Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Міжнародний економіко-гуманітарний університет
ім. академіка Степана Дем’янчука
Кафедра фізичної реабілітації
Особливості фізичної підготовки школярів середнього шкільного віку
Дипломна робота
студент-
ЗМІСТ
ВСТУП ….………………………………………………............……............... 3
Розділ 1. Огляд літератури по фізичній підготовці …......…………...........6
1.1 Особливості навчання у фізичному вихованні................................29
1.2. Рухові уміння і навички....................................................................32
1.3. Механізм формування рухових дій..................................................35
1.4. Організація навчальної діяльності...................................................37
Розділ 2. Організація та методика проведення власного дослідження .42
2.1. Організація проведення власного дослідження …...................42
2.2. Методика дослідження ……...........................................................44
Розділ 3. Результати власних досліджень та їх обговорення. …..............51
3.1. Аналіз результатів фізичної підготовленості в процесі вікового розвитку...……………………....……….....……………………..........51 3.2. Розробка програми спрямованих педагогічних рекомендацій і фізичної підготовки школярів.................…..……………………….......................................65
ВИСНОВКИ...………………………………....................................................78
ЛІТЕРАТУРА...……..………………………………........................................81
ВСТУП
Актуальність теми. В «Основних напрямках розвитку охорони здоров'я населення і перебудови загальноосвітньої школи в області фізичного виховання учнів» на період до 2002 року, підкреслене значення охорони здоров'я дітей і підлітків, як найважливішої умови оздоровлення всього населення.
Реалізація реформи загальноосвітньої школи в області фізичного виховання учнів, її характер і масштабність зажадають значного часу.
На найближчі роки першорядним стане удосконалювання діючих форм шкільної фізкультури, підвищення їхньої ефективності, організаційного рівня і результативності всіх складових програмних компонентів.
Кінцевим результатом впливу фізичної культури на всьому протязі навчання, розвитку і виховання, повинна бути «фізично здорова» людина.
Відмінне здоров'я, міцне і загартоване тіло, сильна воля, формовані в процесі занять фізичною культурою і спортом, є гарною основою для інтелектуального і розумового розвитку людини. Досягти високої фізичної досконалості, позбутися від деяких уроджених і придбаних фізичних недоліків можна лише шляхом правильного і систематичного використання фізичних вправ.
На жаль, багато батьків не розуміють оздоровчого значення фізичної культури і спорту, не приділяють належну увагу фізичному вихованню дітей. Тому задача викладачів фізичного виховання і тренерів – роз'яснити позитивний вплив фізичної культури на стан здоров'я і фізичний розвиток дітей.
Як показує практика, діти з підвищеним руховим режимом, тобто активно займаються фізичною культурою і спортом, краще своїх однолітків встигають у загальноосвітній школі. Крім того, у школярів, що активно займаються фізичними вправами, підвищується стійкість до простудних захворювань.
Спостерігаючи протягом ряду років за формуванням організму, ми звичайно цікавимося станом їхнього здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості, фіксуючи це відповідними показниками. Комплекс цих показників створює повне представлення про організм дітей.
Розглядаючи рухову діяльність дітей, ми спостерігаємо її в різних за формою рухах, у яких виявляються тією чи іншою мірою швидкість, сила, спритність, чи витривалість сполучення цих якостей. Ступінь розвитку фізичних якостей і визначає якісну сторону рухової діяльності дітей, рівень їхньої загальної фізичної підготовленості.
Поєднуючи заняття фізичною культурою з загальною фізичною підготовкою, ми тим самим здійснюємо процес усебічної фізичної підготовки, що має велике оздоровче значення.
Звичайно, розвиваючи фізичні якості, ми удосконалюємо і функції організму, освоюємо визначені рухові навички. У цілому цей процес єдиний, взаємозалежний, і, як правило, високий розвиток фізичних якостей сприяє успішному освоєнню рухових навичок.
Наприклад, чим краще в підлітка буде розвита швидкість, тим швидше він буде пробігати короткі дистанції, швидше буде вести м'яч, граючи у футбол, швидше переміщатися в будь-яких інших іграх, тобто високий рівень розвитку швидкості буде позитивно позначатися на виконанні конкретних фізичних вправ. Те ж можна сказати про розвиток сили і витривалості. Отже, розвивати ці якості потрібно в першу чергу в плані загальної фізичної підготовки, використовуючи для даної мети відповідні найбільш ефективні засоби.
Таким чином, розвиток фізичних якостей, власне кажучи, є основним змістом загальної фізичної підготовки.
Об’єкт дослідження: вплив фізичного виховання на фізичну підготовленість дітей 14-16 років Старосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Предмет дослідження: швидкісно-силові якості, сила м’язів, витривалість, гнучкість, швидкість учнів 14-16 років Старосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Мета дослідження: визначити динаміку розвитку фізичних якостей учнів 14-16 років Старосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Завдання:
Розглянути фізичну підготовленість школярів, як умову здоров'я.
Проаналізувати особливості навчання у фізичному вихованню.
Розглянути рухові уміння і навички та механізми формування рухових дій.
Визначити динаміку розвитку фізичних якостей в учнів 14-16 років Старосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ 1. ФІЗИЧНА ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ ШКОЛЯРІВ, ЯК УМОВА ЗДОРОВ'Я
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно виховання нової людини, у якому органічно сполучалося б духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість.
Під «фізичною досконалістю» насамперед розуміється ідеальне здоров'я, гармонійний фізичний розвиток, добре розвиті рухові функції, усебічна фізична підготовленість.
З великого кола проблем, що стосується фізичного удосконалювання ми хочемо більш уважно розглянути питання про фізичну підготовленість у процесі вікового розвитку школярів. У теорії фізичного виховання розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку.[5]
Спеціальна фізична підготовка зв'язана з професійною чи спортивною діяльністю, наприклад, футболіста, підготовка водолаза, пожежника, лижника, гімнаста, ковзаняра і т.п. Загальна фізична підготовка містить у собі рівень знань і навичок. У процесі формування рухових умінь і навичок розвиваються фізичні якості: спритність, швидкість, витривалість, сила й ін.
Головна риса, що характеризує високий рівень загальної фізичної підготовленості – це уміння свідомо володіти рухами свого тіла, досягаючи найбільших результатів у найкоротший термін при найменшій витраті сил.
Оздоровчий ефект розвитку і формування основних рухів загальновідомий, тому що в цих рухах бере участь одночасно велика кількість м'язових груп, що сприяє підвищенню обміну речовин в організмі, посиленню функціональної діяльності внутрішніх органів, удосконалюється рухливість нервових процесів.[36]
Знання вікового розвитку основ рухів повинне сприяти поліпшенню методики роботи зі школярами.
В даний час уже накопичені об'єктивні дані про віковий розвиток фізичних якостей (Б.А. Ашмарин, В.П. Богословський; В.К. Бальсевич, 1988 і ін.), але ще мало досліджень, присвячених розвитку рухів.[12]
В останні роки є суспільна думка, що в нашій країні потрібно оцінювати роботу з фізичної культури в школі не тільки по «кубках», «грамотам» і різним призам, завойованим у спортивних змаганнях, а оцінювати постановку фізичного виховання в школі за даними фізичної підготовленості всіх учнів, їхньому стану здоров'я і фізичного розвитку. Особлива увага до фізичної підготовки учнів середньої школи залучається в даний час. Оцінка здоров'я і фізичного розвитку школярів не викликає великих труднощів, тому що лікарі, медичні працівники витрачають небагато часу, мають докладні інструкції і вказівки Міністерства охорони здоров'я з того приводу. Оцінка ж фізичної підготовленості школярів вкрай скрутна. Скрутна тому, що немає апробаційної методики її визначення і мало опублікованих даних для порівняння рівня підготовленості учнів [25]
У процесі розвитку рухових здібностей людини особливе місце займає різнобічна фізична підготовленість.
У ряді літературних джерел [17]фізичну підготовленість характеризують сукупністю таких фізичних якостей, як сила, швидкість, витривалість, спритність. Вона в значній мірі визначається морфологічними особливостями і функціональним станом всього організму й окремих його систем, і в першу чергу – серцево-судинної і дихальної систем.
А.Д. Новиков вважає, що фізична підготовка спортсмена – це виховання фізичних якостей, здібностей, необхідних у спортивній діяльності, удосконалювання фізичного розвитку, зміцнення і загартовування організму.
Н.А. Лупандіна (1985р) підрозділяє її на загальну і спеціальну. Під загальною фізичною підготовкою мається на увазі різнобічне виховання фізичних здібностей, включаючи рівень знань і навичок; основних життєво важливих чи, як говорять, прикладних природних видів рухів. Під спеціальною підготовкою розуміється розвиток фізичних здібностей, що відповідають специфічним особливостям і вимогам обраного виду спорту.
Н.Г. Озолін (1970), Б.А. Ашмарін (1984), так само як і Лупандіна поділяє фізичну підготовку на загальну і спеціальну, але пропонує підрозділити останню на дві частини: попередню, спрямовану на побудову спеціального фундаменту, і основну, ціль якої – більш широкий розвиток рухових якостей стосовно до вимог обраного виду спорту.[34]
Таким чином, Н.Г. Озолін пропонує трьох ступінчастість у процесі досягнення найвищої фізичної підготовленості, причому, на першому етапі повинні сполучатися спеціальна і загальна фізична підготовка. При переході ж до вищої спеціальної ступені на досягнутому рівні повинні підтримуватися і загальна фізична підготовленість і спеціальний фундамент.
Така точка зору погодиться з дослідженням ряду авторів колишніх років [18]
Поняття «фізична підготовленість» і «тренованість» тісно зв'язані й у визначеній мірі характеризують ступінь здоров'я.
Г.М. Куколевський і Н.Д. Граєвська (1971), В.Л. Карпман (1980) відзначають, що в процесі систематичного тренування відбувається поступове пристосування організму до навантажень, сполученої з функціональною і морфологічною перебудовою різних органів і систем, розширенням їхніх потенційних можливостей.[8]
Фізіологічні зрушення в організмі в процесі систематичних занять фізичною культурою і спортом відбуваються паралельно з удосконалюванням рухових навичок, розвитком фізичних якостей, оволодінням технікою і тактикою в обраному виді спорту. Автори визначають тренованість як стан, що розвивається в організмі спортсмена в результаті багаторазового повторення фізичних вправ і характеризує його готовність до найбільш ефективної м'язової діяльності.[40]
Проблема вивчення розвитку рухів школярів залучала і залучає багатьох дослідників. Одні вивчали «моторну обдарованість», як би незалежну від виховання і навчання (Н.М.Гуревич, Н.Озерецкій). Інші вивчали «прості, життєво необхідні рухи, придбані в повсякденному житті». Для обстеження ними пропонувалися «тести», за допомогою яких виявлялися уміння одягтися, умитися, зав'язати вузол, всунути нитку в голку й ін. (Я.В. Єрмоленко).
Деякі автори вивчали «моторну діяльність» Р.І. Тамуріді, 1927; І.М. Яблоновський1972р.
За методикою А.В. Єрмоленко вивчалися: ходьба по прямій, по колу, перестрибування (у довжину з розбігу), уміння швидко встати і лягти, перенесення ваг і ін.
І.М. Яблоновський 1972, М.В. Серебровська, 1934 при вивченні рухової діяльності школярів застосовували іспити по таких видах рухів, що у якомусь ступені відбивали фізичну підготовленість учнів.
Вони вивчали: біг, стрибки з місця в довжину й у висоту, метання й ін. Але в різних вікових групах у їхніх методиках пропонувалися різні завдання і вимоги: у бігу – різні дистанції, у метаннях – різні метальні предмети, неоднакова відстань до мети і т.п. Звідси вкрай утруднялося виявлення особливостей вікового розвитку по деяких видах рухів. Однак ці роботи у свій час послужили деяким обґрунтуванням до програми по фізичному вихованню школярів. Розвитку рухів у київських школярів були присвячені роботи Р.И. Тамуріді (1935). Автор вивчала розвиток таких рухів, як стрибки, метання й ін. У результаті була показана по деяких рухах вікова динаміка. Т.С.Попова (1940) у своїй роботі з аналізу розвитку ходьби в дітей у віці від 3 до 10 років переконливо показала особливості розвитку і структури рухів у дітей.[1]
За останні роки виконаний ряд робіт фізіологами (В.С. Фарфель, 1962, Н.В.Зимкін, 1964; В.В. Васильєва, 1976; З.И. Кузнєцова, 1984).
В «основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи» визначені задачі і шляхи перебудови середнього утворення, формування світогляду і високих цивільних якостей учнів, поліпшення трудового виховання, навчання і професійної орієнтації. Цей документ дає конкретні напрямки фізичного удосконалювання учнів.
З великого кола проблем, що стосується фізичного удосконалювання, ми хочемо більш уважно розглянути питання фізичної підготовленості в процесі фізичного виховання школярів.[22]
У теорії фізичного виховання розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Якщо фізична підготовка містить у собі рівень знань і умінь у життєво важливих, прикладних, природних, основних видах рухів, то спеціальна фізична підготовка зв'язана з професійною чи спортивною діяльністю (підготовка гімнаста, лижника і т.п.).[10]
Кіндрат В.К. психологічні аспекти „Я – образу” особистості у процесі фізичного виховання: „Фізичне виховання є складовою частиною загальної системи формування особистості”.
Головна риса, що характеризує високий рівень загальної фізичної підготовленості – це уміння свідомо володіти рухами свого тіла, досягаючи найбільших результатів у найкоротший термін при найменшій витраті сил.
Оздоровчий ефект розвитку і формування основних рухів загальновідомий, тому що в цих рухах бере участь одночасно велика кількість м'язових груп, що сприяє підвищенню обміну речовин в організмі, посиленню функціональної діяльності внутрішніх органів, удосконалюється рухливість нервових процесів. Усе це є фундаментом до виконання державних тестів для населення.[29]
Першорядне значення для успішної здачі державних тестів учнями має різнобічна фізична підготовленість, що базується на високому рівні розвитку основних рухових якостей (витривалості, сили, спритності, швидкості і т.п.), що досягаються планомірною роботою на уроках фізичної культури, а також у процесі позаурочної спортивно-масової роботи.[4]
Людина, на відміну від тварин, не народжується на світ з готовою здатністю виконати природні для нього руху. Руху в ходьбі, бігу, метаннях, стрибках, лазінні виробилися в процесі еволюції людини, у результаті взаємодії його з навколишнім середовищем. Цим рухам люди навчилися в процесі життя. Усім відомо, як діти люблять бігати, кидати, метати, ловити предмети, лазити.
Фізичну підготовленість школярів, як указує З.І. Кузнєцова (1977) характеризують два показники:
Ступенем володіння технікою рухів;
Рівнем розвитку рухових (фізичних) якостей.
Фізична підготовленість (рухова) в учнів здійснюється в результаті навчання на уроках. Але лише при одній умові, якщо вчитель навчає дітей правильно виконувати рухові дії, виховує в них і фізичні якості.[39]
Щоб керувати навчальним процесом, вчасно вносити корективи, потрібно вести контроль за руховою підготовленістю школярів.
Однак цьому питанню дотепер не приділяється належної уваги в наукових дослідженнях. Наявні літературні дані вивчення основних рухів дітей шкільного віку показують на відсутність єдиної апробаційної методики обстеження. Обстеження по різних завданнях у вікових групах у хлопчиків і дівчат і в різних умовах іспитів не дає можливості виявити характерні риси вікового розвитку.[23]
Давно уже висувається нагальна потреба розробки єдиної методики обліку розвитку основних рухів і збору матеріалу здатного послужити відправними даними для оцінки фізичної підготовленості школярів різних вікових груп.
Рухові навички і фізичні якості, що здобуваються школярами в процесі фізичного виховання в школі, мають виняткове значення в практичній роботі учителів фізичного виховання.[14]
Семенович С.В. проблема розвитку сили дітей в умовах сучасної загальноосвітньої школи. Певний рівень силової підготовки потрібний кожному учню – для нормального розвитку.
Для визначення навантаження на тренажерах потрібно використати спосіб, який дозволяє розрахувати величину обтяжень з урахуванням максимальної кількості повторень. Щоб рухові показники не зміщувались протягом навчального року, необхідно дотримуватись підтримуючого режиму.
В останні роки в центрі уваги дослідників, що вважають необхідним подальше удосконалювання системи фізичного виховання школярів (Э.С. Громадський, 1969;Г.И. Кукушкин,1965, Н.А.Лупандина,1967) знаходяться питання удосконалювання нормальних вимог. З метою більш ефективного розвитку фізичних здібностей школярів. Так, А.Р. Джамаловим (1969) було проведене дослідження фізичного стану школярів і встановлено, що найбільш ефективним у розвитку фізичної підготовленості є більш високий режим рухової діяльності, що досягається застосуванням комплексу різноманітних засобів фізичної культури і спорту. А поки вчитель позбавлений можливості об'єктивно оцінювати досягнення своїх учнів по основних рухах у порівнянні з однолітками міста, області, республіки.[32]
У літературі є дані по фізичній підготовленості школярів київських шкіл, отримані в попередні роки. Неодноразово мінялася програма по фізичній культурі, з 1996р. були введені державні тести для населення. Дуже цікаво перевірити фізичну підготовленість школярів на теперішньому етапі, установити взаємозв'язок фізичної підготовленості з фізичним розвитком і працездатністю.
У даній роботі я поставив перед собою задачу – відповісти на запитання, який стан фізичної підготовленості школярів.
Фізичне виховання як вид виховання, специфічним змістом якого є навчання рухам і керування розвитком фізичних якостей людини. Коли необхідно підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно трудової діяльності говорить про фізичну підготовку.[41]
Процес, спрямований на поліпшення фізичної підготовленості, називається фізичною підготовкою.
З.І. Кузнєцова (1972) фізичну підготовленість пропонує називати руховою підготовленістю. Так чи інакше, фізична підготовка сприяє зміцненню здоров'я, розвитку рухових якостей і форм тіла, а також розширенню рухових представлень.
Проблема вивчення розвитку рухів школярів залучала і залучає багатьох дослідників. Одні вивчали «моторну обдарованість», як би незалежну від виховання і навчання. Інші вивчали «прості, життєво необхідні рухи, придбані в повсякденному житті».
І.М. Яблоновський, Н.В. Серебровська (1949) при вивченні рухової діяльності школярів застосовували іспити по таких видах рухів, що у якомусь ступені відбивали фізичну підготовленість учнів. Вони вивчали: стрибки з місця, у довжину і висоту, біг, метання й ін.[20]
Заслуговують на увагу роботи, виконані групою фахівців під керівництвом Г.І. Кукушкіна (1968) по дослідженню стану фізичної підготовленості учнів по вікових навчальних нормах.
Вихідним положенням у цих дослідженнях було те, що «процес фізичного виховання в школі повинний бути регламентований єдиними навчальними нормами». В основу програми в тісному зв'язку з навчальним матеріалом, на думку авторів, повинні бути покладені вікові навчальні норми, що стимулюють всебічний і гармонійний розвиток фізичних здібностей учнів і з визначеного віку спортивне удосконалювання. У дослідженнях ставилася задача «зробити аналіз застосування навчальних норм: удосконалити їхній і зробити важливою умовою подальшого поліпшення навчальної і позакласної роботи з фізичного виховання учнів».
Різноманітність рухових умінь і навичок, одержуваних школярами в процесі занять по фізичній культурі в школі, спрямовано на підвищення рівня загальної фізичної підготовленості учнів. Багатьма дослідженнями і повсякденним життям підтверджується те положення, що фізично підготовлена людина має кращу продуктивність праці, високу працездатність. Основними показниками загальної фізичної підготовленості школярів були, є і будуть досягнення в основних рухах. У них, як у фокусі, видне уміння володіти своїм тілом, уміння виконувати рух ощадливо, швидко, точно. У цих рухах виявляється рівень розвитку фізичних якостей, швидкості, спритності, сили й ін. Під якістю розуміється така властивість, що виражається в здатності виконання не однієї якої-небудь вузької задачі, а більш-менш широкого кола задач, об'єднаних психофізичною спільністю. Основні рухи найбільше повно розкривають цю спільність якостей. Зрозуміло, педагогічний процес по фізичному вихованню не обмежується вузьким набором вправ, «застосовних у життєвих умовах». Чим більше число рухових умовних рефлексів здобуває учень, тим більше складні і різноманітні рухові задачі може ставити вчитель перед учнями, тим легше здобувається навичка. А рухові навички характеризуються об'єднанням приватних операцій у єдине ціле, усунення непотрібних рухів, затримок, підвищенням точності і ритмічності рухів, зменшенням часу на виконання дії в цілому, строгою системністю в рухах, злагодженістю різних систем організму.[11]
Рухові навички дозволяють заощаджувати фізичні і психічні сили, полегшують орієнтування в навколишнім середовищі, звільняє свідомість для своєчасного осмислювання дії.
У школярів середніх і старших років інтерес до цих рухів не послаблюється. У залежності від педагогічних задач, що поступово ускладнюються по роках навчання, підвищуються вимоги до раціональних способів вправ. Рухова діяльність зростаючого і школяра, що формується, пізнається в розвитку, де вирішальна роль належить навчанню.[35]
Завдання, котрі виникають в процесі тренування, конкретизуються стосовно до однорідних груп учнів.
Засоби спортивного тренування – різноманітні фізичні вправи, котрі безпосередньо та опосередковано впливають на удосконалення майстерності учнів. Склад засобів спортивного тренування формуються з врахуванням особливостей конкретного виду спорту.
Крім суто змагальних, в тренувальному процесі використовують відповідно до спортивної спеціалізації основні групи вправ:
вправи, які за змістом найбільш повно співпадають зі змагальними - тобто тренувальні форми змагальної вправи;
вправи, які за структурою рухів і проявом рухових якостей близькі до змагальних – спеціально-підготовчі;
вправи, які суттєво відрізняються від змагальних як за формою так і за характером прояву специфічних рухових якостей – загально-підготовчі.
В сучасному спортивному тренуванні широко використовують різноманітні тренажери пристрої як засоби інтенсифікації та конкретизації розвитку рухових якостей, диференційованого освоєння структур та удосконалення характеристик техніки спортивних вправ. Існують тренажери полегшуючого лідерства, стимулюючого лідерства і направлені на засвоєння окремих елементів техніки прийомів.[9]
Для розвитку рухових якостей використовуються тренажери вибіркового розвитку окремих рухових якостей для конкретних м`язових груп (або навіть окремих м`язів). В технічній підготовці використовуються тренажерні пристрої, котрі дозволяють виконувати змагальну вправу в полегшених умовах.
Спеціально-підготовчі вправи можуть носити допоміжний або вдосконалюючий характер. Так, при оволодінні спортивною технікою або техніко тактичними характеристиками змагальної діяльності можливе використання імітаційних і допоміжних вправ. [37]
Імітаційні вправи можуть бути близькими за структурою і окремими характеристиками техніки, але відрізнятися параметрами динамічних характеристик та інтенсивністю прояву рухових якостей.
Допоміжні спеціально-підготовчі вправи, навпаки, можуть за інтенсивністю відповідати інтенсивності змагальних вправ, а за структурою рухів різко відрізнятися. Так, наприклад використання в різних видах спорту циклічних вправ для розвитку витривалості та швидкості; розвиток спеціальної сили з допомогою вправ з обтяженням та ін.
При доборі соціально-підготовчих вправ удосконалюю чого характеру велике значення для позитивного переносу навичок і якостей мають обрані режим роботи м`язів та ритм виконання вправи, адекватні режиму змагальної вправи.[15]
Велике значення для вдосконалення спортивної майстерності мають тренувальні форми змагальної вправи. Тут має вагу фантазія: різноманітні початок і закінчення вправи, включення додаткових елементів у різні структури вправи, зміна ритмових акцентів, виконання в різні сторони та з різними додатковими рухами та ін.
Найважливіше значення мають спеціальні вправи на відновлення. До речі слід наголосити на недоліку, що преважна більшість вправ відновлення виконується без суворого контролю навантаження, яким відрізняються вправи вдосконалення.[27]
Загально підготовчі вправи специфічні. Вони є загальними тому, що мають загальний вплив на окремі функції організму спортсмена, котрі мають бути недостатньо розвинутими і негативно впливати на його спеціалізовану підготовленість.
Важливим принципом добору загально-підготовчих вправ є акцент не на форму чи на провідну рухову якість, а на м`язовий режим і ритм виконання, щоб не допустити негативного ефекту переносу на спеціалізовані якості та прояв спеціалізованих прийомів технічної майстерності.
Значне місце загально-підготовчі вправи займають в арсеналі відновлення, особливо в структурах підготовки, які не пов’язані з освоєнням і удосконаленням технічної майстерності.[38]
Засоби спортивного тренування поділяються також за спрямованістю впливу. При цьому можна виділити засоби, переважно пов`язані з удосконаленням різних сторін підготовленості – технічної, тактичної і т.п., а також натравлені на розвиток окремих рухових якостей.
Методи тренування. Під методами, які застосовуються, слід розуміти способи взаємодії вчителя і учнів, які допомагають оволодіти знаннями, вміннями та навичками, розвивають необхідні фізичні і психічні якості, формують етичні норми поведінки, світогляд. [41]
Всі методи умовно поділяються на 3 групи: словесні, наочні та практичні. В процесі спортивного тренування методи застосовують в різних сполученнях. Кожен метод використовують нестандартно, а пристосовуючи до конкретних вимог, обумовлених особливостями спортивної підготовки. При доборі методів треба слідкувати за тим щоб вони строго відповідали поставленим завданням, загально дидактичним принципам, а також спеціальним принципам підготовки, віковим статевим особливостям, кваліфікації та підготовленості. Слід зазначити, що вітчизняній школі перевага надається практичним методам.
До словесних методів, що застосовуються в спортивному тренуванні, відносять розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, аналіз і обговорення. Ці форми найбільш часто використовують в лаконічному вигляді. Ефективність тренувального процесу здебільшого залежить від вмілого використання вказівок і команд, зауважень, словесних оцінок і роз’яснень.
Наочні методи, значною мірою обумовлюють дієвість процесу навчання. До них, насамперед, слід віднести методично правильний показ окремих вправ та їх елементів, який проводить вчитель.[19]
Термін „вправа” має два тлумачення. Перше – характеризує прийоми, їх елементи, різновиди рухових дій, котрі використовують як засоби тренування.
Друге тлумачення – це характеристика методу, і виходить з розуміння багато разового повторення конкретного засобу тренування для одержання певного тренувального ефекту.
Тренування практичними методами має такі різновиди: суворої регламентації, ігровий та змагальний.
Метод суворої регламентації. Основною характерною особливістю цього методу є чітка регламентація обсягу та інтенсивності навантаження, обсягу та характеру відпочинку між виконаннями тренувального навантаження.
Важливим показником який визначає структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі одноразового використання даного методу безперервний характер, чи надається з інтервалами для відпочинку; виконуються в рівномірному чи перемінному режимі.[13]
Розрізняють дві групи різновидів методу суворої регламентації: безперервний і перервний.
Безперервний метод відзначається одноразовим безперервним виконанням навантаження. При цьому інтенсивність може бути рівномірною або перемінною. Так, наприклад, циклічні вправи (плавання, біг та ін.) можуть виконуватися безперервно з рівномірною або перемінною інтенсивністю.
Слід підкреслити, що безперервний метод може використовуватися не лише в циклічних вправах, але і при виконанні ациклічних вправ.
Ігровий метод. Характерними особливостями ігрового методу вправи є: сюжетна організація виконання вправ, різноманітність засобів досягнення мети, самостійність та ініціативність у виконанні вправ, комплексний характер діяльності, можливість прийняття колективного рішення.
Перераховані особливості позитивно впливають на підвищення емоційності при виконанні тренувальних вправ.[16]
Ігровий метод може бути застосований спільно з методом суворої регламентації. Це особливо важливо при тренуванні дітей та підлітків, коли деякі важливі вправи з високою інтенсивністю охоче виконуються при сюжетній організації. Ігровий метод позитивно впливає на виховання ініціативності, самостійності, а в сукупності з методом суворої регламентації виховує наполегливість і рішучість, впевненість в досягненні мети. Висока емоційність сприяє полегшенню великих тренувальних навантажень.
Змагальний метод. Цей метод передбачає уніфікацію правил виконання вправ, обов’язкову впорядкованість суперництва.
Змагальний метод може об’єднуватися з методом суворої регламентації, коли учень при виконанні навантаження безперервними або перервними варіантами, круговим методом змагаються в обсязі або інтенсивності виконання вправи. При виконанні вправ з використанням змагального методу доцільно встановлювати різноманітні заохочування переможцям, що сприяє більш емоційному виконанню вправ. [31]
Слід ще раз підкреслити, що ігровий і змагальний методи вправи – це не гра і не змагання в конкретному їх розумінні. Це використання в тренувальному процесі компонентів, характеристик гри і змагання з метою більш доцільного та емоційного виконання вправ методу суворої регламентації.
Так, застосування ігор не обмежується вирішенням лише завдань підвищення рівня підготовленості учня. Це також і засіб активного відпочинку, переключення на інший вид діяльності, що дозволяє, підтримуючи досягнутий рівень підготовленості, позитивно впливати на ефективність адаптаційних і відновлювальних процесів.
Всі різновиди методу вправи можуть використовуватися в кожному з тестів.
Всі навантаження у тренуванні викликають активну реакцію функціональних систем організму.
Інтенсивність протікання адаптаційних процесів в організмі учня визначаються характером, величиною та спрямованістю навантажень. За характером навантаження можуть бути поділені на тренувальні та змагальні, специфічні і неспецифічні; за величиною – на малі, середні, значні; великі (граничні); за спрямованістю – на ті, які сприяють розвитку окремих рухових здібностей (швидкісних, силових, координаційних, витривалості, гнучкості), чи їх компоненті. Навантаження можуть бути спрямовані на удосконалення координаційної структури рухів, компонентів психічної підготовленості чи тактичної майстерності та ін. За координаційною складністю слід розрізняти навантаження, котрі виконуються в стереотипних умовах, що не потребують значної мобілізації координаційних можливостей, або пов’язані з виконанням рухів високої координаційної складності; за психічною напруженістю навантаження різняться вимогами до психічних можливостей учнів.
Навантаження можуть розрізнятися за причетністю до того чи іншого структурного утворення тренувального процесу. Зокрема слід розрізняти навантаження окремих тренувальних і змагальних вправ чи їх комплексів, навантаження тренувальних занять. [6]
Величина навантажень може бути охарактеризована з зовнішньої і внутрішньої сторін. Зовнішня сторона навантаження найбільш загально виражається показниками сумарного обсягу роботи. В їх числі: загальний обсяг роботи у годинах, обсяг циклічної роботи у кілометрах (біг, плавання тощо), кількість тренувальних занять, змагальних стартів. Розкрити ці характеристики можна, якщо відокремити особисті обсяги навантаження, які відображають планування в загальному обсязі роботи, що виконуються з підвищеною інтенсивністю, чи сприяє переважному удосконаленню окремих сторін підготовленості. З цією метою визначають, наприклад, відсоток інтенсивної роботи в її загальному обсязі, співвідношення роботи, яка спрямована на розвиток окремих якостей і здібностей, засобів загальної та спеціальної підготовки та ін.
Для оцінки зовнішньої сторони навантаження широко використовують показники її інтенсивності. До таких показників відносяться темп рухів, швидкість їх виконання, час долання тренувальних відрізків і дистанцій, величина обтяжень, які необхідно здолати в процесі розвитку силових якостей і т. д.
Однак найбільш повно навантаження характеризується з внутрішньої сторони, тобто з огляду на реакцію організму на виконувану роботи. Тут поряд з показниками, які містять інформацію про терміновий ефект навантаження, що проявляється в змінах стану функціональних систем безпосередньо під час роботи та відразу після неї, можуть використовуватись дані про характер і тривалість перебігу періоду відновлення. Про величину навантаження при цьому можна судити за найрізноманітнішими показниками активності функціональних систем, які забезпечують виконання роботи.[7]
До таких показників належать час рухової реакції, час виконання поодинокого руху, величина та характер зусиль що розвиваються, дані про біоелектричну активність м’язів, частоту скорочень серця, частоту дихання, показники вентиляції легенів, хвилинного обсягу кровообігу, споживання кисню, швидкість накопичення та кількість лактату в крові. Величина навантаження крім цих показників, може бути охарактеризована відновленням працездатності, запасами глікогену, активністю окислювальних ферментів швидкістю та рухливістю нервових процесів тощо.
Співвідношення зовнішніх та внутрішніх параметрів навантаження змінюються в залежності від рівня кваліфікації, підготовленості та функціонального стану організму, його індивідуальних особливостей, характеру взаємодії рухової та вегетативної функції.[13]
Спрямованість навантаження визначається особливостями застосування та порядком сполучення таких компонентів, як тривалість та характер окремих вправ, інтенсивність роботи при їх виконанні, тривалість та характер пауз між окремими повтореннями, кількість вправ в окремих структурних утвореннях тренувального процесу – окремих заняттях та їх частинах, мікро циклах та ін. Інколи зміною навіть стабільних характеристик одного двох вказаних компонентів можна суттєво змінити спрямованість тренувального навантаження.
За спрямованістю впливу навантаження можуть мати вибірковий та комплексний характер. Навантаження вибіркового характеру пов’язані з переважним впливом на одну систему, яка забезпечує рівень прояв тої чи іншої якості. Навантаження комплексного характеру передбачають забезпечення роботи двома або декількома функціональними системами звісно строго вибірковий вплив на окремий орган або функціональну систему засобами спортивного тренування забезпечити не вдається. Будь-яка рухова дія втягує в роботу різноманітні регуляторні та виконавчі механізми. Однак планування локально впливаючих навантажень дозволяє викликати граничну мобілізацію окремих з них, які забезпечують конкретну функцію, при незначній участі інших.[32]
Можна говорити про вибіркову і комплексну спрямованість навантажень різних структурних одиниць тренувального процесу – окремих вправ, занять, мікроциклів та більш великих утворень. Природно, що навантаження вибіркового характеру знаходять більш широке застосування у тренувальному процесі при плануванні окремих вправ , їх комплексів, програм занять. Мікроцикли вибіркової спрямованості застосовують значно рідше, а саме коли це обумовлено закономірностями побудови тренування на конкретному етапі спортивного вдосконалення, або індивідуальними особливостями та характером підготовленості. Коли мова йде про навантаження у мезоциклах, етапах та періодах тренування ,то треба говорити або про комплексність, або про переважну спрямованість навантажень.[2]
У спортивній практиці застосовують навантаження, які спрямовані на переважне становлення окремих сторін підготовленості або компонентів спортивної майстерності ,або ті, які об’єднують у єдине ціле багато чисельні локальні здібності, що в комплексі забезпечують рівень вдосконалення інтегральних якостей – швидкісних здібностей, спеціальної витривалості, здатності вміло поєднувати у грі індивідуальні техніко-тактичні дії з груповими та командними тощо.
Слід розрізняти специфічні та неспецифічні навантаження. Специфічність навантаження визначається його відповідністю основних показників координаційної структури рухів та особливостям функціонування основних систем організму, характеристикам змагальної діяльності. Специфічне навантаження є наслідком застосування спеціально – підготовчих вправ. При цьому специфічність вправ оцінюють, виходячи з відповідності зовнішніх ознак змагальної та тренувальної вправ. Однак використання такого підходу є недостатньо ефективним, оскільки акцент тільки на спів падання зовнішніх ознак може в ряді випадків привести до невірних висновків, а відтак – до нераціонального розподілу засобів за величиною та спрямованістю тренувального ефекту. Специфічні тренувальні вправи, що імітують змагальне навантаження або його фрагменти, які виконуються в полегшених умовах (або з допоміжними протидіями), за динамічними, часовими характеристиками, структурою роботи м’язів, особливостями енергетичного забезпечення можуть суттєво відрізнятися від змагальних дій за зовнішніми ознаками. Тому при вивчені ступеня специфічності вправ необхідно орієнтуватись не тільки на зовнішню форму рухів, але й на характер їхньої координаційної структури, особливості функціонування м’язів, вегетативні реакції. [30]
Більш чіткій систематизації навантажень сприяє також їх розподіл на тренувальні та змагальні. При оцінці змагальних навантажень необхідно враховувати кількість змагань та стартів у них.
Значних обсяг змагальної діяльності зумовлений не тільки необхідністю виступів у різних змаганнях, але й тим, що змагання використовуються як найбільш потужний засіб стимуляції адаптаційних реакцій та інтегральної підготовки школярів. Справа в тому, що навіть при оптимальному плануванні тренувальних навантажень, котрі моделюють змагальні, і при стимульовані мотивації спортсмена на їх ефективне виконання, рівень функціональної активності регуляторних і виконавчих органів є значно нижчим ніж у змагальних. Лише у процесі змагань учень може вийти на рівень граничних функціональних проявів і виконати таку роботу, яка підчас тренувальних занять є непосильною.
Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується перш за все шляхом передачі вчителем і наступним засвоєнням учнями певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати досить широке коло фізкультурно спортивних знань, що охоплювали б усі чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності одержали назву „Здоровий спосіб життя”. Це знання про суть фізичної культури, її значення для особи і суспільства принципи і правила раціонального використання її цінностей; знання суто прикладного характеру, які є необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та фізкультурно-гігієнічні знання. [21]
З метою засвоєння знань можуть проводитись спеціальні заняття. В різних країнах теоретичні заняття з питань фізичного виховання, які входять до шкільної програми, називають по-різному: в США і Японії – це...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора