Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Відповіді до всіх типових екзаменаційних питань.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Підготовка фахівців із застосуванням автомобільних підрозділів та АТЗ
Кафедра:
Кафедра будови та експлуатації базових машин
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Відповіді до екзаменаційних білетів
Предмет:
Автотехнічне забезпечення та військові автомобільні перевезення
Група:
АПК
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
СУТЬ ТА ЗМІСТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Існує безліч різних визначень управління. Це обумовлено не тільки невпорядкованістю термінології, але й тим, що управління, як одне із загальних і об'єктивно необхідних властивостей та умов існування й розвитку світу, здійснюється у всіх формах руху матерії: механічної, фізичної, хімічної, біологічної, а також соціальної. Виходячи з цього, управління прийнято класифікувати на наступні три великих види відповідно до яких існують особливості управлінської діяльності:
Управління в неживій природі.
Управління в біологічних системах.
Управління соціальне, в тому числі у воєнній сфері.
Н. Вінер (1894-1964), творець кібернетики - науки про найбільш загальні закони управління незалежно від тієї сфери, в якій вони здійснювалися, стверджував: "Управління - не що інше як посилання повідомлень, які ефективно впливають на поведінку їх одержувача".
Зрозуміло, що і військовому управлінню притаманні ознаки управління загального. Ці загальні ознаки будь-якого управління містять в собі (рис. 1.1): наявність системи; причинний зв'язок елементів у системі; наявність об'єкта і суб'єкта управління; динамічний характер системи; збереження, передачу і перетворення інформації; прямий і зворотній зв'язок; спрямованість, антиентропійність управління (означає, що вплив його органу на об'єкт повинен зменшити невизначеність у стані останнього).
Рис. 1.1. Принципова схема системи управління
Таким чином, УПРАВЛІННЯ являє собою безперервний і цілеспрямований процес впливу на об’єкт управління, а система управління – механізм, що забезпечує цей процес.
ВИЗНАЧЕННЯ:
УПРАВЛІННЯ – безперервний і цілеспрямований процес впливу суб’єкта на об’єкт управління з метою зміни його стану або надання йому нових якостей.
УПРАВЛІННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ - процес творчої діяльності командирів усіх ступенів щодо спрямування зусиль підлеглих на виконання поставлених завдань.
Управління підрозділами (частинами) спрямоване на підтримку високого рівня бойової готовності, використання сил і засобів в складних обставинах з метою досягнення найбільшої результативності при виконанні отриманих завдань.
В мирний час під управлінням підрозділами розуміють: роботу командирів, яка спрямована на злагодження підрозділів; організацію бойової та гуманітарної підготовки, служби військ; підтримку дисципліни та високого морального духу; забезпечення постійної бойової та мобілізаційної готовності.
ГОЛОВНОЮ МЕТОЮ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ є підтримка на необхідному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Управління підрозділами та частинами передбачає :
збирання, вивчення та аналіз даних обстановки;
планування майбутніх дій та прийняття рішень;
постановку та доведення завдань до підлеглих;
організацію і підтримку безперервного управління;
- контроль та надання допомоги.
СУТНІСТЬ, МЕТА, РІВНІ УПРАВЛІННЯ.
УПРАВЛІННЯ – безперервний і цілеспрямований процес впливу суб’єкта на об’єкт управління з метою зміни його стану або надання йому нових якостей.
Принципова схема системи управління
Процес управління є впорядкуванням системи. Воно здійснюється в системах, в яких існує мережа причиново-наслідкових залежнос тей, здатних у межах даної основної якості переходити з одного стану в інший. Тобто коли управлінське рішення стає причиною, а якісна зміна системи – наслідком. Цей процес є антиподом процесам дезорганізації, що уможливлює стабілізувати систему, зберегти її якісну визначеність, підтримати динамічну взаємодію з середовищем, забезпечити розви ток системи та досягнення певного ефекту.
Управління здійснюється на основі системного принципу зворот ного зв'язку. Успішним управління є лише тоді, коли керуюча система (суб’єкт управління) буде одержувати інформацію про ефект, досягнутий управлінським рішенням, про досягнення (або недосягнення) мети, яку він поставив. Невідповідність фактичного стану системи заданому і є тим корегуючим сигналом, який викликає перебудову системи для того, щоб вона функціонувала у заданому режимі.
Зворотний зв'язок — це інформаційне забезпечення управлін ського процесу, що в соціальному варіанті є необхідною умовою ефективності управлінських рішень, оскільки не маючи інформації про ефект, досягнутий попереднім рішенням, управлінець може під силити його неспроможність або неправильність, що може руйнівно відобразитися в об'єкті або бути просто неекономним у разі просто го його повторення.
Оптимальність функціонування є кінцевою МЕТОЮ управління, вираженою в найбільш загальній формі. Тобто одержання якомога більшого корисного ефекту за найменших зусиль і витрат. Здійснюється ця мета за допомогою вибору з певної кількості можливих рішень того, яке ми називаємо оптимальним.
ГОЛОВНОЮ МЕТОЮ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ є підтримка на необхідному рівні бойової та мобілізаційної готовності.
Отже, управління можна також визначити: управління — це будь-яка зміна стану об'єкта, системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети, що з необхідністю викликає процес приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність з об'єктивною їх при родою і потенціалом, розкриваючи певні внутрішні і зовнішні мож ливості для постійного досить ефективного його використання в інтересах людей.
РІВНІ УПРАВЛІННЯ
Командирів та начальників можна розподілити на три категорії. Категорії визначаються функціями, які виконують вій ськові керівники на відповідному рівні управління, і складаються із:
командирів нижньої ланки управління;
командирів (начальників) середньої ланки управління;
командирів (начальників) вищої ланки управління.
Управління вищої ланки – інституційний рівень
Управління середньої ланки – управлінський рівень
Управління нижньої ланки – технічний рівень
Військові керівники нижньої ланки, складають найчисельніший рівень управління. Цей рівень є безпосереднім організатором і керівником більшості заходів, що виконуються підрозділами з бойової підготовки та повсякденного життя військ. До цього рівня можна віднести командирів відділень, командирів гармат них обслуг і їм рівних та командирів взводів.
Аналіз діяльності цієї категорії військовослужбовців показує, що їхня праця є різноманітною та напруженою. Вона характеризується частими змінами й переходами від одного завдання до іншого. Управлінська діяльність цієї ланки характеризується мали ми проміжками часу на прийняття рішення та виконання завдань. Командири техніч ного рівня більше половини свого службового часу мають справу з підлеглими, менше спілкуються з рівними собі і зовсім мало спілкуються зі своїм начальством, особливо старшим.
Характерною ознакою військових керівників середньої ланки є те, що вони координують і контролюють управлінську діяльність командирів нижньої ланки.
Військові керівники вищої ланки приймають та несуть відповідальність за при йняття найважливіших рішень для військової частини (з'єднання, об'єднання, ЗС України). Дії керівників вищої ланки задають тон для всіх підпорядко ваних їм військових організацій, а особистість найстаршого керівника накладає відбиток на весь моральний стан підлеглих. Тому успішно діючі керівники вищої ланки оціню ються керівництвом держави дуже високо, а їхня праця оплачується добре, принаймні повинна оплачуватися дуже добре.
РІШЕННЯ, ЯК ОСНОВНИЙ ПРОДУКТ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА.
РІШЕННЯ – вибір можливої альтернативи подальшої діяльності та відповідальність за цей вибір.
Розглядаючи процеси прийняття рішень, слід враховувати два моменти.
Перший полягає в тому, що прийняття рішення, як правило, відносно легкий процес для коман дира. Тобто він на підставі свого досвіду вибирає напрямок дій.
Другий момент поля гає в тому, що прийняття рішення - це складний психологічний процес. Відомо, що людська поведінка не завжди логічна. Інколи нами керує логіка, інколи - почуття. То му не повинні викликати здивування способи, які використовує командир для прийнят тя рішення в межах від спонтанних до високологічних. Ці межі визначаються соціаль ними настановами, накопиченим досвідом та особистими якостями командира.
Хоча будь-яке конкретне рішення рідко відноситься до якоїсь однієї категорії, все ж можна стверджувати, що процес прийняття рішень має інтуїтивний, оснований на судженнях, або раціональний характер.
Інтуїтивне рішення - це вибір, зроблений на підставі відчуття, що він вірний. Командир, який інтуїтивно приймає рішення, не робить свідомих зважувань «за» і «проти» по кожній альтернативі. Він просто робить вибір. Те, що ми називаємо осяян ням або шостим відчуттям, і є інтуїтивним рішенням.
Рішення, засноване на судженнях (раціональне), - це вибір, обґрунтований знаннями або нако пиченим досвідом. Командир використовує знання про те, що траплялось в подібних ситуаціях раніше, щоб прогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в умо вах, що склалися. Спираючись на здоровий глузд, він вибирає альтернативу, яка в минулому приносила успіх.
Етапи раціонального рішення
Діагностика проблеми
Формулювання критеріїв і обмежень
Розробка альтернатив
Оцінка
Остаточний вибір
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ ТА ПОРЯДОК ФУНКЦІОНУВАННЯ
Система управління передбачає наявність: об'єкту управління; каналів прямого та зворотного зв'язку; навколишнього середовища (умови обставин); суб’єкту (органу) управління.
Ця система може функціонувати лише при наявності кожного із перелічених елементів. Схематично вона показана на малюнку.
Малюнок - Принципова схема функціонування системи управління
Об'єктом управління можуть бути люди, машини, військові підрозділи (устано ви), які являють собою складні динамічні системи. Складність характеризується кількіс тю елементів, характером та чисельністю зв'язків між ними, а також кількістю різнома нітних станів системи.
Динамічність системи проявляється у постійній зміні стану зовнішнього середо вища та в зміні параметрів.
Під зовнішнім середовищем (умови обставин) розуміється зовнішній вплив на об'єкт управління, умови, в яких знаходиться керована система у процесі досягнення наміченої мети. Якщо говорити про війська, то під зовнішнім середовищем розуміються конкретні обставини, дії ворога, умови місцевості і пори року, погода, матеріальне та технічне забезпечення. Із зміною зовнішнього впливу змінюються і параметри системи управління, тобто полегшуються або ускладнюються умови досягнення кінцевої мети.
Під управляючою системою розуміють орган управління (штаб, установа і т.д.), який має необхідні засоби. Ефективність цієї системи в звісній мірі залежить від тех нічних засобів управління і особливо від засобів здобуття інформації.
Проведені дослідження процесу управління показали, що
40 % часу керівник ви трачає на одержання, вивчення та аналіз інформації,
12% - на прийняття рішення,
30% - на віддачу розпоряджень і доведення їх до виконавців та
18% - на перевірку вико нання.
З цього випливає, що в процесі управління збирання інформації та її обробка вимагають великих витрат часу. Тому командир підрозділу повинен уміло організовува ти збирання, класифікацію інформації за родом службової діяльності та використовувати її аналіз для ефективного здійснення управлінських функцій. Ця робота, як правило, виконується заздалегідь підпорядкованим йому штабом з метою надання необхідної ін формації для прийняття обгрунтованого і своєчасного рішення.
Розглянуті загальні визначення системи управління цілком відповідають управ лінню військовими підрозділами.
Системою управління в військових підрозділах можна вважати відділення, взвод, роту (батарею), батальйон (дивізіон), тобто система управління будується відповід но до організаційно-штатної структури підрозділів. Як суб’єкт (орган управління) тут стає або окрема людина (військовослужбовець), або колектив людей (штаб). Об'єктом управління в таких системах є люди (особовий склад), які експлуатують відповідну техніку та озброєння. Для такої системи характерним є порядок підпорядкованості нижчестоящих органів управління вищестоящим за відповідними рівнями. Багатоступінчастість побудо ви системи управління підрозділами дозволяє упорядковувати потоки інформації зверху до низу і, навпаки, забезпечувати організованість підрозділів при виконанні одержаного завдання. Зв'язок між органами і об'єктами управління здійснюється різноманітними каналами від зорового та слухового до радіоелектронних пристроїв автоматизованих систем управління.
Кожний з підрозділів має всі елементи сис теми управління, а саме:
орган управління;
об'єкт управління;
канали прямого та зворотного зв'язку.
ОСНОВНІ ЗАКОНИ УПРАВЛІННЯ
Похідною теоретичною базою пізнання законів взагалі, і закономірностей управління, є поняття закону, закономірності, тенденції та вміння їх розрізняти.
Закони – це такі зв’язки та відносини, що виявляють найбільш істотні риси, напрямки, тенденції розвитку процесів дійсності.
Законом є не будь-які істотні відносини, а тільки такі, які мають розповсюдження, повторення та несуть за собою в певних умовах конкретний результат.
Якщо закони являють собою істотні зв’язки та відносини в явищах природи та суспільства, то закономірності – це такі характерні явища, процеси, тенденції, в яких явно відчувається їх підлеглість до дії будь-якого закону або ряду законів. Закон глибший, але разом із тим вужчий та бідніший, ніж закономірність, оскільки закономірність включає в себе не тільки загальну дію закону або законів, але й частки ймовірного здійснення події.
Тенденція вже є більш слабким видом закономірності, що спирається на вияв двох видів зв’язків серед процесів та явищ: стійких та миттєвих. В свою чергу, стійкі зв’язки в тенденціях мають два підвиди зв’язків:
динамічні (коли реальна складова А визначає появу Б чи В) та
ймовірні (коли однозначний зв’язок виражає нереальний, а ймовірний стан об’єкта).
При багаторазовому повторенні (накладенні одна на одну тенденцій) виникає закономірність.
Всяка СУ, незалежно від її рівня (відділення, взвод, … і т.ін.), функціонує відповідно до об'єктивних законів. Звідси виникає необхідність вивчати закони управління, які дозволяють командиру вміло і професійно управляти своїм підрозділом в усіх сферах діяльності.
Управління підрозділами як складна динамічна система підпорядковане певним законам (закономірностям), основними із яких є:
закон ієрархії;
закон зовнішнього допо внення;
закон необхідної різноманітності.
Закон (закономірність) ієрархії
Управління складною та динамічною системою (підрозділом) поєднане із збиранням та обробкою великої кількості інформації. Обробка її в єдиному центрі неможлива і недоцільна. Управління системою тільки з центру теж в принципі неможливе, тому що дуже важко взяти до уваги всю різноманітність ситуацій щодо об'єктів управління різних рівнів. Ось чому управляюча система повинна мати багатоступінчасту ієрархічну структуру, в основі якої повинна бути субординація, належний розподіл функцій, повно важень та відповідальності.
Закономірність зовнішнього доповнення
В процесі управління підрозділами неможливо взяти до відома всю сукупність факторів, які визначають ситуацію в СУ і впливають на розробку та прийняття рішення. Адже при найретельнішому розгляді ситуації, яка може скластися, неможливо врахувати всі фактори, які вплинуть на функціонування СУ. Непередбачений вплив зовніш нього середовища на СУ повинен контролюватись органом управління (командиром підрозділу). Цей процес відбувається через реалізацію закономірності зовнішнього доповнення. Врахування цієї закономірності дозволяє передбачити, а в разі необхідності й усунути негативний вплив зовнішнього середовища на СУ. При наявності перешкод орган управління робить спробу усунути їх як шляхом внутрішньої мобілізації, так і використовуючи сторонню допомогу.
.
Закон необхідної різноманітності
Суть закону необхідної різноманітності полягає в тому, що різноманітність великої системи вимагає різноманітності в управлінні.
Під різноманітністю СУ розуміють наявність великого числа станів системи, які вона може приймати під впливом зовнішнього середовища та внутрішніх причин. В такому разі, кількість управляючих факторів органу управління повинна бути не меншою, ніж кількість станів об'єкту управління. Іншими словами, регулюючих параметрів повинно бути більше, ніж регульованих перемінних.
Цим законом керуються при розробці організаційно - штатної структури усіх ланок управління Збройних Сил України. При складанні цієї структури береться до уваги той факт, що коли орган управління, з об'єктивних причин не володіє необхідною різноманітністю управляючих факторів, то він передає свої повноваження для прийняття рішення на "нижчі" рівні управління.
ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ
Під принципами управління розуміють основні правила та положення, якими керуються командири при управлінні підпорядкованими підрозділами.
За своєю природою принципи управління - це результат наукового узагальнення практики. Вони випливають із об'єктивно діючих законів управління.
До принципів управління відносять:
суворе додержування законності;
науковість;
єдиноначальність;
особисту відповідальність командирів за прийняття та виконання рішення;
твердість та наполегливість в реалізації прийнятих рішень;
оперативне та гнучке реагування на зміну обставин;
….
В стислому вигляді характеристика кожного з них.
ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ УПРАВЛІННЯ
МЕТОД – це організація прийомів і способів, яка забезпечує досягнення мети.
Знання методів діяльності дозволяє розібратися у всій кількості відомих конкретних прийомів і способів, надати їм відповідну організацію для досягнення мети.
Варіант класифікації, що запропонований, дозволяє:
наглядно уявити увесь спектр методів діяльності персоналу управління;
здійснювати вибір методів для вирішення функціональних задач;
доповнювати «гілки дерева» по мірі розробки нових методів.
ОСНОВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ.
МЕТОД – це організація прийомів і способів, яка забезпечує досягнення мети.
Методи організаційно-стабілізуючого впливу
Дані методи використовуються для створення організаційної основи спільної діяльності людей в організації. Це — визначення функцій, обов'язків, повноважень і відповідальності, встановлення порядку службових взаємин.
До цих методів можна віднести:
регламентування (чітке закріплення функцій і робіт);
нормування (встановлення нормативів виконання робіт, допустимих меж діяльності);
інструктування (уточнення задач і ознайомлення з обставинами та особливостями дяльності).
Спрямованість методів – довготривала мотивація діяльності людей.
Охарактеризуємо деякі з них, які найбільш використовуються в управлінській практиці.
Методи організаційно-технологічного впливу
Дані методи застосовуються для встановлення раціональної технології взаємодії відділів, служб, функціональних підрозділів, переробки ними управлінській інформації.
Планові методи
В плані задається діяльність усієї функціональної структури системи управління організацією. Плани виступають основополагаючими документами для діяльності організації.
Програмні методи
Процес роботи персоналу управління, оснований на виконанні ретельно розробленої сукупності конкретних задач і робіт, розподілених по усім ланкам управляючої системи з вказівкою послідовності їх виконання, і такий, що веде до реалізації поставлених цілей, називається програмним. Сукупність прийомів і способів, що використовується при цьому, називається програмним методом організації цілеспрямованої діяльності.
Програма – це сукупність узгодженої діяльності людей по реалізації плану.
Мережеві методи
Особливістю МПУ є не отримання оптимального вирішення задач, а побудова мережевого графіка, який відображає взаємообумовленість усіх окремих робіт та порядок їх виконання від початку до кінця у вигляді логічної діаграми.
Методи організаційно-розпорядчого впливу
Призначені для додаткового управлінського впливу на виконавців. Застосовуються при вирішенні завдань ситуаційного управління.
Вони дозволяють компенсувати невраховані дестабілізуючі моменти в діяльності організації, коректувати управлінську діяльність у відповідності з новими задачами та в умовах зміни обстановки.
Практично – це повсякденна діяльність управлінського персоналу.
Види управлінського впливу: розпорядження, наказ, вказівка, директива.
Соціально-психологічні методи управління
Використовуються для управління соціально-психологічними процесами, що відбуваються в організаціях.
Управлінський вплив методів базується на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, діючих культурних норм і цінностей; дані методи враховують психічні особливості людей, що проявляються в колективах, соціальних групах; базуються на закономірностях функціонування людської психіки
Відносяться:
підвищення службової активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, критика і самокритика, постановка проблем і перспективних цілей);
особистий приклад;
організуючих умов – створення обстановки (ситуації), що орієнтує особистість в потрібному напрямку;
управління соціально-рольовою поведінкою;
удосконалення комунікацій;
соціального регулювання;
пропаганди і агітації
А також:
Переконання, зараження, навіювання, самонавіювання, АТ, систематична десенсибілізація, релаксація, гіпноз, методи мовних трюків, інформаційного управління – ось неповний перелік психологічних методів управління.
МЕТОДИ САМОУПРАВЛІННЯ ТА САМООРГАНІЗАЦІЇ
Методи самоменеджменту
Методи організаційного управління
Організаційно-стабілізуючі
Організаційно-технологічні
Методи самоорганізації, саморегуляції, самовиховання
Методи саморегуляції стресу
Аутогенне тренування
Методи психічного захисту
Психофізіологічні технології
А. Методи організаційного управління
1. Аналіз життєвої ситуації
Для виконання цього аналізу необхідно:
Побудувати "лінію життя" з наочним відображенням найбільших успіхів і невдач…
2. Бачення майбутнього (прогнозування)
Кожна людина народжується із певним часовим горизонтом, який характеризується кривою, де вісь "Y" описує тривалість часового горизонту, а вісь "X" — тривалість життя. Будь-яка робота вимагає наявність певного мінімального часового горизонту, обов'язкового для успіху. Якщо така вимога і крива часового горизонту не стикуються, то таку людину чекає фіаско.
3. Формулювання і постановка особистих життєвих цілей
Цілі призначені для управління процесом життєдіяльності. Цілі спонукають до дій; є "підбурювачем" і "активізатором" діяльності. Мета описує кінцевий результат. Постановка мети визначає погляд в майбутнє, орієнтує і концентрує сили на її досягнення.
4. Прийняттярішення
Цей етап процесу самоменеджменту має характерні особливості, пов'язані з оцінкою обстановки, де при оцінці своїх можливостей виконується аналіз тимчасових втрат, поглиначів часу і ін.
5. Вибір стратегії
Поняття стратегії означає планування і проведення в життя генеральної лінії, пов'язаної з основною метою, використання всіх доступних засобів і методів.
6. Планування
Планування в самоменеджменті здійснюється аналогічно тому, як виконується ця функція в управлінській діяльності людини по управлінню системами. Природно, різниця в тому, що необхідну інформацію про стан можна отримувати у будь-який час, оскільки об'єкт і суб'єкт управління поєднані.
Б. Методи самоорганізації, саморегуляції, самовиховання
1. Методи саморегуляції стресу
Існує ряд прийомів і методів регулювання стресу, що підвищують або знижують його рівень, запропонованих А. Іванченко.
1. Зміна напряму думок
2. Дія на зовнішні прояви стресу
3. Використання спеціальної розминки
4. Самомасаж
5. Застосування дихальних вправ
2. Аутогенне тренування
Аутогенне тренування — активний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, що підвищує можливості саморегуляції мимовільних функцій організму.
Система аутогенного тренування представляє уявне підкорення певним формулам самонавіяння. Вона дозволяє забезпечити стан глибокого внутрішнього заспокоєння, нормалізацію тонусу скелетних м'язів і розслаблення опорно-рухового апарату всього організму як цілісної системи.
3. Медитація
Під медитацією розуміється особливий стан свідомості (це форма самогіпнозу) із нав'язливою фіксацією однієї якої-небудь думки або образу (мимовільна медитація) або самостійне зосередження, роздум про що-небудь із цілковитим відключенням від всього стороннього (довільна медитація).
4. Методи психічного захисту
Психічний захист є природжене, природне і необхідне явище в психіці людини.
методи і прийоми активного ПЗ в систематизованому професором В. А. Іванченко вигляді:
«Профілактика радістю» („Чуттєва радість”„М’язова радість ” Ранкова гімнастика Фізичні вправи Різноманітність вражень
Ідейно-вольвий настрій Самоактивізація Самозаохочення Самопокарання Самообмеження Самоволодіння
Комбіновані методи
Психічна гімнастика
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ
Функції управління – види управлінської діяльності (трудові процеси в управлінні), які забезпечують формування управлінського впливу.
Вони відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Загальні
Часткові
Об’єднувальна
Функції управління виникли в результаті поділу і спеціалізації праці. Функціональний підхід до розуміння процесів управління називають технологією менеджменту.
Панівну роль відіграють конкретні (часткові) функції і важливу роль – загальні.
На сучасному етапі розвитку науки управління до загальних функцій належить:
планування,
організування,
мотивування,
контролювання,
регулювання (координування).
Будь-яка конкретна управлінська діяльність (конкретні функції) здійснюється через послідовне застосування загальних функцій.
Виділення конкретних функцій управління здійснюється за специфічною ознакою (конкретні функції), яка відображає особливості діяльності військ як об'єкта управління у повсякденній діяльності, дозволяє розкрити конкретний зміст управлінського процесу. Наприклад, в управлінні повсякденною діяльністю військ доцільно виділити за цією ознакою (особливості діяльності військ як об'єкта управління) такі функції:
управління бойовою і мобілізаційною готовністю,
оперативною, бойовою, мобілізаційною і гуманітарною підготовкою;
вихованням особового складу;
роботою з кадрами;
службою військ;
військовим господарством;
всебічним забезпеченням військ;
розвитком інфраструктури (у тому числі навчальної матеріально-технічної бази);
бойовим чергуванням;
захистом державних секретів;
екологічною безпекою;
пожежною безпекою;
взаємодією формувань ЗС між собою із органами місцевого самоврядування;
збереженням життя і здоров'я особового складу.
В той же час кожна з цих функцій може бути поділена на менші, а ті, у свою чергу, на ще менші, що утворює систему конкретних функцій. Так, в управлінні службою військ можна виділити функції управління внутрішньою, вартовою, гарнізонною службами, а в управлінні всебічним забезпеченням - технічним, тиловим, морально-психологічним, медичним, бойовим забезпеченням. Результатом такого поділу можуть стати різновиди діяльності, сукупність яких буде становити функціональні обов'язки посадових осіб.
СЛАЙД: Взаємозв’язок загальних та конкретних функцій управління можна відобразити на наступному графіку (принципова схема виділення функцій за двома ознаками):
Обєднувальна функція – КЕРУВАННЯ
ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.
З допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організації.
Виділяють два види планування: стратегічне та оперативне (поточне). Останнє ще в американському менеджменті називають плануванням реалізації стратегії.
Стратегічне планування передбачає встановлення місії і цілей організації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії.
Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного і способом реалізації стратегії з метою забезпечення виконання місії організації.
Стратегічне планування полягає у розробці стратегії. У смвою чергу, стратегія – напрям розвитку організації, який відображений у всебічному комплексному плані, що призначений для здійснення її місії та досягнення її цілей.
Складовими процесу стратегічного планування є наступні ЕТАПИ:
Інформаційне забезпечення стратегічного планування.
Встановлення місії (чітко виражена причина існування організації, її основний вид діяльності) та цілей (довгострокові, середньострокові, короткострокові) організації.
Вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища (дослідження, порівняння, експертні оцінки, системний аналіз,статистичне та соціологічне дослідження…).
Оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища.
Оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища.
Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних рішень.
Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив).
Вибір стратегії на засадах формування управлінського рішення.
Оцінка стратегії на предмет відповідності установленим критеріям.
Кінцевим результатом стратегічного планування є розроблені методи управління, прийняті конкретні рішення та конкретні показники.
Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягнути організація. Але для досягнення цих цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність в ОПЕРАТИВНОМУ (поточному) плануванні, яке здійснюється шляхом здійснення послідовних ЕТАПІВ:
Інформаційне забезпечення оперативного (поточного) планування; підбір фактичних даних, що характеризують стратегію організації.
Оцінка та аналіз сильних та слабких сторін організації.
Вибір та формування планових параметрів (системи показників).
Формування бюджету (бюджетування).
Вибір альтернативних важелів (тактики, політики, процедур, правил тощо).
Формування альтернативних варіантів оперативних планів.
Вибір варіанта оперативного плану, що відповідає прийнятій стратегії.
ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Організація (як функція управління) - це процес створення структури організації, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення поставлених цілей.
Існує два основні аспекти організаційного процесу:
поділ організації на підрозділи (відповідно цілям і стратегіям);
співвідношення повноважень, які зв'язують вище керівництво з нижчими рівнями.
Делегування
Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює співвідношення повноважень, являється делегування. Делегування тісно пов'язане з такими категоріями, як повноваження і відповідальність.
Делегування означає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Якщо завдання не делеговане Іншому працівнику, керівник буде змушений виконувати його сам. Але ж менеджмент саме й передбачає управління організацією через інтелектуальні, розумові, фізичні та інші можливості людей. Таким чином, делегування - це акт, який перетворює людину на керівника.
Відповідальність
Відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені завдання і відповідати за їх задовільне виконання. Тобто спочатку необхідно визначити відповідальних осіб, а потім делегувати їм свої повноваження.
Організаційні повноваження
Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації для виконання делегованих завдань. Тобто особа в організації приймає відповідальність за задовільне виконання завдання, а організація надає цій особі необхідні ресурси. При цьому керівництво делегує разом із завданнями повноваження. Причому повноваження делегуються конкретній посаді, а не індивіду, який посідає її в даний момент.
Концепції повноважень. Існують дві концепції процесу передачі повноважень.
Перша концепція (класична) передбачає передачу повноважень по ієрархії управління від вищих рівнів до нижчих. Друга виходить з того, що можливий варіант, коли підлеглий відмовляється приймати повноваження від керівника. При цьому передача повноважень не відбувається. Ця концепція визнає Існування такої влади, яка зменшує можливість керівника застосовувати свої повноваження. Тому повноваження будь-якої посадової особи будь-якого рангу обмежені.
Повноваження і влада. Ці категорії часто плутають. Тому давайте внесемо ясність. Повноваження - це делеговане право, властиве даній посаді використовувати ресурси організації. Влада - це реальна здатність діяти або впливати на ситуацію. Можна мати владу, але при цьому не мати повноважень, і навпаки.
Лінійні повноваження
Це такі повноваження, які передаються безпосередньо від начальника до підлеглого І далі вниз по ієрархічних сходинках. Саме лінійні повноваження надають керівнику законну владу для спрямування своїх підлеглих на досягнення поставлених цілей.
Подібний ланцюг особливо чітко прослідковується у великих організаціях (наприклад, в армії). Однак невеликі організації можуть не мати чіткого розширеного ланцюга делегування повноважень.
Штабні повноваження
Типи адміністративного апарату
Вперше поняття штабу було застосоване за часів Олександра Македонського (336...323 рр. до н.с). Він поділив офіцерів: одні воювали на лінії вогню (могли віддавити накази солдатам), а інші тільки планували операції (були в штабі і не мали повноважень віддавати команди).
Виділяють три типи штабів: консультативний апарат; обслуговуючий апарат; особистий апарат. Однак на практиці неможливо провести чітку межу між ними.
МОТИВАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Перед командиром будь - якого рівня завжди стоїть завдання - як спонукати підлеглих працювати з повною віддачею сил на головну мету підрозділу. Сутність цього завдання дуже складна, так як знайти істинні спонукання, які б примусили підлеглих віддавати службі максимум зусиль, занадто важко. А коли командир оволодіє сучасними моделями мотивації, він суттєво розширить свої можливості щодо залучення освіченого, забезпеченого військовослужбовця сьогодення до виконання завдань, які спрямовані на підняття рівня бойової готовності.
Втілюючи свої рішення в життя, командир реалізує функцію мотивації. Що ж таке мотивація?
Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистої мети або мети підрозділу. В умовах військової служби, як правило, мета кожного військовослужбовця і мета підрозділу повинні збігатися.
Коротка характеристика теорій мотивації.
ПЕРВИННІ І ВТОРИННІ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВА МОТИВАЦІЇ
Для виконання такої функції управління як мотивування , командир повинен знати природу мотивів та потреб, які лежать в основі мотивів.
Що таке потреби? Психологи кажуть, що людина відчуває потребу, коли вона відчуває фізіологічну або психологічну відсутність чогось. Більшістю психо логів потреби розподіляються на первинні та вторинні.
Первинні потреби мають фізіологічну природу і, як правило, є природженими. Прикладами можуть служити потреби в їжі, воді, потреби дихати, спати, а також сексу альні потреби.
Вторинні потреби по своїй природі психологічні. Наприклад, потреба в успіху, повазі, прихильності, владі та потреба належати комусь або чомусь.
Якщо первинні по треби закладені генетикою, то вторинні, як правило, усвідомлюються з досвідом. Так як люди мають різний надбаний досвід, вторинні потреби розрізнюються в більшому ступені, ніж первинні.
Потреби і мотиваційна поведінка.
Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їхнє існування можна судити лише за поведінкою людей. Психологи, спостерігаючи за людьми, визначили, що потреби служать мотивом дій.
Коли потреба відчувається людиною, вона будить в ньому стан спрямованості. Спонука - це відчуття відсутності чогось, яке має визначену спрямованість. Воно ви значає поведінку і сконцентроване на досягнення мети. Мета тут розглядається як засіб задоволення потреби. Коли людина досягає цієї мети, то вона відчуває себе
задоволеною,
частково задоволеною або
зовсім незадоволеною.
Ступінь задоволення, що отримується при досягненні мети, вплине на поведінку військовослужбовця в подібних обставинах в майбутньому. Взагалі люди прагнуть по вторювати ту поведінку, яка забезпечувала задоволення якоїсь потреби, і, навпаки, прагнуть уникати поведінки, що недостатньо задовольняє або й зовсім не задовольняє ту чи іншу потребу. Цей факт відомий в мотиваційній теорії як закон результату.
Так як потреби викликають у військовослужбовця прагнення до їхнього задоволення, то командир (начальник) повинен створювати такі ситуації, які б дозволили йому відчути, що він може задовольнити свої потреби через тип поведінки. Тим самим, ко мандир зможе домогтися свого, тобто, військовослужбовець добровільно з високою якістю буде працювати на досягнення мети підрозділу.
Потрібно сказати, що мотивація через потреби - складна справа. Адже не всі військовослужбовці мають високу потребу, наприклад, в досягненнях або незалежності. У кожного з них різні відбитки пальців, а що стосується характеру, то тут командир буде мати справу з поєднанням самих різноманітних рис. Звідси безліч конкретних людських потреб, а також типів поведінки для досягнення мети. Наприклад, потребу в самовизначенні одного військовослужбовця можна задовольнити, визнавши його кра щим виконавцем своїх обов'язків за фахом. Для іншого військовослужбовця достатньо визнати його найохайнішим в підрозділі, взірцем носіння військової форми одягу. Кон кретний спосіб, яким військовослужбовець може задовольнити певну потребу, визначає ться ним, виходячи із життєвого досвіду. Кожна людина на підставі досвіду визначає, що деякі ситуації є більш бажані (винагородні), ніж інші і мають потяг саме до них і навпаки, прагнуть уникнути небажаних ситуацій.
Таким чином, створення умов для військовослужбовців з більш складними та відповідальними завданнями мають позитивний мотиваційний ефект для багатьох із них, але не для всіх. Для мотивації не існує одного найкращого способу. Те, що буде ефективним для мотивації певної групи військовослужбовців, для інших може виявитися зовсім не придатним.
ПЕРВІСНІ ТА СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МОТИВАЦІЇ
Первісні концепції. До цих концепцій відносять метод «батога і пряника» та перші спроби використати в управлінні методи психології. Задовго до того, як слово «мотивація» увійшло в лексикон керівників, було добре відомо, що можна навмисне впливати на людей для успішного виконання завдань організації.
Різноманітні теорії мотивації в наш час розподіляють на два види:
змістовні та
процесуальні.
ЗМІСТОВНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ ґрунтуються на ідентифікації тих внутрішніх спону кань (названих потребами), які примушують діяти військовослужбовця саме так, а не інакше.
Сучасні змістовні теорії мотивації спираються на наукові роботи
Абрахама Маслоу,
Фредеріка Герцберга та
Девіда МакКлелланда
Згідно теорії Маслоу всі потреби розміщуються в вигляді суворої ієрархічної структури.
Вторинні
Первинні
В теорії потреб МакКлелланда головний упор робиться на потреби вищих рівнів, а саме:
влади,
успіху і
причетності.
Таблиця - Категорії мотивації теорії Герцберга
Гігієнічні фактори
Мотивації
1.
Політика фірми та адміністрації.
1. Успіх.
2.
Умови праці.
2. Просування по службі.
3.
Заробітна платня.
3. Визнання і схвалення результа
4.
Міжособисті відношення з на-
тів роботи.
чальником, колегами і підлеглими.
4. Високий ступінь відповідально-
5.
Ступінь безпосереднього контро-
сті.
лю за працею (службовою діяль-
5. Можливість творчого і ділово-
ністю).
го росту.
Сучасні ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ ґрунтуються, в першу чергу, на тому, як поводять себе люди з урахуванням сприйняття та пізнання. До головних процесуаль них теорій відносяться:
теорія очікування,
теорія справедливості і
модель мотивації Портера-Лоулера.
Згадані теорії мають деяку розрізненість в поглядах, але вони не є взаємовик-лючними. Розвиток теорії мотивації має еволюційний характер, а висновки, які отримані через оволодіння цими теоріями, успішно використовуються при вирішенні завдань, що виникають перед командиром підрозділу щоденно. Найголовніше завдання мотивацій них теорій - це спонукання військовослужбовців до ефективної службової діяльності. Тому при розгляді цих теорій будуть надаватись рекомендації щодо використання їх в практиці управління.
Для того, щоб зрозуміти теорії змістовної або процесуальної мотивації, потрібно спочатку засвоїти смисл основних понять: потреб та винагород.
ТЕОРІЯ МОТИВАЦІЇ А. МАСЛОУ
Сучасні змістовні теорії мотивації спираються на наукові роботи
Абрахама Маслоу,
Фредеріка Герцберга та
Девіда МакКлелланда
Згідно теорії Маслоу...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора