Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Обгрунтування рівня використання корисного фонду часу. Використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міцністерство освіти і науки України
Національний університет освіти і науки України
Кафедра економіки підприємства
Навчально-дослідна робота
з економіки підприємства
«Обгрунтування рівня використання корисного фонду часу. Використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність».
Зміст
1. Теоретичні засади обгрунтування рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення.
1.2. Рівень використання корисного фонду часу як економічна категорія.
1.3. Фактори, що впливають на рівень використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів.
1.4. Механізм впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства.
2. Економічна оцінка рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність.
2.1. Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження.
2.2. Характеристика об’єкта дослідження.
2.3. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на термін корисного використання основних виробничих фондів підприємства.
2.4 Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на обсяги виробництва продукції.
2.5. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх фондовіддачу.
2.6. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх зношуваність.
2.7. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх оборотність.
2.8. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на ефективність виробництва.
3. Обгрунтування пропозицій щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Висновки
Література
Вступ
Підприємство — це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Підприємство насамперед представляє собою виробничу систему, результатом якої є випуск конкретної продукції, яка якісно відрізняється від вихідних для її виготовлення сировини, матеріалів, тощо.
Підприємство представляє собою економічну систему, в процесі функціонування якої споживаються ресурси, що мають певну вартість, з метою створення нової продукції.
Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі.
Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію.
Ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу. Щоб підвищити рівень і, відповідно, забезпечити підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде забезпечуватися збут продукції підприємства.
Втрати робочого часу включають в себе: різного роду простої, перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів і сировини, відсутність енергії, виправлення браку. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Для того, щоб оптимально використовувати річний робочий час необхідно зменшувати різного роду простої, які в процесі виробництва продукції спричиняють на підприємстві можливі втрати робочого часу протягом зміни використання основних виробничих фондів. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів та сировини, виправлення браку. Наявність цих причин свідчить про недоліки в організації виробництва і праці на підприємстві, які повинні бути усунені підприємством. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу. Для того щоб оптимально використовувати робочий час можна ремонти переносити у вихідні та святкові дні, щоб не зменшувати тривалість робочого часу.
Дана тема є досить актуальною, тому що робочий час відіграє дуже велику роль для підвищення ефективності виробництва. Адже із збільшенням рівня річного робочого часу збільшується обсяг виробництва, продуктивність праці та зменшується собівартість продукції. А це має дуже велике значення для підвищення ефективності використання ОВФ підприємства.
Мета даної курсової роботи: формування економічного мислення, умінь та практичних навичок з проблеми рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Завданнями є:
- Обгрунтувати рівень використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства;
- дати економічну оцінку рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів та показати його вплив на господарську діяльність;
- обгрунтувати пропозиції щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків.
Перший розділ знайомить з такими поняттями як економічна ефективність, основні фонди, їх економіко-соціальне значення дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль ОВФ підприємства.
У другому розділі обраховуються показники, пов'язані з використанням корисного фонду часу ОВФ підприємства.
В третьому розділі обгрунтовуємо пропозиції щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Розділ І
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення.
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці та предмети праці. Виражені у грошовій формі вони утворюють виробничі засоби підприємства. У процесі виробництва здійснюється їх споживання, в результаті чого створюються матеріальні блага. В залежності від характеру їх споживання, у процесі виробництва виробничі запаси поділяються на оборотні і основні.
Основні фонди на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва підприємства.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95-98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв’язку з цим важливе значення має їх поділ на активну і пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвертар).
До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (будинки, споруди).
Відношення вартості окремих видів основних виробничих фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об’єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіальне розміщення підприємства.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства, щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами.
Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди, передавальні пристрої – 20-25%, силові, робочі машини і устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості основних виробничих фондів.
Загалом на промислових підприємствах України у структурі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у таких межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; транспортних засобів – 3-4%; силові та робочі машини і устаткування – 14-16%.
Видова класифікація основних виробничих фондів підприємства:
І. Будівлі, у яких розміщені цехи, майстерні, склади, адміністративні корпуси.
ІІ. Споруди до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди і споруди для зберігання сировини, заправне устаткування, водонапірні башти, кар’єри, резервуари, свердловини, греблі.
ІІІ. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв’язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення, трансмісії).
IV. Машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірне та регульоване устаткування, силові, робочі машини і механізми, обчислювальна та комп’ютерна техніка).
V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад: тягачі, контейнери, платформи, вагони, магістральні трубопроводи, цистерни, заводські баржі, пароми, локомотиви.
VI. Інструменти, термін використання яких більший від одного року, а вартість регулюється законодавчо кількістю неоподаткованих мінімумів (різальні, ударні, пресові засоби ручної праці, ручні пристрої для обробки деталей та збирання виробів).
VIІ. Виробничий інвертар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції, верстаки, інвентарна тара).
VIІІ. Господарський інвертар ( меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп’ютери для проведення звітності та обліку, розмножувальна техніка, протипожежні засоби).
ІХ. Робоча і продуктивна худоба.
Х. Багаторічні насадження.
ХІ. Капітальні витрати на поліпшення та рекультивацію земель.
ХІІ. Інші основні виробничі фонди.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань із розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують групову класифікацію основних виробничих фондів згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка охоплює засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці.
Соціальне значення полягає в тому, що вони створюють умови для відтворення робочої сили.
1.2. Рівень використання корисного фонду часу як економічна категорія
Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію.
Джерелами інформації для дослідження використання робочого часу є:
матеріали табельного обліку відпрацьованого часу;
баланс робочого часу
статистична звітність;
одноразові спостереження;
соціологічні спостереження.
Використання робочого часу досліджують за допомогою абсолютних та відносних показників:
Абсолютні:
1. Календарний фонд робочого часу (КФРЧ) – це умовні ресурси робочого часу, що розраховуються як добуток кількості календарних днів періоду та чисельності працівників. Цей фонд є сумою всіх явок та неявок на роботу.
2. Табельний фонд робочого часу (ТФРЧ) – визначається як різниця між календарним фондом робочого часу та сумою неявок у вихідні та святкові дні.
3. Максимально можливий фонд робочого часу (ММФРЧ) – характеризує реальні ресурси робочого часу, розраховується як різниця ТФРЧ і сума неявок пов´язаних з відпустками.
4. Корисний фонд робочого часу – це різниця між ММФРЧ та неявками, що пов´язані з відпустками по навчанню, хворобі, виконання державних зобов´язань, дикретні відпустки, які дозволені законом.
Основними одиницями виміру робочого часу є:
- людиногодина – час фактичної роботи працівника, як урочний, так і позаурочний.
- людинодень – явка працівника на роботу, незалежно від того скільки годин він відпрацював.
- фактичні затрати праці одного середньоспискового робітника.
Відносні:
1. Коефіцієнт використання КФРЧ – відношення кількості явок на роботу до календарного фонду робочого часу. Як економічна категорія характеризує питому вагу числа робочих днів у році:
К к.ч=Ч ф.д/Ч к.д, де
Ч ф.д – число фактично відпрацьованих днів у році;
Ч к.д – число календарних днів у році.
Підвищення коефіцієнта використання календарного часу основних виробничих фондів на підприємстві буде досягатися декількома шляхами -перш за все це експлуатація основних фондів будівництва по "сковзящим" графікам, як це робиться на транспорті і в сфері обслуговування, тобто використання їх, де це економічно доцільно, у вихідні та навіть в святкові дні. Мова йде про використання потужних та дорогих будівельних машин та обладнання, а також унікального обладнання на підприємствах будівельної індустрії. У вихідні та святкові дні доцільно проводити технічне обслуговування та ремонт будівельної техніки та транспортних засобів. Необхідно зацікавити колектив в кращому використанні календарного часу для експлуатації основних фондів (і те тільки своїх, але й субпідрядних організацій).
2. Коефіцієнт ТФРЧ - відношення кількості явок на роботу до табельного фонду робочого часу.
3. Коефіцієнт ММФРЧ - відношення кількості явок на роботу до максимально можливого фонду робочого часу.
Коефіцієнт використання робочого часу як економічна категорія характеризує ступінь використання робочого часу в році і дорівнює відношенню числа фактично відпрацьованих днів в році до числа робочих днів у році.
К р.ч. = Ч ф.д/Ч р.д.
Робочий час визначається як різниця між річним календарним робочим часом і втратами робочого часу, вихідними та робочими днями.
Річний календарний робочий час обчислюється як добуток числа календарних днів у розрахунковому періоді на кількість годин у добі.
Втрати робочого часу включають в себе: різного роду простої, перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів і сировини, відсутність енергії, виправлення браку. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Якщо втрати робочого часу становлять 18 %, то робочий час буде становити:
РЧ= 365-114-0,18=250,82≈251 (днів).
Ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу. Щоб підвищити його рівень і, відповідно, забезпечити підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт тощо) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде5 забезпечуватись збут продукції підприємства.
1.3. Фактори, що впливають на рівень використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів
В процесі виробництва продукції на підприємстві можливі втрати робочого часу протягом зміни використання основних виробничих фондів. Основними причинами втрат цього часу є простій обладнання через його технічний стан. Перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування та через інші організаційно-господарські причини. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів та сировини, виправлення браку.
На коефіцієнт використання календарного часу, коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт змінності, коефіцієнт використання внутрішньо змінного часу, інтегральний коефіцієнт використання основних виробничих фондів негативно впливають різні простої, які можна поділити на залежні від працівників, що обслуговують дане устаткування і не залежні від їх роботи.
До простоїв, що залежать від роботи підприємства, відносять ті, які обумовлені незадовільним технічним обслуговуванням робочих місць, перебоями у забезпеченні матеріалами, електроенергією, незабезпеченістю нормальних умов праці на робочому місці, порушеннями технологічної та трудової дисципліни. Наявність цих причин свідчить про недоліки в організації виробництва і праці на підприємстві, які повинні бути усунені підприємством. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Внутрішньозмінні втрати робочого часу використання основних виробничих фондів призводять до зменшення обсягу виробництва продукції пропорційно втратам внутрішньо змінного часу.
Щоб зменшити внутрішньозмінні втрати робочого часу використання основних виробничих фондів на підприємстві, а відповідно, підвищити коефіцієнт використання внутрішньо змінного робочого часу, необхідно здійснювати додаткове їх технічне обслуговування, поточний ремонт обладнання та інші організаційно-господарські заходи. Проведення комплексу заходів щодо підвищення коефіцієнта використання внутрішньо змінного робочого часу потребує додаткових витрат підприємства.
Основні виробничі фонди складаються із різноманітних конструктивних елементів, які виготовлені із різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції. Несуть неоднакове експлуатаційне навантаження, внаслідок чого вони зношуються нерівномірно. Це значить, що конструктивні елементи мають різний термін служби, а для забезпечення робото здатності основних фондів протягом нормативного терміну їх служби необхідна заміна або відновлення зношених деталей, конструктивних елементів основних фондів у період їх експлуатації, що буде забезпечувати роботоздатність цих фондів. Таке часткове відновлення основних фондів здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів.
Економічна суть ремонту основних фондів заключається у відшкодуванні фізичного зносу конструктивних елементів, деталей у натуральній формі і забезпеченні їх постійного робочого стану протягом всього періоду експлуатації. Своєчасне і якісне проведення ремонтів забезпечує збереження основних фондів і є одним їх важливих факторів поліпшення техніко-економічних показників діяльності підприємства.
За технічною складністю і обсягами робіт при ремонті основних фондів вони поділяються на поточні та капітальні.
Основним призначенням поточного ремонту є збереження основних фондів у стані придатному для їх використання. Це здійснюється шляхом проведення регулярних ремонтних робіт: профілактика, усування дрібних несправностей і запобігання прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт носять порівняно рівномірний характер, здійснюється за рахунок ремонтного фонду і включаються у собівартість продукції по мірі їх проведення.
Капітальний ремонт основних фондів представляє собою відшкодування їх фізичного зносу і відновлення їх початкових характеристик. Проводиться через відповідні проміжки часу і вимагає значно більших витрат коштів і праці, ніж поточний. В результаті капітального ремонту основні фонди частково відновлюються, тому капітальний ремонт виступає однією із форм їх відтворення. Він здійснюється за рахунок коштів ремонтного фонду, що створюється на підприємстві.
Для підвищення ефективності ремонту необхідно щоб кількість капітальних ремонтів основних фондів протягом всього періоду їх функціонування була мінімальною та мінімальними повинні бути і витрати на проведення одного ремонту. Ця умова досягається на основі підвищення фізичної довговічності основних фондів, встановлення раціональних строків експлуатації, матеріального заохочування працівників, збільшення ремонтного циклу капітального ремонту з таким розрахунком, щоб використовувати у майбутньому машини та обладнання до моменту їх морального зносу, замінюючи капітальний ремонт поточним.
На підприємствах завдання збереження основних фондів і підтримання їх у справному стані вирішується на основі планово-попереджального ремонту. Він представляє собою сукупність організаційних та технічних заходів по догляду, обслуговування та ремонту основних фондів, який проводиться на підприємстві за складеним графіком. Суть цієї системи ремонту заклечається в тому, що кожен агрегат, машина чи обладнання через відповідну кількість відпрацьованих годин піддається профілактичному огляду і необхідному ремонту. Це дозволяє запобігти аваріям і передчасному зношенню машин та поліпшує екстенсивне використання основних фондів.
1.4. Механізм впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства
При збільшенні робочого часу основних виробничих фондів збільшується продуктивність праці та обсяг виробництва і зменшується собівартість продукції.
Продуктивність праці показує співвідношення між витратами робочого часу та кількістю виробленої продукції. Чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції, тим вища продуктивність праці, тим праця є більш плодотворною і економічною.
Продуктивність живої праці на підприємстві вимірюється кількістю подукції, що виготовляється за одиницю часу, або величиною втрат праці, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. В цьому випадку чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або менше витрачається робочого часу на виготовлення одиниці продукції, тим вища продуктивність живої праці.
Підвищення продуктивності праці має насамперед економічне значення, яке виражається у наступному:
забезпечує збільшення виробництва продукції;
забезпечує скорочнення витрат живої праці на виробництво продікції та економію робочого часу;
створює передумови для скорочення робочого дня;
забезпечує скорочення витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, а за умови випереджувальних темпів росту продуктивності праці у порівнянні і ростом середньої заробітної плати забезпечує здешевлення продукції;
сприяє підвищенню ефектикності використання та економії витрат иатеріалізованої праці;
виступає вирішальним мотивом поліпшення матеріального добробуту працівників підприємства.
Можна виділити кілька варіантів зростання продуктивності праці на підприємстві:
збільшення виробництва продукції випереджає ріст витрат праці;
виробництво продукції збільшується, а витрати праці зменшуються;
виробництво продукції залишається незмінним, а витрати праці зменшуються;
виробництво продукції зменшується, а витрати праці зменшуються ще більш високими темпами.
Соціальне значення росту продуктивності праці заключається в тому, що за рахунок підвищення продуктивності праці збільшується середня заробітна плата працівників, що призводить до поліпшення їх добробуту, до розшереного відтворення робочої сили.
Таким чином, чим вища продуктивність праці окремих працівників, окремого колективу або суспільства у цілому, тим більше виробляється матеріальних благ для особистого і виробничого споживання, тим більше є матеріальних можливостей для розширення виробництва.
Зниження витрат виробництва є важливою умовою підвищення ефективності виробництва, тобто його прибутковості. Тому у зниженні собівартості повинні бути зацікавленя всі.
Грошовий вираз витрат на виробництво і продаж продукції називається собівартістю продукції.
За своєю економічною природою собівартість виражає поточні витрати на виробництво продукції, а відповідно, характеризує ефективність виробництва.
Зниження собівартості вказує на економію витрат уречевленої і живої праці на одиницю продукції. Вона характеризує ефективність використання робочої сили, продуктивності праці, оскільки рівень собівартості продукції залежить від продуктивності праці працівників підприємства та величини заробітної плати. У зниженні собівартості продукції має бути зацікавлена держава, оскільки зниження собівартості продукції забезпечує зниження витрат ресурсів, зниження ціни. Зекономлені ресурси створюють умови для збільшення обсягу виробництва продукції. Підприємство зацікавлене у зниженні собівартості продукції, бо забезпечується зростання продуктивності праці. Працівник також зацікавлений у зниженні собівартості продукції, бо це повинно забезпечувати зростання заробітної плати. В собівартості відображається ефективність використання основних виробничих фондів, яка впливає на її величину в залежності від рівня фондовіддачі, їх використання і структури. У собівартості продукції відоьражаються ступінь використання оборотних матеріальних ресурсів, яке вимірюється матеріало- та енергоємністю продукції.
На кожниму підприємстві собівартість продукції носить індивідуальний характер і її рівень залежить від конкретних умов (технічних, технологічних, економічних, організаційних, природних).
Зниження собівартості продукції на підприємстві відбувається за рахунок:
зниження матеріальних витрат, за рахунок зменшення їх у натуральному виразі;
зниження витрат у вартісному виразі;
за рахунок поліпшення використання основних виробничих фондів;
поліпшення використання персоналу підприємства (рівень продуктивності праці);
зменшення витрат на організацію і управління підприємством.
Розділ ІІ
2.1. Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження
Основними методами опрацювання результатів статистичного спостереження є:
економічне групування;
середні і відносні величини;
графічні прийоми;
кореляційний аналіз;
індексний метод;
безповторна вибірка;
дисперсійний аналіз.
Вибрана чисельність одиниць піддається економічному обгрунтуванню, яке передбачає розчленування сукупності одиниць на групи за суттєвими ознаками з метою вивчення структури і структурних зрушень, закономірностей розвитку явищ.
Відносними величинами називаються статистичні величини, що характеризують зміни явища у часі. Представляють собою відношення значення показника за даний період до його значення , що відноситься до одного з минулих періодів.
Середня величина – абстрактна, узагальнююча величина, що характеризує рівень варіаційної ознаки у якісно-однорідній сукупності. Вона завжди узагальнює кількісну варіацію ознаки. Є основою для розрахунку граничних помилок вибіркового спостереження і базою для кореляційного аналізу.
Кореляційний аналіз – метод, за допомогою якого можна отримати кількісні вираження взаємозв′язку між соціально-економічними явищами. Його суть полягає у побудові економічно-математичної моделі, у вигляді рівняння регресії, рівняння кореляційного зв′язку , яка приблизно виражає залежність середнього значення результативної ознаки від одного або кількох ознак факторів.
Основною метою дисперсійного аналізу є виявлення на основі величини загальної дисперсії впливу окремих чинників, які визначають варіацію ознаки.
Підприємства є однотипними, тому недоцільно опрацьовувати весь массив даних, можна застосувати статистичну вибірку. Для массиву даних із 100 підприємств при заданих параметрах µ=0,10; σ = 0,5; t =2; об’єм вибірки буде порахований за формулою:
В дослідженні використовувалась безповторна вибірка. За результатами розрахунків об’єм вибірки становить 28 підприємств.
2.2. Характеристика об′єкта дослідження.
Робочий час впливає на обсяг виробництва, фондовіддачу, витрати виробництва, ефективність виробництва, чисельність робітників. Всі показники відобразимо у таблиці.
Вихідні дані
таблиця 2.2.1
Робочий час, дні.
Обсяг виробництва, тис. грн.
Фондовіддача
Витрати виробництва, тис. грн
Ефективність виробництва
Чисельність працівників, осіб
310
5600
2,07
5000
0,89
450
325
4100
1,95
3600
0,88
420
314
4800
2,4
4000
0,83
400
321
5000
1,92
4500
0,9
410
310
4000
2
3500
0,88
410
310
5600
2,07
5000
0,89
450
310
4000
2
3500
0,88
450
310
4000
2
3500
0,88
450
314
4800
2,18
4000
0,83
400
310
4000
2
3500
0,88
450
325
4500
2,25
3800
0,84
420
318
3700
2,06
3000
0,81
500
310
4000
2
3500
0,88
450
318
4700
1,96
4100
0,87
420
307
3600
1,89
3000
0,83
460
310
4000
2
3500
0,88
410
318
4700
2,35
4100
0,87
420
299
4600
2
4000
0,87
420
303
3900
2,05
3200
0,82
450
314
3700
2
3000
0,81
430
318
3700
2,06
3000
0,81
500
318
3700
2,06
3000
0,81
500
314
4600
2,3
4000
0,87
380
314
3600
1,95
3000
0,83
430
310
4000
2
3500
0,88
410
продовження таблиці 2.2.1
325
4000
1,9
3600
0,9
420
299
4700
1,88
4000
0,85
420
321
5200
2,08
4400
0,85
390
Для групування підприємств за робочим часом необхідно визначити величину інтервалу за формулою:
h=(Xmax – Xmin)/n, де
h – величина інтервалу;
Xmax – максимальне значення показника;
Xmin – мінімальне значення показника;
n – кількість груп.
h=(325 – 299)/4=6.5.
Зробимо групування за рівнем робочого часу.
Групування вибіркової сукупності за рівнем робочого часу
таблиця 2.2.2
Групи підприємств за рівнем робочого часу
Кількість підприємств
Питома вага підприємств,%
Обсяг виробництва, тис. грн.
Фондовіддача грн/грн
Витрати виробництва, тис. грн.
Ефективність виробництва, тис. грн.
Чисельність працівників, осіб
299-305.5
3
10.7
13200
5.93
11200
2.54
1290
305.5-312
11
39.3
46400
21.98
40500
9.6
4820
312-318.5
9
32.1
38400
19.37
32200
7.51
3950
318.5-325
5
17.9
22800
10.1
19900
4.37
2060
Разом
28
100
120800
57.38
103800
24.02
12120
Отже, за отриманим групуванням можна зробити висновок, що друга група включає в себе 11 підприємств, а це становить 39% всіх підприємств. Для цього підприємства обсяг виробництва становить 46400 тис. грн., а це 34% від всього обсягу виробництва, витрати виробництва становлять 40500 тис. грн., фондовіддача – 21,98 грн/грн, що сягає 38% від загальної фондовіддачі. Чисельність працівників для цього підприємства порівняно із іншими найбільша і становить 4820 осіб, або 40% від загальної чисельності.
Зробимо групування за коефіцієнтом змінності (таблиця 2.2.3).
Групування за коефіцієнтом змінності
таблиця 2.2.3
Групи підприємств за рівнем робочого часу
Кількість підприємств
Питома вага підприємств,%
Обсяг виробництва, тис. грн
Фондовіддача, грн/грн
Витрати виробництва, тис. грн
Ефективність виробництва, тис. грн.
Чисельність працівників, осіб
1.53-1.72
8
28.6
37200
16.44
32100
6.86
3390
1.72-1.91
5
17.9
19200
10.32
15800
4.1
2380
1.91-2.1
4
14.2
17500
7.69
15300
3.5
1680
2.1-2.3
11
39.3
46900
22.93
40600
9.56
4670
Разом
28
100
120800
57.38
103800
24.02
12120
Отже, за отриманим групуванням можна зробити висновок, що четверта група включає в себе 11 підприємств, а це становить 39% всіх підприємств. Для цього підприємства обсяг виробництва становить 46900 тис. грн., а це 39% від всього обсягу виробництва, витрати виробництва становлять 40600 тис. грн., фондовіддача – 22,93 грн/грн, що сягає 40% від загальної фондовіддачі. Чисельність працівників для цього підприємства порівняно із іншими найбільша і становить 4670 осіб, або 39% від загальної чисельності.
2.3. Оцінка впливу рівня використання рівня робочого часу основних виробничих фондів підприємства на термін корисного використання основних виробничих фондів підприємства
Оскільки необхідно оцінити вплив робочого часу на термін корисного використання, то потрібно обрахувати дані показники за відповідними формулами. Для обрахунку робочого часу використовується формула:
РЧ=КЧ-ВРЧ, де
КЧ – календарний час,
ВРЧ – втрати робочого часу.
Термін корисного використання знаходиться так:
ТКВ=1/РЗ, де
РЗ– річний знос.
Для зручності обрахунків отримані дані занесемо у таблицю.
Вихідні дані
таблиця 2.3.1
№ підприємства
робочий час, дні
термін корисного використання
21
310
10,00
45
325
12,50
82
314
12,50
98
321
12,50
39
310
11,11
30
310
10,00
3
310
12,50
35
310
12,50
47
314
12,50
74
310
12,50
29
325
12,50
88
318
12,50
56
310
12,50
90
318
12,50
64
307
11,11
49
310
11,11
68
318
12,50
94
299
10,00
26
303
10,00
10
314
10,00
36
318
12,50
81
318
12,50
77
314
11,11
50
314
10,00
91
310
11,11
72
325
12,50
продовження таблиці 2.3.1
14
299
10,00
21
321
11,11
На основі таблиці 2.3.1. будуємо ранжирований ряд по робочому часі та терміну корисного використання ОВФ у зростаючому порядку (таблиця 2.3.2).
Ранжирований ряд
таблиця 2.3.2
№ підприємства
робочий час, дні
термін корисного використання
94
299
10,00
2
299
10,00
26
303
10,00
64
307
11,11
21
310
10,00
39
310
11,11
30
310
10,00
3
310
12,50
35
310
12,50
74
310
12,50
56
310
12,50
49
310
11,11
91
310
11,11
10
314
12,50
82
314
12,50
47
314
10,00
77
314
11,11
50
314
10,00
88
318
12,50
90
318
12,50
68
318
12,50
36
318
12,50
81
318
12,50
98
321
12,50
14
321
11,11
45
325
12,50
29
325
12,50
72
325
12,50
На основі ранжированого ряду будуємо графік 2.3.1, на якому зобразимо емпіричні і теоретичні дані.
Залежність терміну корисного використання від робочого часу
графік 2.3.1
На графіку відображено, що із зростанням робочого часу термін корисного використання також збільшується. Теоретичне значення наближене до емпіричного.
Розрахунковим шляхом обчислюємо коефіцієнт кореляції, детермінації, параметри рівняння (), для зручності обрахунки виконаємо у формі таблиці 2.3.3, де Х- робочий час, а У – термін корисного використання.
таблиця 2.3.3
№ п/п
Х
У
ХУ
Х
У
1
299
10,00
2990,00
89401
100,00
2
299
10,00
2990,00
89401
100,00
3
303
10,00
3030,00
91809
100,00
4
307
11,11
3410,77
94249
123,43
5
310
10,00
3100,00
96100
100,00
6
310
11,11
3444,10
96100
123,43
7
310
10,00
3100,00
96100
100,00
8
310
12,50
3875,00
96100
156,25
9
310
12,50
3875,00
96100
156,25
10
310
12,50
3875,00
96100
156,25
11
310
12,50
3875,00
96100
156,25
12
310
11,11
3444,10
96100
123,43
13
310
11,11
3444,10
96100
123,43
14
314
12,50
3925,00
98596
156,25
продовження таблиці 2.3.3
15
314
12,50
3925,00
98596
156,25
16
314
10,00
3140,00
98596
100,00
17
314
11,11
3488,54
98596
123,43
18
314
10,00
3140,00
98596
100,00
19
318
12,50
3975,00
101124
156,25
20
318
12,50
3975,00
101124
156,25
21
318
12,50
3975,00
101124
156,25
22
318
12,50
3975,00
101124
156,25
23
318
12,50
3975,00
101124
156,25
24
321
12,50
4012,50
103041
156,25
25
321
11,11
3566,31
103041
123,43
26
325
12,50
4062,50
105625
156,25
27
325
12,50
4062,50
105625
156,25
28
325
12,50
4062,50
105625
156,25
Разом
8775
324,16
101712,92
2751317
3784,34
в середньому
313,39
11,58
3632,60
98261,32
135,16
Коефіцієнт кореляції визначаємо для того, щоб визначити тісноту зв′язку між робочим часом і терміном корисного використання , який визначається за формулою:
r= , де
σх ,σу – середнє квадратичне відхилення факторної та результативної ознак, які визначаються за формулами:
σх = ;
σу = , звідси
σх = ;
σу = .
Визначивши необхідні дані обраховуємо коефіцієнт кореляції:
r=(3632,60-313,39*11,58)/(6,800*1,061)=0,612.
За отриманими даними можемо сказати, що між робочим часом та терміном корисного використання існує помірний зв’язок, коефіцієнт кореляції знаходиться в межах від 0,5 до 0,7.
На основі коефіцієнта кореляції обраховуємо коефіцієнт детермінації за формулою:
R2 = (r)2.
R2 = 0,612*0,612=0,37.
Отже, можна зробити висновок, що робочий час впливає на термін корисного використання на 37%, а інші 63% - це вплив інших факторів.
Визначаємо похибку коефіцієнта кореляції за формулою:
Sx=;
Sx==0,155.
r=0,612+0,155=0,767,
r=0,612-0,155=0,457.
Отже, коефіцієнт кореляції буде коливатися в межах від 0,457 до 0,767.
Для того, щоб визначити рівняння, необхідно знати параметри а1 і а0, які можна обрахувати за допомогою формул:
а1=;
а0=.
а1=(3632,60-313,39*11,58)/(98261,32-313,39*313,39)=0,095;
а0=11,58-313,39*0,095=-18,315.
Записуємо рівняння: Ух = 0,095х-18,315.
2.4. Оцінка впливу рівня використання робочого часу основних виробничих фондів підприємства на обсяги виробництва продукції
Оскільки нам необхідно оцінити вплив робочого часу основних виробничих фондів підприємства на обсяги виробництва продукції, то будуємо вихідну таблицю з даними.
Вихідні дані
табл. 2.4.1
№
робочий час, дні
обсяг виробництва продукції, тис. грн..
21
310
5600
45
325
4100
82
314
4800
98
321
5000
39
310
4000
30
31...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора