Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
VMware
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра автоматизованих систем управління
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Лабораторна робота
Предмет:
Комп'ютерні мережі
Група:
КН-31
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра автоматизованих систем управління
Лабораторна робота №4
з дисципліни:
“ Комп’ютерні мережі ”
на тему: “VMware ”
Львів 2011
Мета:
Ознайомитись з VMware.
Теоретичні відомості:
Віртуальна машина (VM – Virtual Machine) – це програма, яка емулює реальну машину. Як і у випадку з реальною машиною, можна встановити на віртуальну машину операційну систему, причому неважливо Windows або *nix. Таким чином можна тестувати різні операційні системи не покидаючи своєї.
У віртуальної машини є BIOS, жорсткий диск (відведене місце на вашому жорсткому диску), CD-ROM (ваш CD-ROM або підключений ISO-образ), мережні адаптери для з'єднання з вашою реальною машиною, мережними ресурсами або іншими віртуальними машинам і т.д. Є можливість обміну файлами між основною операційною системою (host) і гостьовою операційною системою (guest). Це здійснюється простим перетягуванням файлів з файлового мендежера клієнта у вікно гостьової системи або у зворотному напрямі. Сама програма емуляції, рівно як і операційна система, що працює на ній, називається віртуальною машиною, а основна операційна система і фізична машина називаються хост-системою.
На даний час існує декілька програмних продуктів для створення віртуальних машин, серед них найбільш відомими є VMWare Workstation і Microsoft Virtual PC. У кожної є свої переваги і недоліки. Лабораторні заняття з цієї дисципліни побудовано на основі використання ПЗ VMWare Workstation. VMWare Workstation є умовно-безкоштовною програмою (з періодом оцінювання 30 днів).
Після завершення установки запускаємо VM Ware Workstation. Програма запропонує створити нову віртуальну машину, групу, або відкрити вже існуючу (рис. 1).
Рис. 1. Інтерфейс програми VM Ware Workstation.
Створення нової віртуальної машини
Для створення нової віртуальної машини вибираємо New Virtual Machine, з'явиться майстер установки нової машини. Вибираємо варіант установки Typical, потім операційну систему, яку ви хочете встановити на цю машину (рис. 2). Зауважте, що вибір операційної системи не встановлює ОС і, фактично, не означає необхідності встановлювати саме цю ОС – на цьому кроці налаштовується апаратна конфігурація оптимальна для вибраної системи.
Рис. 2. Вибір операційної системи при створенні нової віртуальної машини.
Встановлюємо ім'я віртуальної машини і шлях установки. Після цього майстер установки запропонує підключити віртуальну машину до мережі (рис. 3). Якщо не збираєтеся працювати з-під VMWare з мережею, помітьте пункт "Do not use a network connection", в іншому випадку виберіть потрібний тип мережного з'єднання зі списку.
Рис. 3. Налаштування мережі при створенні нової віртуальної машини.
На наступному кроці потрібно вибрати розмір віртуального жорсткого диска (рис. 4). Фактично, це файл на жорсткому диску з максимальним розміром, який ви вкажете на даному етапі. Проте, віртуальна машина бачитиме його відразу таким, як вказано. Іншими словами, якщо ви виберете розмір в 4Гб, то віртуальна машина "вважатиме", що розмір її жорсткого диска 4Гб. На реальному жорсткому диску розмір файлу залежатиме від розміру всіх файлів на віртуальному диску, але він буде не більше 4Гб.
Рис. 4. Налаштування віртуального жорсткого диску при створенні нової віртуальної машини.
Запускаємо віртуальну машину з головного вікна програми клацанням на "Start This Virtual Machine" (рис. 5).
Рис. 5. Зовнішній вигляд створеної віртуальної машини.
Після завантаження віртуальна машина видасть попередження, що на ній не встановлена операційна система. Вставте в CD-ROM завантажувальний диск з ОС (чи підключіть в якості CD-ROM віртуальної машини ISO образ диску – див. нижче) і встановлюйте як на звичний комп'ютер.
Щоб увійти до запущеної віртуальної машини, клацніть мишею на її екрані. Для перемикання на хост-систему натисніть Ctrl+Alt. Зміна повноекранного/віконного режимів – Ctrl+Alt+Enter.
Управління жорсткими дисками і робота зі змінними носіями.
Природно, ніяка інсталяція операційної системи не обійдеться без дискових накопичувачів в тій або іншій формі. Тому VMWare при створенні віртуальної машини відразу ж створює віртуальний жорсткий диск, після чого можна додати ще якусь їх кількість. Розмір цього диску за умовчанням – 4 Гб, але цей розмір легко змінити. З погляду апаратної частини, цей диск може бути прив'язаний до будь-якого каналу IDE або SCSI – але якщо ви хочете змінити ці налаштування, то робіть це до інсталяції операційної системи, оскільки згодом не всі системи правильно зрозуміють перестановку диска з одного шлейфу на іншій.
З жорсткими дисками пов'язано три можливості. По-перше, файл жорсткого диска можна, подібно фізичному пристрою, "витягнути" з VM – тобто зберегти, переписати на іншу систему і потім підключити, відтворивши тим самим VM в первозданному вигляді.
Інша можливість – налаштувати "відкіт" змін на диску. Зазвичай ваші зміни зберігатимуться на диску так само, як це відбувається на звичайному комп'ютері. Режим відкоту дозволяє працювати з системою, але після перевантаження всі зміни на диску будуть втрачені. Існує також проміжний варіант, тобто при виключенні VM буде поставлено питання, чи зберегти зміни.
Нарешті, третій варіант – при створенні машини зробити не віртуальний диск у файлі, а відвести під диск справжній розділ. Це дещо трудомісткий і не дуже ефективний метод. Його можливе призначення – встановити VM, налаштувати систему у віртуальному режимі, після чого перенести жорсткий диск з настройками на інший комп'ютер і запускати систему у власному режимі.
Дещо інша ситуація із змінними носіями. Найголовніша відмінність – те, що під VMWare вони можуть використовуватися одночасно і VM, і хостом. При цьому декілька віртуальних машин теж розділяють один пристрій, так що жодних проблем не виникає. Крім того, у VMWare є можливість замість фізичного пристрою використовувати образ диску – як ISO для CD-ROM, так і образ дискети (як у власному форматі flp, так і в загальновживаному img) для відповідного пристрою. Налаштування апаратного забезпечення віртуальної машини здійснюється через пункт меню VM > Settings вікно якого зображено на рис. 6. На цьому рисунку демонструється налаштування пристрою CD-ROM: як бачимо в якості цього пристрою можна вибрати як реальний привід, так і ISO образ, можна підключити його в різному режимі (IDE чи SCSI), підключити його чи налаштувати автоматичне підключення при старті віртуальної машини, тощо. Для додавання чи видалення пристроїв використовуються кнопки "Add…" та "Remove" відповідно (рис. 6).
Рис. 6. Налаштування апаратного забезпечення віртуальної машини.
Налаштування параметрів відео і встановлення vmware-tools.
VMware Workstation замість емуляції якоїсь існуючої відео-картки пропонує власний драйвер, що входить в пакет vmware-tools, що встановлюється на віртуальній системі.
Вийдіть з віртуальної машини в хост-систему по <Alt + Ctrl> і виберіть в меню VM > Install VMware tools. У діалоговому вікні відповісти Install. По цій команді віртуальна машині "вставить" в пристрій CD-ROM образ диску зі своїми утилітами.
Після інсталяції vmware-tools автоматично налаштовується роздільна здатність і глибина кольору екрану віртуальної машини аналогічно параметрам хост-системи. Це не завжди зручно, а точніше – завжди незручно, тому що вікно віртуальної машини повністю покриває все робоче поле. (Глобальні налаштування для усіх віртуальних машин можна знайти в пункті меню Edit > Preferences > Display. При виборі пунктів "Autofit guest" і "Resize Guest" роздільна здатність екрану віртуальної машини буде автоматично налаштовуватись згідно з розмірами вікна VMware Workstation, а при переході в повноекранний режим – згідно з роздільною здатністю хост-системи.)
Зверніть увагу, що після встановлення vmware-tools вже не треба натискати <Alt + Ctrl> для звільнення пристроїв вводу з віртуальної машини – курсор миші вільно перетинає границі вікна і переходить з хост-системи у віртуальну й навпаки.
Налаштування мережі.
Існує три основні режими підключення віртуальної машини до мережі: Bridged mode, NAT і Host Only (рис. 4).
Bridged mode дає віртуальній машині безпосередній доступ до зовнішнього інтерфейсу хост-машини, на якому віртуальна машина самостійно встановлює або одержує через DHCP власні мережні параметри – такі як IP-адреса, маршрутизатор за умовчанням і тому подібні. Цей варіант підключення потрібно використовувати для тих випадків, коли на VM ви встановлюєте сервери, які повинні мати певні мережні адреси.
NAT використовує трансляцію адрес вихідного трафіку. В цьому випадку адреса віртуальної машини, одержана по вбудованому в NAT DHCP, у момент пересилки на зовнішній протокол підміняється на адресу хост-машини. При пересилці відповіді в VM адреса знову підміняється, так щоб програма, що запитала інформацію, одержала пакети на свій порт і адресу.
NAT без проблем працює на вихідному трафіку, але у разі вхідного запиту всі запити приходять на адресу хост-машини, оскільки в зовнішньому світі всі NAT-адреси були представлені однією адресою хост-системи. Для того, щоб віртуальна машина могла одержувати вхідний трафік, на хост-машині необхідно вручну встановити правило ретрансляції. Тобто доступ до сервера можна здійснювати і через NAT, але це вимагає додаткового налаштування. Для докладнішої інструкції по налаштуванню NAT під VMWare шукайте "Understanding NAT" в довідці.
Третій режим Host Only представляє справи так, ніби у хост-машини на додаток до наявних мережних інтерфейсів є ще одна мережна картка (видима в системі і без запуску VM), до якої підключається наша VM, утворюючи з хост-машиною маленьку підмережу. Таким чином, можна влаштувати мережу на одному комп'ютері. При цьому зовсім не обов'язково шлях вихідних пакетів закінчується на хост-машині – вона може виступати як міст між підмережами і переводити пакети на інший інтерфейс, наприклад на модем. Таким чином ВМ може діставати доступ до інших підмереж.
Завершуючи, потрібно відзначити, що все це відноситься до одного мережного інтерфейсу VM – віртуальної мережної картки, що створюється за умовчанням при створенні VM. Згодом ви можете створити будь-яку кількість таких інтерфейсів (максимум 3 на одній віртуальній машині) – і на кожному налаштувати свій режим, перетворивши VM на маршрутизатор, NAT, DHCP і налаштувавши його, як будь-який сервер.
Результати роботи:
Висновок :
На цій лабораторній роботі ознайомились з VMware і встановили операційну систему на віртуальну машину, а також клонував машину.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора