічно хорегів і в зв'язку з чим постає проблема, на яких святах проводилося змагання дифірамбічній хорів. При цьому можна з упевненістю говорити про змаганні 10 хорів чоловіків і 10 хорів хлопчиків на Великих Діонісіях, Панафінеях, Таргелія (на останньому святі змагались по 5 хорів чоловіків і хлопчиків і обиралося по одному хорега від двох філ), а також з великою часткою вірогідності припускати дифірамбічній змагання на Гефест, Прометей, Анфестерий, Осхофоріях. [6] Другий рід змагаються хорів - драматичний, тобто той хор, що брав участь в уявленні грецької драми, яке, як відомо, являло собою змагання, що проводилися в рамках дионисийских свят (при цьому можна з упевненістю сказати, що всі діонісійські свята: Великі Діонісії, Сільські Діонісії, Льонею, - були відзначені драматичним агоном; лише з приводу Анфестерий, є ймовірність припустити, що на цьому святі здійснювалися не постановки драм, а попередні читання [7]. Змагання проводилося між окремими поетами, при цьому в змаганні на Великих Діонісіях брали участь три трагіка, що ставили на день по одній тетралогії, і три коміка, що ставили по одній п'єсі і виступали по одному ввечері після постановки трагедій. Напередодні Пелопонесській війни був введений додатковий четвертий день в театральний агон, на який була перенесена постановки комедії, кількість яких було збільшено до 5. На початку війни довелося повернутися до старого порядку, однак чотириденний драматичний агон був знову відновлений після закінчення Пелопоннеської війни. Кожному поетові при цьому призначався один хорег, який повинен був організувати хор для однієї тетралогії або для однієї комедії. Хорег переміг поета також повинен був зробити відповідне посвячення. [8] При певній ідентичності обов'язків ліричного і драматичного хорега. це були хореги різної якості. Якщо ліричні хореги в силу особливості їх обов'язків обиралися за филам, то драматичні хореги до филам відношення не мали. [9] Драматичний хор не обмежувався колективом однієї філи, а драматична хорсгія була державною службою. У зв'язку з особливим характером драматичної хореги до виконання цієї літургії допускалися метеки. Для полегшення тягаря хореги в кінці 4 ст. (Точна дата не встановлюється) вводиться так звана сінхорегія. Тепер обов'язки одного хорега могли бути розподілені між двома особами, у той час як найзаможніші громадяни піддавалися як і раніше одноосібної хореги. Крім того, нам відома бенкетна хорегія, що призначалася для організації змагань бенкетів - виконавцями військової пісні-танцю - бенку. Однак характер бенкетних хорів не зовсім зрозумілий: чи були це хори окремих філ або ж вони не мали до філ жодного відношення. Аристотель згадує про ще один вид хорегії: він говорить, що хореги призначалися також для відправляння на Делос хорів, хоча залишається невідомим, чи була ця хорегія літургією. У пізніший час була зроблена спроба вишукування коштів на ці заходи з державної скарбниці, а безпосереднє керівництво з передачі хорегії спеціально обирається на посадові особи. Проте за часів Клісфена знову повернулися до стародавніх звичаїв, тобто покриття цього роду витрат поклали на самих заможних громадян. Так про існування ординарних літургій у відомій нам класичній формі слід говорити починаючи з часу Клісфена. Інститут хорегії був ліквідований разом з іншими літургіями під час правління Деметрія Фалерського (316-301 рр..) І замінений агонофесією. Агонофет приймає на себе обов'язки хорегів, витрачаючи при цьому не особисті, а державні кошти.
2.2 Гімнасіархія
Гімнасіархія у 5-4 ст. гімнасіархія представляється, як ординарна літургія, що призначалася для організації змагань у ритуальному бігу з факелами на Панафінеях, Гефест, Прометей, а також на цілому ряді інших свят. Кожна філа виставляла для цього агона окрему команду, що складалася з 13-14 чоловік, тренуваннями і змістом якої займався гімнасіарх, що був також членом цієї філи. Про обов'язки цього гімнасіарха з нагляду за гимнасиям відомостей немає. Більше того, цілком ймовірно припустити, що грецький світ зовсім не знав гимнасиев до останньої третини 4 ст. Перша згадка про афінські гімнасіархії відноситься до кінця 4 ст. До цього часу нам відомі лише ті установи (афінські Академія, Лікей та Кіносарг), що з правом можуть вважатися предтечами елліністичних гимнасиев, що припускали атлетичний і гуманітарну освіту, що стали "цивільним казино" за визначенням Т. Моммзена. Крім того, в цей час, поряд зі словом "гімнасіарх", з'являється й інше - "лампадарх, яке власне і означає керівника бігу з факелами. [10] Тобто, мабуть, саме в цей час з'явилася необхідність розмежування цих двох фігур: гімнасіарха і лампадарха. Перший, починаючи з цього часу, регулярно позначається в написах, як керівник гімнасія і постає в якості державної посадової особи. в той час як другий є виконавцем лампадархіі. яка в якості літургії змінюється при Деметрій Фалерській агонофесісй.
Виконувати ці обов'язки могли тільки ті громадяни, стан яких було не менше трьох талантів. Сироти жіночої статі, не вийшли заміж, звільнялися від цих повинностей, а сироти - молоді юнаки користувалися тією ж пільгою ще один рік після настання повноліття. Ніхто не зобов'язаний був виконувати дві літургії в один рік або виконувати ту ж літургію два роки поспіль. Гімнасіархіі в стародавньому значенні повинні були утримувати на свій рахунок (тобто платити платню і годувати) тих, які готувалися до гімнастичним змагань під час свят, а також пристойним чином прикрасити саму арену змагань. Вони, звичайно, мали також нагляд за ними. Найзначніша гімнасіархія цього роду була лампадархія, що складалася у організації бігу з факелами, який в Афінах виконувався юнаками у наступні п'ять свят (особливо богів світла і вогню): у свято Гефеста, у свято Прометея, в Панафинеи, в Бендідіі або свято Артеміди Бендідской, богині місяця, нарешті, у свято Пана, бога вогню. Біг з факелами відбувався спочатку пішки, за часів ж Сократа в перший раз на конях. Біг походив від вівтаря Прометея в Академії до міста. Мистецтво в цього роду змаганнях полягало в тому, щоб добігти першим до мети, не погасивши факела або воскової свічки. Біг ставав ще важчий, коли при цьому відбувалася передача смолоскипів. Цю передачу, найімовірніше, пояснюють таким чином, що бігуни були розставлені на відомій відстані один від одного і перші, добігши до свого місця, передавали факел другим, які бігли далі і передавали їх третім і т.д. Витрати на цього роду літургію збільшувалися ще тому, що необхідно було залишити місце змагань, тому що біг зі смолоскипами відбувався вночі. За свідченням Лісія, гімнасіархія в Прометеї коштувала 1.200 драхм. Гімнасіарх, що одержав перемогу, присвячував, подібно хорегу, який-небудь пам'ятник своєї перемоги. Таким чином, після вивчення афінського матеріалу стає можливим сформувати погляд на інститут грецької гімнасіархіі взагалі. Можна припустити ідентичність цього інституту у всіх грецьких полісах. Так, у 5 - 1-й пол. 4 в. гімнасіархія була літургією, а з кінця 4 ст. гімнасіархія стає посадою, яка передбачала нагляд за гімнасіями. З іншого боку, цілком ймовірно припустити, що гімнасіархія і пізніше носила характер літургій. У Стародавній Греції існували й інші літургії. Так, літургія під назвою гестіасіс була обов'язком організувати бенкет для своїх одноплемінників під час великих свят. Архітеорія була обов'язком по очоленню священного посольства міста на панеллінські свята. Аррефорія припускала участь двох дівчаток 7-11 років у відправленні культу Афіни, а саме, виконання ними роботи з виготовлення пеплоса для Панафинейской процесії на честь Афіни, участь у цій процесії, а також виконання власне обряду аррефоріі (несення чогось невідомого ) під час свята з тією ж назвою - Аррефоріі. Канефорія (несення кошиків) зобов'язувала дівчат до участі в різноманітних святкових процесіях як кошиконош. До ординарних літургій зараховувався обов'язок з організації змагань трієр, а також організація агонів, що носять назву евандріі, евопліі і евтаксіі, які представляли собою свого роду конкурс чоловічої краси, сили й доблесті між командами філ. Ординарною літургією була також гіппотрофія (вигодовування коней), що призначалася для організації кінних змагань. Таким змаганням з літургійної організацією могла бути так звана антіппасія - рід кінних баталій між командами окремих філ.
2.3 Триєрархія
Ще одна істотна зміна відбулася в Афінах на початку V століття до н. е.. Приблизно у 483 р. там був побудований великий флот, а в 478 р. до н. е.. був створений оборонний Морський союз грецьких держав, спрямований проти персів, який надалі перетворився на Афінську морську державу. Створення флоту стало можливим завдяки відкриттю нових родовищ срібла в Лавріона. За порадою Фемістокла було вирішено відносно високі доходи від цих копалень не розподіляти між громадянами, а видавати по одному таланту (26,2 кг срібла) на кожну сотню багатих громадян, щоб кожна з них збудувала на ці гроші за однією трієрі, найсучаснішому військовому судну того часу. Грошей, можливо, вистачало на будівництво судна, але їх не вистачало на його оснащення. Таким чином, господарям доводилося доплачувати з власної кишені. Цей інститут дістав назву літургій і в наступний період відігравав велику роль в Афінах. Триєрархія - найдорожча і обтяжлива з усіх надзвичайних афінських літургій, тобто натуральних повинностей, які відправлялися у вигляді безкоштовних громадських посад. Триєрархія звільняла громадянина в продовження даного року від усіх інших літургій. Не можна було примусити триєрарха справляти цей обов'язок два роки підряд. Якщо хто-небудь знаходив, що літургія ця личить не йому, а більш найбагатшому громадянинові, то міг запропонувати її останньому, якщо той відмовлявся, перший міг вимагати обміну имуществами; при незгоді на цю справу уявлялося до суду, який вирішував, кому з тяжущіхся відправляти дану літургію. Триєрархія полягала в обов'язки спорядити побудований державою військовий корабель, протягом всієї кампанії утримувати його в бойовій готовності і командувати кораблем. Після закінчення року триєрархії повинен був повернути корабель в справному вигляді і дати звіт логістам. У найдавніші часи цієї літургії в Афінах не було. До перських війн в Афінах було мало кораблів: кожна з 48, а після Клісфена з 50 навкрарій повинна була споряджати по одному кораблю. Коли Фемістокл значно збільшив флот, то про навкрарій більше не говориться: вони, очевидно, були скасовані і замінені триєрархією.
Спочатку триєрархи отримували від держави кожен по одному таланту згодом вони отримували тільки не споряджене судно, платню екіпажу та продовольчі гроші. Витрати триєрархією звичайно досягали значної суми (від 40 хв до 1 таланту). Не дивно, тому, що вже рано (після сицилійської експедиції) стали іноді розподіляти витрати на двох громадян, тим більше, що внаслідок Пелопоннеської війни громадяни значно збідніли держава навіть стало давати від себе снасті. Але й це не допомогло: громадяни замість того, щоб завідувати кораблем, віддавали оснащення корабля на відкуп, від чого страждали інтереси держави. Тому в 357 р. колишні постанови були скасовані і на триєрархії було поширено установа симморій таким чином, що до літургій залучалися тільки 1200 найзаможніших громадян, розділених на 20 симморій, по 60 чоловік у кожній. Кожна симморія мала свого начальника (гегемона) та скарбника (епімелета). Головну роль у симморіях грали 300 найбагатших громадян, які обиралися з кожної симморії по 15 осіб, з їх середовища обирали гегемони. Кожна симморія була крім того ще розділена на кілька синтелій, які складались з 2 - 16 осіб, залежно від того, скільки у кожного було майна, або скільки в цьому році потрібно кораблів. Однак, і це нововведення ні до чого, оскільки найбагатші громадяни діяли на шкоду своїм менш заможним товаришам. Тому в 340 р., за пропозицією Демосфена був введ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора