Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Тіньова економіка
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Економіка України
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
та природокористування
Кафедра економічної теорії
Індивідуальна робота студента
Тема реферату:
«Тіньова економіка»
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3
1. Сутність та структура тіньової економіки
1.1. Поняття тіньової економіки…………………………………………………….4
1.2. Сутнісні характеристики, структура та типологізація тіньової економічної діяльності……………………………………………………………………………..5
2. Основні чинники тінізації економічної діяльності
2.1. Проблеми ефективності державного регулювання економічних процесів….11
2.2. Позабанківський грошовий обіг – основа тіньової економіки………………14
2.3. Неефективність податкової системи………………………………………….18
3. Особливості тінізації економіки України
3.1. Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності…………………20
3.2. Стан і проблеми тінізації ринку праці України………………………………23
3.3Напрямки зниження рівня тінізації економіки в Україні…………………….32
Висновоки………………………………………………………………………….36
Список використаної літератури………………………………………………..37
Вступ
Тіньова економіка об'єктивно існує з часу, коли отримувані від злочинної діяльності доходи набували відтворювально-криміногенного характеру, а вона почала використовувати тіньовий або легальний формат економічної діяльності.
Йдеться про існування різних видів соціальне негативних, протиправних, у тому числі й злочинних, діянь. Запроваджені державою заборони на ті чи інші види протиправних діянь еко номічного характеру мали жорсткий характер методів протидії, наприклад, кримінальна відпо відальність. Але за інші діяння закон передбачав слабку відповідальність (різні види цивільної, адміністративної), а за деякі взагалі ніяких санкцій не передбачалось. З часом характер джерел доходів змінювався, а разом з ним змінювався зміст ставлення держави до обох видів джерел до ходів («неформального» та «підпільного» секторів тіньової економіки). Як свідчить дослідження, зміст і потенціал тіньових доходів формується залежно від зміни пріоритетів у державній політиці та, відповідно, в законодавстві стосовно тих чи інших джерел тіньової економіки. Продумана і глибоко виважена економічна політика протидії тіньовим виявам звужувала джерела таких дохо дів, а також знижувала їхній відтворювальний потенціал. І навпаки, непродумана, «поспішна» лінія держави з економічних питань породжує нові, додаткові джерела накопичення тіньових ка піталів, які, у свою чергу, працюють для відтворення потужного кримінального потенціалу. Це призводить до зростання «тінізації» економіки.
Тіньовий сектор економіки значно зріс у період соціально-економічних реформ внаслідок відсутності нормативних умов, насамперед у сфері оподаткування, для здійснення легальної під приємницької діяльності.
Криміногенна дія такого економічного чинника полягає в тому, що він зумовлює виник нення цілої низки соціальних і соціально-психологічних процесів, які сприяють криміналізації суспільства. Саме нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, різні види розкрадань, «відмивання» доходів злочинного походження тощо несуть у собі криміногенний потенціал і не гативно впливають на стан злочинності. Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.
Сьогодні найперспективніший напрям розширення доходів - залучення тіньових оборотів до сфери легального бізнесу. Але всі намагання вирішити цю проблему, зокрема й за рахунок удосконалення системи оподаткування, упорядкування пільг, посилення контрольних функцій за збором податків, не дали очікуваних результатів. Тіньова економіка все ще займає провідні позиції.
1. Сутність та структура тіньової економіки
1.1. Поняття тіньової економіки
Термін “тіньова економіка” використовується для забезпечення сукупності неврахованих, нерегламентованих (що відрізняються від зафіксованих у нормативних документах і правилах господарювання) і протиправних видів економічної діяльності.
Тіньова економіка є складним, суперечливим соціально-економічним процесом. Вона охоплює основну частину суспільних структур і господарства. До зазначеної економіки належить неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, грошей, послуг. Це все те, що приховується від органів державного управління, громадськості, зокрема соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами по використанню державної і недержавної власності, власності громадян у корисливих інтересах, які вбирають у себе невраховані та нерегламентовані види економічної діяльності. Тобто тіньова економіка розуміється як сукупність неконтрольованих і неврегульованих законних або протиправних видів економічної діяльності.
Тіньова економіка виросла та розвивалася в умовах наявності прогалин у законодавстві, в економіці і фінансово-кредитній сфері, за обставин зростання фінансових можливостей криміналітету, зрощування корумпованих представників різних влад, державного апарату і злочинного світу, маючи єдину ціль – надмірне збагачення та одержання влади. Пояснення даного явища, насамперед, слід шукати в площині відсутності уміння кваліфіковано, професійно управляти господарством.
Поява і специфіка тіньової економіки пов'язана з багатьма чинниками. У сферу її діяльності втягнуто:
Основні капітали(рухомість і нерухомість, ресурси та засоби виробництва);
Фінансові засоби та цінні папери (акції, векселі, електронні карти, приватизаційні, компенсаційні сертифікати тощо);
Особисті капітали структур тіньової економіки (будинки, земля, автомашини, яхти, дачі, літаки тощо);
Демографічні ресурси (особи, задіяні в тіньових економічних видах діяльності).
Існування даної економіки зумовлює розвиток й існування організованої злочинності, сприяє “відмиванню” злочинно одержаного капіталу через малі підприємства, асоціації і комерційні банки, за допомогою акції, приватизації.
1.2. Сутнісні характеристики, структура та типологізація тіньової економічної діяльності
Розвиток до індустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI–ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціонувала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності – колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп’ютерним піратством, корупцією тощо). [11;30]
Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах і ллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. Лаконічне пояснення основної причини істотної тінізації соціалістичного господарства дає американський економіст М. Олсон: «Якщо відсутня приватна власність, то всі громадяни матеріально зацікавлені у розкраданні господарства, але ніхто не зацікавлений особисто у його збереженні». Загалом, еволюція неформальної економічної діяльності відображає загальні закономірності історичної еволюції соціально-економічних систем, які узагальнено можна подати у характерних ознаках, що викладені нижче.
Насамперед зазначимо, що ступінь розвитку економіки без посередньо пов’язаний з рівнем регламентації господарської діяльності. Досить значна регламентація спостерігалася в імператорському Китаї і меркантилістських державах Західної Європи нового часу, які застосовували різні моделі регуляторного державного впливу. В античному ж суспільстві, що вважається яскравим прикладом економічної демократії, неформальна економіка взагалі не була зафіксована.
Аналізуючи ретроспективу розвитку цього явища зазначимо, що небагато дослідників розглядають історичну еволюцію або циклічність його динаміки. Але з точки зору інерційності розвитку соціально-економічних систем для прогнозування обсягу і ролі тіньового сектору за сучасних умов необхідно визначити загально-історичні тенденції і закономірності його формування і розвитку. Американський економіст Е. Фейг наводить абстрактну модель, що відображає динаміку співвідношення зареєстрованого і незареєстрованного секторів гіпотетичної економіки від натурального господарства до сучасної «держави загального добробуту».
Припускається, що сукупний приватний реальний дохід від економічної діяльності (зареєстрованої й незареєстрованої) зростає з постійною швидкістю – крива t0-t5 (рис.1.1). Протягом періоду t0-t1 економіка складається тільки з незаконного неринкового (не грошового) сектору. У момент t1 одночасно виникають ринок і грошовий обмін.
У цей період спостерігається прискорений розвиток урядових інститутів, що забезпечують зовнішню оборону, систему освіти і перерозподіл до
ходів. Зважаючи на те, що на покращання і розширення соціальної сфери спрямовуються значні ресурси, варто очікувати прискорене зростання зареєстрованого сектору (на відрізку О2–О3), який випереджає зростання як приватного грошового сектору, так і сукупної частки доходу. Протягом цього періоду незареєстрованний грошовий сектор (інтервал між лініями О2-О3 і М2-М3) скорочується щодо зареєстрованого сектору. Аналогічно, незареєстрованний не грошовий сектор (інтервал між М2-М3 і Т2-Т3) зменшується порівняно з легальним сектором. Зареєстрований сектор зближується з сукупним приватним доходом. Проте, економісти-теоретики наголошують на статистичній ілюзорності подібного зростання, яке відображає більшою мірою покращання системи обліку, ніж економічне зростання.
У поданій моделі особливо цікавий період (t3-t4), протягом якого зареєстровано сектор економіки приблизно пропорційний до сукупного приватного грошового сектору і до сукупного доходу суспільства (повного співпадання зареєстрованого сектору із сукупним приватним грошовим сектором не відбувається ніколи). Особливістю цього періоду є точна відповідність характеристик сукупної економічної діяльності та зареєстрованого сектору – тому цей період найпридатніший для наукового спостереження. Протягом цього періоду економічна теорія і моделі, засновані на емпіричному спостереженні, найкраще пояснюють і прогнозують економічну поведінку суб’єктів господарювання. За інших умов макроекономічні прогнози не підтверджуються через помітний розрив між зареєстрованою і незареєстрованною економічною активністю. Протягом останнього періоду (t4-t5) незареєстрована діяльність створює розбіжність між темпами зростання зареєстрованого і незареєстрованного секторів, спостерігається ситуація, що тотожно відображає процес зародження зареєстрованого сектору в економіці – незареєстрований сектор зростає швидше від зареєстрованого.
Хронологічні етапи цієї моделі можна інтерпретувати таким чином: (t0-t1) – додержавна натуральна система господарювання; (t1-t2) – генезис товарного господарства в додержавний період; (t2-t3) – становлення державного контролю доходів у товарному господарстві; (t3-t4) – класичне ринкове господарство; (t4-t5) – сучасний період посилення нелегальної економічної діяльності у «державі загального добробуту». Звернемо увагу на певні недоліки аналізованої моделі. Зокрема, в ній не враховуються особливості різних складників незареєстрованої господарської діяльності: в одних випадках діяльність не реєструється, оскільки до цього не спонукає держава (період t0-t2), в інших – внаслідок свідомого ухилення суб’єктів господарювання (з моменту t2).
З урахуванням цього зауваження, конкретизуємо модель Е. Фейга щодо розвитку лише неформальної економічної діяльності (рис. 1.2). В основу модифікованої моделі, як і в моделі Е. Фейга, покладено припущення, що історичний розвиток суспільства пов'язаний із поступовим посиленням державного регулювання господарського життя і, відповідно, з розширен ням економіки як реакції на виклик «апарату насильства» з боку держави.[1;67]
Іншою характерною особливістю історичного розвитку економіки є те, що «піки» зростання неформальної економічної діяльності припадають власне на переломні моменти економічної історії: антимонопольне неформальне виробництво епохи меркантилізму як початкової стадії розвитку капіталістичної економіки; контрабандна торгівля та работоргівля перед повним зникненням рабовласницького господарства; масове розкрадання державно-кооперативної власності за радянської моделі директивно-планової економіки; сучасний неформальний сектор у країнах з перехідною економікою.
У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів.
Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів аллокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані:
підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях;
володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;
корпоративно-бюрократична влада.
До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).
Тут витягають понад прибуток, що перевершують по своїх масштабах відомі дотепер у світовій практиці.
Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів, керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства.
На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні тощо на користь першого «сектора», причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної влади, що створює інституціональне «перевагу першого «сектора» над другим».
Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіка двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом, подпітуючим тіньові структури і відносини. До безпосередніх наслідків поляризації економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:
виділення зони виникнення надприбутків;
утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних структур, неекономічне суперництво, між якими підмінює собою, сьогодні, механізм державного керування;
розкол суспільства на дві нерівні частини – зайнятих у привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у регресуючим не монополізованому «секторі» економіки;
поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за перерозподіл украй доходів, що розподіляються нерівномірно на всіх рівнях.
Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися в останній час, перерозподілу власності.
Почата під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в Україні привела до повного занепаду щирої картини існуючих прав власності. Після всього років «реформи» неможливо провести чітке розмежування між державними і приватними секторами економіки: відбулася практично повна дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.
Невизначеність границь приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин: по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готували базу для наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так називані «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон дуже великий – від прямого грабежу державної власності до легальних трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством доданої вартості в приватний сектор. Створення фінансових холдингів, конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють виникненню рівнобіжних ринків грошей, кредитів і капіталу. Використання кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з метою їх наступної легальної чи тіньової приватизації і т.д.
Наступна схема представляє основні напрямки, об'єкти, суб'єкти і методи приватизації, а також про нових власників, що з'явився в ході її.
Схема 1.
Основні об'єкти, методи й учасники приватизації.
Об'єкти
Методи
Нові власники
Власність політичних і суспільних структур
Створення комерційних структур, експорт капіталу
Номенклатура суспільних і політичних організацій і близьке до них оточення.
Державні бюджетні соціальні фонди
Широка система соціальних кредитів і пільг по оподатковуванню. Створення комерційних структур на базі фондів.
Корумпований апарат, «шляхетні одержувачі»
Фонди державних підприємств.
Різні форми «приватизації» (дрібні кооперативи, лізинг, оренда і т.д.) різноманітні форми масової і платної приватизації.
Трудові колективи, директорат, що були теневики.
Заощадження населення.
Через систему ваучерних і інвестиційних фондів, банківську систему і нові організації соціального забезпечення.
Співробітники фондів і організацій.
Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється, очевидно, у тім, що на фінансах партії створені найбільш дієздатні комерційні структури, у тому числі найбільш респектабельні банки і спільні підприємства. Представники нової економічної еліти і політичного керівництва, як видно, змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так і інших ніколи належала до одного клану – партійній номенклатурі. У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси, пов’язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні. Адже право власності на різноманітні економічні об’єкти на практиці розглядається багатьма суб’єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії українського суспільства.
Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом.
Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих об’єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні вигоди їх власникам. Сучасний етап “великої” приватизації матиме нові характерні риси, які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою мірою, ніж це було раніше. В іншому випадку ці підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена завдяки дії судових механізмів.
Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд державного майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять індивідуальний характер. З позиції захисту економічних та соціальних інтересів українського суспільства в цілому це може бути цілком виправдано, оскільки мова йде про стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що, декларуючи перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних випадках, одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти таких умов в інших ситуаціях. Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий, що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.
Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба довести наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на придбання об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно. Тому при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення службових повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ, стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання або дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається дещо парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності ніби й мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна. Все це накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування тіньової економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у стадії досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до суду.
Показова в цьому плані ситуація на ринку цінних паперів, що значною мірою впливає на механізми приватизації державного майна. Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації державного і комунального майна
2. Основні чинники тінізації економічної діяльності
2.1. Проблеми ефективності державного регулювання економічних процесів
Основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства.
Труднощі, які виникають у результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторної політики.
За умов, коли регуляторна політика держави йде усупереч з інтересами вагомих груп економічних суб’єктів, тіньова економіка поширюється на галузі та сфери діяльності й набуває масштабного вияву. Керуючись інтересами власного відтворення, економічні суб’єкти ведуть пошук сприятливіших шляхів використання доступних їм ресурсів, у тому числі – виходячи за межі чинного законодавства. Це спонукає їх до стихійного встановлення нових правил здійснення господарських операцій, в яких регулююча та контролююча роль держави поступово заміщується неформальними угодами між ними.
В тіньовій економічній діяльності досить поширені зловживання, що ґрунтуються на суперечностях законодавчої бази, яка допускає різне тлумачення положень закону навіть професіоналами. Замість того, щоб бути головним чинником прогресивних перетворень у суспільстві, законодавство стало помітним гальмом його реформування.
Господарське законодавство «першого покоління», створене за відносно короткий час, було вкрай недосконалим. Хронічними недоліками господарського законодавства були надмірна кількість нормативних актів, неузгодженість багатьох актів між собою, нестабільність їх дії, наявність значних прогалин у регулюванні тих чи інших господарських відносин. [12;10]
Законодавчий процес залишається недосконалим і останніми роками. Класичним прикладом невідповідності законодавства потребам цивілізованої господарської діяльності стала взаємна суперечливість чинних з 1 січня 2004 р. Цивільного і Господарського кодексів України, внаслідок якої суди, керуючись нормами чинного законодавства, приймають протилежні рішення з одного й того ж питання.
Не викликає подиву, що на цьому тлі поступово, але неухильно зростало зневажливе ставлення підприємців та інших суб’єктів господарювання до державної влади, у суспільстві поглиблювалося явище правового нігілізму. Значна кількість справ в економіці вирішується поза правовим полем. Аргументами як у малому, так і у великому бізнесі часто-густо стають адміністративний тиск, погрози і так звані «наїзди».
Значна кількість, складність, заплутаність, а іноді й суперечливість та невідповідність Конституції України законодавчих і нормативних актів підштовхує суб’єктів господарювання мінімізувати спілкування з державою шляхом подання мінімального обсягу інформації про свою діяльність. Протиправні дії такого роду «виправдовуються» дискримінаційним характером державної регуляторної політики. Це надає виявам тіньової діяльності стійкого характеру, а масовість цих явищ робить правоохоронну систему нездатною чинити належний опір. Більше того, без усунення на цій основі матеріальних передумов виникнення розбіжностей між інтересами суб’єктів господарювання та держави, посилення каральних заходів лише надає виявам тіньової економіки більш витончених, завуальованих форм. Тривале існування тіньових форм відтворення неминуче веде до криміналізації економіки, поширення корупції, зниження ефективності економічної політики держави.
Безумовно, тіньова економіка є хворобливою реакцією на усю сукупність обставин, які складаються в державі, суспільстві й економіці. Однак не можна не помітити значного впливу на поширення тіньових явищ саме необміркованих державних рішень в економічній сфері, необґрунтованості у багатьох аспектах політики переходу до нових економічних відносин, загального зниження авторитету органів державної влади, недосконалості чинного законодавства.
Одним з найвагоміших чинників тінізації економіки є її надмірна зарегульованість, численні випадки невиправданого втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність.[14;224]
За існуючими оцінками, що спираються на порівнянні рівнів тінізації в різних країнах світу, цей показник тісно пов’язаний з кількістю процедур, необхідних для державної реєстрації підприємницької діяльності, тривалістю їх проходження та іншими контактами підприємців з владними органами. Регуляторний тягар є однією з суттєвих причин відносно високого рівня тінізації економічних процесів у нашій державі. Непоодинокими є випадки, коли передбачені законодавством повноваження використовуються для прискіпливого контролю за діяльністю окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема інтенсивність перевірок податківцями банків перевищує середню за значно більшої дисциплінованості банківських установ, ніж інших платників податків.
Окрім зазначених вище недоліків у нормативно-правовому регулюванні, суттєвими перешкодами на шляху здійснення економічної діяльності залишаються:
- великі податки та значна їх кількість;
- ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни;
- надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів;
- складна процедура реєстрації підприємств;
- часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами;
- тиск з боку місцевих органів влади;
- недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;
- дефіцит якісної ділової інформації тощо.
Слід зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні характерні не лише суто сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:
- вузькість ринків збуту;
- нерозвиненість ринкової інфраструктури;
- нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;
- криза платежів;
- дефіцит інвестиційних ресурсів;
- висока ціна кредитних ресурсів тощо.
Наведені вище обмеження ускладнюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у тіньовій сфері.[6;9]
Комплексним результатом тривалого періоду неефективного державного управління економічними процесами стало руйнування інституційного механізму, який обумовлює основні норми поведінки суб’єктів господарювання та населення щодо інших суб’єктів, партнерів, постачальників та споживачів, а також державних регуляторних органів.
2.2. Позабанківський грошовий обіг – основа тіньової економіки
Якщо, за визначенням Дж. М. Кейнса, гроші – кров економіки, то кров тіньової економіки – позабанківський грошовий обіг.
Зіставлення динаміки рівня тінізації та частки грошей поза банками у грошовій масі свідчить про дуже високий ступінь зв’язку (рис. 2.1).
Водночас унаочнюється чітко виражений обернений зв’язок між тінізацією та рівнем монетизації економіки. Це пояснюється меншою еластичністю готівкової грошової маси до регуляторних заходів Національного банку. Застосування монетарних обмежень і засобів жорсткої грошово-кредитної політики у 1995-1998 рр. відбилося передусім на скороченні частки безготівкових грошей. Частка же готівки, навпаки, зросла, підживлюючи тим самим тіньову економіку.
Рис. 2.1. Позабанківський грошовий обіг, монетизація ВВП та рівень
тінізації економіки України
Не вистачає ліквідних платіжних засобів – розвиваються натуральний товарообмін (бартер) і грошові сурогати (табл. 2.1). У середині 90-х років вони дозволяли підтримувати господарський оборот і виробництво. За оцінками фахівців, на той час гроші обслуговували лише 30 % усіх платежів, а 70 % припадало на альтернативні форми розрахунків, причому 40 % – на бартерний і грошовий взаємозалік, і 30 % – на квазі-гроші чи сурогати грошей...”.
Між тим поширення неліквідних грошових сурогатів стало механізмом вимивання оборотних коштів прибуткових підприємств. Так, станом на початок 2000 року ринкова вартість векселів, що знаходилися в обігу, складала лише 39,5 % номінальної. На сурогатних механізмах розвивалося паразитичне посередництво, що направляло виручку від реалізації в тіньову сферу, збільшуючи трансакційні витрати і грошовий дефіцит. Ускладнювалися збір податків і фінансування бюджетів. Замість реальних грошей фінансовій системі пропонували «заліки» – обмін боргами.[8;79]
Таблиця 2.1
Розвиток грошових сурогатів в економіці України
Показник
2003
2004
2005
2006
Бартер, питома вага (%) у:
обсязі реалізації промислової продукції
обсязі реалізації агропродукції
експорті товарів
імпорті товарів
42,4
23,4
10,5
10,0
42,5
26,2
7,5
7,1
32,7
3,8
3,0
17,1
1,5
1,4
Натуральна оплата праці і продаж продукції в рахунок заробітної плати, % до фонду оплати праці
6,0
13,2
11,8
9,4
Взаємозаліки, % до доходів бюджетів:
державного
місцевих
24,3
28,3
16,9
23,1
10,2
28
0,1
1,7
Прострочена кредиторська заборгованість підприємств, на кінець року, млрд. грн.
74,0
81,5
105,5
104,9
Векселі, на кінець року, млн. грн.
1359,2
4704,2
9800,8
14863
Не можна вважати випадковим збігом обставин те, що розквіт тіньової економіки спостерігався на тлі лібералізації і жорсткої обмежувальної грошово-кредитної політики. Істотним звуженням сфери впливу державних регуляторів і фактичним їхнім демонтажем були спровоковані прискорена криміналізація економіки, нагромадження тіньового капіталу і його застосування з метою, далекою від інтересів створення ринкової економіки. [10;55]
Штучно завищений курс гривні поряд з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного регулювання, створив максимально сприятливі можливості для переводу гривневих активів у валюту з наступним вивозом її за кордон. Саме на 1995 рік припадає розквіт тіньової торгівлі. Завдяки завищеному курсу гривні «човникова» торгівля змінила вектор, і в Україну у значних обсягах почали завозитися контрабандні товари.
Викликана обмежувальною грошовою політикою деформація грошового обігу, що визначається гіпертрофованою часткою грошей поза банками, також сприяє розвитку тіньової економіки. Штучне обмеження безготівкових розрахунків посилило дію політики «дорогої гривні» щодо витиснення вітчизняного товаровиробника з внутрішнього ринку. Різке (на 55 %) збільшення питомої ваги готівки припадає на той же 1995 рік (табл. 2.2).[9;59]
Викликаний грошовими обмеженнями дефіцит платіжних засобів передусім відчувають підприємства, що працюють у легальній економіці, й меншою мірою – населення. Тіньова ж сфера успішно компенсує його готівковою іноземною валютою, переважно доларами США. За різними оцінками, в Україні поза банками обертається від 10 до 20 млрд. доларів. Звідси стає очевидним, що тіньова сфера дефіциту платіжних засобів не відчуває. Немає тут і проблем зі своєчасністю розрахунків. Не дивно, що обсяги тіньової діяльності скорочуються повільно, і вона залишається більш привабливою для підприємців порівняно з легальною.
Таблиця 2.2
Частка грошей поза банками у грошовій масі у 2000-2006 роках
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
Грошова масса (агрегат М3)
15705
22070
32252
45755
64870
95043
125801
Гроші поза банками (агрегат М0)
7158
9583
12799
19465
26434
33119
42345
Гроші поза банками у % до грошової маси
45,6
43,4
39,7
42,5
40,7
34,8
33,7
Варто зазначити, що тіньова діяльність, будучи наслідком паралічу державного регулювання економіки і перекосів у грошово-кредитній і бюджетній сферах, виступає потужним фактором інфляції. Основний вид тіньової діяльності – посередництво – роздуває витрати і підштовхує інфляцію витрат, з одного боку, і приводить до зростання реальних (які враховуються статистикою) оптових і споживчих цін – з іншого. Останнє сприяє вилученню доходів населення. Витрати тіньової діяльності лягають на легальний бізнес, а доходи не надходять до бюджету. Таким чином, частина доходів усього суспільства перерозподіляється на користь тіньової сфери. [15,9]
Не можна залишити без уваги той факт, що не враховані статистикою (тіньові) доходи істотно поліпшують стан деякої частини бідних і середніх прошарків населення (стихійна торгівля, одержання винагород готівкою тощо). Почасти справедливо поширена думка про позитивний вплив тіньової економіки на економічну активність. Але лише частина економічних агентів ховає свою діяльність «у тінь» вимушено, під тиском надмірного податкового пресу і безгрошів’я. Більшість паразитує на офіційній економіці, процвітає на посередництві, спекуляціях, штучному завищенні (при покупці – заниженні) цін.
З викладеного випливає, що існування тіньової сфери у величезних обсягах об'єктивно викликано станом економіки, що сформувався під впливом неадекватної економічної політики.
2.3. Неефективність податкової системи
Досвід економічного розвитку засвідчує, що в Україні досі не вдалося створити податкову систему, адекватну умовам перехідної економіки. Основними перешкодами, які пов’язані з оподаткуванням, є нестабільність податкового законодавства, високі податкові ставки та велика кількість податків, часті зміни податкової звітності, численні податкові перевірки, пільгові режими оподаткування конкурентів. Завдяки нерівним умовам легально працюючих підприємств щодо тіньового сектору останній не сплачує податків взагалі, маючи завдяки цьому значний виграш у ціновій конкурентоспроможності. Податкова система України характеризується громіздкістю, значною кількістю пільг та винятків, складністю нарахування податків та складання податкової звітності, наявністю численних підзаконних нормативних актів, які де-факто роблять поведінку держави у податковій сфері непередбачуваною. Хаотичні зміни у податковому законодавстві унеможливлюють адаптацію як платників податків, так і податкових органів до нестабільних та суперечливих нормативно-правових умов.
Наприклад, у 2000 р. до нормативно-правових актів з питань оподаткування було внесено 110 змін та доповнень, у 2001 р. – 76. Від часу прийняття базових у системі оподаткування Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» до них були внесені 96 та 91 зміна відповідно. Тобто ці Закони змінювалися відповідно в середньому кожні 27 та 38 днів. [5;83]
Водночас досі не прийнято Податковий кодекс, проект якого було ухвалено у другому читанні ще у листопаді 2001 р.
Окрім дестабілізації та пригнічення господарської діяльності, це створює сприятливі умови для зловживань працівників органів податкової адміністрації, особливо – на місцевому рівні, використання податкових механізмів для цілеспрямованого здійснення тиску на окремі підприємства з економічних чи політичних міркувань.
Украй недосконалою залишається й система чинних в Україні податків, з яких найбільш руйнівну роль відіграє податок на додану вартість (ПДВ).
Механізм нарахування цього податку, некритично запозиченого у 1992 р. із західноєвропейської системи оподаткування (яка не відповідає реальним господарським умовам України), невиправдано ускладнений і практично стимулює спекулятивне посередництво, що паразитує на виробникові та кінцевому споживачеві товарів. Останнім часом проблема податку на додану вартість сягнула тієї критичної межі, за якої подальше зволікання із її вирішенням може призвести до тяжких та непередбачуваних наслідків для економічного зростання та розвитку України.
Запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців – юридичних та фізичних осіб – певною мірою пом’якшило податковий тиск, передусім – на малі й середні підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу запровадження спрощеної системи оподаткування одночасно відкрило додаткові канали живлення тіньової економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів.
На окрему увагу заслуговує наявна система оподаткування доходів громадян. Прогресивна шкала оподаткування, яка діяла до 2004 р., при поступовому підвищенні середньої заробітної плати вела до посилення фіскального тиску на доходи населення. А це, в свою чергу, часто ставало вирішальним чинником приховування доходів громадян від оподаткування, поширення тіньової зайнятості.
3. Особливості тінізації економіки України
3.1. Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності
Паливно-енергетичний комплекс
У реальному секторі економічна злочинність найбільше вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері економіки. Лише у 2003 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд кіловат-годин. Динаміку рівня тінізації у виробництві електроенергії подано на рис. ІІІ-А.1 Додатку ІІІ-А.
Ще одна проблема – підвищена криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора