Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема 6. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
6.1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ФУНКЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Поняття "громадянське суспільство" своїм корінням зо бов'язане ідеї "полісу" Арістотеля, громадян ське суспільство Цицерона і природному праву.
Проте слід пам'ятати, що мислителі того часу по суті розуміли під поняттям "громадянського суспільства" політичну державу, яка поєднувала в собі найважливіші сфери суспільства: сім'ю, релігію, освіту, культуру, мистецтво тощо. Ці сфери були тісно пов'язані з державою, з якою вони становили єдине ціле.
Іншими словами, в античності і особливо за феодалізму всі най важливіші інститути суспільного життя: власність, сім'я, стани, кор порації набули статусу елементів державного життя.
Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть відомі мислителі Нового часу Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Кант користувалися словами "громадянське суспільство" і "держава" як синонімами.
Воднораз перехід від Середньовіччя до Нового часу ознамену вався визріванням громадянського суспільства і відокремленням його від держави. Поступово формувалося переконання в тому, що надмірно розширена держава стримує розвиток особистості і зава жає її вільному волевиявленню. Тема протистояння громадянського суспільства і держави найбільш широко висвітлювалася в працях Т.Спенса, Х.Ходжскіна, Ж.Е.Сійеса і особливо в програмному до кументі Великої французької революції - Декларації прав людини і громадянина.
Найрадикальнішу концепцію запропонував Т.Пейн у памфлеті "Права людини". Цей мислитель вважав державу необхідним злом: що воно менше, то краще для суспільства.
Більш помірковано висловлювалися з цього приводу Токвілль, Дж.С.Мілль та інші, які вважали розмежування між держа вою і громадянським суспільством постійною характеристикою де мократичної соціальної і політичної системи.
Проте існувала й інша течія політичної думки в особі І.Бентама, Ж.Сісмонди, П.Пфіцера, ідеї яких набули закінченої форми в пра цях Л.фон Штейна і Г.Гегеля. Ці дослідники вважали надмірну сво боду громадянського суспільства джерелом інтенсифікації конфліктів і обґрунтовували необхідність більш жорсткого державного регулювання і контролю.
Головна заслуга в розробленні концепції громадянського сус пільства, безумовно, належить Г.Гегелю, який систематизував суспільно-політичну спадщину французької, англосаксонської і німець кої думки. Він вважав, що громадянське суспільство є особливою стадією в діалектичному русі від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового ча су.
За Гегелем, ідеальна держава, визначаючи громадянське суспіль ство і утримуючи його під своїм контролем (при забезпеченні його свободи) спрямовує його на побудову високорозвиненого суспіль ства, яке зорганізоване політично.
Особливий підхід до громадянського суспільства був у марк систів. У цій доктрині політична держава віддзеркалює політичний інтерес, а громадянське суспільство - приватний інтерес. По суті «.Маркс та його послідовники спростили структуру гегелівської мо делі громадянського суспільства до сфери праці, виробництва і обміну. Що ж стосується взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, то їх марксизм практично не досліджував, позаяк декларував побудову комуністичного суспільства, де не бу де держави. Відтак у царстві свободи немає сенсу говорити про свободи.
Чим це закінчилося в тоталітарній комуністичній державі - ми вже знаємо.
За Марксом, у комуністичному суспільстві не буде панування і влади як такої. А раз немає влади, відпадає необхідність і у владі народу, себто демократії. Тому й не дивно, що громадянське суспільство як таке в марксистській доктрині не досліджувалося. Це ми бачимо і у В.Леніна, який взагалі не користувався поняттями "правова держава" і "громадянське суспільство". Як наслідок, в умовах так званого реального соціалізму держава практично повністю поглинула громадянське суспільство, що призвело до за стою, а потім і краху соціалістичної системи.
Щоправда, і західне суспільствознавство практично не користу валося цим терміном до 70-х років XX ст. По суті, досліджуючи громадянське суспільство, воно користувалося терміном просто "суспільство".
У сучасному розумінні громадянське суспільство - це су купність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебува ють за межами держави, її директивного регулювання й регламен тації, але гарантуються і охороняються державою.
Іншими словами, громадянське суспільство є системою забезпе чення життєдіяльності соціальної, соціокультурної і духовної сфер, їх самовідновлення і передавання від покоління до покоління, системою незалежних від держави суспільних Інститутів та відносин, які мають створити умови для самореалізації окремих індивідів і груп. В цьому, власне кажучи, і полягають функції громадянського суспільства.
Узагальнюючи виокремимо ознаки громадянського суспільст ва:
• відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян, їх добровільних асоціацій і об'єднань;
• вільні відносини між суб'єктами громадянського суспільства;
• цінування громадянських прав вище за державні закони;
• забезпечення прав і свобод особистості, можливостей реалізації її інтересів та прагнень, політичного, ідеологічного плюралізму;
• існування приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками - тобто ринку;
• саморегуляція відносин між людьми, їх асоціаціями та доб ровільними об'єднаннями на основі соціальних та психічних норм регуляторів суспільного життя;
• багатство соціальних ініціатив;
• збереження відповідних традицій, культури тощо.
У розвиненому громадянському суспільстві, яке характеризуєть ся високим рівнем політичної організованості, активно функціо нують суспільні організації. До останніх зараховують політичні партії, громадські організації, об'єднання і рухи, конфесії і т.ін., що разом з окремими громадянами становлять структуру громадянсь кого суспільства.
6.2. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: СУТНІСТЬ, ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІЇ
До XIX ст. термін "партія" ототожнювався з групою людей, яка конкурує з подібними групами у боротьбі за владу або вплив на тих, хто її має.
Одним з перших зацікавився цією проблемою Моріс Дюверже, який розглядав політичні партії з трьох позицій:
• групи, згуртованої на ідеологічних зв'язках;
• суспільної організації індивідів;
• виразника інтересів певних станів (робітничого, селянського, буржуазного тощо).
До речі, подібне розуміння цього терміну абсолютно не супере чить
Політична партія - політична організація, яка об'єднує на добровільних засадах людей зі спільними інтересами, що ре алізовані в основоположних ідейних настановах і програмах з ме тою впровадження їх через оволодіння політичною владою і здійснення державного керівництва країною.
Політичні партії є одним з найважливіших суспільних інститутів. Вони великою мірою визначають характер і спрямування політич ного процесу, його стабільність і цивілізованість, стратегію і тактику боротьби за владу.
Вже згаданий М.Дюверже встановив різницю між двома кате горіями партій:
• виборчого (парламентського) походження;
• зовнішнього походження.
Перші створюються навколо парламентських груп, згуртованих за політичними уподобаннями, та місцевих виборчих комітетів.
Другі створюються з уже існуючих суспільних організацій:
• профспілок (лейбористська партія Великобританії);
• селянських спілок (аграрні партії у Швеції, Данії, Норвегії, Ук раїні);
• релігійних об'єднань (християнсько-демократичні партії в Німеч чині, Італії);
• ветеранських організацій (крайньо праві партії в Італії, Німеччині, Франції у період між світовими війнами);
• галузевих професійних об'єднань (колишня партія прав людини в Україні, створена на базі спілки юристів);
• товариства тверезості і здоров'я (українська партія "Твереза нація") тощо.
Комуністичні партії, як правило, створювалися внаслідок розколу соціалістичних та соціал-демократичних партій. Так було у випадку з КПРС, яка сформувалася на базі РСДРП, що розкололася на більшовиків і меншовиків. Аналогічно була створена Французька компартія (1920).
У посткомуністичних країнах, навпаки, колишні монопольно правлячі комуністичні партії внаслідок розколу сприяли появі полі тичних партій ортодоксально-комуністичних та соціал-демократич них напрямів. Наприклад, в Україні таким чином були створені ко муністична, соціалістична партії, а також партія демократичного відродження України (на базі демократичної платформи в КПУ). Водночас соціал-демократичні партії виникли на базі спонтанно створюваних соціал-демократичних гуртків і об'єднань.
Будь-який політичний режим характеризується рівнем розвитку політичних партій, відношеннями між партіями, партіями і держа вою. Політичне призначення партій залежить від її соціально-політичного устрою.
Політичні партії є винаходом європейської політичної культури. В генезі політичної партії М.Вебер, виокремлював три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Такий поділ сприйняла політологія. Однак слід зауважити, що всі згадані стадії розвитку пройшли лише англійські партії лібералів (вігів) і консерваторів (торі). Більшість сучасних політичних партій одразу сформувалися як масові партії.
Політичні партії XVIII - XIX століть були невеликими за чисель ністю, без фіксованого членства й організаційного оформлення, мали характер елітарних клубів, що діяли, насамперед, у стінах парламентів.
Як зазначав Є.Вятр, процес формування політичних партій був суттєвим аспектом руйнування традиційних структур влади ари стократії і заміни її більш відкритими об'єднаннями громадян. З'я вилися "парламентарні" буржуазні партії, які хоча й були відкритішими порівняно з аристократичними спільнотами, але все-таки елі-тарно замкненими.
Після завоювання робітничим станом виборчих прав вибори ста ли не тільки внутрішньою справою буржуазії, а й здобули загаль ногромадянського значення. Як наслідок - партії набули характе ру масових. Це суттєво змінило їхню організаційну та функціональ ну структуру, форми політичної діяльності.
Парадигму (модель) сучасної партії утворюють такі параметри:
1. Інституціалізація, або місце і роль партії у політичній системі,
2. Статус в уряді (керівництво або участь), представленість (непредставленість) в органах влади (законодавчих, виконавчих, судо вих).
3. Соціальна база (стани, групи, конфесії, етноси, окремі громадя ни тощо).
4. Політичні орієнтації (настанови) стосовно власності, ролі держа ви, прав громадян та ін.
5. Мета функціонування (суперництво на виборах, підрив політичної системи, підтримка еліти влади тощо).
6. Структурна незалежність (ступінь незалежності, кадрові, фінан сові джерела, зв'язки з іншими вітчизняними та зарубіжними партіями).
7. Внутрішня організація (структура, ієрархічні зв'язки, географія впливу, ступінь централізованості, періодичність проведення збо рів, з'їздів, інтенсивність пропаганди, постановка науково-дослід ницької діяльності і т.д.).
8. Рівень згуртованості, активності членів партії, дисципліни, дотри мання доктрини тощо.
Тип партій визначається багатьма чинниками. Скажімо, залежно від політичного режиму вони можуть бути легальними або неле гальними.
Парламентські партії за основну мету мають завоювання депу татських мандатів, формуються переважно згори. Парламентська фракція в такій партії є головною організаційною ланкою, а інколи й керівним та організаційним центром.
Непарламентські партії, на думку М.Дюверже, є централістськими і доктринально єдиними, формуються в основному знизу.
За функціональним критерієм партії поділяють на "індивідуально го представництва" і "соціальної інтеграції".
Діяльність перших, як правило, полягає у доборі кандидатів у депутати, мери, президенти тощо. Другі діють на основі статуту і програми, передбачають постійне членство, внески, партійну дис ципліну тощо.
Програми "ідеологічних" партій ґрунтуються на певному світогля ді, партій "ділових інтересів" - на економічному забезпеченні пев них соціальних груп. Хоча, в цілому, такий поділ є досить штучним, оскільки немає партій, що не керуються певними ідеологічними на становами та економічними інтересами.
Більш-менш прогресивні партії прийнято іменувати лівими, ре акційні - правими, а проміжні - центристськими (хоча в посттоталітарних суспільствах навряд чи можна назвати комуністичні та соціалістичні партії прогресивними, позаяк здебільше вони кличуть до повернення старих часів).
Найпоширенішим у західній політології є поділ партій на масові і кадрові. Масові партії (соціал-демократичні, комуністичні, фашист ські) мають за базу великі соціальні групи, добре організовані, згуртовані на основі певних світоглядних принципів, Існують пере важно за рахунок внесків.
Кадрові партії не мають обов'язкового членства, внесків, постій них зборів тощо. Вони спираються на існуючі соціально-політичні структури та впливових у виборчих акціях осіб. Це забезпечує їм широку підтримку громадян під час виборів.
Однак і масові, і кадрові партії претендують на перетворення у загальнонародні, звертаючи дедалі більшу увагу на організаційні аспекти своєї діяльності.
Традиційні для Західної Європи консервативні і ліберальні партії є децентралізованими. Соціалістичні партії є масовими і централізо ваними, а комуністичні і фашистські - жорстко централізованими, з чіткою ієрархічною підпорядкованістю та напіввійськовою дисцип ліною.
До нетрадиційних партій належать екологічні, жіночі, партії лю бителів пива, дурнів тощо, які ґрунтуються на еклектичній ідеології, відмові від професійного апарату, прискореній ротації лідерів та депутатів.
У цілому слід зазначити, що наведені критерії класифікації партій є досить умовними. У кожному конкретному випадку треба розглядати характеристики партій окремо, особливо коли йдеться про партійно-політичні структури, які щойно стали на шлях форму вання та інституціалізації.
ФУНКЦІЇ ПАРТІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ
Основні функції політичних партій полягають у здійсненні зв'язків між суспільством і державою, інтеграції інтересів різних соціальних груп населення, виробленні альтернативних політичних програм розвитку суспільства, політичних структур і технологій (виборчих систем, структур влади, підготовки кадрів для політичних і правля чих еліт тощо).
Багатопартійність є цивілізованим механізмом узгодження інтере сів різних суспільних груп, підходів, поглядів, мобілізації громадян на легітимізацію (узаконення) політичного ладу і т.д.
6.3. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ
Специфічною формою політичної активності громадян є сус пільно-політичні організації і рухи, що відрізняються метою, способами її реалізації, ідейними та доктринальними принципами.
Суспільні організації виникають тоді, коли кілька осіб об'єдну ються і між ними встановлюються певні зв'язки. Слід зазначити, що такі організації громадян формуються, передусім, як інструмент реалізації потреб та інтересів цих громадян. Отже, природна по треба людей в об'єднаннях є наслідком спільності їх соціальних статусів (станів) тощо.
Політологія виявляє свій особливий інтерес до недержавних або неурядових суспільних організацій, які мають постійні (стабільні) риси та характеристики і певну самостійність у діях. Діяльність та ких організацій тісно пов'язана з впливом на центри прийняття політичних рішень.
Людина, яка є членом суспільної організації, повинна виконувати прийняті в ній правила поведінки. Кожному члену організації нале жить грати відповідну соціальну роль.
Таким чином, за необхідності організація може вимагати від сво го члена:
• підпорядкування власних інтересів суспільним, навіть якщо він особисто голосував проти прийняття певного рішення;
• провадження діяльності, в необхідності якої він не переконаний;
• пристосування до звичаїв та традицій організації (уніформи, зразків поведінки, специфічної мови тощо).
Виконання цих вимог сприяє вихованню почуття єдності, зміцнен ню зв'язків, безперевності функціонування даної спільноти.
Суспільні організації є вагомими чинниками суспільних перетво рень, упорядковують суспільне життя. Застій в їхній діяльності впливає на функціонування всього суспільства, зниження ефектив ності його функціонування.
Організація як форма суспільних зв'язків є певною системою від носин, інститутів, засобів громадського контролю, об'єднує індиві дів, групи, колективи завдяки існуванню системи цілей, сприяє зміцненню, розвитку і виявленню потреб та інтересів своїх членів.
Під час класифікації суспільних організацій бажано враховувати такі критерії:
• особливості даних організацій, які мають певні стосунки з цент рами прийняття політичних рішень;
• функції, які вони виконують стосовно інтересів своїх членів;
• функції, які вони виконують щодо системи влади у державі. Ґрунтуючись на видах діяльності, суспільні організації поділяють ся на:
• професійні;
• економічні (спілки підприємців, "кооператорів, селян, товарови робників, обдурених вкладників тощо);
• конфесійні (католицькі, православні, мусульманські, іудейські, масонські тощо);
• культурологічні та освітянські (товариства "Просвіта", любителів української, російської, єврейської мов і т.д.);
• спортивні, туристичні, тверезості і здоров'я та ін.;
• наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інжене рів, енергетиків тощо);
• оборонні (ДТСААФ, аероклуби, мотоклуби);
• національні (товариства російської, єврейської, польської куль тур і т.д.);
• екологічні ("Зелений світ", "Грінпіс" і т.д.).
Суспільно-політичні рухи відрізняються від суспільних організа цій, як правило, відсутністю фіксованого членства, хоча це й не є провідною характерологічною ознакою. Як приклади можна навес ти такі об'єднання як Комуністичний, Соціалістичний, Християнсько-демократичний інтернаціонали. А скажімо, під національно-визволь ним рухом можуть розглядатися політичні сили глобального рівня.
Всі згадані рухи властиві індустріальному суспільству, мають зовнішній характер. Проте існують і рухи, які є складовою части ною політичної системи держави. Йдеться про суспільно-політичні рухи постіндустріальних та посттоталітарних суспільств.
В останньому випадку суспільно-політичні рухи виступають як перехідні форми об'єднання громадян, що протидіють тоталітариз мові в особі монопольно правлячої партії (по суті - еліти). Надалі вони мають тенденцію до дезінтеграції, втрачають свій вплив, вод ночас створюючи умови для формування багатопартійної системи. Саме такий шлях пройшли "Солідарність" (Польща), Демократичний форум (Угорщина), "Саюдіс" (Литва), Союз демократичних сил (Болгарія), "Демократична Росія" (РФ), Народний рух України (Ук раїна) та ін.
Суспільні рухи, які об'єднують на основі однієї — двох ідей полі тичні сили, що стоять на різних політичних та ідеологічних плат формах, не можуть існувати упродовж тривалого часу. Досвід по казує, що здебільше вони перетворюються на партії, оскільки нові завдання потребують чіткішої організації діяльності. Виходячи з цього, бажано вивчати суспільно-політичні рухи з погляду теорії мобілізації ресурсів, тобто як організацію, що має певні внутрішні і зовнішні ресурси розвитку.
З позиції соціальної психології суспільно-політичні рухи дослід жуються через вивчення психологічної мотивації участі громадян в їх діяльності, прагнення певних груп людей досягти більш високого соціального статусу.
Теорія колективної поведінки аналізує суспільно-політичні рухи як форми колективної діяльності в умовах правової держави. Остання мусить забезпечити розв'язання соціальних конфліктів не руйнуючи існуючого суспільного ладу.
Оскільки суспільно-політичні рухи, на відміну від партій, важко класифікувати відповідно до політичної ідеології (консерватизму, лібералізму, соціал-демократії, марксизму-ленінізму та ін.), наприк лад, Е.Гідденс запропонував таку типологію:
• трансформативні рухи, спрямовані на радикальні зміни у суспіль стві;
• реформаторські рухи, пов'язані з модифікацією існуючих по рядків;
• рухи порятунків, наприклад релігійні, які прагнуть спасіння лю дини від гріху і т.ін.;
• альтернативні рухи, які зосереджуються на усуненні негативних рис, звичок, - рух за здоровий спосіб життя, проти наркоманії тощо. Суспільно-політичні рухи, на думку Є.Вятра, проходять такі стадії розвитку:
1. З'являється суспільна потреба у соціальних змінах, яка призво дить до контактів найбільш активних індивідів і формування ініціативної групи.
2. На основі об'єднання індивідуальних прагнень формуються про грамні принципи, платформи, доктрини.
3. До політичної діяльності залучаються широкі кола прихильників, покликані реалізувати завдання суспільно-політичного руху.
4. Спадає активність руху, коли цілі досягнено або виявилася не можливість їх реалізації; рух припиняє свою діяльність або трансформується у партію.
Суспільно-політичні рухи відіграють велику роль у формуванні партійно-політичних структур суспільства, а в посттоталітарних сус пільствах вони взагалі їх заміняють на певних періодах розвитку. Хоча це не означає, що в умовах розвинених партійно-політичних струк-тур рухи не мають права на життя. Навпаки, досвід існування у 70-80-х роках нинішнього століття досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи є соціальна ніша для рухів. Останні виконують у цих випадках функ ції індикаторів невдоволення громадян, є компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, а відтак - засо бом сприяння прийняттю оптимальніших рішень щодо соціального управління державою і суспільством.
6.4. ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ, КОАЛІЦІЇ ТА УГОДИ
Невід'ємною складовою політичних відносин є стосунки між пар тіями, які найбільш рельєфно виявляються на терені відносин до державної влади. Це означає, що партійні системи є складовими політичної системи суспільства в цілому.
Насамперед бажано визначитися з терміном "партійна систе ма", під яким розуміють:
• право партій на формування власної системи правління (С.Ньюмен);
• сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або та ких, що прагнуть до представництва у ньому (Е.Каак);
• сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу у суспільстві (Є.Вятр);
• сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеню інституціалізації згідно з чинним за конодавством (В.Євдокимов).
На думку автора, під партійною системою слід розуміти, сукупність політичних партій, взаємовідносин між ними, між партіями і державою, їх характер, умови діяльності, погляди на базові цінності політичної культури суспільства та ступінь узгодженості у цих поглядах, що реалізовані у прийнятих ними ідеологічних док тринах та формах і методах практичної політичної діяльності.
Отже, характер партійних систем визначає вид політичного ре жиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства.
Один з найпоширеніших підходів до типології партійних систем полягає у виділенні одно-, дво- і багатопартійних систем.
Однопартійна система характеризується управлінням державою лише однією партією (як у колишньому СРСР) і властива автори тарним та тоталітарним політичним режимам.
Двопартійною вважають систему, в якій реальну боротьбу за владу ведуть тільки дві партії (як приклад - демократична та республіканська партії США). Однак це не виключає існування інших політичних партій, які за політичним впливом просто не можуть скласти конкуренції двом "основним" монстрам політичного життя. На думку багатьох політологів, двопартійна система найкраще забезпечує стабільність розвитку суспільства, максимально наближаючи інтереси держави і партій.
Багатопартійна система може бути охарактеризована як така, що передбачає реальний вплив на функціонування державних інститутів суспільства (парламенту, уряду, судових структур) більше двох політичних партій.
До речі, у державі цивілізованого (демократичного) типу, що нормально функціонує, загальним критерієм визначення типу партійно-політичної системи є кількість партій, що мають своє пред ставництво у парламенті внаслідок проведення демократичних пря мих загальних виборів.
У багатопартійній політичній системі, як правило, характер пар ламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кож них виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів.
У сучасному світі можна виокремити сім основних видів партій них систем:
• однопартійні (колишній СРСР, Китай, Куба, Північна Корея);
• з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соцтабору);
• з домінуючою партією (Японія, Індія — на окремих періодах своєї історії);
• двопартійні (США, Канада, Великобританія);
• поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція);
• поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);
• атомізовані (Малайзія).
Найчастіше у світовій політичній практиці використовується пар тійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується іс нуванням трьох-п'яти партій, з яких жодна не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію. Відтак вони змушені йти на досягнення угод, компромісів щодо формування уряду згідно з кількістю виборних депутатських мандатів у парламенті та місцево му самоуправлінні. Доволі поширеною є й поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу ведуть більше шести партій.
За присутності великої кількості невеликих партій (що особливо характерно для посттоталітарних суспільств), як правило, вони ут ворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборної бороть би. Звичайно, такі угоди не можуть бути довготерміновими і не мо жуть гарантувати політичної стабільності у суспільстві. Однак вони відіграють певну роль у формуванні партійно-політичної структури суспільства, прищепленні демократичних процедур в управлінні суспільством, підвищенні рівня політичної, правової культури його.
Політична практика свідчить, що існує стабільна тенденція до зменшення кількості партійних блоків та партій у суспільствах з по літичною та економічною стабільністю. Останні сприяють концен трації політичних сил у відносно невеликій кількості партій та їх блоків. Хоча це, звичайно, дуже складний процес, який залежить від багатьох чинників: політичної культури, традиції, ментальності тощо
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора