Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
1. Політика як суспільне явище, її місце і роль в системі політичних відносин.
2. Предмет політології, метод, основні категорії.
3. Місце політології в системі наук про суспільство та її зв'язки з іншими науками.
4. Функції політології. Особливості української політології.
Будь-яка наука, як така, є систематизованим знанням, яке є пізнанням справжніх властивостей та відносин певних речей, величин, суб'єктів один до одного. І такий спосіб політологія, або політична наука (фахівці до сьогодні не дійшли згоди стосовно того, який термін кращий) передбачає знання: аналіз характеристик і зв'язків між певними суб'єктами у сфері політики.
Політична наука тісно пов'язана з політикою, витікає з неї, аналізує різні аспекти політичного життя. Поняття "політика" походить від грецького роlis (місто - держава) та його похідних politeik (мистецтво управління державою). Отже, термін "політологія” ще в давньогрецькому варіанті визначає державні та суспільні справи, сукупність знань про політику, створених системою наук і наукових дисциплін, які вивчають політичні явища і процеси.
Суспільство як об'єкт політики являє собою органічну єдність, а не механічну сукупність усіх сфер суспільного (політичної, економічної, соціальної, духовно-культурної) життя. Тому політика є складним суспільним явищем, якому властиві як спільні з іншими явищами, так і специфічні ознаки. Вони визначають можливість і необхідність вивчати політику на різних рівнях: загальнотеоретичному з одного боку, і конкретно-практичному - з другого. Між ними (залежно від ступеня) у залежності знання розташовані так звані протилежні рівні. Вибір рівня вивчення залежить не стільки від об'єктивної точки зору вчених, скільки від структури теоретично-практичного знання, яке об'єктивно склалося в даний момент в суспільстві.
Можна виділити такі рівні вивчення політики:
- що визначається як курс, на основі якого приймається рішення, заходи щодо формування завдань (загальнотеоретичний, філософський);
- як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (організації) ведуть боротьбу за завоювання державної влади (специфічно-соціологічний з позицій окремих суспільних сил); - як мистецтво управляти людьми (з позицій внутрішніх досліджень різних політичних сил).
Політична антропологія проводить аналіз політичних явиш в країні, що розвивається. Дослідження політики пройшло певну еволюцію. У XIX ст. ним вважалась держава, на рубежі ХІХ-ХХ ст. об'єкт змістився на розуміння системи соціальних груп, які змагаються за владу. З середини XX ст. об'єкт змістився в розумінні влади через поняття "рішення" (прийняття рішень з описанням політичної системи). Далі було конкретизовано поняття "рішення" шляхом використання у політиці концепції розподілу вартостей. Політична система почала розглядатися як механізм по розподілу вартостей шляхом прийняття рішень.
Широка інтерпретація політики також пов'язана з категорією "інтересу", оскільки політичні явища й процеси визначаються особистими й груповими потребами і суспільними (економічними, політичними, соціальними, культурними) інтересами. Вона вивчає як суспільство впливає на державу, тобто формальні інститути розподілу і здійснення влади.
Отже, об'єктом політики насамперед виступає влада. До неї прагнуть політичні сили, які відображають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.
Але якщо влада є самоціллю певних політичних суб'єктів, це може привести до серйозних конфліктів, оскільки суспільство не може нормально функціонувати за умов відсутності врахування інтересів інших політичних суб'єктів.
Об'єктом політики у різних сферах суспільного життя виступають відносини суспільних груп із важливих питань для означення груп, а також суспільства взагалі та відносини між ними і державними інститутами. Тут маються на увазі такі поняття як власність, влада, норми, а також форми і методи реалізації економічної, суспільної, соціальної, духовно-культурної політики.
Необхідно також враховувати сутність політичної сфери суспільства, під якою слід розуміти інтегральну сукупність суспільних інституцій, політичних відносин, діяльність та свідомість, які впливають на процеси управління, напрями розвитку суспільства. Чи не найважливішу роль відіграють суспільні інститути, під якими слід розуміти сукупність державних (законодавчих, виконавчих, судових органів, армію, поліцію і т.д.) і територіально-самоврядних та громадських компонентів (партії, рухи, громадські організації, об'єднання, товариства тощо). Звичайно, що всі складові політичної сфери суспільства тісно пов'язані одна з одною і взаємно детермінують їх функціонування.
Отже, політика, політичні явища суспільства є надзвичайно складними поняттями. Вони потребують глибокого фундаментального дослідження, вільного від ідеологічного нашарування, кон'юнктури. Вони мають бути комплексними, системними. Лише тоді можна знайти реальний стан справ у розвитку суспільства і розробити оптимальні заходи щодо формування ефективних механізмів соціального управління.
2. Генеза науки про політику згідно існуючих писемних джерел як цілісна політична думка налічує близько двох з половиною тисячоліть, а на Сході, в Стародавньому Китаї та деяких інших країнах - ще більше. На різних етапах суспільствознавства політичний внесок у дослідження політики внесли Конфуцій, Платон, Арістотель. Ф.Аквінський, М.Падуанський, Н.Макіавеллі, Ж.Боден, Ф.Бекон, І.Гоббс, Г.Гроцій, Б.Спіноза, Дж.Локк, Ш.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо, І.Кант, Г.Гегель, І.Фіхте. Б.Констан. І.Бентам, О.Конт. ГСненсер. Е.Дюркгейм, Т.Лейн, Т.Джеферсон. А.Токвіль, Г.Моска, М.Вебер, М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Винниченко і багато інших мислителів минулого.
Більш свідоме системне вивчення політичної науки починається в XIX ст., особливо з Франції, Німеччини. США. Вищі навчальні заклади розвинутих країн готують спеціалістів широкого профілю і працівників у сфері публічного управління і політичної діяльності в державних, міжнародних і комунальних установах, в партіях, союзах, організаціях, в пропаганді. Політична наука розвинута у США, де її вивчають майже у 3 тис. університетів, коледжів. Тут загальна кількість політологів з початку століття зросла у 75 разів і вони (професійні політологи) становлять 11 відсотків усіх представників суспільних наук. В рамках ООН і ЮНЕСКО існує низка наукових інститутів, що вивчають політичну діяльність держав, політичних установ. Більше трьох десятків років існує Міжнародна асоціація політичної науки, членом якої був СРСР у 70-і роки, а тепер є і Україна. Викладання політичної науки у США ведеться з 80-х років минулого століття, а в Югославії з 1948 р., в Польщі - 1963 р., в більшості інших європейських країн, в т.ч. і Україні - у 1988-1989-х рр.
До останнього часу у зарубіжній і вітчизняній політологічній літературі існували різні точки зору щодо визначення об'єкту, предмета, місця і ролі політології в системі наук про суспільство. Одні автори розглядали політологію як науку про політичну діяльність узагалі, тобто всі процеси, що відбуваються в політичній сфері життя суспільства. Інші - з розміщенням держави в класових категоріях, що спирається на відносини класів і держави як найважливішої сфери суспільних відносин. Пам'ятаючи одне із недавніх визначень поняття "класів", серцевиною якого є відношення до власності на засоби виробництва, то при цьому є факт домінації економічних інтересів, які розглядаються як вирішальні у суспільному житті. Третій напрямок пов'язаний з розумінням політичної влади і держави в категоріях діяльності уряду. Наприклад, в Колумбійській енциклопедії політологія визначається як наука про характер і функції держави та її уряду, як органу за допомогою якого держава реалізує свою владу. Ще інші - поняття "політологія" і "політична наука" розрізнюють. Зараз за прийнятою зарубіжною термінологією, політологія і політична наука-синоніми.
У зв'язку із відсутністю єдиного підходу до визначення предмету науки про політику, ЮНЕСКО на основі висновків експертів на своїй конференції у 1948 р. (див.: Бюлетень ЮНЕСКО.- Париж,1949.-Ч.1.-№1-2) чітко визначає 4 блоки предмету політології:
1) політична теорія (історія політичної думки, політична теорія);
2) політичні інститути (конституція, центральний уряд, регіональне і місцеве самоуправління, адміністрації);
3) партії, групи й громадська думка (політичні партії, громадські організації і об'єднання, участь громадян в уряді і управлінні, громадська думка);
4) міжнародні відносини (міжнародна політика, міжнародні організації і об'єднання, міжнародне право).
При вивченні політичних явищ і процесів політологія використовує різноманітні методи дослідження, аналізу й прогнозування. Метод науки-це їй властивий спосіб вивчення об'єктивного світу, який визначається характером даної науки, її місцем у системі знань, соціальним значенням і роллю. Метод складається з двох частин - змістовно-генетичної і формально-логічної. В першу входять теоретичні концепції, принципи; в другу - способи, прийоми, організації проведення дослідження. В цілому людське суспільство розвивається за певними закономірностями, які сформульовані Г.Гегелем в законах діалектики, що становить загальне в методиці пізнання. Разом з тим, в процесі вивчення розвинутого людського суспільства, ми переконуємося в плідності конкретно-історичного підходу до явищ і суспільних процесів, їх взаємозв'язку, впливу на політичні явища. Зважаючи на масштаби соціальної практики, що входять у сферу науки про політику, остання використовує всі методи соціальних наук: правові, соціологічні, історичні, математичні, загальнологічні (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання).
Серед методів політології, які наука найбільш широко використовує, такі спеціальні методи пізнання:
Історичний - вивчення історичних процесів і історії політики, причин тієї чи іншої будови і функціонування політичної системи, розкриваючи діалектику процесів, політичної системи, інституції з точки зору їх генезису в минулому і тенденцій розвитку.
Кількісний метод - політичні явища, які піддаються виміру (статистичні дані, анкетні дослідження, лабораторні експерименти). Перевага цього методу, що з його допомогою матеріал можна математично формалізувати, виявити тенденції розвитку.
Системний метод - передбачає комплексний аналіз найскладніших механізмів функціонування політичних систем (наприклад, політична система США. ФРН і т.д.); підсистем (партійна система, система місцевого самоуправління).
Системний метод полягає у визначенні постулатів: система складається з різних елементів; елементи пов'язані залежностями, що творять дану структуру; система має свої межі; дії, які впливають на систему ззовні називаються входом в систему; дії, які робить система на оточення називаються виходом (наприклад, вхід до системи: потреби, інтереси тощо, приклади виходу системи - рішення).
Порівняльний метод. Вже старогрецький філософ Арістотель користувався ним. З його допомогою можна порівнювати загальні риси політичного життя, різних країн, народів, епох. Головне в цьому правильно підібрати об'єкти порівняння. Мусять бути одномірні, одинакові за природою і функціями об'єкти.
Біхеовіральний метод (від англ, поведінка) сприяє вивченню явищ і процесів на основі поведінки окремих осіб і суспільних міні- і макрогруп. Ключ методу - вивчення діяльності особистості, яка виконує якусь політичну роль, незалежно чи вона має вербальний, чи невербальний, свідомий чи несвідомий характер дій.
Метод рішень - передбачає ряд вихідних понять:
а) центр рішень, що розглядається як суб'єкт політичної діяльності;
б) сума проблем, які треба вирішувати;
в) кінцевий ефект процесу рішення;
г) засоби вирішення проблеми (більш детально див.: Політологія / За ред. О.Семківа. - Львів, 1994. - С. 17: Політологія / За ред. І.Дзюбка. -К., 1993.-С.17).
Для того, щоб користуватися методами політології, необхідно мати чітко визначені категорії-найбільш загальні, фундаментальні поняття науки, що відображають істотні сторони предмета.
Категорії політології можна класифікувати на:
Загальні - держава, гром. с-во, влада, політ. влада, демократія, свобода, ідеологія, менталітет;
структурні - політична система, політична організація, політична партія, громадсько-політичний рух, політичний режим, партійна система та ін.;
функціонування - політ. процес, політ. діяльн., активність, індиферентність та ін.;
розвитку - політична революція, політична контрреволюція, еволюція, криза та ін.
3. На початковому етапі свого розвитку політологія почала формуватися як державотворча дисципліна, покликана вивчати цілі і функції державних і політичних інститутів. Однак пізніше дослідники політичної сфери суспільства дійшли розуміння, що правові процеси, які відбуваються в суспільстві, залежать ще й від соціальних, економічних, духовно-культурних, психічних норм і природа політики визначає органічний зв'язок політології з іншими суспільствознавчими науками - філософією, історією, економікою, соціологією, психологією, етнографією, антропологією, географією та іншими. Всі соціальні науки об'єднує загальний об'єкт дослідження -політичне життя суспільства в усій багатоманітності її конкретних проявів. Але потрібно усвідомити, що виокремлення політології як самостійної науки відбулося після виокремлення політики як самостійної сфери людської діяльності, що передбачало розмежування таких понять, як "політичне суспільство", "правова держава" і "громадянське суспільство".
Сучасна політологія використовує надбання суспільних наук, і п свою чергу, дає поштовх для розвитку останніх.
Право окреслює загальні рамки діяльності держави та інститутів суспільства, пов'язаних із реалізацією державної влади. Виходячи з такого розуміння категорії держави, тим більше, що вона й саме виникла на базі права. Право, яке дістає свою реалізацію у вигляді законів, урядових та судових рішень, з'явилося з появою суспільства і держави як таких. За правовими актами минулих епох (Кодекси Хаммураппі, Драконта, Юстиніана, Закони Стародавнього Риму, Ману, Руської правди, Кодекс Наполеона тощо) та і сучасності можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов тощо. Політична влада не може нормально функціонувати без правового оформлення.
Філософія, яка розглядає найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства і мислення, дає філософське обґрунтування найбільш загальних питань політики, визначає методологію і світоглядну спрямованість аналізу політичних явищ і процесів.
Із економічної теорії політологія бере матеріали для виявлення економічних основ розвитку політичних процесів, показу зв'язків між сферою економіки і організаційно-управлінською сферою політики, виявлення економічної обґрунтованості соціальної політики держави тощо.
Із соціології політологія черпає дані про функціонування суспільства як цілого, груп, що входять в його систему, про особистості, загальнолюдські, класові, національні інтереси. Не випадково в системі соціології виділяють соціологію політики, соціологію держави, соціологію влади, соціологію політичних відносин. Політологія і соціологія, маючи чимало спільного, різняться за своєю специфікою і роллю в системі наук про суспільство. Американські соціологи Р.Бендікс і С.Ліпест вказують, що політологія походить від держави і вивчає її вплив на суспільство, а соціологія йде від суспільства і вивчає вплив суспільства на державу, тобто на формальні інститути, що служать поділу та здійсненню влади.
Географія вивчає розташування у просторі певних об'єктів і явищ і має розділи, які тісно пов'язані з аналізом політичних процесів: економічну і політичну географію. Економічна географія показує природні основи формування дій суб'єктів політики, географічні детермінанти зовнішньої політики та міжнародних відносин (геополітика), а політична географія вивчає просторову організацію політичного життя суспільства (кордони, політико-територіальний поділ і т.д.), територіальні співвідносний політичних сил у зв'язку із специфічними впливами соціально-економічних чинників.
Політологія використовує й інші соціальні науки - демографію (про народонаселення), етнографію (про етноси), статистику, теорію систем, логіку, кібернетику і ін., які їй дозволяють виявляти умови, принципи консолідації суспільно-політичних сил, розробляти напрями демократизації політичної системи, знаходити шляхи переходу до правової держави, визначати шляхи попередження і подолання національно-етнічних конфліктів, досліджувати шляхи формування політичної культури, виявляти співвідношення загальнолюдських і національно-державних інтересів, визначати форми і методи реалізації міжнародного досвіду тощо.
4. Функції (від лат. - виконання, здійснення) будь-якої науки, в тому числі й політології, це визначення основних завдань і проблем. Політологи у своїх працях по різному визначають її функції, але в основному поділяють їх на політико-організуючі, політико-формуючі та експериментальні групи.
На основі цілого ряду ознак можна виділити такі функції політології:
Описова, яка дає картину того чи іншого політичного явища і процесу. як було і яка є політична дійсність;
пояснююча (аналітичне) дає відповідь на питання чому саме так. а не інакше відбувались і відбуваються політичні події, дає можливість оцінювати результати діяльності держави, партій та інших елементів політичної системи суспільства;
теоретико-пізнавальна (або інструментальна), завдяки якій об'єктивно розкриваються тенденції соціально-політичного та економічного розвитку, труднощі в житті суспільства і вказується, які заходи треба провести, щоб досягти бажаного результату, що треба зробити, щоб передбачені результати стали дійсністю;
прогностична, яка дозволяє здійснювати передбачення політичних процесів, своєчасне коригування політики. Поділяють прогностичну політику на інструментальну (1 рік), тактичну (5-7 років) і стратегічну (25-30 років);
методологічна, яка зв'язана із розробкою методів, способів пізнання політичних процесів, створюється база для розвитку більш часткових політичних теорій і для інших соціальних наук (держави і права, політичної соціології та ін.);
ідеологічна, яка дозволяє правильно оцінювати співвідношення загальнолюдських і класових та національних інтересів, визначити своє місце в політичному житті суспільства, оцінювати вплив ідеології на політичну реальність, формування світоглядної позиції громадян.
Як бачимо із вищенаведеного політологія займає важливе місце як в теоретичному осмисленні, так і в практичному функціонуванні суспільства.
Майже всі суспільні науки тією чи іншою мірою є живлющими джерелами політології, що використовує їх потенціал для аналізу політичної сфери суспільства. Політологія - це цілісна, логічно обґрунтована сукупність знань про суть, форми, закономірності функціонування і розвиток політики і політичної влади, політичних інтересів, відносин, свідомості, діяльності, їх місце і роль в житті суспільства: наука про процеси формування, функціонування і розподілу політичної влади, боротьби за владу і участь в ній, вплив на її діяльність різних органів і структур, міжнародних аспектів політичних відносин. Об'єктом політології є політичне життя суспільства в різних її проявах (діяльність держави і її органів, політичних партій, політичних і громадських організацій та об'єднань, зовнішня політика, ідеологія, поведінка і позиція людей, їх участь в політиці, порівняльний аналіз політичних систем, дослідження і прогнозування політичних явищ і процесів).
Визначення предмета української політології дали у своїх працях В.А.Потульницький і Ф.М.Кирилюк. В.А.Потульницький в "Теорії української політології" вказує, що "предметом української політології є українська держава... Завданням цієї науки є вивчення різноманітних теорій української державності, дослідження історичних етапів і становлення в контексті зовнішньополітичних відносин України з іншими народами і країнами, сутності українського народу як окремої етнокультурної одиниці. його соціальної, національної і територіальної диференціації.., різноманітних можливих форм федерації і найбільш прийнятних і сприятливих для України як незалежної держави зовнішньополітичних блоків у контексті і геополітики та ін."
Ф.М.Кирилюк у навчальному посібнику "Основи політології" дає етапи періодизації української політичної науки, визначає основний зміст української політології (дослідження та пояснення суті інституціональних форм політики і влади, їхніх функцій, політичних систем і структур, політичної організації суспільства, політичних процесів, теорії внутрішньої і зовнішньої політики), вказує на основні особливості української політології (по-перше, українська політологія й державознавство впродовж тривалого часу розвивалися в єдиному руслі з польським і російським державознавством, оскільки Україна входила до складу Польщі та Росії, та по-друге — протягом усієї історії вітчизняна політична думка розвивалася самобутньо на основі своїх демократичних традицій, на українському соціально-політичному й національному ґрунті) та визначає основні завдання української політології (формування політичної культури народу, створення громадянського суспільства, зміцнення правової держави, становлення і збереження гуманізму, людяності у відносинах між державою і суспільством, між суспільством і особою).
Досвід політичного життя України, як наголошують американські вчені Х.ІОлоу і Д.Марг, показав: активність громадян в управлінні справами суспільства і держави стримується політичною неосвіченістю, наївністю, нерідко відсутністю політичної культури, що дозволяє різним політичним силам маніпулювати суспільною свідомістю, використовувати активність народу для задоволення своїх політичних амбіцій. Як відмічали класики німецької філософії, коли людина не цікавиться політикою, політика цікавиться нею.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора