Удосконалення управління економічним потенціалом підприємства. Інші з Економіка підприємства. Робота № 485377

Перехід до торгівельного партнера Binance

Удосконалення управління економічним потенціалом підприємства

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2007

Тип роботи:

Інші

Предмет:

Економіка підприємства

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра економіки підприємства з дисципліни: «Управління потенціалом підприємства» на тему: «Удосконалення управління економічним потенціалом підприємства» (на прикладі ТзОВ «Правда») Рівне – 2007 ЗМІСТ Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Розділ 1: Природно-ресурсний потенціал підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Земельний потенціал як основа сільськогосподарського підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Оцінка земельного потенціалу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Розділ 2: Оцінка вартості та ефективності використання потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 2.1. Формування та особливості сучасного стану основних елементів економічного потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . 17 2.2. Оцінка вартості потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . .20 2.3. Аналіз ефективності використання економічного потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Розділ 3: Заходи по удосконаленню управління економічним потенціалом підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26 3.1. Удосконалення структури економічного потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26 3.2. Підвищення конкурентоспроможності економічного потенціалу підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39 ВСТУП Україна – одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією – 603,7 км². Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних. Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин. З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів, тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній, так і у вартісній формі після кожного циклу. Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. У своїх працях А.А. Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси – як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія). Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови. Мета моєї курсової роботи – це визначення природно-ресурсного потенціалу, його складові, сутність; детальне розглядання такого виду природних ресурсів як земельний потенціал, дослідження сучасного стану і забезпеченості підприємства земельними ресурсами. Об’єктом дослідження є ТзОВ «Правда», яке знаходиться за адресою: 80640, Львівська область, Бродовський район, село Пониковиця. В аналітичній роботі були використані наступні методи: статистичний; аналітичний; порівняльний. Ї РОЗДІЛ 1: Природно-ресурсний потенціал підприємства Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка Починаючи цей розділ, треба по-перше зазначити, що чіткого визначення “потенціал” та “ресурси” не мають. У різних тлумачних виданнях, з економічної та соціальної географії світу, можна знайти таке формулювання: природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживній вартості, У такому розумінні ПРП території посідає цілком певне місце в системі "суспільство — природа". Сфера взаємодії природи й суспільства охоплює не лише безпосередньо експлуатовані, а й усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП території. Разом із поняттям ПРП території використовують терміни "потенціал ландшафтний", "потенціал природних ресурсів". Потенціал ландшафтний характеризує фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування. Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках. За системним ученням, ПРП території – це цілісна система складно організованих об'єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням взаємно умовлених природних і соціально-економічних зв’язків і залежностей, що поєднують територіальне всі природні ресурси. ПРП — це об'єктивна дійсність і водночас — сукупність економічних відношень, що складаються на базі його використання. Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки. Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур. Компонентна структура ПРП — це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали); водні (поверхневий стік, підземні води); земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву); лісові (щорічний приріст деревини); природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо). Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо). Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо). Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення. Розвиток ПРП території в часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі. Важливе значення в системі раціонального природокористування має природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім цього, природно-ресурсне районування розкриває особливості організаційної структури ПРП як системного утворення в компонентному, функціональному й територіальному аспектах. У практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обґрунтуванням для схем комплексного використання, охорони й відтворення ПРП, тобто природокористування в цілому. Раціональне використання та охорона ПРП — найважливіша проблема сучасності в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення продуктивності природних ресурсів території. Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування — технологічних, відтворювальних, господарських. Важливим завданням природокористування є також відновлення природних ресурсів, родючість ґрунтів, відновлення рибних ресурсів, продуктивності лісів та ін. Господарські заходи пов'язані з удосконаленням територіальної організації в природокористуванні, розробленням схем комплексного використання, охорони природних ресурсів (їх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики, викликаної введенням плати за користування природними ресурсами. Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з економічного погляду, політика в розміщенні й розвитку окремих галузей виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні ресурси. Іноді вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з природними катаклізмами. В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі природокористування є відпрацювання механізму фінансування природо захисних заходів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо. Корисним ринковим механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є екобанки. Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення; кліматичні умови; особливості рельєфу; розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні, космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: - невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; - вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; - вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового та багатоцільового призначення. Земельний потенціал як основа сільськогосподарського підприємства Земля – один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно – предмет та засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 71,6% території України (у тому числі: рілля – 55,1%, багаторічні насадження – 1,7%, сіножаті і пасовища – 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України. Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави. За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%). Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. — 2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. — 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохоронного та рекреаційного призначення — 0,3 млн. га, або 0,5%; водогосподарські підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації — 0,1 млн. га, або 0,2%; землі державної власності — 3,3 млн. га, або 5,5%. Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля. Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.На орні землі (ріллю) у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів. У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% – каштанові, 7% – підзолисті, 6,7% – сірі лісові, 2,5% – солонцюваті, 2% – лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей. На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми. Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин. Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України складає 13946,3 млн. грн. 1.3. Оцінка земельного потенціалу Земля є виробничим фактором, який не може бути штучно виробленим, а є в наявності як природний об’єкт, і тільки в обмеженій кількості. Загальновідомо, що основними факторами виробництва є праця і фізичний капітал, але земля також є надзвичайно важливим фактором виробництва. В деяких випадках земля стала продуктивною тільки завдяки попереднім інвестиціям (вирубка лісу, розчистка, дренажні системи і т.д.), і через це являє собою в більшій мірі фізичний капітал, а ніж фактор виробництва, даний природою. Тому земля в певній мірі є компонентом основних фондів. Фізичний капітал і землю важко розділити, тому економіка капіталу ідентична економіці землі. Майнове багатство країни – це земля і фізичний капітал. Це реальні (матеріальні) активи з значним терміном використання. Ще є фінансовий капітал – гроші, цінні папери. Грошова оцінка земель с/г призначення здійснюється відповідно до Методики, затвердженої постановою КМУ від 23.03.95 р. № 213. Грошова оцінка земель с/ г призначення базується на рентному доході при виробництві зернових культур (за даними економічної оцінки земель 1988р.). Грошова оцінка земель с/г призначення здійснюється послідовно по: Україні, областях, кадастрових і адміністративних районах, підприємствах, окремих земельних ділянках. Бонітетна оцінка землі – порівняльна оцінка якості грунтів за їхньою родючістю, побудована на об’єктивних ознаках і властивостях самих грунтів, які корелюються з урожайністю сільськогосподарських культур. Експертна грошова оцінка земельних ділянок регламентується Методичними рекомендаціями та Порядком проведення експертної грошової оцінки. Методичні рекомендації та Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок розроблені відповідно до статті 23 Закону України від 19 вересня 1996 року № 378-ВР “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю”, пункту 7 “Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах”, статті 5 Указу Президента України від 14 жовтня 1993 року № 456/93 “Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва”, статті 5 Указу Президента України від 29 грудня 1993 року № 612/93 “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню”, статті 4 Указу Президента України від 12 липня 1995 року № 608/95 “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”, статті 10 Указу Президента України від 19 січня 1999 року № 32/99 “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” та “Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 № 213, а також “Методики грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 525. Порядок регламентує: - методичні підходи та процедуру експертної грошової оцінки; - вимоги до оформлення та затвердження результатів експертної грошової оцінки; - права та обов’язки експертів; - порядок підготовки експертів; - організацію робіт з проведення експертної грошової оцінки. Терміни, наведені нижче, вживаються в такому значенні: об`єкт оцінки (об`єкт земельної власності) - земельна ділянка (земельна частка), права та зобов`язання, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землею; ціна – сума грошей, за яку фактично придбано (продано) об`єкт земельної власності; оціночна вартість - вірогідна ціна, за якої на дату оцінки можлива зміна власника, умов власності або умов використання власності при укладенні цивільно-правових угод; експертна грошова оцінка - визначення оціночної вартості земельної власності експертним шляхом, відповідно до характеру цивільно-правової угоди; найефективніше використання – юридично дозволене, фізично можливе, економічно доцільне та найбільш прибуткове використання земельної ділянки без погіршення її якісних характеристик, без зниження її продуктивності та за умов збереження еколого-естетичних властивостей; юридично дозволене використання – використання земельної ділянки за цільовим призначенням з дотриманням вимог встановлених обмежень та обтяжень; ставка (норма) капіталізації – коефіцієнт переведення очікуваного чистого доходу в поточну вартість (розрахункова або нормативна величина); експерт – фахівець, кваліфікація якого підтверджена кваліфікаційним документом (сертифікатом) та який має право (спеціальний дозвіл) на проведення робіт з оцінки земель. Експертна грошова оцінка передбачає визначення оціночної вартості (ймовірної ціни), за якої на дату оцінки досягається згода щодо можливих змін власника, умов власності або умов використання власності при укладенні цивільно-правових угод. Об’єктом оцінки є об`єкти земельної власності (земельні ділянки, земельні частки, право власності на них та права третіх осіб, які пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землею), визначення оціночної вартості яких є метою оцінки. Експертна грошова оцінка проводиться на підставі відповідного договору і включає наступні етапи: підготовка завдання на проведення земельно-оціночних робіт (об`єкт, мета, дата оцінки, умови використання результатів оцінки); збір вихідних даних про об`єкт оцінки (його характеристики, властивості, правовий стан, обмеження та обтяження щодо використання та інше); аналіз даних про економічну ситуацію в регіоні, інвестиційний клімат, стан на регіональному та локальному ринках аналогічних об`єктів та тенденції їх еволюції; визначення найбільш ефективного використання об`єкту оцінки; вибір та обґрунтування методичних підходів оцінки; визначення варіантів оціночної вартості об`єкта оцінки за вибраними методичними підходами та прийняття остаточного значення оціночної вартості; узгодження результатів оцінки та висновку щодо оціночної вартості об`єкту оцінки; складання звіту про оцінку; подання висновку щодо оціночної вартості об`єкта оцінки на затвердження (у випадках, передбачених законодавством). Для оцінки земель за їх якісними показниками використовується земельний кадастр. Під земельним кадастром розуміють сукупність достовірних зведень про землю як засіб виробництва у сільському господарстві, про природні властивості земель, їх господарський та правовий стан. Він включає дані про кількість і якість земельних угідь, про власність землі, а також про економічний ефект, який можна отримати при використанні землі у сільському господарстві. Державний земельний кадастр включає такі розділи: Перший розділ передбачає державну реєстрацію землекористувачів, яка відображає склад землевласників і землекористувачів - колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, приватних власників тощо. Основним реєстраційним документом є сертифікат на право землеволодіння. Другий розділ включає дані про площу земель по землекористувачах (землевласниках) та угіддях, видах ґрунтів, площу кислих ґрунтів, солонців, еродованих земель тощо. На основі цих даних складається баланс землі. Третій розділ містить дані про бонітування ґрунтів, яке представляє якісну оцінку ґрунтів за важливішими властивостями і ознаками. При такій оцінці земель враховується вміст поживних речовин, водний та тепловий режим, фізичні, хімічні, механічні, біологічні та інші властивості ґрунту. Основним завданням бонітування ґрунтів є визначення "нормальної урожайності" культур, яку можна одержати на ґрунтах різної якості за однакових агротехнічних умов. Воно дозволяє виявити найбільш сприятливі ґрунти для вирощування тих або інших культур і визначити, що необхідно зробити для підвищення родючості різних ґрунтів. На основі наведених показників різні ґрунти порівнюються між собою і кожному ґрунту присвоюється певний бал (показник бонітету). Бонітування проводиться за 100-бальною шкалою. За 100 балів береться найвище значення оцінюючого показника. До цих показників відносяться продуктивність земель, окупність витрат і диференціальний доход (додаткова частина чистого доходу на землях кращої якості). Четвертий розділ містить економічну оцінку землі, яка характеризує економічну, господарську цінність землі. Вона відображає економічний ефект, кінцевий результат, який дає використання землі. Щоб правильно оцінити грунти різних зон (регіонів), необхідно виходити із оптимальної для певних умов структури виробництва, яка відповідає місцевим умовам і забезпечує найбільш раціональне використання землі. В основі економічної оцінки лежить дохідність ґрунтів різної якості. Диференціальний доход є частиною додаткового чистого доходу, який створюється в результаті господарської діяльності на землях кращої якості і визначається за формулою: Дд=ВП-С-ДЧД де Дд - диференціальний доход, ВП - вартість валової продукції, С - витрати виробництва; ДЧД - необхідний (нормальний) додатковий доход, що створюється на землях гіршої якості. Комплексна оцінка земельних ресурсів може бути плідною і успішною тільки за умови попереднього уточнення об’єкту оцінки. Отже, земельні ресурси це – сукупні ресурси (запаси) земельної території як просторового базису господарської діяльності і розселення людей, засобу виробництва, її біологічної продуктивності та екологічної сталості середовища життя. Для успішного вирішення проблеми охорони земель, поряд із здійсненням конкретних організаційно-господарських, технічних та технологічних заходів по відтворенню продуктивності, споживчих якостей і екологічної ролі грунтового покриву велике значення має їх комплексна, вартісна оцінка як інтегрованого ресурсу. Грошова оцінка земель здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин, визначення ставок земельного податку, ціноутворення, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва і т.д. Інформаційною базою для грошової оцінки земель с/г призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування грунтів, економічна оцінка земель та інші). В основу визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення кладеться рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році. Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх грунтах. В умовах інфляції рентний дохід обчислюється в натуральних одиницях (у центнерах зерна), який при визначенні грошової оцінки переводиться у вартісний вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами. Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації встановлюється в 33 роки. Для визначення грошової оцінки земель розраховується диференційований рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах) за формулою: Рдн = (У×Ц – З - З × Кнр) : Ц, де Рдн – диференційований рентний дохід з гектара орних земель (у центнерах); У – урожайність зернових з гектара (у центнерах); Ц – ціна реалізації центнера зерна; З – виробничі затрати на гектар; Кнр – коефіцієнт норми рентабельності. Крім диференційованого рентного доходу (Рдн), в сільському господарстві, за умов використання гірших земель, створюється абсолютний рентний дохід (Ран), який додається до диференційованого рентного доходу, і, таким чином, обчислюється загальний рентний дохід (Рздн). На підставі матеріалів матеріальної оцінки земель вираховується диференційований рентний дохід на орних землях за формулою: Рдн(р) = Рдн(у) × Рд(р) : Рд(у), де Рдн(р) – диференційований рентний дохід з гектара орних земель по регіону (у центнерах); Рдн(у) – диференційований рентний дохід з гектара орних земель по Україні (у центнерах); Рд(р) – диференційований рентний дохід за економічною оцінкою по виробництву зернових культур на орних землях по району (у карбованцях); Рд(у) – диференційований рентний дохід за економічною оцінкою по виробництву зернових культур на орних землях по Україні. За економічною оцінкою орних земель по виробництву зернових культур (1988р.) диференціальний рентний дохід з гектара орних земель по Україні вирахуваний і становить 348.7 крб., а диференціальний рентний дохід з 1 га в розрізі адміністративних районів регіону є різним. До диференційованого рентного доходу Рдн(р) по адміністративному району з гектара орних земель, що визначається за формулою 1.2, додається абсолютний рентний дохід (постійна величина, встановлена по Україні на 1га угідь, - 1.6 ц), що становитиме загальний рентний дохід (Рздн). Рздн = Рдн(р) + Рард, де Рард – абсолютний рентний дохід. Наступним етапом є грошова оцінка орних земель, яка визначається як добуток річного рентного доходу за економічною оцінкою по виробництву зернових культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою: Гоз = Рздн × Ц × Тк, де Гоз – грошова оцінка гектара орних земель (у гривнях); Ц – ціна центнера зерна (у гривнях), яка становить 22 грн станом на 1997-1998 рр; Тк – термін капіталізації рентного доходу (в роках), який встановлюється на рівні 33 років. За цим ж формулами визначається грошова оцінка одного гектара багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ по кожному адміністративному району і по області в цілому. Кінцевим етапом буде визначення вартості всієї площі, що виражається добутком грошової оцінки 1 га і площі орних земель, багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ. В(р) = Гоз × S(р), де Sр – площа орних земель. Підсумувавши вартості площ орних земель, багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ ми отримаємо загальну вартість земель сільськогосподарського призначення. Вз = В(р) + В(б) + В(с) + В(п), де Вз – загальна вартість земель; В(р) – вартість ріллі; В(б) – вартість багаторічних насаджень; В(с) – вартість природних сіножать; В(п) – вартість природних пасовищ. РОЗДІЛ 2: Оцінка вартості та ефективності використання потенціалу підприємства 2.1. Формування та особливості сучасного стану основних елементів економічного потенціалу підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю “Правда” зареєстроване 2 квітня 2001 року та діє на основі Статуту та Установчого договору. Статутний фонд складає 1340 тис. грн. та розподілений на частки між 9 учасниками. Підприємство розташоване за адресою: 80640, Львівська область, Бродовський район, село Пониковиця. ТзОВ “ Правда” засноване на основі СКАФ “Правда” (утворене 10 грудня 1998 року), яке, в свою чергу, є правонаступником агрофірми “Правда”. Агрофірма “Правда” була створена 18 січня 1997 року на базі колгоспу “Правда”, створеного в 1949 році. ТзОВ “Правда” створене на засадах угоди між співвласниками цілісного майнового комплексу і юридичною особою ( ТзОВ “Правда” ) на умовах оренди майна, для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові, валютні та інші рахунки в банківських установах, фірмову марку і товарний знак, печатку зі своїм найменуванням та інші реквізити, від свого імені укладає договори, набуває майнові та немайнові права, несе зобов’язання, виступає позивачем та відповідачем у суді. ТзОВ “Правда” розташоване в центральній частині Бродовського району. Центральна садиба знаходиться в селі Пониковиця на віддалі 7 км від районного центру м. Броди та 90 км від обласного центру –м.Львів. Господарство об’єднує 5 (п’ять) сіл і їх землі: Пониковиця, Голосковичі, Суходоли, Глушин, Ковпин і хутір Косарщина. Основними видами діяльності ТзОВ ”Правда” є: вирощування зернових культур; вирощування буряків; м’ясне та молочне скотарство; Товариство займається вирощуванням сільськогосподарських культур: пшениці, жита, ячменю, вівса, зерно суміші, гречки, ріпаку, олійної редьки, цукрових буряків, зеленого горошку, кукурудзи, а також великої рогатої худоби, свиней і коней. Господарство реалізує побічну продукцію – сіно, солому та продукцію переробки – м’ясо, муку, жом, комбікорм тощо. Господарство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, сплачує внески у Пенсійний фонд і всі страхові фонди. Виробнича структура підприємства представляє собою виробничі його підрозділи – виробничі дільниці і цехи із всіма службами забезпечення, а також форми зв’язків між ними. Виробнича структура ТзОВ «Правда» складається з: рослинництва: рільничо-тракторна бригада №1 с. Пониковиця та с. Ковпин; рільничо-тракторна бригада №2 с. Голосковичі; рільничо-тракторна бригада №3 с. Суходоли та с. Глушин. тваринництва: ферма ВРХ молочно-тваринного напрямку с. Пониковиця; ферма молодняку ВРХ с. Пониковиця; ферма ВРХ молочно-тваринного напрямку с. Голосковичі. промислового виробництва: пилорама; млин; обслуговуючі галузі (автопарк, гужовий транспорт, електропостачання). Основні дані, що характеризують діяльність підприємства, наведені в таблиці 2.1. Таблиця 2.1 № п/п Назва показника 2003 2004 2005 Абсолютне відхилення 04 від 03 05 від 04 1. Обсяг виробництва продукції всього, ц в тому числі: рослинництва тваринництва 129202 117276 11926 164035 150234 13801 164115 149306 14809 +34833 +32958 +1875 +265 -928 +1193 2. Виручка від реалізації продукції без ПДВ, тис. грн. 3539 3082 4197 -457 +1115 3. Середньооблікова чисельність працівників, осіб –всього в тому числі: в рослинництві в тваринництві 403 201 202 248 123 125 221 117 104 -155 -78 -77 -27 -6 -21 4. Собівартість реалізованої продукції, тис. грн. 2636 2599 3190 -37 +591 5. Балансовий прибуток, тис. грн. 903 483 1007 -420 +524 6. Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн. 809 945,5 1654 +136,5 +708,5 7. Оборотні засоби, тис. грн. 2730 3187 5201 +457 +2014 8. Фондовіддача, грн/грн 4,75 4,64 2,63 -0,11 -2,01 9. Середньорічна продуктивність праці, тис. грн. 8,78 12,43 18,99 +3,65 +6,56 10. Фонд оплати праці, тис. грн. 678 761 959 +83 +202 11. Середньомісячна заробітна плата, тис. грн. 140 256 362 +116 +106 12. Чистий прибуток, тис. грн. 522 678 957 +156 +279 13. Загальна рентабельність, % 19,80 26,09 30,00 +6,29 +3,91 Основні техніко-економічні показники ТзОВ «Правда» за 2003-2005 рр., тис. грн. Отже, як видно з даних таблиці 2.1, у 2004 році обсяг виробництва продукції в натуральному виразі, порівняно з 2003 роком, збільшився на 34833 центнерів, а у 2005 році, порівняно з 2004 р., зріс на 265 центнери. Середня чисельність працівників товариства зменшується. Так у 2004 році вона зменшилися на 155 чоловік, а у 2005 році на 27 чоловік. Виручка від реалізації продукції у 2004 році, у порівнянні з 2003 роком, зменшилася на 457 тис. грн., а у 2005 році, порівняно з 2004 роком вона зросла на 1115 тис. грн. Собівартість продукції у 2004 році зменшилася на 37 тис. грн., а у 2005 році вона зросла на 591 тис. грн., порівняно з минулим роком. Зменшення виручки від реалізації продукції у 2004 році призвело до зменшення балансового прибутку на 420 тис. грн., а збільшення виручки у 2005 році – до зростання прибутку на 524 тис. грн. Вартість основних засобів товариства зростає: у 2004 році вона зросло на 136,5 тис. грн. та у 2005 році на 708,5 тис. грн. Оборотні засоби товариства зростають. Так, у 2004 році вони зросли на 457 тис. грн., а у 2005 році – 2014 тис. грн. Фондовіддача у 2004 році, у порівнянні з 2003 роком зменшилася на 1,14 гривню, а у 2005 році - на 0,69 грн. Незважаючи на зменшення чисельності працівників у ТзОВ “Правда”, середньорічна продуктивність праці зростає – у 2004 році вона зросла на 3,65 тис. грн. та у 2005 році н...

Інші Економіка підприємства

19.11.2011 00:11-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись