Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Доповідь на тему: "Україна на міжнародному ринку праці
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економічної теорії
Доповідь на тему:
„Україна на міжнародному ринку праці”
Місце мігрантів у структурі сучасного ринку праці.
Сучасний ринок праці зазнає впливу низки чин ників. Це конкуренція зайнятих між собою, неоднорідність ринку праці, поділ його на субринки, мобільність робочої сили.
Міграція робочої сили є важливим економічним, соціальним та гуманітарним фактором як у країнах походження, так і в краї нах, що приймають. У країнах походження міграція може полег шити наявне безробіття й принести їм певні прибутки у вигляді іноземної валюти в результаті грошових переказів мігрантів. Але вона приховує в собі небезпеку втрати країною необхідної квалі фікованої робочої сили. Крім того, міграція супроводжується ве ликими витратами в соціальній сфері й у сфері людських ресурсів.
З поширенням відносин купівлі-продажу робочої сили скла лися такі поняття, як національний ринок робочої сили та її національна вартість. Тепер дедалі частіше застосовують поняття міжнародного ринку робочої сили та її інтернаціональної вартості. Важливо з'ясувати, як впливає відтворення робочої сили імміг рантів на процеси відтворення національної робочої сили. На ймання іноземних трудящих має свої особливості. Ці особливості зумовлені насамперед тим, що іноземні робітники перебувають у більшій економічній залежності від підприємців, ніж місцеві ро бітники. Крім обмеження строку перебування в країні, для іно земців запроваджуються обмеження на право змінювати місце роботи, отже, вони позбавляються можливості продавати свою робочу силу дорожче. У дозволах на роботу іммігрантам спе ціально застережуються характер і місце роботи, професія. Чинні законодавства й розпорядження адміністративних органів країн імміграції вводять особливі обмеження відносно визнання ква ліфікації, що її здобули іноземні працівники на батьківщині, впро ваджують складні умови допуску їх до конкретних робіт та навіть вилучають їх з певних секторів наймання (наприклад, державної служби), залишаючи їх для корінних мешканців країни. Імміг ранта можуть виселити з країни, якщо він утратив свою роботу або самочинно покинув її.
Таким чином, імміграційні закони, що діють у високорозвинутих країнах, багато в чому урізають свободу іноземного пра цівника. Оскільки подібні закони не поширюються на місцеву робочу силу, «чужі» працівники вже в процесі їхнього наймання стають більш вигідним та зручним товаром.
Щоправда, становище іноземних працівників у системі виробничих відносин принципово не відрізнятися від становища громадян країн імміграції. І ті, й інші продають свою робочу силу, виробляють додаткову вартість. Проте становище іноземців має й певні особливості. Іммігранти змушені працювати в гірших умовах, тобто вони виконують найбруднішу, найтяжчу, одноманітну роботу, отримуючи при цьому, як правило, нижчу, ніж місцеві працівники, плату. Підприємці, що використовують іноземну робочу силу, значною мірою звільнені від витрат на її відтворення Держава в найбільш розвинутих країнах мусить брати досить активну участь у відтворенні національної робочої сили протягом усього її життя (витрати на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку й перепідготовку, пенсії за віком і за інвалідністю, допомога з безробіття, сімейні допомоги), державні внески в «людський капітал» іммігрантів мінімальні. Іноземні робітники приїжджають до країн імміграції в найпродуктивнішому віці, а залишають ці країни, коли стають непрацездатними або «зайвими» з економічних, соціальних або політичних причин. Після повернення іноземного працівника на батьківщину держави та монополії країн імміграції ніяких витрат на нього, як правило, не несуть.
Вартість товару робоча сила визначається, як відомо, обсягом коштів, необхідних для підтримання життя працівника й збере ження його працездатності. Маються на увазі насамперед поточні витрати робітника на себе й сім'ю з урахуванням рівня потреб, що склалися в країні в тих людей, які мають дану кваліфікацію й виконують дану роботу. Але обсяг та структура життєвих потреб в окремих країнах різні.
Обсяг необхідних потреб, що визначають вартість робочої си ли, в країнах еміграції значно поступається обсягові відповідних потреб у розвиненіших країнах. Іммігранти, що приїздять у більш розвинуту країну, потрапляють у середовище, де природні й куль турні потреби людей є вищими порівняно з тими, що склалися в них на батьківщині. Таке становище не може не викликати труд нощів з визначенням вартості іноземної робочої сили.
По-перше, заробітна плата, що отримується іммігрантом за кордоном, часто дає йому можливість задовольнити потреби, які не є необхідними на батьківщині. Разом з тим іноземці отримують урізану заробітну плату й позбавлені багатьох соціальних допомог. Оскільки обсяг та структура життєвих потреб, а також засоби їхнього задоволення суттєво залежать від того, за яких умов і з якими життєвими запитами сформувався працівник, вартість іноземної робочої сили більшою мірою відображає умови її від творення в менш розвинутих країнах, ніж ті умови, в яких вона функціонує.
По-друге, практично не піддається точному визначенню вар тість усіх товарів та послуг, яку купують у високорозвинутих країнах іммігранти. Справа в тому, що ціни на товари значно відхиляються від їхньої вартості. До того ж частину заробітної плати багато хто з емігрантів пересилає на батьківщину.
Нарешті, по-третє, та частина заробітної плати, яку іноземні працівники переказують на батьківщину своїм сім'ям, як відомо, враховується у вартості їх робочої сили. Але вартість, створена в одній країні й переправлена у грошовій формі в іншу країну, внаслідок різниці в рівнях економічного розвитку цих країн набу ває іншого виразу.
Таким чином, визначення величини вартості робочої сили іноземних трудящих є складною проблемою й точному встанов ленню не підлягає.
Підвищення вартості робочої сили стосується всіх основних категорій найманих працівників, у тому числі й іноземних. Вклю чившись за кордоном у процес виробництва, іноземці опиняються в умовах праці, зовсім незрівнянних з тими, що склалися в них на батьківщині. Незвична інтенсифікація праці, що поглинає набага то більше фізичної й особливо нервово-психічної енергії най маних працівників, спричинює помітне зростання об'єктивно обґрунтованих потреб іммігрантів. А отже, збільшується вартість їх робочої сили. Звичайно, підприємці й державці високорозвинутих країн намагаються стримати цей процес, що певною мірою не гативно позначається на підвищенні ціни національної робочої сили.
Великомасштабний імпорт робочої сили формує на ринку пра ці значний надлишок робочої сили, який дає змогу підприємцям створювати для місцевої робочої сили, і насамперед некваліфікованої її частини, умови підвищеної конкуренції на ринку праці, стримувати зростання заробітної плати національних трудящих. Урешті-решт масова міграція негативно позначається на зростанні ціни робочої сили всього найманого персоналу в цілому.
Напрямки і форми інтеграції України в міждержавний обмін робочою силою.
Зростання відкритості українського суспільства не минуче приводить до дедалі більшого втягнення України в між народний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі.
Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемно, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.
Почуття постійного занепокоєння в населення країни викли кають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масо вого безробіття.
На 1 січня 1999 р. кількість офіційно зареєстрованих безробіт них становила в Україні 1003,2 тис, або 3,69 % загальної чисель ності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 15 % працездатного населення. А з урахуванням так званого при хованого безробіття цей показник сягає від 30 до 45 % загальної чисельності зайнятих.
Об'єктивних передумов для швидкого подолання катастрофічної ситуації, що склалася в суспільстві, в даний момент не має Можливості держави поліпшити людям фінансові й матеріальні негаразди вкрай обмежені, насамперед через величезний дефіцит державного бюджету.
Оцінюючи зовсім нову для України проблему безробіття, слід зважати на один важливий урок, що випливає з досвіду західних країн: довготривале безробіття приховує надзвичайно високу соціальну небезпеку. Зростання армії довготривалого без робітних призведе не тільки до великих матеріальних і пси хологічних утрат та збільшення затрат держави, а й до цілко витої дискваліфікації безробітних, що позбавить їх будь-яких шансів знайти роботу.
Досягнення в найближчий період оптимальної зайнятості є для України нездійсненним завданням, і передусім через те, що якість наявної робочої сили не відповідає суспільним потребам.
Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас насе лення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні емігра ційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.
Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, які покинули Україну в 1990 р., 92 % виїхали в Ізраїль. У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне про живання отримали 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис, а в 1989 р. — 50 тис, у 1990 р. — 95,4 тис. Правда, в 1991 р. цей показник упав до 50 тис чол. Стабілізація і навіть скорочення кількості тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, свідчить, з одного боку, про певну вичерпаність ресурсів етнічної еміграції, а з іншого — про посилення обмежу вальної імміграційної політики країн-реципієнтів.
У1995 р. чисельність емігрантів з України становила 420 тис чол. (у 1994 р. — 550 тис чол.). До країн далекого зарубіжжя прямував кожний п'ятий емігрант. Упродовж 1994—1998 рр. найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію (798,0 тис), Ізраїль (101,6 тис), США (69,0 тис), Ні меччину (49,7 тис чол.).
За матеріалами преси та оцінками експертів за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.
Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїзджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном у період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд. Їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отримують її.
Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини. Головні чинники масової еміграції:
• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
• відсутність перспективи професійного зростання для багатьох здібних людей;
економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
відсутність безпеки громадян.
На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мошви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.
Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на сут тєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна зі сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, нама гається здобути для себе конкретну користь. Що стосується Ук раїни, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля краї ни—постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигід:
по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чи ном соціальну напруженість у суспільстві;
по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказу ватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, станов лять, за різними оцінками, 25—30 млрд дол. СІЛА);
по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ста вити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.
Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебу дови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швид кого й ефективного пристосування до умов світового ринку.
Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Ви їзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить йот статевовіковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.
Міграційна політика України має спиратися на міждержавні уго ди з країнами — потенційними користувачами нашої робочої сили.
Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвіт чизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямо ваний відбір наших земляків, їх професійну підготовку й пере підготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоров лення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, неза лежно від того, в якій країні вони перебувають.
Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посе редництва з наймання українських громадян на роботу за кордо ном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.
Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну ро бочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СП, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:
по-перше, повернення на батьківщину частину тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;
по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах сипу;
по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і ро бочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.
В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працю вали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис.чол Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;
по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.
Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці пе редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора