Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Самостійна робота
Предмет:
Охорона праці
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Факультет економіки і підприємництва
Кафедра охорони праці і життєдіяльності людини
Самостійна робота
Зміст стр
1. Раціональні умови життєдіяльності людини ………………………………...3
2. Вплив діяльності людини на навколишнє середовище……………………...3
3. Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників………………………..5
4. Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів……...6
5. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі………………………...7
6. Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій…………………8
7. Захисні споруди цивільної оборони та вимоги до них ……………………...9
8. Планування та фінансування заходів цивільної оборони…………………..11
9. Порядок та строки притягнення до відповідальності за порушення
вимог у сфері охорони праці…………………………………………………11
10. Порядок фінансування заходів з охорони праці…………………………...13
11. Державне соціальне страхування. Форми страхових випадків та
розміри допомоги……………………………………………………………13
12. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками……..14
13. Розробка питань охорони праці в колективному договорі………………..15
14. Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям…………………………………………………………..16
15. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних
захворювань та аварій на виробництві…………………………………….18
16. Робочий час і відпочинок. Регулювання праці окремих категорій
працівників…………………………………………………………………..19
17. Пільги і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці……………..20
18. Надання першої долікарської допомоги при виробничому
травматизмі…………………………………………………………………..21
19. Пожежна безпека на виробництві…………………………………………..23
1. Раціональні умови життєдіяльності людини
Становище людини в біосфері двоїсте. Як біологічні об'єкти ми залежимо від фізичних чинників середовища і пов'язані з ним через харчування, дихання, обмін речовин. Людський організм має свої пристосувальні реакції, які виробились у процесі біологічної еволюції.
Однак головною особливістю людини, що відрізняє її від інших видів, є новий спосіб взаємодії з природою через створену нею культуру. Як могутня соціальна система, людство створює на Землі своє культурне середовище.
Невпізнанно змінилося в людині соціальне. Особистість раба і рабовласника, кріпака і феодала, робітника і буржуа і, нарешті, демократична особистість - такі основні вузлові означники виміру людини як істоти соціальної, означники, що відповідають розвитку людини від рабовласництва через феодалізм і капіталізм до нинішнього демократичного становища після соціально-політичних потрясінь кінця XIX століття. І це за «які-небудь» декілька тисяч .років.
Людина - єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної свідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпірічній або теоретичній формі. Знання, в свою чергу, може матеріалізуватися, опредмечуватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея - це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває мету і прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд - одна із форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві «виміри» людини, які враховують її потенційні можливості та прагнення.
Людство, забезпечуючи своє існування, взаємодіє з природою, є його складовою частиною і невід'ємне від природи. Ця взаємодія виражається в процесі праці, куди людина вносить свій розум, науку, мистецтво, працю.
В результаті праці людина не тільки пристосовується до природного середовища, але і намагається його змінити. Вплив людини на природу на початку існування людського суспільства був не дуже помітним, тому що природа самоочищалася і відновлювала свої біологічні ресурси. Швидке зростання населення, бурхливий розвиток виробництва, впровадження результатів науково-технічних досягнень, намагання одержати від природи загальні або тимчасові успіхи наносять їй довготривалі збитки, порушують стабільність, до якої прагне Природа.
Сучасне промислове виробництво забруднює природу не тільки газовидними, твердими відходами, а й тепловими викидами, електромагнітними полями, ультрафіолетовими, інфрачервоними, світловими та іонізуючими випромінюваннями, радіоактивними речовинами, шумовими випромінюваннями й іншими фізичними чинниками. Таке недалекоглядне вторгнення в природне середовище порушує її основний закон стабільного розвитку та екологічної рівноваги, що склався за мільйони років, і ставить людину на межу катастрофи.
Для виконання якої-небудь дії або вчинку людині повинна бути створена безпека життєдіяльності.
Забезпечення життєдіяльності - завдання першочергової ваги для особистості, суспільства і держави. З моменту появи на землі людина перманентно живе і діє в умовах потенційних небезпек, що постійно змінюються. Реалізуючись у просторі і часі, небезпеки завдають шкоди здоров'ю людини, що виявляється у нервових потрясіннях, хворобах, інвалідних і летальних випадках. Профілактика небезпек і захист від них - найактуальніша гуманна, соціально-економічна і юридична проблема, у розв'язанні якої держава не може бути незацікавленою.
Для існування людини як біологічного об'єкта і забезпечення її життєдіяльності також необхідні повітря, вода, продукти харчування і світло.
2. Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
Із виникненням людського суспільства відбулися і відбуваються все нові й нові зміни у стані біосфери. Науково-технічна революція, господарська діяльність людини відчутно позначаються на навколишньому середовищі: засмічуються повітря і водойми, виснажуються родючі ґрунти.
Засмічення атмосфери — газової оболонки Землі — одна з важливих і особливих екологічних проблем сьогодення. Відомо, яке важливе значення для будь-якого живого організму має повітря: без їжі людина може прожити місяць, без води — тиждень, без повітря — секунди, максимум кілька хвилин. Разом з тим те, чим ми дихаємо, піддається сильному впливу цілого ряду факторів—результатів інтенсивного розвитку таких виробництв, як паливно-енергетичне, металургійне, нафтохімічне й ін.
Паливно-енергетичний комплекс включає діяльність теплоелектростанцій, робота яких пов'язана з викидом в атмосферу окису сірки, азоту, що утворюються в процесі згоряння незбагаченого вугілля. Не менш небезпечним забруднювачем повітря є підприємства металургійної промисловості, що викидають у повітря різні хімічні сполуки, особливо важких та рідких металів. Небезпечним джерелом забруднення повітря стали й продукти переробки нафтохімічної промисловості, особливо вуглеводневі сполуки (метан та ін.).
У результаті забруднення атмосфери виникли такі явища, як парниковий ефект — підвищення загальної температури на планеті; озонова діра, яка утворюється в результаті порушення озонового шару в атмосфері окисами азоту, що викидаються двигунами балістичних і космічних ракет; смог—накопичення шкідливих газів у нижніх шарах атмосфери в результаті посиленої роботи котелень, що працюють на вугіллі, мазуті, солярці, а також у результаті загазованості повітря автотранспортом. З часів промислової революції спалювання викопного палива і викиди продуктів згоряння (в основному двоокису сірки) в атмосферу призвели до випадання дощів, вода яких являє собою слабку сірчану кислоту. Такі дощі назвали кислотними дощами. Після випадання «кислотних» опадів різко стали зникати з зони свого побутування рослини з різною стійкістю до рН. Кислотні дощі негативно впливають на шкіру, волосся, а також прискорюють корозію металів, руйнують гіпс, мармур, окислюють водойми, фунти, що призводить до знищення риби, лісів, тварин, які живуть у них.
За прогнозами на нашій планеті відбудеться глобальне потепління, у результаті чого порушиться життєдіяльність рослин і багато видів зникне. Чому? Тому що у багатьох рослин при підвищенні температури навколишнього середовища спостерігається «фотосинтетична криза». Припускають, що це явище викликається тимчасовим припиненням метаболічної активності через зміну структури ферментів або закриття усть, що накопичили надмірну кількість води в палісадних клітинах. Можливо, що закриття усть викликається відсутністю води в листі, тому що при підвищенні температури збільшується і швидкість її випаровування. Рослини ж, пристосовані до посушливих умов, мають безліч різноманітних адаптацій, які дозволяють їм виживати, крім того, їхнє листя, як правило, вкрите товстою кутикулою, що сприяє зниженню втрат води.
Особливе значення в очищенні атмосферного повітря має озеленення міст і сіл, особливо промислових зон.
Вода — не тільки джерело кисню і водню, але і найбільш значна складова частина тіла всіх живих істот: у тілі людини вона складає близько 70% маси, у рослинному організмі — до 95 %.
Джерелами забруднення води можуть бути фізичні, біологічні, хімічні, теплові й радіаційні забруднювачі.
Фізичне забруднення — це збільшення у вмісті води нерозчинних домішок (піску, глини, мулу) у результаті змиву дощовими водами ґрунтів з полів, гірничорудного пилу, який розноситься вітром й ін.
Хімічне забруднення — це потрапляння до води різних хімічних речовин, відходів різних виробництв: нафтохімічних, целюлозно-паперових, а також комунально-побутових стоків, відходів тваринницьких ферм і т. д.
Біологічне забруднення — це потрапляння у водойми разом зі стічними водами різних хвороботворних мікроорганізмів (бактерій, вірусів), спорів грибів, яєць, хробаків й ін.
Основними джерелами біологічних забруднень є комунально-побутові стічні води підприємств: цукрових заводів, м'ясо і деревообробної промисловості й ін. Особливо небезпечні такі забруднення водойм у місцях масового відпочинку (курортні зони узбереж морів та рік).
Теплове забруднення складають стоки підігрітої води від теплоелектростанцій і атомних станцій. Прикладом радіаційного забруднення є аварія на Чорнобильській АЕС.
3. Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників
Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні.
Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.
Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.
Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.
Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.
Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.
Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.
До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.
Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.
Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.
Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.
Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.
Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.
Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.
Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.
Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маньяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.
Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.
4. Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.
Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Існує дві форми перебігу конфліктів:
відкрита – відверте протистояння, зіткнення, боротьба;
закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.
Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941-1945) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в’єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.
У ХХ ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця ХХ ст. Це війна у В’єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших “малих” війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.
Тероризм (від лат. terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування на йжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.
Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.
Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).
Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до споєння злочинів.
5. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від лат. urbanos – міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За 1940-70 рр. чисельність міського населення в Україні зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років воно збільшилось у 1,9 рази. З середини 50-х років ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні. Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населення понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зара – 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або майже сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний надзвичайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн. 600 тисяч мешканців.
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
зосередження закладів науки та культури;
забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
розвиток міжнародного та регіональної культури.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.
Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів; утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням міст у високу, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.
6. Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій
Внаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру (а загалом будь-якого походження) може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути або однозначно неможливе (як це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС), або потребуватиме обмежень.
Згідно з чинним законодавством України рішення про запровадження надзвичайного екологічного стану ухвалює Президент України за поданням Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України.
У навчальній літературі багато уваги приділено надзвичайним ситуаціям, що пов'язані з діяльністю сил цивільної оборони. Тому розглянемо загальні питання щодо надзвичайних ситуацій, надзвичайного екологічного стану тощо.
Згідно з термінологією, прийнятою в законодавстві України, надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, що призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, здійснення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Наведемо основні поняття, що стосуються безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.
Потенційно небезпечний об'єкт — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, перероблюються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.
Залежно від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізняють такі надзвичайні ситуації:
техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів або надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;
соціально-політичного характеру — пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
воєнного характеру — пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій:
загальнодержавний — надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим — АРК, міст Києва і Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також, коли для ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремої області (АРК, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
регіональний — надзвичайна ситуації, що розвивається на території двох і більше адміністративних районів (міст обласного значення, АРК, областей, міст Києва і Севастополя) або загрожує перенесенню на територію суміжної області України, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
місцевий — надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня належать також надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;
об'єктовий — надзвичайні ситуації, що не підпадають під зазначені визначення.
Якщо наслідки аварії (катастрофи) можуть стосуватися різних галузей або конкретних видів надзвичайних ситуацій, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого стосується ця ситуація. При цьому враховуються додаткові фактори, визначені у спеціальному додатку до нормативно-правового документа.
7. Захисні споруди цивільної оборони та вимоги до них
Одним з найефективніших способів захисту населення при виникненні техногенних аварій з викидом ХНР радіоактивних та інших небезпечних речовин є укриття населення в захисних спорудах цивільної оборони (ЗС ЦО). З цією метою повинно здійснюватись планомірне накопичення фонду ЗС (сховищ та протирадіаційних укриттів), які у повсякденній діяльності повинні використовуватись для господарської необхідності та обслуговування населення.
ЗС повинні приводитись у готовність для прийому населення у терміни, що не перевищують 12 годин, а на АС та ХНО повинні утримуватись у готовності до негайного прийому населення.
ЗС, що входять у склад АС та ХНО, необхідно включати у пускові об'єкти першої черги. При цьому ввід до експлуатації сховищ при будівництві АС повинно передбачувати до фізичного пуску їх першого енергоблоку.
Захист робітників та службовців підприємств, організацій та установ (падалі - підприємства), розташованих в зонах можливих сильних руйнувань, та тих, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також робочих змін чергового та лінійного персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність категорованих міст і об'єктів особливої важливості, повинно передбачатись у сховищах.
Захист робітників та службовців об'єктів першої та другої категорії по ЦО та інших об'єктів господарювання, що розташовані за межами зон можливих сильних руйнувань, а також населення, що проживає в некатегорованих містах, селищах та сільських населених пунктах, та населення, що евакуйоване у вищевказані міські та сільські поселення, повинно передбачатись у протирадіаційних укриттях (ПРУ).
Фонд ЗС для робітників та службовців підприємств створюється на території цих підприємств або поруч з ними, а для решти населення - у районах житлової забудови.
Створення фонду ЗС здійснюється завчасно, шляхом:
а) комплексного освоєння підземного простору для господарських потреб з урахуванням пристосування і використання його споруд в інтересах захисту населення, як то:
• пристосування під захисні споруди підвальних приміщень у будівлях та спорудах, що будуються або вже існують;
• пристосування під захисні споруди окремо стоячих заглиблених споруд, що будуються або вже існують;
• пристосування під сховища метрополітенів;
• пристосування під захист населення підземних гірських виробок, печер та інших підземних порожнин;
б) пристосування під захисні споруди приміщень в цокольних та наземних поверхах у будівлях та спорудах, що будуються або вже існують, або будівництво окремо стоячих піднесених захисних споруд.
Проектування ЗС здійснюється відповідно до будівельних норм і правил проектування ЗС ЦО та інших нормативних документів.
Сховища та ПРУ повинно розташовувати в межах радіусу збору осіб, що ховаються, відповідно до схеми розміщення ЗС ЦО.
Захист нетранспортабельних хворих, а також медичного й обслуговуючого персоналу в закладах охорони здоров'я (лікарнях і клініках), які проектуються, будуються і вже діють, що розташовані в зонах можливих сильних руйнувань, слід передбачати в сховищах. При цьому слід приймати не менше 10% загальної проектної місткості лікувальних закладів у мирний час.
У випадку будівництва об'єктів за межами зон можливих сильних руйнувань зазначений контингент населення ховається в протирадіаційних сховищах за місцем роботи, проживання або евакуації.
При чисельності працюючої зміни на підприємствах 50 чоловік і менше допускається будівництво захисних споруд, що забезпечують укриття найбільшої працюючої зміни груп підприємств.
Всі сховища цивільної оборони (крім сховищ, розташованих у межах границь проектної забудови АС і в метрополітенах) повинні забезпечувати захист людей, що ховаються від впливу надлишкового тиску у фронті повітряної ударної хвилі ДРф = 100 кПа (1 кгс/см2) і мати ступінь ослаблення проникаючої радіації захисними конструкціями, (А) рівну 1000. Вони також повинні забезпечувати захист людей, що ховаються від розрахункового впливу вражаючих факторів ядерної зброї і звичайних засобів ураження (без урахування прямого влучення), бактеріальних (біологічних) засобів (БЗ), отруйних речовин (OP), a також при необхідності від катастрофічного затоплення, ХНР, перелік яких приймається відповідно до обов'язкового додатка 2, СНіП 2.01.51-90, радіоактивних продуктів при руйнуванні ядерних енергоустановок, високих температур і продуктів горіння при пожежах.
Системи життєзабезпечення сховищ повинні забезпечувати безупинне перебування в них розрахованої кількості людей, що ховаються протягом двох діб (за винятком укриттів, розташованих у зонах можливих сильних руйнувань навколо АС).
Протирадіаційнні укриття повинні забезпечувати захист людей, що ховаються від впливу іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні (забрудненні) місцевості, і припускати безупинне перебування в них розрахункової кількості людей, що ховаються протягом двох діб (за винятком ПРУ, розташованих у зоні можливих слабких руйнувань навколо АС).
При розташуванні ПРУ в зоні можливих слабких руйнувань, а також на об'єктах першої категорії, розташованих поза зонами можливих сильних руйнувань, їхні захисні конструкції повинні бути розраховані на надлишковий тиск у фронті повітряної ударної хвилі ЛРф=20 кПа (0,2 кгс/см2).
8. Планування та фінансування заходів цивільної оборони
Найбільш повне та організоване виконання заходів ЦО на об’єкті досягається завчасною розробкою плану заходів, які необхідно проводити при загрозі або виникненні НС. План дій органів управління і сил ЦО ( міністерств, відомств, областей, районів, міст, підприємств. Установ і організацій) із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій розробляється на підставі законодавчих, директивних і нормативних документів і призначений для координації і діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівництва ОГД, а також оперативності їх реагування на загрозу і виникнення НС, відвернення або зниження можливої загибелі людей, мінімізація матеріальних збитків і втрат та організацію задоволення першочергових потреб населення, яке постраждало. План визначає порядок дій і відповідальність керівництва відповідних органів управління підприємств, установ і організацій, а також основні заходи щодо організації і проведення робіт із запобігання і ліквідації НС техногенного і природного характеру, узгодження термінів їх виконання, фінансові, матеріальні та інші ресурси, які необхідні для цих заходів і робіт. У план дій включаються заходи щодо захисту робітників і службовців, підтримування виробничої діяльності та інші з урахуванням обстановки після виникнення НС, передбачаються необхідна кількість сил і засобів для ліквідації наслідків НС. При плануванні використовуються необхідні вихідні дані та довідкові матеріали з урахуванням специфіки роботи та особливостей щодо відомчої та регіональної діяльності підприємства, організації чи установи. Основними вихідними даними при розробці плану дій на об’єкті є рішення та вказівки вищого штабу ЦО ( управління, відділу з НС), розпоряджень начальника ЦО об’єкта, документів, що характеризують об’єкт ( комунально-енергетичні мережі, стан будівель і споруд, вододжерела, дані прогнозування за можливими НС та ін.). План дій розробляється на підставі наказу начальника ЦО об’єкта. До розробки документів плану залучається керівний склад і спеціалісти об’єкта. План дій розробляється у двох ( при необхідності і більше) примірниках. Підписується план дій начальником штабу ЦО об’єкта, погоджується з територіальними управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і затверджується начальником ЦО об’єкта ( підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності і підпорядкування). Після затвердження зміст плану дій доводиться до виконавців.Фінансування заходів з ЦО здійснюється за рахунок відповідно державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту населення і місцевостей, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах цивільної оборони та формувань цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно з законодавством України. Фінансування заходів з цивільної оборони, що потребують капітальних вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна цивільної оборони, створення пунктів управління, систем зв’язку та оповіщення), здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва. Потреби цивільної оборони у військовій техніці, приладах і спеціальному майні задовольняється центральними органами виконавчими органами виконавчої влади, уповноваженими з питань матеріальних ресурсів та економіки з оплатою замовником вартості виділених матеріальних ресурсів.
9. Порядок та строки притягнення до відповідальності за порушення
За порушення законодавства про охорону праці, невиконання прозпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізачні особи, які відповідно до законадвства використовують найману працю, притягуються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку встановленому Законом.
Ст. 44 Закону України “Про охорону праці” передбачає притягнення до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про охорону праці.
До кримінальної відповідально можуть бути притягнені як посадові особи, так i працівники.
Порушення вимог законодавства про охорону праці :
1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого: - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - карається виправними роботами на строк до двох років або
обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на
строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.
Кримінальним Кодексом України (розділ Х, ст. ст. 271, 272, 273, 274, 275) передбачено притягнення до кримінальної відповідальності oci6, винних в порушенні вимог законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці, правил безпеки під час виконання робіт підвищеної небезпеки, правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або радіаційної безпеки, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель та споруд. До кримінальної відповідально можуть бути притягнені як посадові особи, так i працівники.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник (особа, яка працює на підприємстві в організації, установі, та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором або контрактом) зобов'язаний дбати про особисту безпеку i здоров'я, а також про безпеку i здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт під час перебування на території підприємства; знати i виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами i механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуаль...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора