Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Політика протекціонізму в сучасному світі та в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економічної теорії
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему: «Політика протекціонізму в сучасному світі та в Україні»
План
Вступ
Політика протекціонізму та її аргументи;
Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі. Особливості та тенденції сучасного розвитку.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Питання протекціонізму сьогодні жваво обговорюють економісти і політики України. Це зрозуміло: перехід від «дикого» до цивілізованого капіталізму в умовах спаду промислового виробництва, зниження якості життя, політичних демаршів різних соціальних угруповань тощо в економічному плані знаходять своє вираження в ідеології протекціонізму.
Протекціонізм –це економічна політика держави, що переслідує мету захистити національне господарство від іноземної конкуренції шляхом уведення імпортних мит, обмежень чи заборон увезення деяких товарів.
Щоб детально розглянути питання політики протекціонізму, тобто захисту певних галузей вітчизняної економіки, варто визначити те, яка мета цього захисту:
У країнах світу з розвинутою економікою (найперше це ЕС, США і Японія) головною метою протекціоністських тарифів і обмежень на ввезення іноземної продукції визначається необхідність збереження робочих місць у галузях економіки;
Іноді також протекціонізм має за мету забезпечити незалежне функціонування стратегічних галузей економіки, а також фінансового сектора;
І третьою, менш офіційно наголошуваною, метою протекціонізму є бажання зберегти прибутки і зони впливу власників підприємств певної країни, включаючи державу як власника державних підприємств.
В економічній теорії одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат. Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів. Однак можливий і такий випадок, коли вигода від поліпшення умов торгівлі після введення зовнішньоторговельних податків перевищить втрати від неї. Головна передумова поліпшення умов торгівлі внаслідок введення мита – це наявність у країни ринкової влади, тобто здатності одного або групи продавців (покупців) у країні впливати на ціни експорту і/або ціни імпорту Однак обмеження, пов’язане з наявністю в країні ринкової влади у торгівлі товарами, на практиці найчастіше зводить нанівець цей аргумент проти вільної торгівлі. Значна кількість країн, що розвиваються, недостатньою мірою здатні впливати як на ціни свого експорту, так і на ціни імпорту.
Протекціонізм здатний звести нанівець вигоди від міжнародної спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно обмінюватись товарами, для задоволення різноманітних потреб національних споживачів вони будуть змушені перемішувати ресурси з галузей з порівняльною перевагою у галузі, які її не мають, ефективне використання стає неможливим.
Політика протекціонізму та її аргументи.
Поряд з основними інструментами зовнішньоторговельної політики, в останні роки великого поширення набули так звані технічні бар'єри – форма адміністративного регулювання, коли відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень тощо.
Незважаючи на те, що будь-який метод державного впливу на зовнішню торгівлю в абсолютній більшості випадків призводить до чистих втрат добробуту, вони широко використовуються практично всіма країнами світу.
Це пояснюється тим, що існують групи населення, для яких політика протекціонізму, тобто державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, є вигідною. Ці групи населення можуть чинити тиск на державу з метою обмеження торгівлі, і такий тиск часто має позитивний наслідок, тим більше що й самій державі застосування тарифних та деяких нетарифних методів регулювання торгівлі дає чималий доход.
Усе ж, переважна більшість країн у стосунках з Україною керується здебільшого економічними чинниками. Тобто, розробляючи стратегію протекціонізму щодо цих країн, можливо керуватися припущеннями, що їх приватні і державні підприємства будуть намагатися захопити контроль над українськими ринками лише в тому разі, якщо вони бачитимуть змогу отримати прибутки від цього. Також корисно брати до уваги тип країни, проти якої конкретно розробляються тактичні заходи. Можна очікувати, що національні держави будуть проводити у відповідь більш послідовну політику протекціонізму щодо України порівняно з багатонаціональними утвореннями.
Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти (від італ. mercante – торговець, купець) У.Стаффорд, Т. Мен, А. Серра (Великобританія), Г. Скаруффі, А. Монкретьєн (Франція), які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів.
Система протекціонізму, яка передбачала високе мито, адміністративне обмеження імпорту та фінансову підтримку молодих галузей національної економіки, була характерна для розвинутих країн у XVI—XVIIIст.
За політики протекціонізму сформувалась промисловість Великобританії, стабільні позиції на світовому ринку посіли індустрії Німеччини, США, Франції та деяких інших країн.
З іншого боку, наведений вище аналіз базувався лише на кількісній оцінці зміни добробуту в окремій галузі і лише в короткостроковому періоді.
Проте як прихильники, так і супротивники протекціонізму використовують цілий ряд додаткових аргументів, які не завжди можна кількісно перевірити, а тому вони потребують особливої уваги та якісного аналізу. На користь протекціонізму наводяться такі аргументи:
• Стимулювання виробництва і збільшення зайнятості. Прихильники протекціонізму стверджують, що обмеження імпорту є необхідним, по-перше, для того, щоб підтримати вітчизняних виробників, зберегти робочі місця і цим самим забезпечити соціальну стабільність. По-друге, скорочення імпорту збільшує сукупний попит у країні, що стимулює зростання виробництва і зайнятості.
Проте суть проблеми полягає в тому, що вітчизняне виробництво потребує захисту, бо воно є не досить ефективне, і політика протекціонізму, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого стану. Окрім того, хоч імпорт скорочує зайнятість в імпортозамінних галузях, водночас він створює і нову зайнятість (пов’язану, наприклад, із закупкою, продажем, післяпродажним обслуговуванням імпортної продукції). Нарешті, держава може забезпечити підтримку вітчизняних виробників і ефективнішим, ніж протекціонізм, методом, з меншими втратами для добробуту суспільства.
• Захист молодих галузей. Досить часто наводиться аргумент, що протекціонізм є тимчасово вкрай необхідним, аби молоді перспективні галузі промисловості, які мають високий рівень витрат, змогли сформуватися, закріпити свої позиції. Як тільки їхня ефективність почне зростати, рівень протекціоністського захисту може зменшуватися.
Проте, по-перше, досить важко точно визначити, яка саме галузь є перспективною з погляду формування нових порівняльних переваг країни.
По-друге, такого роду протекціонізм значною мірою підриває стимули до підвищення ефективності молодих галузей, внаслідок чого період “становлення” може затягнутися на довгі роки.
Нарешті, по-третє, і у випадку з молодими галузями виробництва надання субсидій або інших пільг виявляється ефективнішим засобом підтримки, аніж зовнішньоторговельний протекціонізм.
• Збільшення доходів державного бюджету. В багатьох випадках держава проводить протекціоністську політику тому, що існує потреба в додаткових коштах для покриття дефіциту державного бюджету. Особливо популярний цей аргумент у тих країнах, де податкова система перебуває в стадії формування та існують значні труднощі із збиранням внутрішніх податків.
Звичайно, митний податок організаційно зібрати набагато легше, ніж, скажімо, податок на прибуток. Проте надходження до бюджету в цьому випадку залежать від ступеня цінової еластичності попиту на імпорт, і при досить високій еластичності доходи держави зростуть не при посиленні, а навпаки, при послабленні протекціонізму.
• Забезпечення економічної безпеки та оборони країни. Аргумент на користь протекціонізму щодо галузей, які виготовляють стратегічну та військову продукцію, має не економічний, а швидше за все військово-політичний характер. Стверджується, що надмірна залежність країни від імпорту може поставити її в скрутне становище у випадку виникнення надзвичайних ситуацій.
Проте й цей на перший погляд справедливий аргумент вимагає ретельного конкретного аналізу. Зокрема, серйозні труднощі можуть виникнути при визначенні, які саме галузі мають відношення до забезпечення національної безпеки: до них можна віднести виробництво озброєння, продуктів харчування, комп'ютерів, одягу, автомобілів, енергоносіїв та багато іншого. Важко назвати галузь, яка б не робила свого внеску в забезпечення безпеки країни. Окрім того, стимулювання за допомогою протекціонізму виробництва стратегічно невідновлюваних ресурсів (наприклад, нафти й газу) може створити залежність від імпортних поставок у майбутньому. Врешті-решт, і стратегічні галузі можна захищати ефективнішим, ніж зовнішній торговельний протекціонізм, способом (наприклад, субсидіями).
• Загострення міждержавних протиріч. Найчастіше політика протекціонізму, яку проводить одна країна, спричиняє вживання відповідних заходів з боку її торговельних партнерів. Іншими словами, наслідком скорочення імпорту в результаті введення країною тарифних або нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі найімовірніше стане скорочення і її експорту, а отже, зменшення зайнятості, скорочення сукупного попиту тощо.
Економічні протиріччя між країнами можуть загостритися настільки, що розпочнуться справжні торговельні війни, які матимуть дуже серйозні негативні наслідки для всіх причетних до цього сторін. Такий сценарій розвитку подій у реальній дійсності зустрічається досить часто.
• Скорочення експорту і погіршення платіжного балансу.
Протекціоністська торговельна політика, скорочуючи імпорт та збільшуючи чистий експорт країни, неминуче впливає на рівень обмінного курсу національної валюти, приводячи до його підвищення. У свою чергу, підвищення обмінного курсу стимулює імпорт і стримує експорт. В кінцевому випадку погіршується стан платіжного балансу країни, що має серйозні негативні макроекономічні наслідки. http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/1788.html
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів.
За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.
Виділяють декілька форм протекціонізму:
• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів,
• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства,
• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання,
• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає.
Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі. . http://in1.com.ua/article/13165/
Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі. Особливості та тенденції сучасного розвитку.
У класичному розумінні протекціонізм (від латинського protectio – покровительство, захист) трактується як «державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків».
В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів.
Політика протекціонізму як різновид державної економічної політики здійснювалася й здійснюється всіма розвинутими країнами світу. До набуття статусу світових економічних лідерів її схвалювали і Великобританія (до середини XIX ст.), і США (до початку XX ст.). До політики вільної торгівлі вони частково перейшли лише тоді, коли отримали значні конкурентні переваги на світових ринках.
Різноманітні заходи протекціоністської політики (митні тарифи, квоти, антидемпінгові санкції тощо) широко застосовуються розвинутими країнами і сьогодні, у чому вже пересвідчилася й Україна (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо). Всупереч вимогам економічної безпеки України світові фінансові організації й іноземні торговельні партнери нав’язують їй такий безпрецедентно лібералізований режим зовнішньої торгівлі, який в умовах кризи внутрішнього ринку відкладає на невизначений термін повноцінну участь країни у європейському і світовому поділі праці.
Як засоби протекціонізму розглядаються також класичні важелі економічного регулювання – політика валютних курсів та облікових ставок. Проте конкуренція як основа ринкової економіки існуватиме завжди, лише зміщуючись з міждержавного на міжкорпоративний рівень.
Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємопов’язаних, обгрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах. На думку авторів, стратегію економічного протекціонізму доцільно розуміти як комплекс заходів щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку України.
Відповідно до цього принципу стратегія економічного протекціонізму спрямована на такі заходи:
не створювати для виробників «тепличні» умови, але забезпечувати нормальні можливості для господарської діяльності та рівноправної конкуренції;
забезпечити термінове відновлення місткості внутрішнього ринку;
припинити практику невиконання державою зобов’язань перед власним населенням та підприємствами;
забезпечити реалізацію факторних переваг України;
враховувати у практичній діяльності соціально-економічні та політичні особливості України.
Комплекс заходів економічного протекціонізму повинен включати:
- інституційно-правовий протекціонізм (захист власності та прав власників, захист інвестицій, максимальне спрощення процедури започаткування бізнесу, юридичне забезпечення розвитку ринкових інститутів);
- монетарний протекціонізм (захист стабільності грошового обігу та системи розрахунків, стимулювання капіталотворення, забезпечення господарської діяльності достатнім обсягом платіжних засобів та кредитних ресурсів);
- фіскальний протекціонізм (податкове стимулювання пріоритетних секторів економіки, бюджетне стимулювання економічної активності);
- ціновий протекціонізм (зниження тарифів на продукцію природних монополій, встановлення обмежень рентабельності на основні витратоутворюючі товари);
- соціальний протекціонізм (захист і підвищення доходів та стандартів споживання населення);
- зовнішньоекономічний протекціонізм (захист внутрішнього ринку від нерівноправної конкуренції з боку імпортних товарів із застосуванням механізму митних тарифів, квот, антидемпінгових процедур, технічного регулювання тощо).
Свобода зовнішньої торгівлі
Практично для всіх країн з перехідною економікою характерні фундаментальні дилеми в сфері організації становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи, і зокрема кардинальне питання: протекціонізм чи свобода торгівлі? Ці дилеми були значно загострені внаслідок того, перехідний до ринкової системи процес протікає в умовах більш широкого і масштабного загальносвітового трансформаційного процесу – в напрямку створення глобальної економіки, що базується на новітніх інформаційних технологіях та всеосяжній транснаціоналізації процесів виробництва і обміну.
В економіко-історичному аспекті цікаво порівняти етап переходу від централізованої командної соціалістичної економіки до ринкової з періодом становлення буржуазних (тобто розвинутих ринкових) відносин в Західній Європі. В той період, як відомо, панували концепції меркантилізму – з апеляцією до доволі сильного обмежувального впливу держави у сфері зовнішньої торгівлі, протекціонізму заради отримання активного сальдо торгового балансу. І тільки коли процес первісного нагромадження було в основному закінчено і на порядок денний висунулись проблеми створення оптимального середовища для функціонування розвинутих капіталістичних відносин, на зміну обмеженості меркантилізму з його протекціоністською схильністю прийшла концепція вільної торгівлі.
Сутність концепції вільної торгівлі в її рікардіанському трактуванні узагальнено полягає в тому, що будь-яка країна, незалежно від рівня розвитку, структури та ефективності виробництва та інших чинників, включаючись в міжнародну торгівлю, отримує вигоду, якщо спеціалізується на виробництві та продажі товарів, відносно яких має порівняльну перевагу, тобто виробництво яких в країні коштує відносно дешевше. Оскільки такі відмінності в національній продуктивності праці у розрізі окремих товарів вважались малорухомими і ніби такими, що природно склалися, то логічно напрошувався висновок: найкраща політика держави у сфері зовнішньої торгівлі – це політика повного невтручання. Парадоксально, що саме це трактування переваг вільної торгівлі і сьогодні часто фігурує як теоретичне обґрунтування необхідності швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі за умов переходу від централізованої планової до ринкової системи.
Разом з тим слід відмітити, що М. Портер відмовився взагалі від терміну “порівняльні переваги”, замінивши його більш широким поняттям – “конкурентні переваги”. Останні, згідно з його теорією, визначаються складною системою (ромбом) факторів, що включає в себе параметри факторів, параметри попиту, розвиток споріднених та підтримуючих галузей, стратегію фірм, їх структуру та суперництво. В цій конструкції факторні переваги є не тільки лише одним з компонентів конкурентної переваги, але й самі є в більшій мірі такі, що створюються, а не є первісно даними перевагами. Інші дослідники, оперують обома термінами – порівняльними та конкурентними перевагами, проте вони розглядаються у динамічному контексті, як фактори, що еволюціонують.
Така зміна акцентів у поясненні механізмів зовнішньоекономічної діяльності логічно призводить до необхідності переглянути й своє відношення до концепції свободи торгівлі та її застосування до умов перехідних економічних систем. З одного боку, зростаючий динамізм змін на світових ринках та структур світової економіки в цілому пред’являє підвищені вимоги до швидкості прийняття рішень, часу, протягом якого у найбільш оптимальному місці, незалежно від національних кордонів, можуть бути сконцентровані необхідні фактори виробництва. З іншого боку, розвиток найбільш передових секторів світової економіки, пов’язаних з інноваціями, розширення та поглиблення поділу праці в цих сферах, об’єктивно не може здійснюватись поза сприятливим середовищем, яке активно формують національні уряди. І в цьому смислі лібералізація зовнішньоекономічної діяльності перестає бути самодостатнім фактором економічної ефективності.
Отже, для умов переходу до ринкових відносин може бути цілком виправданим застосування концепції обмеженого, тимчасового протекціонізму, активно спрямованого на здійснення кардинальної економічної модернізації, інновацій і створення тим самим потенціалу міжнародної конкурентоспроможності економіки країни.
Безумовно, значне прискорення процесу глобалізації економіки в 1990-х роках накладає істотний відбиток на формування стратегії розвитку перехідних економік в цілому та їхньої зовнішньоекономічної стратегії зокрема. Воно безпосередньо пов’язане із значним проривом, досягнутим в галузі лібералізації і міжнародного регулювання світової торгівлі.
Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного виробництва і економічного зростання. Це забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентоспроможні, але конче необхідні для розшире-ного відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення доходів населення, інвестування в національну економіку, суспільного багатства і добробуту.
Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією, Росією, Німеччиною, США та багатьма іншими країнами для охорони внутрішнього ринку від більш розвиненої промисловості Англії. Перед другою світовою війною Німеччина використовувала політику протекціонізму для нарощування національного економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосовували політику протекціонізму щодо внутрішнього ринку при проведенні політики фрітредерства щодо зовнішніх ринків.
В сучасних умовах протекціонізм застосовується періодично у відносинах між провідними центрами світової економіки (США, ЄС, Японія), а також країнами, що розвиваються.
Найбільш оптимальною зовнішньоекономічною політикою для України нині є поєднання фрітредерства з протекціонізмом. Фрітредерство доцільне в галузях, щодо яких країна зацікавлена в широкому доступі на внутрішній ринок новітніх технологій, енергоносіїв тощо. Протекціонізм економічно ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно, цукор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно- та літакобудування, окремі види новітньої техніки і технології, космічна промисловість тощо).
Висновки
Протекціонізм - зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політичних бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо).
При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики держави є: мито, кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через стимулювання національного експорту, валютне регулювання тощо.
Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного виробництва і економічного зростання. Це_забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентоспроможні, але конче необхідні для розшире-ного відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення доходів населення, інвестування в національну економіку, суспільного багатства і добробуту.
Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями.
Для України що намагається увійти до структури Євросоюзу проблема протекціонізму є не тільки економічною, а й політичною.
У висновку можна сказати, що протекціонізм вигідний, якщо капітал, що надійшов, буде використано на підвищення ефективності виробництва, до нових галузей буде залучено не використовувані природні і людські ресурси, нові виробництва не пригноблюють наявних галузей і не спричинюють підвищення витрат виробництва, нові мита не стосуються товарів першої необхідності.
Список використаних джерел
Антонов В. Світова політика протекціонізму та можливості його застосування в Україні/Визвольний шлях: Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. – Київ, 2007.-Кн.7 – С.3-13;
Голубєва В. Зовнішньоторговельний документообіг та нетарифний протекціонізм у світовій практиці//Зовнішня торгівля: право і економіка: Науковий журнал/Укр.акад. зовнішньої торгівлі. – Київ, 2006. - №1. – С.53-57;
Губенко В. Лібералізація і протекціонізм зовнішньоекономічної діяльності АПК/Вісник аграрної науки:науково-теоретичний. – Київ, 2005. - №12. – С. 61-64;
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора