Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Доповідь на тему: "Суперечності сучасного процесу приватизації в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства та природокористування
Доповідь на тему:
„Суперечності сучасного процесу приватизації в Україні”
Україна після проголошення своєї незалеєності в 1991 році вступила в новий період свого існування. Але, щоб стати повноцінною незалежною державою їй потрібно стабілізувати і підняти свою економіку.
Одним із способів втілити цю ідею в життя є провести приватизацію.
Приватизація в Україні розпочалася з прийняттям Верховною Радою України постанови „Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду”(від 31 жовтня 1991 р.).
Головною метою її є переведення неефективних державних підприємств до рук реальних власників, які ризикують своїм капіталом і тому кровно зацікавлені в підвищені ефективності виробництва, отже – раціальному використані ресурсів, прискорені НТП, удосконалені організації виробництва, зростані продуктивності праці, поліпшені якості продукції.
Друга головна мета приватизації полянає в масовому створені реальних суб’єктів ринкової конкуренції, що борються за гроші споживача і організують свою виробничо-комерційну діяльність у відповідності реальним ринковим попитом[1].
Процес роздержавлення триває досі і Україна зіткнулася з цілим рядом проблем за цей 15-ий період:
Навмисне заниження вартості основних фондів підприємств.
Є численні приклади цього - ВАТ „Чисті метали” було оцінено у 5 разів нижче їх реальної вартості, вартість Нікопольського феросплавного заводу – у 10 разів. А один з найскандальніших випадків приватизації – приватизація ЗАТ „СП Росава” номінальною вартістю більше ніж 102,75 млн.грн., у травні 2001 року продали за 4,3 млн.грн.(його вартість була занижена у 25 разів)[2]. Щоб краще зрозуміти як все це відбувалося візьмемо витяг зі статті газети „Голос України”:
„Події, що передували скандальному продажу. Отже, підприємство яке розташоване у Білій церкві... і яким керує Володимир Линник, протягом тривалого часу нарощувало кредиторську заборгованість(державі та комерційним партнерам). До того ж борги, що стосувалися держави (Пенсійного фонду), благополучно списалися (40 млн.грн.), а борги іншим кредиторам продовжували накопичуватися. Невдовзі підприємство, обтяжене боргами можна буде купити за безцінь.
Фахівці КРУ(Контрольно Ревізійне управління), дізнавшись про такий стан справ, розпочали ревізію фінансово-господарської діяльності ВАТ „Росава” і ЗАТ „СП Росава”. Але процес зайшов надто далеко. Кредитори пред’явили керівництву заводу претензії, залучаючи юридичні механізми, суди й судових виконавців.
Офіційні органи намагалися запобігти державному збитку. ФДМ України 5 травня закликав Володимира Линника не допустити продажу 49% акцій ЗАТ „СП Росава”. Того ж дня ФДМ також попередив про оборудку керівництво ДПАУ, вказавши, що продаж цього пакету може призвести до великих втрат для держави. Одночасно ФДМ проінформував Держпрокуратуру України, що є одна причина, з якої не можна допустити продаж на біржі пакету акцій „Росава”: найближчим часом планують офіційний продаж 74,62% акцій ВАТ „Росава”, яке є співзасновником ЗАТ ”СП Росава”. ФДМ попросив прокуратуру вжити заходів для того, щоб зняти з продажу пакет акцій і притягти до відповідальності керівників і причетних до продажу ВАТ „Росава”
Дивно, що ані податкова, ані прокуратура... не вжили заходів для запобігання продажу акцій на біржі...”[3]
Аукціон з продажу даного пакету акцій відбувся з 14 по 28 травня 2001 року і 49% акцій було продано. Після цього розпочалися численні суди, розгляди, переоцінка проданого пакету. Але, в цілому результат залишиться невтішним, справа досі в судах, продавати запланований 74,62% пакет акцій ВАТ „Росава” ФДМ досі не може, люди причетні до продажу заводу по заниженій ціні досі обіймають свої посади.
Тому можна сказати, що в тих, хто не хотів випускати з рук підприємство і намагатися зірвати його планомірну приватизацію, практично усе вийшло. Кількість прецедентів, створених за час скандалу, дає можливість провадити суди багато років поспіль. А отже, відкритий конкурсний продаж заводу не почнеться практично ніколи.[3]
2.Штучне банкрутство підприємств.
Останнім часом воно набуло значного поширення. Воно досягається за рахунок заниження цін на реалізовану продукцію та завищення цін на використовувану сировину та матеріали.
Такі методи були використані при приватизації ВАТ „Росава”, подібне було вчинено „Укрсиббанком” для банкрутства Кременчуцького НПЗ[2].
Найбільш „ефективно” банкрутство досягалося за допомогою малих підприємств – посередників, особливо, якщо воно створене при материнському підприємстві і ним керують співробітники цього підприємства. Таким чином було проведене штучне банкрутство ВАТ „Дніпропетровський меткомбінат ім. Петровського”, банкрутство НАЕК „Енергоатом” (це було ініційовано, коли тариф на електроенергію знизили в січні 2002 року до 8,2 коп. за 1 кВт/г, а в серпні 2002 р. – до 6,5 коп., а тариф для споживачів залишився той же.)[2].
Не останню роль в штучному банкрутстві відіграють фіктивні підприємства – вони дозволяють нарощувати дебіторську заборгованість, яка у випадку зникнення фіктивного підприємства, залишається заборгованістю назавжди. Для прикладу, податкова міліція виявила у 2003 році 5 тис. фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності.
3.Некомпетентне управління підприємствами.
Великі втрати Фонду державного майна пов’язані з передачею корпоративних прав держпідприємств в управління обласним адміністраціям, комерційним структурам, банкам.
Наприклад, в 2001 р. уряд передав Рівненській державній адміністрації управління пакетом акцій „Рівнеазот”. В 2001 р. завод приносив прибуток у розмірі 32 млн.грн, а за півтора року після передачі в таке управління, збитки підприємства склали 130 млн.грн. Збитки отримувалися по такій самій схемі, що й з ВАТ „Росава”, Кременчуцького НПЗ, тобто продавали дешевше, а купували дорожче. Подібне відбувалося при передачі „Укрсиббанку” держакацій „Дзержинки” у розмірі 99%, українсько-кіпрському ЗАТ „Приватінтертрейд” - „Дніпропетровський меткомінат ім. Петровського”.[2]
4.Тіньова приватизація.
В цьому варіанті на приватизованих підприємствах часто „сидять” фінансово-промислові групи або їх керівництво. Наприклад, „Приватбанк” „сидить” на Токмакському заводі „Юждизельмаш” і сам себе, дочірнє підприємство, кредитує. Не купляючи акцій, ряд банків заробляє гроші за рахунок фіктивних домовленостей, за рахунок простроченої кредиторської заборгованості, чинячи великий тиск на підприємства.
Останнім часом отримали широке поширення двійники основних(материнських) підприємств: паралельно з основним підприємством створюється друге, на яке переходить трудовий колектив і передається значна частина ОФ, а борги залишаються за старим підприємством. Наприклад, так було створене ЗАТ „СП Росава”, до складу якого перейшли всі виробничі потужності материнського підприємства. Тепер основне підприємство (ВАТ) орендує в ЗАТ виробничі потужності(51% акцій належить ірландцям і 49% ВАТ)[2].
Теж була широко поширена схема, яка полягає в тому,щоб загнати підприємство в борги за рахунок взяття численних кредитів без повернення(списання боргів). Потім здобуті кошти на цих махінаціях вкладалися у придбання за безцінь того самого підприємства, яке було „обчищене”, тільки тепер уже законно.
Інколи відбувається домовленість продавця і покупця і як наслідок вартість ОФ вмисно занижується. Приклад, ФДМ планував отримати 300 млн.грн. за Чорноморський суднобудівний завод, а експерти оцінили його у 82 млн.грн. Вартість ОФ суттєво занизилася, також знижується кількість конкурентів при купівлі, введенням поняття „промисловий інвестор” або інших додаткових умов для купівлі підприємства. Легше зразу сказати, що громадянин А, який проживає по вулиці N-ій повинен придбати певне підприємство, а не вводити якихось умов, як це було зроблено по відношенню меткомбінату ім. Дзержинського(умов було аж 5)[2].
5.Некомпетентне використання державних коштів призначених на організацію приватизації. Це пов’язано зі значними затратами на оцінювачів, на підготовчі роботи, на саму приватизацію, на реєстрацію та ін. Зрозуміло, без цього не обійтися, але все повинно бути в розумних межах. Для прикладу, операційні затрати по приватизації ДАЄК „Кіровоградобленерго”(сплата послуг радників з інвестиційного банку „Кредит Свісс” склали приблизно 40 млн.грн.).[]2
Отож, з вище сказаного можна зробити наступні висновки:
1. Що приватизація відбувалася з порушення законодавства України (Наприклад, дуже дивним являється те, що ФДМУ та Індустріальний союз Донбасу підписали конфіденційний договір по приватизації метзаводу ім. Дзержинського[2], хоча це суперечить основним завданням приватизації, що визначають програми приватизації - максимальна відкритість та прозорість усіх процедур приватизації для суспільства і покупців[1]. Тоді постає питання: ”Який сенс приховувати те, що ти купив завод, якщо ти чесний і твої гроші чесні?”)
2. Приватизація підприємств відбувалася за гроші, походження яких невідоме.
3. В нашій державі надто універсальне законодавство, яке стосується приватизації. Через це можливе прокручування різних схем.
4. Під час приватизації відповідні органи повинні були контролювати те, щоб все відбувалося згідно закону. Але вони показали свою бездіяльність, коли обмежувалися інтереси держави, що вело до великих втрат. Самий скандальний приклад – приватизація ВАТ „Росава”.
5. Гроші з бюджету, які йшли на приватизацію розкрадалися.
6. Приватизація без видимих на те причин, прибуткових підприємств. Прикладом слугує одна з найбільших угод за всю історію приватизації – приватизація „Криворіжсталі”, яку продали за 24,1 млрд.грн., хоча підприємство наповнювало 30% бюджету, давало прибутку 550 млн.грн.
Такі угоди суперечать меті приватизації – згідно закону України „Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 року мета полягає „...в підвищенні соціально-економічної ефективності виробництва...”, навряд, чи новий власник зможе ефективніше побудувати виробництво. А основним аргументом ФДМУ в підтримку приватизації „Криворіжсталі” є: «если уж приватизировать, то все предприятия отрасли», «вся черная металлургия приватизирована, а «Криворожсталь» является белой вороной».
Література.
1. Д.Богиня, Г.Волинський. Приватизація: цілі, напрями, проблеми // Економіка України. – 1995. - №3. – С.3-14.
„Феномен Украины: реформы 1991-2004 г.” А.Н. Ткаченко, А.А.Алексеев, В.В. Уларионов и др. – Киев. – 2004.
В. Стриженко, В. Казановський. „Росава” під парасолькою // Голос України. – 2002. - №67 (2818). – с.4.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора