Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Організація виробництва продукції і вплив її на господарську діяльність підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Організація виробництва
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Курсова робота
з дисципліни «Організація виробництва»
на тему:
«Організація виробництва продукції і вплив її на господарську діяльність підприємства»
Рівне – 2007
Вихідні данні.
1. Кількість верстатів згідно паспорта підприємства
Таблиця 1. Кількість верстатів згідно паспорта підприємства, шт..
Шифр обладнання
Назва обладнання
Кількість, шт.
110
Токарний верстат
16
111
Свердлильний верстат
7
120
Агрегатний верстат
14
125
Зварювальна установка
4
128
Зварювальний напівавтомат
16
47
Вальці для гнуття
10
51
Напівавтом. звар. лінія
5
54
Прес гідравлічний
10
62
Шліфувальний верстат
19
163
Токарний напівавтом.
8
168
Фрезерний верстат
12
174
Продольно-строг. верстат
11
180
Установка для нан-ня фарби
18
77
Гориз.-фрезерний верстат
7
79
Верт.-фрезерний верстат
3
84
Протягувальний верстат
8
95
Плоско-шліфуваний верстат
4
2. Простоювання обладнання в ремонті у % від номінального фонду робочого часу – 4,9.
3. Виробництво продукції за проектом плану.
Таблиця 2. Виробництво продукції за проектом плану, шт..
Вид виробу
Обсяг
1
2
Виріб 1
4 715
Виріб 2
19 893
Виріб 3
3 760
Виріб 4
432
4. Фактично підписані угоди про поставку продукції підприємства.
Таблиця 3. Фактично підписані угоди про поставку продукції підприємства, шт..
Вид виробу
Обсяг
1
2
Виріб 1
5 165
Виріб 2
21 410
Виріб 3
4 125
Виріб 4
470
5. Залишки незавершеного виробництва.
Таблиця 4. Залишки незавершеного виробництва, шт..
Вид виробу
Кількість
1
2
Виріб 1
на початок року
878
на кінець року
899
Виріб 2
на початок року
3 000
на кінець року
2 815
Виріб 3
на початок року
825
на кінець року
1 287
Виріб 4
на початок року
98
на кінець року
104
6. Ріст продуктивності праці - 108,7 %.
7. Чисельність працівників згідно проекту плану – 745 чол.
8. Фонд розвитку виробництва, науки і техніки – 407,7 тис. грн.
9. Середньорічна заробітна плата одного робітника – 1882 грн.
ЗМІСТ
ЗМІСТ 4
ВСТУП 5
1. ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА 6
1.1. Виробнича потужність підприємства 6
1.2. Розробка річного плану виробництва на підприємстві 15
1.3. План організаційно-технічних заходів на підприємстві 18
2. ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 22
2.1. Розрахунок виробничої потужності підприємства 22
2.2. Визначення обсягу додаткового виробництва продукції 24
2.3. Розрахунок забезпечення додаткового обсягу виробництва продукції трудовими та матеріальними ресурсами 27
3. ПЛАН ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАХОДІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
3.1. Розробка плану організаційно-технічних заходів 30
3.2. Вплив впровадження організаційно-технічних заходів на показники виробничої діяльності підприємства 33
ВИСНОВКИ 38
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 39
ВСТУП
Основною метою створення підприємства є виробництво продукції, задля отримання додаткових вигод, у вигляді прибутку, та задоволення суспільних потреб в товарах, роботах та послугах. Тому, щоб підприємство досягало мети задля якої його створили, потрібно правильно організувати його виробничий процес, тобто правильно організувати виробництво певних товарів.
Задля цього було виокремлено систему знань, яка забезпечувала шляхи і методи такої організації людської діяльності, які дозволяють найбільш ефективно та повно використовувати трудові, технічні, матеріальні та фінансові ресурси.
Просте поєднання в просторі цих факторів ще не забезпечує здійснення процесу виробництва на підприємстві. Для того, щоб такий процес відбувся, необхідно його організувати, тобто:
зосередити засоби виробництва і робочої сили у просторі;
побудова взаємодії засобів виробництва та робочої сили – організація виробничого процесу в часі;
організація, керування та управління виробничими підрозділами.
Але суть організації виробництва продукції не визначається вище перерахованими факторами та умовами. Головним завданням організації виготовлення певного виду товарів, робіт є таке поєднання факторів виробництва, за якого у визначені строки досягається максимум виробничих результатів(товарі, робіт) за мінімуму затрат.
А максимум виробничих результатів за мінімуму затрат на його виготовлення прямо пропорційно впливає на господарську діяльність певного підприємства, тобто чим менше витрачається матеріалів на виготовлення певного виду продукції, тим більший економічний ефект отримує підприємство – що і є головною метою його діяльності.
1. ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Виробнича потужність підприємства
Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взає мопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що од ні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду, що в кожному конкретному випадку визначив вплив на збільшення та викори стання виробничих потужностей і допоможе встановити існуючі між ними зв'язки й джерела утворення резервів підвищення ефек тивності виробничих потужностей підприємств.
Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності під приємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до оновлених елементів процесу виробництва — засобів праці, пред метів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи:
фактори, які впливають на розширення фронту роботи;
фактори, які позначаються па підвищенні про дуктивності технологічного устаткування і робочих місць.
Розширення фронту роботи залежить насамперед від кілько сті технологічного устаткування і виробничих площ, оскільки їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устатку вання і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі трудомісткості виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рі вень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здат ності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існу вати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприєм ства. Отже, виробнича потужність не відображує сумарної енер гетичної потужності підприємства і не складається із сум потуж ностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропор ційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць структурі трудомісткості ви робів, що виготовляються.
Отже, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійс нюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зни ження ефективності використання виробничого апарату підпри ємства. Визначаючи виробничу потужність, систему машин по трібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.
Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу техно логічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість за готовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх оброб ки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.
Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удо сконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча трудомісткість продукції і вища продуктивність ма шин.
Кваліфікація працівників також впливає на продуктивність машин. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприят ливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівни ками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максималь но використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджу вати прогресивні технологічні процеси і, таким чином, систематично збільшувати виробничі потужності підприємств.
Отже, фактори збільшення виробничої потужності підприєм ства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробни цтва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею — тільки в якісному.
Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності тех нологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині трудомісткості продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру трудомісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому. Особливістю цих факторів є те, що для здійснення захо дів, пов'язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.
Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на вико ристання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають орга нізаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціаль но-економічні і організаційно-технічні. Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення ви користання виробничих потужностей, виявляється у співвідношен ні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.
Втрати часу поділяються на:
регламентовані;
нерегламентовані.
Регламентовані втрати часу (підготовчо-завершальні робо ти, ремонт устаткування, обідні перерви, неробочі зміни і дні, а також вихідні дні) передбачені діючими нормативами. Нерегламентовані втрати часу — цілозмінні та внутрішньозмінні простої устаткування. Цілозмінні простої, як правило, зумовлю ються впливом соціально-економічних факторів (наприклад, від сутність робітників-верстатників різних професій, знижений ре жим роботи підприємства, недоліки в організації оплати праці верстатників і стимулюванні використання виробничих потужно стей, зменшення ринку збуту продукції або народногосподарської потреби в ній). Внутрішньозмінні простої залежать в основному від організаційно-технічних факторів (некомплектність кооперо ваних поставок, низький рівень матеріально-технічного постачан ня робочих місць і концентрація виробництва однорідних виробів без урахування технологічних можливостей устаткування, недолі ки в організації виробництва, праці й управління).
Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зов нішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів відносять:
народногосподарська потреба в продукції, яку виробляє підприємство;
матеріально-технічне забезпечення виробництва;
ступінь забезпечення робочою силою;
комплексне введення в дію нових виробничих потужностей;
ступінь забезпечення енергетичними ресурсами;
ступінь відповідності (якості) сировини і матеріалів.
До внутрішніх факторів відносять:
структуру парку обладнання і устаткування;
організація обслуговування виробництва;
організація роботи парку машин (час простоювання обладнання в ремонті, коефіцієнт змінності);
організація планування на підприємстві;
організація праці;
система матеріального стимулювання;
стан кооперування з іншими підприємствами у використанні виробничих потужностей.
Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежува ти такі поняття, як „випуск продукції”, „використання виробни чої потужності”, „розвиток виробничої потужності”. Закономірність вияву і дії факторів, що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазнає змін у зв'язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, вони є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внут рішніх резервів збільшення і поліпшення використанню виробни чих потужностей підприємств виступає важливим фактором під вищення ефективності їх роботи.
Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зу мовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів. Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в прак тику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки. Своєю чергою використання електронно-обчислювальних ма шин і нових методів обчислення виробничих потужностей зумов люють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужнісні ресурси під приємства, форми виробничо-технологічної організації потужніс них ресурсів, централізація інформації.
У широкому розумінні основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізова ного інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається про пускною здатністю устаткування, а в другому — обсягом робіт, які виконує робітник. Отже, потужнісні ресурси — це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.
Оцінка рів ня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реально го стану їх використання потрібна система показників.
Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Своєю чергою кожний з показників, який входить до тої чи іншої групи, має строго визначене призна чення в системі аналізу і використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо ме тоди розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.
Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного ви пуску продукції, передбаченого проектом (у грн.., т, шт.), до ве личини проектної потужності в аналогічних одиницях.
На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомо стей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.
Коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП) характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізня тися від проектної. Своєю чергою виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'я занні питань планування й організації виробництва. Рівень вико ристання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої се редньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обся гу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значен ня потужності відповідного виду.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характе ристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналі зу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збіль шенню випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньорозрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн.:
(1.1) ,
Де:
МН — розрахункова нормативна величина виробничої потуж ності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруже ності планових завдань підприємства. Але досягнутий високий рівень коефіцієнта не завжди свідчить про її повне використання. Це пояснюється тим, що при визначенні виробничої потужності підприємство орієнтується на потужність слабких підрозділів. Значить, виробнича потужність занижується і дати правильну оцінку раціональності використання технологіч ного устаткування, а також наявним резервам підвищення його завантаження неможливо.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою показників другої групи які характеризують рівень використання облад нання. До них належать коефіцієнти змінності роботи та за вантаження обладнання, і показник середнього часу роботи одиниці обладнання.
Найбільш достовірним методом визначення коефі цієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планової роз рахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виго товляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встанов леного обладнання при його роботі в одну зміну:
(1.2)
Де:
— сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість
продукції, маш./год.;
— кількість одиниць встанов леного обладнання;
Фд — дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.
Для оцінки використання реального фонду роботи обладнання використовується коефіцієнт завантаження обладнання Кз. Він показує відношення сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі ро боти підприємства або його підрозділів:
(1.3)
Де: Р — режим роботи заводу, цеху, дільниці.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є ви значення середнього часу його роботи. Показник, який характери зує середній час роботи машини (год.), обчислюється як
(1.4)
Інша група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнан ня, коефіцієнт його завантаження і показник, що характеризує середній час роботи одиниці обладнання) значною мірою відпо відає цій вимозі. 3а такими показниками можна оцінити вплив фак торів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, і досягнутий організаційно-техніч ний рівень виробництва; які відображають наявні ресурси і їх використання в часі. Будь-який із показників відображає насамперед використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рі вень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшен ня її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потуж ності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорцій ності у виробничій потужності підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності заван таження обладнання використовується коефіцієнт пропорційності Кнр, який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні про дукції, до загальної кількості встановленого обладнання Свст:
(1.5)
Якщо, Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіці єнтові завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності означає використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження — ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсягу виробництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозді лі може одночасно працювати при повній структурі парку машин і структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водно час він показує, на скільки масштаб роботи відповідає встановле ному обладнанню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт заванта ження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробни цтва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропор ційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Визначивши за допомогою Кпр рівень пропорційності у виробни чій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту час тину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої по тужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворю ють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив викори стання виробничої потужності на ефективність виробництва. Од ним із таких показників є фондовіддача. Він має прямий зв'язок з показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна ви значити за такою формулою:
(1.6)
Де:
Ф — приріст фондовіддачі за рахунок підвищення заванта ження обладнання, грн../грн..;
Кз.з, Кз.б — коефіцієнти завантажен ня обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;
Фб, — фондовіддача у базовому періоді, грн../грн.
Ефективність використання активної частини основних фондів характеризує такий вартісний показник, як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бу ти доповнений показником випуску продукції на одиницю облад нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, куваль них, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі.
Дуже важливим показником є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей по казник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
До показників, які характеризують організаційно-технічний рівень виробництва відносять:
рівень автоматизації і механізації виробництва;
фондоозброєність праці, грн./люд;
електроозброєність праці, кВт-год/люд-год;
механоозброєність робітників, грн./люд;
питома вага активної частини в загальній вартості промислово-виробничих фондів.
Основні шляхи поліпшення використання виробничих потужностей полягають у розкритті екстенсивних і інтенсивних резервів, а також в підвищенні загальноосвітнього і технічного рівня робітників.
Екстенсивні резерви полягають у:
збільшенні кількості одиниць встановленого і фактично працюючого обладнання;
вдосконаленні організації ремонту обладнання;
підвищенні змінності роботи цехів і дільниць;
скороченні виробничих циклів складально-монтажних робіт;
поліпшенні складування і раціональному використанні виробничих площ;
зміні технології і передачі частини робіт на менш завантажені групи обладнання в цеху;
розвитку раціонального кооперування заводів, цехів і дільниць.
Екстенсивні резерви поліпшення використання обладнання повинні використовуватися насамперед, оскільки залучення їх у виробництво не вимагає великих капітальних вкладень. Адже ці резерви є конкретним змістом такого чинника підвищення економічної ефективності виробництва, як вдосконалення організації виробництва, праці і управління. Треба скоротити, передусім, кількість недіючого обладнання, впровадити добре продуману систему планово-попереджувального ремонту обладнання, підвищити змінність роботи, особливо високопродуктивного обладнання, підвищити рівень механізації складально-монтажних робіт, удосконалити організацію робіт допоміжних і обслуговуючих цехів і служб заводу, збільшити питому вагу виробничої площі в загальній площі підприємства, підвищити коефіцієнт використання виробничої потужності за рахунок розширення зв'язків як внутрішньогалузевих, так і міжгалузевих. Всі ці заходи можуть привести до зростання фондовіддачі, ефективності виробництва, вони легко реалізовуються у виробничій і економічній діяльності підприємства.
На кожному підприємстві є недіюче обладнання: воно або ще не встановлено, або встановлено, але не діє.
Причинами наявності невстановленого обладнання є:
невиконання планів капітального будівництва і графіків будівельно-монтажних робіт;
придбання обладнання без урахування реальної потреби в ньому;
зміна номенклатури продукції, що випускається.
Причини простою встановленого обладнання визначаються на основі даних обліку його роботи, який звичайно ведеться цеховою механікою. Але цим обліком охоплюються тільки тривалі простої обладнання, що практично перевищують половину робочої зміни (хоч формально в облік повинні попасти простої тривалістю 1 година і більш). Більшість простоїв, що тривають менше за годину, не враховуються, а вони становлять велику частину всіх втрат часу роботи обладнання. Тому, щоб з'ясувати причини і дійсну величину простоїв обладнання, проводять фотографію роботи обладнання.
Значну питому вагу простою складає перебування обладнання в ремонті. Це пов'язано з тим, що більше за половину парку обладнання експлуатується понад 10 років. Основними резервами, пов'язаними зі зниженням простоїв обладнання внаслідок ремонту, є поліпшення організації ремонту на заводі і збільшення міжремонтного періоду роботи обладнання шляхом вдосконалення його експлуатації.
Другим напрямом поліпшення використання виробничих потужностей є інтенсивні резерви. Якщо екстенсивні резерви мають свої природні кордони, то інтенсивні резерви практично невичерпні.
Інтенсивні резерви знаходять своє конкретне вираження в наступному:
вдосконаленні конструкції виробів, що випускаються;
поглибленні спеціалізації заводів, цехів і дільниць з метою збільшення серійності виробництва і впровадження прогресивної технології;
розширенні уніфікації, нормалізації і стандартизацій виробів;
оновленні і модернізації обладнання;
підвищенні технічної оснащеності виробництва;
впровадженні наукової організації праці на робочих місцях.
Практика роботи підприємств показує, що культурно-технічний рівень робітників значною мірою визначає рівень продуктивності праці, якість продукції, що виробляється, ефективне використання обладнання. Високий рівень загальноосвітньої підготовки працівника дозволяє йому більш раціонально використати і робочий час. Більш досвідчений і більш кваліфікований робітник краще знає обладнання, на якому він працює, не допускає його швидкого фізичного зносу, оберігає від аварій, краще використовує потужність станка, швидше освоює передові прийоми робіт.
Підвищення ефективності використання виробничої потужності проблема комплексна. Вона охоплює не тільки питання капітальних вкладень (інвестицій) і використання обладнання, але і тісно пов'язана з питаннями організації, планування, технічної підготовки і управління виробництвом, а також підвищення зацікавленості підприємства в кращому використанні обладнання.
Більш раціональному використанню виробничої потужності сприяє встановлений податок на майно підприємства, куди входить і вартість виробничого обладнання.
1.2. Розробка річного плану виробництва на підприємстві
Порядок розробки проектів річних планів, який склався на підприємствах, надає необмежені можливості для виявлений і мобілізації резервів виробництва. Загальний порядок цього про цесу такий.
Економічна служба підприємства розробляє варіант плану на наступний рік. Скоригувавши його відповідно до зауважень, економічна служба дає завдання на розробку проекту плану вироб ничим підрозділам і службам підприємства. Одержавши від них пропозиції, вона вносить відповідні зміни в свій варіант або по вертає їх на доопрацювання як такі, що забезпечують досягнення передбачених показників.
3 точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв'язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану на наступний рік.
Економічна служба підприємства дає контрольні цифри завдання на наступний рік виробничим підрозділам і технічній служ бі підприємства.
Традиційно до виробничих підрозділів доводять основні техніко-економічні показники з обсягу виробництва, праці та собівар тості. Технічним службам дають завдання, покликані забезпечити досягнення запланованих показників виробничих підрозділів, зни ження трудомісткості виготовлення продукції, норм витрачаннч матеріальних ресурсів, нарощування виробничих потужностей .
Об’єм виробництва і реалізації продукції вимірюється як правило з допомогою різних показників:
- валової, товарної, нормативно-чистої, реалізованої, умовно-чистої і чистої продукції;
- валового обороту, нормативної вартості обробки.
Валова продукція характеризує об’єм виробництва завершених і незавершених промислових виробів і робіт, призначених для реалізації. У склад валової продукції входить вся товарна продукція і залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду на підприємствах з циклом виробництва більше двох місяців, а також напівфабрикатів власного виробництва. В машинобудуванні враховуються також залишки інструменту і пристосувань, виготовлених в цехах підприємства.
Товарна продукція включає вартість готових виробів, напівфабрикатів свого виробництва і продукції допоміжних та підсобних виробництв, призначених для реалізації на сторону, вартість робіт промислового характеру, виконуваних на сторону. Товарна продукція планується в гуртових цінах підприємства, діючих на момент складання плану.
На промислових підприємствах вартісний об’єм продукції визначається по заводському методу, тобто в цей об’єм не включається вартість готових виробів і напівфабрикатів, виготовлених підприємством для власних промислово-виробничих потреб.
Валовий оборот характеризує загальний об’єм робіт, здійснених підприємством, і визначається як сума продукції всіх цехів: основних, допоміжних, підсобних, побічних. У валовий оборот включаються всі готові вироби, напівфабрикати і роботи незалежно від їх призначення - для реалізації на сторону чи використання у своєму виробництві.
Реалізована продукція включає вартість призначених до відправки і підлягаючих оплаті в плановому періоді готових виробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промислового на сторону. В об’єм реалізованої продукції включається тільки продукція виробничих об’єднань і підприємств, перебуваючи на самостійному балансі.
Зв’язок планів по товарній та реалізованій продукції ведеться за формулою:
Vтов+Зп=Р+Зк, (1.7)
Де:
Vтов - товарна продукція в гуртових цінах підприємства;
Зп - залишок на початок періоду;
Р - реалізація в тих же цінах;
Зк - залишки товарів на складі і у відвантаженні на кінець періоду.
Залишки товарів на початок та кінець періоду в бухгалтерському балансі вказуються по собівартості. Тому для розрахунку об’єму реалізації їх необхідно оцінити в гуртових цінах підприємства прямим рахунком чи з допомогою коефіцієнта переводу собівартості в гуртові ціни. Цей коефіцієнт розраховується як відношення товарної продукції за рік чи квартал, розрахованої в гуртових цінах до тої ж товарної продукції по її собівартості.
Виключивши з об’єму валової продукції вартість матеріальних затрат на її виготовлення, отримаємо об’єм умовно-чистої продукції, а після відрахування суми нарахованої амортизації - об’єм чистої продукції підприємства. Чиста продукція характеризує величину новоствореної вартості в гуртових цінах (без податку з обороту) за мінусом матеріальних затрат.
Показник нормативно-чистої продукції використовується для оцінки виробничих результатів на основі трудових затрат колективу кожного підприємства; при цьому вплив матеріалоємності виключається. Нормативно-чиста продукція розраховується з допомогою додаткової оцінки створеної продукції по затвердженим на кожен виріб нормативам. Нормативи по чистій продукції включаються до прейскурантів разом з гуртовими цінами підприємства і виступають в якості стабільних вимірників загального об’єму виробництва, ріст якого зумовлений перш за все підвищенням продуктивності праці. При цьому формула визначення нормативно-чистої продукції має наступний вигляд:
Vнчп=Зпр+Зпр · Кз+Дн, (1.8)
Де:
Зпр - заробітна плата (основна і додаткова) виробничих робітників з
відрахуваннями на соціальне страхування в плановій калькуляції
собівартості виробу;
Кз - коефіцієнт, що характеризує відношення заробітної плати робітників по
обслуговуванню управління виробництвом до заробітної плати
виробничих робітників;
Дн - прибуток, встановлений на основі галузевого нормативу рентабельності д собівартості виробу (за вирахуванням прямих матеріальних затрат).
Нормативи чистої продукції на новоосвоєні вироби визначаються на основі їх собівартості, яка береться при визначенні гуртової ціни, тобто без врахування підвищених затрат на освоєння, компенсованих за рахунок фонду розвитку науки і техніки, за виключенням продукції, по якій у відповідності з діючим порядком затрати на освоєння включаються в її собівартість і гуртову ціну.
Нормативи чистої продукції в надбавках, доплатах до прейскурантних гуртових цін і знижках на них за конструктивні зміни, експортне виконання і в інших доплатах і знижках, пов’язаних з додатковими затратами праці і врахованих у прейскурантах, разраховуються прямим шляхом виходячи з присутніх в них елементів чистої продукції.
В окремих галузях може застосовуватись показник нормативної вартості обробки, що визначається в стабільних для ряду років нормативах вартості обробки одиниці готової продукції чи напівфабрикатів по стадіям виробничого процесу. Нормативна вартість обробки виражає нормативні затрати на виріб, деталь, операцію. Порядок і методи оцінки по нормативній вартості обробки аналогічні оцінці по нормативно-чистій продукції .
Основними параметрами, на які орієнтуються виробники при визначення номенклатури продукції і об’єму її виробництва є реальні умови її виготовлення.
Ці умови визначаються наступними факторами:
склад і кількість обладнання і виробничих площ підприємства;
співвідношення трудомісткості продукції і якісного та кількісного складу кадрів;
співвідношення матеріалоємності, енергоємності продукції, якісного і кількісного складу матеріальних і енергетичних ресурсів;
забезпечення виробництва нових виробів проектними розробками, інструментом, пристроями та іншим оснащенням.
В умовах діючого господарчого механізму велике значення при формуванні виробничої програми має визначення впливу намічених номенклатур продукції і об’єму її виробництва на розмір прибутку.
Виробнича програма є базою для розробки ряду інших розділів плану і в той же час розробка виробничої програми може рахуватися завершеною тільки після її забезпечення ресурсами, передбаченими в інших розділах плану.
1.3. План організаційно-технічних заходів на підприємстві.
У зв'язку з різноманітністю форм власності та роз витком товарно-грошових відносин і регульованого ринку здій снюється перебудова системи планування економічного і соціального розвитку країни, регіонів, підприємств. Центральним моментом є перехід до самостійного планування підприємством своєї діяльності на основі договорів, укладених зі споживачами (по купцями).
Ефективне внутрішньо-фірмове планування передбачає дотри мання таких основних принципів: володіти необхідною гнучкістю і адаптивністю; займатися плануванням повніші ті, хто потім ці плани втілює у життя; рівень компетентності в плануванні пови нен відповідати рівневі компетентності в ресурсах.
Головною формою планування та організації діяльності підприємства є п'ятирічний план економічного і соціального розвитку (з розподілом за роками). Крім цього, дедалі більшого поширення набуває довгострокове (до 15 років) планування і прогнозування (до 25 років) розвитку підприємства.
Розгорнутою програмою всієї виробничої, гос подарської і соціальної діяльності трудового колективу підпри ємства, спрямованої на виконання завдань п'ятирічного плану при найбільш повному і раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових та природних ресурсів є річний план Він включає такі розділи:
1.Виробництво та реалізація продукції.
2.Технічний розвиток і організація виробництва.
3. Показники підвищення еко номічної ефективності виробництва.
4. Норми і нормативи.
5. Ка пітальні вкладення і капітальне будівництво.
6. Матеріально-тех нічне забезпечення.
7. Праця і кадри.
8. Собівартість, прибуток і рентабельність виробництва.
9. Фонди економічного стимулювання.
10. Фінансовий план.
11. Охорона природи і раціональне викори стання природних ресурсів.
12. Соціальний розвиток колективу.
13. План зовнішніх економічних зв'язків.
Одним із найсуттєвіших питань у процесі планування є визначення величини приросту показників. Вирішення даної проблеми покладено на систему техніко-економічнного планування на підприємстві.
Основним видом робіт у плануванні є розрахунок техніко-економічних по казників.
Теоретично існує два шляхи розрахунку показників — від за гальних до часткових і навпаки. Насправді цей процес становить єдність інтеграції та дезінтеграції показників.
Суть показників, які розглядаються і які є одночасно систе мою за змістом та рівнями управління, визначає структуру процесу розрахунку у вигляді «дерева», для опису якого існує до статньо розроблений математичний апарат.
Ціль і характер планування можна коротко викласти на основі таких принципів.
Принцип сприяння досягненню цілей. Мета будь-яких планів, в тому числі похідних, — полегшити досягнення цілей підпри ємства.
Принцип ефективності планів. Ефективність плану вимірюєть ся тим, наскільки він сприяє досягненню цілей, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані зі складанням і здійсненням цього плану.
Принцип первинності планування. Планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій. Три головні прин ципи, які стосуються структури планів, можуть багато у чому сприяти узгодженню похідних планів з основними, а також забез пе...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора