Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ТЕХНОЛОГІЇ ГЛОБАЛЬНИХ МЕРЕЖ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Комп'ютерні мережі
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
5. ТЕХНОЛОГІЇ ГЛОБАЛЬНИХ МЕРЕЖ
Глобальні мережі передавання даних забезпечують зв’язок між своїми абонентами з допомогою магістральних і абонентських каналів та спеціального комутаційного обладнання. Для передавання даних в глобальних мережах використовують індивідуальні виділені канали, комутовані канали, комутацію повідомлень і комутацію пакетів. При одній і тій же структурі WAN різні засоби та способи комутації забезпечують для абонентів і мережі в цілому різні можливості і характеристики.
5.1. Технології цифрових виділених каналів
Глобальні мережі на основі виділених каналів у переважній більшості будуються на основі двох технологій:
PDH - плезіосинхронній (майже синхронній) цифровій ієрархії;
SONET/SDH - синхронній цифровій ієрархії.
Технологія PDH була розроблена для передавання телефонного трафіку з часовим ущільненням каналів. З середини 70-их років виділені канали на основі технології PDH почали здаватися в оренду для передавання як голосу, так і будь-яких даних, представлених в цифровій формі. Існує дві несумісні між собою європейська і американська версії цієї технології, які відрізняються як швидкостями передавання даних, так і особливостями синхронізації передачі.
Європейська версія технології PDH підтримує наступні рівні ієрархії каналів (рис.5.1):
абонентський канал DS-0, який підтримує швидкість передавання даних 64 Кбіт/сек;
канал Е1, який на основі часового розділення забезпечує передачу даних 30-и абонентів із швидкістю 2,048 Мбіт/сек. При цьому кадр даних передається по одному байту від кожного абонента, а після 30 байт передається один біт синхронізації;
канал Е2, який об’єднує 4-и канали Е1 і передає дані 120 абонентів з швидкістю 8,488 Мбіт/сек;
канал Е3, який об’єднує 4-и канали Е2 і забезпечує передачу даних 480 абонентів з швидкістю 34,368 Мбіт/сек.
64Кбіт/с
MX-E1
DS-0
2048 Кбіт/с
MX-E2
1
2
3
4
E1
8448 Кбіт/с
MX-E3
1
2
3
4
E2
34368 Кбіт/с
E3
Рис. 5.1. Ієрархія каналів технології PDH
Апаратура Е1, Е2 і Е3 взаємосинхронізована і забезпечує створення ієрархічної мережі з трьома рівнями швидкостей передавання даних. На практиці для побудови магістральних каналів в основному використовують канали Е1 і Е3. Для передавання даних в дуплексному режимі канал Е1 використовує дві скручені пари 3-ої або 5-ої категорії, а канал Е3 - коаксиальний або оптоволоконний кабель.
Технологія синхронної цифрової ієрархії була створена в середині 80-их років з метою забезпечення передавання даних всіх існуючих цифрових каналів в рамках високошвидкісної магістральної мережі на основі оптоволоконних кабелів із швидкістю передавання даних до 10 Гбіт/сек. Ця технологія поєднує два сумісних між собою варіанти цифрової ієрархії : північно-американський SONET і європейський (міжнародний) SDH.
На практиці технологія SONET/SDH продовжує ієрархію американської і європейської версій технології PDH і забезпечує 8-ім рівнів швидкостей передавання даних: від 51,840 Мбіт/сек до 2,488 Гбіт/сек. Використовують наступні рівні ієрархії каналів: канал STS-1 - 51,840 Мбіт/сек; STS-3 - 155,520 Мбіт/сек; STS-9 - 466,560 Мбіт/сек; STS-12 - 622,080 Мбіт/сек; STS-18 - 933,120 Мбіт/сек; STS-24 - 1,244 Гбіт/сек; STS-48 - 2,488 Гбіт/сек.
Приклад побудови мережі на базі технології SONET/SDH наведено на рис. 5.2.
Канали
доступу
Магістральні канали
TA
TA
MX
STS-12
TA
STS-1
TA
STS-1
TA
STS-1
E1/T1
E1/T1
E3/T3
STS-1
PDH
51,84 мбіт/сек
Об’єднана мережа передавання даних
R
MX
B/B
R
STS-12
622,080 мбіт/сек
Рис. 5.2. Приклад побудови мережі на базі технології SONET/SDH
На схемі показано під’єднання низькошвидкісних абонентських каналів плезіосинхронної технології до магістального каналу технології синхронної цифрової ієрархії. Термінальний (сервісний) адаптер ТА приймає дані від термінального обладнання абонентів по каналах ЕІ або Е3 (Т1, Т3 для американської версії) технології PDH і перетворює їх в кадри технології SONET/SDH типу STS-1 із швидкістю передавання даних 51,840 Мбіт/сек. Мультиплексор МХ приймає дані від термінального пристрою і мультиплексує їх в кадри вищої ієрархії STS-n. Мультиплексори вводу/виводу МХВ/В приймають і передають транзитом потоки кадрів з швидкостю STS-n, вставляючи в них або виділяючи з них "на льоту" без демультиплексування дані користувачів Регенератори сигналів R відновлюють потужність і форму електричних сигналів.
Технологія грунтується на повній синхронізації між каналами і комутаційним обладнанням мережі, яка забезпечується з єдиного центру розподілу синхроімпульсів. Синхронна передача кадрів різного рівня ієрархії дозволяє отримати доступ до даних низькошвидкісного абонентського каналу, не виконуючи демультиплексування високошвидкісного потоку. Техніка вказівників дозволяє визначити початок підкадрів користувача в середині синхронного потоку і зчитувати їх або добавляти "на льоту".
Технологія SONET/SDH є основою для більшості сучасних телекомунікаційних мереж. Мережі SONET/SDH забезпечують високу надійність передавання даних за рахунок синхронізації, надлишковості кадрів, здатності мультиплексорів виконувати реконфігурацію шляхів передавання кадрів і використання подвійних оптоволоконних кабелів.
5.2. Побудова глобальних мереж на основі комутованих каналів
Глобальні мережі на основі комутованих каналів передбачають утворення неперервного фізичного каналу із послідовно з’єднаних окремих канальних дільниць для прямої передачі даних між вузлами. Окремі канали з’єднуються між собою спеціальною апаратурою – комутаторами, які встановлюють зв’язок між кінцевими вузлами. В мережі з комутацією каналів перед передаванням даних необхідно виконати процедуру встановлення зв’язку, в процесі якої реалізовується комплексний канал.
Серед цифрових мереж на основі комутованих каналів найбільшого поширення здобули мережі з інтегрованими послугами ISDN.
Метою розробки технології ISDN було створення мережі з цифровою інтегрованою передачею голосу і комп’ютерних даних, а також забезпечення передачу факсимільних даних, телексу, відеотексту і т.п. Перші специфікації мережі ISDN появилися у 1988 році, а у 1993 році її стандартизацію було практично завершено. Такий тривалий процес розробки та впровадження цієї технології пояснюється її дороговизною та складністю як у структурному, так і функціональному плані. Окрім служби комутованих каналів мережа ISDN надає своїм абонентам також послуги виділених каналів та комутації пакетів. Служба комутації пакетів в середині 90-их років була виділена в окрему технологію Fram Relay і згідно з прийнятими стандартами використовується автономно для побудови мереж передавання даних.
Технологія ISDN підтримує інтерфейс користувача двох типів: початковий BRI і основний PRI.
Початковий інтерфейс надає користовачу два канали із швидкістю передавання по 64 Кбіт/сек для передавання даних і один із швидкістю 16 кбіт/сек для передавання керуючої інформації по одній скрученій парі з часовим розділенням каналів TDM. Основний інтерфейс PRI забезпечує швидкість передавання даних 2,048 Мбіт/сек і призначений для користувачів з підвищеними вимогами до пропускної здатності мережі. Технологія ISDN для передавання даних використовує скручені пари 3, 4 і 5-ої категорії.
Загальним недоліком мереж з комутованими каналами є відносно невисока швидкіcть передавання даних, а також те, що користувач змушений оплачувати не за об’єм переданої інформації, а за час з’єднання, що є економічно невигідним. Але разом з тим комутовані канали є найбільш доступними каналами для широкого користувача.
5.3. Глобальні мережі передавання даних з комутацією пакетів
До найбільш поширених технологій глобальних мереж з комутацією пакетів відносяться Х.25, Frame relay, SMDS, ATM, MPLS і TCP/IP.
Технологія Х.25 була розроблена в середині 70-их років і призначалася для передавання трафіку від низькоінтелектуальних терміналів до центрального комп’ютера з швидкістю від 1,2 Кбіт/сек до 64 Кбіт/сек по каналах низької якості, в т. ч. аналогових телефонних лініях. Вона забезпечує високу надійність передачі даних завдяки надлишковості своїх протоколів.
Технологія Frame relay - порівняно нова технологія призначена для передавання пульсуючого комп'ютерного трафіку з швидкістю від 64 Кбіт/сек до 2 Мбіт/сек. по високонадійних лініях зв'язку.
Технологія SMDS, також порівняно нова технологія, призначена для передавання гібридного трафіку (комп'ютерні дані, графіка, голос, відеозображення) з швидкістю від 1,54 до 45 Мбіт/сек по оптоволоконних кабелях. Розроблена і поширена у великих містах США.
Технологія АТМ – нова технологія призначена для передавання гібридного трафіку по високоякісних лініях зв'язку із швидкісю від 1,54 до 622 Мбіт/сек. Введена в комерційну експлуатацію у 1996 році.
Технологія ТСР/ІР – найрозповсюдженіша технологія, яка використовується з кінця 70-их років. Основним її призначенням є передавання комп'ютерних даних в об'єднаних мережах, які містять різнорідні як локальні, так і глобальні мережі. Маршрутизацію кожного пакету одного і того ж потоку даних вона забезпечує на основі аналізу маршрутизаторами маршрутних таблиць. При цьому різні пакети одного потоку даних можуть передаватися різними маршрутами.
Названі вище технології, крім ТСР/ІР, використовують комутацію пакетів, основану на створенні віртуального каналу між кінцевими вузлами мережі. Техніка віртуальних каналів полягає в розділенні процесів маршрутизації і комутації каналів. При цьому, перший пакет, що посилається в мережу, є керуючим і містить адресу абонента, який викликається. Проходячи проміжні комутатори мережі, він налаштовує їх на створення віртуального каналу між початковим і кінцевим вузлами мережі. Наступні пакети є інформаційними і проходять по цьому каналу на основі аналізу проміжними комутаторами номеру віртуального каналу, що міститься у кожному пакеті. Останній пакет даного потоку даних також є керуючим і призначений для вимикання створеного віртуального каналу.
Перевагою техніки віртуальних каналів є прискорена комутація пакетів по номеру віртуального каналу, а також зменшення адресної частини пакетів. До недоліків можна віднести неефективність створення віртуальних каналів для коротких потоків даних і неможливість розпаралелювання потоку даних по декількох шляхах.
Технологія MPLS (Multi-Protocol Label Switching) була розроблена з метою об'єднання напрацювань в області маршрутизації протоколу IP і концепції комутації, що лягла в основу ATM. Технологія складається з двох функціональних рівнів: рівня управління, що забезпечує побудову таблиці комутації (Forwarding Table), та рівня комутації, що передає пакети у вихідний інтерфейс на основі побудованої таблиці комутації.
Ефективність роботи MPLS забезпечується за рахунок додавання до пакетів спеціальних міток, що символізують префікс мережі. Таблиця комутації визначає вихідний інтерфейс для кожного значення мітки. Використовування міток дозволяє істотно розвантажити ядро мережі, позбавивши його необхідності підтримувати громіздкі таблиці маршрутизації, і також здійснювати незалежну маршрутизацію для декількох замовників, навіть при використанні адресації, яка пересікається.
5.2. Технології цифрових абонованих ліній
Цифрові абоновані лінії забезпечують доступ до комп’ютерних мереж віддаленим абонентам і дозволяють передавати різні типи даних та мультимедійного трафіку.
Технології DSL (Digital Subscriber Line – цифрова абонентська лінія) – це родина технологій, які дозволяють розширити пропускну здатність абонентських ліній місцевої телефонної мережі шляхом використання ефективних лінійних кодів і адаптивних методів корекції електричних сигналів на базі сучасних досягнень мікроелектроніки і методів цифрової обробки сигналів. Ці технології підтримують передачу голосу, високошвидкісну передачу даних і відеосигналів, створюючи при цьому значні переваги як для абонентів, так і для провайдерів. Одна з переваг швидкісних послуг DSL полягає в можливості їх підтримки через звичайні телефонні лінії, які встановлені у більшості комерційних та житлових будівель
Передавання даних за технологією хDSL реалізуєтся через телефонні лінії на базі кабелів STP або UTP за допомогою HYPERLINK "http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BC" \o "Модем" модему DSL зі сторони абонента і мультиплексора доступу (DSL Access Multiplexer, HYPERLINK "http://ru.wikipedia.org/wiki/DSLAM" \o "DSLAM" DSLAM) зі сторони HYPERLINK "http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%8F" \o "Автоматическая телефонная станция" АТС. HYPERLINK "http://ru.wikipedia.org/wiki/DSLAM" \o "DSLAM" DSLAM мультиплексує абонентські лінії DSL в одну високошвидкісну магістральну лінію (літера "x" в позначенні DSL позначає різні види технологій цифрових абонованих ліній).
Існуючі типи технології хDSL розрізняються за методом модуляції, що використовується для кодування даних, та швидкістю передачі даних і поділяються на дві групи:
асиметричні, які забезпечують вищу швидкість передавання даних для потоку «вниз» - від центрального офісу провайдера мережі до користувача, ніж для потоку «вгору» - від абонента до центрального офісу;
симетричні, які забезпечують одинакову швидкість передавання даних в обох напрямках.
Найбільш поширеними DSL-технологіями є такі.
ADSL (Asymmetric Digital Subscriber Line - асиметрична цифрова абонентська лінія), яка забезпечує швидкість передавання даних «вниз» в межах від 1,5 Мбіт/с до 8 Мбіт/с і швидкість прямого потоку даних від 640 Кбіт/с до 1,5 Мбіт/с. ADSL дозволяє передавати дані зі швидкістю 1,54 Мбіт/с на відстань до 5,5 км по одній витій парі. Швидкість передавання 6 - 8 Мбіт/с може бути досягнута при передачі даних на відстань не більше 3,5 км по провідниках діаметром 0,5 мм.
R-ADSL (Rate-Adaptive Digital Subscriber Line—цифрова абонентська лінія з адаптацією швидкості з'єднання) працює у тому самому діапазоні швидкостей, що й ADSL, однак динамічно підстроюється до різної довжини та якості локальної лінії доступу. R-ADSL забезпечує зв’язок через різні телефонні лінії з різною швидкістю. Швидкість може вибиратися, коли встановлюється синхронізація, протягом з'єднання або за сигналом із центрального офісу.
ADSL2 (до 12 Мбіт/с «вгору» і до 2 Мбіт/с «вниз») і ADSL2+(до 24 Мбіт/с і до 3,5 Мбіт/с відповідно) крім збільшення пропускної здатності та довжини каналу, забезпечують діагностику його стану, адаптацію швидкості передачі даних і ряд інших функцій.
ADSL Lite запропонована як менш швидкісна та дешевша версія ADSL і виключає потребу від телефонної компанії встановлювати і обслуговувати стаціонарний розгалужувач. ADSL Lite забезпечує роботу на більших відстанях від повношвидкісної ADSL і націлена на забезпечення сумісності будинкового окабелювання з мережевими інтерфейсами. Використовує асиметричний (до 1,536 Мбіт/с і до 384 Кбіт/с) і симетричний режими (до 384 Кбіт/с в обох напрямах) роботи.
VDSL (Very High Bit-Rate Digital Subscriber Line — надшвидкісна цифрова абонентська лінія) є найшвидшою з усіх технологій xDSL. Підтримує потік "вниз" із швидкостями до 52 Мбіт/с, і потік "вгору" із швидкостями до 2,3 Мбіт/с через одну провідну пару на відстань до 1,5 км. Ця відстань може бути збільшена шляхом прокладання оптичного кабелю. VDSL дозволяє сервіс-провайдеру надавати послуги комутованого цифрового телебачення високої роздільчої здатності та відео на вимогу.
HDSL (High Bit-Rate Digital Subscriber Line — високошвидкісна цифрова абонентська лінія) - забезпечує швидкості 1,544 Мбіт/с через дві кручених пари і 2,048 Мбіт/с через три пари на відстань до 5 км.
SDSL (Single Line Digital Subscriber Line — однолінійна цифрова абонентська лінія) – забезпечує швидкості передавання даних HDSL через одну пару провідників на відстань до 3 км з адаптацією швидкості до якості лінії зв’язку.
SHDSL (Symmetric High bit-rate DSL – симетрична високошвидкісна цифрова абонентська лінія) ефективно використовує адаптацію швидкості з кроком 8 Кбіт/с від 192 Кбіт/с до 2,32 Мбіт/с. При цьому модеми технології в автоматичному режимі тестують лінію і визначають максимальну швидкість передавання. Технологія забезпечує повнодуплексний режим передавання даних по одній парі провідників при швидкості 192 Кбіт/с на відстань до 7,5 км і 2,32 Мбіт/с на відстань до 3 км. SHDSL є оптимальною для задач, при рішенні яких необхідно забезпечити симетричне високошвидкісне підключення до мережі Інтернет (наприклад, організація сеансів відеоконференцзв'язку).
ІDSL (ISDN Digital Subscriber Line — цифрова абонентська лінія IDSN) - використовує чіпи цифрової абонентської лінії технології ISDN та забезпечує повнодуплексний доступ до мережі із швидкістю до 128 Кб/с.
DDSL (DDS DSL — цифрова абонентська лінія DDS) - варіант широкосмугової DSL, що забезпечує доступ за технологією Frame Relay зі швидкістю передачі даних від 9,6 Кбіт/с до 768 Кбіт/с.
Reach DSL використовується для передавання даних на велику віддаль (до 9 км) по неякісних лініях із швидкістю до 2,2 Мбіт/с без проміжної ретрансляції сигналів.
3.5. Технології безпроводового зв’язку
При побудові локальних комп’ютерних мереж останнім часом досить часто застосовують також канали безпроводового зв’язку, які для передавання даних використовують електромагнітні хвилі різних частотних діапазонів.
В залежності від частотного діапазону електромагнітних хвиль розрізняють три види безпроводового зв’язку:
зв’язок з допомогою інфрачервоного випромінювання;
лазерний зв’язок.
радіозв’язок;
На початку 90-их років інфрачервоне випромінювання почали використотувати для двоточкового з’єднання в зоні прямої видимості персональних комп’ютерів, лептопів, принтерів, клавіатури, мишки, відеокамер, факсів і т.д. При своїй дешевизні зв’язок з допомогою інфрачервоного випромінювання має суттєвий недолік - невеликі відстані ( до 10 м.).
Цього недоліку позбавлений лазерний зв’язок, який, в основному, використовують для під’єднання віддалених розподілених сегментів відділів до мережі центрального офісу. Недоліком лазерного зв’язку є чутливість до видимих завад (туман, смог, птахи і т.п.).
Рис. 3.19.
Радіозв’язок для побудови комп’ютерних мереж почали використовувати з середини 90-их років. Розрізняють чотири типи радіозв’язку, які використовуються в локальних мережах:
безпроводовий одноранговий зв’язок;
безпроводове під’єднання робочих станцій;
безпроводове з’єднання розподілених сегментів;
безпроводове з’єднання мостів локальних мереж.
Безпроводовий одноранговий зв’язок (рис. 3.19)
призначений для з’єднання між собою однорангових вузлів комп’ютерної мережі. Кожний комп’ютер такої мережі в радіусі дії безпроводового зв’язку отримує
доступ до розподілених ресурсів, розміщених
на інших комп’ютерах.
Безпроводове під’єднання робочих станцій дозволяє користувачам з переносними комп’ютерами встановлювати зв’язок з локальною мережею без допомоги виділеного кабельного з’єднання з концентратором або комутатором мережі (рис. 5.20).
EMBED Visio.Drawing.6
EMBED Visio.Drawing.6
Точка доступу
Рис. 3.20.
Безпроводове з’єднання розподілених сегментів застосовують для встановлення безкабельного зв’язку між окремими підмережами, побудованими на базі концентраторів або комутаторів і розташованих на невеликій віддалі один від одного. Використовується, як правило, тоді, коли дорого або складно встановити кабельний зв’язок (рис. 3.21).
Безпроводове з’єднання мостів локальних мереж застосовують для встановлення зв’язку між кабельними мережами, розташованими на відносно невеликій відстані (4-6 км). Таке з’єднання дозволяє зекономити на вартості маршрутизатора і орендній платі за виділений канал зв’язку (рис. 3.22.).
LAN1
LAN2
Hub
Hub
S
S
Рис. 3.21.
Рис .3.22.
Технології радіозв’язку для побудови LAN
Технологія Bluetooth. Найширшого розповсюдження для побудови багатоточкове радіоз’єднання в мережах отримала технологія Bluetooth (Блутуз). Ця технологія передбачає використання вбудованих радіопередавачів та приймачів, які працюють в неліцензованому діапазоні радіочастот 2,45 ГГц і забезпечують швидкість передавання даних до 721 Кбіт/сек три голосових канали по 64 Кбіт/сек. Віддаль радіозв’язку за цією технологією залежить від потужності сигналу і становить 10…100м. Для кожного пакету обчислюється контрольна сума і пакети з помилками передаються повторно. Всі вузли, які працюють в мережі Bluetooth, мають індивідуальні апаратні адреси довжиною 12 двійкових розрядів.
Стандарт ІЕЕЕ 802.11. В кінці 90-их років минулого століття був прийнятий стандарт ІЕЕЕ 802.11, який описує побудову локальних мереж передавання даних з використанням безпровідного радіозв’язку.
Стандарти ІЕЕЕ 802.11а і 802.11g використовують відповідно частоти 5…6 ГГц і 2,4 ГГц та забезпечують швидкість передавання даних до 54 Мбіт/сек.
Найширшого застосування здобув стандарт 802.11b, який ще називають "безпровідний Ethernet" або "Wi-Fi". Мережеві адаптери робочих станцій цього методу використовують вбудовані радіопередавачі і приймачі, які працюють на частоті 2,4 ГГц і забезпечують швидкість передавання даних 11 Мбіт/сек.
Цей стандарт використовує метод доступу до фізичного середовища CSMA/CA - множинний метод доступу з прослуховуванням несучої та запобіганням колізій.
Специфіка радіозв’язку не дозволяє станціям впевнено виявляти колізії і тому метод запобігає їх виникненню шляхом використання спеціальних коротких керуючих кадрів: RTS - готовність до передачі і CTS - готовність до прийому, якими на початку сеансу зв’язку обмінюються відправник і отримувач пакету. Кадр RTS містить адресу отримувача кадру та інформацію про тривалість передавання даних, яка дозволяє іншим станціям мережі прогнозувати час звільнення середовища. Адресат обов’язково посилає відправнику кадр підтвердження правильності прийому даних.
Клієнтські адаптери стандарту ІЕЕЕ 802.11 містять радіоприймач та передавач з антеною та інтерфейсний вузол для під’єднання до одного зі стандартних слотів або портів персонального комп’ютера. Адаптери також можуть бути вбудованими в ПК у вигляді конструктивного елемента (наприклад, ноотбук за технологією Centrino). Вони забезпечують зв’язок між станціями мережі у зоні прямої видимості на відстань до 300 м.
Апаратура точок доступу містить радіоприймач/передавач з інтерфейсом для під’єднання до локальної мережі. При використанні антенних підсилювачів стандарт забезпечує зв’язок типу "точка-багато точок" на віддаль до декількох кілометрів. Крім під’єднання до мережі персональних комп’ютерів точки доступу забезпечуєть з’єднання між собою розподілених сегментів та з’єднання мостів локальних мереж. При використанні спрямованих антен і антенних підсилювачів стандарт 802.11 може забезпечити радіозв’язок типу "точка-точка" на віддаль до декількох десятків кілометрів.
Стандарт "Wi-Fi" використовують при побудові безпроводових локальних мереж кампусів, будинків, офісів, організації відеоконференцій з використанням мобільних комп’ютерів і т.п.
Стандарт ІЕЕЕ 802.16. У 2003 році був затверджений стандарт ІЕЕЕ 802.16, який ще називають "Wi-Max". Цей метод передбачає використання радіочастоти 2,45 ГГц і забезпечує передавання даних з швидкістю до 75 Мбіт/сек на віддаль до 30 км. При цьому він використовує як прямі, так і відбиті хвилі, що забезпечує покриття не тільки в зоні прямої видимості.
Автоматичний вибір потужності радіосигналу забезпечує необхідну віддаль передавання сигналу в межах допустимої. Метод підтримує шифрування даних з використанням ключа довжиною 128 біт, що забезпечує протистояння зломам. Wi-Max дозволяє передавати комп’ютерні та мульти-медіа дані, що забезпечує якісну відео-трансляцію та ІР-телефонію.
Метод є перспективним для під’єднання до точки доступу в Інтернет кінцевих користувачів.
Стандарт 3G. В останні роки для під’єднання до Інтернету персональних комп’ютерів почали використовувати системи сотового телефонного зв’язку стандарту 3G, які забезпечують отримання даних з швидкістю 2 Мбіт/сек і передавання даних з швидкістю 384 Кбіт/сек в діапазоні частот 1885-2025 МГц і 2100-2200 МГц. Недоліком цього виду зв’язку є висока вартість абонплати.
Березюк Б.М. Комп’ютерні мережі: Конспект лекцій для напрямів підготовки БІ, ЗІ та УІ. - 2009 р.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора