Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема 9. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
9.1. ПОНЯТТЯ, ТИПОЛОГІЯ І СТИЛІ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Оскільки існує політичне життя суспільства, політика як така, є люди, які нею займаються, виникає загальна потреба розгля нути питання, пов'язані з власне політичною діяльністю в різних суспільних умовах.
Політологія трактує політичну діяльність як індивідуальні або спільні дії суб'єктів політики (окремих індивідів, станів, націй, пар тій, суспільних організацій і т.ін.), спрямовані на реалізацію їхніх політичних інтересів, передусім виборювання та утримання політич ної влади.
Політична діяльність, яка віддзеркалює систему політико-владних відносин, що встановилися у суспільстві, по суті є похідною від ре ального політичного процесу. Вона здійснюється в межах відносин влади або поза ними. Відповідно ця діяльність регулюється право вими (статутними), соціальними та психічними нормами-регулятора ми суспільного життя.
Зрозуміло, що зазначені норми-регулятори діють не окремо одна від одної. У даному випадку йдеться про переважання тих чи інших норм регулювання політичної поведінки, але не про відсутність інших чинників. Скажімо, відносини між президентом і-парламентом регулюються не тільки конституційними та іншими правовими нор мами. Може статися, що ці особи будуть членами однієї політичної партії. Відтак їхні відносини можуть регулюватися ще й положен нями статуту партії. Не можна забувати і про "неписані" закони — традиції, політико-психологічну культуру, загальну культуру, соціа льні норми поведінки, які побутують у суспільній свідомості. До ре чі, психологічні відносини, "вплітаючись" у політико-правові та со ціальні, часто відіграють важливу роль, суттєво впливаючи на прий няття кардинальних, принципових політичних рішень.
Політична діяльність є наслідком реалізації певної мотивації суб'єктів політики, їх політичних інтересів. Рушієм політичної діяль ності є політична свідомість, яка формулюється і розвивається під впливом суспільних інститутів у поєднанні з політико-психологічними чинниками (ментальністю, політичною та правовою культурою тощо).
Політичні інтереси, політико-психологічна культура, традиції, цін нісні орієнтації, нормативно-правові акти та ін. є системоорганізую-чими, спрямовуючими чинниками політичної активності суб'єктів політики (політичних партій, суспільних організацій, окремих полі тичних лідерів та пересічних громадян). Сукупність цих чинників ви значає мету, зміст, поширеність і наслідки впливу політичної дія льності суб'єктів політики на життя суспільства в цілому, життя сус пільних груп та окремих індивідів.
Політична діяльність у будь-якому суспільстві спрямована на такі види об'єктів: організаційні чинники суспільно-політичного життя і процеси політичного розвитку.
До організаційних чинників політичної сфери суспільства належать:
• утворення державних інститутів (парламенту, уряду, президентст ва, органів місцевого самоврядування та ін.) шляхом демокра тичного волевиявлення громадян;
• формування політичних партій, суспільних організацій, рухів;
• створення політико-правових норм регулювання процесів підго товки і прийняття законів, безпосереднього волевиявлення гро мадян на референдумах, опитуваннях громадської думки, зборах тощо;
• організація системи управління основними сферами державного і суспільного будівництва, визначення структури управління, пов новажень різних державних інституцій, механізмів їх взаємодії та ін.
До процесів політичного розвитку, на які спрямована полі тична діяльність, зараховують:
• залучення громадян до державного і суспільного управління;
• зміцнення інститутів влади та суспільно-політичних структур;
• забезпечення дотримання законності і правопорядку, демокра тичних норм і процедур, які регулюють життя суспільства;
• формування політичної свідомості громадян;
• сприяння підвищенню довір'я державним і політичним інститутам;
• гарантування інтересів меншин (національних, конфесійних то що), розвиток національних відносин на основі толерантності, взаємної поваги;
• вироблення і впровадження у політичну практику міжнародної та регіональної політики;
• зміцнення соціальних основ розвитку суспільства тощо.
Політичний процес у даному випадку розглядається як певна послідовність дій за участю хоча б одного суб'єкта політики. У цій послідовності дій виокремлюють суб'єктивний і об'єктивний аспек ти. Суб'єктивний (мотиваційний) аспект розглядається як діяльність окремих індивідів та суспільних груп, а об'єктивний - як підсумко вий результат згаданої діяльності суб'єктів політики.
Наслідками політичної діяльності є суспільні зміни, які відбува ються у сферах:
• відносин між великими суспільними групами (станами, етносами, організаціями);
• відносин влади між керівниками і підлеглими, які впливають на обсяги, силу, авторитет влади, способи її здійснення та ін.;
• відносин у межах влади (наприклад, встановлення коаліційної влади);
• політичних відносин індивідів і суспільних груп, які проявляються у ставленні до ідейно-політичних опонентів (терпимість—нетер пимість) та ін.
Політична діяльність веде до зміни суспільно-політичних струк тур, державних інституцій, що відбивається на змінах правових, соціальних і психічних норм-регуляторів суспільного життя, її ре зультатами можуть бути зміни відносин влади між суб'єктами полі тики, які впливають на силу, обсяг та ієрархічні відносини у владній піраміді. Термін "сила влади" у даному випадку позначає необхідні зусилля для реалізації рішень, "обсяг влади" - обсяг правового простору суспільного життя (тобто рівень правового регулювання суспільної сфери), а "ієрархічні відносини" - рівень централізації
• децентралізації, концентрації - деконцентрації влади, її демо кратизації або олігархізації.
Виходячи з цього, виводять основні типи політичної діяльнос ті:
• радикальні, спрямовані на докорінні зміни суспільної системи (революція, контрреволюція, заколот);
• реформаторські, спрямовані на суспільні зміни, що не підрива ють основ влади правлячої еліти;
• політичні перевороти, які змінюють правлячі еліти, не зачіпаючи соціально-економічний базис країни, її суспільно-політичні струк тури, тощо.
Політичну діяльність неможливо здійснювати без надходження відповідної політичної інформації про стан і розвиток соціальної структури суспільства, структуру влади, організацію управління та їх ефективність, рівень політичної свідомості та політико-психологічної культури, відносини між суб'єктами політики тощо. Неповнота або невірогідність політичної інформації сприяє прийняттю помил кових або неефективних політичних рішень, що, звичайно, призво дить до зростання кризових явищ у суспільстві.
На політичну діяльність суб'єктів політики впливають такі чинни ки: мотиваційна структура політичної діяльності, ідеологія, політичні доктрини, соціально-економічні умови і тиск з боку різних соціаль них груп населення, суспільно-політичних структур, політико-психологічна культура тощо.
Мотиваційну структуру політичної діяльності становлять знан ня соціально-політичних, економічних, психологічних умов, у яких суб'єкт політики (партія, суспільна організація, особистість) реалі зує свої цілі; система соціальних норм і цінностей, що домінують у суспільній свідомості; особисті схильності та емоції, риси характеру політичних діячів.
Аналіз мотивації політичної діяльності допомагає адекватніше оцінювати дії та вчинки тих чи інших людей або політичних сил, які репрезентуються першими, дає певну інформацію для прогнозуван ня можливої політичної поведінки суб'єктів політики у тактичному та стратегічному сенсах.
Ідеологія виконує функції спрямування та пояснення мети полі тичної діяльності на реалізацію завдань певного етапу діяльності. Політичні доктрини розписують, деталізують зазначені вище цілі політичної діяльності, пропонують засоби їх досягнення. Політичні доктрини, пристосовані до конкретних ситуацій, реалізуються у формі політичних програм.
Зрозуміло, що політична діяльність в умовах сприятливої еконо мічної кон'юнктури і в умовах економічної кризи має свою специфі ку. І цей чинник є надзвичайно важливим.
Не менш важливим є тиск на центри влади різними соціальними групами населення. Цей тиск стимулює політичну діяльність і може набувати форм масових демонстрацій, мітингів, акцій протесту, пікетування, страйків тощо. Досвід показує, що такі форми тиску, якщо вони застосовуються у загальнонаціональних масштабах, призводять до кардинальних змін у розстановці політичних сил (змін урядів, дострокових виборів парламентів, президентів тощо).
Різним рівням політичної діяльності відповідають різні види сус пільної свідомості. Виходячи з видів політичної свідомості (нау кової і буденної), можна виокремити теоретичну і практичну політичну діяльність. До теоретичної можна віднести ідеологічну, законотворчу, соціологічну, науково-організаційну та методичну діяльність, а до практичної - депутатську, урядову, роботу в орга нах місцевого самоуправління, політичних партій, суспільно-політич них рухів, участь у виборах, референдумах, опитуваннях, мітингах, маршах протесту, пікетуваннях тощо.
Політична діяльність у сучасному світі є виявом двох основ них форм демократії: представницької (парламентської, де путатської) і безпосередньої. Основним джерелом представ ницької політичної діяльності є волевиявлення громадян суспільст ва. Обираючи своїх представників до органів законодавчої, вико навчої, судової влади, громадяни делегують їм політичну владу, яка належить їм за конституцією. До безпосередньої політичної діяль ності належить діяльність у складі партійно-політичних та суспіль них структур. Вона регламентується двома видами норм: правовими (тобто законами, які є загальними для усіх громадян) і статутними (які регулюють права і обов'язки членів суспільних організацій).
Взагалі політична діяльність може здійснюватися на громадських або професійних засадах. До останнього виду політичної діяльності відносять звільнену депутатську діяльність, роботу в апараті сус пільно-політичних організацій, рухів, політичних партій.
Досвід політичне розвинених суспільств свідчить, що діяльність вищих представницьких органів має бути організована саме на про фесійних засадах, оскільки питання управління державою є надзви чайно важливими і потребують спеціальних знань і навичок з дер жавного будівництва.
З погляду політичної психології існує п'ять основних політичних стилів поведінки: параноїдальний, демонстративний, компульсивний, депресивний і шизоїдний.
Параноїдальний політичний стиль характеризується постійною жадобою влади, управління іншими людьми, підозрілістю та непередбаченістю. Такий політик цікавиться тільки власною думкою, відкидаючи всі інші. Він намагається створити напругу серед підлег лих, що сприяє маніпуляції ними у власних інтересах і цілях. Типо вими представниками подібної політичної поведінки можна назвати І.Грозного, Й.Сталіна, А.Гітлера, Б.Муссоліні.
Демонстративний політичний стиль характеризується постій ним бажанням загальної уваги, публічного схвалення дій, непослі довністю і некритичністю у ставленні політика до своїх вчинків. Люди, які демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпочату справу до логічно го кінця після того, як "заведуть" і поведуть натовп за собою. Типо ві представники такої поведінки у політиці - О.Керенський, Л.Троцький, М.Горбачев.
Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консервативний, дріб'язковий, догматичний. Політичні діячі такого типу не можуть бути гнучкими, їм бракує легкості. Вони не здатні "поступитися принципами", піти на компроміс. Вони можуть бути чесними, принциповими політиками, але ніколи — новаторами, лідерамире-форматорами. Найбільш типові представники такої' по літичної поведінки - Л.Брежнєв, М.Суслов, Є.Лигачов.
Депресивний політичний стиль характеризується песимістичним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Означені діячі намагаються стати помічниками тих, хто здатний "робити політику". Вони приречені на другорядні ролі і коли волею долі потрапляють а політичний олімп, нічого хо рошого з того не виходить. Типові представники - російський цар Микола II, колишній лідер КПРС К.Черненко.
Шизоїдний політичний стиль характеризується практично пов ною неучастю у конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініціативи і відповідальності, небажанням працювати, рухатися вперед. Надов го утриматися на таких позиціях не вдається нікому з тих, хто ба жає посісти своє місце в історії. Політика невтручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або сходять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку. Са ме тому виокремити таких політичних діячів важко.
Зрозуміло, що зазначені стилі поведінки політичних діячів є до сить умовними, позаяк психологію людини надзвичайно важко вкласти у схеми. Однак з урахуванням конкретних соціально-політичних і економічних умов, інтелектуальних даних політика, йо го реакції, рис характеру та ін. певною мірою можна прогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади і бажають утри мати її в своїх руках.
9.2. ДЕПУТАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Найважливішим видом політичної діяльності у демократичному суспільстві є депутатська, насамперед професійна депутатська діяльність.
Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних та психологічних умов (законодавство, соціально-економічний устрій країни, політична культура та ментальність), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого самоврядування) депутатська діяльність може набувати різних форм. Відповідно депутати мають різні права і обов'язки, повноваження.
Наприклад, депутат національного парламенту передусім мусить займатися законотворчістю. Аналізуючи цей аспект депутатської діяльності, соціопсихологи Одеського педагогічного університету провели психологічний моніторинг діяльності депутатів Верховної Ради України зразка 1990-1994 років.
Використовуючи методологічні підходи, розроблені психологом М.Кузьміним, вони виокремили структуру депутатської діяльності, в якій виділили блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний і комунікативний.
Серед гностичних умінь одеські науковці насамперед виділили чітку, коректну постановку завдань діяльності, формулювання нових ідей, аналіз причин, які перешкоджають депутатській діяльності, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення ідей з наукової та іншої лі тератури. До проектувальних умінь вони віднесли вибір необхідних методів для вирішення поставлених завдань, формулювання резу льтатів роботи та їх передвиборну оцінку. Найбільш важливими ор ганізаційними змінами науковці назвали організацію проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побу дову інформаційного банку таким чином, щоб ним можна було ко ристуватися після закінчення роботи. До комунікативних умінь були зараховані уміння формулювати чіткі й зрозумілі запитання перед аудиторією, будувати короткі, логічно складені повідомлення про наслідки діяльності, ефективно й коректно висловлювати свою думку про діяльність інших тощо.
Певною мірою результати цього дослідження, автори якого ви ходили з постулату, що депутатська діяльність є діяльністю з ви роблення нових ефективних законів держави, дають уявлення про роботу парламентарія. Однак це - всього один аспект депутатсь кої діяльності. Потрібно згадати про роботу депутата з виборцями: приймання громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого округу, регіону в цілому, так і конкретних людей зокрема. Слід взяти до уваги і звітування депутатів перед виборцями, зустрічі з ними, обмін соціальною інформацією. Таке спілкування необхідне депутату, позаяк за час перебування у зако нодавчому органі йому треба не відірватися від людей, які делегу вали йому свою політичну владу. Це потрібно йому, по-перше, для прийняття політичних рішень (у тому числі і голосування з конкрет них питань), і, по-друге, для майбутнього переобрання на новий термін роботи парламенту. Воднораз потрібно пам'ятати і про суто політичні аспекти депутатської діяльності, оскільки парламент є не тільки державним, а й політичним органом, а самі народні обранці своїй більшості є представниками певних політичних партій, рухів, суспільних організацій, які сповідують часом протилежні ідеологічні й політичні погляди.
Виходячи з цього, розуміння депутатської діяльності розши рюється. Скажімо, до зазначених вище гностичних умінь можна додати аналіз, селекцію і узагальнення ідей і пропозицій, які над ходять з різних джерел інформації. (Такими джерелами можуть бу ти ті ж зустрічі з виборцями, їхні звернення до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, суспільній організації тощо). До проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень (тобто прогноз мож ливої ситуації). Організаційні уміння слід розширити за рахунок ор ганізаторських даних щодо згуртування різних верств виборців сво го виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів та ін., розширення впливу на них.
Комунікативні уміння треба доповнити умінням спілкуватися з виборцями не тільки під час безпосереднього контакту, а й за до помогою засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо). До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика великою мірою зале жить від його вміння працювати саме за допомогою мас-медіа.
Законотворчий аспект (хоч і не в таких обсягах) притаманний і діяльності депутатів місцевих рад народних депутатів. І це зро зуміло. Тут так само, як і в парламенті, важливо вміти скласти про ект рішення або постанови. А для цього, зрозуміла річ, треба мати відповідні знання законів, політології, економіки, зрештою, елемен тарного діловодства та процедур прийняття рішень. Але на місцево му рівні депутатська діяльність потребує більшої уваги до конкрет них проблем виборців, виконання їхніх звернень і наказів. Оскільки депутати місцевого та регіонального рівня є ближчими до людей, життя вимагає від них і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рішень. Звичайно, все це реалізується в межах повно важень органів місцевого самоврядування та статусу народних де путатів даного рівня.
Комунікативні вміння депутатів різних рівнів відрізняються мало, оскільки знаходити спільні погляди однаково необхідно як депута там парламенту, так і депутатам місцевих органів самоврядування. Цього потребують і процедури прийняття рішень, і процедури уз годження політичних, економічних, регіональних інтересів, і проце дури реалізації зазначених рішень і постанов.
Але мало вивчити і врахувати найважливіші проблеми суспільного життя на різних рівнях державного і місцевого самоврядування, прийняти відповідні рішення. Не менш важливим є контроль за їх виконанням. І тут необхідні такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку виконання того чи ін шого закону, побудувати дієву систему контролю, певних правових санкцій за невиконання законодавства.
Крім усього цього, важливо формувати суспільну свідомість, політичну і правову культуру виборців, щоб вони виконували зако ни не тільки під загрозою переслідування державою та її відповід ними інституціями, а й свідомо, розуміючи необхідність дотримання прийнятих у суспільстві "правил гри".
Отже, депутатська діяльність є важливим чинником суспільного життя, оскільки продукує суспільні (насамперед правові) норми по ведінки громадян. Тут, як ніде, важливим є професійний підхід, по-заяк участь у суспільному управлінні вимагає відповідних знань, умінь і навичок, а також відповідних особистих якостей політичних діячів, яким виборці довірили від свого імені будувати суспільне і державне життя.
9.3. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК РЕГУЛЯТОР СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
Політична діяльність суб'єктів політики як досить складний вид суспільної діяльності передбачає присутність широких спеціаль них знань у галузі політології, права, економіки, соціології та пси хології, наукового розуміння політичних процесів, прогнозування політичного розвитку суспільства в разі прийняття (не прийняття) тих чи інших політичних рішень.
На характер політичної діяльності впливають об'єктивні і суб'єк тивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.
До об'єктивних детермінант належать суспільні потреби, інтереси певних соціальних груп, інституцій, угруповань та ін. До суб'єктив них детермінант належать політична свідомість, правова, політична, психологічна культура тощо. Зрозуміло, що об'єктивні і суб'єктивні детермінанти політичної діяльності перебувають у діалектичному взаємозв’язку, що визначає структуру, спрямованість і результатив ність політичної діяльності.
Французький політолог Ж.Бодуен (21) виокремив три основні концепції політичної діяльності: елітарну, плюралізму еліт і моделей майбутнього державного управління.
В елітарній моделі, аналізуючи політичну діяльність, вивчають проблему переважної участі в ній еліти суспільства.
Теорії захоплення влади верхівкою (В.Паретто, Г.Моска та Р.Мі-хелса), занепаду демократії (Р.Міллса) та самовідновлення панів ного класу (П.Бірнбаума), що складають елітарну модель, доволі песимістично розглядають реалізацію демократичних процедур ух валення політичних рішень.
Певною мірою цю хибу усуває концепцію плюралізму еліт (Р.Дал, Р.Арон), яка вживає поняття еліти у множині, заперечуючи однорідність панівного прошарку.
В даному контексті вельми логічним є розглядання політичної діяльності, у тому числі і в площині узгодження політичних та сус пільних відносин, не тільки по вертикалі, а й по горизонталі.
Але існує і підхід, який передбачає, що в майбутньому навряд чи буде якась єдина модель державного або соціального менеджмен ту (М.Кроз'є - з його "індивідом і суспільством"", П.Греміон з його "периферичною владою", П.Мюллер та Б.Жобер з їх "державою в ДІЇ").
Якщо ж відштовхуватися від цих концепцій політичної діяльності, то, користуючись методом системного аналізу, варто було б зазна чити, що політичну діяльність слід розглядати як таку, що спрямована на багатомірне, матричне, інтегральне узгоджен ня політичних інтересів "різновагових" суб'єктів політичної діяльності, починаючи від індивіда і закінчуючи великими суспільними групами.
Таким чином, напрошується висновок, що сутність політичної діяльності полягає не стільки у боротьбі за владу, скільки в регу люванні політичних відносин у суспільстві, досягненні злагоди і взаєморозуміння між громадянами, їх спільнотами та владою як по вертикалі, так і по горизонталі відносин влади.
Політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, що має регулювати, збалансовувати, узгоджувати інтереси та відно сини між суб'єктами політики, сприяти досягненню в суспільстві громадянського миру і взаєморозуміння, її результативність зале жить від кількох чинників:
• володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу (між суспільними групами, націями, станами тощо), яка дає змогу своєчасно розробляти і впроваджувати запобіжні заходи щодо небажаного розвитку подій;
• володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу (між центральними та місцевими органами влади і населен ням), що уможливлює оцінку рівня довіри до влади, прийняття рішень щодо зняття соціальної напруженості в межах цієї пло щини відносин (це може бути проведення виборів, референдумів, інші політичні рішення);
• від обраних цілей і засобів їх реалізації (мається на увазі основ на мета діяльності: задоволення особистих чи корпоративних або суспільних інтересів, спрямованих на консенсус і злагоду);
• від прийняття політичних рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків, позитивної або негативної ре акції різних груп населення, політичних партій, суспільних ор ганізацій, рухів тощо;
• від розроблення політичної технології досягнення результатів політичної діяльності.
Політична діяльність у складі різних політичних суб'єктів (парла менту, уряду, органів місцевого самоврядування, партійно-політич них та суспільних структур) повинна бути спрямована:
• на реалізацію загальносуспільних завдань (досягнення стабіль ності суспільно-політичної системи, її розвитку тощо);
• на виконання цілей і завдань їх політичних суб'єктів (написання законів — у парламенті, їх виконання - в уряді та ін.);
• на досягнення власних неегоїстичних цілей (просування по службі, професійне зростання, підвищення рівня індивідуальної політичної культури тощо).
Гармонійне поєднання загальних, колективних та індивідуальних цілей якнайкраще сприяє успішній політичній діяльності, її суспіль ній користі та ефективності, створює умови для стабільності функ ціонування політичної сфери суспільства як макросоціальної систе ми, що самоврегульовується у процесі своєї життєдіяльності.
Розглядаючи проблеми функціонування політичних та правлячих еліт, ми вже мали змогу ознайомитися з елітарною, плюралістич ною та іншими концепціями політичної діяльності. Але попри всі розбіжності між ними всі вони стверджують, що політична діяль ність все-таки є заняттям людей, які повинні мати відповідний рівень знань і практичних навичок.
Зрозуміло, що на певних (нетривалих) етапах на перші ролі мо жуть виходити маси і навіть юрба (за умов кризових явищ). Проте в стабільній ситуації на політичну діяльність еліти в її конкретних аспектах в основному впливають організовані групи тиску, соціаль не або професійно зацікавлені у вирішенні тих чи інших проблем.
Наприклад, вчителі можуть вимагати реформування освітніх про грам або підвищення заробітної плати, лікарі - страхової медици ни, аграрії – захисту національного виробника сільськогосподар ської продукції тощо.
Разом з тим, беручи до уваги такий політичний чи економічний тиск, еліта суспільства все-таки не повинна забувати про стратегічні цілі суспільного розвитку, оскільки, йдучи на поводу певних полі тичних сил, можна гармонізувати політичні та інші відносини, але можна й зруйнувати суспільну систему взагалі. В такому випадку, зрозуміло, велика частина політичної та правлячої еліти може позбутися свого панівного становища в суспільстві, що позначиться не тільки на її позиціях, а й на ситуації взагалі.
Іншими словами, ігнорування у політичній діяльності проблем, які стосуються великих суспільних груп людей, може стати каталізато ром ланцюгової реакції соціальних вибухів і протестів.
Таким чином, політична діяльність може розцінюватися як поле зіткнення і узгодження інтересів різних прошарків і верств суспіль ства, а відтак і регулятором політичних відносин за допомогою пра вових, соціальних і психічних чинників. Останні ж проявляються у вигляді продукування відповідних правових актів, використанні си лових акцій, веденні переговорних процесів та політико-пропагандистських рекламних кампаній.
9.4. ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИКИ
Все суспільне життя регулюється трьома видами норм: правови ми, соціальними і психічними. Зрозуміло, що й політична діяльність регулюється відповідним чином. Але якщо з правовими нормами регулювання політичної діяльності все більш-менш зро зуміло, позаяк вона регламентується Конституцією, законами про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата і т.ін., то специфічний вплив неюридичних регуляторів потребує особливого розгляду.
У зв'язку з цим виникає потреба введення в політологічний обіг терміну "політична етика", який об'єднує в собі моральні цінності і норми, що мають прямий стосунок до політичних інститутів, відносин, політичної діяльності і світоглядних параметрів суспіль ства. Політична етика, по суті, є певною неюридичною, проте нор мативною основою політичної діяльності, що торкається таких фун даментальних проблем, як справедливий соціальний устрій суспіль ства і держави зокрема, взаємні права і обов'язки керівників і гро мадян, основні права людини і громадянина, раціональне співвідно шення свободи, рівності, справедливості і т.д.
Показово, що ці проблеми були в центрі уваги дослідників політичної сфери ще на перших етапах формування політичного суспільства і накопичення потенціалу політичної думки.
Згадаймо бодай визначення головної мети політики Арістотелем як "вищого блага" громадян полісу та оцінки її морально-виховної ролі, як переконаємось у тому, що наші попередники надавали цій проблемі дуже важливе значення. Але якщо в античних традиціях, що ідуть від Платона і Арістотеля, політика і мораль розглядаються разом, як єдине ціле, спрямоване на досягнення справедливості, то християнська традиція вже відокремлює поняття "політика" і "етика", втілені у вислів "Богу - Богове, а кесарю - кесареве".
Етапною стала постановка цієї проблеми відомим мислителем Н.Макіавеллі, який розробив свою концепцію створення міцної державної влади. Провідною нормою цієї версії політичного мис тецтва стала фраза "мета виправдовує засоби". Отже, правитель мусить поєднувати в собі силу лева і хитрість лисиці в інтересах розбудови держави. Завдяки реалізації цієї мети він, мовляв, може не бути вірним своєму слову, бути підступним, лукавим тощо.
За етикою макіавеллізму, найвищою цінністю є держава, яка пе реважає цінності окремо взятої людини. Використання подібної політичної етики, по суті, призвело до заміни етики як такої ціннісно-нейтральним підходом.
Аналогічний підхід продемонстрували і марксисти, які протиста вили універсальним гуманістичним цінностям "класову мораль". Послідовник К.Маркса і Ф.Енгельса В.Ленін прямо виводив більшо вицьку політичну етику з інтересів класової боротьби пролетаріату.
В цьому випадку мораль прямо була поставлена на службу політичним цілям за принципом: мета виправдовує засоби, а мораль зведена до рівня елемента ідеології. Більше того, ідеологія набула універсального характеру, підкоривши собі політику, вигнавши зі сфери дослідження не тільки мораль, а й немало інших чинників, які не збігалися з ідеологічними настановами комуністичної док трини.
Якщо марксизм-ленінізм прийшов до ігнорування морально-етич них засад у політиці через підкорення її класовій моралі, то фа шизм і нацизм досягли таких самих результатів, абсолютизуючи так звану національну мораль і протиставляючи її як класовій, так і за гальнолюдській моралі.
Особливого розгляду заслуговує місце морально-етичних засад у тлумаченні позитивістів і біхевіористів.
Керуючись раціоналістичною традицією, започаткованою мисли телями Нового часу Р.Декартом, Т.Гоббсом та іншими, позитивісти намагалися звести політику до науки вичерпання або пом'якшення політичних конфліктів. Вважалося, що політична наука, вивчаючи закономірності та зв'язки причин і наслідків, дає можливість виок ремити чинники, впливаючи на які можна досягти бажаних резуль татів.
Внаслідок царювання раціоналізму, сцієнтизму і численних мето дів дослідження політичних феноменів поступово факти відокрем лювалися від цінностей та інших нераціональних чинників, пов'яза них з політичним процесом. А нейтральність політичної науки при звела до проголошення політичної етики "особистою справою" учасників політичного процесу.
Але політика не може не мати морально-етичного виміру, оскіль ки вже за своїм визначенням політика та політологія мають, безпе речно, особистісні начала.
Функціонування сучасної держави неможливе без чітко встанов лених, раціонально обгрунтованих правил, професіоналізації полі тики і механізму управління. Скажімо, питання співвідношення між професійними і морально-етичними характеристиками людини, яка займається політичною діяльністю, є надзвичайно актуальними для будь-якого суспільства.
Тут, зокрема, варто розрізняти етику державного чиновника і політичного керівника. Без виконання певних правил поведінки чи новником (виконання доручень керівника, навіть якщо вони є по милковими) неможливе функціонування державного апарату. Крім того, слід додати ще й таке. Якщо державний службовець незгод ний з рішенням керівника, він має його переконати, а у випадках принципової незгоди - подати у відставку. Лише після цього він має моральне право звернутися з апеляцією чи обґрунтуванням своїх позицій до громадськості, засобів масової інформації тощо.
Будь-який політик все життя стикається з проблемами поєднання морально-етичних і ефективних засад своєї діяльності. Крім того, варто згадати той незаперечний факт, що будь-яка суспільно-полі тична система, по-перше, не може довгий час існувати без легітимізації, по-друге, без існування хоча б зовнішніх атрибутів реалізації елементарних норм справедливості. Не випадково ж найбільш жор стокі, тиранічні режими безупину декларують свою прихильність до справедливості та інших етичних цінностей, які насправді вони неу хильно знищують. Чого варті, наприклад, вибори народних депута тів у колишньому СРСР, коли виборцям пропонували одного-єдиного кандидата комуністів і безпартійних! Комуністичний режим вважав такі вибори справедливими, а цивілізований світ - ні.
Отже, на цьому прикладі ми переконуємося, що морально-етичні проблеми представники різних політичних та ідеологічних течій розцінюють абсолютно по-різному. Якщо соціалісти й ліві ліберали виступають за перерозподільну справедливість, то консерватори вбачають у ній ущемлення свободи тих, хто обкладається податка ми задля наповнення розподільних фондів і т.ін.
І ще один аспект політичної діяльності. Політик часто-густо опи няється перед дилемою: ухвалювати непопулярні і жорсткі заходи, які не витримують критики з гуманістичного і морального погляду, чи відмовитися від них, прекрасно розуміючи, що затримка з їх ньою реалізацією врешті-решт ще більше погіршить ситуацію. І не обхідність постійно робити такий вибір підводить нас до розуміння політики не тільки як раціонального здійснення управління суспільством, а й урахування певних морально-етичних норм і правил. А це, своєю чергою, ставить на ребро питання поєднання в політичній діяльності водночас і науки, і мистецтва, що, безперечно, є пра вомірним.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора