Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти
Кафедра економіки підприємства
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни “Потенціал підприємства: формування та оцінка”
для студентів напряму підготовки
0501 “Економіка і підприємництво”
за спеціальністю 7.050107 “Економіка підприємства”
заочної форми навчання
Підготувала:
ст. викл., к.г.н. Романів О.Я.
Рівне – 2004
ВСТУП
У спробі звільнитися від догматизму, економічна наука намагається зараз виявити внутрішні рушійні сили економіки, чинники та резерви значного якісного росту, вивчити світовий досвід управління як передумову подальшого швидкого прогресу нашого суспільства. У зв'язку з цим постає невідкладне методологічне завдання - розкрити й оцінити у системі накопичений теоретичний арсенал, визначити шляхи гарантованого та найбільш ефективного прискорення соціально-економічного розвитку.
В світлі цього завдання доцільно звернутися до такої мало дослідженої економічної категорії як потенціал підприємства.
В вітчизняній економічній літературі поки що немає однозначного визначення поняття “потенціал підприємства”. Складність і нерозробленість зв'язаних з ним наукових і практичних проблем породжує безліч точок зору на її вирішення.
Поняття “потенціал” відноситься до числа таких категорій, які мають широке використання в багатьох галузях наукових знань, наприклад, фізиці, біології, демографії, а в останні роки все більш міцно входить у лексикон вчених-економістів.
1. ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
В даний час слово «потенціал» вживається для позначення засобів, запасів і джерел, що є в наявності і можуть бути використаними для досягнення певної мети, рішення якої-небудь задачі, а також можливостей окремої персони, суспільства чи держави в певній області [20.С 428).
У вітчизняній науковій літературі одним з перших поняття економічного потенціалу використав А. І. Анчишкин, він включив у нього набір ресурсів, які в процесі виробництва приймають форму факторів виробництва [16.С.14].
Цей ресурсний підхід до концепції економічного потенціалу одержав досить широке поширення серед дослідників. Сьогодні найбільш чітко виділяються дві «ресурсні» позиції. Перша — економічний потенціал являє собою сукупність ресурсів без обліку їхніх взаємозв'язків і участі в процесі виробництва. Так, Л. І. Абалкин вважає, що потенціал є узагальнена, збірна характеристика ресурсів [11.С.214]. Як «кількість і якість ресурсів, якими розпоряджається та чи інша господарська система», розуміють економічний потенціал І. І. Лукінов [43.С.12]. На думку Д. А. Черникова, економічний потенціал характеризується «сукупністю ресурсів без обліку реальних взаємозв'язків, що склалися у процесі виробництва» (69.С.89].
Особливість другої ресурсної позиції полягає у трактуванні економічного потенціалу як сукупності ресурсів, здатних виробити визначену кількість матеріальних благ. Наприклад, 3. Б. Фігурнов вважає, що економічного потенціал «характеризує ресурси виробництва, кількісні і якісні їхні параметри, що визначають максимальні можливості суспільства по виробництву матеріальних благ у кожен даний момент часу» [66.С.38]. На думку Д. К. Шевченко, економічний потенціал являє собою «сукупність виробничих ресурсів, з'єднаних у процесі виробництва, що володіють визначеними потенційними можливостями в області виробництва матеріальних благ і послуг» [71.С.17].
Поряд з ресурсним підходом до визначення сутності економічного потенціалу в нашій літературі зустрічаються й інші його трактування. Так, Ю. Ю. Донець вважає економічний потенціал синонімом виробничої потужності підприємства і тому вважає можливим визначити його як «максимально можливий річний, добовий віднесений до іншої тимчасової одиниці обсяг випуску продукції» [30.С.3]. Крім того, на його думку, поняття «економічний потенціал» «носить переважно територіальний характер і поширюється на сукупність виробництв, розташованих на визначеній території».
У Великій Радянській Енциклопедії економічний потенціал народного господарства визначається «кількістю трудових ресурсів і якістю їхньої підготовки, об’ємом виробничих потужностей промисловості і будівельних організацій, потенційними можливостями лісового господарства, довжиною транспортних магістралей і наявністю транспортних засобів, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки і техніки, ресурсами розвіданих корисних копалин, тобто елементами, що складають продуктивні сили суспільства...» [21. С. 627].
У представлені П. А. Ігнатовского, економічний потенціал містить у собі «сучасні системи машин і інші знаряддя праці, весь науковий і виробничий арсенал, розвідані і запаси сировини, що добуваються, і енергії, трудові ресурси, виробничий досвід» [34. С. 76].
На думку групи економістів, економічний потенціал країни, галузі, підприємства характеризується «обсягами накопичених ресурсів і максимально можливим об’ємом виробництва матеріальних благ і послуг, які можна досягти в перспективі при оптимальному використанні наявних ресурсів» [73].
Специфічне трактування економічного потенціалу дає 3. П. Горбанів. Він включає в нього людський і трудовий потенціали, потенціал природних ресурсів, виробничий і відтворювальний потенціали і потенціал споживання населення [28].
Отже можна зробити найбільш точне і загальне твердження, що під економічним потенціалом країни слід розуміти максимальну здатність галузей народного господарства виробляти продукцію, здійснювати перевезення, капітальне будівництво, надавати послуги за даний проміжок часу (рік) для досягнення поставлених цілей.
Таким чином, на думку більшості дослідників, економічний потенціал є узагальнюючим показником, що характеризує розвиток продуктивних сил. У ньому поєднуються природні, виробничі, науково-технічні, соціально-політичні і культурні можливості суспільства. Величина економічного потенціалу визначається розмірами, ступенем досконалості і структурною комбінацією продуктивних сил. Виходячи з найбільш широко розповсюджених визначень економічного потенціалу можна сказати, що він містить у собі: виробничий потенціал сфер матеріального виробництва, науково-технічний потенціал, обумовлюючих розвиток науки і техніки, потенціал невиробничої сфери і потенціал інфраструктури.
Рис 1.1Структура економічного потенціалу
Як видно, економічний потенціал — більш широке і ємне поняття, чим виробничий потенціал. На думку ряду дослідників, основним елементом, що визначає величину й умови росту економічного потенціалу, є виробничий потенціал. А сам виробничий потенціал «є частина економічного потенціалу і відрізняється від останнього тим, що не включає у свою структуру економічні зв'язки... цілком стосовні до виробничих відносин первинних ланок промисловості» [17. С. 23—24].
Найважливіша частина економічного потенціалу – виробничий потенціал, тобто потенціал галузей економіки, що створюють матеріальні блага. Якщо продуктивні сили представлють систему елементів суспільного виробництва, то виробничий потенціал виражає здатність продуктивних сил до досягнення виробничого ефекту певної величини. Відповідно економічний потенціал, в тому числі виробничий нерозривно пов’язаний з продуктивними силами. Саме абсолютна здатність продуктивних сил до досягнення виробничих результатів і характеризує реальні потенційні можливості економіки у створенні максимально можливої кількості матеріальних благ і послуг.
Отже, основне призначення виробничого потенціалу підприємства полягає у створенні нових вартостей, а його елементи повинні цілеспрямовано адаптуватися до вимог продукції, що виготовляється. Це своє призначення він зможе виконати тільки в тому випадку, коли прийнята їм матеріально-натуральна форма і кількісне співвідношення його складових роблять його здатним функціонувати як вартість, що створює вартість і додаткову вартість. Тобто коли склад і характеристики елементів виробничого потенціалу відповідають і визначаються параметрами продукції, що виготовляється.
У такому випадку всі елементи виробничого потенціалу служать одній загальній меті, що стоїть перед господарською ланкою. Але саме те, що місце і функції кожного елемента визначаються вимогами, що пред’являються до сукупності елементів у цілому, і характеризує її упорядкованість. З іншого боку, виконання сукупністю елементів загальної для виробничого потенціалу задачі означає, що вони взаємозалежні і взаємодіють між собою. Таким чином, виробничий потенціал відповідає всім вимогам, що пред’являються до систем.
Як відзначалося, головна задача виробничого потенціалу полягає у виготовленні продукції, тобто в її відтворенні. Очевидно, що для того, щоб виробничий потенціал зміг здійснювати цей безперервний і постійно відновлюючийся процес, він сам також повинний безупинно і постійно відтворюватися. Причому в кожний даний момент часу характеристики відновленого потенціалу повинні відповідати (бути адекватними) особливостям і обсягам виробленої продукції. Ця умова буде забезпечуватися з найбільшою повнотою тільки в тому випадку, якщо всі чи, принаймні, найважливіші елементи виробничого потенціалу будуть відтворюватися усередині системи з обліком циркулюючої в ній інформації як про стан окремих елементів і їхніх взаємозв'язків, так і про співвідношення характеристик — складових виробничого потенціалу і техніко-економічних параметрів цілям, що стоять перед ним, і завдань. Тобто виробничий потенціал повинний мати здатність до само відтворення.
На практиці ця його здатність підтверджується рядом тенденцій, насамперед, що склалися історично на підприємствах системою ремонтів і модернізації основних фондів. Також слід зазначити таку форму виявлення відтворюваної здатності виробничого потенціалу, як технічне переозброєння і реконструкція виробництва так званим господарським способом. При ньому всі необхідні роботи (включаючи проектування) здійснюються безпосередньо підприємствами. Перевагами якого є висока оперативність управління, особливо необхідна при виконанні модернізації без зупинки виробничого процесу, підвищується комплексність відтворюваних процесів, забезпечується впровадження більш прогресивних інженерних і технологічних рішень.
Виробничому потенціалу як економічній системі присуща ще одна особливість, яка впливає на зміст і характер взаємозв'язків його елементів — їхня взаємозамінність. Вона обумовлює широку конкурентноздатність елементів потенціалу і відіграє найважливішу роль у їхньому розвитку, додає йому високу надійність при функціонуванні. Взаємозамінність елементів виробничого потенціалу створює можливості вибору ефективних варіантів випуску продукції й економії ресурсів.
Ці відмітні риси виробничого потенціалу підприємства — призначення, здатність до само відтворення й особливості як складної економічної системи і визначають його структуру.
Оскільки в процесі матеріалізації знань на рівні чи підприємства об’єднання беруть участь спеціалісти і робітники останнього, використовується його матеріально-технічна база та інші елементи виробничого потенціалу, то можна говорити про наявність прямого зв'язку між науково-технічним і виробничим потенціалами, що полягає в спільному використанні визначеної частини ресурсів основної господарської ланки. Очевидно, з цієї причини характеристики елементів виробничого потенціалу промислового підприємства залежать від параметрів науково-технічного потенціалу, а сама його величина в числі інших факторів визначається і розмірами останнього. Тобто між виробничим і науково-технічної потенціалами існує діалектична причинно-наслідкова залежність.
Таким чином, виробничий потенціал підприємства є матеріальною передумовою прискорення науково-технічного прогресу. Між ним і виробничим потенціалом існує безпосередній взаємозв'язок — чим вище техніко-економічний рівень елементів потенціалу і ступінь їхнього використання, тим могутніше матеріально-технічна база НТП, ширше горизонти впровадження його досягнень, більше можливостей для удосконалювання і збільшення розмірів елементів виробничого потенціалу промислових підприємств, і навпаки. Можна сказати, що науково-технічний прогрес і виробничий потенціал взаємно удосконалюють і розвивають один одного.
Нарешті, науково-технічний потенціал розглядається як можливості, ресурси для здійснення цілеспрямованої науково-технічної діяльності і реалізації її результатів у широкому змісті у виробництво. Тому він оцінюється як сукупність накопичених знань (інформації) чи тезауруса суспільства; кадрів, що володіють цими знаннями, що поповнюють їхній запас і застосовують у практичних цілях; матеріально-технічної бази, інформаційного забезпечення й організаційних факторів, що виступають як умови перетворення знань у продуктивну силу, їхнього використання для рішення конкретних технічних, економічних і соціальних завдань [25. С. 10].
Поряд з цим виробничий потенціал промислових підприємств прямо зв'язаний з темпами соціально-економічного розвитку країни. Поліпшення його використання сприяє зростання виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при тих самих витратах суспільної праці. А якісні його характеристики визначають ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб народу і саму якість економічного і соціального росту.
Тепер необхідно зробити висновок, отже найбільш загальне поняття, яке на мою найбільш точне.
Виробничий потенціал – сукупність матеріальних, трудових, технічних, фінансових, інноваційних ресурсів, навичок і можливостей керівників і спеціалістів та інших категорій персоналу, щодо виробництва товарів і послуг, отримання максимального доходу і забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємства.
Погіршення ж використання виробничого потенціалу підвищує одноразові вкладення і поточні затрати на кожен карбованець приросту національного доходу, оскільки для забезпечення стабільних темпів росту економіки стає необхідним відволікати всі зростаючу частину національного доходу на нарощування виробничого потенціалу для компенсації його віддачі, що знижується. У сучасних економічних умовах цей шлях обмежений, тому що прискорення науково-технічного прогресу, розширення і підтримка сировинної і енергетичної бази промисловості через гірничо-геологічні умови, що погіршуються, і віддаленості джерел, у свою чергу, вимагають зростаючих додаткових витрат. Таким чином, зниження рівня використання виробничого потенціалу прямо зменшує потенції соціально-економічного розвитку суспільства.
2. СТРУКТУРА ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Загалом, елементами економічного потенціалу підприємства можна вважати всі ресурси, що будь-яким чином пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства. Вибір найбільш важливих являє собою дуже складну проблему, про що, зокрема, свідчить безліч різних думок про склад економічного потенціалу. Головні труднощі аналізу складу економічного потенціалу підприємства полягають у тому, що всі його елементи функціонують одночасно та у сукупності. Отже, закономірності розвитку потенціалу можуть бути розкриті не як окремо узяті закономірності розвитку його складових, а тільки як їхнє сполучення. Звідси очевидно, що дуже важко виявити роль кожного з елементів виробництва окремо. Використання в цих цілях спеціальних методів математичної статистики в кращому випадку можна отримати лише перекручені результати. Тому найбільше об’єктивним методом дослідження складу елементів економічного потенціалу промислового підприємства як складної системи представляється системний підхід.
Економічний потенціал підприємства включає:
промислово-виробничий персонал
основні виробничі фонди
технологію
матеріальні ресурси
енергію
інформацію
Робоча сила у виробничому процесі історично займала основне місце, будучи «першою продуктивною силою» [З, Т. 38. С. 359]. Від кількості і якості персоналу безпосередньо залежить продуктивна здатність господарської ланки. Разом з тим підприємства самостійно визначають потребу у трудових ресурсах, їхню структуру і кваліфікаційний склад.
У господарських ланках відбувається зміна якісного рівня трудових ресурсів, його відтворення і підвищення або на госпрозрахунковій основі по договорах зі спеціальними навчальними закладами, або на власній базі.
Найбільше вивільнення виробничого персоналу досягається при комплексному перетворенні техніки і технології виробництва. Темпи вивільнення трудових ресурсів також багато в чому визначаються досконалістю організації виробництва, праці і керування, рівнем професійних знань і досвіду і т.п. Робоча сила взаємозамінна з іншими видами виробничих ресурсів. Її характеристики — кількість, вікова структура і професійно-кваліфікаційний склад — завжди адекватні виробленої продукції. Отже, є всі підстави вважати трудові ресурси елементом економічного потенціалу підприємства.
В умовах ринкової економіки і прискорення науково-технічного прогресу продуктивна здатність господарської системи значною мірою визначається кількістю використовуваних знарядь праці.
Їхні техніко-економічні показники деякою мірою відтворюються самою системою шляхом капітального ремонту і модернізації.
Знаряддя праці взаємозамінні з іншими видами ресурсів. Особливо в широких межах відзначається взаємозамінність між основними фондами і живою працею. Наприклад, один промисловий робот у середньому вивільняє 2,5 одиниці робочої сили. При рівній продуктивності обслуговування ділянки з верстатів типу «обробний центр» вимагає на 39 % персоналу менше, ніж ділянка з універсального устаткування, а гнучка виробнича система (м. Нагоя, Японія) — на 94 %. Разом з тим нова техніка, як правило, вимагає відповідних змін у кваліфікаційному складі працюючих і серйозних змін у технології й організації виробництва.
Характеристики знарядь праці завжди адекватні характеристикам виробленої продукції. Їхня відповідність, зокрема, виражається в тому, що габарити робочих машин і виробничих площ підбираються під розміри оброблюваних виробів. Потужність електро- і гідроприводів, що приводять у дію робочі органи машин, відповідає зусиллям при обробці деталей. Розташування і характер робочих органів верстатів, що виготовляють виріб, а також приймально-затискних пристроїв відповідають конфігурації оброблюваних деталей. Таким чином, знаряддя праці повною мірою відповідають системним вимогам економічного потенціалу підприємства і, отже, є його елементом.
Розвиток продуктивних сил в умовах прискорення науково-технічного прогресу характеризується радикальними змінами не тільки знарядь праці, але і методів виробництва, тобто технології виготовлення продукції. Технологія все в більшій мірі виявляється тою ланкою виробничого процесу, у якому в першу чергу реалізуються нові наукові відкриття і технічні рішення. Ми вступили в таку фазу розвитку, коли ступінь індустріалізації варто розглядати насамперед у взаємозв'язку з досягнутим рівнем технологічної організації підприємства.
Технологія є речовинним елементом виробництва і завжди матеріалізується в тій чи іншій системі засобів праці. Однак вона визначає форми зв'язку особистих і речовинних елементів виробництва, а також усі просторові і тимчасові зв'язки між речовинними елементами і стадіями виробництва. У цьому і полягає основний вплив технології на розвиток продуктивних сил.
Універсальний характер застосування прогресивних технологій, мінімальні витрати виробництва, надійність і одержання швидких результатів, економічність споживання трудових, матеріальних і енергетичних ресурсів — усе це робить їх найважливішим засобом удосконалювання і розширення масштабів виробничих процесів, підвищення ефективності промислового виробництва.
Уже в даний час близько 70—75 % витрат на випуск промислової продукції визначається показниками технологічних процесів. Тому технологія є одним з найважливіших елементів виробничого потенціалу.
Цей висновок підкріплюють і чисто структурні моменти. Так, практика підприємств переконливо підтверджує, що технологія завжди відповідає виробленій продукції. Це, зокрема, виявляється в адекватності способів і методів обробки матеріалів техніко-економічним характеристикам деталей і виробів, відповідності деталізації розробки технологічних процесів, виду виготовленої продукції, типу робочого інструмента — конфігурації і технічних вимог, пропонованим до виробів, що випускаються. Технологічні процеси також завжди тотожні виду використовуваних знарядь праці, робочої сили й енергетичних ресурсів. Технологічна база підприємства прямо залежить від рівня організації і керування, наявності досвіду і традицій трудового колективу, його сприйнятливості до досягнень науково-технічного прогресу.
Деякі дослідники до складу економічного потенціалу включають матеріальні ресурси. Як відомо, предмети праці в процесі виробництва пристосовуються людиною для особистого чи виробничого споживання, тобто стають матеріальною субстанцією продукції. Це перетворення є можливим тільки тому, що матеріальним ресурсам споконвічно була присуща субстанціональність, так само як знаряддя праці, скільки б не експлуатувалися, не зможуть скласти матеріальний зміст чи телевізора автомобіля.
Можливість предметів праці ставати матеріальною основою продукції не залежить ні від часу, ні від характеристик виробничої системи, що використовує їх. Однак сам факт такої трансформації стає можливим тільки завдяки наявності виробничої системи, а масштаби перетворення цілком залежать від її характеристик. Таким чином, предмети праці знаходяться поза потенцією господарської ланки і, отже, не можуть визначати величину економічного потенціалу.
Чи підприємство володіє потенційною продуктивною здатністю і при повній відсутності матеріальних ресурсів, у той же час, як показує практика споруджуваних підприємств, економічний потенціал може бути рівним нулю при статку матеріалів, але при відсутності знарядь праці, робочої сили й інших елементів. Матеріальні ресурси, як правило, відтворюються поза господарською системою і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається.
У процесі праці установлюється визначена відповідність між використовуваними матеріалами, знаряддями праці, кількістю і якістю робочої сили й інших елементів виробництва. Ця залежність, як правило, прямо пропорційна — чим більше потрібно перетворити в продукцію матеріальних ресурсів, тим більше необхідно затратити живої праці, робочих машин, енергетичних ресурсів і т.п. Однак це не означає наявності взаємозамінності між предметами праці і перерахованих ресурсів. У дійсності вона відсутня, що ще раз свідчить про відмінну рису матеріальних ресурсів від елементів економічного потенціалу.
Виключенням з матеріальних ресурсів є енергетичні ресурси, що у теорії організації виробництва часто класифікаційно поєднуються з першими. У сучасних умовах енергія здійснює функції рухової сили, джерела тепла і освітлення й усе ширше виконує активні функції знарядь праці, безпосередньо впливаючи на предмет праці і перетворюючи його в кінцевий продукт. Тому деякими дослідниками енергія виділяється як своєрідний елемент засобів виробництва [45. С. 20].
Слід зазначити, ще в XIX ст. вчений С. Подолинський підкреслював, що мірою виробничих можливостей суспільства може служити його енергетичний бюджет. Приміром, у США функціонує Інститут енергетичного аналізу; прийнятий закон, відповідно до якого федеральні програми повинні мати не тільки грошову, але й енергетичну розрахункову частину.
Енергія легко трансформується з одного виду в іншій, тому відповідність її якісних характеристик виду виробленої продукції й елементам економічного процесу забезпечується усередині виробничої ланки. На багатьох підприємствах здійснюється також відтворення енергії. Так, у США деякі підприємства на 18 % і більш забезпечується електроенергією на опалення і вентиляцію за рахунок сонячної енергії. Особливо широке поширення цей процес одержав зі створенням устаткування по утилізації відходів виробництва, використанням вторинних ресурсів і нетрадиційних джерел енергії — вітру, сонця...
Енергія деякою мірою взаємозамінна з іншими елементами економічного потенціалу. Зокрема, А. И. Анчишкин розглядав її як «матеріальний фактор економії праці» [15. С. 203], тому що економія праці на одиницю продукції внаслідок розширення використання техніки й енерготехнологій означає одночасне збільшення витрати енергії на одиницю продукції. Наприклад, при електромеханізаціїї ручних робіт 1 квт-год електроенергії заощаджує від 0,1 до 4 люд.-год живої праці. У цілому ж споживання енергії в матеріальному виробництві назад пропорційно витратам робочої сили.
В умовах науково-технічного прогресу швидко зростає роль інформації, специфічного ресурсу епохи НТР. Знання, стають «самим коштовним життєвим продуктом». Зараз інформація є необхідною умовою й елементом будь-якої виробничої діяльності, що по своїй значимості усе більш прирівнюється до енергетичних і сировинних ресурсів і використовується для заміщення живої праці, сировини й енергії. Вплив інформації на ріст кінцевих результатів виробництва і їхня якість настільки очевидна і велике, що, наприклад, Л. И. Абалкин включає її до складу факторів економічного росту [13. С. 105]. На думку деяких закордонних учених, інформація, наукові знання є «новим джерелом додаткової вартості» [79. С. 163].
Інформація усе більше здобуває характер товару. Безупинно зростають витрати на інформацію, збільшується їхня питома вага в загальних витратах виробництва.
Інформація володіє поруч неперевершених специфічних властивостей — вона не витрачається в процесі використання, розширення її споживання практично не має обмежень. Ці важливі її особливості необхідно використовувати в теорії і практиці інтенсифікації суспільного виробництва для підвищення ефективності якісних факторів економічного росту, прискорення його динаміки. У цьому зв'язку деякі економісти думають, що розвиток і використання інформації повинні враховуватися в процесі планування, і керування [45. С. 21].
Таким чином, інформація фактично визнана елементом виробництва і є невід'ємною складовою частиною економічного потенціалу підприємства. Причому вона грає не допоміжну роль, а виконує сполучну функцію у відношенні інших елементів економічного потенціалу, поєднуючи їхній як єдине ціле. Інформація регулює функціонування процесу виробництва; сприяє підвищенню продуктивності живої праці і знарядь праці, ефективності використання предметів праці й енергетичних ресурсів; допомагає підняти рівень і ефективність технологій.
У промисловому виробництві інформація використовується насамперед у вигляді результатів наукових розробок по вдосконаленню основних фондів і предметів праці, знань і навичок виробничого персоналу. Разом з тим із прискоренням науково-технічного прогресу все зростаючу роль у виробництві грають такі форми інформації, як результати наукових розробок в області організації виробництва, праці і керування, дані по вивченню ринку збуту, математичне забезпечення автоматизованих систем, програми керування для машин і устаткування і т.п. Інформацію в такому вигляді вже не можна віднести ні до однієї традиційної форми продуктивних сил і вона виступає в ролі специфічної продуктивної сили, що забезпечує зв'язок між іншими видами продуктивних сил. Таким чином, інформація має двоїсту природу.
У структурному відношенні вона насамперед містить у собі результати закінчених науково-дослідних, проектних і конструкторсько-технологічних робіт з підвищення характеристик елементів і факторів виробництва, поліпшенню їхнього використання й удосконалюванню взаємодії між ними, тобто інформацію, пов'язану з раціоналізацією організації виробництва, праці і керування. Іншою складовою частиною інформації варто вважати досвід господарювання, що представляє собою знання виробничого персоналу.
Третьою складовою частиною інформації в сучасних умовах є інформаційні ресурси, під якими варто розуміти такі види інформації, що на спеціальних носіях застосовуються для керування дією машин і устаткування, а також дані, що містяться в спеціальних банках і використовуються чи машині людиною при рішенні різного роду задач.
Інформація повною мірою відповідає викладеним вище ознакам елементів економічного потенціалу. Так, у промисловості для багатьох сучасних автоматизованих технологічних систем інформація визначає не тільки економічну ефективність, але і саму можливість їхнього функціонування. Практика останнього років показала, що різке розширення арсеналу технічних засобів виробництва саме по собі не спричинило відповідного росту продуктивності праці. Він стає можливим тільки при відповідному рівні керування й організації виробництва.
У практичній діяльності вибір варіанта організації виробництва обумовлює насамперед параметри виробів (якість і кількість), а також обсяги, терміни і періодичність їхнього виготовлення. Тому інформація не може бути неадекватній продукції, що випускається, і іншим елементам економічного потенціалу. Мало того, вона в значній мірі забезпечує відповідність між самими елементами потенціалу, між ними і продукцією, що випускається.
У виробничих процесах інформація виконує й іншу найважливішу функцію — регулювання споживання ресурсів і заміщення одних видів ресурсів іншими. У цьому, на наш погляд, полягає особливість взаємозамінності інформації з іншими елементами економічного потенціалу промислового підприємства. Різні форми інформації мають різну здатність до заміщення тих чи інших елементів потенціалу. Але найбільша їхня ефективність, як показує практика, виявляється у вивільненні промислово-виробничого персоналу.
Великий ефект інформації, що заміняється, виявляється й у відношенні іншого елемента економічного потенціалу — основних фондів. Інформація сприяє економії й інших видів виробничих ресурсів.
Досить упевнено можна стверджувати, що інформація відтворюється усередині виробничої системи.
Схема 1.2
Структура економічного потенціалу підприємства
По функціональній ознаці всі елементи економічного потенціалу промислових підприємств можна класифікувати на елементи, що приймають особисту участь у виготовленні продукції і формуючі по сформованій термінології так називане основне виробництво й утворюючі сферу його технічного обслуговування. Як відомо, для нормального протікання виробничого процесу необхідні визначені матеріальні і нематеріальні умови, що прямо «не входять у нього, але без них він чи зовсім неможливий, чи може відбуватися лише в недосконалому виді» [2. Т. 23. С. 191], тому останні лише побічно беруть участь у випуску чи продукції сприяють йому. Ті самі елементи економічного потенціалу в різний час і в різних просторових границях можуть відноситися або до виробництва, або до сфери його технічного обслуговування.
У результаті поглиблення поділу праці в промисловості до дійсного часу відбулося виділення з виробничого процесу операцій, безпосередньо не зв'язаних зі зміною фізико-механічних властивостей робочих матеріалів, їхньої чи геометрії координат, і організаційне їхнє оформлення у виді різних допоміжних і обслуговуючих служб і господарств. Функції цих підрозділів можна розділити на три групи:
функції обслуговування знарядь праці
функції про обслуговування предметів праці
функції обслуговування самого процесу праці.
Відповідно до цих функцій до сфери технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах відносяться інструментальне і складське господарство, контроль якості, енергетичне господарство й ін.
Сфера технічного обслуговування промислових підприємств відрізняється великими масштабами.
У сучасних умовах система технічного обслуговування є важливим чинником забезпечення високої ефективності виробництва. Але ще більший вплив сфери технічного обслуговування полягає в забезпеченні ритмічного, стійкого функціонування виробництва. Навіть незначні збої в ній чреваті втратами для окремих підприємств, галузі і всього народного господарства. Разом з тим нарощування сфери технічного обслуговування збільшує ресурсоємність виробництва.
Значення допоміжних і обслуговуючих служб і господарств зростає з ускладненням технології виготовлення продукції, підвищенням складності, точності і продуктивності технологічного устаткування, зі збільшенням ступеня механізації й автоматизації виробничих процесів. Причому з розвитком науково-технічного прогресу змінюються розміри складових сфери технічного обслуговування виробництва і її структура.
Сфера технічного обслуговування виробництва знаходиться в тісному зв'язку із самим виробництвом. Вони функціонально взаємозалежні і взаємообумовлені. Однак їхні взаємини не однозначні. Наприклад, при забезпеченні повного завантаження виробництва в системі технічного його обслуговування іноді виникають надлишкові потужності, що не можуть бути використані цілком. Таке положення припустиме в тих випадках, коли вартість елементів економічного потенціалу, використовуваних у виробництві, значно перевищує вартість елементів потенціалу, зайнятих у сфері технічного обслуговування виробництва, і відповідно утрати від можливого недовантаження виробництва будуть набагато вище втрат від недовикористання можливостей системи обслуговування. Однак не виключається можливість і зворотної ситуації. Тому з розвитком сфери технічного обслуговування виробництва і підвищенням її оснащеності виникають проблеми пошуку оптимальних пропорцій розподілу елементів економічного потенціалу промислових підприємств між власне виробництвом і системою його технічного обслуговування, що забезпечують повне завантаження першого при мінімальних чи припустимих виробничих витратах.
Елементи економічного потенціалу промислових підприємств можна диференціювати також по участі в виробничих циклах, по системі переносу своєї вартості на готовий продукт і т.д.
Як видно, економічний потенціал якісно відрізняється від продуктивних сил. З позиції цієї категорії, люди, машини, взяті поза процесом виробництва, є продуктивними силами лише потенційно. Дійсними продуктивними силами вони стають тільки тоді, коли починають створювати матеріальні блага. Тому, на думку Э. Б. Фігурнова, «продуктивні сили — це діючий економічний потенціал, його реалізація. Економічний же потенціал — це передумова, умова створення матеріальних благ. Потенційні ресурси можуть (на практиці це відбувається постійно) не збігатися з приведеними в дію. У цьому змісті і по чисто кількісних параметрах економічний потенціал відрізняється від продуктивних сил» [66. С. 40].
На мій погляд, економічний потенціал має й інші, більш істотні відмінності від продуктивних сил. Як відомо, останні являють собою систему суб'єктних (робоча сила) і речовинних (засобу виробництва) факторів, необхідних для перетворення речовини природи в потрібні людині продукти. Економічний потенціал поряд з більшістю цих факторів включає також елементи, що мають ознаки продуктивної сили (енергія й окремі форми інформації); елементи, що характеризують визначені властивості продуктивних сил (наприклад, різновид інформації — знання персоналу); і елементи, що визначають форми взаємозв'язку між продуктивними силами (технологія, деякі види інформації).
Таким чином, економічний потенціал по своєму змісту значно ширше продуктивних сил. Разом з тим він відображає продуктивні сили в процесі взаємодії між собою. Це, з одного боку, дозволяє дати більш глибоку оцінку потенції господарської системи, а з іншого боку — відкриває більш широкі можливості керування використанням продуктивних сил шляхом експлуатації властивостей їхніх елементів чи впливу на форму взаємозв'язку між ними.
Іноді виробничий потенціал підприємств асоціюють з його виробничою потужністю. На мою думку для подібних зіставлень не має основи. Як відомо, під виробничою потужністю господарської ланки розуміється головним чином здатність закріплених за ним засобів праці до максимального випуску продукції відповідно до встановленого спеціалізацією, кооперуванням виробництва і режимом роботи. Тобто виробнича потужність відбиває продуктивну здатність тільки речовинних факторів (конкретно — знарядь праці) продуктивних сил по випуску визначеного, чітко обкресленого кола продукції, у той час як виробничий потенціал являє собою сукупність цілого ряду елементів. Його здатність до виробництва продукції, крім устаткування, залежить також від кількості і якості розташовуваних трудових і енергетичних ресурсів, організації виробництва, праці і керування, знань працюючого персоналу. Отже, виробнича потужність є однією з характеристик економічного потенціалу.
Інша принципова відмінність розглянутих категорій полягає в природі їхнього відображення. Як уже відзначалося, економічний потенціал підприємства являє собою сукупність ресурсів, що так чи інакше матеріалізуються в кінцевому результаті — на продукції чи послугах. Виходить, економічний потенціал — це конкретна категорія. Дану його особливість підкреслює і наявність прямого зв'язку між якістю елементів економічного потенціалу і характеристиками продукції, що випускається. На відміну від економічного потенціалу виробнича потужність не має речовинного відображення і, стало бути, як будь-яка властивість носить абстрактний характер. Це підтверджується і на практиці. Так, потужність того самого машинобудівного підприємства, що розташовує незмінним виробничим потенціалом, різна в залежності від обраної одиниці виміру — виду продукції. Однак це не означає, що між продукцією і потужністю господарської ланки є матеріальний зв'язок. Продукція в даному випадку виступає лише в якості мірила однієї з характеристик економічного потенціалу. Слід зазначити і те, що виробничий потенціал, на відміну від виробничої потужності, фізично і морально старіє. Це визначає принципово інші підходи до визначення величини економічного потенціалу підприємства, плануванню його відтворення і т.д. [59. С. 12]
Економічний потенціал підприємства є системою, що складається з безлічі елементів, що виконують різні функції в процесі випуску продукції. Тому йому присущі риси, властиві будь-якій системі.
Зобразимо характеристики економічного потенціалу на схемі 1.3
Схема 1.3
Класифікація характеристик економічного потенціалу
Перша з них — цілісність. Вона означає, що всі елементи потенціалу служать загальній меті, що стоїть перед системою. Цілісність потенціалу забезпечується реалізацією в процесі керування його формуванням і використанням наступних принципів: спільності і єдності цільової функції для економічного потенціалу і для кожного його елемента; спільності критерію ефективності функціонування і розвитку елементів економічного потенціалу і самого потенціалу в цілому.
Характерна риса цілісної системи полягає в тому, що властивості й особливості її елементів не породжують аналогічних властивостей і особливостей системи в цілому.
Другою відмітною рисою економічного потенціалу підприємства є складність. Вона виявляється насамперед у наявності декількох складових елементів, кожний з який являє собою сукупність окремих частин, що включають, у свою чергу, трохи більш дрібних часток економічного потенціалу
Наприклад, потенціал промислового підприємства містить у собі основні виробничі фонди, що серед інших елементів містять робочі машини й устаткування, що поєднують, у свою чергу, основне технологічне устаткування. Таким чином, економічний потенціал підприємства являє собою сукупність великої кількості первинних часток.
Іншою ознакою складності є те, що зміни, що виникають у якому-небудь одному елементі економічного потенціалу, викликають зміни в інших його елементах. Ще одна ознака складності — наявність у системі зворотних матеріально-речовинних і інформаційних зв'язків між елементами потенціалу.
У якості третьої характерної риси економічного потенціалу слід зазначити взаємозамінність, альтернативність його елементів. Так, збільшення маси основних фондів при одночасному підвищенні рівня їхньої автоматизації значно зменшує такий елемент економічного потенціалу, як робоча сила. Використання більш прогресивних технологічних процесів і принципів організації виробництва зменшує потребу в інших елементах економічного потенціалу.
Взаємозамінність елементів економічного потенціалу не слід розуміти чисто механічно, хоча в її основі і лежать технічні і технологічні особливості виробництва (наприклад, заміщення живої праці машиною). Взаємозамінність — проблема в більшому ступені економічна. Тому в якості однієї ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора