Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Херсонський національний технічний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Кафедра економіки та підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Макроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки та підприємництва
Регістр. № 28/364-28.03.07
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни “Макроекономіка”
для спеціальності 6.050104 „Фінанси”
напряму 0501 „Економіка і підприємництво”
факультету економіки
Херсон – 2007р.
Опорний конспект лекцій з дисципліни „Макроекономіка”
Укладач к.е.н., доцент Тарасюк А.В., кількість сторінок 104.
Рецензент: к.е.н., проф. Труш В.Є.
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри економіки
та підприємництва
Протокол № 10 від “06” березня 2007 р.
Зав. кафедри___________________ М.В.Шарко
Відповідальний за випуск М.В. Шарко
Тема 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
Лекція 1. Макроекономіка як наука
1. Предмет макроекономіки.
2. Об'єкт макроекономіки.
3. Зміст та структура макроекономіки.
4. Основні функції макроекономіки.
5. Макроекономіка як основа державної економічної політики.
6. Історія розвитку макроекономічної науки.
1. Предмет макроекономіки
Макроекономіка як одна зі складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань і взаємозв'язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття.
В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежить фундамен тальна суперечність людського суспільства — між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими вони володіють. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається з позиції не окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних чи юридичних осіб), а національної економіки в цілому. Оскіль ки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повністю задовольнити власні потреби. Але воно може дома гатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього мо жна підвищенням ефективності їх використання, тобто підвищенням ефективності функціонування національної економіки. Для цього використовують такі способи:
• забезпечення повної зайнятості ресурсів;
• досягнення повного обсягу виробництва;
• раціональний розподіл наявних ресурсів;
• підвищення технічного рівня виробництва.
З вищенаведеного випливає практична функція макроекономіки — озброєння суспільства ефективними формами і методами впливу на економіку для досягнення найвищого рівня задоволення матеріальних потреб.
2. Об’єкт макроекономіки
Макроекономіка досліджує національну економіку в цілому. Проте в реальній дійсності немає економіки взагалі, а є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують економічну систему.
Економічна система — це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.
Основними елементами економічної системи є:
• економічні зв'язки між господарськими суб'єктами;
• соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формах вла сності на економічні ресурси та результати господарської діяльності;
• форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація виробництва;
• господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.
Виділяють два основні типи економічних систем: ринкові та неринкові еконо мічні системи.
Ринкова економіка вільної конкуренції (XIX - початок XX ст.)
Основні ознаки:
1. приватна власність на інвестиційні ресурси:
2. вільна конкуренція;
3. свобода учасників економічної діяльності;
4. ринкове ціноутворення;
5. стихійне ринкове регулювання. Адміністративно-командна (планова) система Основні ознаки:
1. державна власність на засоби виробництва;
2. монополізація та бюрократизація економіки;
3. централізоване планування та управління виробництвом;
4. централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
У сучасних умовах у більшості держав існують економічні системи, які в чис тому вигляді не є ринковими чи командно-адміністративними. їх називають зміша ними. Вони поєднують у собі різні форми власності та ринковий і державний механі зми макроекономічного регулювання. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Виділяють три функції держави:
• забезпечення ефективності;
• забезпечення справедливості;
• сприяння макроекономічному зростанню і стабільності
3. Зміст та структура макроекономіки.
Макроекономічний аналіз має два рівні:
ех рові — національне рахівництво;
ех апіе — прогностичне моделювання.
Ех рояі аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціону вала і яких результатів досягла. На основі результатів ех розі аналізу робиться коре гування макроекономічних концепцій та розробок нових.
Аналіз ех апіе — це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ех апіе аналізу визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбут ньому.
Зміст та структура макроекономіки
Основні питання
Розділ теорії
Яку роль виконують гроші?
Що таке рівень цін і чим визначається його
динаміка?
Чим обумовлюється рівень зайнятості?
Чим визначається економічна кон'юнктура?
Як здійснюється економічне зростання?
Як впливає на економіку держава?
Як впливає закордон на національну економіку?
Теорія грошей
Теорія інфляції
Теорія зайнятості
Теорія циклів
Теорія зростання
Теорія економічної політики
Теорія зовнішньоекономічних відносин
4. Основні функції макроекономіки
Теоретико-пізнавальна — дослідження економічних процесів на макрорівні та побудова моделей цих процесів.
Практична — розробка практичних рекомендацій на основі економічного ана лізу (теоретична основа економічної політики)
Виховна — макроекономіка покликана виробляти новий тип економічного ми слення, формувати сучасний світогляд людини.
5. Макроекономіка як основа державної економічної політики
Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат.
Види цього впливу наведено в таблиці до питання 2.
Проблеми, пов'язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, впливають на методи державного регулювання економіки.
Державна економічна політика повинна базуватися на чіткому виявленні пріо ритетів та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.
6. Історія розвитку макроекономічної науки
Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості во на досягла у 30-ті роки XX ст., у період світової економічної кризи, коли набула зда тності впливати на економічну практику.
Проте свій початок макроекономічна наука бере ще в XVI ст., коли француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (інфляцію) результатом зміни співвідношен ня між кількістю грошей і товарів. Макроекономічну спрямованість мали досліджен ня англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які вперше у-світовій практиці здійс нили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану «Економічну таблицю». Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів еко номіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економі ки в цілому. Ф. Кене був одночасно лікарем і економістом, тому модель господарсь кого кругообігу він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини.
Аналогія економічних процесів із кровообігом підводила Ф.Кене до думки про можливість виникнення порушень у господарському кругообігу, аж до появи кризо вих явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.
Головний недолік «Економічної таблиці» Ф.Кене полягав у тому, що вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.
На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. Він розгля дає дві ціни:
• природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку;
• ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продасться на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином.
Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропози цією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий, ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб'єктів переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від при родної, а прибуток нижчий від середнього, то капітал вилучають із цієї галузі.
Такі переміщення капіталу забезпечують рівновагу в економіці, тобто розподіл ресурсів між галузями, який відповідає суспільним потребам. Кожний, дбаючи лише про власні інтереси, забезпечує дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнен ня макроекономічної рівноваги.
Світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила основного постулату класичної теорії — здатності ринкової економіки до швидкого саморегулювання. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. її засновником став англійсь кий економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі «Зага льна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 рік), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, на такі, зокрема, як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та інші, може ефективно здійснювати регулю вання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.
У цей час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і практики, зок рема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американсь кий економіст українського походження С. Кузнец, американський вчений А. Джильберт, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У сво їх працях вони теоретично обґрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких, як національний продуй, доход і багатство, валовий випуск, зро били їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, ви користання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозу вання та регулювання економіки на національному рівні.
Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат.
На цьому тлі як реакція на недоліки кейнсіанської почала інтенсивно розвива тися «неокласична» теорія. Вона включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них виділяється монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та інше. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіска льній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші.
Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спираєть ся на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріорите тів економічної політики певної країни.
Тема 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
Лекція 1. Макроекономічна модель країни
1. Макроекономічні моделі: суть та роль у макроекономічному аналізі й прогнозуванні.
2. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Потік і запас.
3. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу.
4. Роль державного сектора в кругообігу доходів та продуктів.
5. Модель кругообігу для відкритої економіки.
1. Макроекономічні моделі: суть та роль у макроекономічному аналізі
й прогно зуванні
Для того щоб вивчити економіку, економісти складають макроекономічні моде лі, які у спрощеній формі встановлюють залежності між економічними показниками.
Макромоделі — це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.
Створити модель - це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзо генні параметри макромоделі.
Екзогенні (зовнішні) змінні - це змінні, величина яких «встановлюється» уря дом та Національним банком, а ендогенні (внутрішні) змінні — це змінні, величина яких є результатом розв'язку моделі.
Найчастіше до екзогенних змінних відносять рівень державних витрат (О), ста вки оподаткування (І) та величину пропозиції грошей (М).
До ендогенних (внутрішніх) змінних, як правило, належать обсяг випуску та рі вень зайнятості, рівень інфляції і безробіття.
Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні по казники. Це дає змогу досягти оптимального поєднання інструментів фіскальної та монетарної політики.
Суб'єктами макромоделей виступають:
• Сектор домашніх господарств — містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб.
• Підприємницький сектор — це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у ме жах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.
• Державний сектор — усі державні інститути та установи. Держава вироб ляє суспільні блага, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, фундамента льна наука, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур).
• Сектор закордон — містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на віт чизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіта лом та національними валютами.
2. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Потік і запас.
В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів і доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів — домогосподарства та фірми — і не передбачає державного втручання в економіку і зв'язків з рештою країн світу (мал. 1).
Зі схеми видно, що економіка с замкненою системою, в якій доходи одних еко номічних агентів є витратами інших:
• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;
• витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).
Реальний («ресурси—товари») та грошовий («витрати—доходи») потоки від буваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.
Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продаж фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без зв'язків із зовнішнім світом, без державного втручання) вели чина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність дохо дів (У) і сукупних витрат (С). тобто Ї=С.
Мал. 1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів Поняття «потік» характеризує економічний процес, який відбувається непере рвно і вимірюється в олиницях за певний період часу. У моделі кругообігу ми розгля дали потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття «запас» — це величина, яку використовують для вимірювання показ ника на конкретний момент часу, на певну дату.
Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці. Так, скажімо, запас може к % човатися у гривнях, $, літрах, а потік — в $/год, грн/рік, л/сек. В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:
• запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;
• потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду. Розглянемо економічні показники, одні з яких є потоками, а інші — запасами.
3. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу.
В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів (V): ¥=С. Проте насправді поточ ні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.
Та частина доходу (У), яка не використовується на поточне споживання (С), є узгодженнями домогосподарств (5). І тоді справедливим буде рівняння: У=С+5.
Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внески в банках, придбання акцій, облігацій та інших пінних паперів.
З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реа лізації своєї продукції. Це пояснюється тим. що. окрім платежів за ресурси, які необ хідні для підтримки обсягу виробництва, фірми повинні здійснювати інвестиції (І).
Під інвестиціями розуміють усі витрати, які сприяють зростанню величини на громадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Пе рший — це інвестиції в основний капітал, тобто придбання виробничого обладнання, комп'ютерів, будівель виробничого призначення тощо. Другий — інвестиції в товар но-матеріальні запаси, якими с запаси сировини для використання у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.
Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку ме нше порівняно з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, у моделі кругообігу
з'являються фінансові ринки.
Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які на правляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони перетворю ють їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм унаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.
Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як за ощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на мал. 2. Таким чином, справед ливим у даному випадку є рівняння:
Мал. 2. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу
У = Г - 5 = С г І
Ця модель кругообігу спрощена: не всі фірми насправді є позичальниками; не всі домогосподарства належать до заощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й агенти за межами даної системи.
Ми припускали, що домогосподарства одразу витрачають весь свій доход. Але тепер виникає дві окремі групи осіб, які приймають рішення щодо інвестицій та за ощаджень. Чи можна бути впевненими, що інвестиції дорівнюватимуть заощаджен ням і сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту? Економічна система може стати нерівноважною. Роль балансу при цьому відіграють інвестиції в то варно-матеріальні запаси:
• якщо 8>/, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;
• якщо 5<І, то зменшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Отже, оскільки враховуються інвестиції в товарно-матеріальні запаси, то інвес тиції завжди дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат.
4. Роль державного сектора в кругообігу доходів та продуктів
Наступним кроком є введення до моделі державного сектора економіки, під якіїм розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.
Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи че рез :
• чисті податки (Т), які показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету державними трансфертними платежами;
• державні закупки товарів і послуг (С), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата державних службовців;
• державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефі циту державного бюджету, тобто коли С>Т).
На мал. З, який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор — «держава» і три нових стрілки. Перша поєднує державу з домогосподарствами, друга — державу і ринок продуктів і третя — направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету маг покриватися за рахунок позичок на фінансових ринках. Найчастіше ці позички здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як без посередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.
У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки Т>С , стрілка на мал. З має бути на правлена у протилежному напрямку. Держава сплачує борги за здійсненими в мину лому позичками швидше, ніж отримує нові.
Введення державного сектора у круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:
1) Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т) і заощадження (5), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національного доходу, справедливим є рівняння:
¥=С+Т+5
2) Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домогоспо дарств (С), інвестиційні витрати фірм (І) та державні закупки товарів і послуг (С). Тобто. 3 точки зору національного продукту, можна записати:
¥=С+І+С
Уряд здійснює позички при
д&фіциті | держбюджету
Мал. 3. Модель кругообігу з урахуванням ролі державного сектора.
5. Модель кругообігу для відкритої економіки.
Відкрита економіка -- це економічна система, яка пов'язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.
Оскільки в моделі на мал. 4 зображено тільки грошові потоки, то:
• експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зображено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;
• платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена з національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги купуються домогосподарствами, фі рмами та державним сектором економіки. З метою спрощення на мал. 4 зображено лише найбільшу категорію імпорту — імпорт споживчих товарів.
• різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом (МХ): №Х = X - М
• коли експорт не покриває імпорту (ИХкО), то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу фінан сових активів іноземцям. Такі операції, що призводять до чистого притоку капіталу, на мал. 4 зображено як потік, спрямований до внутрішніх фінансових ринків. Цей потік називають притоком капіталу.
• коли ж експорт перевищує імпорт (ИХ>0), то є відтік капіталу — економі чна система надає позички іноземцям або купує іноземні активи.
Існує певний зв'язок між потоками платежів по імпорту-експорту товарів і по слуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж притоком капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж експортувати, коли є чистий притік капіталу.
Економічні системи інших країн
Мал. 4. Модель кругообігу для відкритої економіки.
Чи зберігається рівність між національним доходом і національним продуктом тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу? Безумовно, оскільки тоді справджується рівняння:
1) з точки зору доходів У-С+Т+5+М;
2) з точки зору витрат У=С+1+С+Х.
Лекції 2,3. Валовий внутрішній продукт та інші
основні макроекономічні показники
1. Поняття про Систему національних рахунків (СНР). Загальна характеристика валового внутрішнього продукту (ВВП).
2. Принципи розрахунку ВВП.
3. Методи розрахунку ВВП.
4. Інші показники СНР. Взаємозв язок між ними.
5. Реальні та номінальні величини. Цінові індекси.
6. ВВП та економічний добробут.
1. Поняття про Систему національних рахунків (СНР). Загальна характеристика
валового внутрішнього продукту (ВВП)
Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі розвива лась і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Ба ланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був по діл суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:
• матеріальне виробництво;
• невиробнича сфера.
Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССП) та націона льний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки
(житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, освіта тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг зі сфери економічного виро бництва відображало низький рівень економічного розвитку, а також те, що пріори тетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва. Баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений в СРСР, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників Через чверть сторіччя аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких краї нах, як США, Англія, Нідерланди та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі вдосконалення методології розробки БНГ.
З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СИР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, унаслідок яких планова економіка має бути трансформована у ринкову. Для опису та аналізу ринкової еко номіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює еко номічні процеси. Такою системою показників є СНР.
Отже, Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу найзагальні-ших результатів і аспектів економічного процесу па макрорівні.
СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.
Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:
• усі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юри дичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;
• усі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозпо ділом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;
• усі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основ ні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вар тість землі і корисних копалин тощо).
Головним показником при розробці СНР, показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.
Охарактеризуємо терміни «внутрішній», «економічна територія», «резидент».
Термін «внутрішній» означає, що при вимірюванні ВВП враховуються резуль тати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизня ними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.
Під «економічною територією» країни розуміють територію, яка адміністрати вно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть ві льно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює тери торіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.
У цілому фізична або юридична особа вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою:
• у випадку підприємств (фірм) — центр інтересів міститься на території тігї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства та установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, вважаються її резидентами. навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відпові дно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резиде нтами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;
• щодо фізичних осіб — резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відря дження, іноземні дипломати. Проте іноземці, які проживають на території країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів;
• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих ви падках, якщо свою діяльність вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).
Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компе нсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних інозем них робітників та осіб, які працюють за короткостроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону.
Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.
Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового національного продукту (ВНП). У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП називається валовим національним доходом (ВНД). Нова термінологія, проте, не змінює суті.
Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, є первинними доходами. Тому можна сказати, що ВВП відріз няється від ВНП на сальдо первинних доходів. Це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. У країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскіль ки цим країнам доводиться сплачувати розвиненим країнам великі проценти за зов нішні позики. І навпаки, для розвинених країн характерним є протилежне співвідно шення.
Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону (наприклад, по дарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці доходи (трансферти) додати до вало вого національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важливий макроекономічний показник — валовий національний використовуваний доход (ВНВД).
2. Принципи розрахунку ВВП.
Розглянемо особливості та принципи розрахунку макропоказників у СНР.
1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між націона льною та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Тому й розрізняють показ ники валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.
2) Друге правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних пока зників, — це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості еконо мічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія. що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходад. і навпаки — все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах (детальніше див. тему 1).
3) Наступний принцип — це чітке розмежування категорій запасу і потоку (суть цих категорій, взаємозв'язок між ними викладено в темі 1).
4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку — ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:
• проміжна продукція — це товари і послуги, що купуються з метою подаль шої переробки, обробки або для перепродажу;
• кінцева продукція — товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;
• додана вартість — вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виро бництва.
При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначи ти кінцеві товари (не завжди можна чітко визначити, як буде використано виробле ний продукт — на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх виробників.
5) П'яте питання, яке заслуговує на увагу: в СНР для розрахунку загальної вар тості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оці нки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.
Одна із сфер, де застосовують імпутування, — домашні господарства. Напри клад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Про те значна кількість людей проживає у власних будинках і, зрозуміло, не сплачує оре ндної плати. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено «орендну плату», яку власник будинку ніби сплачує сам собі.
Ринковою ціною такої послуги є сума орендної плати, яку власникові будинку довелося б сплатити за умови, якби він орендував аналогічний будинок, або якби його будинок дійсно здавався в оренду. Це є імпутована рента, і вона входить у ра хунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.
Інша сфера, де застосовується імпутування, — послуги, надані державним сек тором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов 'язаними з їх наданням.
Мета застосування імпутованих оцінок — отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.
6) Ще один принцип, який важливо знати: при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахун ків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:
• перепродаж товарів:
• чисто фінансові операції.
У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:
• державні трансфертні виплати. Під трансфертами розуміють односто ронній потік благ, які мають безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям і т. ін.);
• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, пода рунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;
• операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилу чається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).
3. Методи розрахунку ВВП.
Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільчий метод).
При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість; створена всіма галузями економіки:
валовий випуск -_проміжне споживання = додана вартість
Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.
При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються ви трати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);
І — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:
• будівництво будинків і споруд;
• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій;
• створення товарно-матеріальних запасів;
• амортизацію;
• витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир)
Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (І) зменшити на ве личину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між І та А г добрим індикатором того, в якому стані пере буває економіка країни. Так. наприклад, для зростаючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І<А;
О — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заро бітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні транс фертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;
ИХ — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:
КХ = Х-М.
При розрахунку ВВГІ розподільчим методом підсумовуються всі види фактор них доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потріб но знайти суму таких його складових:
• амортизаційні витрати;
• чисті непрямі податки )іа бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;
• винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внес ки підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);
• рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;
• чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим сек торам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;
• доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;
• прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений при буток корпорацій.
У більшості країн світу найпоширенішими з наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інфо рмаційної бази.
4. Інші показники СНР. Взаємозв'язок між ними.
Окрім основних, існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників націона льного рахівництва. Усі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його змен шити на величину амортизаційних відрахувань:
ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування.
Нащоначьний доход (НД) — сукупний...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора