Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Самостійна робота
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Самостійна робота з предмету
„Ціноутворення”
Зміст.
Зміст 2
Розділ 1. Основи теорії та методології ціноутворення. 3
1.1. Затратне ціноутворення 3
1.2. Встановлення цін орієнтованих на цінність 3
1.3. Ціноутворення та система оподаткування 4
Розділ 2. Ринкові ціни 5
2.1. Метод встановлення цін в ринковій економіці 5
2.2. Регулювання цін в розвинених країнах 6
2.3. Митна політика східноєвропейських країн 7
2.4. Митна політика Украйни 8
Розділ 3. Ціноутворення на продукцію промисловості 9
3.1. Методологія ціноутворення на підприємстві в умовах ринкової економіки 9
3.2. Вплив витрат виробництва на формування цін 10
3.3. Вплив прибутку на формування цін 17
Розділ 4. Роздрібні ціни 19
4.1. Цінові ризики у торгівельних підприємств 19
4.2. Маркетингові дослідження цінової чутливості споживачів 20
Розділ 5. Ціноутворення у будівництві 21
5.1. Ринок кінцевої будівельної продукції та послуг 21
5.2. Механізм формування пропозиції будівельної продукції і послуг 21
Розділ 6. Тарифи на вантажні перевезення і на послуги 27
6.1. Порядок визначення тарифів на перевезення пасажирів 27
6.2. Методологія розрахунку тарифів за водопостачання і водовідведення 32
6.3. Порядок формування тарифів на послуги побутового підприємства 40
Розділ 7. Оцінка помилки й ризику у встановленні цін 42
7.1. Роль оцінки ризику прийнятих рішень у ціноутворенні 42
7.2. Методи оцінки ризику в розрахунках цін 43
Розділ 8. Ціни у зовнішньо торгівельних угодах 51
8.1. Фактори що впливають на світові ціни 51
8.2. Ціни на експортні та імпортні товари 51
8.3. Індикативні ціни 54
8.4. Демпінгова ціна 56
8.5. Митна вартість товару 58
Література 60 Розділ 1. Основи теорії та методології ціноутворення.
1.1. Затратне ціноутворення.
Підходів до визначення цінності товару існує багато. Кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності попиту і пропозиції факторів виробництва, інформативна.
Теорія трудової вартості.
Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість виробничої праці, дав назву – вартісного, а теорія на якій він заснований – вартісною.
Теорія граничної корисності.
Основою цінності товару дана теорія вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу (Маршалл, Менгер, Візер). Головна ідея зведення вартості до витрат є прийнятим так, що не дає змоги враховувати користь товару.
Теорія попиту та пропозиції.
Представники цього напрямку вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту та пропозиції товарів.
Процес ціноутворення здійснюється на основі методології – методології ціноутворення – це сукупність найбільш загальних правил формування цін, пов’язаних, в основному, з макроекономічними показниками господарської системи, а також з різними сферами ціноутворення на основі методології виробничого ціноутворення підприємства, а також його стратегії.
1.2. Встановлення цін орієнтованих на цінність.
Існує ціла система методів визначення цін. Фірми та підприємства розглядають ціну як змінний і важливий фактор, тому до її формування ставляться дуже обережно.
Одним із методів ціноутворення є метод визначення ціни з орієнтацією на ціннісну значущість товару. Основою цього методу є ціннісна значущість товару, що відчувається споживачем, і бажання покупця за цю значущість купити цей товар за визначену суму. Ціна в цьому випадку повинна відповідати цінності товару, що відчувається споживачем. Фірма може встановлювати на свій товар високу ціну тоді, коли товар являється для покупця велику цінність і коли він готовий заплатити за нього вище від нормальної ринкової ціни. Зі зниженням цінності товару ціна знижується. При цьому, в обох випадках витрати виробництва можуть бути однаковими і розглядаються лише як обмежувальний фактор, що показує, чи може товар за обчисленою даним методом ціною приносити запланований фірмою прибуток чи ні.
Фірмі для визначення ціни на свій товар необхідно виявити, які ціннісні уявлення існують у покупців про товари конкурентів. Це можна зробити за допомогою опитування покупців або ц іншим способом. А саме, визначити сформоване співвідношення між цінами і споживчими властивостями за аналогічними, наявними на ринку товарами, виявити, наскільки товар фірми кращий або гірший від конкурентних товарів і за отриманим співвідношеннями призначити ціну на товар.
Для знаходження співвідношень між цінами і споживчими властивостями товарів використовують параметричні методи.
Метод визначення ціни на основі відсутньої споживачем ціннісної значущості товару може успішно використовуватися при наявності на рику взаємозамінних товарів, що дозволяє покупцю порівнювати товари і вибирати з них ті, які найбільш відповідають їх бажанням.
Наявність широкого кола взаємозамінних товарів на ринку багато в чому залежить від здатності фірми диференціювати свої товари, тобто додати тому самому виду виробу різні властивості, що відповідають бажанням споживачів і приносять їм відчутну вигоду. Диференціація товарів може здійснюватися за технічними властивостями, упаковкою, дизайном, смаком тощо.
З диференціацією товарів тісно пов’язане питання диференціації ринку. Диференціація ринку ґрунтується на положенні про те, що фірма працює не з однорідним ринком покупців, які купують той самий товар з однаковими властивостями, а з декількома його сегментами, кожний з яких по-різному оцінює окремі споживчі властивості товару.
1.3. Ціноутворення та система оподаткування.
При введені податків, витрати мають як виробники, так і споживачі продукції. Попит і пропозиція з урахуванням податку відповідно змінюються.
Виробники зазнають втрат, оскільки змушені продавати за більш низькою ціною, а споживачі несуть додаткові витрати, тому що змушений купувати товар за цією ціною.
Коли ж попит еластичний, ніж пропозиція, податковий тягар розподіляється в різних пропорціях:
якщо попит більш еластичний, то податковий тягар падає на виробника;
якщо ж більше еластична пропозиція, то більша частина податку припадає на споживача.
Цей розподіл залежить від розподілу попиту і пропозиції.
У цілому не має значення, хто вносить основну частку податку до бюджету, оскільки в обох випадках новий обсяг продажу буде оподаткованим.
Введення товарного податку зумовлює скорочення рівноважного обсягу на ринку, підвищення ціни, яку практично посилює покупець, і зниження ціни, яку фактично отримує продавець.
Розділ 2. Ринкові ціни
2.1 Метод встановлення цін в ринковій економіці.
Ринкове ціноутворення полягає в тому, що процес формування цін відбувається не у сфері виробництва на підприємстві, а у сфері реалізації продукту під впливом попиту та пропозиції, прояву конкурентних сил та товарно – грошових відносин. Основними модифікаціями даного методу є : методи орієнтовані на попит, методи орієнтовані на конкуренцію та аналогові методи.
Методи визначення цін з орієнтацією на попит досліджують рівень попиту на товар або його економічну ефективність. Зміна цін залежить від зміни рівня попиту на товар таким чином, що ціна збільшується в той момент, коли попит відносно великий і зменшується, коли він слабшає, і це не зважаючи на те, що витрати на виробництво товарів в обох цих випадках залишаються незмінними.
В основі методів визначення цін з орієнтацією на попит лежать найчастіше суб’єктивні оцінки покупцями цінності товару або послуги, пропоновані продавцем ці оцінки залежить від різних факторів і, зокрема, від одержуваної споживачем віддачі від використання товару, додаткових психологічних переваг, що виникають в результаті здійснення покупки, рівня після продажного обслуговування, що представляється продавцем та ін.
Методи визначення цін з урахуванням конкуренції крім факторів попиту та пропозиції беруть до уваги і дії конкурентів. Конкурентний метод зовнішньоторговельного ціноутворення широко розповсюджений у практиці іноземних фірм. Його переваги – зручність і порівняна дешевизна. На відміну від калькуляційних методів повних і прямих витрат цей метод не включає обробки значного масиву вартісної інформації, що передбачає залучення значної кількості фахівців. Однак, будучи виконаним щодо калькуляційних методів, конкурентний метод дає менш точні результати.
Аналогові методи у визначення цін майбутнього товару спираються на оцінку технічного рівня, що може здійснюватись порівнянням даного товару з аналогічними товарами конкурентів, або “ідеальним” товаром, що має всі характеристики, які б хотів бачити покупець у пропонованому товарі.
Методи визначення цін з орієнтацією на попит
Метод встановлення цін на основі цінності товару, що відчувається споживачами полягає в тому, що основними ціноутворюючим фактором тут є не витрати, а сприйняття товару споживачем. Тобто, товар коштує стільки, скільки за нього готовий заплатити покупець. При встановленні ціни цим методом до уваги береться по-перше платоспроможність покупців, по-друге цінність з погляду задоволення потреб.
Метод цінової дискримінації передбачає встановлення цін на різних сегментах ринку, з метою максимізації цільової функції фірми, в якості якої може виступати або функція прибутку, або функція продажу. За цим методом ціни можуть відрізнятися в залежності від: якості товару, обсягу покупки, доходу споживача, часу здійснення покупки тощо.
Методи ціноутворення з врахуванням конкуренції
Метод цінового лідера передбачає або співвіднесення фірмою свого рівня цін з рухом і характером цін фірми-лідера на даному ринку або укладання угоди з лідером на даному ринку або його сегменті, що у випадку зміни ціни лідером фірма також зробить відповідну зміну цін на свої товари. Розрізняють два основні типи цінового лідерства: на основі порівняно низьких витрат виробництва, або на ґрунті домінуючого положення фірми у галузевому випуску продукції.
Метод тендерного ціноутворення використовується у тих випадках, коли кілька компаній ведуть серйозну боротьбу за одержання визначеного контракту.
Аналогові методи.
Метод встановлення цін на рівні конкурентів, що передбачає аналіз конкурентних матеріалів, а саме: вибір конкурентних товарів, збір а аналіз технічної та комерційної інформації щодо цих товарів, аналіз кон’юктури товарних ринків.
Метод встановлення власних конкурентних цін передбачає спочатку визначення так званої ціни байдужості, тобто ціни, за якої покупцеві буде байдуже чий товар купувати.
2.2 Регулювання цін в розвинених країнах.
У державах з розвиненою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, що відповідають загальній політиці держави та напрямкам розвитку економіки.
Так у США нині державне регулювання і державне фінансування цін обмежується, основний напрямок – активне використання ринкових відносин і непрямого регулювання цін:
регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це стосується переважно федеральних резервних банків);
державна закупівля товарів з метою зменшення дефіциту та розвитку конкуренції;
зменшення дефіциту державного бюджету;
диференційована податкова політика.
Пряме державне регулювання застосовується лише щодо підприємств монополістів. Загалом у США контролюється 5-10% цін.
У Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, електроенергію, транспортні послуги. До державного сектору в економіці країни належать лише галузеві монополісти (електроенергетика, транспорт), національний та комерційні банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюється більшість показників і параметрів господарської діяльності. Нині співвідношення регульованих державою та вільних цін тут становить 20-80%.
Регулювання цін у Франції є однією із складових загальної державної політики регулювання економіки.
В Іспанії державне регулювання цін здійснюється на основі різних видів цін. Останнім часом кількість товарів, ціни на які регулюються, зменшується і питома вага регульованих державою цін не перевищує 10% загальної структури споживчих цін.
В Японії ціни регулює бюро цін управління економічним плануванням. В його функції вивчення кон’юктури ринку та його змін, аналіз динаміки за певний період, розробка заходів щодо підтримки попиту та цін на стабільному рівні, контроль за дотриманням монопольного законодавства. Загалом в Японії регулюється до 20% цін на споживчі товари.
2.3 Митна політика східноєвропейських країн.
Митні тарифи були введені в Угорщині у 1968 році, Болгарії – 1970 р., Румунії – 1976 р., Чехословаччині – 1989 р.
Імпортні мита з’явилися діючим ціноутворюючим фактором, що має вплив на рівень як оптових так і роздрібних цін, а отже і на результати господарської діяльності підприємств.
Митні тарифи східноєвропейських країн, як правило, розроблені на основі Брюссельської митної номенклатури. Кількість тарифних позицій по країнам наступні: у Румунії – одна, Угорщина, Польща – дві, Болгарія – чотири; ставки мита переважно адвалерні.
Рівень ставок залежить від ступеня обробки товару. У Болгарії з 1992 року митний тариф побудований на основі гармонізованої системи опису і кодування товарів. Визначення митної вартості товарів здійснюється відповідно до кодексу митної оцінки розробленими ГАТТ / СОТ.
2.4 Митна політика Украйни.
Митна вартість – це ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетинання ними митного кордону країни.
Порядок її визначення в Україні регламентується ЗУ “Про єдиний митний тариф” (від 05.02.1992 р.)., відповідно до якого при визначенні митної вартості до неї включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, якщо вони не включені в рахунок фактуру:
на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження страхування до пункту перетинання митного кордону України;
комісійні і брокерські;
плата за використання об’єкта інтелектуальної власності, що відносяться до даних товарів і інших предметів що повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо або побічно як умова їхнього ввозу (вивозу).
Для визначення митної вартості експортного товару застосовуються індекси ціни, затверджувані міністерством економіки (Департаментом державної політики у сфері зовнішньої торгівлі відповідно до положень статті 2 Указу Президента України від 10.02.96 р. №124/96 і пункту 5 Положень про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Довідковими цінами користуються у випадку, коли товар не підпадає дію індикативних цін. Вони відбивають рівень ціни, за якими можна реалізувати (купити) товар. Довідкові ціни можуть використовуватися і як інформаційний матеріал для здійснення при митній оцінці ідентичних або аналогічних товарів або для оцінки бартерних контрактів.
Розділ 3. Ціноутворення на продукцію промисловості/
3.1. Методологія ціноутворення на підприємстві в умовах ринкової економіки
Встановлення ціни с одним з найважливіших етапів цінової політи ки підприємства. Однак насамперед необхідно проаналізувати напрямки діяльності підприємства та визначити внутрішні й зовнішні чинники, що можуть вплинути на ціну. З цією метою підприємство повинно отрима ти відповідну інформацію, застосувавши комплексний підхід до її збирання та обробки. Передусім визначається обсяг необхідної інформації, "адже через брак її зменшується ефективність аналізу, а отже, рішення прийматимуться несвоєчасно.
Базою для отримання інформації є окремі показники. Однак вони є лише вихідним матеріалом, який потрібно проаналізувати. Збирати такі дані доцільно тільки в разі впевненості, що вони с потенційним джере лом інформації.
Важливо визначити напрямки збирання інформації, зовнішні та вну трішні чинники, що впливають на ціни та формують навколишнє сере довище для виробу підприємства. Розглянемо головні напрямки.
1. Інформація про ринок, його стан, зміни та товар. Здійснюється сегментація ринку, визначається сегмент, на якому реалізується товар, вивчаються вимоги споживачів до товару, ступінь його новизни, геогра фічне положення підприємства, рівень доходів населення, місткість рин ку, обсяг реалізації та попит населення, перспективи зміни кон'юнктури ринку, прогнозний обсяг реалізації, здатність задовольняти потреби спо живачів, зокрема перспективні, необхідність модифікації виробу залеж но від вимог споживачів і розвитку науково-технічного прогресу, харак тер сприйняття ціни на товар споживачем і реакція ринку на можливі зміни ціни. На основі цієї інформації можна повно охарактеризувати стан ринку, здійснити його сегментацію та визначитися на майбутнє.
2. Інформація про конкурентів та урядова політика в галузі ціноутворення. У ринковій економіці конкуренція с невід'ємною складовою, тому ця інформація має дуже важливе значення і дасть змогу визначити!
• основних конкурентів — виробників певного товару або його аналогів;
• показники порівняння якості товару конкурента з якістю власного виробу;
• попит на конкурентні товари та його зміни;
• позитивні та негативні властивості товарів конкурентів;
• питому вагу конкурентів на певному ринку або його сегменті;
• фінансовий стан конкурентів, їхні прибутки за останній час;
• дії конкурентів на ринку та можливі напрямки їх зміни;
• ступінь впливу дій конкурентів на ринок;
• урядову політику в галузі ціноутворення стосовно певною виробу;
• перспективні зміни урядових заходів у галузі ціноутворення.
3. Інформація про виробництво, витрати та валові доходи. Це. дані про всі витрати підприємства, обсяги реалізації та можливість отримання прибутку:
• собівартість продукції та її склад;
• вплив витрат виробництва на кінцеву ціну реалізації товару;
• обсяг реалізації та розмір отриманого валового доходу;
• обсяги виробництва й товарні запаси, їх зміни;
• розмір планового прибутку щодо товару та його питома вага;
• залежність витрат виробництва від масштабів діяльності;
• залежність прибутку від масштабів діяльності;
• вплив на витрати підприємства розміру товарних запасів;
• можливість зміни ціни на виріб і вплив її на обсяги реалізації та розмір отриманого прибутку.
Зазначена інформація потрібна підприємству для аналізу й подальшого прийняття рішення з проблем ціноутворення.
3.2. Вплив витрат виробництва на формування цін
За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість — це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов'язані з виробниц твом та реалізацією продукції, товарів та послуг.
Собівартість, як обов'язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксо вані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та ін ших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продук ції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зво диться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції мас особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.
Витрати, що входять до собівартості продукції, можуть бути згруповані за різними ознаками. За економічним змістом витрати поділяються на окремі елементи, за цільовим призначенням — на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види про дукції— на прямі та непрямі, за обсягами виробництва — на по стійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу ви трат дає змогу визначити результати діяльності окремих підроз ділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.
Перша група об'єднує економічно однорідні витрати, які гру пуються за такими елементами: сировина та матеріали, паливо та енергія, заробітна плата, амортизація тощо. Таке групування дає можливість визначити ефективність використання ресурсів та виявити їхній вплив на обсяги виробництва, а звідси і на ціни то варів. Але розподіл витрат за економічним змістом практично не використовується при визначенні собівартості одиниці продукції, оскільки їхній штучний розподіл між виробами зумовлює неви сокий рівень достовірності інформації.
В основі групування витрат за статтями калькуляції лежить принцип їхнього розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з пла нування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв'язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгал терського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік ви трат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.
Класифікація витрат за калькуляційними статтями нерозривно пов'язана з їхнім розподілом на прямі та непрямі (накладні). Прямі — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на певний вид продукції, робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкрет ні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встанов леної на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних вироб ничих робітників.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», собівартість продукції складається з виробничої собі вартості та витрат, які пов'язані з операційною діяльністю. Вироб нича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні ви трати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортиза ція виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).
До загальновиробничих належать витрати, що пов'язані з ви робничою діяльністю таких структурних підрозділів підприєм ства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління вироб ництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відраху вання на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їхнє утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, ко мунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витра ти на охорону праці і т. д.
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні залежно від зміни обсягу виробництва. До змінних загальновироб ничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні — це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною, або змінюється незначно при зміні обсягу виробниц тва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляють ся на види продукції чи робіт з використанням певної бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі вигра ти тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.
До складу непрямих належать також витрати, які пов'язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на ад міністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які пов'язані з обслуговуванням підприємства та управлін ням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв'язок, обов'язкові платежі тощо). Витрати на збут пов'язані з реалізацією продукції і містять витрати на та ру, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі скла дають повну собівартість продукції.
Спираючись на розглянуті способи групування витрат, при визначенні ціни продукції можна застосувати два методи їхнього обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрату Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та на кладні), що пов'язані з її виробництвом (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Умовний приклад визначення собівартості одиниці продукції методом обліком повних витрат
№
Показник
грн.
1
Прямі витрати з них:
14-00
матеріальні
5-30
на оплату праці
8-00
інші прямі витрати
0-70
2
Загальновиробничі витрати з них:
12-00
витрати на управління виробництвом
4-90
амортизація
3-70
утримання та експлуатація основних засобів
2-60
інші загальновиробничі витрати
0-80
3
Виробнича собівартість (р. 1 + р. 2)
26-00
4
Адміністративні витрати
8-90
5
Витрати на збут
3-10
6
Інші операційні виграти
1-00
7
Повна собівартість (р. 3 + р. 4 + р. 5 + р. 6)
39-00
Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих (нак ладних) витрат за окремими видами продукції, що може неправиль но відображати внесок кожного виробу до доходу підприємства.
Припустимо, що підприємство випускає три однорідні види продукції: А, В і С. При цьому продукція «А» якраз буде тим виробом, повна собівартість якого на основі попереднього розра хунку визначена на рівні 39 гри. Загальна сума накладних витрат становить 500 тис. грн. які можуть бути віднесені на окремі ви роби за трьома базами розподілу: пропорційно обсягу виробниц тва, прямим витратам та заробітній платі. За цих умов розрахунок можливої собівартості трьох виробів наведений у табл. 3.2.
Таблиця 3.2
ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ОКРЕМИХ ВИРОБІВ ЗА РІЗНИМИ БАЗАМИ РОЗПОДІЛУ НАКЛАДНИХ ВИТРАТ
№
Показник
Вид продукції
Усього
А
В
С
абс.
%
абс
%
абс
%
абс
%
1
Облік виробництва, тис.шт.
10
40
9
36
6
24
25
100
2
Прямі витрати, тис.грн.
з них:
140
25
224
40
196
35
560
100
зарплата основних виробничих працівників
80
50
48
30
32
20
160
100
3
Сума накладних витрат, тис.грн.
─
─
─
─
─
─
500
100
4
Розподіл накладних витрат (тис.грн.) між виробами пропорційно:
обсягу виробництва
200
40
180
36
120
24
500
100
прямим витратам
125
25
200
40
175
35
500
100
зарплаті
250
50
150
30
100
20
500
100
5
Повна собівартість (тис.грн.) за розподілом витрат пропорційно:
обсягу виробництва
340
─
404
─
316
─
─
─
прямим витратам
265
─
424
─
371
─
─
─
зарплаті
390
─
374
─
296
─
─
─
6
Собівартість виробу (грн.) за розподілом витрат пропорційно:
обсягу виробництва
34
─
44,9
─
52,7
─
─
─
прямим витратам
26,5
─
47,1
─
61,8
─
─
─
зарплаті
39
─
41,6
─
49,3
─
─
─
Результати розрахунків свідчать, що по кожному з виробів між максимальними і мінімальними рівнями цін с досить істотні розбіжності, які щодо продукції «А» найбільші і становлять 47,2 %. І хоча собівартість кожного виробу обґрунтована методич но правильно, усе ж не зрозуміло, яка ж із них є достовірною. Наведений приклад свідчить, що на основі розглянутих способів розподілу накладних витрат практично неможливо знайти опти мальну собівартість і, відповідно, ціну виробу.
У країнах з ринковою економікою широко застосовується ме тод обліку прямих витрат, який спирається на систему «директ-костінг». Ця система започаткована в США у 30-х роках минуло го століття і набула поширення в інших країнах світу під різними назвами. Так, в Англії система «директ-костінг»— це облік маржинальних витрат, в Австрії та Німеччині — облік граничних (часткових) витрат або облік суми покриття, у Франції— маржинальний облік.
Назва системи «директ-костінг», що й означає облік прямих витрат, виникла не випадково. Справа в тому, що па початковому етапі її застосування в собівартість зараховувались лише прямі витрати, а всі інші списувалися на фінансові результати підпри ємства. Завдяки цьому загальна величина змінних витрат збіга лась із сумою прямих витрат, що і дало назву цій системі. Але в теперішній час система «директ-костінг» охоплює не лише облік прямих змінних витрат, а також і частини змінних накладних витрат що свідчить про деяку умовність її назви.
Система обліку прямих витрат базується на розмежуванні за гальних витрат на постійні та змінні залежно від обсягу виробниц тва. Як відомо, зі збільшенням або зменшенням обсягів вироб ництва змінні витрати на одиницю продукції залишаються ста лими. До них належать витрати на сировину та матеріали, паливо та енергію для технологічних потреб, на заробітну плату вироб ничим працівникам тощо. Навпаки, постійні витрати, у розрахун ку на одиницю продукції, зі зміною обсягу виробництва теж змі нюються, зокрема, з його підвищенням такі витрата зменшуються. До складу постійних витрат входять амортизація, орендна плата, комунальні послуги, оплата праці управлінського персоналу та ін.
Головна особливість системи «директ-костінг» полягає в то му, що калькулюванню підлягають тільки змінні витрати, а по стійні не включаються до собівартості продукції і списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат нази вається також методом обмеженої собівартості. Облік собівартос ті тільки в частині змінних витрат зумовлений не стільки бажанням скоротити кількість статей, скільки необхідністю виявити найбільш рентабельні вироби, щоб перейти переважно на їхнє ви робництво. Такий облік дає можливість чіткіше оцінити прибут ковість виробництва окремих виробів, оскільки віднесення постій них (накладних) витрат на їхню собівартість, як це показали по передні розрахунки, досить умовне.
Сутність методу прямих витрат може бути розкрита тільки на основі нерозривного зв'язку між витратами, обсягом виробницт ва та ціною. Тому його практичне застосування розглянемо не як спосіб визначення саме витрат, а як підґрунтя для встановлення можливої ціни на продукцію. Як було вказано раніше, постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню. Але вони ра зом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «Маржинальний дохід». Шляхом віднімання від мар жинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, від повідно, доцільність встановлення певної ціни на товар (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
УМОВНИЙ ПРИКЛАД ДОЦІЛЬНОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ МЕТОДОМ ПРЯМИХ ВИТРАТ
№ п/п
Показник
гри
1
Імовірна ціна виробу
50
2
Змінні витрати
15
3
Маржинальний дохід (р. 1 — р. 2)
35
4
Сума постійних витрат
240 000
5
Обсяг виробництва, шт.
10000
6
Постійні витрати на одиницю продукції (р. 4 : р. 5)
24
7
Прибуток (р. 3 — р. 6)
11
Як свідчать дані таблиці, метод прямих витрат починається з можливої ціни, за якою товар буде продаватися на ринку. Доціль ність застосування ціни визначається рівнем прибутку від реалізації продукції, який залежить від обсягу її виробництва (продажу) та величини маржинального доходу. Маржинальний дохід, які сума постійних витрат і прибутку, дає хоча і приблизне, алеї об'єктивне уявлення про ефективність прийняття того чи іншого варіанта ціни. Чим більшою є величина маржинального доходу тим більший прибуток одержить підприємство від реалізації конкретного виробу.
Величина прибутку залежить також і від обсягу виробництва.. Наприклад, при збільшенні випуску до 15 тис. шт. постійні ви трати на одиницю продукції становили б 16 грн., а прибуток від повідно зріс би до 19 грн. (35 — 16). Навпаки, при падінні вироб ництва до 5 тис. шт. постійні витрати зросли б до 48 грн., що при звело б до збитків у розмірі 13 грн. (35 — 48) на одиницю продук ції. Таким чином, наведений у табл. 3.3 приклад Іде не свідчить про те, що ціна в 50 грн. є найкращою. Для цього треба розгляну ти кілька варіантів ціни при різних обсягах виробництва.
Розглянемо умовний приклад і припустимо, що підприємству потрібно визначити ціну на продукцію за таких умов:
— можливий обсяг виробництва становить величину в ме жах 7 — 20 тис. виробів;
— ціна може бути встановлена від 30 до 60 грн. за штуку;
сума постійних витрат дорівнює 240 тис. грн., а змінні ви трати на одиницю продукції становлять 15 грн.
Таблиця 3.4
МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ
Варі ант
Ціна виробу, грн.
Можливий обсяг продажу, тис. шт.
Виручка від реалізації, тис. грн. (гр.2 х гр.З)
Витрати, тис. грн.
Прибуток, тис. грн. (гр.4--гр.7)
постійні
змінні (15 грн. х х гр.З)
повні (гр.З + + гр.6)
1
2
3
4
5
6
7
8
1
60
1
420
240
105
345
75
2
50
10
500
240
150
390
110
3
40
15
600
240
225
465
135
4
ЗО
20
600
240
300
540
60
Порівнюючи наведені варіанти, можна зробити висновок, що найвигіднішим є третій варіант встановлення ціни, тому що під приємство отримає найбільший розмір прибутку. Зниження ціни до З0 грн. є недоцільним, оскільки призведе до різкого падіння прибутковості. Такий результат свідчить про те, що насичення попиту відбулося за ціною 40 грн. і тому подальше зниження ціни вже не може істотно вплинути на збільшення обсягу продажу. Але вибір конкретного варіанта встановлення ціни залежить від наявності вільних виробничих потужностей або можливостей щодо їхнього швидкого введення в дію.
Таким чином, до позитивних сторін методу прямих витрат можна віднести те, що, по-перше, калькулювання втрат тільки в частині їхніх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу віднайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієн тувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон'юнктури. Його використання найдоцільніше у випадках, коли існують ре зерви виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні вит рати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.
Між тим використання цього методу пов'язане з певними труд нощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки окрім чисто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні, або умовно-змінні витрати. Прикладом таких витрат є вартість телефонних розмов, де абонентська плата за те лефон становить постійну частину витрат, а оплата міжміських переговорів — їхню змінну величину. Крім того, існують витра ти, які залишаються постійними в певних межах завантаження виробничих потужностей, а потім зі зміною обсягів-виробництва вони стрибкоподібне зростають і знову стають незмінними в пси ному інтервалі. Така проблема може бути вирішена шляхом ви користання спеціальних методів розподілу витрат на постійні та змінні, що застосовуються в практиці управлінського обліку: ме тод найвищої та найнижчої точок, метод кореляції, метод най менших квадратів.
3.3. Вплив прибутку на формування цін.
Поряд з витратами не менш значним елементом ціни є прибу ток, що являє собою форму чистого доходу, який отримує під приємство від реалізації продукції після відшкодування своїх ви трат. Отримання прибутку є головним стимулом будь-якої форми підприємництва, що в умовах ринкової економіки націлює кожне підприємство на отримання максимальної величини доходу. Але | йому ніхто не може гарантувати отримання прибутку, оскільки успіх його комерційної діяльності залежить від багатьох ринкових чинників, вплив яких навіть важко передбачити. Тому кінце вий результат діяльності підприємства може бути як прибутко вим, так і збитковим.
Залежно від порядку формування цін прибуток може бути ви значений нормативним або залишковим методами. Нормативний метод застосовується, коли на продукцію встановлюються регу льовані ціни, або коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий товар. В основі першого методу лежать нормативи рентабельності до собівартості одиниці продукції. Та кі нормативи можуть бути розрахунковими або граничними.
Розрахункові нормативи рентабельності визначаються підпри ємством самостійно на основі величини прибутку, який воно планує отримати в певному періоді (як правило за рік). Необхід ний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і має бути достатнім для забезпечення, як мінімум, нормального процесу відтворення. Тому величина очікуваного прибутку може бути визначена через суму витрат, які підприємс тво має намір здійснити за його рахунок.
Припустимо, що підприємство, виходячи із власних інтересів та чинного законодавства, планує отримати 1,4 млн. гри чистого прибутку, який буде направлений на розвиток виробництва, ма теріальне заохочення працівників, поповнення резервного фонду, виплату дивідендів, погашення раніш взятих кредитів та інші по треби. При цьому потрібно враховувати, що отриманні! прибуток обкладається податком. Тому для визначення розміру валового прибутку з урахуванням податку на нього (Пв), можна викорис тати таку формулу:
де Пц — очікуваний чистий прибуток, гри;
Сц — ставка податку на прибуток, %.
У нашому прикладі величина валового прибутку, за умови ЗО % ставки податку на нього, становить 2 млн. гри:
Відношенням даної суми прибутку до собівартості виробленої продукції визначається її розрахункова рентабельність. Наприк лад, якщо повна собівартість продукції становить 8 млн. грн. то розрахунковий норматив рентабельності дорівнюватиме 25 %:
Граничні нормативи рентабельності застосовуються при фор муванні регульованих цін з метою стримання їхнього зростання шляхом обмеження рівня прибутку в ціні. Вони встановлюються, як правило, місцевими органами влади на окремі види продукції. Підприємства, яким доводяться такі нормативи рентабельності, можуть застосовувати при формуванні цін і інші нормативи, але не вище граничного. Прибуток, одержаний підприємством у роз мірі, що перевищує цю межу, вилучається до бюджету.
Розрахункові і граничні нормативи рентабельності застосову ються як інструмент визначення прибутку, який зараховується в ціну конкретного виробу:
де рн — норматив рентабельності, %.
Наприклад, якщо собівартість виробу становить 108 грн, то при 25 % нормативі рентабельності величина прибутку в ціні до рівнюватиме 27 грн:
Тоді ціна підприємства, як сума собівартості і прибутку, ста-| новитиме 135 грн (108 + 27).
Ціну підприємства (Цпр) можна визначити, не обчислюючи і окремо величину прибутку в ціні. З цією метою використаємо) формулу:
Тоді, за вказаних умов, ціна підприємства визначається таким чином:
При формуванні вільних цін рівень прибутку в них не обмежується. Тому його розмір може бути визначений залишкова методом, тобто як різниця між ціною та сумою собівартості, товарних податків та торгово-посередницьких надбавок.
Розділ 4. Роздрібні ціни.
4.1. Цінові ризики у торгівельних підприємств.
Ціновий ризик характеризується як імовірнісна величина недоотримань доходів або виникнення збитків порівняно з плановими показниками підприємства при реалізації товарів на ринку через не передбачувані обставини. При цьому він відображав ймовірність втрат підприємства в процесі комерційних відносин із суб’єктами маркетингового середовища.
Дія цінового ризику орієнтує керівництво підприємства на пошук нових ринків збуту для своєї продукції, підвищення її конкурентоспроможності та більш ефективне використання виробничих резервів. Він властивий ринковим лідерам, а також є сильним стимулом активізації енергійних дій. Керівництва та маркетингової служби підприємства в процесі реалізації продукції. При цьому він їх орієнтує на формування цінової стратегії і тактики підприємства.
Особливості прояву ринкової ситуації в довгостроковій та середньостроковій перспективі відповідним чином повинні врахуватись в процесі розробки цінової політики підприємства. Такий підхід створює відповідні умови для ефективного її впровадження при реалізації продукції на ринку. Але саме цінова політика впливає на характер прояву ризику в даному процесі. Так правильне або помилкове рішення формує ризикову ситуацію на ринку. Все це потребує більш детального дослідження сутності цінового ризику та особливості його прояву на процес ринкового ціноутворення.
За характером прояву в ринковій ситуації ціновий ризик подібний до підприємницького, який з точки зору діяльності підприємства в умовах ринку є більш узагальнени...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора